Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Ключові слова: друготвір, експресивність, ідеостиль, імідж, оригінал, синхронний переклад.

Статья посвящена проблематике поиска стилистических соответствий при синхронном переводе, раскрыто понятие "индивидуального стиля". Охарактеризовано и показано на конкретных примерах, как возникает сти­листическое несоответствие между выражениями на английском языке и украинским переводом. Сегодня такой способ передачи иноязычного текста применяется с целью привлечения внимания и заинтересованности широко­го круга слушателей, но при этом нарушается одно из основных правил перевода - сохранения содержания и идеи, которая закладывается автором сообщения.

Ключевые слова: индивидуальный стиль, имидж, оригинал, синхронный перевод, текст перевода, экспрессивность.

The article is aimed to range the problems of stylistic accordance's search during simultaneous translation, a concept "individual style" is exposed. It is described and shown on concrete examples how stylistic (and sometimes value) disparities between expressions in English and in Ukrainian translation appear. Such methods of transmission offoreign text is used today and aimed to bring in most attention and personal interest of wide circle of listeners, but one of basic rules of translation - preservation of the content and idea that is mortgaged by the author of report - is violated.

Keywords: expressivity, individual style, image, original, simultaneous translation.

Мовлення особистості формує враження про неї, її освіту, соціальний статус, мовленнєві звички, належність до тієї чи іншої етнічної групи. Мовний портрет будь-якої людини так само унікальний та неповторний, як і її від­биток, і відтворення цього портрету іншою мовою призводить до складностей на шляху опрацювання та пошуку відповідників, які б не тільки не викривили враження реципієнта, але й допомогли краще зрозуміти продуцента первинного повідомлення.

Об'єктом нашого дослідження став переклад з англійської мови на українську висловів британського хорео­графа Франциско Гомеса, предметом - відповідність стилістичних засобів між оригіналом та перекладом і про­цес опрацювання поданих одиниць друготвору.

"Індивідуальний стиль" для нашого дослідження - це використання особливих виразових засобів, якими мо­вець послуговується під час говоріння. Перекладач під час своєї роботи може навмисне часто вживати мовні при­йоми, що призводить до створення певного іміджу того, кого він перекладає. Актуальність дослідження полягає в активному використанні у телевізійних проектах, розрахованих на широку аудиторію, таких мовних прийомів, які навмисно застосовуються перекладачем з метою збільшення кількості глядачів завдяки створенню певного мовного типажу автору повідомлення.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні, яким чином стилістична невідповідність між оригіналом і друготво-ром впливає на формування іміджу продуцента первинного повідомлення.

Завдання: охарактеризувати, як змінюється стилістика оригіналу при перекладі, дослідити, чим обумовлюєть­ся вибір певних лексичних одиниць, виявити позитивні й негативні аспекти впливу таких виразів на реципієнтів та імідж продуцента повідомлення.

Антична риторика визначає особливий стиль - експресивний, яким має володіти кожен оратор. Продуцент повідомлення має ясно виражати свої думки, а обраний ним стиль має відповідати предмету мовлення. Є три різновиди експресивного стилю: високий, помірний та низький. Кожному з цих видів належить певна кількість лексем, використання яких свідчить про мовний рівень оратора. Такий поділ дає змогу говорити про те, що "ідея стилю фактично пронизує весь масив мови, накладаючись на всі сфери нашого життя, і вже диктує нам: бути у певному стилі завжди або рухатися на межі стилів, піднімаючись чи опускаючись у своїх експресіях" [4, с. 162]. Проте використання лише одного зі стилів у мовленні індивідуалізує мовця, створює йому певний імідж і при­зводить до звикання реципієнтів до його манери говоріння. Якщо при цьому мовець використовує ще й особливі виразові засоби, то можна говорити про таке поняття, як "індивідуальний стиль". Науковець Л.І. Мацько влучно розшифровує це поняття: "Ідеостиль [...] на тлі загальнонаціональної мови відображає індивідуальне світоба­чення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх" [4, с. 164]. У нашому дослідженні такого індивідуального стилю набуває мовець (британський хореограф Францис-ко Гомес) через посередництво перекладача (Сергія Саржевського), який при синхронному перекладі викорис­товує особливі виразові засоби під час відтворення мовою друготвору стилістично нейтрального англомовного тексту. Наприклад: "I'm sorry, but I didn't like it" - "Перепрошую чемно, але мені не любилося". Літературний переклад виглядав би так: "Вибачте, мені не сподобалось" , але Сергій Саржевський будує речення і перекладає слова таким чином, щоб запобігти стандартності сприйняття індивідуального стилю мовця.

© Кротевич Т. Ю., 2012Хоча особливістю перекладу є те, що, порівнюючи переклад з оригіналом (до того ж абсолютно не важливо, в якому функціональному стилі існує текст), практично завжди можна помітити їхню невідповідність одне одно­му. Це відбувається згідно з принципом асиметричного дуалізму мовного знака, який полягає у тому, що "форма мовного знака може набувати іншого значення, а значення намагається втілитися в іншу форму" [2, с. 8]. Таким чином розбіжності можна спостерігати як у змісті, так і у формі, водночас переклад зажди буде синонімічним першотвору на всіх рівнях відтворення тексту іншої мовою, адже повторити той самий текст іншою мовою без відхилень неможливо навіть з огляду на те, що переклад можливий з будь-якої мови на будь-яку іншу. Також у кожній мові можна виділити власну схему побудови речень, смислових налогосів у ньому, тому певна невід­повідність може спостерігатися й у враженні від прочитаного одного й того ж тексту тільки різними мовами. Ця теза дає нам змогу зробити висновок, що об'єктивний переклад (повний стовідсотковий дубляж) оригіналу неможливий. До того ж автор і перекладач мають певні запаси слів, які можуть розходитись у кількості або зна­ченні, що спричиняє неминуче перекручування.

У нашому дослідженні ми спиралися на принципи перекладу з поділом на концептуальний та лінгвістичний [5, с. 102]. Лінгвістичний дозволяє зробити точний переклад слів, тому його вважають більш об'єктивним. Але при такому перекладі може втратитися думка автора, тому треба вважати й на значення слів та контекст, у якому вони звучать. Тому до перекладу як процесу творення друготвору та його сприйняттю треба підходити зовсім з іншої позиції - концептуальної, для того, аби передати не форму, не зміст, не враження, а ідею мовця, його концепцію.

Саме тому між теорією і практикою перекладу є глибоке й широке провалля: теоретики аргументовано до­водять можливість збереження оригіналу для іншомовного читача, а практики перекладу наочно демонструють, що перекласти дослівно неможливо практично нічого [5, с. 102].

Також у нашому дослідженні потрібно зважати на класифікацію перекладу за часовими параметрами. За цією характеристикою розрізняють діахронічний та синхронічний типи перекладу [2, с. 16]. Наше дослідження ми проводимо саме на синхронічному типі, який вважається найскладнішим, оскільки він пов'язаний зі швидкістю реакції перекладача. При такому перекладі важливо не наситити текст суб'єктивними поглядами і враженнями, подати його зрозуміло й чітко, але в той же час встигнути за головною думкою.

Велику складність для перекладу становлять сталі образні мовленнєві вирази - фразеологізми, які мають різне тлумачення і емоційне забарвлення. У нашому дослідженні ми розглядаємо випадки, коли перекладач вдається до таких способів відтворення фразеологічних одиниць, як пошук фразеологічного аналогу та контекстуального відтворення. У такому випадку фразеологічні відповідники будуть розрізнятися лексичним наповненням та гра­матичною структурою [2, с. 74]. За приклад візьмемо такий вислів Франциско Гомеса: "It is such a pleasure to watch you, guys, dance. I like apple pie, ice cream, it's a sheer perfection. I loved every single minute of it. Congratulations, it was a beautiful performance". У своєму коментарі хореограф вжив характерний для американців вислів "apple pie" (пиріг з яблуками) та " ice cream" (морозиво) - ці продукти вважаються ідеальним доповненням одне одно­го. Український реципієнт не зрозумів би змісту сказаного, якби подали дослівний переклад, тому Сергій Сар-жевський вдається до контекстуального способу відтворення, при якому форма повністю перебудовується: "Для мене надзвичайна втіха спостерігати за вами. Паронька, хоч по рушники посилай. Я вас вітаю і дякую за цей надзвичайний виступ" . Перекладач зберігає розмовний стиль, при цьому робить виклад цікавим, образним, вда­ється до порівняння, що прикрашає текст. Можна було б вдатись до традиційних варіантів, таких як "два чоботи пара" чи "солодка парочка", але друготвір перекладача більш експресивно та емоційно навантажений.

Іноді стилістично нейтральний англомовний вислів перекладається фразеологізмом. Наприклад, вираз "It was so bad" в українському перекладі звучав так: "Гірко з'їсти, тяжко кинути". Хоча значеннєва відповідність між реченнями не зберігається, проте коментар набув експресивності. Вислів "You must work hard" був перекладений таким чином: "Треба не бити бомки, а пріти, як чорний віл". Є розмовний колорит, сталий вираз та експресивне порівняння. Таке ж експресивне і суто українізоване порівняння знаходимо у такому перекладі: "It was so badfor both of you. And I think it's because of you, Marta" - "Ваш партнер впав у біду, немов курка до сьорбанки, через вас саме". Сергій Саржевський використав такий спосіб перекладу, як пошук фразеологічного аналогу. Еспресив-но-емоційна оцінка у друготворі в декілька разів збільшена, такий коментар викликає гумористичний, комічний ефект, хоча автор повідомлення говорив абсолютно серйозно.

Інколи, якщо перекладач не впевнений у правильності перекладу, він використовує здогад, залишаючись мак­симально наближеним до загального настрою мовця. Франциско у своєму коментарі вжив вислів "like chalk and cheese" (як крейда і сир), що означає "зовсім не схожі одне на одного, протилежності". Саржевський переклав: "Тут у нас козир-дівка й хлопець-зух". Такі прикладки належать до розмовної лексики, і за своїм значенням схожі одне на одного, бо "козир-дівка" - смілива, гостра на язик дівчина, а "хлопець-зух" - хвацький, спритний хлопець. Такий переклад не можна назвати вдалим, оскільки він спотворює сказане і не доносить до реципієнта правильний варіант мовлення. До того ж Саржевський вживає таку розмовну лексику, значення якої може буте невідоме широкій аудиторії.

Час від часу Франциско Гомес замість коментаря вдається до вигуку: "I love-love-love-love!" При цьому ін­тонація і швидкість мовлення свідчить про велику емоційність вислову хореографа. Сергій Саржевський пере­кладає цей вислів кожен раз по-іншому: "Отакої чеберячки", "Подякував. Ну, що тут скажеш, аж свічки в очах встали", "Штани мої, шаровари, та ще й дома двоє", "Лижу собі губи". Український варіант зовсім не відповідає оригіналу, не зберігається ні зміст, ні форма висловлення, слово "чеберяти" (незграбно, по-дитячому перебирати руками і ногами) може бути невідоме загалу та плутає виклад. Також у перекладі з'явились фразео­логічні сполучення, приказки, які не відтворюють повідомлення контекстуально. Саржевський пояснює це тим, що "вкраїнська мова багата на емоційно забарвлену лексику, приказки, ідіоматику, отож, як я прикладатиму це все багатство, наслідок вийде саме в собі піднесеним і забарвленим" [7, с. 28]. Але не потрібно забувати про такепоняття, як "експресивність" - "семантико-стилістичну властивість мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивовану, яка забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту" [4, с. 189]. Спеціальні словесні перекручування із засиллям розмовної лексики, які застосовуються, аби вразити аудиторію, позначаються на іміджі особи, яка говорить, адже синхронний переклад сприймається не від перекладача, а від мовця в момент говоріння.

Ще один негативний аспект перекладу, який прослідковується в діяльності Сергія Саржевського, - творення українською мовою просторіч, спотворених слів при пошуку експресивних аналогів. Наприклад, Франциско ска­зав: "I was really excited. You are like the sexiest couple ... like if you had babies, i would like to adopt one. You, guys are rediculous". Від перекладача ми почули: "Я був надзвичайно збуджений. Тут у нас гарнюки та гарнючки. Я б вам діти колихав. Просто повірити не можу". Серед перекладів траплялися й такі вислови: "кожен танечник танцюватиме ліпше.".., "мені хотілося б, щоб ви були більш гінкі, в'юнкі", "ви такий спочутний", "на вас ніби гнетючка напала" . Велика кількість таких слів випирає із загального контексту, робить мову спрощеною, зниженою. Треба пам'ятати, що просторічна лексика не належить до складу літературної мови, оскільки до неї входять перекручені, спотворені, грубі й вульгарні слова. Використання такої лексики вносить жартівливо-іро­нічне забарвлення [6, с. 72]. Просторічна лексика характерна для мовлення людей з низьким рівнем мовної куль­тури. "Ознаками просторіччя є: ненормованість, факультативність вживання, стилістична недиференційованість, функціональна "монотонність", тобто відсутність розмежування на функціональні стилі, поширеність синонімів-дублетів" [1, с. 275]. Тобто, використовуючи подібну лексику перекладач таким чином створює певний мовний рівень для автора повідомлень, хоча той оперує загальновживаною лексикою.

Перекладач, обираючи такий тип передачі повідомлення, створює імідж мовцю, тобто "задає варіанти і пара­метри поведінки чи дій" [3, с. 132]. У такому аспекті перекладач перебирає на себе функцію іміджмейкера - таким чином подати особистість, аби вона виявилася сильнішою, привабливішою і конкурентноздатнішою. Залежно від позитивної чи негативної іміджевої спрямованості можна виокремити два типи психолінгвістичного інструмен­тарію при перекладі, що використовуються при побудові іміджу: створювальний та руйнівний [3, с. 132-133]. У нашому випадку Сергій Саржевський використовує створювальний тип, намагаючись збільшити популярність публічної особи.

Отже, у результаті синхронного перекладу Сергія Саржевського змінюється стилістика оригіналу та друго-твору: звужується сфера вживання високого стилю під впливом низького, розмовного. Замість елементів літера­турного мовлення використовуються більш експресивний фамільярно-розмовний та розмовний стилі, які вико­ристовуються задля кращого впливу на свідомість реципієнта. Слід зазначити, що, завдяки такій перекладацькій діяльності, велика кількість просторіч, розмовної лексики стандартизується, тобто проникає у різні прошарки мови й популяризується у повсякденній мові реципієнтів. Таким же способом створюється й імідж особи - пев­ний типаж мовленнєвої поведінки, який є передбачуваним для слухачів.

Багато слів розмовної лексики не лише називають предмет, явище або їхню характеристику, а й дають або позитивну, або негативну експресивно-емоційну оцінку. Саме цим пояснюється вибір перекладача таких лексич­них одиниць. Просторічна лексика класифікується як відступ від літературної мови, оскільки слова й вирази, які входять до її складу, зазвичай фамільярно-спрощені, спотворені, грубі й вульгарні, не характерні для мовлення освічених людей, тому для вдалого перекладу варто було б уникати подібних значеннєвих і словесних перекру­чувань.

Література:

1.Бондар О. І., Карпенко Ю. О., Микитин-Дружинець М. Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. - К.: ВЦ "Академія", 2006. - 368 с.

2.Зарицький М. С. Переклад: створення та редагування: Посібник / М.С. Зарицький. - К.: Парламентське ви­давництво, 2004. - 120 с.

3.Коновець О. Ф. Масова комунікація: теорії, моделі, технології. Навч. посіб. / О. Ф. Коновець. - К.: ЛГУ 2007. - 166 с.

4.Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; За ред. Л. І. Мацько. - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.

5.Науменко А. Перевод как дидактика и как наука, или перевод лингвистический и концептуальный / А. Наумен-ко // Наукові записки. Випуск 81 (4). - Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 4 ч. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - 430 с.

6.Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. По­номарева. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.

"Танцюють всі": журнал. - №5, 2012. - 66 с.УДК 808.2: 801

Ласка І. В.,

Дипломатична академія України при МЗС України, м. Київ

ПРАВИЛА BON USAGE В КОНТЕКСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА XVII CT.

У статті в контексті проблеми взаємозв'язків французького мовознавства і перекладознавства середини 17 ст. аналізуються погляди Антуана Арно на теорію правильного вжитку Вожля.

Ключові слова: історія перекладу, французька національна школа перекладознавства, правила перекладу, пра­вильний вжиток (bon usage), взаємозв'язки лінгвістики і перекладознавства.

В статье в контексте проблемы взаимосвязей французского языкознания и науки о переводе средины 17 в. рассматриваются взгляды Антуана Арно на теорию правильного узуса Вожля.

Ключевые слова: история перевода, французская национальная школа переводоведения, правила перевода, правила узуса, взаимосвязи лингвистики и науки о переводе

The article deals with the views ofAntoine Arnauld on Vaugelas' conception of Bon Usage within the context of the relationship between the French Linguistics and Translation Studies in the middle of 17th century.

Key words: history of translation, French national school of translation studies, translation rules, good usage, relationship between linguistics and translation studies.

Французьку національну школу перекладознавства в період її становлення в середині 17 ст. вирізняє тісний зв'язок із тогочасним мовознавством. Її теоретичним підґрунтям стала ідея універсальності людського розуму і мови, висунута картезіанською граматикою, головним ідеологом якої був Антуан Арно. В практичній площи­ні, розробка правил перекладу, яку започаткували представники Пор-Руаялю А. Арно, І.Л. Лєметр, А. д'Андії, П. Кутель і близький до них Ґ. де Танд, спиралася на принципи правильного вжитку, які наполегливо впроваджу­вав інший видатний граматист епохи К.Ф. Вожля.

Предметом розгляду обрано погляди Антуана Арно на теорію правильного вжитку (bon usage). Антуан Арно, або Великий Арно (Antoine Arnauld, 1612-1694) увійшов до історії перекладознавства як автор Правил для роз­різнення добрих і поганих критик перекладів Святого Письма французькою стосовно мови [1]. В зауваженнях Буура, палкого послідовника Вожля, до перекладу Нового Заповіту було багато речей, з якими Арно, що був серйозним граматистом і добрим знавцем французької мови, погодитися не міг. З цього приводу й написані дані міркування. Французькі історики перекладу й перекладознавці Р. Зюбер, М. Баляр і ін.) обмежуються звичайно аналізом першої частини праці Арно, присвяченої власне правилам перекладу. У другій частині тексту Правил, озаглавленій "Reflexions sur cette maxime, que l'Usage est la regle & le tyran des Langues vivantes", А. Арно вислов­лює свої міркування з приводу відомої сентенції Вожля про те, що узус є правилом і тираном живих мов. Однак вона також дотична до проблем перекладу, бо тут автор визначає позицію перекладачів Пор-Руаялю в суперечках довкола поняття bon usage і з приводу відповідності перекладених текстів нормам правильного вжитку. Зі самого початку Арно обирає примирливу стратегію, заявивши, що не має наміру спростовувати цю максиму Вожля й ви­знає її справедливість, але з одним застереженням: за умови правильного її розуміння й поміщення її у відповідні рамки. Водночас Арно не погоджується з визначенням Вожля, згідно якого правильний узус: "Це спосібмовлен­ня найкращої частини Королівського Двору, що відповідає способу письма найкращої частини авторів нашого часу" [3, Preface, II, 3. - Сторінки передмови до книги Вожля не пронумеровані. Цифри відсилають до параграфів і підпунктів. Усі цитати подаються в нашому перекладі.-І.Л.]. Він зазначає, що зовсім не обов'язково, щоб ті, хто правильно говорить, навчилися цьому саме в Парижі, спілкуючись з придворними. Серед контрприкладів, що їх наводить Арно, фігурують такі відомі вчені, літератори і перекладачі, як Патрю, Лєметр, Паскаль, які ніколи не перебували при дворі, але прекрасно говорять і пишуть по-французьки, а деякі монахині, що вчилися в пансіона­тах, на переконання Арно, володіють французькою мовою зовсім не гірше за придворних дам [1, с. 454].

Неабияка лінгвістична ерудиція А. Арно дозволяє йому глибше поглянути на проблему, помістивши її в ши­рокий історичний контекст формування нових європейських мов і досягнення ними чистоти й досконалості. В цьому плані французька мова дещо відставала від італійської, іспанської й навіть німецької: "Слід визнати, по­при наш сором, що наша мова досягла досконалості останньою, якщо те, що кажуть про інші, є вірним. Позаяк щодо німецької вважається, що Переклад Біблії на цю мову, здійснений Лютером, є справжнім шедевром чи­стоти мови. А французька мова тоді була ще досить неотесаною, як це можна бачити з перекладів, що нам за­лишились з того часу" [1, с. 455]. Подібного рівня французька мова досягла пізніше, зокрема в перекладах Амйо та Вожля. В цьому тексті суттєвим для нас є те, що Арно залучає до розгляду при обговоренні проблем правиль­ного узусу мову перекладів, визнає роль перекладів у розвитку мови та досягненні нею чистоти й досконалості й, більше того, приймає мову перекладів за критерій оцінки рівня розвитку мови, міри її чистоти і досконалості.

На думку Арно, Вожля надає надто великої сили дії й надто широко розсуває межі дії узусу в двох площинах: по-перше, щодо слів, які нібито вже вийшли з ужитку, але ще функціонують у мові, по-друге, щодо слів, які ще не ввійшли до вжитку, хоч вони вже використовуються. Арно прямо ставить закономірне питання про критерії, що визначають відповідність слова чи виразу до норм правильного узусу. Для ілюстрації непереконливості та суб'єктивності критеріїв, що їх використовували Вожля і його прихильники, критики перекладів Пор-Руаялю, Арно наводить як приклад слово poitrine, яке, на думку Вожля, нібито не слід уживати через небажані асоціації з poitrine de veau [4, Preface, IX, 3]. Не вважаючи достатньою причину вилучення цього слова з вживання, Арно все ж визнає верховенство узусу.

Однак в наступному, третьому, міркуванні Арно вже не погоджується з твердженням Вожля, що ніхто, на­віть самодержці, не можуть створювати нові слова. На його думку, це не може вважатися абсолютною істиною,

© Ласка І. В., 2012бо, попри все, мова розвивається й нові слова входять в узус. У цьому процесі значну роль відіграють зокрема переклади філософських і теологічних текстів, і мудра людина (un homme sage) може використовувати слова, які ще не ввійшли до загального вжитку. [1, с. 458-459]. Менаж, відповідаючи на закиди того ж Буура, адресовані авторам Пор-Руаялю з цього ж приводу, писав: "А я стверджую, що створювати нові слова дозволено всім, але не всім це дано. Адже недостатньо вигадувати слова, треба щоб загал їх прийняв" [2, с. 170]. З цього розгляду видно, що великий філософ і граматист бере на себе сміливість і ставить під сумнів одне з основних положень пуристичної теорії узусу Малєрба і Вожля і, приймаючи в розумних межах архаїзми і неологізми, фактично по­вертається до принципів, якими керувалися автори і перекладачі попередньої епохи, Амйо та інші.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства