Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Що ж стосується заробітчанства як способу розпочати власний бізнес, то зараз воно набуває дедалі більшої популярності. Останнім часом стали виїжджати також з метою накопичення стартового капіталу для відкриття власного бізнесу в Україні. Сьогодні такий шлях видається нашим землякам більш простим і надійним, ніж отримання банківського кредиту, який потім доведеться віддавати, та ще й з немалими відсотками.

Тобто у даному випадку заробітчанство виступає як спосіб отримання громадянином України іноземних коштів для інвестування їх українську економіку. По формі це - не іноземна інвестиція, але по суті - відмінність не настільки вже й принципова. І не слід думати, що мова тут іде про дрібні грошові суми, які відповідно не слід сприймати серйозно. Насправді інвестиції гігантів в українську економіку є не настільки великими, щоб знівелювати вплив дрібних грошових переказів. Як роздрібні клієнти за рахунок своєї кількості здатні забезпечити торгівельній компанії величезний оборот (згадаймо, що однією з найбільших ТНК світу є роздрібна торгівельна мережа «Wall-Mart»; не набагато відстають від неї і інші аналогічні мережі), так само і дрібні заробітчанські перекази за рахунок своєї кількості цілком спроможні скласти конкуренцію потужним іноземним інвесторам.

Для прикладу: та ж «Кока-кола Аматіл» в сумі вклала в Україну всього приблизно 200 млн. дол. Тобто, якщо прийняти за середню суму, ввезену одним трудовим мігрантом, 10 тис. дол. (насправді вона, як правило, більша - за меншу суму просто немає сенсу їхати в ту ж Італію чи Португалію), то 20 тис. трудових мігрантів за свої вкладом в українську економіку з легкістю наздоганяють потужну транснаціональну корпорацію. Якщо ж врахувати, що загальна кількість українських працівників в Італії лише за офіційними даними у 2005 році становила 95 тис. [3] (насправді вона, звичайно ж, у багато разів більша), то загальна сума надходжень від них в українську економіку може бути суттєво вищою.

А те, що реальна кількість трудових мігрантів, наприклад, в Італії, значно перевищує офіційні показники, є безперечним фактом: досить сказати, що у значно менш привабливій для заробітчан Португалії (рейтинг -31% проти 60% в Італії), де легальне працевлаштування для українців є набагато простішим та доступнішим, постійно працює біля 150 тис. українців, і лише 80 тис. з них - легально. [11] У ще менш привабливій Чехії (рейтинг - 17%) українців - від 150 до 300 тис. [11], незважаючи на відносну спрощеність легального працевлаштування. Тож очевидно, що загальна кількість українських нелегалів у більш економічно розвинених країнах є суттєво вищою від офіційних показників.

Відповідно великими є і заробітчанські кошти. Загальносвітовою тенденцією останніх років є значне зростання обсягів приватних міжнародних грошових переказів; зокрема, за даними Світового банку, обсяги їх ринку за останні 5 років подвоїлися від 132 млрд. дол. у 2000 р до 268 млрд. дол. у 2006; при цьому, наприклад, у 2006 році за даними того ж Світового банку перекази нелегальних мігрантів склали близько 200 млрд. дол. При цьому мова йде лише по офіційно зареєстровані операції; водночас, на думку експертів, реальна сума може бути на 50% більшою [11].

У даному контексті Україна, звичайно ж, не є унікальною; значний вплив заробітчан на економіку спостерігається у багатьох країнах з відносно низьким рівнем доходу на душу населення: у цьому випадку трудова еміграція є одним із найраціональніших способів отримання коштів, у тому числі і для накопичення певного стартового капіталу. Як стверджує старший економіст Світового банку Діліп Рата: «Включаючи незареєстровані потоки через формальні і неформальні канали, реальний об'єм переказів є навіть більшим, що робить їх найбільшим джерелом зовнішнього фінансування у багатьох країнах, що розвиваються». Наприклад, у Латинській Америці та країнах Карибського басейну у 2004 році грошові перекази з-за кордону сягнули 70% прямих іноземних інвестицій і у 5 разів перевищили обсяги офіційної допомоги з боку розвинутих країн і міжнародних організацій.

Показовим є те, що, на відміну від представників інших країн, для українців типовою є саме трудова еміграція, тобто еміграція з наміром наступного повернення на батьківщину (а тільки у цьому випадку можемо говорити про якісь інвестиції у національну економіку). Якщо говорити про тимчасових трудових емігрантів, то, за оцінками деяких експертів, українці становлять понад 10% відсотків від загальної кількості гастарбайтерів у світі. Відповідно величезною є і сума їх грошових переказів в Україну.

При цьому зазначимо, що офіційні дані у даному випадку відображають лише мізерну частину від усіх переказів: на додачу до легального (а часто - і прихованого) ввезення коштів самими заробітчанами, що жодним чином не відображається в офіційній статистиці, існують цілі мережі передачі грошей з-за кордону (іноді відверто кримінальні).

Звичайно ж, за свої послуги вони знімають суттєвий відсоток, однак він все одно є меншим від відсотку, який знімають офіційні системи (зокрема, той же «Вестерн Юніон» - який, до речі, отримав офіційне попередження від українського Антимонопольного комітету через монопольне завищення плати за свої послуги і відповідно змушений був знизити відсоток, котрий тим не менш і зараз залишається достатньо високим).

Крім того, багато заробітчан не користуються послугами офіційних систем переказу для збереження конфіденційності (зокрема, від податківців) - отож очевидно, що загальна сума грошових переказів гастарбайтерів з-за кордону у багато разів перевищує офіційні показники.

Отож за неофіційними оцінками, щорічно через різні офіційні і неофіційні канали трудові емігранти переправляють в Україну від 17 до 19 млрд. дол. За самими лише офіційними даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (спеціалізована установа ООН), у 2006 році українські трудові мігранти за обсягами грошових переказів на батьківщину зайняли шосте місце у світі - 8,4 млрд. дол., поступившись лише Індії (24,5 млрд. дол.), Мексики (24,2 млрд. дол.), Китаю (21 млрд. дол.), Філіппінам (14,6 млрд. дол.) та Росії (13,8 млрд. дол.). При цьому на українців припало майже 3% від усіх легальних заробітчанських грошових переказів у світі, загальна сума яких, за даними того ж Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку, становить понад 300 млрд. дол.

Лише за офіційними даними НБУ обсяг міграційного капіталу, що надійшов в Україну через банківську систему, сягнув у 2006 році 3 млрд. дол. Ще близько 4 млрд. дол. Надійшло через спеціалізовані системи грошових переказів - тобто самі лише українські офіційні дані показують надходження обсягом понад 7 млрд. дол.

При цьому, як уже було сказано, ні для кого не секрет, що на офіційні канали припадає лише незначна частина реально переведених коштів. Це змушені визнавати навіть українські чиновники, які оцінюють річний загальний обсяг переказаних українськими гастарбайтерами коштів приблизно у 21 млрд. дол. Зокрема це четверта частина ВВП України, і значно більше сукупних обсягів іноземного капіталу, інвестованого в країну.

Таким чином, протягом одного року трудові емігранти вкладають в українську економіку більше коштів, ніж їх вклали у неї за всі роки незалежності всі іноземні інвестори та ТНК, включаючи таких гігантів, як «Кока-кола», «Проктер енд Гембл», «Філіп Морріс» та «Міттал Стіл», разом узяті.

Тобто якщо з формальних підстав ще можливо сумніватися у коректності включення заробітчанських коштів до категорії іноземних інвестицій, то фактично немає жодного сумніву у їх величезному впливі на економіку України, у тому числі і на її інвестиційний ринок.

Усвідомлення того, що грошові перекази мігрантів стають додатковим досить потужним і стабільним джерелом фінансування розвитку, призводить до необхідності налагодження належного обліку й контролю фінансових потоків, які утворюються переказами мігрантів. Уряди країн - адресатів переказів можуть будувати продуману політику залучення коштів мігрантів в економіку тільки на основі знання правдивих розмірів і напрямків потоків переказів. У цьому випадку справедлива загальна теза теорії управління, відповідно до якої управляти процесом можна тільки на основі контролю основних параметрів процесу.

Необхідно зазначити, що оцінка обсягів переказів і облік потоків переказів у статтях платіжного балансу є методологічною основою контролю й керування потоками, які здійснюються в інтересах залучення грошей мігрантів з метою розвитку економіки.

На жаль, приходиться констатувати, що якість даних про перекази, які відображені сьогодні в платіжних балансах приймаючих і країн, що посилають, не можна визнати задовільним.

По-перше, такі дані несуть на собі слід істотних методологічних неточностей обліку. До того ж у різних країнах немає єдності в методології обліку переказів мігрантів.

По-друге, навіть якщо відволіктися від проблем методології обліку, більшу складність являє собою оцінка із прийнятною точністю відповідних обсягів. Інституціональні канали, через які рухаються потоки переказів мігрантів, на жаль, не мають великої зацікавленості в одержанні точних даних. Більш того, уряди країн, що розвиваються, найчастіше не схильні публікувати щирий масштаб переказів.

По-третє, істотні неточності даних про перекази обумовлені так званими «втратами» переказів, які в основному пояснюються використанням мігрантами неофіційних каналів передачі грошей (неофіційних систем грошових переказів типу «хавала» і «хунди», здійснення передачі грошей з родичами й знайомими).

Визнання грошових переказів мігрантів могутнім фактором розвитку повинне підштовхнути міжнародні організації й національні уряди до вироблення єдиних методологічних основ обліку потоків переказів, уніфікації підходів до оцінки й обліку фондів, що рухаються, обумовленою міграцією.

На обсяг і структуру потоків грошових переказів оказують вплив безліч факторів, причому характер такого впливу часто суперечливий і залежить від особливостей конкретної країни й напрямку переказів.

Самий помітний вплив на обсяг грошових переказів здійснюють такі фактори, як економічне становище країни перебування, чисельність і розмір заробітку мігрантів. Економічне зростання у країні перебування мігрантів призводить до значного збільшення потоків переказів із країни. Такий же ефект надає збільшення чисельності мігрантів і розміру їхніх заробітків.

Велика вартість грошових переказів залишається істотною перешкодою для збереження в розпорядженні мігрантів значної частини зароблених коштів, яку вони змушені віддавати міжнародним трансферним компаніям у вигляді плати за здійснення переказу (до 20% від суми переказу).

Величезне значення для управління потоками переказів має знання моделей трансферної поведінки мігрантів, формованих такими факторами, як родинний стан, наявність утриманців, рівень доходів домашніх господарств, рівень освіти мігрантів, тривалість часу перебування за рубежем. Закономірності зміни трансферної поведінки мігрантів можуть бути використані для регулювання потоків переказів, розробки заходів, що підвищують ефективність переказів за рахунок найбільш повного розкриття закладеного в них потенціалу розвитку. Так, виявлені криволінійні тенденції в розмірах переказів залежно від часу перебування за рубежем, з урахуванням специфіки конкретної країни, дозволяють прогнозувати зростання або падіння обсягів переказів і передбачати відповідні заходи для впровадження заходів щодо оптимального використання коштів мігрантів з метою розвитку національної економіки.

Істотний потенціал зростання обсягів переказів мігрантів, особливо переказів, що спрямовують на інвестування в економіку, закладений у розвитку транснаціонального руху в міжнародній трудовій міграції.

Вирішальним фактором перерозподілу потоків переказів між неофіційними й офіційними каналами є здійснення національними урядами тверезої й зваженої макроекономічної політики.

«Відхід у тінь» переказів мігрантів через неофіційні канали може бути істотно ослаблений за рахунок розвитку доступних, надійних і, що саме головне, прийнятних за ціною трансферних систем.

Що ж стосується проблеми переорієнтації потоків переказів переважно з метою їх інвестування в економіку, те слід зазначити, що ефективність різного роду урядових заходів і спонукальних схем (пропозиції депозитів по вигідних ставках, розміщення серед мігрантів облігацій та ін.) не надає помітного впливу на збільшення інвестиційної привабливості переказів. Вирішальний вплив на з'ясування мігрантами переваг щодо вкладення зароблених коштів в інвестиції або з метою споживання здійснюють такі фактори, як політичні ризики, макроекономічна ситуація в країні, рівень розвитку транснаціональних об'єднань мігрантів.

Висновки та рекомендації. Із усього вищевикладеного стає очевидним важливість переказів мігрантів як ключового джерела глобальних фінансів розвитку. Основні характеристики роблять потоки переказів найважливішим фактором, якій володіє значним потенціалом у використанні їх як генератор економічного розвитку. Але незважаючи на істотні особливості між головними регіонами еміграції, потенціал розвитку величезного притоку капіталу майже ніде не був повністю реалізований тій мірою, якою це було можливо. Такі результати, які спостерігаються практично повсюдно, є не наслідком недоліку підприємницьких навичок серед мігрантів і їхніх родичів, а скоріше, наслідком цілого ряду структурних перешкод, що існують на місцевому, національному й міжнародному рівнях. Вивчення подібних перешкод і шляхів їхнього подолання забезпечить пошук адекватних можливостей для появи життєздатних моделей економічного розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення // Економіка України. - 2001.- №4. - С.19 -22.

2. Заклекта О., Юрченко В., Шиманська О. Трудова еміграція як умова розвитку міжнародногоринку праці // Вісник КНТЕУ. - 2002. - №4.

- С.9 -19.

3. Леонтенко О.М. Інтеграція України у міжнародний ринок праці: Автореферат дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний університет, спец. рада Д.26.006.03. - К., 1999. - 19 с.

4. Малиновська О. Основні засади міграційної політики України та майбутні сценарії розвитку // Проблеми міграції. - 2002.- №1 - C.18-26.

- http://www.migration.kiev.ua.

5. Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС.- К.: Бланк-Прес, 2004. - 171 с.

6. Пехник А. Трудова міграція як джерело інвестиційних ресурсів української економіки // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. Серія міжнародні

відносини. - 2008. Вип. 25. - C. 304-308

7. Arnold, F. «The contribution of remittances to economic and social development)) in «International Migration Systems)) Kritz, M.M., L.L. Lim and H. Zlotnik (eds), 2002, Oxford: Clarendon, p. 205

8. Devesh Kapur «Remittances: the New Development Mantra?» Conference on Migrant Remittances, London, October 9-10, 2003, p. 7.

9. Taylor J.E. «The new economics of labour migration and the role of remittances in the migration process» International Migration. 1999, v. 37, №l,

p. 72

10. The Observer - 04/20/03April, News Edge Corporation 22 Apr, 2003.

11. Ratha, D. «Workers' Remittances An Important and Stable Source of Development Finance» International Conference on Migrant Remittances

London October 9th, 2008.

12. Report and Conclusions» International Conference on Migrant Remittances: Development Impact, Opportunities for the Financial Sector and Future Prospects. London, October 2003.

РЕЗЮМЕ

У статті проаналізовано вплив міжнародної трудової міграції на залучення в українську економіку іноземних коштів. Доведено, що основні характеристики роблять потоки переказів мігрантів найважливішим фактором, який володіє значним потенціалом у використанні цих коштів в якості генератору економічного розвитку. SUMMARY

In the article the influence of the international labour migration on attraction in the Ukrainian economy of foreign costs is analysed. It is proved, that the basic characteristics make streams of transfers of migrants by the major factor which has considerable potential in use of these costs as the generator of economic development. РЕЗЮМЕ

В статье проанализировано влияние международной трудовой миграции на привлечение в украинскую экономику иностранных средств. Доказано, что основные характеристики делают потоки переводов мигрантов важнейшим фактором, который владеет значительным потенциалом в использовании этих средств в качестве генератора экономического развития.

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010 ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ НА ВАРТІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ Ситник Л.С., д.е.н., ДонНУ, проф.

Застосування вітчизняними підприємствами сучасних методів фінансового аналізу інвестиційних проектів залишається питанням стратегічної важливості, від вирішення якого залежать рівень іноземних інвестицій в Україну та ефективність використання коштів міжнародних фінансових організацій, кредитів окремих країн та їх угрупувань.

Швидкі темпи розвитку іноземної інвестиційної діяльності в Україні значно ускладнюють проведення її повноцінного аналізу. Однак вже можна визначити певні риси іноземного інвестування в економіку України. Серед них: переважання партнерів з країн, що розвиваються, за розміром іноземних інвестицій і кількістю партнерів з промислово розвинутих країн; поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД у загальному обсязі інвестицій; нерівномірність розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, їх зосередження у промислових центрах; реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі; велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальний обсяг інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування; орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені; небажання західних інвесторів здійснювати значні за обсягами інвестиції, яке зумовлено політичною та економічною нестабільністю, відсутністю надійних гарантій захисту інвестицій, неправомірним втручанням місцевих органів влади у діяльність інвесторів; орієнтація більшості іноземних фірм на проведення разових, часто суто посередницьких або відверто спекулятивних операцій з високим рівнем віддачі при досить незначних обсягах інвестування.

Протягом останніх років Україна залучила прямих іноземних інвестицій в декілька разів менше, ніж інші країни Центральної та Східної Європи, а частка країни в світових потоках прямих іноземних інвестиції залишається надзвичайно низькою: у 2008 р. - 0,8% і близько 0,4% - у 2009 р. У 2008 р. до країн Центральної та Східної Європи та СНД надійшло 77,3 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій, в 2009 р. - 104,9 млрд. дол., що складає близько 8% загальносвітового рівня прямих іноземних інвестицій, причому з них 63%, або 66,1 млрд. дол. (в 2009 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Росія). Частка України в прямих іноземних інвестиціях, які надійшли в країни Центральної та Східної Європи та СНД, в 2008 р. становила близько 10,1%, а в 2009 р. була ще нижче - до 5%.

У 2009 р. зафіксоване деяке поліпшення структури іноземного інвестування в Україну на користь галузей реального сектору економіки. Так, якщо частка прямих іноземних інвестицій, які надійшли у 2008 р. в промисловість, складала 20,9%, у 2009 р. вона сягнула 29,4%. Частка посередницьких секторів (торгівля, фінансові послуги та операції з нерухомістю) зменшилася за цей період з 64,3% до 50,5%. Разом із тим, суттєвим проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження прямих іноземних інвестицій назвати не можна, оскільки вплив прямих іноземних інвестицій на поліпшення технологічної структури залишається відносно незначним: частка інвестицій в машинобудування зменшилася з 3,7% у 2008 до 1,2% у 2009 р. Збільшення частки промисловості в прямих іноземних інвестиціях у 2009 р. відбулося насамперед за рахунок припливу коштів іноземних інвесторів у добувну промисловість - її частка збільшилась з 8,6% до 31,0% усіх промислових прямих іноземних інвестицій. Отже, слід констатувати посилення ролі прямих іноземних інвестиції в 2009 р. у зміцнення сировинної, низькотехнологічної орієнтації економіки України. Це, в свою чергу, відображає непривабливість інвестиційного середовища України для інвестування у створення виробництв у високотехнологічних галузях економіки.

Серед багатьох причин низького рівня іноземних інвестицій в Україну та ефективності їх використання слід назвати недостатність впровадження у вітчизняну практику інвестиційної діяльності методів поглибленого аналізу проектів за загальноприйнятими фінансовими критеріями та обмаль уваги до процесу визначення співвідношення власного і позикового капіталу, при якому максимізується ринкова вартість підприємства і забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу і рівнем втрати фінансової стійкості.

Мета статті - виявити вплив структури капіталу на вартість інвестиційних фінансових ресурсів в ринкових умовах невизначеності та висвітлити механізм досягнення оптимальної структури капіталу, за якої досягається максимальна вартість підприємства на фінансовому ринку за мінімальної ціни капіталу.

Основний матеріал дослідження.

Визначення вартості капіталу, який використовується для інвестицій, передбачає ідентифікацію всіх його складових і вартість їх залучення. Результати розрахунків зводяться в єдиний показник - середньозважену вартість капіталу (weighted average cost of capital, WACC):

n

WACCiHexan = £ wtQ , i=i

де w>i - питома вага і-го джерела інвестиційних фінансових ресурсів £ Wj = 1; dвартість і-го джерела інвестиційних фінансових ресурсів.

Питання можливості й доцільності керування структурою капіталу давно дебатуються серед учених і практиків. Існують два основних підходи до цієї проблеми: а) традиційний; б)теорія Модільяні-Міллера (Modigliani and Miller approach).

Послідовники першого підходу вважають, що а) вартість капіталу фірми залежить від його структури; б) існує оптимальна структура капіталу. При цьому приводяться такі аргументи.

Середньозважена вартість капіталу залежить від вартості його складових, які підрозділяються узагальнено на два види - власний і позиковий капітал. Залежно від структури капіталу вартість кожного із цих джерел міняється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали, що помірне зростання частки позикових коштів, тобто деяке підвищення фінансового ризику, не викликає негайної реакції акціонерів у плані збільшення необхідної прибутковості, однак при перевищенні деякого порога безпеки ситуація міняється й акціонери починають вимагати більшої прибутковості для компенсації ризику. Одночасно й вартість позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, при певній зміні складу джерел починає зростати. Оскільки вартість позикового капіталу в середньому нижче, ніж вартість власного капіталу, існує оптимальна структура капіталу, при якій показник WACC має мінімальне значення, а, отже, ринкова вартість фірми буде максимальною.

Основоположники другого підходу Ф. Модільяні й М Міллер (1958 р.) затверджують протилежне - при деяких умовах ринкова вартість фірми й вартість капіталу не залежать від його структури, а, отже, їх не можна оптимізувати, не можна й нарощувати ринкову вартість фірми за рахунок зміни структури капіталу. Останнє затвердження іноді називають «принципом пирога»: можна по-різному ділити пиріг, але його величина при цьому, природно, не міняється.

При обґрунтуванні свого підходу Модільяні й Міллер увели в явному або неявному виді ряд обмежень, зокрема:

передбачається наявність ефективного ринку капіталу, що припускає, зокрема, безкоштовність інформації, її равнодоступность для всіх зацікавлених осіб, відсутність трансакційних видатків, можливість будь-якого дроблення цінних паперів, раціональність поводження інвесторів;

компанії емітують тільки два типи зобов'язань: боргові з безризиковою ставкою й акції (ризиковий капітал); фізичні особи можуть здійснювати позичкові операції по безризиковій ставці; відсутні витрати, пов'язані з банкрутством; уважається, що всі компанії перебувають в одній групі ризику; очікувані грошові потоки являють собою безстрокові аннуїтети (тобто зростання доходів не передбачається); відсутні податки.

Деякі із цих обмежень навряд чи можна визнати реалістичними, однак подальші дослідження показали, що це не робить істотного впливу на основні висновки.

© Ситік Л.С., 201Модільяні і Міллер довели два висновки [1]. Ринкова вартість компанії не залежить від структури капіталу й визначається шляхом капіталізації її операційного прибутку по ставці, що відповідає класу ризику компанії.

Вартість власного капіталу фінансово залежної компанії являє собою суму вартості власного капіталу аналогічної (по доходу й рівню ризику) фінансово незалежної компанії й премії за ризик, рівної добутку різниці в значеннях вартості власного й позикового капіталу на величину фінансового левериджу.

Ці висновки саме й показують, що зміна структури джерел шляхом залучення більш дешевих позикових коштів не збільшує ринкову вартість компанії, тому що вигода від залучення дешевого джерела супроводжується підвищенням ступеня ризику й відповідно вартості власного капіталу. Для доказу першого твердження Модільяні і Міллер використали метод арбітражного обґрунтування.

Найбільш типовими прикладами арбітражних операцій є такі: а) той самий актив має різну ціну на різних ринках капіталу; б) на даному ринку капіталу є два близьких по характеристиках актива, один з яких продається за завищеною, а другий - за заниженою ціною. Очевидно, що, наприклад, у випадку а) інвестор, купивши активи на одному ринку й відразу продавши їх на другому, може одержати дохід.

Те ж саме постараються виконати й інші інвестори. Потік арбітражних операцій буде супроводжуватися ростом попиту на акції іншої компанії.

У другій статті Модільяні й Міллера [2], присвяченій структурі капіталу, розглянута ситуація без умови про відсутність податків. У цьому випадку структура капіталу впливає на ринкову вартість компанії.

Ринкова вартість фінансово залежної компанії дорівнює сумі ринкової вартості фінансово незалежної компанії тої ж групи ризику й ефекту фінансового левериджу, рівного добутку ставки податку на прибуток і величини позикового капіталу в ринковій оцінці.

Таке твердження іноді називається ідеальною моделлю Модільяні-Міллера ринкової вартості фінансово залежної компанії, у тому розумінні, що вона побудована при ідеальних умовах, що не враховують вплив деяких досить істотних факторів, а саме: зростання ризику можливих фінансових утруднень і витрат, що обумовлені агентськими відносинами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций