Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

8.Лановик М. Теорія відносності художнього перекладу. Літературознавчі проекції. - Тернопіль : ТНПУ 2006. - 470 с.

9.Салига Т. Микола Вінграновський : Літературно-критичний нарис. - К. : Радянський письменник, 1989. - 167 с.

 

10.Топер П. М. Перевод в системе сравнительного литературоведения. - М. : Наследие, 2000. - 254 с.

11.Vinhranovsky M. Summer Evening. Short stories. - Kiev : Dnepro Publishers, 1987. - 36 p.

Luckuj Y.S.N. Modern Ukrainian Short Stories. - Ukrainian Academic Press. - Englewood, Colorado, 1995. - 230 p.УДК 81.811.111.17

Федоренко С. В.,

Національний технічний університет України "КПІ", м. Київ

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ І ПЕРЕКЛАД РЕАЛІЙ

Статтю присвячено особливостям функціонування реалій як соціокультурних та етноспецифічних елементів картини світу. На основі національно-культурного коду реалій розглянуто прийоми їхнього перекладу. Ключові слова: безеквівалентна лексика, реалії, міжкультурна комунікація, картина світу, переклад.

Статья посвящена особенностям функционирования реалий как социокультурных и этноспецифических элементов картины мира. На основе национально-культурного кода реалий рассмотрено приемы их перевода. Ключевые слова: безеквивалентная лексика, реалии, межкультурная коммуникация, картина мира, перевод.

The paper deals with the peculiarities of realia units functioning as sociocultural and ethnospecific elements of the world picture. On the basis of the realia national-cultural code the ways of their translation are highlighted.

Key words: non-equivalent lexical units, realia units, intercultural communication, world picture, translation.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Взаємовплив світової та регіональних культур є невід'ємним чинником розвитку сучасного світу. Процес культурогенезу набуває сьогодні все більшої динаміки з подальшою глобалізацією світу та науково-технічним розвитком людства.

Кожній культурі притаманні як універсальні, так і специфічні елементи. Перші, в свою чергу, виступають за-гальнозначущими для представників різних культур, їх зміст зумовлений спільними для всієї людської спільноти духовними цінностями, що сформувалися протягом тривалого процесу розвитку. Культура кожого народу має свою специфіку, неповторність. Саме тому свідомість людини завжди етнічно маркована - будь-яку картинку, фрагмент уявлення про світ неможливо просто скалькувати і перекласти на іншу мову. Різні мови, безумовно, по-різному розглядають навколишній світ, позначають одні й ті самі реалії.

Сьогодні проблематика походження реалій, їх типи та прийоми відтворення лишається відкритою. Роль слів-реалій у процесі міжкультурної комунікації дуже важлива: вони відображають соціокультурний аспект картини світу. Оскільки деякі вчені відносять реалії до безеквівалентної лексики, ці одиниці становлять найбільші труд­нощі при перекладі. Складність полягає в тому, що для їх перекладу майже не існує відповідників, які б мали ті ж самі конотації емоційного, смислового та стилістичного характеру, що і в тексті оригіналу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Проблему вивчення лінгвістичного статусу реалій та їх переклад досліджували такі вчені, як О. Ахманова, В. Борщев, О. Бурбак, С. Влахов, Р. Зорівчак, Л. Кноріна, Т. Левицька, В. Михайлова, А. Мороз, А. Суперанська, С. Флорін, Л. Цибіна, Г. Чернов, Г. Шатков, К. Шахова , Є. Шумагер та ін.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у висвітленні особливостей перекладу реалій як специфіч­них національно-культурних кодів мовної дійсності.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів.

Переклад літературного твору, коли прототекст належить одній мові, а метатекст (переклад) - іншій, є прикладом міжкультурної комунікації. Саме через переклад твір стає надбанням і національної, і світової літератури. При цьому здійснюється не лише суто міжлігвістична інтеракція, а, в повному обсязі, - міжкультурна комунікація.

Особливості міжкультурної комунікації на рівні перекладу художнього твору полягають у тому, що перекла­дач має справу з питаннями переходу не лише з одного лінгвістичного коду на інший, а з глибшою та складнішою проблемою переходу з одного національно-культурного коду на інший.

Безеквівалентна лексика, яка в різних мовах складає 6-10 %, є досить специфічним випадком мовної дійсності [1]. Цей особливий прошарок лексики відображає саме соціокультурний та етноспецифічний елементи картини світу.

Передача позамовної дійсності словами-реаліями є однією з найскладніших проблем у теорії та практиці пе­рекладу, де значною мірою переплітається ціла низка різнопланових елементів, таких як перекладацький ас­пект країнознавства, міжкультурна комунікація, культура перекладача тощо. Саме необхідність відображення не лише предметного значення (семантики) реалії, а її колориту (конотації) - її національного й історичного забарвлення становить основну складність для перекладача. Успішне розв'язання проблеми передачі та відтво­рення національної самобутності в перекладі лежить не на поверхні, а на глибині, не стільки в скрупульозному відтворенні предметного світу, скільки в проникненні до потаємної специфіки світобачення, в підсвідомі глиби­ни національного психотипу [7; 8].

Дослідники виділяють такі прийоми трансляційної передачі реалій, як транскрипцію, транслітерацію, гіпе-ронімічне перейменування, дескриптивну перифразу, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій [3; 4; 6]. Розглянемо найуживаніші прийоми перекладу реалій.

Транскрипція пов'язана з точною передачею звучання іноземного слова (ounce - унція, thermos - термос), тоді як транслітерація реалії передбачає передачу літер, які складають слово мови-джерела, літерами мови перекла­ду (Pepsi - Пепсі). Транскрипція та транслітерація є найлаконічнішими прийомами, завдяки яким створюється певний експресивний потенціал твору: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності. При перекладу з англійської на українську транскрипція доречніша за транслітерацію. Адже остання не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його (Shakespeare - Шакеспеаре, Newton - Невтон).

 

© Федоренко С. В., 2012Транскрипція разом із запозиченням і чужим синтаксисом, сприяють перенесенню читача в атмосферу чу­жої мови, а не перекладові з однієї мови на іншу. Інколи, завдяки транскрипції, у читача створюється фальшиве уявлення, нібито йдеться про реалію чужого побуту. Насправді ж тут відіграла визначальну роль безпорадність перекладача, його небажання чи невміння віднайти потрібний (хай і описовий) відповідник (soccer - сокер, хоча нам ця гра більш відома як футбол) [5, с. 67].

Єдиний різновид реалій, який неминуче треба подавати в національній подобі, - це антропоніми та топоніми. Зовсім інший підхід до смислово значущих власних імен, прізвищ і географічних назв. Коли власні імена семан­тично значущі, втрати при транскрипції бувають надзвичайно великі. Наприклад, при перекладі імені пірата Jack Sparrow доречніше вжити Джек Горобець, а не Джек Спероу - у такому разі семантика прізвища не втрачається

[5].

З метою створення високого ступеня експліцитності у процесі перекладу часто застосовують дескриптив­ну перифразу, чому сприяють контекстно-ситуативні чинники. Коротко охарактеризувати перифразу можна, як описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через їхні характерні риси. При такому перекладі відповідники встановлюються між словом оригіналу та словосполучен­ням перекладу, що пояснює його зміст (webcast - трансляція медіа у прямому ефірі через мережу Інтернет). Цей прийом перекладу застосовують у разі необхідності досягнення високого ступеню експліцитності [6, с. 73]. Головним недоліком такого перекладу є те, що дескриптивні перифрази майже ніколи повністю не відтворюють семантики оригіналу.

Комбінована реномінація - найчастіше поєднання транскрипції з описовою перифразою - досить ефективний, хоча й багатослівний спосіб максимальної передачі семантики реалій, пов'язаний з лінійним розширенням тек­сту. Наприклад: They were off immediately out of the East End in the direction of Bloomsbury. - Вони відразу вирушили з Іст-Енду в напрямку центрального району Лондона - Блумзбері [6, с. 75]. Комбінований прийом розтлумачення семантики реалій поширений у наукових і науково-популярних текстах.

Калькування - особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюють­ся поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Калькування своєрідно відображає суть перекладу як біполярного процессу. Адже мета перекладу полягає у відтворенні оригінального тексту засобами цільової мови. Така ж і суть калькування. Цей метод, що передбачає відтворення внутрішньої форми слова, а разом з нею - структури образного переносу значень, активізує словотворчі засоби, дає поштовх до утворення семантично містких неологізмів. Розрізняють повне і часткове калькування. При повному калькуванні слова або словосполу­чення буквально перекладаються. Точна калька в лексико-семантичному аспекті повністю збігається з відповід­ником у мові-джерелі. При частковому калькуванні вирази частково перекладають, а частково будують з іншо­мовного матеріалу або за іншомовним зразком (art-fair - арт-ярмарок, VIP area - віп-зона). Прийом калькування дозволяє перенести в мову перекладу реалію з максимально повним збереженням семантики, проте це не завжди гарантує збереження національно-культурного колориту [4, с. 84-88].

Досить поширеним видом перекладу реалій, який пов'язаний із генералізацією, є гіперонімічне перейменуван­ня. Цей прийом перекладу полягає у вилученні певної інформації і при цьому втрачається культурологічна й лінг­вокраїнознавча атрибуція реалій та дещо невілюється їхня стилістична роль [3, с. 118]. Одночасно гіперонімічне перейменування має певні позитивні риси, а саме: якщо інші прийоми відтворення реалій часто надмірно актуа­лізують текст, бо вносять в нього щось нове, що привертає увагу, то гіперонімічне перейменування належить до нейтральних методів (eighteenth months - півтора року, a dozen of eggs - десяток яєць).

Описані прийоми трансляційного перейменування реалій не є абсолютними. Переклад - це справа творча, індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача семантики реалій, які більшість дослідників відносить до сфери неперекладного. У процесі перекладу реалій потрібно враховувати ступінь невідомості позначуваного об'єкта, приділяти увагу контексту­альному перекладу, пам'ятати, що реалія може бути використана як стилістичний засіб. Перекладаючи художній текст, що містить реалії необхідно керуватися не лише фоновими знаннями, а й враховувати зв'язок реалій з іншими словами у тексті, а також з їх референтами та поняттями в обох мовах.

Висновки з поданого дослідження і перспективи подальших розвідок у даному нампрямі. На основі за­значеного вище, можна дійти висновку, що цінність реалій полягає у відображенні ними інформації про істо­ричний та культурний розвиток народу, його колориту та світогляду. І при перекладі необхідно враховувати їх функціональну роль та інформативне наповнення.

Варто зазначити, що вибір прийому перекладу реалій залежить від перекладача, оскільки будь-яка реалія може бути перекладена або описана декількома способами, і кожний з них може вважатися адекватним, якщо він передає семантику слова чи словосполучення, а також його прагматику. Прийоми перекладу реалій також зале­жать від ступеня новизни тієї чи іншої реалії в мові оригіналу, а також від рівня її розповсюдження серед мовців цільової країни.

Таким чином, ми розуміємо, що перекладач повинен приділяти значну увагу адекватній передачі реалій засо­бами мови перекладу, що вимагає відповідної прагматичної адаптації текстів та їх лексичних складових. Прагма­тична адаптація відіграє при цьому важливу роль та вимагає від перекладача знань культури й історії не тільки народу мови перекладу, але й нації мови оригіналу.

1. Перспективою подальшої розвідки в цьому напрямі вбачаємо у глибшому вивченні особливостей україн­сько-англійського перекладу реалій, де у багатьох випадках ще не встановлено на науковій основі точних правил міжмовних фонетико-графічних відповідників, не розв'язана повністю проблема усталеного оформленння на письмі звучання українських слів в англомовному оточенні.Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача / І. С. Алєксєєва. - СПб. : Союз, 2001. - 288 с.

2. Борщев В. В. Типы реалий и их языковое восприятие / В. В. Борщев, Л. В. Кнорина. - М., 1990. - 114 с.

3. Виноградов В. С. Лексические вопросы перевода художественной прозы / В. С. Виноградов. - М. : Изд-во Московского университета, 2004. - 172 с.

4. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. І. Влахов, С. П Флорин. - М. : Международные отношения, 1980. -322 с.

5. Зорівчак Р. П. Реалія в художньому мовленні : перекладознавчий аспект / Р. П. Зорівчак. - Львів : Іноземна філологія, 1994. - 286 с.

6. Зорівчак Р. П. Реалія і переклад (на матеріалі англійських перекладів української прози) / Р. П. Зорівчак. -Львів : Львівський університет, 1994. - 204 с.

7. Мороз А. А. Реалія як об'єкт лінгвістичного дослідження / А. А. Мороз. - Бердянськ, 1999. - 104 с.

Томахин Г. Д. Реалии в языке и культуре / Г. Д. Томахин. - М., 1997. - 134 с.УДК 81255.4:821.161.2

Фока М. В.,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ "ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНИХ" ПРИЙОМІВ П.ТИЧИНИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

У статті досліджуються стратегії передачі англійською мовою літературних прийомів П. Тичини, які на­дають поетичному тексту музичного ефекту, на матеріалі перекладів М. Найдана, С. Комарницького, В. Ткач і В. Фиппс. Автор аналізує відтворення особливостей розміру вірша, римування, стилістичних, риторичних та інших прийомів українського поета англійською мовою.

Ключові слова: П. Тичина, переклад, літературний прийом, музичний ефект, розмір, римування, евфонія, алі­терація, асонанс, анафора, епіфора.

В статье изучаются стратегии передачи на английский язык литературных приёмов П. Тычины,, которые придают поэтическому тексту музыкальный эффект, на материале переводов М. Найдана, С. Комарницкого, В. Ткач и В. Фиппс. Автор анализирует воспроизведение особенностей размера стихотворения, рифмования, сти­листических, риторических и других приёмов украинского поэта на английский язык.

Ключевые слова: П. Тычина, перевод, литературный приём, музыкальный эффект, размер, рифмование, эвфония, аллитерация, ассонанс, анафорa, эпифорa.

Rendering strategies of literary methods by P. Tychyna, which give a poetic text a musical effect, into English on the basis of translations by M. Naydan, S. Komarnitsky, V. Tkacz, W. Phipps are investigated in the paper. An author analyses the recreation of the peculiarities of the poem dimensions, the rhyming, the stylistic, rhetorical and other methods by the Ukrainian poet into English.

Key words: P. Tychyna, translation, literary method, musical effect, poem dimensions, rhyming, euphony, alliteration, assonance, anaphora, epiphora.

На особливу та неповторну музичність поетичних творів П. Тичини читачі звернули одразу ще з моменту ви­ходу першої збірки "Сонячні кларнети". Зокрема, Є. Маланюк у своїй статті "Напровесні" зазначив, що музика "стала істотою поезії українського поета Павла Тичини" [5, с. 7], яка виявляється в "асонансах і консонансах, алітераціях і звукописах, неповних, внутрішніх й початкових римах. Тичина вживає самих витончених, нечува-них нових, ще ніким не вживаних розмірів" [5, с. 7]. Із цим важко не погодитись, адже П. Тичина майстерно ому-зичнює поетичні тексти, використовуючи власне літературні прийоми, що зумовлюється віршованою формою, різного виду римами й римуванням, багатогранною строфікою й віршованими розмірами, неповторною евфоні­єю, використанням стилістичних (алітерації/асонанси) чи риторичних (анафора/епіфора) прийомів, які надають поетичним рядкам ефекту музичного супроводу.

Тим часом досі залишається недослідженим питання про адекватність перекладу "літературно-музичних" прийомів П. Тичини відносно до оригіналу. Адже саме через переклади читач формує своє уявлення про твор­чість українського лірика, і те, наскільки точно відтворено перекладачами особливу майстерність поета в ому-зичненні слова, становить ступінь усвідомлення англомовним реципієнтом неповторності музичних ефектів. У цьому полягає актуальність нашого дослідження. Мета - дослідити стратегії передачі літературних прийомів П. Тичини, які створюють музичний ефект, на матеріалі англомовних перекладів М. Найдана, С. Комарницького, В. Ткач і В. Фиппс. Досягнення мети передбачає вирішення низки таких основних завдань: виділити й охаракте­ризувати літературні прийоми, що омузичнюють поетичні тексти П. Тичини, виявити особливості відтворення відповідних прийомів поета англійською мовою М. Найданом, С. Комарницьким, В. Ткач і В. Фиппс.

Ритмомелодика поезій лірика відзначається особливою музичністю: майже кожен вірш П. Тичини має свій виразно ритміко-інтонаційний лад, що зумовлено його музичним обдаруванням. Для більш точного, адекватного вираження своїх думок, почуттів і відчуттів він використовував різного роду ритми, розміри, строфічні будови. Свого часу Л. Новиченко відзначив: "В невтомному "випробуванні" ним (П. Тичиною. -М.Ф.) все нових і нових ритмів, розмірів, строфічних побудов не було нічого самодостатнього, вузько цехового - все це було потрібне йому для виразу значних ідей і почуттів, а загострена музична чуйність ніби диктувала йому для кожної теми особливий "тембр", особливий ритміко-інтонаційний лад" [7, с. 116]. Так, у ліриці П. Тичини простежуються як класичні метри (ямб, хорей, амфібрахій, анапест, дактиль тощо, різного виду поліметри: хорей-анапест, дактиль-анапест тощо), так і верлібри, й осучаснені ним "давні" форми (ронделі, терцини, гекзаметри, станси і т. ін.). Невипадково М. Зеров у своєму сонетоїді "Тичині" написав: "Король невінчаний, і маг, і maitre /В новім пенсне і яснім ореолі! / Тобі кориться непокірний метр, / Спондеї, дактилі, хореї і тріолі ... " [2, с. 56].

У перекладах майже не відтворена багатогранна різнометричність стопів, що надає особливих малюнків ві­ршам, адже фактично неможливо передати тонкі нюанси музичності українських віршів етимологічно неблизь­кою англійською мовою, особливо, якщо це "сонячнокларнетні" твори П. Тичини. Наприклад, чітко вловлюється подібність до античних логаедів у вірші "Арфами, арфами ..." [10, с. 40], що П. Тичина по-своєму подав: "У цьому вірші використана дактило-хореїчна логаедична структура, - зазначає Н. Костенко, - однак вона має спе­цифічний для Тичини характер: різнометричні стопи з'являються не в середині рядка, а в певному місці строфи (у даному випадку - дактилі в першому і сьомому рядках, хореї, у яких часом виявляється анапестичний імпульс, - у всіх інших). Такий ритмічний малюнок накладається на інші строфи, повторюється протягом усього твору без істотних змін. Це й визначає рідкісну музикальність, ясну, природну мелодійність Тичининого вірша" [4, с. 55]. Тим часом у перекладі М. Найдана метричність змінюється, що продиктовано лексичним матеріалом, з яким працював тлумач. Проте відчувається максимально можлива наближеність форми твору до оригіналу. Ска-

© ФокаМ. В., 2012жімо, якщо не відтворено точний розмір (що не дає змогу англомовному читачеві вгадати античну логаедичну структуру поезії), то витримано всі цезури, збережено візуальний малюнок поезії, що у цілому передає особливу музичність рядків різного характеру, тому англомовний читач відчує описане А. Ніковським andante (повільний, плавний темп) першого рядка, allegro (швидкий, жвавий темп) другого та гнучкі акорди куплета рефрену, які відповідають квартету струнних у камерній музиці: "Арфами, арфами - / золотими, голосними обізвалися гаї / Самодзвонними: /Йде весна /Запашна, /Квітами-перлами /Закосичена ... " [6, с. 65].

Зазначимо, що недотриманість форми (навіть без чіткого урахування метричності) не передає ідентичного відчуття музичності віршів. Порівняймо оригінал із перекладами М. Найдана і С. Комарницького поезії "Гаї шумлять", зосередившись на перших рядках:

Гаї шумлять -                             Groves rustle -                              The forest whispers

Я слухаю.                                     I listen.                                          While I listen

Хмарки біжать -                        Clouds rush on -                           A chance chorus

Милуюся.                                     I feel delight.                                 Accompanying the mime

Милуюся-дивуюся,                      I feel delight -1 marvel at              Of clouds, whose choreography

Чого душі моїй                           Why my soul                                 Captures the shape of time.

Так весело [10, с. 39]                 Is so joyful [8, с. 35]                    With delight, I watch them [9, с. 172]

 

Як бачимо, С. Комарницький, зосередившись на змісті, не дотримується передачі цезур, які й сугестують відповідну музичність. У його інтерпретації відчувається осмислення й власна подача осмисленого. Тим часом переклад М. Найдана більш наближений до оригіналу, бо, витримавши паузи, зберігається тотожна музична на­повненість вірша.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства