Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 88

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Пошук дешевих ресурсів та доступу до них, зусилля по зниженню витрат виробництва і доступу до споживачів на іноземних ринках стають найбільш рушійними мотивами розвитку сучасних ТНК. У сфері виробництва це проявляється в стремлінні до «оптимальної спеціалізації» та глобалізації промисловості. Як показав аналіз, саме цей фактор став мультиплікатором структурних зрушень в економіці і початку становлення нового технологічного укладу на рубежі ХХ і ХХІ ст., а на сучасному етапі розвитку світової економіки - все більше впливає на розвиток національних господарств, визначаючи їх місце в міжнародному поділі праці, веде до виникнення нових видів взаємозалежності.

Поєднання результатів теоретичного та аналітичного дослідження діяльності ТНК в сфері розвитку транснаціонального виробництва через інвестиційну діяльність дозволили згрупувати її напрями в залежності від цілей наступним чином (рис. 1).

Процес транснаціоналізації базується, переважно, на цінностях західного світу й англо-американської цивілізації. Це можна пояснити тим, що в бізнесових колах США досить широко використовується філософія прагматизму. Саме прагматизм пояснює економічну поведінку керівників транснаціональних корпорацій. Основні напрями транс націоналізації у сучасному світі можна поділити на три групи. По-перше, інвестиційний напрям, який засновано на використанні активів (матеріальних і фінансових) у вигляді прямих та портфельних інвестицій. По­друге, не інвестиційний напрям, який базується на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві, розподілі та координації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів і отриманні спільних результатів за умови розподілу між членами альянсу. По-третє, комбінований напрям, який поєднує два перші напрями.

Портфельні інвестиції ТНК не мають впливу на розвиток транснаціонального виробництва, що чітко визначається їх цільовим призначенням. Їх наведено з метою підкреслити різницю і важливість в розвитку транснаціонального виробництва саме прямих іноземних інвестицій, які для подальшого розгляду та систематизації фінансових показників прийняття рішення про інвестування та його економічне обґрунтування згруповано в чотири великих групи. Головним принципом групування виступає, чи є метою створення нового підприємства або розвиток існуючого за допомогою різних інструментів. В залежності від цього повинна обиратися методика фінансового та економічного аналізу прийняття рішення про інвестування.

© Савченко Е.О., 2010 638

Треба зазначити, що ТНК є не тільки великими розвиненими міжнародними підприємствами, які обізнані в сфері втілення інноваційних технічних рішень в сфері виробництва, але і економічній та фінансовій сфері також. З інтенсивним розвитком інформаційних технологій та самих ТНК, обсягів і складності господарських та фінансових операцій перед економістами та менеджерами постає та постійно ускладнюється завдання економічної та фінансової оцінки інвестиційних стратегій цих компаній. останніми роками було розроблено та запропоновано багато стратегій щодо оцінки ефективності інвестицій, економічної доцільності обору фінансової та організаційної форми їх реалізації. Їх різноманітність пов'язана як з різноманітними теоретичними положеннями в сфері інвестиційної діяльності, так і унікальність стратегії кожної окремої ТНК.

У сучасних умовах транс націоналізація здійснюється шляхом раціональної комбінації інвестиційних і не інвестиційних форм транс націоналізації. Це обумовило стрімкий розвиток транснаціональних альянсів у світовій економіці, які мають конкурентні переваги компанії на трансграничній основі, їх трансферт, конкурентні переваги кластера споріднених галузей. В рамках альянсу досягається вища економія на масштабі, можливість маневрування виробничими ресурсами і окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.

Іноземні інвестиції ТНК N.

портфельні

І

до 10 % вартості компанії

В В

В

в З

о

о в « в в

о я

Е

Он

в .3 в

о 1_ о

2 >, в

ціль - фінансовий дохід від ціль - розвиток підприємницької

інвестування грошових коштів, діяльності, розширення ринків

диверсифікація портфелю цінних збуту, мінімізація промислових

паперів та мінімізація ризиків - не витрат, максимізація прибутку,

впливає на розвиток мінімізація підприємницьких

транснаціонального виробництва ризиків - має безпосередній вплив

на розвиток транснаціонального виробництва Рис. 1. Групування інвестиційної діяльності ТНК за цілями

Кінцевою метою будь-якої корпорації є зростання добробуту акціонерів. Саме тому інвестиційна стратегія компаній починається з розробки фінансового плану та аналізу фінансових показників. У фінансових планах визначаються темпи економічного зростання, необхідні для досягнення цієї основної мети. Сучасний математичний апарат, розроблений міжнародними організаціями та вченими, оцінки процесу транснаціоналізації розраховані на оцінку рівня цього процесу відносно національних економік в цілому та окремих компаній, як їх економічних агентів. На наш погляд сьогодні виникла необхідність розробки математичного апарату для оцінки потенціалу транснаціоналізації окремих галузей як національної економіки, так і світової. Це необхідно для прогнозного визначення напряму подальшого розвитку процесів транснаціоналізації, ПІІ, в першу чергу для економіки України. Це допоможе у визначенні галузей, які найбільш динамічно розвиваються та потребують залучення інвестиційних коштів.

За основу для розробки математичного апарату можна використати модель економічного зростання Харрода-Домара, відповідно до якої існує прямий взаємозв'язок між рівнем заощадження в країні, (s), і темпом зростання випуску, (g), відповідно до рівняння g=s/k, де k - це відношення капіталу до випуску в країні. (Наприклад, якщо планований темп зростання національного випуску (g), дорівнює 7% щорічно і відношення капіталу випуску дорівнює 3%, тоді необхідний рівень заощаджень дорівнює 21% тому що s=g*k. Якщо внутрішні заощадження складають тільки 16% від ВВП, тоді недолік заощаджень складає 5% від ВВП. Країна може заповнити цей недолік іноземними фінансовими ресурсами як приватними, так і державними, тоді намічений темп зростання, більш імовірно, буде досягнутий).

Пристосовано до нашої задачі треба внести в модель деякі уточнення. Так, на думку автора, в цій моделі для оцінки потенціалу транснаціоналізації окремих галузей народного господарства та максимізації його рівня g - повинно відбивати не тільки темп зростання випуску продукції галузі, а з урахуванням імпорту аналогічної продукції в країну. Оскільки попит і ринкова ніша, яку займає імпорт при переносі виробництва іноземних аналогів в країну буде потенціальне додавати темпів приросту вітчизняного виробництва. В якості показника рівня заощадження в галузі (s) доцільно використати для порівняння рівень інвестування власних коштів галузі у розвиток виробництва. Тоді k буде відображати відношення власного капіталу в галузі до випуску в галузі, а формула моделі буде мати наступний вигляд:

(Gvv, + Gi,) = S, / К,

Gvvj - темп зростання внутрішнього випуску галузі; I - темп зростання імпорту продукції галузі в країну;

Sj - заощадження в галузі;

Kj - відношення капіталу галузі до її випуску;

j = 1.. .m - галузі країни.

Розроблена модель може мати широке коло застосування як для визначення потенціалу галузей світового господарства щодо розвитку, так і обсягів інвестування в галузі національних економік з урахуванням тенденцій попиту на продукцію - на державному рівні та менеджерами ТНК для визначення обсягів необхідних інвестицій.

Висновки.

Основні джерела транснаціоналізації: інвестиційні джерела ( трансграничні, іноземні інвестиції, прямі та портфельні інвестиції); не інвестиційні джерела ( нематеріальні активи, партнерство, спільна діяльність); комбіновані джерела.

Транснаціоналізація окремих галузей як національної економіки, так і світової, дозволить прогнозувати визначення напряму подальшого розвитку процесів транснаціоналізації, ПІІ, та допоможе у визначенні галузей, які найбільш динамічно розвиваються та потребують залучення інвестиційних коштів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Агальцов В.П., Волдайская И.В. Математические методы в программировании: Учебник. - М.: ИД «ФОРУМ», ИНФРА-М, 2006. - 224 с.

2. Чемерис. А. Методи оптимізації в економіці. Навчальний посібник / А. Чемерис, Р. Юринець, О. Мищишин. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 152 с.

3. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. - Т. ІІ / Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк та ін; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. - К.: КНЕУ, 2006. - 592 с.

4. Вентцель Е.С. Исследование операций. Задачи, принципы, методология. Учеб. пособие для студ. втузов / Е.С. Вентцель. - М.: Высш. шк., 2007. - 208 с.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто процеси транснаціоналізації, виділені основні джерела транснаціоналізації. Проведена деталізація процесу транснаціоналізації, а саме транснаціоналізація окремих галузей національної економіки. Запропонована математична модель оцінки потенціалу транснаціоналізації галузі.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены процессы транснационализации, выделены основные источники транснационализации. Проедена детализация процесса транснационализации, а именно транснационализация отдельных отраслей национальной экономики. Предложена математическая модель оценки потенциала транснационализации отрасли. SUMMARY

The processes of transnationalization are considered in the article, the basic sources of transnationalization are selected. Working out in detail of process of транснационализации is eaten away, namely transnationalization of separate industries of national economy. The mathematical model of estimation of potential of транснационализации industry is offered.

ДОСВІД ВНУТРІШНЬОФІРМОВОГО НАВЧАННЯ ЯК ФАКТОРУ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ

В КРАЇНАХ З РОЗВИНЕНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Тімашкова О.А., здобувач кафедри «Управління персоналом і економіка праці» ДонНУ АДІ ДонНТУ, старший викладач

Постановка проблеми. У ринкових умовах основою економіки є повна, продуктивна і вільно вибрана зайнятість, а основою зайнятості населення - якість робочої сили.

На відміну від промислово розвинених країн, на більшості українських підприємств на даний момент робітники отримують лише мінімальну підготовку, а в ролі вчителів часто виступають їх же колеги, які самі не завжди є фахівцями високого класу. Насторожує і той факт, що наявні повчальні програми не завжди відповідають завданням сучасного технічного прогресу і умовам успішного функціонування на конкурентному ринку. Тому, проблема отримання високої кваліфікації і спеціальної додаткової освіти працівників підприємств в Україні стоїть сьогодні дуже гостро.

В умовах трансформації економіки України особливу значимість набувають проблеми пов'язані з підготовкою та розвитком конкурентоспроможної робочої сили. Стратегічна задача створення соціально - орієнтованої економіки потребує науково обґрунтованого підходу до управління та використання робочої сили. Саме науковий підхід до цієї проблеми дозволив розвиненим країнам досягнути високої ефективності та стійкості економічного розвитку, вирішити багато соціальних проблем.

Орієнтація України на створення соціально - орієнтованої економіки, соціальної держави робить особливо актуальним розгляд та вивчення проблем підготовки конкурентоспроможної робочої сили.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі сторони проблеми підвищення конкурентоспроможності робочої сили досліджувалися такими відомими вченими, як С.І.Бандур, Д.П.Богиня, О.А.Грішнова, Т.А.Заєць, Е.М.Лібанова, Л.С.Лісогор, І.Л.Петрова, В.А.Савченко, М.В.Семикіна О.І.Цимбал та інші вчені. Проте, і досі залишається багато невирішених питань, що не дозволяє узагальнити об'єктивні процеси у сфері розвитку конкурентоспроможної робочої сили з метою сприяння їх вирішенню у теоретичній, методичній і практичній площинах.

Трансформаційні процеси в суспільстві, інтеграція економічних досліджень науковців країн з розвиненими ринковими і перехідними економіками, а також входження країни у світове наукове співтовариство зумовлюють необхідність проведення комплексного інституційного аналізу проблем формування і розвитку конкурентоспроможної робочої сили. Історія соціально-економічного розвитку багатьох країн показує, що саме завдяки накопиченим знанням забезпечується відтворення матеріального багатства.

Дослідженню аспектів формування і розвитку конкурентоспроможної робочої сили присвятили свої праці такі американські вчені:Т.Шульц, А.Бартель, Г.Беккер, М.Боуен, та ін.

Метою написання статті є дослідження досвіду розвинених країн в сфері формування і розвитку конкурентоспроможної робочої сили в процесі внутрішньофірмового навчання та застосування цього досвіду для українського ринку праці.

Виклад основного матеріалу. Досягнення довгострокових і короткострокових цілей, необхідність підвищення конкурентоспроможності і проведення організаційних змін вимагає більш високого рівня професійної підготовки робочої сили і добре спланованої, чітко організованої роботи по її навчанню. При цьому навчання не повинне обмежуватися лише передачею працівниками тих або інших знань і розвитком у них необхідних навичок. В ідеалі навчання покликане: передавати працівникам інформацію про поточне перебування справ на підприємстві і сприяти розвиненню у них розуміння перспектив розвитку організації і основних напрямів її стратегії; підвищувати рівень трудового потенціалу, прихильності працівників своїй організації і включеності мотивації в її справи.

На конкурентоспроможність робочої сили оказують вплив багато факторів, що говорить про компонентну структуру, яка визначається рядом чинників, рівень розвитку яких має безпосередній вплив на розвиток конкурентоспроможності робочої сили в цілому. На наш погляд одним із основних чинників підвищення конкурентоспроможності робочої сили є внутрішньофірмове навчання [1].

Розрізняють освіту та професійну підготовку кадрів. Професійна підготовка - це процес отримання знань для використання в конкретних виробничих ситуаціях на конкретному господарчому об'єкті. Підготовка пов'язана в першу чергу з проходженням та застосуванням знань в

© Тімашкова О.А., 2010 64реальних умовах виробництва. Освіта в свою чергу - це отримання нових знань та навичок розвитку. Спеціалісти по персоналу відносять освіту та професійну підготовку до основних факторів, що впливають на просування по службі на підприємстві. Подальша освіта у комплексі з професійною підготовкою дає можливість виконувати більш складну та відповідальну роботу, займати більш високу посаду.

Розвиток робочої сили підвищення її конкурентоспроможності вигідно як підприємству, так і самім робітникам. Підприємство зацікавлено у підвищенні конкурентоспроможності, що потребує розвитку як ефективних технологій і техніки, так і компетентних та здібних робітників. Забезпечення компетентності своїх робітників становиться для підприємств важливою умовою розвитку, а для робітників підприємства їх сильною стороною, що дозволяє зберегти роботу, забезпечити кар'єрний ріст та ін. [2].

Внутрішньофірмове навчання є важливою складовою, яка позначається на рівні конкурентоспроможності робочої сили та можливості її підвищення протягом усієї діяльності людини.

Важливість освітнього компоненту у забезпеченні конкурентоспроможності робочої сили виражається в наступному:

1. Використання висококваліфікованої робочої сили є на сьогоднішній день важливим фактором економічного росту. Це стає можливим, якщо людина досягає відповідного освітньо - кваліфікаційного рівня, який характеризується ступенем сформованості знань, умінь та навичок людини, що забезпечує її здатність до виконання завдання та обов'язків певного рівня професійної діяльності.

2. В сучасних економічних умовах виникає потреба у працівниках нового типу, які володіють сучасними знаннями і технологіями. Даний тип працівників повинен бути здатним до продукування своїх ідей та втілення їх у своїй діяльності. Окрім цього повинен своєчасно реагувати та приймати самостійні рішення. Освоєння сучасних знань та здатність їх застосовувати визначає професійну компетентність робітників та впливає на рівень їх конкурентоспроможності.

3. Навчання є фактором соціалізації особистості, її творчої самореалізації в процесі своєї трудової діяльності та оказує вплив на рівень розвитку загальної культури та комунікативності, що є важливими елементами конкурентоспроможності працівників на ринку праці.

Таким чином, поняття освіти в конкурентоспроможності робочої сили об'єднує в собі не лише рівень освіти, а й освітній потенціал та освітню компетентність, результатом чого є готовність робітників до нових видів діяльності, адекватне реагування на зміни в навколишньому середовищі, розвинений індивідуальний стиль роботи та більш високий досконалий рівень культури [1].

Досвід управління конкурентоспроможністю робочої сили, накопичений у ведучих зарубіжних організаціях, вельми актуальний для сучасного українського ринку праці з погляду підвищення конкурентоспроможності робочої сили. Вивчивши цей досвід, можна чітко визначити, що в цій діяльності може бути застосовано до українських підприємств і здатне дати реальний ефект.

Загальновизнано, що самий кращий світовий досвід розвитку робочої сили накопичений в японських організаціях. Результатом цього з'явилася одна з найбільш високих в світі продуктивність праці, висока якість продуктів, світове лідерство у виробництві продукції високих технологій, третій в світі за об'ємом валовий внутрішній продукт країни.

Відправним моментом в оцінці можливостей розвитку робочої сили в японських організаціях є те, що японська організація - це не тільки господарська одиниця, але і значною мірою соціальна організація. Кожна організація має власну корпоративну філософію, упор в якій робиться на такі поняття, як щирість, гармонія, співпраця, внесок в поліпшення життя суспільства.

Японський стиль розвитку робочої сили організації та її конкурентних переваг базується на переконанні, а не на примусі працівників.

Японського працівника оцінюють не за індивідуальним виробітком, а по внеску в роботу колективу і в сукупну продуктивність праці всієї організації. Важливими критеріями оцінки тут вважаються: ставлення до праці; акуратність; пунктуальність; взаємодія з колегами; уміння працювати в команді однодумців; націленість на виконання виробничих програм.

Зупинимося детальніше на внутрішньофірмовому навчанні робочої сили в Японії, оскільки воно займає центральне місце в японській економіці, в японській системі підготовки конкурентноздатної робочої сили. Професійна підготовка робочої сили державними і муніципальними органами грає лише допоміжну роль у всій системі підготовки кадрів.

Внутрішньофірмове професійне навчання здійснюється в умовах особливостей японської моделі управління підприємствами. До особливостей цієї моделі відносяться такі, як практика довічного найму, системи оплати за вислугою років, принцип рівності в управлінні підприємством та ін.

Внутрішньофірмове навчання в Японії включає: навчання під час роботи, що проводиться на робочому місці, при якому досвідченіші працівники показують, як треба працювати; навчання поза роботою, що проводиться на фірмі і поза нею; самоосвіта.

На підприємствах сучасної Японії основними вважаються навчання під час роботи і самоосвіта, але при цьому організовуються короткострокові курси навчання поза роботою для різних категорій працівників, диференційовані по посадах і кваліфікації, по темах, навчання по яких необхідне для їх професійного зростання. Відмітимо, що в нашій країні внутрішньофірмове професійне навчання працівників по окремих параметрах своєї структури достатнє близько до японської моделі, проте унаслідок різної мотивації умови його реалізації різні.

Навчання фахівців здійснюється безперервно. Багато технічних фахівців, що працюють в області виробничих технологій, проходять навчання на фірмі за рахунок переміщення з одного місця роботи на інше, головним чином, в межах однієї області роботи, проходячи в прагматичному сенсі випереджаюче професійне навчання по мірі впровадження нових виробничих технологій.

Необхідність цього викликається зростаючою наукоємністю виробництва (тенденція до електронізації всієї організації), інтеграцією техніки, зміною виробничої структури, головним чином, автоматизацією устаткування і впровадженням гнучких технологій і виробничих систем, зміною структури підприємства (перехід від «зрілих» виробів до перспективних). З'явилася об'єктивна необхідність навчання мехатрониці, обслуговуванню устаткування, управлінню якістю продукції, системі «доставка точно до часу», охорони праці. Все це здійснюється в системі випереджаючого внутрішньофірмового навчання шляхом розширення короткострокового централізованого навчання залежно від необхідності у визначених, залежних від займаного положення і професії, знань та вмінь.

Впроваджена система так званої довічної професійної підготовки, згідно якої профпідготовка підрозділяється на 5 категорій: базисна підготовка; перепідготовка по розвитку здібностей; підвищення кваліфікації; професійна підготовка; підготовка інструкторів.

Незайве буде відзначити і такий психологічний аспект. У Японії вважається, що якщо професійна підготовка не дає людині мрії, пов'язаної з формуванням його кар'єри, то неможливо уникнути ситуації, коли для особи її існування позбавляється привабливості. В цьому відношенні у внутрішньофірмовому навчанні, а також в освітніх установах, із самого початку приділяється велика увага тому, щоб дати особистості надію на підвищення статусу, що надає навчанню привабливості.

Особливості японської системи підготовки і використання кадрів будуються, головним чином, на використанні і регулюванні робочої сили всередині підприємства для забезпечення внутрішньофірмової конкуренції, тобто мова йде про внутрішнє випередження.

У японській теорії розвитку робочої сили виділяють вісім груп якостей фахівця, що визначають його значущість для організації: уміння спілкуватися на формальній і неформальній основах; ефективно взаємодіяти з колегами, рівними за посадою; уміння проявляти якості лідера; уміння орієнтуватися в конфліктних ситуаціях; уміння отримувати і обробляти потрібну інформацію, оцінювати, порівнювати і засвоювати її; уміння ухвалювати рішення в невизначених ситуаціях; уміння розпоряджатися своїм часом; уміння практично оцінювати наслідки своїх рішень

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций