Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 94

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Специфіка українського ринку та робота на ньому венчурних фондів спрямовує венчурне інвестування в Україні усе далі від прийнятих у світовій практиці основ цього бізнесу. Як і раніше, самими важливими й активними на вітчизняному ринку є фонд прямого інвестування Western NIS Enterprise Fund (капіталізація 150 млн. дол.) і SigmaBleyzer (управляє фондом UGF у розмірі більше 100 млн. дол.). Інші венчурні фонди (серед яких Euroventures Ukraine, фонд прямих інвестицій "Україна" та Commercial Capital) оперують менш значними сумами - в межах 20-40 млн. дол. кожний. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено біля 250 млн. дол. венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. дол., і при наявності достатньо великої кількості ринків, що динамічно розвиваються, по оцінках експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження значного іноземного капіталу в Україну як і раніше залишається дуже низькою. [ ]

Менеджери венчурних фондів констатують, що протягом останніх двох років умови їхньої роботи на українському ринку достатньо серйозно змінилися. По-перше, венчурний капітал, який по своїй природі спеціалізувався на придбанні невеликих (до 49%) пакетів акцій, після кількаразових втрат дрібних пакетів був змушений переключитися на контрольні. Це, у свою чергу, призвело до значного збільшення суми однієї інвестиції (від 1-3 млн. до 7-10 млн. дол.) і скоротило кількість угод. По-друге, зіштовхнувшись із серйозними проблемами забезпечення ефективності інвестицій, так як останнім часом жодний з відомих операторів українського ринку не зміг навести приклад продажу свого великого підприємства стратегічному інвестору, сьогодні венчурні фонди орієнтуються на роботу лише з компаніями, що вже сформувались. Причому такими, які спроможні найближчим часом стати лідерами на своїх ринках і, отже, у майбутньому спростити процедуру пошуку стратегічного інвестора. По-третє, дотепер більшість фахівців венчурного інвестування намагаються особливо не ризикувати й вкладають венчурний капітал в українські підприємства лише на 2-3 роки. Високі політичні, законодавчі та макроекономічні ризики в Україні не дозволяють використовувати венчурні інвестиції у довгострокових проектах (понад 5 років), хоча венчурний капітал необхідний більшості інноваційних підприємств України для впровадження (комерціалізації) їх наукових розробок саме на довгостроковий термін. [ ]

Венчурні фонди сьогодні змушені працювати на відносно невеликих за розмірами ринках, які на даному етапі характеризує низька конкуренція серед виробників товарів і послуг, а також достатньо невисока платоспроможність населення. Насамперед це стосується споживчих ринків, наприклад, виробництва продуктів харчування і будівельних матеріалів, а також сфери роздрібної торгівлі. Ці ринки залучають венчурних інвесторів тому, що вони динамічно розвиваються і мають прямий «вихід» на кінцевого споживача, а отже, на «живі

Арестархов О. Венчурные фонды в Украине: чем занимаются, чего хотят. [Електронний ресурс] / Олег Арестархов // Business Information Network - 2006. - Режим доступу: http://bin.com.ua/templates/analitic article.shtml?id=32095

Коновалов А.Ф. О венчурном финансировании инноваций. [Електронний ресурс] / Коновалов А.Ф., Макогон Б.П., Фещенко Л.В. // Інститут еволюційної економіки. - 2009. - Режим доступу: www.iee.org.ua/files/conf/conf article13.pdf

3 Зябрева Н. Особенности украинского венчура / Н.Зябрева // Компаньон. - 2002. - №41. - ст. 32-35

4 The Hi-Tech Navigator, Ukraine 2003 // SoftPress Publishing House, Kyiv - 2003. - 130 p.гроші». По оцінках Western NIS Enterprise Fund, найбільш перспективними для прямих інвестицій у розмірі до $10 млн. в Україні є харчова (переробна) галузь, виробництво різноманітних будівельних матеріалів, упаковка, роздрібна торгівля і фінансовий сектор. [ ].

Варто також зазначити, що незважаючи на існуючі переваги та успіхи в реалізації венчурних проектів в Україні, завжди існує ризик не виправдання очікувань інвесторів. З одного боку ризик втрати інвестованих коштів є неодмінним атрибутом венчурного інвестування, з іншого - необхідно постійно вдосконалювати механізми страхування інвестицій та порядок відбору й оцінки потенційних інвестиційних проектів з метою диверсифікації та мінімізації ризиків.

На думку деяких венчурних інвесторів в Україні взагалі немає справжнього ринку венчурних інвестицій, а тому говорити про його обсяги поки безглуздо. У нас є невдалий досвід створення Державного інноваційного фонду, потім - Державної інноваційної компанії. Українського Стенфордського університету, спеціалізованої бізнес-інкубаційної інфраструктури теж немає. В Україні плутанина відбувається навіть на рівні термінів. Технопарки в Україні - це всього лише механізм отримання податкових пільг на індивідуальній основі. З офіційно зареєстрованих в Україні інститутів спільного інвестування більше 300 - це венчурні фонди, що випустили цінні папери на суму понад 27 млрд. грн. Але ці гроші вкладені в нерухомість. Такі фонди в цивілізованих країнах називають фондами інвестування в нерухомість. А західні інвестори, дивлячись на це, думають: якщо в Україні венчурні фонди займаються нерухомістю, то наскільки високі ризики в цій країні, якщо навіть найбезпечніші інвестиції, до яких прийнято відносити вкладення в нерухомість, у них називаються венчурними. [ ]

Основною проблемою, що заважає українським інвесторам вкладати кошти в технології є необізнаність, якою може бути віддача від вкладень. Для того, щоб показати можливості українського hi-tech, необхідні історії успіху. Такою, наприклад, можна вважати проект зі створення технології виробництва джерел живлення нового покоління з підвищеною потужністю. Цю технологію розробили українські вчені-матеріалознавці. Вона дозволяє зменшити розміри і вартість джерела живлення, скажімо, для телефону або ноутбука, в два-три рази. Світовий ринок нової технології сьогодні оцінюється в $300 млн., а до 2011 року він перевищить $ 1 млрд., тобто щорічне зростання ринку прогнозується

на рівні 20-30%. [ ]

Якщо б частіше з'являлися такі історії успіху, то інвестори активніше йшли б у hi-tech. Зараз багато хто пробують себе в цій сфері, але далеко не все успішно, тому що не знають технології роботи, не розуміють специфічних ризиків і необхідної бізнес-інкубаційної технології, не знають світового ринку і не мають репутації і необхідних зв'язків.

В Україні, з одного боку, відсутній попит на інвестиційні технологічні проекти, а з іншого - мало хто намагається розробляти такі проекти. Проблема якраз і полягає в тому, що в Україні практично немає справжніх венчурних компаній, готових до інвестування коштів на самій початковій стадії проекту (seed stage), наближаючи науку до ринку.

В Україні тисячам новаторів для просування їхніх ідей потрібен стартовий капітал. За даними Державного департаменту інтелектуальної власності, щорічно в країні видається 15-20 тис. патентів, але застосування на ринку знаходить не більше одного відсотка інновацій.

Проте, навіть в секторах, де є незадоволений попит і пропозиція, налагодження відносин між інвесторами і винахідниками йде важко, оскільки у кожної зі сторін є власне уявлення про свою роль у проекті. Відсутність встановлених правил і несумісність поглядів часто не дозволяють налагодити співпрацю. [ ]

Українські приватні інвестори, прагнучи перестрахуватися, часто пред'являють до новаторів завищені вимоги. Так, у кожній технології присутні ризики, і якщо їх не прорахувати, вони здатні поховати будь-який, навіть самий геніальний проект. Тому венчурні інвестори просять вчених розповісти про конкурентні переваги і недоліки розробки, виявляють інтерес, на який ринок вона націлена, якого роду бізнес-модель тут спрацює, який потрібен менеджмент. При цьому, часто новатори починають ображатися. За словами президента Асоціації «Приватні інвестори України» Ігоря Власюка, вітчизняний капітал погоджується фінансувати інноваційні проекти, якщо їх очікувана рентабельність - не менше 40% річних [ ]. Асоціація при відборі проектів керується менш жорсткими критеріями, проте і вона не стане розглядати винахід, не захищений хоча б українським патентом і який не має дослідної моделі або корисного зразка.

Основною проблемою є те, що багато вітчизняних вчених вийшли з державних установ, і впевнені, що держава їм щось винна.

За свідченням членів Асоціації, 90% запропонованих бізнес-планів далекі від світових стандартів їх складання. На сайті Асоціації розміщена анкета, яку здобувачеві необхідно заповнити. Вже по цій анкеті в одну сторінку багато що стає ясно. Найчастіше новатори не вказують ні технологічних параметрів нового продукту, ні інформації про те, які ринки і ніші вони розраховують зайняти. Вітчизняні вчені і винахідники не вміють оцінювати технології з точки зору бізнесу, і в чомусь вони праві, оскільки це не їхнє завдання. У той же час українські винахідники дуже цінують свої відкриття, щоб погоджуватися на поступки. Вони люблять поторгуватися за власну частку прибутку більше, ніж їхні західні колеги.

На жаль, переважна більшість українських вчених і винахідників, а також молода генерація інженерів, настільки неадекватні ринку, що українському капіталісту простіше інвестувати кошти в ту ж металургію або торгівлю - сфери, де все просто і зрозуміло.

Одна за найбільших венчурних компаній України - «Техноінвест» взагалі не розглядає проекти вчених, які не мають ніякого досвіду в бізнесі. Якщо вчений жодного разу не намагався комерціалізувати свою технологію, компанія навіть не витрачає часу на спілкування з ним. В українських вчених часто немає конкретних відповідей навіть на елементарні питання: про який продукт йде мова, у чому його конкурентні переваги, чому, хто і скільки буде його купувати, хто конкуренти, яка буде собівартість, що є інтелектуальною власністю, кому вона належить і

т.д. [ ]

Україні необхідно внести зміни в політику стимулювання інноваційних процесів. Нинішні схеми регулювання лише погіршують ситуацію. Зокрема, наше законодавство у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності не погоджено з фінансовим законодавством, тому на практиці не передбачає стимулювання бізнес-ангелів податковими та іншими пільгами. Такі поняття, як інвестиційна угода або вихід інвестора з проекту, взагалі не прописані. Більш того, своїми діями держава надає приватному капіталу ведмежу послугу. Намагаючись загальмувати відтік цінної науково-технічної інформації за кордон, парламентарі ухвалили Закон «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Він закріплює проведення державної експертизи інноваційних проектів, створених у державних НДІ і науково-виробничих підприємствах. У результаті розробка заноситься (або не заноситься) до Державного реєстру інноваційних проектів. У той же час технологічним брокерам (особам, які професійно займаються трансфертом технологій) тепер необхідно проходити державну акредитацію. Тобто замість того, щоб полегшити регуляторні бар'єри, наш уряд створив ще кілька надбудов у вигляді уповноважених Кабінетом міністрів органів. Такими діями держава може взагалі поховати ідею трансферту технологій, як вже була спотворена концепція технопарків та бізнес-інкубаторів.

Теоретично «розумний» уряд міг би дуже сильно посприяти розвитку «розумного» сектора економіки. Україна в останні десять років в основному лише декларувала необхідність переходу економіки на інноваційний шлях розвитку. З практичної точки зору, держава, нічого не вкладаючи, але використовуючи міжнародну активність (посольства, торговельні місії, зустрічі, прес-служби, веб-сайти і т.п.), могла б розрекламувати hi-tech потенціал України.

1 Igor Baranetskyy. Development of Venture Business in Ukraine on its Road to Europe // Collected Papers of the Seventh Annual EERC Student Research Conference, Kyiv. - 2003. - p. 136-157

Лобойко С. На мировом рынке Украина неизвестна как технологическая страна. [Електронний ресурс] / Сергій Лобойко // Власть денег. -2006. - №114. - Режим доступу: http://www.vd.net.ua/rubrics-4/1647/

Там же.

Бердичівська М. Шестизначный Серафим. [Електронний ресурс] / Марина Бердичівська // Експерт. - 2009. - №7 (152). - Режим доступу: http://expert.ua/articles/12/0/5101/ Там же.

Лобойко С. На мировом рынке Украина неизвестна как технологическая стран. [Електронний ресурс] / Сергій Лобойко // Власть денег. - 2006. - №114. - Режим доступу: http://www.vd.net.ua/rubrics-4/1647/ 658

Також держава могла б ефективніше розпорядитися фінансами, призначеними для вищої освіти і науки. В цілому Україна з держбюджету вкладає тільки в науку більше $ 1 млрд. на рік. Але ніхто не чув, щоб в результаті цього в країні народилося хоча б кілька успішних на світовому ринку технологічних компаній. Виникає питання: $1 млрд. - це інвестиції в науку чи допомога науковим співробітникам? [ ]

Держава повинна зрозуміти, що Україна стане на інноваційний шлях розвитку тільки після передачі ініціативи та відповідальності приватному бізнесу. Можна легко збільшити фінансування наукового сектора в п'ять разів, при цьому додаткових коштів з бюджету не знадобиться. Так само як і не доведеться мучитися з пошуком відповіді на питання про національні інноваційні пріоритети. Досить сказати бізнесу, що держава профінансує 20% будь-якого замовлення на науково-і дослідно-конструкторські розробки, результати якої будуть впроваджені. Тоді приватним грошам стане цікаво йти в hi-tech, і, головне, почнеться швидка адаптація до ринку вітчизняної науки та швидкий розвиток представників саме тих її галузей, які мають конкурентоспроможну інтелектуальну власність.

Також дуже обережно треба підходити до питання податкових пільг. Наприклад, в Україні існує експортний сектор інформаційних технологій, темпи зростання якого зараз знаходяться на рівні 50-60% на рік. У 2008 році обсяг експорту ІТ-сектору склав близько $500 млн. на рік, [ ] а є ще купа програмістів, які працюють із західними замовниками без створення юридичної особи і ніде не реєструються. Але, з точки зору державної статистики, експорту ІТ-продуктів і послуг з України практично немає.

Цей сектор працює в «тіні» не тому, що бізнесмени не хочуть платити податки, адже легалізація відразу б збільшила капіталізацію компаній. Але наша фіскальна політика розрахована на велику індустрію. На великих заводах фонд заробітної плати складає близько 5% всіх витрат, в IT-компаніях - мінімум 80%. Тобто якщо український бізнесмен заплатить ще половину зарплати до бюджету у вигляді нарахувань на фонд заробітної плати, то hi-tech перестане бути конкурентоспроможним. Так що систему оподаткування для цього сектора треба переглянути.

В експортній IT-індустрії працюють близько 30 тис. чоловік. Якби цей сектор міг повністю легалізуватися, то туди моментально прийшли б великі інвестиції, і за два-три роки кількість зайнятих у цьому секторі зросла б до 100 тисяч. У ньому заробляють в середньому $1 тис. на місяць, тобто загальний дохід становив би близько $100 млн. на місяць або більше $1 млрд. на рік. З них $ 150 млн. пішло б державі у вигляді прибуткового податку, що бюджет зараз не отримує. Більша частина з решти $850 млн. пішла б на споживання, в тому числі на сплату

ПДВ (ще близько $ 150 млн.). [ ]

Тобто, продумавши податкову політику щодо hi-tech, держава може швидко отримати тільки від експортного IT-сектору мільярдні вливання в економіку, до бюджетів всіх рівнів. А який величезний позитивний ефект це дало б для всієї економіки України, сектору освіти і для IT-модернізації країни.

Висновки

На сьогоднішній день венчурний бізнес в Україні знаходиться на самому початку свого розвитку. Ті процеси, які відбуваються сьогодні в даному сегменті ринку в нашій країні, можна порівняти з ситуацією Європи в 70-80-х роках: з одного боку, вже існують окремі проекти, які фінансуються за новою венчурною схемою, з іншого - власне ринок венчурного бізнесу ще не сформований.

Специфіка українського ринку та робота на ньому венчурних фондів спрямовує венчурне інвестування в Україні усе далі від прийнятих у світовій практиці основ цього бізнесу. Протягом останніх двох років умови їхньої роботи на українському ринку достатньо серйозно змінилися. По-перше, венчурний капітал, який по своїй природі спеціалізувався на придбанні невеликих (до 49%) пакетів акцій, після кількаразових втрат дрібних пакетів був змушений переключитися на контрольні. По-друге, сьогодні венчурні фонди орієнтуються на роботу лише з компаніями, що вже сформувались. По-третє, дотепер більшість фахівців венчурного інвестування намагаються особливо не ризикувати й вкладають венчурний капітал в українські підприємства лише на 2-3 роки.

На думку деяких венчурних інвесторів в Україні взагалі немає справжнього ринку венчурних інвестицій, а тому говорити про його обсяги поки безглуздо. Технопарки в Україні - це всього лише механізм отримання податкових пільг на індивідуальній основі. Основною проблемою, що заважає українським інвесторам вкладати кошти в технології є необізнаність, у тому якою може бути віддача від вкладень.

Незважаючи на наявність попиту і пропозиції, налагодження відносин між інвесторами і винахідниками йде важко, оскільки у кожної зі сторін є власне уявлення про свою роль у проекті. Відсутність встановлених правил і несумісність поглядів часто не дозволяють налагодити співпрацю.

Україні необхідно внести зміни в політику стимулювання інноваційних процесів. Законодавство у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності не погоджено з фінансовим законодавством, а такі поняття, як інвестиційна угода або вихід інвестора з проекту, взагалі не прописані. Також держава могла б ефективніше розпорядитися фінансами, призначеними для вищої освіти і науки.

Можна легко збільшити фінансування наукового сектора в п'ять разів без значних додаткових витрат з бюджету. Досить задекларувати, що держава профінансує 20% будь-якого замовлення на науково-і дослідно-конструкторські розробки, результати якої будуть впроваджені.

Сектор експорту ІТ-послуг зараз працює в «тіні», оскільки фіскальна політика розрахована на велику індустрію, де частка заробітної плати в собівартості досить низька, тоді як в сфері послуг частка заробітної плати в собівартості може сягати 80-90%. Ці зміни, можуть не лише принести державі додаткові доходи, але й справді будуть реальними кроками з побудови нової, інформаційної держави.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Лобойко С. На мировом рынке Украина неизвестна как технологическая страна. [Електронний ресурс] / Сергій Лобойко // Власть денег. - 2006. - №114. - Режим доступу: http://www.vd.net.ua/rubrics-4/1647/

2. Бердичівська М. Шестизначный Серафим. [Електронний ресурс] / Марина Бердичівська // Експерт. - 2009. - №7 (152). - Режим доступу: http://expert.ua/articles/12/0/5101/

3. Шевцов А. Розвиток венчурного підприємництва в Україні: проблеми та шляхи їх розв'язання. [Електронний ресурс / А. Шевцов, Р. Боднарчук, О. Гриненко // Монітор НДІС. - 2009. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/june2009/6.htm

4. Коновалов А.Ф. О венчурном финансировании инноваций. [Електронний ресурс] / Коновалов А.Ф., Макогон Б.П., Фещенко Л.В. // Інститут еволюційної економіки. - 2009. - Режим доступу: www.iee.org.ua/files/conf/conf article13.pdf

5. Арестархов О. Венчурные фонды в Украине: чем занимаются, чего хотят. [Електронний ресурс] / Олег Арестархов // Business Information Network - 2006. - Режим доступу: http://bin.com.ua/templates/analitic article.shtml?id=32095

РЕЗЮМЕ

Мета статті - висвітлити сучасні тенденції та особливості розвитку венчурного підприємництва в Україні.

РЕЗЮМЕ

Цель статьи - осветить современные тенденции и особенности развития венчурного предпринимательства в Украине.

SUMMARY

Article purpose - to undercover modern lines and features of development of venture business in Ukraine.

1 Закон України «Про державний бюджет 2009» від 26.12.2008, № 835-VI. / Верховна Рада України. - Офіційний документ. — Відомості Верховної Ради України. - 15.05.2009 - 2009 р. - № 20, / № 21-22 /, стор. 680, стаття 269 Лобойко С. На мировом рынке Украина неизвестна как технологическая стран. [Електронний ресурс] / Сергій Лобойко // Власть денег. - 2006.

- №114. - Режим доступу: http://www.vd.net.ua/rubrics-4/1647/

Лобойко С. На мировом рынке Украина неизвестна как технологическая стран. [Електронний ресурс] / Сергій Лобойко // Власть денег. - 2006.

- №114. - Режим доступу: http://www.vd.net.ua/rubrics-4/1647/

НОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІЙ З ОСОБЛИВИМ ПОДАТКОВИМ РЕЖИМОМ

Анісімов А.Є., к.е.н., начальник управління науково-технічного та інноваційного розвитку головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації Палагута Н., Донецький національній університет

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітних елементів структурних перетворень світової економічної системи другої половини XX ст. Вони географічне розосереджені практично на всіх континентах та присутні у різних групах країн - як у тих, що розвиваються, так і у промислово розвинених.

Спеціальний режим господарювання є інститутом господарського законодавства який регулює специфіку організації і здійснення господарської діяльності на територіальному і галузевому рівнях. Видом спеціального режиму господарювання є заохочувальний режим господарювання в спеціальних (вільних) економічних зонах, який регламентує: по-перше питання організації господарської діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах (створення спеціальних (вільних) економічних зон, створення спеціальних органів управління спеціальних (вільних) економічних зон); по-друге, безпосередньо процес здійснення господарської діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах.

Існує не менше 30 різних дефініцій, що визначають це явище. Найбільш розповсюдженими з них є терміни «вільна економічна зона» (ВЕЗ) та «експортно-виробнича зона» (ЕВЗ). Перший найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона представляє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН по Транснаціональним Корпораціям, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування ВЕЗ дає законодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, теоретико-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо. Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що були дані в постанові Ради спільного ринку від 4 березня 1969 p., додатку до Конвенції в Кіото від 18 березня 1973 p., документах UNCTAD від 1975 p., Ради спільного ринку від 1988 p., матеріалах Міжнародної Організації Праці, Центра ООН по ТНК. Всесвітньої Асоціації ЕВЗ. Всі вони, співпадаючи у віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують власні, оригінальні трактовки. Але визначення, які дані в цих документах, недостатньо повно й точно описують сутність та основні риси поняття «зона».

Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як «чітко визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни, і в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують вигоду з наданих фіскальних пільг», викладено Центром ООН ТНК. Це формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує відхилень від схеми або так званих «прикордонних» явищ. Суть останніх у тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватися на всю територію країни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні (тарифні та нетарифні) обмеження (Гонконг, Сінгапур, Макао). Крім того, під наведену дефініцію не підпадають іноземні для приймаючої держави підприємства, що мають відповідні митні та фінансові пільги, а також оффшорні території та центри з особливим режимом діяльності банківсько-страхових інститутів і нерезидентських компаній. Тобто поняття ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що займає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічними результатами діяльності).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций