Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 91

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Тим не менш, багато країни, що розвиваються, зокрема Китай та Індія, в даний час приступають до великих ядерних програм новобудови. Це збільшить глобальні середні темпи зростання ядерної енергії до 1,6% річних. В період 2010-2030 рр. зростання ядерної потужності Китаю передбачається на рівні 7,6% річних, у порівнянні з 1,2% на рік у країнах ОЕСР.

Сьогодні існує декілька видів палива, які можуть служити альтернативою нафти і природного газу: синтетичне паливо (рідке пальне, що отримується з вугілля або біомаси); біодизельне паливо (пальне на основі рослинних або тваринних жирів); етанол або метанол (які добуваються із зерна, деревини або біомаси).

До альтернативного палива відносять ще й електрику, яка накопичується в акумуляторах або батареях, і водень. Але в найближчому майбутньому ці джерела енергії з причин переважно технологічного характеру широко застосовуватися не будуть. А от про названих вище альтернативних видах палива - трохи докладніше.

Синтетичне паливо - це рідке пальне, вироблене з кам'яного вугілля або біомаси. Під час Другої світової війни німці вчилися не залежати від нафти. За допомогою синтезу Фішера-Тропша вони добували з кам'яного вугілля синтетичне паливо. Вугілля подрібнювали, поміщали у воду і нагрівали до 800 градусів, після чого проводили каталітичну реакцію і конденсували газоподібні вуглеводні в ректифікаційної трубі. Ще під час Другої світової їздили вантажівки на дровах. Дрова, згораючи в умовах високої вологості та нестачі кисню, виділяли «синтезгаз», який і надавав руху дизельні мотори. Але після війни виробництво заморозили через нерентабельність - нафта тоді була дешевою. Однак, заморозивши виробництво, вчені західних країн не переставали вдосконалювати технології.

Біодизельне паливо виробляється на основі жирів рослинного або тваринного походження. У промислових обсягах використовується з початку 90-х років минулого століття. Ідеальним для одержання біодизеля вважається олійна рослина ріпак, що, як бур'ян, росте де завгодно, єдиний нюанс - його треба вчасно зібрати. Урожайність ріпаку сягає 20-25 центнерів з гектара. Масло змішують з метанолом і одержують метиловий ефір, який інакше називають олієметанольною сумішшю. З тонни виходить 350 кілограмів такої суміші. Для одержання біодизеля до солярки додають 30% олієметанольної суміші. Замість отруйного метилового спирту ріпакове масло можна змішувати з етиловим (харчовим) спиртом.

Біоетанол. Якщо біодизельне паливо є альтернативою дизпалива, то біоетанол (спирт) може служити заміною бензину. Коли ціни на нафту на світових ринках перевищують 50 дол за барель, в конкурентну боротьбу з бензином вступає біоетанол - спирт, отриманий із сільськогосподарських культур. Він може застосовуватися замість бензину або в суміші з ним.

У той час, як ціна вуглеводневої викопного палива зростає, собівартість біоетанолу постійно знижується завдяки впровадженню більш економічних сортів рослин і використання інновацій, спрямованих на здешевлення виробництва спирту. Одне з головних переваг етанолу полягає в тому, що при переході на це паливо можна використовувати існуючу інфраструктуру (нафтобази, автозаправки тощо). Вчені вважають, що після того, як світові запаси нафти вичерпаються, як паливо буде використовуватися саме біоетанол.

У світі приблизно 10% спирту йде на виготовлення алкогольних напоїв, ще 10% використовується в хімічній і лакофарбової промисловості, а решта 80% застосовуються як добавка до бензину. В Україні, навпаки, більше 70% йде на виробництво алкогольних напоїв.

Можна зробити висновок, що виробництво штучного палива з ріпаку і бурякового спирту - це саме те, що може допомогти Україні (особливо її сільському господарству) стати незалежною від закордонних постачальників автотракторного пального, адже, за оцінками фахівців, біоетанольне паливо незабаром буде коштувати мінімум в чотири рази дешевше, ніж солярка.

За допомогою сучасних технологій моторне паливо можна одержувати не тільки з кам'яного вугілля, а й з побутового сміття, гумових покришок, пластикових відходів - із усього, що містить вуглеводні. Сировину подрібнюють, висушують, змішують з маслом і нагрівають без кисню. Випаровування з допомогою каталізаторів перетворюються на вуглеводні і конденсуються - виходить сира нафта. Словом, є сенс задуматися про виробництво пального з відходів, від яких сьогодні задихаються міста.

Звичайно, у довгостроковій перспективі необхідно проектувати і будувати комплекси з виробництва синтетичного палива з вугілля, але сьогодні ріпак і «самогон» - це наш шанс для відродження і сільського господарства. Полів у нашій державі, особливо занедбаних, більше, ніж у будь-якій іншій європейській державі. І ріпак, і буряк вирощувати можна в будь-яких обсягах. Та й заводів для переробки сировини достатньо. Але держава не поспішає вкладати в цю сферу ні сил, ні грошей. Тим часом наближається день, коли мати нафту і газ зможуть тільки високотехнологічні й сильні у військовому відношенні держави. На жаль, Україна до них нині не належить.

Сучасне використання біомаси зростає в усьому світі, у тому числі в промисловому, житловому/сільському господарстві і комерційному секторах, а особливо в якості пального при виробництві електроенергії, а також для виробництва біопалива. Прогнозується, що глобальне використання біомаси буде розширюватись у 2010-2030 рр. у середньому на 3,4% щорічно, із більшим зростанням у країнах ОЕСР, ніж у країнах, що розвиваються.

Найбільш популярним продуктом з біомаси є біопаливо, але його використання в період між 2007 і 2030 роками зростатиме такими значними темпами, що можливо постане питання щодо неспроможності ресурсної бази. Великомасштабне розширення виробництва біопалива перше покоління (з зерна, цукру, насіння та інших продовольчих культур) зараз широко розглядається як один з факторів підвищення цін на продовольство. Крім того, стає питання щодо екологічних переваг біопалива. Було визнано, що воно негативно позначилось на водних ресурсах (в плані фізичної наявності і доступ до води), а також щодо збереження біорізноманіття, а в умовах моно-вирощування великих масштабів сільськогосподарських культур постає питання ерозії грунтів та вилуговування поживних речовин. Біопалива другого покоління, які не залежить від продовольчих культур, розглядаються як потенційне рішення більшості проблем стійкості навколишнього біопалива. Однак, прогнозується, вони не стануть комерційно доступні до 2020 року.

З четвертого кварталу 2008 року глобальна фінансова криза загальмувала розширення і розвиток біопалива в середньостроковій перспективі. Довгострокова ж політика у США та ЄС буде стимулювати розширення виробництва біопалива, з акцентом на друге покоління.

Глобальне споживання біопалива у 2030 р. досягне 158 мільйонів тонн нафтового еквіваленту (т н.е.) з щорічним збільшенням обсягів в середньому на 6,7% річних. Хоча обсяги поставок у країнах, що розвиваються все одно будуть нижче, ніж у розвинених країнах, де у період 2010 - 2030 рр. воно буде зростати вражаючими темпами - 7,6% річних.

Сонячна, вітрова, приливна і енергія малих ГЕС, на додаток до геотермальної енергії, перебуває на порядку денному багатьох урядів як джерела енергії, які потенційно можуть досягти дві мети: забезпечення енергопостачання і пом'якшення наслідків зміни клімату. В ЄС поновлювані джерела енергії будуть користуватися підтримкою уряду в різних формах. Тим не менше, поновлювані джерела енергії, мають зараз невелику долю у світовому енергетичному балансі, і незначно збільшать її до 2030 року. Найбільша зростання протягом усього прогнозованого періоду буде в енергетиці, де доля поновлювальних джерел енергії зростатиме на 6,9% щорічно (рис. 1).

Країни з транзитивною   Китай   Країни, що розвиваються, Країни ОЕСР і млп.тп     економікою у т.ч. Китай

■ її

Енергія Інші Бідновлювальні

біомаси     відновлювальні джерела енергії джерела енергії загалом

Рис. 1. Зростання обсягів використання не викопного палива по регіонах в період між 2010 і 2030 рр.

Загалом за цей період доля гідроенергетики, ядерної і відновлюваних джерел енергії у виробництві електроенергії, як очікується, буде 855 млн. т н.е.. Ядерна енергія буде найбільш активно зростати у всьому світі в абсолютному вираженні, причому велика частина зростання буде спостерігатись країнах ОЕСР. Однак, у цьому регіоні, доля поновлюваних джерел енергії залишатиметься більшою ніж доля використання ядерної енергії. В країнах, що розвиваються, включно з Китаєм, спостерігатиметься зростання в гідроенергетиці, у той час як Китай покаже швидке зростання гідроенергетики, ядерної та інших поновлюваних джерел енергії.

Висновки. Таким чином, стає зрозумілим, що не дивлячись на розвиток ринку традиційних енергоносіїв, значний прогрес досягнуто у розробці альтернативних джерел енергії. Окрім класичних типів альтернативних джерел енергії, як то вітрова, сонячна та гідроенергія, протягом останніх років значний розвиток отримали нові типи відновлювальних джерел енергії, більшість з яких відноситься до Біоенергії -біопаливо, біоетанол, синтетичне паливо. Прогнозується, що протягом наступних років, обсяги використання альтернативних джерел енергії будуть поступово зростати, проте провідне місце на світовому ринку енергоносіїв все ж таки займатимуть класичні типи енергоносіїв.

Гідро- Атомна енергія енергія

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бронніков В. Перспективи розвитку ядерної електрогенерації в контексті завдань енергетичної стратегії України / В. Бронніков, Л. Литвинський - Національна безпека і оборона. - 2008. - №3. - С. 42-46.

2. Макогон Ю.В. Некоторые аспекты реализации политики энергосбережения в Украине: Монография / Ю.В. Макогон, Куденко Г.Е., Кадермеева Д.С. и др. - Донецк: ДонНУ-ДонФ НИСИ, 2006. - 200 с.

3. Прогноз мировой энергетики 2009. Краткий обзор и выводы // www.iea.org.

4. Суходоля О.М. Енергоефективність національної економіки: методологія дослідження та механізми реалізації: Монографія / О.М. Суходоля. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 400 с безпеки / Д.К. Турченко / Вісник економічної науки України. - 2009. - № 1. - С. 166-171

5. Manufacturing Energy Use in OECD Countries: Decomposition of Long-term Trends / Unander F. [ті ін.]. - Energy Policy. — 2000. — 27 . — Р.

769-778. РЕЗЮМЕ

Метою дослідження є визначення перспектив розвитку світової енергетики в умовах глобальної кризи та конкурентного розвитку.

РЕЗЮМЕ

Целью исследования является определение перспектив развития мировой энергетики в условиях глобального кризиса и конкурентного развития.

SUMMARY

Research objective is definition of prospects of development of world power in the conditions of global crisis and competitive development.

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010 МІЖНАРОДНИЙ ТРАНСФЕР ЗНАНЬ В КОНТЕКСТІ ФАКТОРІВ ЕНДОГЕННОГО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Кацура С.М., Завідувач відділом Інституту економіки промисловості НАН України, к.е.н., с.н.с. (м. Донецьк, Україна)

Актуальність теми дослідження. Геоекономічні зрушення останніх століть дозволяють виділити в історії технічної еволюції шість хвиль розвитку та, відповідно, шість технологічних укладів. Так, основою першого технологічного укладу вважається сила людини; другий базується на нових технологіях у текстильній промисловості (використання енергії води), основою третього є паровий двигун; четвертого -електроенергія; розвиток важкого машинобудування та електротехнічної промисловості з використанням сталевого прокату, нових винаходів у галузі хімії та розвитку хімічної промисловості; п'ятого - електронна промисловість, переробка нафти та газу, нові синтетичні матеріали, телекомунікація; інформаційні послуги; шостого - дослідження в галузі атомної енергетики, біо- та нанотехнологій, генної інженерії, аерокосмічна техніка тощо [1, с. 36-39].

Ступінь вивченості проблеми дослідження. З середини 80-х років з'явилася низка теоретичних моделей, в яких науково-технічний прогрес виступає в якості одного з ендогенних факторів економічного зростання (П. Ромер, Р. Лукас, Г. Гроссман, Е. Хелпман, Н. Стоукі та інші). Особливої уваги заслуговує „нова теорія зростання", сутність якої виявлена у ендогенному характері найважливіших виробничо-технічних нововведень. П.Ромер та Р.Лукас пропонують пояснення механізмів економічного зростання у згаданих моделях як зростаючу суспільну віддачу, що отримується від коштів, вкладених у науково-технічний прогрес та людський капітал. Йдеться про те, що результати від таких інвестицій отримують не лише безпосередні учасники процесу, але й суспільство загалом.

Метою даного дослідження є розробка узагальнення теоретико-методологічних засад міжнародного трансферу знань та визначення науково-практичних рекомендацій щодо активізації факторів ендогенного інноваційного розвитку співробітництва України в системі глобального трансферу інформації.

Роль інновацій та технологій у економічному зростанні економічної системи була досліджена у працях австрійського економіста Й. Шумпетера, який запропонував застосування ділового циклу з чотирьох фаз, які проходить економічна система в процесі безупинного економічного зростання: пік (процвітання); спад (рецесія); дно (депресія); піднесення (розширення та прискорений розвиток економіки шляхом відновлення основних фондів на новій технологічній основі за рахунок впровадження інновацій). Ним також обґрунтовано актуальні положення про інноваційно-технологічну діяльність як універсальну функцію будь-якої суспільної формації, "фактор творчого руйнування", "нестабільної стабільності", як головну рушійну силу розвитку економічної системи. Неодмінними складниками середовища цієї системи є ринок, господарська та особиста свобода підприємця-інноватора, тоді як відносини власності не є визначальними.

Варто зазначити, що більшість моделей, направлених на теоретичне обґрунтування вузького аспекту, відштовхуються від неокласичних та базових моделей ендогенних технологічних зрушень [2, с.37-40].

Для прикладу, Б.Джованович класифікує моделі ендогенного технічного прогресу за типами ресурсів зростання знань: (1) наукові дослідження та розробки - розвиток і виробництво технології як продукту; (2) навчання; (3) тренінг (перекваліфікація) - діяльність спрямована на розвиток особистості; (4) практичне навчання - поява знань та технологічних змін в процесі виробничої діяльності. Для сучасних умов доцільно запропонувати ширшу систематизацію базових моделей ендогенного зростання, яка доповнена іншими моделями, але містить, на нашу думку, ключові позиції в межах нашого майбутнього дослідження (табл. 1).

В сучасній економіці зовнішні фактори обумовлюють зростання різниці між розвиненими країнами (де мають місце значні інвестиції у НДДКР та людський капітал) та країнами, що розвиваються. Згідно з П.Ромером, „за умов стабільної ціни на новітні технології, темпи економічного зростання залежать лише від обсягу людського капіталу, зосередженого у сфері отримання нових знань". Теорія П.Ромера дозволяє пояснити явище швидкого економічного зростання країн „азійських тигрів" в кінці 90-х років минулого сторіччя та появу нових лідерів на світовому технологічному ринку. Так, країни, що перебували серед слаборозвинених і характеризувалися низькими темпами економічного зростання, нестачею технологій та дешевою робочою силою, здійснили низку реформ, які спричинили кардинальні зміни у їх розвитку. Скерування фінансових резервів та управлінських можливостей на підвищення рівня освіти наявного людського капіталу в таких країнах, як Індія, Китай, Південна Корея, забезпечило їм не лише спроможність абсорбції іноземних технологій, але й згодом дало можливість сформувати власний конкурентоспроможний технологічний ринок.

В основі міжнародного технологічного обміну лежить інноваційна теорія, яка набула свого подальшого розвитку у працях Ф. Хайєка, М. Кондратьєва (теорія "довгих хвиль"), В.Вернадського (ноосферна теорія), Т. Веблена ("соціотехнологічна еволюція"), Л. Ерхарда (теорія "проривів"), Дж. Гелбрейта („техноструктура"), Д. Белла (теорії "технологічного детермінізму-конвергенції") та інших.

Таблиця 1

Моделі ендогенного технологічного прогресу_

Групи моделей

Характеристика групи моделей

Теоретики даної групи моделей

А

Виробництво інновацій представлено як продукт, що виробляється певним

сектором економіки, тобто безпосередньо в процесі НДіДКР.

Залежно від сфери та типу інноваційних змін виділяються наступні підгрупи:

 

А1.1

Технологічні зміни відбуваються на проміжному етапі виробництва продукту. Характерна горизонтальна форма технологічних змін, що полягає у розширенні різноманітності продукції та кількісних складових

П.Ромер

A1.2

Технологічні зміни відбуваються на проміжному етапі виробництва продукту. Характерна вертикальна форма технологічних змін

П.Агіон, П.Хюіт

А2.1

Технологічні зміни відбуваються на кінцевому етапі виробництва продукту. Характерна горизонтальна форма технологічних змін, що полягає у зміні кількості та асортименту продукції

Г.Гроссман, Е.Хелпмен

A2.2

Технологічні зміни відбуваються на кінцевому етапі виробництва продукту. Характерна вертикальна форма технологічних змін

Г.Гроссман, Е.Хелпмен

Б

Діяльність, спярмована на розвиток особистості та зростання людського капіталу

Р.Лукас, Н.Менк'ю, Д.Ромер, Д.Вейл

B

Моделі практичного навчання (learning-by-doing)

П.Ромер ,С.Ребело, Р.Барро

Г

Моделі міжнародної торгівлі та розповсюдження технологій

Г.Гроссман, Е.Хелпмен, Р.Барро, К.Сала-і-Мартін, С.Базу, Д.Вейл, Р.Лукас, Д.Вентура, Й.Зейра

Д

Моделі технологічного прогресу та населення

М.Кремер, Г.Хансен, Е.Прескотт, О.Галор, Д.Вейл, К.Джонс

Щодо економічних поглядів представника інституціоналізму Т.Веблена, то його теорія побудована на низці протиріч між „бізнесом" та „індустрією". Під індустрією Т.Веблен розумів сферу матеріального виробництва, що базується на машинному обладнання, а під бізнесом -

© Кацура С.М., 2010 65своєрідну систему кругообігу (спекуляції на біржі, торгівля, кредити). Надаючи промисловості важливішої ролі у майбутньому, як сфері, що представляє підприємців, менеджерів та інженерно-технічний персонал, прагнучи до технологічного покращення виробництва, Т.Веблен підкреслює, що до влади прийде технологічна інтелігенція, тобто йдеться про становлення „технократії". У своїй теорії він зосереджує увагу на тому, що країною мають керувати представники промисловості, які зосереджують свою увагу не на отриманні якомога більшого прибутку, а на вдосконаленні технологій виробництва та покращенні технічних результатів.

Процес переходу до технократизму Т.Веблен розглядав з позиції кардинальних змін, точніше, революційним шляхом. Проте, він не врахував того, що вірогідне надання влади промисловцям призведе до втрати політичної підтримки держави, що, своєю чергою, стане причиною економічної кризи та значного економічного спаду. Останнє твердження, певною мірою, відображає ситуацію, що склалася на сучасному етапі в Україні. Відсутність консолідованої співучасті між владою, бізнесом та громадськістю призводить до помилкової стратегії економічного зростання і довгострокової стагнації економіки країни. Ідеї Т.Веблена докладніше було розвинуто американським економістом і соціологом Дж. Гелбрейтом. У праці „Нове індустріальне суспільство" (1961р.) було введено новий термін в економічній науці -„техноструктура". Йдеться, зокрема, про прошарки суспільства, які включають вчених, конструкторів, спеціалістів з технологій, управління, фінансів, тобто більшості спеціальностей, необхідних для ефективного функціонування крупної корпорації. Він стверджує, що ціль, яку ставить перед собою техноструктура, є не отримання прибутку, а постійне економічне зростання, що забезпечує стабільність в країні.

Важко не погодитися із твердженням щодо необхідності нівелювання негативних процесів введенням соціального контролю над економікою з боку держави, що передбачає державне регулювання суспільних потреб, планування основних структурних зрушень тощо. У процесі адаптації теоретичної моделі до сучасних умов, можемо провести паралель щодо застосування в економіці так званих кластерних структур з метою досягнення необхідного економічного результату - зростання технологомісткості та конкурентоспроможності продукції, і, як наслідок економічного зростання держави.

В міжнародній економіці трансфер технологій розглядається як переміщення фактору виробництва і як звичайна торгівля специфічним товаром - технологіями. Одним з провідних теоретиків початку ХХ ст. є А. Маршал, який здійснив ґрунтовне дослідження методів трансферу технологій між різними країнами, зокрема, проаналізував його вплив на формування порівняльної переваги. Зазначимо, що ні Й.Шумпеттер, ні А.Маршал не розглядали питань, які б безпосередньо торкалися дослідження взаємозалежності технологічного розвитку з економічними змінами в країні. Основною причиною цього на той момент були специфічні засади неокласичної теорії [3]. Ситуація змінилася лише в 60-х рр., коли найбільшого поширення в теоретичному обґрунтуванні міжнародної передачі технологій набули теорія "технологічно розриву" М.Познера і теорія "міжнародного життєвого циклу продукту" Р.Вернона.

Відповідно до експертних оцінок, сукупне світове національне багатство всіх країн світу на початку ХХІ ст. оцінювалось у 550 трлн. дол. США, з яких більша половина формувалась за рахунок людського капіталу - 365 трлн. дол., на той час як на відтворювальний та природній капітали припадали відповідно 95 і 90 трлн. дол. [4, с.37-52].

На сьогодні у загальній структурі капіталу у всіх груп країн «людський капітал» перевищує 60%. Якщо з показовою динамікою на початку 1990-х років співвідношення «фізичного» та «людського» капіталів у провідних країнах світу становило 80 до 20%, то наприкінці ХХ ст. - 33 до 66%.

Загалом очевидним є те, що у ХХІ ст. успіху досягатимуть країни, де забезпечуватиметься оптимальні пропорції між творчою енергією людини та іншими ресурсами, в тому числі і насамперед - інформаційними.

Таблиця 2.

_Розподіл працівників наукових організацій за категоріями персоналу [5]_

 

I півріччя 2008р.

I півріччя 2009р.

 

Всього, осіб

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций