М А Бойчук - Влада І громадянське суспільство механізми взаємодії - страница 1

Страницы:
1  2 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

Бойчук Микола Андрійович

УДК 321.01:316.462

ВЛАДА І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:        доктор філософських наук, професор,

Бех Володимир Павлович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,

Рудич Фелікс Михайлович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса, завідувач відділу теоретичних і прикладних проблем політології;

кандидат політичних наук, доцент, Остапенко Марина Анатоліївна,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, доцент кафедри політичних наук

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра політології, Кабінет Міністрів України, м. Київ

Захист відбудеться "_25_" _травня_ 2007 року о _1600_ на

засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.053.12 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий "__12_" ____квітня___________ 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

Н.В.Крохмаль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Цілісний дискурс становлення громадянського суспільства, безумовно, є нагальною політологічною проблемою, особливо у такому її вимірі, як правові відносини між громадянським суспільством та державою. Ця суперечність завжди була однією з головних загальнолюдських проблем незалежно від того, чи втілювалася вона в матеріалістичну або ідеалістичну форми, надавався їй класовий або позакласовий характер. Держава стереотипно розглядалась як суб'єкт влади, а суспільство - як об'єкт владних впливів з боку держави. Оскільки здебільшого проблему розподілу влади між державою і громадянським суспільством дослідники делікатно обходили мовчанням, то онтологічні, самоорганізаційні, управлінські засади останнього не аналізувались. Увага акцентувалась головним чином на тому, щоб Левіафан не надто "тиснув" на суспільство, а давав змогу йому певним чином розвиватись, як правило, за лінійною парадигмою, у правовому просторі держави. Проте, громадянське суспільство є нелінійним соціальним утворенням і претендує на володарювання певним обсягом прав і свобод, а також повинне мати "свій" сегмент правового поля. Про це свідчать соціальні революції в світі. Цей аспект суспільно-політичного розвитку потребує окремого аналізу, оскільки є потенційно конфліктногенним.

Ступінь наукової розробки проблеми формування громадянського суспільства засобами влади є низьким. На увагу, в межах концептуалізації означеного в роботі механізму взаємодії, заслуговують три складові політологічного проекту, а саме: держава, влада і громадянське суспільство.

Дослідниками охоплене широке коло питань, які стосуються розробки загальної теорії влади: 1) становлення і розвитку вчень про владу (В. Альохін, І. Ісаєв, Б. Краснов та ін.); 2) природи, основних властивостей, функцій влади, її засобів і методів (Л. Байрачна, К. Гаджиєв, О. Ледяєва, В. Муляр та ін.);

3) визначення поняття влади, розкриття його змісту (В. Воронкова, А. Корольов, С. Телешун, та ін.);

4) системи і структури влади (І. Кравченко, В. Халіпов та ін.); 5) характеристики окремих видів і форм влади (В. Бех, В. Усачьов та ін.); 6) взаємообумовленості влади і культури (Є. Бистрицький, Р. Зимовець та ін.); 7) відповідальності влади (М. Краснов, А. Черниш та ін.); 8) процесу легітимації влади (Т. Алексєєва, С. Рябов, та ін.); 9) соціально-психологічних, ідейно-свідомих складових механізму влади (В. Крамник, Е. Шестопал та ін.); 10) практичних аспектів реалізації влади (В. Бебик, В. Князєв, Г. Почепцов та ін.).

Формування громадянського суспільства та влади розглядались науковою думкою як дві відносно самостійні проблеми суспільного розвитку. Кратологічне знання, основи якого почали формувати ще вчені Стародавнього світу, починаючи з другої половини ХХ ст., перетворилося на великий обсяг кратологічної літератури, який у країнах західного світу став різко зростати, почалося суперництво класичної ("індивідуально-групової") парадигми влади (М. Вебер та ін.), згідно з якою у владних відносинах отримують свою реалізацію індивідуально-групові інтереси суб'єкта даних відносин, інекласичної ("суспільної" - Т. Парсонс та ін.), згідно з якою влада реалізує суспільний інтерес.

У вітчизняній літературі також накопичений досвід вивчення влади. Перші монографії М. Байтіна і М. Кейзерова; пізніші роботи Т. Алексєєвої, Ю. Батуріна, І. Кравченко, О. Лузана, Б. Макарова, В. Подороги, В. Усачова, Г. Філіппова; дисертації (О. Черниш, С. Рябов, О. Ледяєва, Л. Байрачна, І. Васильєва, Е. Суліма, В. Дехтяр, Р. Зимовець, Н. Діденко, О. Краснокутський), а також репрезентовані монографії, що містять елементи соціально-філософського аналізу влади, словники з кратологічної тематики (В. Андрущенко, С. Рябов, В. Халіпов), численні наукові статті в періодичних виданнях, що стосуються проблеми влади.

Більш ґрунтовно у сучасній науковій літературі представлене громадянське суспільство, перші ідеї про яке були висловлені, як відомо, Платоном, Аристотелем, Цицероном, римськими правниками. Подальший розвиток протогромадянського світогляду був пов'язаний з добою Середньовіччя, Відродження, найяскравіше репрезентується філософією Ніколо Макіавеллі. Але справжній спалах концептуальної уваги до громадянського суспільства спостерігається у Новий час. Д. Юм, А. Фергюсон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. Руссо, А. Токвіль, Ш. Монтеск'є, Г. Гегель - перші дослідники громадянського суспільства. К. Маркс трактує історію громадянського суспільства як процес вивільнення суспільних індивідів з лабет всеохоплюючої держави. Генезис його висвітлюється в працях М. Вебера. Питання гармонізації стосунків між суспільством і державою вирішуються в працях К. Аллена, А. Арато, Ф. Броделя, Р. Броуна, Ю. Габермаса, Жака Ле Гофа, М. Маркуса, К. Поппера та ін.

В політологічній літературі країн соціалістичного табору проблеми громадянського суспільства почали з'являтись з 80-х рр. ХХ ст. у вигляді критики тоталітарного суспільства, культивації ідеї "соціалістичного громадянського суспільства" та "соціалістичної правової держави". Але вже на початку 90-х рр. ХХ ст. постає усвідомлення загальнолюдської вартості понять громадянського суспільства і його органічної сполучуваності з демократією. До подібної позиції схиляються Л. Баткін, М. Вихляєва,

A. Галкін, М. Ільїн, І. Кравченко, Ю. Красін, В. Львович, Б. Славний, І. Шанський та ін.

Вагомий внесок в обґрунтування проблем дослідження громадянського суспільства зробили

B. Барков, В. Бех, А. Дергачов, В. Ільїн, Б. Замбровський, А. Карась, В. Костицький, Б. Кухта, М. Лукашевич, М. Михальченко, М. Мокляк, І. Пасько, Я. Пасько, В. Полохало, Р. Рябов, П. Рябчук, А. Слюсаренко, М. Томенко, М. Ткаченко, І. Хмелько, В. Шамрай, Л. Шкляр, В. Шинкарук, Г. Щедрова та ін.

Отже, сучасна філософсько-політологічна думка ще не встановила між "владою" і "громадянським суспільством" технологічний зв'язок у достатньому обсязі. Крім цього, залишаються нерозв'язаними питання, пов'язані з обґрунтуванням єдиної парадигми влади, яка була б здатна піднятися над полярністю класичної і некласичної парадигм осмислення даного явища, подолати протиріччя між концепціями "влади над" і "влади для", маючи інституціональний характер, вона рівною мірою належить державі і громадянському суспільству.

Проблемна ситуація полягає у тому, що в культурно-історичному і політологічному вимірах існує суперечливе уявлення про місце та роль влади у формуванні громадянського суспільства, оскільки доведено, що влада належить, з одного боку, державі, а з іншого - нібито належить і громадянському суспільству, яке разом з державою створюють єдиний правовий простір і тому мають бути рівноправними учасниками владних відносин у межах соціального організму країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною в розробці наукової проблеми „Саморегуляція соціального організму країни" (держреєстрація № 2201020), що виконується в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова на замовлення Міністерства освіти і науки України і відповідно планів науково-дослідної роботи кафедри соціології, управління та євроінтеграції НПУ імені М.П.Драгоманова. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 6 від 25 грудня 2003 року).

Об'єкт дослідження - соціальний організм країни як цілісність, у якій шляхом діалектичної взаємодії інтегруються носії влади: держава і громадянське суспільство.

Предмет дослідження - влада як соціальний інститут формування громадянського суспільства.

Метою дослідження є системний аналіз використання влади як інструменту впливу на формування та розвиток громадянського суспільства.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені такі завдання:

• уточнити поняття "формування громадянського суспільства";

• здійснити історичний екскурс у проблему використання влади в якості засобу розбудови родового життя людини;

• визначити принципи, методи та категоріальний апарат дослідження;

• розкрити природу, генезис, сутність, зміст, форми і види влади як елементу соціального буття людини;

• висвітлити самоорганізуючий характер громадянського суспільства;

• з'ясувати механізм впливу державної влади на становлення громадянського суспільства в структурі соціального організму країни;

• проаналізувати діалектику організації та самоорганізації в формуванні громадянського суспільства;

• розробити пропозиції щодо використання влади в якості засобу оптимізації розвитку соціального організму України.

Мета і завдання дослідження обумовили і контури теоретико-методологічних основ дисертаційної роботи, в основу яких покладені принципи матеріалістичної діалектики, які, відображаючи об'єктивні моменти розвитку світу у всій його різноманітності, орієнтують і направляють наукове пізнання, в тому числі і осмислення влади, на пошук істини. Крім цього, в дисертаційній роботівикористані методологічні принципи, які визначають соціально-філософську специфіку дослідження феномену влади, а саме: принципи історизму, соціального детермінізму, комплексності, діалектичної єдності соціальної теорії і соціальної практики, об'єктивності, системності, цілісності, розвитку, загального зв'язку, причинності, а також загальнонаукові методи, зокрема, узагальнення, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання тощо, застосування яких дозволило розглянути феномен влади в контексті історичного розвитку всього людства, визначити його функціональну роль у надскладній соціальній системі (громадянському суспільстві), виявити основну закономірність влади, детермінанти оптимізації владних відносин у сучасному соціумі, зокрема в Україні. За їх допомогою у роботі також проаналізовані питання, пов'язані із генезисом розвитку кратологічної думки і особливостями розвитку владних відносин на різних етапах формування громадянського суспільства, досліджено феномен влади як морфогенного чинника у громадянському суспільстві, виявлені і вивчені детермінанти оптимізації розвитку феномену влади, владних відносин у сучасній Україні.

Пізнання процесу формування та взаємодії елементів проблемної ситуації досягається у вимірі постмодерністської культурологічної парадигми, що характеризується, як відомо, переходом від монізму, фундаменталізму, елементаризму, редукціонізму, лінійності й динамічності до інтегратизму, холізму, поліфункціональності, лінійності, додатковості, нестаціонарності та синергетизму.

Завдяки вищенаведеному методологічному інструментарію відкриваються перспективи використання в дослідженні різних за світоглядною орієнтацією праць вітчизняних і зарубіжних фахівців з філософії, історії філософії, соціальної філософії, політології, культурології, права, державотворення, соціальної роботи, психології, етики, історії культури і громадянського суспільства та ін. Тож, емпіричною основою концептуальних узагальнень став широкий масив результатів наукових досліджень залучених з інших галузей знань - історії, політології, культурології, соціальної психології та правознавства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації зроблена спроба створення цілісної теоретичної концепції механізму взаємодії влади і громадянського суспільства. Зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких положень, які виносяться на захист:

• вперше у вітчизняній науковій думці поставлена й досліджена проблема взаємозалежності та взаємодії громадянського суспільства як продукту природного походження та влади, що тисне на нього, з одного боку, у формі чинника самоорганізаційного процесу, а з іншого - у формі державного управління, тобто цілераціональної діяльності державних службовців. Виявлені рівні їх взаємозв'язку: генетичний, онтологічний, морфологічний, функціональний, саморегулятивний, топологічний та технологічний;

• поглиблено знання про владу, як соціальний інститут, який має семантичну природу і не належить одноосібно ні громадянському суспільству, ні державі. Він суб'єктивований в організаційній свідомості людини і об'єктивований у системах органів державної і недержавної влади. Сутність його полягає у відносинах "командування - підкорення", зміст подається як специфічна комунікативнадіяльність, що має багато форм, видів та різновидів влади, які забезпечують у соціальному організмі країни каталітичну функцію; поглиблено уявлення про онтологічну основу даного соціального інституту, яка пов'язана з існуванням смислогенезу як геологічного процесу, що забезпечує існування даного явища на мікро-, макро- і мегарівнях, обумовлює його можливість здійснювати тиск одночасно на підсвідомість, свідомість і надсвідомість людини;

• дістало подальшого розвитку пізнання громадянського суспільства як специфічного сегмента соціального простору, в якому самовідтворюється родове життя людини. Громадянське суспільство має свою елементну базу і свій алгоритм формування, сутність якого розгортається по лінії: людина - сім'я -корпорація - прошарки - національна еліта. Доведено, що у площині громадянського суспільства влада діє як чинник у ході його самоорганізації і як інструмент управління в процесі організації родового життя з боку держави;

• отримало подальший розвиток питання про взаємозв'язок та взаємодію громадянського суспільства та держави, що має більш тісний зв'язок з інститутом влади, оскільки відстоює загальний інтерес населення країни, має політичну спрямованість і обслуговується висококваліфікованим корпусом державних службовців. Крім того, встановлено, що вищеназвані явища є протилежностями у складі соціального організму країни і співвідносяться між собою як інгредієнти, тобто інтегруються в органічне ціле саме завдяки атрибутивним властивостям влади. Обґрунтовано механізм їх взаємодії, що є інтегративним за природою та реверсивним за напрямами дії, має у морфологічному вимірі нормативно-цінністне наповнення і багатоманіття функціонального прояву. Завдяки наявності у громадянському суспільстві органу саморегуляції - системі самоврядування - воно здатне не тільки зменшувати ентропію родового процесу, а й утворювати разом з державою, контур саморегуляції соціального організму країни, у якому вони обслуговують одне одного на засадах зворотного зв'язку;

• дістала подальший розвиток ідея багатофункціональності особистості людини, яка виступає агентом взаємозалежності та опосередкування взаємодії громадянського суспільства та влади на основі розвиненої організаційної свідомості, у формування якої є прямий сенс вкладати соціальні інвестиції, що ведуть до заощадження та накопичування соціального капіталу. Суть такого виду накопичення полягає у зростанні самостійності громадян країни, зміцненні довіри між ними, а також збільшенні обсягу ресурсів соціального призначення, якими вони володіють, наприклад, відчуття соціальної справедливості, солідарності, оптимістичний настрій, емоційний підйом, психологічний дух народу тощо;

• дістала подальший розвиток ідея безпосередньої залежності між формуванням громадянського суспільства, інститутом влади та державотворенням, завдяки технологічній стиковці цих елементів між собою. Інститут влади у громадянському суспільстві забезпечує горизонтальні зв'язки, які функціонують на основі угод між суб'єктами ринкових відносин, а у площині держави - вертикальні зв'язки, що утворюють так звану "вертикаль влади". Розбудова родового життя людини без участі держави можлива, що підтверджується першоначальним етапом саморозгортання соціального організму країни, але вумовах значної інтенсифікації науково-технічного прогресу стає малоефективною;

• виявлено, що провідним фактором формування громадянського суспільства засобами влади в Україні є сьогодні архетипна саморегуляція, оскільки нормативний рівень (держава) ще тільки формується, одночасно розвиток громадянського суспільства обтяжений, з одного боку, негромадянським суспільством, що має потужну неформальну владу, а з іншого, - захоплений глобалізацією, що втягує його у принципово інший алгоритм еволюції соціального світу, в якому визначальну роль має зіграти цілеспрямована політика держави.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що засобами дедуктивного аналізу доведено, що влада - потужний соціальний інститут є найефективнішим засобом формування не тільки громадянського суспільства, але й цементує і забезпечує сталість соціального організму країни.

Теоретично обґрунтовані природа, сутність, зміст, форми та різновиди існування влади, її функціонування у формі чинника, що організує процес самоорганізації соціального тіла громадянського суспільства і обумовлює параметри його функціонування, а також існування її в якості інструменту управління процесом організації родового життя людей.

У роботі висвітлено, що політика держави є могутнім механізмом зворотного впливу її на формування громадянського суспільства, а одночасно й потужним засобом укріплення онтологічної основи державотворення на засадах зворотного зв'язку. Загострена увага на потенційно негативних наслідках реалізації Закону "Про Кабінет Міністрів України", що прийнятий Верховною радою України у кінці 2006 року для становлення влади громадянського суспільства.

Окремим позитивним теоретичним здобутком роботи є доведення плідності евристичної моделі системи саморегуляції соціального процесу, завдяки якій автору вдалося здобути достатньо аргументованих доказів реального ефекту реалізації українським громадянським суспільством права на владу і міру її впливу на поведінку даної соціальної системи, незважаючи на суперечливість і неефективність державної політики, помаранчеву революцію і високу міру ентропії, яку вона набула у зв'язку з результатами президентських виборів 2004 року, парламентськими 2006 року, перехопленням керма влади так званою широкою коаліцією.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його висновки мають цінність для розуміння аналізу сучасних соціальних процесів та напрямів і шляхів забезпечення сталості саморозгортання соціального організму будь-якої країни. Напрацьовані матеріали можуть бути використані в державних проектах розбудови громадянського суспільства і становлення системи місцевого самоврядування в Україні та інших програмах реконструкції політичної системи, забезпечення реалізації прав людини, розробки Стратегії політичного і адміністративно-територіального розвитку українського суспільства.

Ідеї дослідження можуть служити ідеологічними настановами та методологічною основою для розробки політико-економічних, соціологічних, політологічних, етичних та організаційно-правовихдосліджень процесів життєдіяльності соціального організму країни або його підсистем, використовуватися державними службовцями, філософами, економістами, правознавцями, соціальними працівниками, соціологами, політологами, культурологами.

Результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання дисциплін і курсів з політології, соціальної філософії, державного управління, а також служити імперативами у висвітленні сучасних проблем розбудови громадянського суспільства та його окремих сегментів, державотворення, менеджменту, політичного маркетингу, соціального захисту населення, боротьби з бюрократизацією та корупцією та ін.

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає у розробці цілісної концепції та теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; визначенні сутності, змісту й механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: Міжнародній науковій конференції „Проблеми розвитку відносин між Україною і Польщею: політологічний аналіз (Київ, 2002); Перших міжнародних "Драгоманівських читаннях" (Київ, 2003); Всеукраїнській науковій конференції „Всеукраїнські юридичні читання молодих вчених" (Київ, 2004); Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання" (Київ, 2005); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі" (Київ, 2006); Другі Міжнародні драгоманівські читання (Київ, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, з них 4 статті у фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Обрана послідовність подання матеріалу зумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків та списку використаної літератури (235 позицій). Обсяг роботи - 222 сторінки, основна частина дисертації - 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтована актуальність теми, розкритий стан наукової розробки проблеми, визначені теоретико-методологічні основи роботи, сформульовані проблемна ситуація, мета і завдання дослідження.

У першому розділі "ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ВЛАДИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА" досліджується головне поняття роботи, висвітлюються наукові підходи, які існують, до аналізу явища "влада", подаєтьсяавторська методологічна парадигма пошукової роботи.

У підрозділі 1.1. "Співвідношення влади і громадянського суспільства як філософсько-політологічна проблема" автор обґрунтовує проблемне поле теоретичного пошуку.

На практиці дійсно існує проблема гармонізації співіснування, з одного боку, держави зі своїми атрибутами, а саме: державною владою, формальним правом, державною політикою, державним управлінням, а з іншого - громадянського суспільства зі своїми властивостями: владою суверена, природнім правом, свободою, демократією, соціальним контролем. Зрозуміло, що теоретично вони повинні досліджуватись і використовуватись як елементи органічного самовідтворення соціальної системи - соціального організму країни, в дискурсі якого їх дія залежить одна від одного і тому є межа, виходячи за яку, вони починають протидіяти одна одному. Відтворити механізм цієї взаємодії - означає визначити параметри або межу, порушувати яку неприпустимо.

Виходячи з цього, автор з методологічного кута зору аналізує формування громадянського суспільства як мінімум, у трьох вимірах, а саме: процесуальному, тобто потребує уточнення сам цей термін, його зміст і етапи саморозгортання; соціальному, оскільки немає сталого погляду на рушійні сили цієї соціальної системи та їх потреби, політологічному - проявляється у суб'єктах або носіях влади і формах функціонування влади у специфічному сегменті простору соціального цілого.

Автор доводить, що в ході формування громадянського суспільства дійсно існує проблема досягнення необхідного балансу між державою та механізмами її впливу на нього, з одного боку, та громадянським суспільством і його механізмами саморозвитку і соціального контролю - з другого. Такий баланс є необхідним для побудови демократичної, правової, соціально орієнтованої держави, оскільки дає змогу уникнути двох неприпустимих станів у розвитку країни - зведення до мінімуму або громадських свобод, або впливу держави.

Соціальний аспект проблемності полягає в тому, що немає узгодженого погляду на джерело формування громадянського суспільства, а політологічний - в тому, що треба визначитися з функціями держави у даному процесі. Влада як відносно самостійний соціальний інститут не аналізується у наукових працях. Вона розглядається як атрибут держави. Цим самим вона штучно втрачає самостійне існування і спотворюються її функції у соціальному організмі країни. Теоретична незавершеність проблеми співвідношення громадянського суспільства і влади полягає в тому, що відсутня модель, що має характеризувати етапність та результати їх взаємодії.

У підрозділі 1.2. "Суперечливість підходів до висвітлення влади і громадянського суспільства" автор доводить, що присутність влади у бутті завжди була в центрі уваги філософської та політико-правової думки. Більше того, вона постійно була і є предметом прискіпливої теоретичної роботи і гострої практичної боротьби. Аналіз літератури показав, що поняття влади, яке довгий час домінувало в англо-американській політичній теорії, надто широке йтуманне, щоб слугувати у якості строго визначеного базового поняття. Воно не охоплює множину засобів і цілей влади, не віддзеркалює повною мірою різних її носіїв і різновиду самої влади. Суперечність підходів у цій сфері полягає в тому, що, з одного боку, фіксується порожнеча і невизначеність влади, а з іншого, - стверджується її незамінність при кваліфікованому використанні. І, що найгірше, ці дві хвилі не перетинаються. На практиці це веде до неспівставимості владних процесів, які відбуваються в реальності з теоретичними моделями, що фіксує філософсько-політологічна думка.

Ретроспективний аналіз основних підходів до вивчення влади і громадянського суспільства довів, що: 1) складність суспільства, поглиблення демократії, створення нових засобів соціальної організації, що ґрунтується на розподілі влади і її горизонтальній комунікації, потребують нового, більш розвинутого погляду на юридичну систему, як ефективного захисника громадянина і громадянського суспільства; 2) взаємозв'язок між суб'єктом влади - державою - і об'єктом -громадянським суспільством -обумовив формування трьох основних провідних тенденцій розвитку владних відносин в історії людства: а) активізацію легітимних односторонніх дій держави на громадянське суспільство і нелегітимної зворотної дії громадянського суспільства на державу (епоха Стародавнього світу, Середньовіччя і Відродження); б) активізацію легітимної взаємодії між державою і громадянським суспільством - (епоха Нового і Новітнього часу); в) спонтанну активізацію громадянського суспільства у порівнянні з діяльністю державних інституцій в умовах глобалізації соціального світу; 3) початок ХХІ ст. - це початок принципово нового етапу у протистоянні держави і громадянського суспільства, у якому останнє стає провідним елементом у структурі соціального організму уже не окремої країни, а цілої низки країн-учасниць Європейського Союзу; 4) до життя викликаються принципи демократії, полікультурності, толерантності, соціальної терпимості і справедливості; 5) сучасні, принаймні європейські, держави набувають принципово нових атрибутивних характеристик, наприклад, соціальності, і ця ознака стає настільки важливою, що, з одного боку, потрапляє у тексти Конституцій країн, де співіснує поруч з такими ознаками, як демократичність і правовими, а з іншого, - загальні її риси покладено у зміст Європейської соціальної Хартії, Європейського кодексу соціального забезпечення, загальної декларації прав людини, міжнародних трудових норм і рекомендацій, концептуальних основ гідної праці відповідно до Конвенцій та Декларацій Міжнародної організації праці; 6) незважаючи на тривалість існування влади, владних відносин, їх носіїв та факторів формування і умов реалізації, залишається відкритим питання про генезис інституту влади, природу, сутність, зміст, види, нарешті, морфологічні характеристики та функціональні можливості.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М А Бойчук - Влада І громадянське суспільство механізми взаємодії

М А Бойчук - Розвиток владних відносин у вимірі цивілізаційного підходу