Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

У четвертому міркуванні А. Арно ставить проблему об'єктивності правил вживання і знову повертається до обговорення критеріїв визначення відповідності слова чи виразу до цих правил. Подібно до іншого критика Вож-ля Антуана Ґодо, Арно ставить питання про те, як мають встановлюватися правила узусу. Існуюча в різного роду зауваженнях про мову, що стали в той час модним жанром, практика полягає в тому, що їхні автори вважають те чи інше слово чи вираз дозволеним до вживання чи ні покладаючись лише на власну думку, яка може бути помилковою або сумнівною: "Вони вигадують досить довільні правила, а потім сміливо запевнюють, що вірним є лише те вживання, що відповідає їхнім правилам, хоч треба великої відваги, щоб гадати, що правила ці знає і схвалює більшість людей" [1, с. 461]. На переконання Арно граматисти мають орієнтуватися на більшість людей, що говорять правильно. Цим він підриває власне основу теорії правильного вживання Вожля, а саме елітарний принцип визначення арбітрів правильного узусу, адже мова йде не про королівський двір і кращих авторів того часу, а більшість людей, що говорять найкраще, до якої Арно схильний включити, як ми бачили, не лише Двір і не лише Париж, а й філософів і перекладачів Пор-Руаялю й навіть деяких монахинь.

У наступному міркуванні А. Арно відстоює принцип множинності засобів висловлення одного і того ж змісту і право авторів і перекладачів на вибір мовних засобів. Критики пуристичного спрямування вишукують помилки в найкраще написаних книгах, керуючись принципом, згідно якого, є лише один правильний закріплений в узусі спосіб щоб виразити якусь річ. Вони не задовольняються тим, що вважають кращим те, що відповідає їхньому смаку, а навіть засуджують те, що не відповідає. Щоб показати усю безпідставність такого підходу А. Арно зна­ходить переконливий доказ із галузі перекладу: "Щоб показати наскільки це суперечить розумові, достатньо порівняти два різних переклади однієї книги, зроблені двома особами, що мають репутацію хороших письменни­ків. Наприклад, Сповідь Святого Августина. Якби сентенція, про яку йде мова, була вірною, треба було б, щоб обидва переклади повністю співпадали, що не робило б честі другому перекладачеві, бо не можна б повірити, що це сталося випадково. Або треба було б, щоб у всіх тих місцях, де переклади різняться між собою, якщо один з них вірний, то другий має бути хибним" [1, с. 462-463]. Логіка міркування А. Арно бездоганна. З цього при­воду варто згадати давню легендарну історію укладення першого перекладу Біблії Септанти (Септуагінти) (La Septante) на основі гебрайських і арамейських оригінальних текстів [3, с. 12-13]. За цією легендою Птоломей ІІ Філадельфський, король Александрії, на прохання гебрайської громади міста, що вже не розуміла мови предків, зібрав 72 вчених рабинів (по шість від кожного ізраїльського племені), знавців давніх мов і Святих Писань, і до­ручив їм перекласти Старий Заповіт грецькою мовою. Усамітнившись протягом 72 днів на острові Фарос (тому самому, де знаходився знаменитий маяк), вони зробили кожен свій переклад Закону Божого і, на диво, усі пере­клади нібито дослівно співпали. Цей грецький переклад гебрайської Біблії, здійснений між 250 і 130 роком до нашої ери, відомий під назвою Септанти, став другим оригіналом для християн і основою для перекладів Біблії латинською мовою. Міркування А. Арно про неможливість збігу перекладів, виконаних різними особами, не за­лишає сумнівів, щодо міфологічності оповіді про Септанту.

Принцип множинності засобів висловлення одного й того ж змісту закріплений і в окремому одинадцятому правилі перекладу, яке стверджує, що "Одну і ту ж річ можна виразити властивим і окремим словом або за­гальним словом, при цьому неправомірно засуджувати того, хто використовує загальне слово" [1, с. 452]. Отже, визнання множинності засобів висловлення одного й того ж змісту є принциповим для Арно лінгвіста, так само як визнання можливості і права вибору мовних засобів при перекладі є засадничим принципом для Арно теоре­тика перекладу й перекладача.

В останніх міркуваннях (шостому і сьомому) Арно обговорює проблеми сумнівного вжитку. Термін цей за­провадив Вожля, протиставляючи два види узусу: офіційно визнаний і сумнівний. З приводу останнього Арно вказує на труднощі визначення статусу рідко вживаних слів і наводить низку прикладів із різних словників. Це дає йому можливість розкрити механізми формування мнимих правил правильного вжитку: "Якийсь критик ска­же без достатньої на те підстави, що якесь слово невірне, або не має такого значення. Якщо в нього є якийсь авторитет в суспільстві, це спонукає багатьох людей не користуватися цим словом. Адже, - скажуть вони -навіщо вживати слово, про яке виникають суперечки, правильне воно чи ні? Я не хочу наражатися на критику" [1, с. 465]. Така ситуація, на думку раціоналіста Арно є водночас нерозумною і незручною. Нерозумною, бо вона ставить мову в залежність від дивацтва окремих людей. Незручною, бо ми не знаємо, чого дотримуватись, по­боюючись стати об'єктом критики. Щоб вийти з ситуації Арно пропонує розрізняти "давно встановлений узус", якому треба слідувати незалежно від того, розумний він чи ні, і новий, недостатньо усталений узус, до якого слід приглядатися з більшою увагою. У цьому Арно ще раз демонструє глибоке розуміння закономірностей форму­вання правил узусу і в сумнівних питаннях ставить на перше місце раціоналістичні принципи вибору.

1. Отже, Антуан Арно розглядає проблеми правильного узусу в тісному зв'язку з проблемами перекладу. Його критичні зауваження до теорії правильного узусу Вожля багато в чому співпадають з критикою А.Ґодо і кри­тикою Ж. Менажа (в питаннях про визначення правильного узусу та його арбітрів, про критерії віднесення до правильного вживання і т. ін.). Мова перекладів для Арно виступає одним з показників рівня розвитку мови, її до­сконалості і чистоти. На відміну від пуристів, Арно демонструє широту поглядів на узус, приймаючи можливість використання неологізмів і архаїзмів, термінологічної лексики, зокрема в перекладних текстах.Arnauld A. Regies pour discerner les bonnes et mauvaises critiques des traductions de l'ecriture sainte en francois ...- Sur l'edition faite a Paris, chez Charles Huguier, en 1707 [Електронний ресурс] / (Euvres de Messire Antoine Arnauld. Tome huitieme. - A Paris. Chez Sigismond d'Arnay, M.DCCLXXVII, pp.423-466. - Режим доступу : http:// gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k55998482/f10.image.r=Arnauld.lang

2. Menage G. Observations De Monsieur Menage Sur La Langue Francoise [Електронний ресурс]/ Gilles Menage. Observations ... Volume 2. - Р. : Barbin, 1676. - 502 p. - Режим доступу : http://books.google.fr/books?id=7s1DAAAAc AAJ&printsec=frontcover&h=fr&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false

3. Van Hoof H. Histoire de la traduction en occident. / Henri Van Hoof - Paris : Duculot, 1991. - 367p.

Vaugelas С. F. de. Remarques sur la langue francoise : utiles a ceux qui veulent bien parler et bien escrire [Електро­нний ресурс] / Claude Favre de Vaugelas. - A Paris, chez la veuve de Jean Camusat, M.DC.XLVII. - 668 p. - Режим до­ступу : http://visualiseur.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k84316s.УДК 811. Ш'255.4

Лінькова Д. В.,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут філології

СЕМАНТИЧНІ ОЗНАКИ ХУДОЖНЬОГО ПЕРСОНАЖУ ЯК ОБ'ЄКТ ПЕРЕКЛАДУ

У статті розглянуті перекладацькі тактики, що застосовані при відтворенні в українському перекладі еле­ментів одягу персонажів та їх вплив на створення цілісного образу в рецепції цільового читача.

Ключові слова: художній образ, одяг, перекладацька тактика, літературний персонаж, відтворення.

В статье рассмотрены переводческие тактики, используемые при воспроизведении в украинском переводе элементов одежды персонажей, а также их влияние на создание целостного образа в рецепции целевого читателя. Ключевые слова: художественный образ, одежда, переводческая тактика, литературный персонаж, воспро-

изведение.

The article focuses upon translation tactics used in reproduction of characters' clothes elements in Ukrainian translation and their influence on the formation of a syncretistic image in the target reader's perception. Key words: image, clothes, translation tactics, literary character, reproduction.

Кожна епоха створює свої власні вимоги до зовнішнього вигляду. Для перекладу проблемним є відтворення тих елементів одягу, що не мають словникових відповідників, або тих, які змінилися із зміною моди і вже не здатні створити у перекладі такі зорові образи, які створювали в оригіналі. У. Еко пише про важливість довести до сприйняття читача словесний виклад зорового зображення [6, с. 239]. Для того щоб зробити зримим будь-що, автор користується словами, які повинні бути зрозумілі для читачів його часу, але можуть виявитися темними для сучасного читача, навіть для нинішнього читача оригіналу. У. Еко пропонує уявити що сучасний текст на кшталт: "Я увімкнув комп'ютер в темній кімнаті та застиг, немов загіпнотизований" прочитає щойно прибулий з минулого, який ніколи не бачив комп'ютера. Цей читач не отримає безпосереднього враження екрану, що сві­титься та оживає в темряві і не зможе зрозуміти чому він гіпнотизує [6, с. 240].

Отже у перекладі важливо враховувати і час написання твору, і цільову культуру. Наприклад, в одному з опо­відань про Шерлока Холмса А. Конан Дойля, автор, описуючи одного з героїв, робить акцент на його головному уборі: "As I approached the house I saw a tall man in a Scotch bonnet with a coat which was buttoned up to his chin waiting outside in the bright semicircle which was thrown from the fanlight [Holmes, р. 80]".


Читачам оригіналу, а надто сучасникам письменника, зрозуміло, що саме мав на увазі автор. Шотландські капелюхи відомі у Великобританії ще з давніх часів і досі є елементом форми солдатів шотландської армії. Пом­пончик зверху відрізняє жіночий капелюшок від чоловічого, як можна побачити на Рис.1.

Розуміння цієї деталі дуже важливе для створення візуального образу, адже саме цей капелюх підказав док­тору Вотсону, що перед ним колишній військовий. "Наближаючись до Холмсового будинку, я побачив високого на зріст чоловіка в шотландській шапочці й до підборіддя застебнутому у сюртуці" [Дмитренко,с. 95]. Пере­кладач використовує прямий відповідник без уточнень, які могли б допомогти українському читачеві зрозуміти як саме виглядає шотландський капелюшок. В описі верхнього одягу М. Дмитренко одомашнює нейтральне coat замінивши його сюртуком, що дещо змінює образ персонажа.

Інший приклад одомашнення можемо побачити у перекладі роману Г. Бічер- Стоу "Uncle Tom Cabin". В ори­гінал читаємо: "Tom, he does the knockin' down and that arm and I come in all dressed up - shining boots - everything first chop, when the swearin' 's to be done [Uncle Tom, р. 49]".

У перекладі словосполучення all dressed up передане порівнянням убраний мов на весілля. Для українсько­го читача таке порівняння зрозуміле, тому що і наречені, і гості на весілля вдягають своє найкраще вбрання. Таке порівняння залишає простір для уяви і добре відтворює образ, який створює оповідач. "Томове діло орудувати кулачиськами, а от коли доходиться до присяги, тут уже з'являюся я - убраний мов на весілля, в лискучих чо­ботях, усе найвищого ґатунку [Митрофанов, с. 68]".

В іншому прикладі автор описує головного героя Тома, розповідаючи читачу, що йому добре жилося у нових хазяїв: "Tom, therefore, in his well-brushed broadcloth suit, smooth beaver, glossy boots, faultless wristbands and

 

© Лінькова Д. В., 2012collar, with his grave, good-natured black face, looked respectable enough to be a Bishop of Carthage, as men of his color were, in other ages [Uncle Tom, р. 137]". В описі цього героя є декілька елементів одягу, які можуть бути не зовсім зрозумілі для українського читача. Словосполучення broadcloth suit адекватно передано сукняним костюмом. Проте smooth beaver, що відтворене словниковим відповідником касторовий капелюх має декілька значень. Beaver може означати, як касторовий (зроблений з хутра бобра), так і шовковий головний убір, проте в оригіналі не вказано, який саме носив Том. Тому і тип капелюха важливий для перекладу, в культурі-оригіналі та в цільовій культурі конюхи носили циліндри. Відтворення форми, одного з компонентів допомагає краще ві-зуалізувати героя. На Рис. 2 бачимо капелюх, що носили в Америці у той час, зокрема конюхи, а на Рис.3. бачимо касторовий капелюх, який був модним у Росії на початку ХХ століття.
Інший елемент одягу в оригіналі faultless wristbands and collar, а в українському варіанті незаймано-білий комірець та рукавички. В перекладі з англійської faultless означає бездоганний, за правилами того часу комі­рець та манжета справді повинні були бути білими, однак в оригіналі нема жодних згадувань про цей колір. До­давання інтисифікатора незаймано - виправдане, адже автор наголошує на бездоганності вигляду Тома. Слово wristbands серед іншого означає манжету, проте В. Митрофанов вирішив замінити її на рукавички. Хоча пере­клад далеко не буквальний, проте візуальний образ героя вимальовується чітко. Том настільки гарно одягнений, що, на думку автора, схожий на Bishop of Carthage (Єпископа Карфагентського). У перекладі це порівняння відсутнє хоча така постать пересічному українському читачеві не відома і може дещо заплутати. Перекладач йде шляхом широкого узагальнення, залишивши лише риси притаманні єпископу: добродушність та поважність. "Отож Том і красувався в ретельно вичищеному сукняному костюмі, незаймано-білому комірці та рука­вичках, гладенькому касторовому капелюсі й лискучих чоботях. Усе це надавало його добродушному чорному обличчю вельми поважного вигляду [Митрофанов, с. 162]".

Одним із персонажів "Uncle Tom's Cabin" є маленький чорношкірий хлопчик. Знайомлячи читачів з цим пер­сонажем, автор виокремлює його серед інших та наголошує, що на відміну від інших рабів він вдягнений досить яскраво: "A gay robe of scarlet and yellow plaid, carefully made and neatly fitted, set off to advantage the dark and rich style of his beauty.  [Uncle Tom, р. 4]".

У перекладі бачимо: " Веселеньке червоне з жовтим картате платтячко, гарно і до міри пошите, ще дужче відтіняло його яскраву смаглу вроду... [Митрофанов, с. 8]". Англійське gay robe відтворене в українській мові, як веселеньке платтячко. Додавання зменшувально-пестливих суфіксів ще раз наголошує на тому, що герой - маленький хлопчик, і дозволяє краще візуалізувати цього персонажа. В англійській мові існує більше ко-льоропозначень ніж в українській. Кольори scarlet (яскраво-червоний, карміновий) та red (червоний) для англій­ця відмінні, проте перекладач обирає тактику компенсації і відтворює scarlet як червоний, що зрозуміліше для читачів і при цьому в описі героя нічого не втрачається через додавання слова яскравий не у кольоропозначенні, а в описі зовнішності хлопчика. В. Митрофанов відтворює plaid словом картатий цілком виправдано, адже до­мінантна особливість цієї тканини саме візерунок у клітинку.

В. Митрофанов неодноразово використовує тактику додавання зменшувально-пестливих суфіксів у перекла­ді. В наступному прикладі мова йдеться про маленьку Єванжеліну, яку головний герой постійно бачить на паро­плаві. Том, сумуючи за власними дітьми, постійно милується красою дитини: "Always dressed in white, she seemed to move like a shadow through all sorts of places, without contracting spot or stain... [Uncle Tom, р. 106]".

У перекладі В. Митрофанов цілком виправдано додає слово платтячко, що відсутнє в оригіналі, адже у той час дівчата ходили лише у сукнях, а зменшувально-пестливий суфікс виражає ніжне ставлення героя до дитини. В ори­гіналі рух дівчинки порівняний з тінню - she seemed to move like a shadow, а у перекладі вона неначе легенька хма­рина. Незважаючи на те, що порівняння різняться, образ дівчинки відтворений адекватно. Про те, що дитина завжди залишалася охайною свідчив її одяг without contracting spot or stain (ані плямочки) у перекладі передано узагаль­ненням ніякий бруд, що загалом не шкодить сприйняттю образа Єванжеліни: "Завжди вдягнена в біле платтячко, вона, мов легенька хмаринка, з'являлася, то тут, то там, і ніде до неї не брався ніякий бруд [Митрофанов, с. 135]".

Деякі елементи одягу є значущими для сприйняття читачами героя. Наприклад Дж. Д. Селінджер в описі головного героя "Ловець у житі" вдягає його в червону мисливську шапку. "It was this red hunting hat, with one of those very, very long peaks".[The catcher, р. 15]. В перекладі бачимо: "То була червона мисливська шапка з отаким довжелезним козирком"[Логвиненко, с. 28].

Таку шапку ми можемо побачити на Рис. 4. Для читачів оригіналу зрозуміло, про що саме йдеться мова та який вигляд має такий головний убір. Українські читачі можуть намалювати в уяві більш-менш вірний образ, адже описаний колір та форма шапки. Проте український читач скоріш за все не вичитає у такому зовнішньому вигляді учня престижної приватної школи виклик умовностям і соціальним вимогам.
Деколи при описі персонажів автори використовують прямі посилання, порівнюючи своїх героїв з вже відо­мими літературними персонажами чи образами. Така авторська тактика називається екфрасис. За визначенням У. Еко - це опис твору образотворчого мистецтва, наприклад скульптура чи картина. У випадку екрфасису ві­зуальний текст перетворюється у письмовий [6, с. 249].

Випадки екфрасису зустрічаються в романі-епопеї "Сага про Форсайтів". Дж. Голсуорсі створював свій твір для певного кола читачів, до того ж своїх сучасників, які розумілися на мистецтві. Хоча зовнішність Флер Фор­сайт досить докладно описана в романі, для повної візуалізації автор відсилає читача до фрески Франсіско Гойї.

"The apparition wore white muslin on its head, a fichu round its bare neck over a wine-coloured dress, fulled out below its slender waist.

It held one arm akimbo, and the other raised, right-angled, holding a fan which touched its head.

"This ought to be a basket of grapes," it whispered, "but I haven't got it here. It's my Goya dress. And this is the attitude in the picture. Do you like it?"[Saga , р. 645].

"На голові у видива був білий серпанок, на голій шиї - мереживна хустина, що спускалася на сукню кольору червоного вина з рясними зборками біля гнучкої талії. Видиво взялося однією рукою вбік, а другу руку підвело під прямим кутом, тримаючи віяло, що торкалося потилиці.

- В руці має бути кошик винограду, - прошепотіло видиво, - але тут його не дістати. Це мій костюм за Гоєю. А поза взята з картини. Тобі подобається?"[Терех, с. 689].

Пересічний український читач, а надто сучасна молодь, не завжди чітко уявляє саме цю фреску великого іс­панського художника, але перекладач не може вдаватися до багатослівних посилань чи вводити у текст додаткові пояснення. Проте О. Терех досить точно відтворив опис вбрання Флер. Наприклад white muslin, що означає бі­лий муслін, тканину не таку популярну в середовищі цільового тексту. Проте, О.Терех опускає маловідому назву тканини, переклавши її просто білим серпанком. Муслін - це легка, тонка й м'яка тканина. В той, час як серпа­нок - це жіночий головний убір з прозорої легкої тканини. Ці поняття суміжні, тому вибір такого відповідника створює прозорий і чіткий візуальний образ. В іншому випадку О. Терех застосовує діаметрально протилежну тактику додавання, уточнюючи колір сукні Флер, що в оригіналі просто wine-coloured dress, в перекладі кольору червоного вина. Запозичене у французькій мові слово fichu надає певної вишуканості цьому образу, в перекладі уточується не просто хустина, а мереживна хустина.

Зустрівшись з таким текстом, перекладач має діяти, як режисер, що збирається зняти фільм, але йому не можна використовувати докладні описи, пояснюючи читачу деталі текстури, тканини, чи традиції та історію вбрання, окрім того він повинен зберегти ритм твору, саме тому затримки на детальний опис можуть виявитися нищівними [6, с. 244].

Українська та англійська літератури представляють різні культури, а це утворює додатковий вимір у перекла­ді. Відповідно до певної історичної доби, соціальних та культурних вимог суспільства автори створюють своїх літературних героїв. Для того, щоб повністю відтворити цілісний образ літературного героя у перекладі, необхід­но усвідомити, оцінити і відтворити цілу низку культурних параметрів, притаманних оригіналові.

Література та джерела:

1.Бічер-Стоу Г. Хатина дядька Тома / Пер. з англ. В. Митрофанов. - К. : Школа, 2008. - 351 с. [Митрофанов]

2.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. : Ірпінь : ВТФ "Перун", 2004. - 1440 с.

3.Дойль А. Конан Оповідання про Шерлока Холмса / Пер. з англ. М.А. Дмитренка. - К. : Веселка, 1990. - 348 с. [Дмитренко]

4.Голсуорсі Дж. Сага про Форсайтів / Пер. з англ. О. Терех - К. : Вища школа, 1982 - 879 с. [Терех]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства