В Г Ковешніков - Апарат - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85 

2

3

12

Зовнішня і внутрішня основи черепа. Крило-піднебінна ямка. Кісткова поро­жнина носа

2

3

13

Практичні навички з анатомії кісток.

2

8

14

З'єднання кісток тулуба. З'єднання кісток черепа

2

3

15

З'єднання кісток верхньої кінцівки

2

3

16

З'єднання кісток нижньої кінцівки: таз в цілому, кульшовий суглоб

2

3

17

З'єднання кісток гомілки і стопи. Колінний суглоб

2

3

18

Практичні навички з анатомії з'єднань кісток

2

6

19

М'язи і фасції спини

2

3

20

М'язи і фасції грудей. Діафрагма

2

3

21

М'язи і фасції живота. Піхва прямого м'яза живота. Пахвинний канал. Біла лінія живота

2

3

22

М'язи і фасції голови

2

3

23

М'язи і фасції шиї

2

3

24

Топографія шиї

2

3

25

М'язи верхньої кінцівки: м'язи плечового пояса і плеча

2

3

26

М'язи верхньої кінцівки: м'язи передпліччя і кисті

2

3

27

Фасції і топографія верхньої кінцівки

2

3

28

М'язи нижньої кінцівки: м'язи таза і стегна

2

3

29

М'язи нижньої кінцівки: м'язи гомілки і стопи

2

3

30

Фасції і топографія таза і стегна. Стегновий канал

2

3

31

Фасції і топографія гомілки і стопи

2

3

32

Практичні навички з міології голови, шиї і тулуба

2

6

33

Практичні навички з міології верхніх і нижніх кінцівок

2

6

Разом

66

113

МОДУЛЬ 1 АНАТОМІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУАнатомія людини є фундаментальною наукою

не тільки в підготовці лікарів, але і всієї культури сві­тосприйняття.

Видатний вчений-лікар Мухін Є.О. (1766-1850) ще у XVIII столітті зауважив: "Лікар - не анатом не тільки некорисний, але й шкідливий".

Анатомія є складовою частиною науки морфоло­гії. До неї належать також гістологія (наука про тка­нини), цитологія (наука про клітину), ембріологія (на­ука про розвиток зародка).

Анатомія разом із фізіологією складає фунда­мент медичної освіти та медичної науки.

У свій час видатний акушер-гінеколог Губарев А.П. (1855-1931) писав: "Без анатомії немає ні те­рапії, ні хірургії, а є лише прикмети та забобони".

Анатомія - це наука про форму і будову органі­зму людини і його складових органів та систем, а також про їх розвиток і функції. Ця наука належить до біологічних наук, об'єднаних загальним терміном "морфологія" (від грецького morpho - форма, logos -вчення).

Завдання анатомії як науки полягає у системно­му підході до опису форми, будови і положення (то­пографії) частин та органів тіла в поєднанні з вико­нуваними функціями з урахуванням вікових, стате­вих та індивідуальних особливостей людини. У зв'язку із зазначеним анатомію поділяють на:

-  описову анатомію (опис органів, які вивчали під час розтину трупів);

-  системну анатомію (вивчення організму за сис­темами - кістковою, м'язовою, внутрішніми орга­нами тощо);

-  топографічну анатомію (вивчає взаємне розмі­щення органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має значення для хірургії);

-  пластичну анатомію (досліджує статику і динамі­ку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розгля­дає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини, тобто вивчає пропорції тіла і його форми; її викладають переважно у худож­ніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників). Пластичну анатомію ще називають прикладною анатомією.

-  функціональну анатомію (вивчає окремі органи і системи органів у поєднанно з їх функцією);

-  динамічну анатомію (вивчає не лише будову опорно-рухового апарату, але й динаміку рухів і має значення для правильного розуміння фізичного роз­витку людини;

-  вікову анатомію (вивчає вікові зміни органів і тканин в індивідуальному розвитку людини - онтоге­нез, а похилого віку - геронтологія. Розвиток людини до народження, зокрема, у зародковому періоді, розглядає ембріологія);

 

-  порівняльну анатомію (вивчає подібності та від­мінності будови органів тварин та людини, досліджує особливості будови тіла тварин на різних етапах ево­люції, що допомагає з'ясувати історичний розвиток організму людини, філогенез).

-  патологічну анатомію (вивчає будову організму, зміненого під впливом різних захворювань та ушко­джень).

Анатомію людини розглядають як складову час­тину антропології (від грецьк. anthropos - людина) - науки про походження та розвиток людини, утво­рення людських рас та про варіанти будови людини.

Анатомія людини тісно пов'язана з цілою низкою інших морфологічних дисциплін, зокрема з цитоло­гією (від грецьк. cytos - клітина) - наукою, яка ви­вчає будову, функціонування та розвиток клітин.

Цитологію поділяють на:

-  загальну цитологію, що вивчає загальні для бі­льшості типів клітин структури, їх функції, метаболізм, реакції на пошкодження, патологічні зміни, репара-тивні процеси та пристосування до умов середови­ща;

-  спеціальну цитологію - розділ цитології, що до­сліджує особливості окремих типів клітин у зв'язку з їх спеціалізацією або адаптацією до середовища існування.

До морфологічних дисциплін належить також гіс­тологія (від грецьк. hystos - тканина) - наука про розвиток, мікроскопічну та ультрамікроскопічну бу­дову, життєдіяльність тканин. Розрізняють: еволюцій­ну гістологію - напрям у гістології, що вивчає зако­номірності розвитку тканини у процесі філогенезу; екологічну гістологію - напрям, що вивчає особли­вості розвитку та будови тканин у зв'язку з впливом умов проживання й адаптації до зовнішнього сере­довища; загальну гістологію ; спеціальну гістологію; порівняльну гістологію тощо.

Сучасна анатомія людини як наука ХХІ століття синтезує дані суміжних і споріднених до анатомії ди­сциплін - гістології, цитології, ембріології, порівняль­ної анатомії, фізіології і взагалі - біології, антрополо­гії та екології. Нині анатомія розглядає форму і будо­ву органів, систем і організму людини в цілому як продукт спадковості, що змінюється залежно від пе­вних умов біологічного і соціального середовища та виконуваної організмом роботи в часі (філо- та онто­генез) та просторі (в різних регіонах земної кулі).

Основним методом дослідження в нормальній анатомії є препарування і розтин (від чого походить її назва від грецьк. апатпе - розріз, розтин, розч­ленування).

У сучасній анатомії застосовують багато інших методів дослідження з використанням сучасної тех­ніки і технології: оптики, рентгенівських променів, пластичних матеріалів, досягнень хімії і фізики,комп'ютерних систем аналізу і моделювання. Завданнями анатомії є:

-  вивчення будови тіла людини із допомогою опи­сового методу за системами (системний підхід);

-  вивчення форми із врахуванням функції органа (функціональний підхід).

При цьому враховуються ознаки, які характерні для кожної конкретної людини - індивідуума (індиві­дуальний підхід).

Одночасно анатомія прагне пояснити причини і наслідки процесів, що відбуваються в людському організмі, які обумовлені його будовою в залежності від факторів внутрішнього і зовнішнього середовища (причинний - каузальний [causalis] підхід).

Основними методами дослідження будови фізич­ного тіла людини є:

-  соматоскопія;

-  антропометрія;

-  макро- і мікроскопічне препарування;

-  мацерація;

-  ін'єкція;

-  просвітлення;

-  корозія;

-  виготовлення топографічних зрізів;

-  оптична і електронна мікроскопія (гістологічний, гістохімічний та ультрамікроскопічний методи);

-  цитолюмінесцентний аналіз;

-  експериментальне моделювання;

-  конструювання моделей;

-  рентгеноскопія і рентгенографія;

-  комп'ютерна томографія;

-  ядерно-магнітно-резонансне і ультразвукове до­слідження;

-  ендоскопія.

Тобто для вивчення будови тіла людини застосо­вуються всі сучасні методи лабораторного та клініч­ного досліджень.

Індивідуальна, конституційна, вікова, статева фо­рми мінливості в будові тіла людини дає можливість говорити про варіанти норми.

Ця назва походить від лат. variatio, onis - варіа­ція, генетична мінливість - це є відхилення ознак індивіда від тих, що є типовими для групи, до якої він належить, а також відхилення ознак нащадків від ознак батьків.

Інший лат. термін varietas (atis - варіація) озна­чає морфологічно (або фізіологічно) виражене відхи­лення в розвитку органа (органів) або ознаки, що не виходить за межі норми.

Найбільш виражені, стійкі вроджені відхилення від норми називають аномаліями (від.грецьк. -anomalia - ненормальність, відхилення від норми).

Якщо ці аномалії різко виражені і мають в будові тіла зовнішні прояви - їх називають потворствами (від лат. monstrum - потвора, виродок, монстр).

Такі аномалії розвитку вивчає тератологія -teratologia (від грецьк. teras, teratos - потвора, ви­родок, монстр).

Вивчення анатомії людини неможливе без порів­няння з анатомією тварин (як колись писали - філо­генезу, від грецьк. phylon - рід, genesis - походжен­ня). Тобто вивченню тіла людини допомагають мате­ріали порівняльної анатомії, яка досліджує і порів­нює будову людини та тіла різних тварин.

Аналізуючи особливості будови тіла людини, дос­ліджуючи кожний орган (аналітичний підхід), анато­мія вивчає цілісний організм, підходячи до нього синтетично.

Тому анатомія - не тільки наука аналітична, але й синтетична.

Просторова характеристика людини, частин її тіла і органів, здійснюється при знаходженні її у вихідно­му вертикальному положенні, коли вона стоїть, ноги разом, руки опущені донизу, а долоні розвернуті до-переду.

Для позначення положення тіла людини в прос­торі та розташування його частин в організмі вико­ристовують:

-  площини тіла;

-  частини тіла;

-  осі тіла;

-  ділянки тіла;

-  лінії тіла.

Людина, як і інші хребтові тварини, побудована за принципом двосторонньої (білатеральної) симет­рії, тобто тіло складається з двох половин - правої і лівої.

Межею між ними є серединна площина, яка роз­ташована вертикально та орієнтована спереду назад в "сагітальному" напрямку (від лат. sagitta - стріла).

Ще існують лобова (від лат. frons - лоб) та гори­зонтальна площини.

Ці три площини можуть бути проведені через різні точки тіла людини. Відповідно до площин виділяють напрямки-осі, які дозволяють орієнтувати органи відносно положення тіла та вказувати рухи в сугло­бах.

Важливим є розуміння онтогенезу конкретної лю­дини (від грецьк. ontogenesis - походження, розви­ток індивідуального організму).

Ріст і розвиток людини до народження називаєть­ся пренатальним періодом (його вивчають ембріо­логи), після народження - постнатальним періодом (від лат. natus - народжений), який вивчає вікова анатомія.ІСТОРІЯ АНАТОМИ В АНТИЧНІ ЧАСИПерші анатомічні знання зародилися ще в сиву давнину, тобто задовго до появи писемності, про це свідчать малюнки людини печерного періоду). Перші писемні джерела, такі, як китайська книга "Нейцзин" та індійська книга "Аюрведа", датуються ХІ-ІХ ст. до н.е.

Сучасна медицина базується на європейській медичній традиції, яка своїми коренями сягає Ста­родавньої Греції. В період розвитку античної культури грецькі вчені розтинали трупи і таким чином (anatemno - розтинаю, звідси слово "анатомія") зна­йомилися з органами і системами людського тіла, але знання ці були уривчастими й несистематизова-ними.

Перший твір, присвячений анатомії, приписують грецькому філософу і лікарю Алкмеону, який жив у першій половині V ст. до н.е. Він народився в Пів­денній Італії, навчався у Піфагора, був одним із за­сновників кротонської медичної школи. У Стародав­ній Греції розтини людських тіл з релігійних мірку­вань були заборонені, тому Алкмеон Кротонський перший почав анатомувати тварин для вивченнябудови органів задля потреб медицини.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85 


Похожие статьи

В Г Ковешніков - Апарат

В Г Ковешніков - Нервова система органи чуття

В Г Ковешніков - Сердцево-судинна система

В Г Ковешніков - Український морфологічний альманах