Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

При обучении иностранному языку обеспечить высокую степень активности и самостоятельности всех ее участников позволяет применение интерактивных методов. В условиях профессионально ориентированного обучения используются следующие методы интерактивного обучения: деловые игры, диспуты, дискуссии, инс­ценировки, конференции. Они имитируют те проблемные ситуации, которые встречаются в профессиональной деятельности специалиста в реальных условиях, формируя тем самым профессиональный компонент межкуль­турной коммуникации. В этой связи представляется весьма важным обучение студентов деловому английскому. Однако формирование у студентов способности использовать деловой английский язык в ситуациях делового межкультурного общения может осуществляться при условии использования интерактивных методов обучения, предполагающих обучение во взаимодействии, и способствующих развитию личностных и профессионально значимых качеств студентов применительно к их профессиональной деловой сфере.

Использование интерактивных методов значительно активизирует формы учебной деятельности, так как спо­собствует вовлечению большинства студентов в совместную деятельность по достижению поставленных целей, появлению позитивного эмоционального состояния от познавательного общения, осознанию необходимости до­стижения и вступления в данное общение, понижению уровня тревожности и снятию психологических барьеров при порождении иноязычной речи. Оно способствует формированию психологического компонента межкуль­турной коммуникации. Главным условием использования данных методов на неязыковых специальностях вуза является их профессиональная направленность и тематическая связь с профилирующими предметами. Это один из возможных путей реализации принципа профессиональной направленности обучения, который позволяет повысить интерес студентов к занятиям по иностранному языку и оптимизировать учебный процесс.

В рамках модели социального общения в процессе работы над тематическим материалом большое внима­ние уделяется формированию социолингвистической и социокультурной компетенции. С целью формирова­ния иноязычной профессиональной компетенции специалиста предложена и реализована система спецкурсов и факультативных занятий для неязыковых специальностей, дополняющая основной курс иностранного языка. Так при получении профессиональных знаний по профильным специальностям в нашем вузе осуществляется обуче­ние, направленное на формирование у студентов профессиональной компетенции. Овладение профессиональной иноязычной компетенцией позволяет студентам иметь реальные практические преимущества. Студент может использовать профессиональные компетенции информативного и коммуникативного характера в сфере более широкого общения на иностранном языке, контактов и межкультурных связей; может участвовать в различныхмеждународных проектах на профессиональном уровне, вести профессиональную интерактивную работу, рабо­тать за рубежом, повышая уровень собственного благосостояния.

Таким образом, формирование профессиональной иноязычной компетенции у студентов неязыковых спе­циальностей в вузе является одной из основополагающих целей подготовки и обучения, которое подразумевает подготовку высококвалифицированных специалистов, готовых к взаимодействию в профессиональной сфере общения, к постоянному коммуникативно-профессиональному росту, а также социальной и профессиональной мобильности.

Литература:

1.Изаренков, Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. - 1990. - № 4. - С. 54-60.

2.Тенищева, В. Ф. Интегративно-контекстная модель формирования профессиональной компетенции: автореф. дис. ... докт. пед. наук: 16.00.09 / В. Ф. Тенищева. М, 2008. - 143 с.

Шадриков, В. Д. Профессиональные способности. / В. Д. Шадриков. - М. : Университетская книга, 2010. - 344 с.УДК 811.112.2:378.14-057. 875

Безкоровайна О. В., Мороз Л. В.,

Рівненський державний гуманітарний університет

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ВНЗ

У статті розглядаються актуальні аспекти формування комунікативної компетенціїу студентів ВНЗу про­цесі викладання іноземних мов, описано її основні складові. Аналізується поняття мультилінгвальності, мовлен­нєвої та лінгвістичної соціолінгвістичної, соціокультурної, стратегічної, соціальної та дискурсивної компетент­ності. Охарактеризовано особливості вироблення умінь аудіювання, читання, говоріння, письма. Відзначається науковий аналіз цієї проблеми, яка є свого роду ключем до вирішення багатьох психологічних проблем у сфері міжособистісної взаємодії як у діловому, так і в побутовому аспектах. Розглядаються два різновиди мовної ком­петенції у сфері вивчення іноземної мови:лінгвістичну та комунікативну.

Ключові слова: комунікативна компетенція, мультилінгвальність, дискурсивна компетентність.

В статье рассматриваются актуальные аспекты формирования коммуникативной компетенции у студен­тов вуза в процессе преподавания иностранных языков, описаны ее основные составляющие. Анализируется поня­тие мультилингвальности, речевой и лингвистической социолингвистической, социокультурной, стратегической, социальной и дискурсивной компетенции. Охарактеризованы особенности выработки умений аудирования, чте­ния, говорения, письма. Отмечается научный анализ этой проблемы, которая является своего рода ключом к ре­шению многих психологических проблем в сфере межличностного взаимодействия как в деловой, так и в бытовом аспектах. Рассматриваются две разновидности языковой компетенции в области изучения иностранного языка лингвистическую и коммуникативную.

Ключевые слова: комуникативная компетенция, мультилингвизм, дискурсивная компетентнось.

This article deals with actual aspects offorming communicative competence of university students in teaching foreign languages, its main components are described. The concept of multilingual, communicative and linguistic, sociolinguistic, socio-cultural, strategic, social and discursive competence is analyzed. The peculiarities of developing skills of listening, reading, speaking, writing are examined. There is a scientific analysis of this problem, which is a kind of key to solving many psychological problems in interpersonal interaction in business and in everyday ways. Two types of linguistic competence in foreign languages: the linguistic and communicative are analyzed.

Key words: communicative competence, multilinguism, discursive competence.

Зміцнення державності України, соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві , інтеграція у Європу вимагають інноваційних підходів до навчання мов задля інтенсифікації та оптимізації навчального процесу.

Кредитно-модульна система підготовки фахівців - це один із шляхів інновації і оптимізації навчального про­цесу. Це визнаний в Болоньї європейський стандарт вищої освіти, який дозволяє підвищити мобільність студен­тів і викладачів. Під мобільністю розуміється можливість вільного навчання і викладання у державних вузах за єдиними стандартами. Це важливий чинник входження української національної системи освіти до спільного європейського простору.

Кредитно-модульна система має на меті забезпечення якості навчання студентів. Одним із складових елемен­тів системи сучасної вищої освіти є іншомовна підготовка фахівців. Одним із напрямів програми навчання іно­земних мов у вищих навчальних закладах є спрямованість на спеціалізацію та майбутню професійну діяльність студентів [8]. Відповідаючи радикальним змінам, що здійснюються в національній системі вищої освіти в Укра­їні, які були започатковані процесом інтеграції країни в європейський простір вищої освіти, навчальні програми іноземних мов спрямовані на "формування у студентів професійної мовної компетенції, що сприятиме їхньому ефективному функціонуванню у культурному розмаїтті навчального та професійного середовища" [6, с. 2].

Метою навчання іноземній мові є оволодіння іноземною мовою як засобом комунікації для успішного ви­конання подальшої професійної діяльності [11]. В даному випадку йдеться про комунікативність як основний компонент навчання, що визначає кінцеву мету навчання іншомовного спілкування - набуття студентами кому­нікативної компетенції в усному і писемному мовленні, тобто здатності міжкультурного іншомовного спілку­вання в залежності від конкретної ситуації. Наведені обставини роблять актуальним розвиток навичок роботи зі словником, що сприяє формуванню іншомовної комунікативної компетенції студентів немовних спеціальностей, тобто вміння правильно використовувати іноземну мову у відповідних реальних комунікативних ситуаціях.

Розробкою проблеми комунікативності в навчанні іншомовної компетенції займалися багато вчених і відомих методистів в різних країнах, а саме Н.В. Бордовська, О.О. Леонтьєв, У. Літлвуд, А.К. Михальська, Р.П. Мільруд, І.Р. Максимова, Ю.І. Пасов, Е. Піфо, Г. Уідоусан, Л.А. Шипиліна та інші. Інтерес до комунікативності не є випад­ковим, переваги методу безперечні, він набуває все більшого значення в навчанні іноземних мов, адже практичне застосування комунікативного методу дає можливість розвинути здібності особистості та активізувати її творчі задатки [3, с. 2].

Метою статті є дослідження комунікативної компетенції у студентів вищих навчальних закладів.

Комунікативну компетенцію студента можна розглядати як здатність здійснювати мовленнєву діяльність че­рез реалізацію комунікативної, мовленнєвої поведінки на основі фонологічних, лексико-граматичних, соціоло­гічних і країнознавчих знань та навичок відповідно до різноманітних завдань і ситуацій спілкування [13].

Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.) передбачає формування національно-мовної особистості, що володіє даром слова - усного і писемного, умінням вільно, комунікативно виправдано користу­ватися мовними засобами під час сприйняття, створення висловлювань у різних сферах, формах і стилях і жанрах мовлення, тобто забезпечення її всебічної мовленнєвої компетенції [4].

 

© Безкоровайна О. В., Мороз Л. В., 2012Молодь часто не може висловити свою думку зв'язно, змістовно, послідовно. Спостерігається суттєве зни­ження володіння мовленням, збіднілість лексичного словникового запасу, вживання ненормованої лексики, сленгу, жаргонних висловів, відсутність будь-яких граматичних чи пунктуаційних правил в SMS-повідомленнях та E-mail-контактах. Тому перед викладачами стоїть першочергове завдання: розвивати не тільки писемне мов­лення, грамотність, а й вчити спілкуватися студентів. Викладач будь-якої дисципліни повинен допомагати май­бутнім фахівцям оволодіти навичками оптимальної мовної поведінки, розвивати набуті комунікативні навички студентів, а саме: як говорити і про що говорити.

Навички спілкування допомагатимуть студентам моделювати вільну і впевнену поведінку в професійній сфе­рі. Оскільки у наших випускників все частіше виникає необхідність професійного спілкування іноземною мовою із зарубіжними партнерами в різних ситуаціях, пов'язаних з роботою спільних підприємств, участю в міжнарод­них ярмарках, виставках-продажах, переговорами з представниками закордонних фірм, можливістю навчатися за кордоном, або просто подорожувати та пізнавати світ, тощо, тоді і з'являється рушійна сила мовленнєвої компе­тенції - мотивація, тобто підстава, привід для вивчення іноземної мови.

Повернімося до поняття "компетенція". За визначенням лінгво-дидактичного словника, компетенція - це сукупність знань, навичок і вмінь, які формуються в процесі навчання тієї чи іншої дисципліни, а також здатність до виконання певної діяльності. У контексті статті представляє інтерес лінгвістична компетенція, яка склада­ється зі знання мовного, а саме лексичного, матеріалу та мовленнєвих навичок володіння цим мовним матеріалом у процесі підготовки спеціалістів будь-якої спеціальності до участі в міжкультурному спілкуванні.

Факт входження України у 1996 році до Ради Європи визначає необхідність погодження освітніх стандартів України з загальноєвропейськими освітніми стандартами.

Рада Європи висунула та активно підтримує концепцію європейської освіти, що заснована на ідеї "спільного європейського дому". Її ідеологи виходять із того, що Європа - це спільнота, що має спільні духовні витоки і цінності. І відповідно, європейський світогляд має ґрунтуватися на знаннях європейської спадщини, спільного історичного шляху протягом двох тисячоліть.

Провідним інструментом об'єднання націй визнано мову.

Стосовно загальних підходів до проблеми мови в Європі, стратегічним спрямуванням мовної політики на континенті є мультилінгвальність з перспективою оволодіння кожним європейцем трьома і більше мовами.

У цих умовах викладач іноземної мови стає одним із найбільш необхідних, а дисципліна "Іноземна мова про­фесійного спілкування" - у всіх типах навчальних закладів - однією із пріоритетних.

За результатами анкетування громадян ЄС, німецька мова є рідною для 24% населення, а для 17% - англійська та італійська. Це провідні мови населення Євросоюзу. На запитання про знання другої мови були отримані такі відповіді: англійською володіє 25% населення, французькою - 17%, німецькою - 7% [10].

Європейський стиль мовної освіти передбачає два різновиди мовної компетенції у сфері вивчення іноземної мови: лінгвістичну та комунікативну.

Як ми пам'ятаємо, лінгвістика - це наука про мову. Лінгвістична компетенція - це здатність вибудовувати граматично правильні форми і синтаксичні структури, а також розуміти змістові відрізки мови та використову­вати їх в тому значенні, в якому вони використовуються носіями мови. Лінгвістична компетенція є основним компонентом комунікативної компетенції. Без знання слів і правил формування граматичних форм та побудови осмислених фраз неможлива комунікація.

Знання, що входять до складу лінгвістичної компетенції, виступають основою для функціонування відповід­них навичок. Під лінгвістичними знаннями ми розуміємо знання:

-   фахової терміносистеми та характеру її зв'язків;

-   соціокультурної наповненості лексичного матеріалу, що вивчається;

-   відношення еквівалентності/безеквівалентності між лексичними одиницями іноземної та рідної мов. На основі цих знань формуються лінгвістичні навички, до яких ми відносимо навички:

 

-   автоматизовано викликати з довготривалої пам'яті еталон слова, словосполучення або готової фрази для вирішення комунікативного завдання;

-   розпізнати національно-культурну семантику термінологічної лексики;

-   встановлювати відношення еквівалентності/безеквівалентності між лексичними одиницями іноземної та рідної мов.

Вміння вільно, невимушено користуватися мовою у спілкуванні, тобто, передавати й обмінюватися думками в різноманітних ситуаціях у процесі взаємодії з іншими учасниками, правильно використовувати систему мов­леннєвих норм та вибирати комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування, - це і поняття терміну "комунікативна компетентність особистості".

Комунікативна змістова лінія спирається на мовленнєву діяльність, вироблення умінь аудіювання, читання, говоріння, письма.

Аудіювання - це розуміння сприйнятого на слух усного мовлення. Без аудіювання не може бути нормального говоріння. Аудіювання та говоріння - це два боки усного мовлення.

Говоріння вимагає формувань умінь та навичок діалогічного та монологічного мовлення. Монолог - це без­посередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь, роздум.

Діалогічне мовлення покликане формувати комунікативну компетентність особистості через діалог.

Важливим завданням курсу іноземної мови є навчання спонтанному мовленню.

Письмо як один з видів мовленнєвої діяльності передбачає написання робіт різного характеру. У ході письма ми формуємо навички з орфографії, пунктуації.

Усі ці види мовленнєвої діяльності рівноцінні та важливі.Одним з важливих засобів розвитку культури професійного спілкування є переклад. Мовний переклад є складним, оскільки передбачає комбінований вид мовленнєвої діяльності, що вимагає від перекладача вибрати доцільне слово чи синтаксичну структуру, знайти відповідні мовні засоби для вираження думки українською чи іноземною мовою.

Оскільки іноземна мова має безпосереднє відношення до сучасного життя, то завдання викладача іноземної мови полягає в тому, щоб дати студентам не тільки мовну підготовку, а й зорієнтувати їх у практичному вико­ристанні іноземної мови в техніці (працюючи з комп'ютером), бізнесі (ділові папери іноземною мовою), науці (статті, монографії), і таким чином вивчати мову для життя і професійної діяльності.

Принцип європейськості передбачає також бездоганне знання рідної мови, а ще вільне мовленнєве та мислен-нєве переключення з рідної мови на іноземну і навпаки. Адже мовна обмеженість будь-якого спеціаліста не до­зволяє йому повністю реалізувати себе. Сьогодні вже не достатньо говорити про необхідність вивчати українську мову, бо вона рідна, материнська. В першу чергу викладачам-філологам потрібно оберігати найцінніший скарб нації - мову і готувати студента як національно-мовну особистість, знайомити представників інших націй з на­шими культурними та духовними цінностями, з нашими визначними людьми минулого та сучасності.

Оволодіння мовою як засобом спілкування для сприйняття світу, людей та ідей проходить ефективніше в рівноправній співпраці, активному пошуку, у вирішенні проблемно-пошукових завдань і досягненні значущих цілей через подолання перешкод, мовного бар'єру, а головне і найефективніше - в країні, мова якої вивчається, серед носіїв мови. Мовна практика буде забезпечена.

Формування спільного освітнього простору набуває реальних обрисів. Здійснюються спеціальні європейські проекти і програми: "Лінгва", "Еразмус", "ТЕМПУС", "КОМЕТТ", "Петра" та інші, їх мета, з одного боку, - це обмін знаннями, методами навчання й виховання, а з іншого - формування спільних поглядів на картину світу, його існування й перетворення.

Серед проектів XXI століття для українських викладачів та студентів найдоступнішими є такі, як-от: "До­помога новим країнам - членам ЄС в оновленні вищої освіти", "Вища освіта для демократичного суспільства", "Побудова університету завтрашнього дня: політика та практика вищої освіти в Європі".

Аналіз матеріалів міжнародних наукових конференцій, наукових розробок у галузі методики викладання іно­земних мов, нормативних документів з освіти, власного досвіду, досвіду викладачів-наставників доводить необ­хідність для фахівця володіння іноземними мовами, що розглядається як спосіб життя в діалозі культур, мов і ре­лігій, а також як основа можливостей критичного розгляду інформації, що надається ЗМІ, рекламою, Інтернетом.

Метою освіти визнано не знання іноземної мови, а вміння нею користуватися.

У проекті "Вивчення мов для європейського громадянства" подано науково обґрунтовану шкалу професійно­го володіння іноземною мовою:

Рівень 1 - рівень виживання (Survival),

Рівень 2 - допороговий (Waystage),

Рівень 3 - порогів (Тт^ІюШ),

Рівень 4 - верхній проміжний (Upper Intermadiate),

Рівень 5 - просунутий (Аdvanced)".

Новий національний стандарт вивчення іноземної мови заснований на таких ключових поняттях, як спілку­вання (Соmmunication), культура (Сulture), мотивація (Моtivation) та інтерактивність (Аdvanced).

Провідною метою навчання іноземної мови на "пороговому" рівні визнають формування комунікативної ком­петенції, що має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну.

Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм нави­чок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає питання: які слова, граматичні структури необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається.

Соціолінгвістична компетенція - це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетво­рювати їх відповідно до контексту.

Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни мови, що вивчається. А це підводить до необхідності формування со-ціокультурної компетенції. Набуття соціокультурної компетенції не зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує весь процес навчання іноземної мови.

Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети - це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріа­лах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.

Ключовим поняттям концепції вивчення іноземних мов у європейських країнах є "поріг комунікації", а мето­дичними орієнтирами - правильна вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення іноземної мови, таким чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодін­ня граматичними структурами на оволодіння живою мовою.

Останньою зі складових комунікативної компетенції, але жодним чином не останньою за значущістю ('The last but not least") є соціальна компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впев­неність у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася.

Такий підхід до професійної підготовки викладача знайшов відбиття і в сучасному методі навчання - кому-нікативно-діяльнісному, що ставить за мету навчання мови через мовлення і заснований на таких ключових по­няттях, як "спілкування", "культура", "мотивація", "інтерактивність". До провідних характеристик цього методу належать наступні:адекватність до реального спілкування;

пріоритет мовленнєвої діяльності у взаємозв'язку всіх її видів;

застосування активних форм спілкування (бесід, диспутів, конференцій, круглих столів, обговорень, роботи в "English-speaking Club"), що дають можливість висловитися, виразити свої думки в діалозі чи монолозі;

синхронність, послідовність.

Слід відзначити, що навчати мови - це значить не тільки давати знання про мову, а й навчити користуватися мовою як засобом спілкування, критично мислити, отримувати інформацію з усіх доступних джерел, оцінювати її, розуміти співрозмовника, формулювати власні думки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства