Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки. Серія "Культурологія"

УДК 32:141.4

Дмитро Шевчук

ІСТОРИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТЕОЛОГІЇ

У статті аналізується феномен політичної теології та її еплие на формування уявлень про політичний світ. Зверта­ється увага на історичні трансформації політичної теології під впливом християнства та новочасного процесу секуляри­зації. Також розглянуто сучасні концепції політичної теоло­гії, які представлені в працях К. Шміта, Й. Метца, Я. Ассма-на та ін.

Ключові слова: політична теологія, політична філософія, трансценденція, іманенція, секуляризація.

Д. Шевчук. Исторические трансформации и современ­ные концепции политической теологии

В статье анализируется феномен политической теологии и ее влияние на формирование представлений о политическом мире. Обращается внимание на исторические трансформа­ции политической теологии под влиянием христианства и процесса секуляризации в Новое время. Также рассмотрены современные концепции политической теологии, которые представлены в работах К. Шмитта, И. Метца, Я. Ассмана и др.

Ключевые слова: политическая теология, политическая философия, трансценденция, имманенция, секуляризация.

D. Shevchuk. Historical transformations and contemporary conceptions of political theology.

The article is devoted to analysis of the phenomenon of political theology and its influce on imaginations about political world. Author pays attention to the historical transformations of political theology that had being influenced by Christianity, and process of secularization in modern times. It's also investigated the contemporary conceptions of political theology in works of Carl Schmitt, J. Metz, J. Assmann and others.

Key words: political theology, political philosophy, transcen­dence, immanence, secularization.

© Дмитро Шевчук, 2012

Проблема трансценденції та іманенції в політичній сфері відси­лає до смислового розгортання сакрального та профанного як онтологічних відношень політичного світу. Досвід трансценден­ції - один із фундаментальних досвідів людини і сягає найдав­ніших часів. У ньому відображається прагнення людини пізнати найглибші й найфундаментальніші основи світобудови. Це тяжін­ня пережити "миттєвість екстазу, що торкає в нас певні глибинні струни" [1, с. 16]. Людина прагне піднестися над собою, знайти фундамент буттєвості у вищому началі. Досвід іманенції натомість відображає прагнення злитися зі світом, знайти в самому собі сили діяти в ньому; це покладання на внутрішнє відчуття буття. Цей до­свід також сягає глибинних основ людської екзистенції.

Прояви трансценденції та іманенції у світі політики стають пе­редумовами витворення політичної теології, аналіз історичних та сучасних трансформацій якої дозволяє зрозуміти як особливості відношення між політикою та релігією, так і більш фундамен­тальні онтологічні засади політичного світу. Загалом такий аналіз дає можливість проявити зв'язок між політичним і сакральним. У широкому сенсі політичну теологію визначають як одну із універ-салій політичного світу. Наприклад, Меріо Скаттола зазначає, що усі людські спільноти мають власну політичну теологію, оскіль­ки встановлюють зв'язок між спеціалізацією соціальних ролей та певними містичними й обрядовими формами соціального життя, а також співвідносять свою сучасність із сакральним виміром віч­ності [14, с. 9]. Крім того, політична теологія є одним із засобів для розуміння соціокультурних механізмів формування політич­ного світу та легітимації влади. Політично-теологічні проекти де­монструють особливості історіософської інтерпретації політики, оскільки тісно пов'язані із розумінням здійснення есхатологічно­го проекту в історії, що має відображення в політиці. З огляду на розвиток політично-теологічних проектів історію європейського людства поділяють на дві основних епохи - епоху трансценденції (умовно можна окреслити від стародавніх часів до Нового часу) та епоху секуляризації (від Нового часу до сучасності). Актуаль­ність розгляду політичної теології в її історичному розвиткові та сучасних трансформаціях зумовлена також необхідністю філософ­ського осмислення проблеми розділення політичної та релігійної сфери (відділення Церкви від держави) в сучасних демократичнихсуспільствах. Сучасність демонструє, з одного боку, падіння авто­ритету релігійних інституцій, які традиційно пов'язувалися із по­літичним життям суспільства; з іншого боку, релігійність насичує приватну сферу й виступає одним із засобів самовизначення інди­віда в епоху глобальної "плинності" ідентифікацій. Усе це відбу­вається на тлі своєрідного "розмивання" релігійної фундаменталь­ності під впливом утвердження демократичного плюралізму, який на перший план висуває індивідуальну автономію.

В умовах секуляризації проблема відношення між політикою та релігією становить одну із значущих дискусійних тем у межах по­літичної філософії. Центральною постаттю, починаючи з середини XX століття і до сьогодні, є К. Шміт. Саме його праця "Політична теологія", яка є відповіддю на виклик секуляризації в політичному світі, зумовлює чималі суперечності та спонукає до обговорень між прихильниками й супротивниками ідей німецького мислителя.

"Політична теологія" - це термін, який не має одного чіткого визначення. Його дефініції часто є діаметрально протилежними, виявляючи позицію їх авторів у дискусіях щодо суті політичної те­ології та її значення в контексті сучасних політичних і релігійних процесів. Так, наприклад, одне із набільш значущих визначень дає К. Шміт, згідно з яким політична теологія виявляє зміст переходу того, що сакральне, в те, що є світським. Відповідно до цього су­часна дискусія про суть політичної теології - це насправді обгово­рення смислу і наслідків секуляризації, прагнення визначити, що її зумовлює - штучне впровадження іманенції в політичний світ чи закономірне здійснення телеологічного задуму. У цьому контексті варто згадати найбільш цитоване в літературі твердження К. Шмі-та, що має значення передусім для правової та політичної теорії: "усі точні поняття сучасного вчення про державу є секуляризова­ними теологічними поняттями" [6, с. 57]. Політична теологія К. Шміта ставить питання про наслідки секуляризації для нашого ро­зуміння суті політичного.

У межах сучасного культурологічного підходу до політично-теологічних проблем потрібно згадати Яна Ассмана, який вислов­лює дещо протилежну до Шміта тезу: усі суттєві поняття теології - це поняття політичні, які було піддано теологізації [9]. Відповід­но до цього, змінюється перспектива розуміння політичної теоло­гії. Воно досягається через відмову визнавати домінування політи­ки чи теології щодо один до одного. У праці Я. Ассмана, по суті, витворюється проект своєрідної "археології політичної теології", що має також антифундаменталістський характер та протиставля­ється європоцентризму. Політична теологія найчастіше виявляє свою вкоріненість у європейську культуру; щобільше, вона постає передусім як феномен, витворений у межах католицизму. У розу­мінні Я. Ассмана теологія - це лише одним із способів вираження людської культури. Таким чином, політичну теологію можемо ви­значити лише як засіб (однак не універсальний) розуміння транс­ценденції та іманенції в політичному світі.

Разом з тим твердження про багатозначність терміна "політична теологія" вимагає узагальнити різні його значення. Німецький те­олог Ернст-Вольфґанґ Бекенферде виокремив три види політичної теології, що виявляють різне семантичне значення терміна - юри­дична, інституційна та апеляційна [11]. Юридична політична тео­логія передбачає перенесення теологічних понять до сфери держа­ви і права (про що ми згадували вище у зв'язку з К. Шмітом). Через призму політично-теологічної проблематики розглядається, зо­крема, питання суверенітету. У концепціях, які презентують інсти-туційну політичну теологію, йдеться про обґрунтування статусу, легітимації і сенсу політичного порядку. Крім того, репрезентанти цього виду (як наприклад, Ерик Петерсон у праці "Монотеїзм як політична проблема") звертають увагу на відношення між релігій­ними та політичними інституціями, зокрема порушують проблему цезаропапізму та папоцезаризму. Нарешті, третій вид політичної теології - апеляційна, згідно із Е.-В. Бекенферде, відображає інтер­претацію християнського откровения з погляду мотивованого ві­рою ангажування християн і Церкви в політичні справи, їх сприян­ня утвердженню політичного порядку, який би відповідав ідеалам людської екзистенції на християнських засадах.

Узагальненим визначенням політичної теології може бути таке: політична теологія - це форма осмислення політичного світу, яка спирається на інтерпретацію феноменів політики, відсилаючись до смислового горизонту Божественного Откровения. Таке визначен­ня ставить питання про співвідношення між політичною теорією (загалом, політичною філософією) та політичною теологією. У ме­жах сучасної політичної філософії ми натрапляємо на декілька ме­тодологічно та метафілософськи значущих відповідей на це питання.

По-перше, варто згадати Лео Штрауса, який здійснює принци­пове розрізнення між політичною теологією та філософією. Суть цього розрізнення полягає в тому, що теологія є політичним вчен­ням, яке спирається на Божественне Откровения, в той час як філо­софія принципово обмежується лиш тим, що доступне людському розуму [8, с. 12]. Філософ не визнає абсолютної святості і прагне раціонального пояснення, тоді як теологія визнає чудо як спосіб проявлення Божественного в історії. Проте для Л. Штрауса харак­терне переконання про взаємовплив між теологією та філософією. Своєрідна інтелектуальна напруга між ними визначає характер західної цивілізації. Конфлікт між теологією і філософією визна­чається їх взаємовиключенням: "Ніхто не може бути одночасно і філософом, і богословом, або, якщо вже на те пішло, кимось тре­тім, хто перебуває "над сутичкою", над конфліктом філософії і богослів'я, або синтезувати їх. Але кожен з нас може і повинен бути або одним, або іншим - або філософом, відкритим викли­кам богослів'я, або теологом, відкритим викликам філософії" [7, с. 294]. Можемо додати до цього, що філософія не обмежує по­літичний порядок здійснення у ньому божественного закону; по­літична філософія налаштована на вільний пошук першоначала і не закладає божественне як апріорне архе політичного. Щобільше, філософія, володіючи лише раціональними засобами осягнення пізнання дійсності, не здатна осягнути надраціональне. Своєрід­ною архетипною постаттю вважається Сократ, який твердив, що він займається людською мудрістю, а надлюдської (божественної) мудрості просто не розуміє ("Апологія Сократа", 20d-e). Згідно із Л. Штраусом, позиція Сократа щодо божественної мудрості - це утримання від судження. При цьому таке утримання означає лише відкидання, а не спростування. Теологія, що займається Откровен­иям і його здійсненням в історії (в політичному світі), так само як і філософія, займається екзистенційно важливими феноменами (на­приклад, питаннями життя і смерті).

Спільне між політичною теологією та політичною філософією можемо вбачати у їх взаємному налаштуванні на критику неавтен-тичних форм політичного буття. Таке розуміння дотичності між собою цих двох сфер у контексті здійснення соціально-політич­ної критики ми знаходимо у Платона, коли він стверджує, що "... бог творить лише справедливе і благе" ("Держава", 380 с). Відтаккритика політичного порядку, який негативно впливає на людську душу, повинна починатися зі встановлення відношення між люди­ною і богом.

Політичну теологію можна розуміти також як певну стратегію самопізнання політичної філософії, яка прагне здійснити само-окреслення власної позиції. Таке розуміння відношення між тео­логією та філософією зустрічаємо в працях Г. Мейєра. Зокрема, він пише: "...Лише тоді, коли політична філософія визнає... силу політичної теології, або, що рівнозначне, сама буде про неї розмір­ковувати, здобуде в полеміці з політичною теологією ясне бачення власного предмета і може пізнати, чим вона не є, чим не може і не хоче бути" [12, с. 183-184].

Феномен політичної теології має давню історію й сягає елін-ської та римської філософії. Античний феномен політичної теоло­гії виростає на ґрунті органічної єдності політики та релігії, коли не відділялася світська влада від влади релігійної. "Були часи, -зазначає Дж. Мілбанк, - коли ніякого "світського" (секулярного) не існувало. І світське не було чимось латентним, таким, що че­кає свого часу, щоб у той момент, коли сакральне послабило свою хватку, заповнити все більше простору парою "чисто людського". Замість цього існував єдиний простір християнського світу з його подвійним виміром: sacerdotium (священство) і regnum (царство)" [5, с. 33]. Політична спільнота повністю ототожнюється із релігій­ною спільнотою. Поліс, певною мірою, уособлював церкву; дея­кі філософи навіть використовують термін для позначення цього ототожнення - "муніципальна релігія" або "громадянська релігія" (наприклад, А. де Токвіль).

Християнство дещо змінює відношення релігії і політики. Нове, що привноситься християнством, - це його квазіаполітичність. Ви­пливає вона із декларативного розділення релігійної і політичної сфер: "кесарю - кесареве, а Богу - боже". Саме цей принцип у меж­ах політичної філософії визначається як висхідний для розвитку сучасної демократії, оскільки стає передумовою для утвердженні суверенності індивіда у творенні політичного порядку (зокрема, на це звертають увагу французькі дослідники М. Гоше, П. Манан). На наш погляд, утвердження квазіаполітичності релігійної сфери витворює передумови здійснення іманентизації політичного, що в Новий час доповнюється процесом секуляризації. Тобто сфера по­літики регулюється ідеєю досконалої політичної спільноти, в якій реалізовано ідеал блага, але поступово вона починає втрачати свій трансцендентний характер й стає наслідком не зовнішньої причи­ни, а вимагає пошуку внутрішніх закономірностей, що обґрунто­вують можливість її реалізації.

Квазіаполітичність християнства вимагає більш детального розуміння. Йдеться про те, що, здійснюючи відділення релігій­ної сфери від політичної, християнство являє свою аполітичність. Але тим самим воно започатковує свою власну політику, яка ви­являється через проголошення нового типу людської спільноти. Ця спільнота є досконалою, вона не є абсолютно трансценден­тною, оскільки вже проявилися в історії як Церква. Французький дослідник П. Манан називає Церкву "реальною універсальною спільнотою". Пише про це, зокрема, таке: "...Ця [християнська -Д. Ш.] неполітична спільнота неминуче вступає в контакт і відно­сини конкуренції з усіма політичними спільнотами, не прямо, не тому, що вона хотіла б встановити політичний закон, але непрямо, оскільки вона звертається до кожного чоловіка і кожної жінки й закликає їх приєднатися до ідеальної спільноти, Церкви, яка яв­ляє собою respublica perfecta, тому що respublica Christiana" [4, с. 47-48]. Політична теологія піддається суттєвим змінам, оскільки повинна звернути увагу не на благо, яке є трансцендентним і регу­лює політичний світ зовні, але на механізми внутрішнього управ­ління спільнотою.

До цього додається також те, що християнство привносить есхатологічний вимір історії. Есхатон - це не просто закінчення, кінець історії, а навпаки історичний процес досягає свого найви­щого смислу. Іншими словами, закладається ідея граничного здій­снення, своєрідної розв'язки всього того, що відбувалося до цього часу. Есхатон свідчить про завершення періоду відчуження від Бога і початок нового віку і нового світу. Згідно з християнським віровченням ця нова епоха розпочинається із приходом Христа і здобуде свою смислову повноту в події Другого Пришестя. Ідея есхатону значною мірою пояснює подальший розвиток політичної теології та політичного месіанства як проектів утвердження ново­го порядку політичного світу.

Найбільш значущою концепцією політичної теології, витворе­ною в межах християнського світогляду, є концепція Августина

Блаженного, що розроблена у творі "Град Божий". Августин деталь­но аналізує три види теології, які були характерні для античності, звертаючи особливу увагу на теологію громадянську (політичну). Концепція двох градів виявляє політичний сенс та антропологіч­ний горизонт поняттєвої асиметрії "християнин" - "нехристия­нин". При цьому ці поняття мають надзвичайно важливе значення для людського буття, оскільки є екзистенційними ідентифікація­ми. Згадана асиметрія не виявляє антагоністичного протиставлен­ня цих двох ідентифікаційних категорій, а швидше передбачає їх співвіднесеність між собою. Така співвіднесеність екзистенційних ідентифікацій проектується на політичний світ, виявляючи асиме­тричне співвіднесення двох градів. Німецький історик Р. Козеллек так характеризує поняттєву асиметрію у творі Августина: "Обидва царства асиметрично співвіднесені між собою. Вони не є маніхей­ськими протилежними царствами, а творять, вплітаючись в ієрар­хічні закони створеного космічного устрою, процесуальне дійство, певним, проте невідомим у часі результатом якого стане перемога civitas Dei" [3, с. 259]. Асиметричність, яка тут згадана, виявляє від­ношення між теологією і політикою. Теологічні категорії постають засобом для діагностики політичного світу та забезпечують чи, на­впаки, піддають сумніву легітимність влади. У подальшому розви­тку політична теологія, по суті, набуває характеру концепції хрис­тиянської держави, в рамках якої джерелом влади є утвердження блага, прагнення людиною Бога. Монарх, державець є намісником Бога на землі, а відтак, сила влади уособлює силу Бога.

Християнська парадигма політичної теології зазнає суттєвих трансформацій в епоху Нового часу. Новочасна політична теоло­гія може бути визначена як "негативна теологія", оскільки праг­не витіснити сакральне із політичного світу. Здійснюється процес нейтралізації християнського есхатологічного проекту, "відбо-жествлення публічного життя" (якщо скористатися окресленням К. Шміта). Негативна теологія набуває форми "політичної теології відсутності": "...в нігілістичній перспективі божественний поря­док наявний лише як абсолютна відсутність, а єдиним можливим способом об'явлення Бога є його зникнення" [14, с. 124]. Люд­ський досвід політичного світу проявляє лише іманентний вимір. Проявляється це, зокрема, у тому, що Суверен повністю розпоря­джається релігійними справами. Таке право Суверен здобуває врезультаті ототожнення держави і Церкви. У Новий час витворю­ється концепція політичної теології цілком відмінна від Августи-нівської, яка допускала трансцендентний характер Граду Божого і неможливість підпорядкування його граду земному. Прикладом може бути політична філософія Т. Гоббса, який у праці "Філософ­ські основи вчення про громадянина" пише таке: "...Християнська держава і церква є одним і тим самим, цілком одна і та сама річ, що називається двома іменами через дві її основи, оскільки матерія держави і церкви одна і та сама - ті самі християни і форма, що полягає в законній владі скликати їх..." [2, с. 268].

Наслідком новочасної секуляризації є утвердження чистої про­цедурної раціональності, що, своєю чергою, зумовлює спрова-дження легітимності до технік легальності. Цю проблему порушив К. Шміт у доповненій версії своєї праці "Політична теологія". Зо­крема, він стверджував, що політична система, яка проектується в духу чистої процедурної раціональності, замикається сама в собі. Тобто можемо додати від себе, що в такому політичному світі па­нує тотальна іманенція. Така система не має можливості набути повної легітимності, оскільки політична воля тут відсилається лише до самої себе. У результаті така система потрапляє в ситу­ацію нігілізму, витворюється ніцшеанський світ, де "Бог помер".

Варто також зазначити, що долання трансценденції зумов­лює абстрагування. Людина як bios politikos репрезенується як індивід - абстрактна одиниця політичного світу, що позбавлена екзистенційних ідентифікацій. Згідно із П. Мананом, політична спільнота описується абстрактною мовою і, відповідно, людина, щоб бути добрим громадянином, змушена себе описувати за до­помогою абстракцій [4, с. 50]. Потрібно згадати, що панування "духу абстракцій" - це одна із парадигмальних тем у межах філо­софії культури, що продемонстровано, зокрема, філософією життя (Ф. Ніцше, Г. Зіммель та ін.) та екзистенціалізмом (Г. Марсель, А. Камю). Панування абстракцій розуміється як причина кризи культури. У контексті осмислення політично-теологічної пробле­матики можна проінтерпретувати таке бачення кризового стану, як витворення штучних теологічних та месіанських проектів, які претендують на смислову репрезентацію політичного.

Сучасна політична теологія прагне подолати загрозу її спотво­рень. Одним із таких проектів є політична теологія Йогана Метца.

Його політична теологія має виразний месіанський вимір, ознакою чого є її визначення як "слова Божого, що виголошене в цей час". По-зиціонуючи політичну теологію Й. Метца в спектрі різних політич­но-теологічних проектів сучасності, можемо передусім визначити її як протиставлення децизіонізму К. Шміту, який здійснює політиза-цію християнства, в результаті чого воно втрачає свій есхатологіч­ний вимір. Обмеженням політично-теологічного проекту Й. Метца є його вкорінення в католицизмі. Реалізатором цієї версії політичної теології є Церква, що має перетворитися на інституцію критичної свободи віри, відмовитися використовувати політичні засоби для до­сягнення власних цілей. Церква, як зауважує Й. Метц, не повинна "... реалізувати свої цілі за допомогою методів і засобів, що пов'язані із політичною владою. її завданням є не підтвердження власного іс­нування, а свідчення протягом всієї історії святості, що відкрита для усіх людей" [13, с. 28]. У результаті цього мають бути створені нові відносини між суспільством і релігією, що відображатимуть відно­шення між есхатологічною вірою та соціальною практикою.

Політична теологія Й. Метца через виразну насиченість месі­анством перетворюється на теологію революції, передбачаючи месіанську "антропологічну революцію". Цей месіанський проект набуває антропологічного виміру, оскільки має інтенції перетво­ритися на соціально-політичну критику, вразливу на дегуманіза-ційні тенденції в сучасному світі, що провадять до інструмента-лізації людського буття. Революційне налаштування політичної теології Й. Метца допускає критику та ототожнення його із рухом лівиці. Підставою для цього може слугувати твердження Й. Метца про те, що ця революція повинна здійснюватися не згори - цер­ковною ієрархією, а знизу - як революція "навернення сердець", що призведе до перебудови Церкви як форми спільнотного буття. В результаті цього має здійснитися перехід від трансценденції до "теології містики", яка актуалізує есхатологічний вимір християн­ства. Як бачимо, в межах цього політично-теологічного проекту здійснюється реінтепретація поняття революції, яке вписується в месіанський проект. Відповідно, політично-теологічний проект Й. Метца має намір стати герменевтичною основою кожної теоло­гії, закладаючи передумови для їх розуміння.

Загалом варто зазначити, що теологія революції - це один із різ­новидів сучасної політичної теології. Значною мірою вона набуваєхарактеру емансипативної програми. Визначається така теологія емансипації (трапляються також назви "теологія визволення", "теологія миру", "феміністична теологія") як спосіб використан­ня Христового вчення в практиці визволення гноблених та бідних через заангажування в громадські рухи [14, с. 233]. Емансипація в цьому випадку поєднується із есхатологією, складаючи проблему, що вимагає осмислення засобами політичної теології.

Проблеми та спотворення політичної теології пов'язані із від­ривом від традиції. Політична теологія починає шукати собі об­ґрунтування лише за допомогою філософських засобів (починає домінувати погляд, що "...в кожній справжній проблемі політич­ної теології ховається якесь питання політичної філософії" [14, с. 238]). Забувається при цьому, що, як свого часу зауважив Ганс Блюменберг, якщо теологічний абсолютизм застосувати до полі­тичного абсолютизму, ми отримаємо форми політичного буття, які будуть взаємно нищитися [10]. Відділена від практики релігійного життя теологія втрачає свою сутність, відбувається відхід від жит­тєвої традиції. Теологія замінює поняття, які походять з практики літургійного життя, символічними структурами, що пізніше ви­користовуються також для осмислення політичного. Найбільшою загрозою спотворень політично-теологічних проектів є витворен­ня політичних релігій, які презентують своїм адептам міфологічну реальність, підкорюють маси за допомогою символів.

Література:

1. Армстронг К. Краткая история мифа. - М.: Открытый мир, 2005. - 160 с.

2. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. - Минск: Харвест; М: ACT, 2001. - 304 с.

3. Козеллек Р. Історико-політична семантика асиметричних проти­лежних понять / Р. Козеллек // Козеллек Р. Минуле майбутнє. - К. : Дух і літера, 2005. - С. 215-263.

4. Манан П. Общедоступный курс политической философии. - М.: Московская школа политических исследований, 2004. - 336 с.

5. Милбанк Дж. Политическая теология и новая наука политики // Логос. - 2008. - № 4 (67). - С. 33-54.

6. Шмитт К. Политическая теология. Сборник. - М.: Канон-Пресс-Ц, 2000. - 336 с.

7. Штраус Л. Взаимное влияние философии и теологии / Л. Штраус // Введение в политическую философию. - М. : Логос, Прак-сис, 2000. - С. 294-309.

8. Штраус Л. Что такое политическая философия / Л. Штраус // Введе­ние в политическую философию. - М. : Логос, Праксис, 2000. - С. 9-50.

9. Assmann J. Herrschaft und Heil. Politische Theologie in Altagypten, Israel und Europa. - Munchen: Carl Hanser Verlag, 2000. - 344 s.

10. Blumenberg H. Die Legitimitat der Neuzeit. - Berlin: Suhrkamp, 1988. - 707 s.

11. Bokenforde E.-W. Politische Theorie und politische Theologie: Bemerkungen zu ihrem gegensietigen Verhaltnis // Der Ftirst dieser Welt: Carl Schmitt und die Folgen. - Munchen, Paderborn, Wien, Zurich: Wilhelm Fink Verlag und Verlag Ferdinand Schoningh. - S. 16-25.

12. Meier H. Czym jest teologia polityczna? // Teologia polityczna. -2003-2004. -Nr 1. - S. 178-184.

13. Metz J. B. Teologia polityczna. -Krakow: Wydawnictwo Apostolstwa Modlitwy, 2000. - 344 s.

14. Scattola M. Teologia polityczna. - Warszawa: IW PAX, 2011. - 254 s.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології