М Ю Ананьев - Глобалізація і економічний розвиток - страница 1

Страницы:
1  2 

III. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

УДК 339.9.012

М. Ю. Ананьев, асистент кафедри міжнародних фінансів

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

АНОТАЦІЯ. У статті проаналізовано деякі підходи щодо сутності процесу глобалізації, на основі яких, здійснено авторське відоб­раження сучасної структури глобалізації з виділенням загальнови­знаних її структурних елементів, а також вплив глобалізації на роз­виток країн.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: общая глобализация, структура глобализа­ции, коммуникативная глобализация, экономическое развитие.

АННОТАЦИЯ. В статье проанализированы некоторые подходы относительно сущности процесса глобализации, на основе кото­рых, осуществлено авторское отображение современной структу­ры глобализации с выделением общепризнанных ее структурных элементов, а также влияние глобализации на развитие стран.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: загальна глобалізація, структура глобалізації, комунікативна глобалізація, економічний розвиток.

ANNOTATION. In the article some approaches are analysed in rela­tion to essence of globalization process on the basis of which, the author reflection of modern structure of globalization is carried out with the selection of its universally recognized structural elements, and also influence of globalization on development of countries.

KEYWORDS: general globalization, structure of globalization, commu­nicative globalization, economic development.

Постановка проблеми. На сьогодні з'явилось досить багато дискусій на тему вигод та втрат від такого феномену як глобалі­зація. Однак, сучасний стан розвитку цього процесу показує людству нові виклики з якими потрібно рахуватися, а не лише давати свою оцінку — «добре» чи «погано». Глобалізація є не­відворотнім процесом, який вимагає системних змін як в органі­заційному, так і психологічному плані.

© М. Ю. Ананьєв, 2011

3

Аналіз останніх джерел і публікацій. Дане питання є настіль­ки широким, що ним переймалась значна кількість як і науковців, так і державних діячів. Великий внесок у дослідження цього пи­тання зробили співробітники Міжнародних організацій (ООН, МВФ, Група світового банку тощо). Серед вітчизняних науковців ґрунтовним дослідженням цього питання займаються Д. Г. Лук'я-ненко, О. Г. Білорус, Ю. Н. Пахомов, О. М. Мозговий, В. М. Лука­шевич, О. В. Плотніков, А. С. Філіпенко, Ю. Г. Козак, С. І. Соко-ленко та інші. Серед іноземних — Т. Левіт, С. Шмуклер, Дж. Стігліц, Д. Долар, А. Краай, У. Т. Андерсон, К. Аннан, Дж. Норберк та ін.

Постановка завдання. Метою даної статті є визначення за­гальних контурів глобалізації як системи, її внутрішніх складо­вих та їх взаємозв' язки. Проаналізувати та визначити те, що ле­жить в основі такого феномену як глобалізація, за допомого чого глобальна економіка набуває своєї постіндустріальної форми. Та­кож, вплив глобалізації на розвиток країн.

Виклад основного матеріалу дослідження. Доктринальний підхід щодо сутності та оцінки такого феномену як глобалізація є неоднозначним з точки зору її позитивного або негативного впливу на розвиток людства. З однієї сторони, здійснюють тлу­мачення глобалізації як об' єктивного, закономірного процесу, що охоплює економіку, культуру та інші сфери життя суспільства. З іншої — вона розглядається як штучне, насильницьке явище, що формується під тиском розвинутих країн і особливо ТНК з метою задоволення власних потреб та інтересів.

А. С. Філіпенко усе розмаїття поглядів щодо глобалізації згрупував у три наукові концепції: структуралістська (структу­ральна), кон' юнктурна, конструктивістська. Перша теорія від­штовхується від закономірностей розвитку внутрішніх та міжна­родних економічних систем і розглядає глобалізацію як необхід­ний, яскраво виражений, неминучий процес, спричинений еконо­мічними та політичними чинниками. Згідно з кон' юнктурною концепцією головні риси глобалізації визначаються окремою по­літикою та обставинами, що залежать від зміни умов внутріш­нього та зовнішнього оточень, їхньої взаємодії у просторі й часі за унікальної конфігурації соціальних сил та історичних переду­мов. Така глобалізація може мати дискретний, перервний харак­тер, за якої можуть розвиватись і зворотні процеси так звана дег-лобалізація. Це й засвідчує окремі епізоди людської історії, колидеякі країни і регіони були тривалий час відгороджені від еконо­мічного спілкування з рештою світу. Конструктивістська теорія базується на ідеях, що характеризують глобалізацію як випадко­вий, стохастичний, непередбачуваний процес, що зумовлюється комунікативним дискурсом політичних агентів, змістом якого є мотивації, інтереси, ідеї [1, с. 12].

Глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвит­ку. На думку П. Дрюкера, глобальна економіка вступила в період інтелектуальної економіки, так званої «економіки знань». Пере­дові розвинені країни намагаються сконцентрувати свою діяль­ність на виробництві «hi-tech» виробів і виробництві товарів з ви­сокою доданою вартістю. Їх намагаються виробляти на невели­ких підприємствах, що мають у своєму штаті високопрофесійних працівників, навчених по вищому стандарту. Ця тенденція про-слідковується в практиці всіх розвинених країн світу [2, с. 30].

Як зазначає С. І. Соколенко, особливий вплив на розвиток глобалізації здійснюють новітні інформаційні та телекомуніка­ційні технології, перетворившись із елементів інфраструктури попередніх років в універсальний засіб економічного, культурно­го та наукового розвитку. Новітні інформаційні технології дозво­ляють створити децентралізоване виробництво з централізованим фінансовим контролем. Нові підходи в регулюванні права влас­ності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відно­син і функціонально змінили процеси транснаціоналізації і гло­балізації економік, і в результаті, прискорили формування гло­бальних господарських комплексів у вигляді багатопрофільних ТНК, ТНБ тощо [2, с. 15]. Він виділяє такі напрямки глобалізації як: глобалізація торгівлі й фінансів та глобалізація виробництва і технологій.

Також варто зазначити, що однією із рушійних сил глобалі­зації виступає система ТНК. Відкритість національної економі­ки, що є одним із ключових вимог Вашингтонського консенсу­су, найбільше відповідає саме інтересам ТНК. Інтернаціона­лізація виробництва дозволяє ТНК захоплювати ринки, обми­наючи митні перешкоди. ТНК все більше відриваються від краї­ни базування в своїй діяльності; в них все менше залишається «національного» і все більше стає — «глобального» [3, с. 30]. Якщо подивитись на діяльність ТНК через соціальну призму, то чітко простежується їх так званий «інстинкт» до самозбережен­ня і розширення, який ніколи не враховував і не буде врахову­вати інтереси (а отже, права і свободи) окремих індивідів. Це система, яка все руйнує на своєму шляху, оскільки інший вихід для неї — це самоліквідація.

Т. Левіт, провідний економіст, який 1983 році ввів у науковий обіг термін «глобалізація», визначає його як злиття ринків окре­мих продуктів, що виробляються транснаціональними корпораці­ями [4, с. 92—102]. Дане визначення є підставою для твердження, що глобалізація має системний характер. Іншими словами, злиття окремих ринків продуктів і передбачає наявність різних глобалі-заційних напрямків розвитку в межах загально процесу глобалі­зації. Якщо брати дане визначення, то мова йде в загальному про економічну глобалізацію, яка охоплює фінансову (вільні потоки капіталу), товарну, техніко-технологічну (що включає обсяги ви­трат на промислово науково-дослідницькі та дослідно-конструк­торські роботи, що здійснюються ТНК та зарубіжними дочірніми компаніями; обсяги платежів за експорт нематеріальних товарів та виплат за імпорт технологій; реалізація на світовому ринку ви-сокотехнологічної продукції, в якій втілені нематеріальні активи [5]) глобалізацію.

О. В. Плотніков також характеризує глобалізацію як загаль­ний, охоплюючий процес у межах якого існують різні глобіліза-ційні напрямки, приділяючи особливу увагу такій його складовій як фінансова глобалізація [6, c. 197].

У. Т. Андерсон у книзі «Все тепер пов'язано. Життя в першій глобальній цивілізації» розглядає глобалізацію — як «систему систем», що прискорено змінюється. Ця система охоплює не тільки економіку, а й політику і навіть біосферу [7, с. 1].

Структура глобалізаційного процесу також представлена і в працях Д. Г. Лук' яненка. В ній він виділяє наступні глобалізацій-ні напрямки: економічний, політичний, соціальний, науково-тех­нологічний, екологічний [8, c. 13].

В економічній енциклопедії зазначено, що глобалізація є кате­горією, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капі­талом та робочою силою, що виходить за межі державних кордо­нів і з 60-х років ХХ століття набуває форм постійного й не­ухильного зростання міжнародного переплетіння національних економік [9, с. 264—265]. В цьому визначенні зазначається також і обмін робочою силою, що є ознакою трудової глобалізації

(включаючи підприємницьку діяльність), яка разом із культуро­логічною утворюють соціальну глобалізацію.

За визначенням В. М. Лукашевич, глобалізація це об' єктив-ний соціальний процес, змістом якого є зростання взаємозв' язку та взаємозалежності національних економік, національних полі­тичних та соціальних систем, національних культур, а також вза­ємодія людини та довкілля. З цього визначення можливо виділи­ти ще один напрямок загальної глобалізації політичну гло­балізацію (злиття різних політичних систем в єдину з її подаль­шою універсалізацією).

За визначенням співробітників МВФ, глобалізація це істо­ричний процес, результат людських інновацій та технологічного прогресу. Вона є результатом зростаючої інтеграції економік усього світу, особливо внаслідок міжкордонного руху товарів, послуг та капіталу. Цей термін часто вживається відносно міжкор-донного руху людських ресурсів (робочої сили) і знань (техноло­гій). Також, є більш ширші культурні, політичні та екологічні виміри глобалізації [10, с. 2].

В. Медведєв вважає, що глобалізація є ніщо інше, як прояв сучасної постіндустріальної стадії розвитку економіки й суспіль­ства у відносинах між країнами світу. Це новий ступінь інтер­націоналізації суспільного життя економічних, політичних, соціокультурних, екологічних, демографічних зв' язків між на­родами. Він вважає, що основні імпульси глобалізації йдуть від економіки [3, с. 24]. З передостаннього речення можна по­мітити, що глобалізація це новий ступінь інтернаціоналіза­ції зв' язків (комунікацій) між народами в різних сферах суспіль­ного життя.

Як зазначає Ю. Г. Козак, глобалізація це метасистема, що характеризується прискоренням темпів розвитку усіх сфер су­спільного життя економічної, політичної, соціальної, духовної. В основі глобалізації лежить інтернаціоналізація людської діяль­ності. Крім цього, він виокремлює чотири виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна, соціально-культурна [3, с. 22]. Однак, в історичному розрізі людська діяльність за ступенем її як географічного, так і міжнаціонального поширення, з точки зору окремих спільнот, мала спочатку локальний характер і з поступо­вим розвитком форм та засобів комунікацій така діяльність ін­тернаціоналізується і стає глобальною.

На думку автора, базисом для загальної глобалізації слугує комунікативна глобалізація, джерелом якої є так звані informa­tion technologies)) (IT) — інформаційні технології. Економіка іс­нує стільки, скільки й існує людство, а саме виникнення та по­ширення глобалізації (чи її проявів) від її початкових форм і до сьогодення як раз реалізується через розвиток форм та засобів комунікацій. Саме комунікації лежать в основі такого явища як глобалізація, через комунікації економіка набуває своєї нової постіндустріальної, глобальної форми. Чи можливо було раніше обмінюватись інформацією в режимі реального часу з людьми, які знаходяться в різних за географічним положенням країнах, чи наприклад, здійснювати свою господарську діяльність одночасно не те що в різних країнах, а й на різних континентах? Все це ста­ло можливо лише після розвитку засобів та форм комунікації. Економіка спочатку розвивається локально і в результаті розвит­ку комунікацій вона стає глобальною.

Комунікації, в широкому розумінні, — це обмін інформацією між індивідами через загальну систему символів. Комунікації можуть здійснюватись за допомогою вербальних (усна, письмова різноманітність мови) та невербальних (система, жестів, панто­міма, міміка тощо) засобів. Форми комунікації проявляються в усній, письмовій, візуальній та інших формах. Комунікаційні за­соби об' єднують різні форми комунікацій (наприклад, телеба­чення використовує слова усної мови, картинки, музику тощо). [14, лекція № 3]. А комунікативна глобалізація проявляється, на­самперед, через створення:

— глобальних інформаційних агентств (Standard &Poor's, Bloom­berg, Moody's, Fitch Ratings, Thomson Reuters тощо);

— глобальних інститутів (ООН, зокрема її спеціалізовані установи; МАГАТЕ; СОТ тощо), які акумулюють і поширюють інформацію, виконуючи роль так званих світових комунікацій­них центрів;

— глобальних конгломератів у сфері новин, розваг та муль-тимедії, таких як: «The Walt Disney Company», «Time Warner», «News Corporation», «Viacon Inc.» тощо;

— гобальних систем обміну інформацією (SWIFT — міжна­родна міжбанківська система передачі інформації та здійснення платежів; Euroclear group — глобальна розрахунково-клірингова установа, що здійснює розрахунки та пов' язані з ними послуги по операціям з цінними паперами тощо);

— глобальних фондових операторів (NYSE Euronext, NAS­DAQ OMX Group, Inc., Група Deutsche Borse тощо), які через електронну систему телекомунікацій обслуговують світовий ри­нок цінних паперів); тощо.

Таким чином, унаслідок комунікативної глобалізації створю­ються умови для взаємодії між суб' єктами глобальної економіки, спрощується доступ до інформації (знань) та її (їх) обмін, відбу­вається універсалізація нормативного регулювання міжнародних відносин та формування глобальних координуючих та регулюю­чих центрів (інститутів) впливу.

Як зазначає О. Л. Бакаєв, глобалізація — це панівна тенденція сучасного світогосподарства, що проявляється через взаємодію країн на політичній і економічній арені, що забезпечується все зростаючим розвитком комунікацій, наявністю загальносвітових проблем і супроводжується взаємопроникненням різних культур. Він виділяє наступні глобалізаційні напрямки: економічний, еко­логічний, культурний, глобалізація комунікацій тощо і вважає, що найбільш розвиненим елементом загального глобалізаційного процесу є економічна глобалізація [8, с. 195].

В сучасну інформаційну епоху розвиток комунікацій створює необхідні умови для загальної глобалізації, тобто, є її (глобаліза­ції) середовищем існування.

Як зазначає Д. Г. Лук' яненко, всі національні економіки є перехідними з огляду на формування контурів майбутньої сві-тогосподарської структури [8, с. 4]. Під впливом розвитку та поширення загального глобалізаційного процесу, зокрема, окре­мих його напрямків, відбувається формування глобальних ін­ститутів, які на сьогодні здійснюють, в основному, координую­чу роль між суб' єктами глобальної економіки, тим самим набу­ваючи досвіду в якості метарегулятора. Можливо, в майбутньо­му компетенція глобальних інститутів значно розшириться, оскільки світове господарство все більше потребує урегульова-ності та контрольованості комплексних міжнародних відносин. Більш того, альтернативного сценарію поки що ніхто не запро­понував.

Проаналізувавши доктринальний підхід щодо сутності проце­су глобалізації, можна схематично відобразити умовну структуру загальної глобалізації (рис. 1).

Дана схема дає нам сучасне уявлення структурного розуміння такого процесу, як глобалізація. Більш того, за допомогою цієї схеми можливо визначити місце кожного із глобілізаційних на­прямків у загальному процесі глобалізації, кожен з яких опосе­редковується челобарез комунікативну глобалізацію, що лежить в основі загальної глобалізації.

Глобалізація — це вимога часу. Розвиток та протікання за­гального процесу глобалізації відіграє важливу роль для світово­го господарства. За останні двадцять років, із зростанням кіль­кості країн, які стали більш відкритими до глобальних економіч­них сил, відсоток відсталих країн, які проживали у надзвичайній бідності, — визначається як проживання на суму менше одного долара на день на душу населення — наполовину зменшився. Однак, за даними ООН, все ще близько одного мільярда людей, які проживають менше ніж за один долар на день, і 2,6 млрд лю­дей, які живуть менш ніж за два долара на день. За даними інтер-нет-ресурсу вікіпедії, населення Землі станом на липень 2010 ро­ку складає приблизно 6,89 млрд осіб, тобто близько 52 відсотка людей планети проживають у надзвичайній бідності і це лише за приблизними підрахунками. Захисники глобалізації стверджу­ють, що така структура добробуту світового населення є резуль­татом не посилених глобалізаційних процесів, а скоріше у послаб­ленні світової глобалізації. Більш того, найбільшу потребу у гло­балізації мають люди із країн, що розвиваються, оскільки глоба­лізація забезпечує їх можливостями бути частиною світової еко­номіки [10, с. 1]. Проте, такі можливості несуть і певні ризики, пов' язані із волатильними рухами капіталу. Але, наявність ризи­ків не є підставою для зміни напрямку своєї діяльності, це є пе­редумовою для прийняття стратегічних змін щодо побудови силь­ної економіки та сильної фінансової системи, яка зможе продуку­вати більш швидкий ріст економіки та зменшення бідності.

Виділяють кількісні індикатори [10, с. 2], що ілюструють як товари, капітал та людські ресурси стають більш глобалізованими:

— обсяг торгівлі (товари/послуги) у співвідношенні до світо­вого ВВП зріс від 42,1 % у 1980 році до 62,1 % у 2007 році;

— прямі іноземні інвестиції збільшилися з 6,5 % світового ВВП в 1980 році до 31,8 % 2006 році;

— обсяг міжнародних вимог (початково, це були банківські позички), у співвідношенні до світового ВВП, збільшились із 10 % у 1980 році до 48 % у 2006 році [11, с. 29];

— кількість хвилин витрачених на міжкордонні телефонні зв' язки, в розрахунку на одну особу, збільшилась з 7,3 % в 1991 році до 28,8 % у 2006 році;

— кількість іноземних робітників збільшилась з 78 млн чоло­вік (2,4 % світового населення) в 1965 році до 191 млн чоловік (3,0 % світового населення) у 2005 році.

Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії, який часто кри­тикує глобалізацію, зазначив, що глобалізація зменшила відчуття ізольованості в більшості країн, що розвиваються, і надала ба­гатьом людям з цих країн доступу до знань ще століття назад [10, с. 3].

Економісти Світового банку Д. Долар (D. Dollar) та А. Краай (А. Kraay) дослідили, що з 1980 року глобалізація сприяла зни­женню бідності так само, як і зниженню глобальної нерівності у доходах. Вони визначили, що в «глобалізованих» країнах доход на душу населення зростав в 3,5 разу швидше, ніж у інших «не-глобалізованих» країн протягом 1990-х років. Також, вони зазна­чали, що «підвищення показників росту в передових глобалізова-них країнах призводять до підвищення доходу бідних громадян». Фактично, всі події, внаслідок яких економіка країни зростає на два чи більше відсотки, призводить до росту доходу бідних гро­мадян [12].

Колишній генеральний секретар ООН Кофі Аннан відзначив, що головними невдахами у сьогоднішньому досить нерівноправ­ному світі є не ті, які занадто піддалися глобалізації, а ті, які за­лишились осторонь [13, с. 155].

Варто пам' ятати, глобалізація є неминучим явищем, і для кож­ного суб' єкта світового господарства вона може мати різні на­слідки залежно від готовності та усвідомленості суб' єктом (дер­жавою) сучасних викликів еволюції. Тому, організованість та дис­ципліна тієї чи іншої спільноти будуть визначати її успіх у гло-балізованому світі.

Дане питання неповністю досліджено в сучасній науці, тому вищезазначені структурні елементи (напрямки) загальної глоба­лізації не є вичерпними і потребують подальшого дослідження, оскільки це є лише авторське бачення основних елементів струк­тури такого феномену як глобалізація.

Висновки з проведеного дослідження. Глобалізація не є но­вим явищем, однак на сучасному етапі вона набула якісно нової форми та надзвичайно широкого розмаху. Вже ні в кого не вини­кає сумніву що можна лишитись осторонь цього процесу. Проте, варто зазначити, що глобалізація може породжувати, залежно від готовності та усвідомленості певної громади сучасного етапу еволюції, різні наслідки. Глобалізація це загальний процес, у межах якого відбуваються окремі глобалізаційні напрямки, тоб­то, відбувається об'єднання, злиття, споріднення і економічних, і політичних, і соціальних, і правових, і екологічних, і військових та інших систем різних країн із створенням єдиного глобалізова-ного простору з стандартизованими та універсалізованими пра­вилами поведінки. З вищезазначеного видно, що глобалізація сприяє розвитку країни, оскільки відкриває перед її населенням рівні можливості доступу до великих об' ємів інформації та знань; відбувається більш вільне перетікання інновацій та технологій, також, відбувається обмін кваліфікаційними здібностями внаслі­док співпраці над спільними проектами тощо. Однак, глобаліза­ція, для «здорового» її протікання, потребує інституціональних змін від країн, що поступово стають глобалізованими. Але глоба­лізація потребує інституціональних змін не заради змін, а для по­будови ефективної інфраструктури з достатньо високим ступе­нем формалізованості суспільних відносин для успішної адап­тації до умов постіндустріального глобального господарства.

Література

1. Філіпенко А. С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. — 2007. — 670 с.

2. Соколенко С. И. Глобальне рынки XXI века: перспективы Украи­ны. Логос, 1998. — 568 с.

3. Козак Ю. Г. Світова економіка: навч. посібн. / За ред. Ю. Г. Ко­зака, В. В. Ковалевського, Н. С. Логвінової. — К.: Центр учбової літе­ратури, 2010. — 328 с.

4. Levitt, Theodore (1983) The Globalization of Markets // Harverd Business Review, 61 (May/June), 92—102.

5. OECD Handbook on Economic Globalization Indicators. OECD, 2005 // www. oecd. Org

6. Плотніков О. В. Фінансовий менеджмент у ТНК. — 2008. — 251 с.

7. Anderson W. T. All connected now.Life in the first global civilizationwestview press, 2001.

8. Лук'яненко Д. Г. Стратегії економічного розвитку в умовах гло­балізації: монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 538 с.

9. Глобалізація // Економічна енциклопедія. Т. 1. — К.: Академія,

2000. — С. 264—265.

10. Globalization: A Brief Overview/IMF:issues brief, May 2008 — http://www.imf.org/external/np/exr/ib/2008/053008.htm

11. BIS Quarterly Review, Bank for International Settlements (Decem-

ber2006), p. 29

12. «Growth is Good for the Poor» Journal of Economic Growth (2002), and «Trade, Growth, and Poverty», The Economic Journal (2004)

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М Ю Ананьев - Глобалізація і економічний розвиток