В І Масальський - Вища освіта на рубежі xx і xxi століть нові орієнтири розвитку - страница 1

Страницы:
1 

ББК: 4 484 4483

В. І.Масальський

ВИЩА ОСВІТА НА РУБЕЖІ XX і XXI СТОЛІТЬ: НОВІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ

XX століття наближається до свого завершення і світове людство готується увійти в нове - третє тисячоліття. На жаль, ці «входини» не є безпроблемними. Адже надбані протягом минулого століття чималі відкриття і досягнення у сфері науково-технічного прогресу, та значні системні зрушення йдуть поруч з загостренням економічних, політичних, соціальних, духовних, екологічних та інших проблем глобального і регіонального рівнів. Все це свідчить про кризу цивілізації індустріально-технічного прогресу, яка за тривалий час так і не зуміла ефективно поєднати досягнення інженерно-технічного розвитку з людським. Однак сьогодні не підлягає сумніву, що неодмінною життєвою умовою того, щоби людство справилося з нинішніми проблемами, є розвиток саме людських ресурсів, тобто самої людини. З реальної практики відомо, що найбільш ефективними можливостями розвитку людини володіє система освіти і особливо - вищої освіти.

Теоретичні аспекти цього положення обґрунтовані і підтверджені за наслідками спеціальних науково-економічних досліджень, де йдеться про порівняння ринкової оцінки витрат на розвиток вищої освіти і отриманих результатів. Навіть створено теорію людського капіталу. її «батько», американський економіст Теодор В.Шульц, який отримав Нобелівську премію (1980р.) за свою роботу в цій галузі, писав: «Сама думка про капіталовкладення в людину для декого у нас здається неприпустимою. Але це життєва необхідність. Інвестуючи в себе люди через певний час значно поширюють спектр своєї особистої реалізації. Без цього ми мали б тільки важку фізичну працю і бідність всіх, хто не має доходів від власності [1]. Отже, освіта (особливо вища) - виступає одним з найважливіших видів вкладення в людський капітал.

Треба зазначити, що з середини XX століття в світі все більше і більше уваги приділяється питанням розвитку вищої освіти. І це наочно підтверджується даними ЮНЕСКО: чисельність зарахованих студентів до вищих навчальних закладів у всьому світі зросла більш ніж в 6 разів - з 13 млн. у 1960 році до 82 млн. у 1995 році [2, с.2-3]. Значний інтелектуальний потенціал вищої школи в 1995 році був розташований і в Україні: 14 класичних, 45 технічних і галузевих університетів, 30 академій, 72 інститути (без врахування закладів Міністерства оборони, МВС та СБУ), 740 вузів І-ІІ рівней акредитації (технікумів, коледжів, училищ), в яких навчалося понад 1,5 млн. студентів (170 на 10 тис. населення) [3]. Водночас зростає усвідомлення світовою громадськістю та науковою думкою того, що цивілізаційний «Виклик», з яким людство спіткнеться вже на початку XXI століття, має, перш за все, вищий освітній вимір. Тобто мова йде про вищу освіту як стратегічний ресурс людства, базовий елемент національної безпеки країн, один з критеріїв людського розвитку суспільства, підвалину його економічного зростання, ефективний механізм становлення творчої и духовно багатої особистості [4, с.2].

Здавалося б, що постановка питання і практичні справи у сфері вищої освіти як на світовому рівні, так і в умовах трансформації українського суспільства йдуть досить непогано. Але і в першому, і в другому випадках вчені і практичні працівники, що займаються тими питаннями на науково-дослідницькому і організаційно-практичному рівнях, відверто говорять про невдоволеність чисельно досягнутими результатами освіти, невідповідність освітянських технологій новим імперативам сучасного і особливо майбутнього суспільного розвитку. Інформаційне суспільство, або як ще його називають -епоха постіндустріалізму і постмодернизму запобігає суттєвих об'єктивних претензій до якості підготовки сучасних фахівців.

У прийнятому в 1995 році Програмному документі ЮНЕСКО «Реформа і розвиток вищої освіти» констатується, що на сучасному етапі «...вища освіта переживає кризу практично у всіх країнах світу» [2, с.З]. у руслі цього твердження не зроблено ніяких виключень щодо держав СНД і України зокрема, про що було прямо заявлено на міжнародному науково-практичному симпозіумі вчених країн СНД, що проходив у формі Других Академічних читань в 1995 році у Києві [5, с.6-9]. Стосовно України висунуто невідкладний практичний захід - розробити й прийняти до реалізації нову національну модель вищої освіти з метою досягнення повної і гармонійної відповідності її потенціалу, до вимог розвинутого суспільства, яке зараз створюється [5, с.8].

За ініціативою ЮНЕСКО вчені і практики світового суспільства в останнє десятиріччя проводять активний пошук нових шляхів виходу з кризи і забезпечення подальшого розвитку вищої освіти. Особливо активну роботу в цьому напрямку здійснюють створені під егідою ЮНЕСКО Міжнародна комісія зі справ освіти в XXI столітті, а також Всесвітня комісія зі справ культури і розвитку. Плідними і корисними з теоретичної і практичної точки зору стали результати міжнародних нарад і конференцій з проблем розвитку освіти і культури. У 1990 році проведено Всесвітню конференцію з питань освіти для всіх (Таїланд), у 1992 році конференцію ООН з питань академічної свободи та університетської автономії (Сінайя), у 1993 році - 27 сесію Генеральної Асамблеї держав-членів ЮНЕСКО - резолюція про політику в сфері вищої освіти, в 1995 році - публікація і обговорення аналітичної доповіді ЮНЕСКО «Зміни та розвиток вищої освіти» і прийняття програмного документу ЮНЕСКО «Реформа і розвиток вищої освіти», в 1996 році - Міжнародний конгрес з питань освіти та інформатики (Москва), році 1997 році 5-та міжнародна конференція з питань освіти для дорослих (Гамбург), в 1998 році - міжнародна наукова конференція «Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти» (Донецьк, Україна) та інші.

З точки зору постановки конкретних завдань і започаткування глибоких практичних реформ вищої освіти в усьому світі, особливе значення мають рішення і документи Всесвітньої конференції з проблем вищої освіти у XXI столітті, яка була спеціально скликана ЮНЕСКО і відбулася 5-9 жовтня 1998 року в Парижі. За результатами роботи конференції було прийнято підсумковий документ під назвою "Всесвітня декларація про вищу освіту в XXI столітті: розуміння її дії", в обговоренні і затвердженні якого прийняли участь делегації 150 країн світу. У Декларації сформульовано кардинальний висновок про перспективи розвитку світової вищої освіти. В ньому, зокрема, підкреслюється, що "...сама вища освіта тепер ... повинна переходити до найрадикальніших змін та оновлення за всю історію свого існування" [6, с. 1,2].

Відповідно до такої постановки питання уже зараз, а також на подальшу перспективу, перед вищою освітою поставлені дві взаємопов'язаних і потребуючих систематичного врахування, аналізу і вирішення проблеми:

- по-перше, - це здатність оперативно адаптуватися в умовах постійного розвитку і зміни суспільних систем й находження адекватних відповідей на періодично поступаючи системні виклики,

- по-друге, вища освіта повинна постійно ініціювати позитивні зміни і прогрес у суспільстві.

За своєю суттю, мова йде про нове бачення місії, ролі і функції вищої освіти, що стверджується як наріжний камінь прав людини, демократії і надто ефективний чинник світового суспільного розвитку у XXI сторіччі.

Нові орієнтири розвитку вищої освіти, що концептуально сформульовані у Всесвітній декларації ЮНЕСКО про вищу освіту (1998), представлені низкою взаємопов'язаних фундаментальних положень [6, с.4-9].

Перш за все, мова йде про забезпечення рівного доступу до вищої освіти для всіх, хто повноцінно здатний і бажає його.

По-друге, ключове значення набуває Концепція освіти впродовж усього життя, як відповідь на системний виклик до людства у зв'язку з прискоренням світового розвитку та суттєвих змін у ньому.

По-третє, здійснення переходу від виховання громадянина певної країни до формування громадянина світу, людини відповідальної, чия освіченість і мораль сягнуть рівня складності тих завдань, які їй доведеться вирішувати на рівні світових вимог.

По-четверте, центром уваги вищої освіти повинна стати гармонізація відносин з світом праці і передбачення суспільних потреб за рахунок цільового розвитку підприємницьких навичок випускників вузів згідно з соціальним запитом і сприяння їх працевлаштуванню.

По-п'яте, здійснювати інноваційний підхід до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо.

По-шосте, поступова зміна пріоритетів й співвідношення у вивченні і викладанні природничих наук і перехід лідерства до наук «людського» напряму (екологія, біологія, медицина, психологія, соціологія та ін). їхні досягнення все дужче впливатимуть на суспільний розвиток в цілому, виховання і освіту зокрема.

По-сьоме, додержувати принципову політику підбору і формування, кадрового складу освітян, стимулювати його до інноваційної науково-педагогічної діяльності, забезпечити належним професійним та фінансовим статусом з метою отримання найвищої якості.

По-восьме, забезпечити координовану форму співробітництва систем, інститутів та навчальних програм з метою уніфікації стандартів підготовки фахівців у різних країнах світу.

По-дев'яте, потреби і вимоги студентів поставити в центр інтересів держави та адміністрації ВЗО і розглядати майбутніх фахівців як головних партнерів і відповідальних осіб в оновленні віщої школи.

По-десяте, налагодити ефективне міжнародне співробітництво в сфері вищої освіти, в кожному закладі вищої освіти мати високопрофесійного фахівця, відповідального за цей напрям роботи.

За роки незалежності України окремі елементи з перелічених напрямів розвитку світової інтеграційної моделі вищої освіти вже втілені (або втілюються) у життя. Перш за все вдалося зберегти кількість студентів вищих закладів освіти. Якщо протягом 1990-91 років в Україні навчалося 1 мільйон 200 тисяч студентів, то нині цей показник складає 1.5 мільйони [7, с.6]. Держзамовлення на підготовку фахівців вищої кваліфікації не зменшилося, а додатково до нього у громадян нашої країни з'явилася можливість отримувати вищу освіту не тільки в державних, але й у недержавних навчальних закладах. За рахунок інших джерел фінансування в 1998-99 навчальному році здійснювалася підготовка 300 тисяч студентів [7, с.6].

Характерною рисою розвитку вищої освіти в Україні на сучасному етапі стали інтенсивні організаційні перетворення. Зокрема, опримізовано мережу вищих закладів освіти, введено новий перелік спеціальностей, переорієнтовано навчальні плани і програми. Особливістю вищої ланки освіти є утвердження ступеневої системи освіти: введення таких нових рівнів, як бакалавр і магістр з одночасним збереженням у перехідний період традиційної системи підготовки спеціалістів. Повна вища фундаментальна підготовка формально завершується рівнем бакалавра. Після цього студенти визначаються, за якою системою їм навчатися далі - спеціаліста чи магістра, виходячи з того, що програма магістра зорієнтована на дослідницьку діяльність, спеціаліста - на практичну. Хоча за сукупністю знань вони еквівалентні.

Всі ці новації - лише перші кроки на шляху створення національної моделі вищої освіти України. її перспективи на наступне десятиріччя сформульовані у програмі «Україна -2010», що розглядалася на початку 1999 року позачерговою Колегією Міністерства освіти. Варто зазначити, що при розробці програми застосовувалися як вітчизняні, так і визнані вбагатьох країнах світу методики визначення індексу людського розвитку та оцінки конкурентноздатності країн. В основу програми покладено ідею пріоритету прав і безпечної діяльності людини та визначення інтегральних показників до 2010 року.

Отже, що прогнозує програма «Україна - 2010» у сфері вищої освіти?

Передбачається завершити оптимізацію мережі вищих навчальних закладів відповідно до потреб суспільства. Показник освіченості становитиме близько 200 студентів на 10 тисяч населення [8, с.2]. Заклади вищої освіти мусять стати осередками розвитку науково-просвітницької діяльності, в тому числі - окремих напрямів фундаментальних наукових досліджень. Поряд з бюджетним фінансуванням планується використовувати близько 70 відсотків коштів галузевих інноваційних фондів.

У сфері наукових розробок очікується зростання частки молодих науковців віком до 30 років і науковців середнього віку (30-40 років), чисельність яких у 2010 році становитиме третину від загалу [8, с.2]. Передбачено також чимало інших здобутків.

Отже, сформульоване в документах міжнародного значення - «Всесвітній декларації ЮНЕСКО про вищу освіту в XXI столітті» і в програмі «Україна - 2010» - нове бачення ролі і перспектив вищої освіти в інтегрованому світовому співтоваристві на рубежі XX і XXI століть, вказує на ключові орієнтири поступового просування шляхом створення нової національної моделі вищої освіти України. А саме, розвиток цього пріоритетного напрямку, безсумнівно сприятиме здійсненню нашої стратегічної мети -, входженню України до числа провідних технологічно розвинутих країн світу.

РЕЗЮМЕ

На основе анализа содержания новейших документов международного значения: «Всемирная декларация ЮНЕСКО о высшем образовании в XXI столетии (5-9 октября 1998 г.)» и программы государственного развития «Украина - 2010», а также с учетом ряда опубликованных научных данных и материалов рассматриваются приоритетные направления развития высшего образования в интегрирующемся мировом сообществе на рубеже XX и XXI столетий. Показаны место, роль и значение высшего образования в обновлении государственных и общественных систем, и, в частности, Украины до 2010 года.

SUMMARY

On the basis of analysis of the content of the latest documents of international importance: "The UNESCO World declaration on Higher Education in the XXI century (dated October 5-9, 1998) and programmes on state development "Ukraine - 2010", as well as considering a great amount of published scientific data and materials the new priority directions of the Higher education development in the integrating World Community on the borderline of the XX and XXI centuries. The place, role and importance of Higher education the renewal of state and public systems and Ukraine in particular till 2010 are shown.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Ціт. за : Сосновская Л. Сам себе капитал //ВУЗ и рынок. Чебоксары, Изд-во Чебоксарск. ун-та, 1992. -С.65; Поиск, 1992, 25-31 июля. - С.4.

2. Реформа и развитие высшего образования: программный документ. - ЮНЕСКО, 1995.

3 Згуровский М.З. Высшее образование Украины сегодня и завтра // Высшее образование: проблемы и перспективы развития: Вторые Академические чтения. - К., 1995. - С.8; Яблонский В. Высшее образование ожидает новых реформ // Голос Украины, 1995, 21 июня. - Сб.

4 Кіпень В.П. Вища освіта в системі цінностей цивілізації XXI століття / Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти: матеріали міжнародної наукової конференції 13-14 листопада 1998 р. - Донецьк, 1998.

5.  Высшее образование: проблемы и перспективы развития. Вторые Академические чтения. - Киев, 1995. - 203 с.

6   Всесвітня декларація про вищу освіту в ХХІ столітті: бачення та дії. - Париж: ЮНЕСКО, 1998, 5-9 жовтня.

7. Осипчук Н. Про справи освітянські... // Освіта України, 1999, 1-13 січня.

8. Осипчук Н. «Україна - 2010». Що вона прогнозує? // Освіта України, 1999, 20 січня.

9. Корсак К.В. Світова вища освіта: порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / За загл. ред. проф. Г.В.Щокіна: Моногафія. - К.: МАУП-МКА, 1997. - 208 с

10. Higher Education in the Twenty-first Century: vision and Action. Summary of the working document. - UNESCO. Paris, 5-9 October, 1998.

Надійшла до редакції 14.03.2000 p.

Источник:

Вісник НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Донецького ЗАСНОВАНИЙ У 1997 РОЦІ

університету

Серія Б. Гуманітарні науки_№1/2000

З М І С Т

Історія і політологія

Липинський В.В Структура мережі вищих закладів України у 20-ті роки Обидьонова О.В Національно-культурне відродження в Донбасі в 20-3 0-ті роки XX століття

Мусієнко В.С.  Оплата праці колгоспників України у 30-ті роки Нікольський В.М. Донбас в матеріалах лютнево-березневого (1937 р.) Пленуму ЦК КПРС

Г р і д і н а І. М . Православна церква України періоду німецько-фашистської окупації - історія конфлікту

Суюсанов ЛІ. Донбас у планах німецько-фашистського командування і спроби окупаційного режиму у відновленні вуглевидобутку (жовтень 1942 - вересень 1943 рр.)

Титаренко Д.М. Діяльність «Просвіти» на Донеччині в період німецько-фашистської окупації

Бабенко С.Ю. Проблеми перебазування сільськогосподарського майна України в роки Великої Вітчизняної війни

Заблоцька К.В. Соціальна структура робітників радянської промисловості у 60-і - першій половині 80-х років: теоретичний аспект вивчення Бєлікова Н.Ю. Адміністративно-правове забезпечення принципу свободи сумління в Україні (кінець 80-х - 90-і роки)

Пахоменко С.П. Маріупольське товариство греків у процесі національного відродження грецької діаспори України (1989-1994) Стяжкіна О.В. Жінки в історії української культури другої половини XX ст.: до постановки проблеми

Масальський В. І. Вища освіта на рубежі XX-XXI століть: нові орієнтири розвитку

К і п є н ь В . П . Від конфронтаційного мислення до культури миру Ліхолобова З.Г., Стяжкіна О.В. Рецензія: С.В.Кульчицький. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.)

Педагогіка і психологія

Романенко Ю.А.,   Олійник М.М. Методичні проблеми створення та застосування

текстів для контролю знань учнів шкіл та студентів вузів 276 Молчанова Г.І., Резніченко Ю.В. До питання про типи навчання: педагогічний

аспект 284

Яновський МІ. Про місце самоспостереження (інтроспекції) в психології 293

184

188 196

200

209

219 224 230 235 241 248 252

258

263 271

Страницы:
1 


Похожие статьи

В І Масальський - Вища освіта на рубежі xx і xxi століть нові орієнтири розвитку

В І Масальський - Донецький національний університет як дійовий осередок європейського освітнього простору

В І Масальський - Досвід співробітництва донну з іноземними освітянськими партнерами у другій половині 90 х 2005 роках

В І Масальський - З досвіду інформатизації навчання у донецькому державному університеті

В І Масальський - Модернізація вищої освіти як виклик часу