Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Глобалізаційні виклики стимулюють формування якісно нових умов і особливостей інтелектуальної праці, коли мова йде про інтелектуальний ресурс суспільства, базований на функціонуванні та використанні суспільних інформаційних та інноваційних надбань. У широкому розумінні інтелект як ресурс розвитку - це потенційна і реальна здатність нації підтримувати «творчу енергетику» у всіх сферах діяльності - науці, освіті, політиці, бізнесі, культурі [3]. Потенційно цим ресурсом володіє кожна країна, однак оптимально його використовувати і розвивати вдається, насамперед, тим із них, котрі здатні забезпечувати весь процес інтелектуального відтворення (США, країни Євросоюзу, Японія, Китай). При цьому зростаючий масштаб інтернаціоналізації інвестицій в інтелектуальний капітал буквально «розриває» навіть ефективні функціонуючі національні інноваційні системи, що практично унеможливлює наукову автаркію. У більш вузькому прагматичному контексті мова йде про глобалізацію процесу наукових досліджень, що стосовно економічної науки проявляється у: глобалізації об'єкту та предмету досліджень; становленні у якості головного фактологічного джерела досліджень глобального інформаційного ресурсу; глобальному характері організації наукових досліджень та використанні їх результатів [4]. Реальних обрисів набуває глобальне мислення, яке відображає не тільки підприємницький інтерес та інноваційність розвитку, але й його безпечність як у екологічному, так і соціальному контекстах. Інтегративною детермінантою глобалізаційного прогресу стає гуманізація розвитку у його загальноцивілізаційному розумінні, базована на зростаючій якості людського ресурсу.

Сповна очевидно, що виходячи з традиційних теоретичних уявлень, не можна чітко визначити ймовірні параметри майбутньої глобальної економіки, особливо враховуючи нерівномірний, диспропорційний, асиметричний характер її становлення. Показово, що за дослідницькою ретроспективою (нобелевські лауреати за останні 10 років, імідж найвідоміших наукових економічних шкіл, чисельність найбільш цитованих вчених-економістів) та прогностичним змістом найбільш значущими вважаються не тільки економічні дослідження в напрямках недосконалості ринку, циклічності і кризовості (мікро- та макроекономіка, фінанси), корпоратизації і конкурентоспроможності (економіка підприємства), сучасної ринкової поведінки (маркетинг), моделювання ризиків і доходів в прийнятті управлінських рішень (менеджмент), багатосторонньої гармонізації законодавства і конвергенції національних бізнес-середовищ (право, облік, аналіз), але й глобалізації економічного розвитку із врахуванням її політичних, соціокультурних, загальноцивілізаціних аспектів (міжнародна економіка). Більше того, на кінець ХХ-го початок ХХІ-го століть припадає і період становлення нової науки - глобалістики, яка у пошуку свого предмету і об'єкту інтегрує творчі зусилля представників багатьох природничих і гуманітарних наук, насамперед, геополітики, геоекономіки, геоінформатики, геокультури у сучасній філософській дослідницькій парадигмі, маючи апріорі міждисциплінарний характер (школи і концепції сталого, контрольованого чи безпечного глобального розвитку, універсального еволюціонізму, міжнародної політекономії, глобальної соціалізації та ін.). Методологія глобалістики реально формується у дещо звуженому, на наш погляд, колі проблем і зводиться, насамперед, до диференційованого за інструментарієм аналізу дослідження економічного, політичного, соціального, інформаційного глобалізму.

У цьому контексті українська економічна наука, вочевидь має окремі надбання, однак у міжнародно порівняльному плані вони, на жаль, мають епізодичний локально-провінційний характер (рис. 1).

Українська економічна наука

л-

1

 

Епізодичність

 

□ /-WO пі_иі/^-гі_

 

Провінційність

 

_

локальність

_

 

V

 

 

 

 

Консервативна організація

 

Неефективне

 

Обмеженість іміджу і бренду

 

 

фінансування

 

 

Обмеження розвитку

Рис. 1. Регресивні вади української економічної науки

© Лук'яненко Д.Г., Дзебих І.Б., 201Розвиток української в т.ч. економічної науки має реальні обмеження, насамперед, з причини неефективної організації (ортодоксальна структура Національної Академії наук; ігнорування наукового потенціалу університетської науки, руйнація науки «галузевої» тощо). Державне фінансування фундаментальних наукових досліджень із року в рік не тільки виглядає мізерним у міжнародно порівняльному плані, але й структурно неефективним і пріоритетно невизначеним. Держава університетську економічну науку протягом останніх років практично не фінансує. Хоча у світі і спостерігається тенденція до відносного скорочення безпосередньо державного фінансування університетської освіти і науки, диверсифікація їхніх джерел розвитку відбувається у полі загальнонаціонального пріоритету, що, на жаль, не притаманно сучасному українському суспільству. Ситуацію «рятує» відносна «малозатратність» економічних досліджень, здатність українських вищих навчальних закладів «заробляти гроші» на студентах-контрактниках економічних спеціальностей, хоча ринок праці вже подає тривожні сигнали щодо «перевиробництва» фахівців з вищою освітою у галузі економіки і менеджменту.

Структурно консолідована вітчизняна економічна наука має не обслуговувати політичну та бізнес-кон'юнктуру, а зосередити дослідницький інтерес на системному аналізі безпрецедентних суспільних трансформацій і науковому обґрунтуванні ефективної і безпечної стратегії розвитку. Критично значимою є наукова ідентифікація фундаментальної природи сучасної української економіки, реалістична типологія якої втілюється в поняття «кланова», «клановий капіталізм», «олігархічно-капіталістична», «національна капіталістично-корпоративна» тощо. На наш погляд, за політекономічною сутністю економічній системі України притаманні ключові якісні риси державно-олігархічного капіталізму, що кількісно віддзеркалює концентрація 80-85% національного бізнесу у декількох промислово-фінансових структурах («Систем Капітал Менеджмент», Індустріальний Союз Донбасу, Інтерпайп, Київська ПФГ, Укрпромінвест, група «Приват» та деяких інших).

У контексті глобалізаційних перспектив і викликів постає ряд принципових питань. Чи може економіка із майже критичним соціальним розшаруванням населення, соціальною деградацією окремих його верств, прогресуючим зниженням соціальної привабливості суспільства у цілому бути соціально-орієнтованою? Чи може економіка із достатнім природно індустріальним ресурсом при його корупційній доступності, зростаючим явним і прихованим «відпливом умів» бути інноваційно-інтелектуальною? Чи може ринково незріла, не самодостатня, гіпертрофовано відкрита і тому надзвичай вразлива до зовнішніх кризових шоків економіка бути глобально конкурентоспроможною? Адекватні українським амбіціям відповіді на ці та більш конкретизовані запитання мають давати корпоративний і державний топ-менедмжент, «якість» котрих залежна не тільки від економічного менталітету, але й від здатності соціально-політичної консолідації на основі національної економічної ідеї. У сучасній парадигмі розвитку слід, насамкінець, реально зорієнтуватись на головний ресурс прогресу і процвітання -інтелектуальний капітал, продуцентами і носіями якого є університети [5]. Одночасно важливо усвідомлювати складність адекватного сприйняття і продуктивного освоєння у класичних університетських структурах безпрецедентно динамізованих потоків наукової інформації (подвоєння наукових знань за 1-3 роки, отримання з 1990-их років до 95% усієї достовірної інформації стосовно людської природи та її поведінки). Відомий наукознавець П.Скотт вважає глобалізацію найбільш фундаментальним викликом вищій школі за всю більш, ніж тисячолітню історію її існування. На наш погляд, глобалізація забезпечує не тільки підвищення міжнародної мобільності студентів і викладачів, але й сприяє формуванню глобального споживчого попиту на освітні послуги, що в свою чергу супроводжується міжкраїновою уніфікацією навчальних програм і стандартів професійної компетентності    (рис. 2).

Економіка знань потребує від університетів не тільки акумуляції і трансляції знань, але й ї генерації на сучасних методологічних засадах для формування інтелектуальної, політичної та бізнес-еліти. Реалізацію циклу «первинна вища освіта - постійна самоосвіта» в університетських структурах забезпечать мобільність освітніх програм, постійне оновлення переліку, структури і змісту дисциплін, розвиток інформаційно-комунікаційних освітніх технологій (дистанційна освіта, віртуальні програми тощо).

Дискредитація вітчизняної університетської економічної науки обумовлюється не тільки об'єктивними, але й суб'єктивними причинами, оскільки її інтеграція у бакалаврські і, особливо, магістерські навчальні програми не має системного характеру, знаходиться під впливом кон'юнктури недосконалих освітніх реформацій. Економічна теорія не «пронизує» програми, органічно позиціонуючись у дисциплінах навчальних планів, а залишається локалізованою у межах власної парадигми з нечітко визначеним набором дисциплін. Сутнісна передислокація уможливлюється, коли початковою базовою дисципліною стануть «Основи економічної науки» (І курс). Фундаментальні положення економічної теорії на ІІ і ІІІ курсах органічно ввійдуть у загальні (мікроекономіка, макроекономіка, міжнародна економіка) та функціональні (економіка підприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, бух облік та ін.) дисципліни, а «Сучасна політична економія» викладатиметься на заключному ІУ курсі бакалаврату. Важливо, щоби «Глобалістика» була також представлена у бакалаврських програмах, а «Глобальна економіка» - у магістерських.

Інтернаціоналізація

Міжнародна мобільність студентів і викладачів

Розвиток транснаціональної

освіти

Регіональна інтеграція національних освітніх систем

Формування глобального споживчого попиту на освітні послуги

Необхідність вирішення

глобальних проблем розвитку

 

Становлення

глобального ринку праці

 

Крос-культурна уніфікація

t

 

 

 

 

 

 

Глобалізація

Рис. 2. Інтернаціоналізація і глобалізація університетської освіти

Базована на фундаментальній і водночас мобільній по відношенню до практичних потреб ринку освіті, економічна політика України, здатна реалізовувати довгострокові пріоритети розвитку в глобальному середовищі, має органічно поєднувати національні та інтернаціональні інтереси і бути: загальнонаціональною, а не політикою окремих партій і рухів; виключно українською, а не копійованою з тих чи інших зарубіжних моделей; інноваційно спрямованою у руслі світових тенденцій інтелектуалізації, інформатизації та гуманізації розвитку. Така стратегія як цілісна система намірів реалізації здорових національних економічних амбіцій може стати самостійним «віртуальним» ресурсомсуспільства. Інтегрований у навчальні програми вищої економічної освіти, він здатен протягом певного часу компенсувати обмеженість матеріально-фінансових ресурсів, розвивати людський капітал, створюючи передумови для впровадження національної мобілізаційної моделі розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Лук'яненко Д, Кальченко Т. Стратегії глобального управління // Міжнародна економічна політика. - 2008. - № 8-9. - С. 5-42.

2. Лук'яненко Д., Павловська О. Глобальна економіка: дискредитація стандартів розвитку // Ринок цінних паперів України. - 2008. - №11-12. - С.3-12.

3. Губський Б.В. Конкурентоспроможність економіки України: посттрансформаційна перспектива. - К.: ІВЦ «Діловий контракт», 2004. - 344 с.

4. Лук'яненко Д.Г. Глобальні виклики економічній науці // Формування ринкової економіки: Зб.наук.праць. Спец.вип.: Методологічні проблеми економічної науки. - К.: КНЕУ, 2009. - 242 с. - С. 165-176.

5. Лук'яненко Д.Г. Система освіти: коментар і рекомендації // Моніторинг конкурентоспроможності. - 2008. - № 1-2. - С. 46-47.

6.

РЕЗЮМЕ

В умовах глобалізації світ зіткнувся з проблемами і викликами - технологічними, інформаційними, економічними, соціокультурними, міжцивілізаційними, до системного осмислення яких він не був та ще й досі є непідготовленим. Сучасна економічна теорія у її традиційних парадигмах неспроможна не тільки передбачати майбутнє, але й адекватно інтерпретувати сьогодення. Досліджуються глобальні виклики і суперечності, а через їх призму - орієнтири розвитку економічної науки.

РЕЗЮМЕ

В условиях глобализации мир столкнулся с проблемами и вызовами - технологическими, информационными, экономическими, социокультурными, межцивилизационными, к осмыслению которых он не был и сейчас есть неподготовленным. Современная экономическая теория в ее традиционных парадигмах несостоятельна не только предвидеть будущее, но и адекватно интерпретировать настоящее. Исследуются глобальные вызовы и противоречия, а через их призму - ориентиры развития экономической университетской науки. SUMMARY

In the conditions of globalization technological, information, economic, social and cultural, intercivilization problems and challenges and has bin unprepared to comprehend them in a system way. Modern economic theory in its traditional paradigm is unable hot only to forecast the future but also to interpret the present adequately. Global challenges and contradictions are researched and through their prism the reference point of economic theory development investigated.

ГРОШОВІ ПЕРЕКАЗИ МІЖНАРОДНИХ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ ЯК ДЖЕРЕЛО ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНСЬКОЇ

ЕКОНОМІКИ

Орловська Ю.В., ПДАБ та А (Дніпропетровськ), д.е.н., проф., зав. каф. міжнародної економіки Рєліна І.Є., ПДАБ та А (Дніпропетровськ), аспірант каф. міжнародної економіки

Постановка проблеми. Одним із найбільш специфічних аспектів інвестиційних процесів в Україні є наявність у них значних грошових заощаджень громадян України, зароблених ними за кордоном, що вкладаються в Україні у рухоме і нерухоме майно, а також у власний бізнес, і таким чином суттєво впливають на національну економіку. Але з одного боку - заробітчанські гроші не можна вважати іноземними інвестиціями з тієї причини, що вони вкладаються в економіку України не іноземцями, а громадянами України, що суперечить класичним визначенням іноземних інвестицій. А з іншого - по суті мова йде про іноземні кошти, що перетікають в українську економіку з інших економік і починають працювати у національній економіці.

Тобто, якщо абстрагуватися від факту наявності українського громадянства у інвестора (що, до речі, не завжди залишається незмінним), за усіма іншими ознаками вплив грошових переказів мігрантів на економіку часто є цілковито ідентичним до впливу прямих іноземних інвестицій. В зв'язку з цим, виникає потреба у дослідженні ролі грошових переказів міжнародних трудових мігрантів як джерела інвестиційних ресурсів української економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загалом аналіз іноземних інвестицій в економіку України є однією з найпопулярніших тем, яку ставлять перед собою дослідники. Фактично важко назвати хоча б когось із поважних українських економістів, який би тією чи іншою мірою не зачіпав у своїх дослідженнях питання іноземних інвестицій; так, різним аспектам інвестиційних процесів присвячували свої публікації А.Філіпенко, В.Новицький, В.Будкін , В.Геєць, О.Рогач, В.Онищенко, Є.Савельєв і багато інших. Питання трудової міграції теж є достатньо дослідженим українською наукою. Так вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції зробили провідні вітчизняні вчені: В.Геєць, І.Гнибіденко, О. Шиманська, А.Кравченко, Е.Лібанова, Ю.Макогон, О.Малиновська та інші. Однак це стосується переважно соціологічних, економіко-географічних та юридичних аспектів. Водночас трудова міграція достатньо рідко розглядається як потужне джерело інвестиційних ресурсів

Таким чином, метою дослідження є визначення особливостей грошових переказів міжнародних трудових мігрантів як джерела інвестиційних ресурсів української економіки.

Таблиця 1

Країни - відправники

Млрд. доларів

Країни - одержувачі

Млрд. доларів

США

20,7

Індію

7,7

Саудівська Аравія

15,4

Франція

6,9

Германія

8,8

Мексика

5,7

Швейцарія

8,1

Філіппіни

5,0

Франція

4,9

Германія

4,1

Італія

2,2

Португалія

3.8

Ізраїль

2,1

Єгипет

3,8

Бельгія/Люксембург

1,8

Туреччина

3,7

Кувейт

1,4

Іспанія

3,0

Оман

1,4

Греція

2,7

Джерело [8]

Викладання основного матеріалу. У 2002 році обсяг ринку фінансових переказів у країнах, що розвиваються, становив 116 млрд. доларів, а за п'ять наступних років він зріс більш ніж удвічі - до 265 млрд. Тим часом, за даними Світового банку, обсяг ринку грошових переказів, здійснених торік, уже сягнув 305 млрд. доларів. Хоча у третьому кварталі експерти спостерігали деяке уповільнення. За останніми

© Орловська Ю.В., Рєліна І.Є., 201прогнозами, обсяг грошових переказів у країни, що розвиваються, може зменшитися на 5-8% і становитиме 290 млрд. доларів. При цьому необхідно зауважити, що нерідко обсяг переказаних коштів (міграційного капіталу) перевищує суми міжнародної технічної допомоги або прямих іноземних інвестицій. Крім того, на відміну від інших складових міжнародного ринку капіталу, гроші від заробітчан стають фактичною адресною допомогою для окремих домогосподарств.

Необхідно зазначити, що грошові перекази мігрантів є складовою, яка характеризує «соціальне обличчя глобалізації». Причому загальне враження, що одержання переказів є прерогативою бідних країн є вірним лише почасти. З 10 найбільших одержувачів переказів у минулому десятилітті (1992-2001) сім є країнами ОЕСР, а дві з п'яти найбільших країн-одержувачів - країнами Великої Сімки (Франція й Німеччина) (табл.1). Частка країн, що розвиваються, зросла з 1/2 наприкінці 1980-х років приблизно до 3/4 в останні роки. Група 10 країн -найбільших одержувачів - була досить стійкої в останнє десятиліття (за винятком того, що Марокко замінило Грецію в останні роки).

Основні одержувачі переказів - країни Латинської Америки (рис.1). Потім - країни Південної Азії, Близького Сходу й Північної Африки, Європи й Центральної Азії, Східної Азії й Тихоокеанського регіону, Південної Африки. Характерно, що одна-дві країни одержують більше 50% від всіх переказів того або іншого регіону. Наприклад, Індія одержує близько 73% від всіх трансферів, що посилаються в Південноазіатський регіон, частка Мексики в переказах, що йдуть у Латиноамериканський регіон, становить 34%, а Філіппіни одержують 43% від всіх переказів, що направляються в Східно-Азіатський і Тихоокеанський регіони. У більшості випадків, за винятком Латинської Америки, перекази посилають не з однієї країни, а з ряду країн і регіонів. Наприклад, іммігранти з Індії, Пакистану, Єгипту й Туреччини, які працюють в арабському нафтовидобувному регіоні, посилають гроші, принаймні, з восьми різних країн [12].

Південна Азія _ Латинська

Рис. 1. Розподіл потоків грошових переказів мігрантів між регіонами - адресатами переказів

Перекази мігрантів не є чимсь кардинально новим і несподіваним у фінансових потоках. Що дійсно є новим, так це їх масштаб і значення для економіки країн, що розвиваються. Сьогодні сотні мільйонів низько оплачуваних людей підтримують фінансову систему країн, що розвиваються [10].

Потоки переказів мігрантів є другим за величиною джерелом зовнішнього фінансування для країн, що розвиваються, першим є ПЗІ. Причому перекази в самих бідних країнах представляють більшу частину ВВП і імпорту, чим ті ж показники в країнах з більш високим доходом. У цілому по країнах, що розвиваються, на при кінці 2008 р. перекази дорівнювали 42,9% від притоку приватних капіталів і 260,1% від офіційних. У найбідніших країнах перекази перевищили 213,5% від ПЗІ, 666,1% від приватних та 120,6% від офіційних потоків капіталу [11].

Перекази можуть впливати не лише на кількість, але й на якість інвестицій. Мігранти краще розуміють місцеві умови, ніж іноземні кредитори, тому внутрішні інвестори краще іноземних інформовані про можливості інвестування.

Якщо перекази інвестуються, то вони стимулюють зростання виробництва, а якщо споживаються, то вони також викликають позитивний мультиплікаційний ефект. Зростання виробництва, яке обумовлено грошовими переказами мігрантів, можливо, безумовно, при наявності зваженої й тверезої політики влади, що стимулюють вкладення зароблених мігрантами коштів у національну економіку. У той же час попит на товари, що виникає в домашніх господарствах, які одержують перекази мігрантів, створює додатковий мультиплікаційний ефект в економіці. І саме в цьому виражається вторинний непрямий вплив переказів мігрантів. Крім того, додаткове споживання товарів також збільшує платежі непрямих податків.

Так кожний долар, отриманий у Мексиці з-за кордону, збільшує ВВП від 2,69 до 3,17 доларів залежно від того, де його одержали - у місті або в сільській місцевості. У сільській місцевості бажають споживати товари, які вироблені на внутрішньому ринку. Тому мультиплікаційний ефект від переказів, одержуваних у сільській місцевості, більше, ніж у міський. Дослідження мультиплікаційного ефекту від переказів мігрантів у Латинській Америці показали, що 2 млрд. доларів, які були переведені мексиканськими мігрантами, спричинили зростання в сільськогосподарському виробництві, а також у промисловому виробництві, у сфері послуг і торгівлі на 6,5 млрд. доларів [11] . А за оцінками, отриманими на основі дослідження досвіду Бангладеш, перекази в 610 млн. доларів створюють додатковий попит на 351 млн. доларів у місцевих товарах і послугах та сприяють, принаймні, створенню 577000 робочих місць [11].

Якщо говорити про Україну, то ринок міжнародних грошових переказів у 2008р. оцінювався у 3,4 млрд. доларів. При цьому 2,9 млрд. були переказані до України, а 0,5 млрд. - з України. Таким чином, чистий приплив валюти від грошових переказів в економіку України сягав 2,5 млрд. Зазначимо, що нерідко неофіційні перекази в деяких країнах становлять до 50%, а то й більше, від легальних переказів грошей. Тому йдеться про цифри, які можна прирівняти до прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Важливим аспектом є те, на що конкретно трудові емігранти планують використати зароблені гроші. Звичайно ж, найпопулярніший варіант відповіді «на життя» (51,3% респондентів) свідчить про негативи у соціально-економічному становищі України, однак він є достатньо розпливчатим для того, щоб трактувати його як щось абсолютне. Крім того, оскільки респондентам дозволялося обирати 2 варіанти відповіді, висока популярність цього варіанта була обумовлена самою постановкою питання. Водночас значна популярність варіантів «на навчання» (23%), на придбання житла (20%), на придбання автомобіля (5,7%) і більш конкретно «на власний бізнес» (6,5%)[11] свідчить про достатньо значну інвестиційну орієнтованість заробітчан, оскільки кожен з названих варіантів становить собою інвестицію (або класичну - у бізнес, рухоме бо нерухоме майно, або менш традиційну - у нематеріальні активи, тобто у людський капітал).

Наше трактування згаданих статей витрат як інвестиції, хоча воно і не зовсім відповідає класичним визначенням, тим не менш має набагато більше підстав, ніж можна було б подумати. Зокрема, високі ціни на вторинному і особливо первинному ринку житла в Україні жодним чином не співвідносяться з низькою купівельною спроможністю населення. Водночас значне переважання попиту над пропозицією, що власне і спричинило значне завищення цін, на думку ріелторів, є прямим наслідком схильності заробітчан після повернення вкладати гроші у нерухомість - у тому числі і з розрахунку на її наступне подорожчання, що вже є класичним мотивом інвестування у нерухомість.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций