Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

8. Подласый И. П. Педагогика : Новый курс : Учеб. для студ. высш. учеб. Заведений : В 2 кн. - М. : Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2002.

9. Сурыгин А. И. Основы теории обучения на неродном для учащихся языке. - СПб, Златоуст, 2000.

 

10.Харламов И. Ф. Педагогика : Учеб. пособие. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : Гардарики, 1999.

Шоган В. В. Технология личностно ориентированного урока. Учебно-методическое пособие для учителей, методистов, классных руководителей, студентов педагогических учебных заведений, слушателей ИПК., изд. "Учи­тель", 2003.УДК 81'243:371.134

Богданович T. Г.,

Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ

МЕТОДИЧНА СТРАТЕГІЯ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ВНЗУ

При виборі та застосуванні методів навчання найкращих результатів можна отримати при збалансованому використанні різних методів, адекватних меті та ситуації навчання. Інтегративний підхід забезпечує форму­вання всіх компетенцій студента, відповідає принципам особистісно орієнтованого навчання, реалізує потенціал міжпредметних зв'язків.

Ключові слова: методи навчання іноземної мови, вибір методів, інтегративний підхід, формування компетен-цій студента.

При выборе и применении методов обучения наилучших результатов можно добиться при сбалансированном использовании разных методов, адекватных цели и ситуации обучения. Интегративный подход обеспечивает формирование всех компетенций студента, отвечает принципам личностно ориентированного обучения, реали­зует потенциал межпредметных связей.

Ключевые слова: методы обучения иностранным языкам, выбор методов, интегративный подход, формиро­вание компетенций студента.

In terms of method choice and use, the best results are achieved by means of balanced correlation of various methods relevant to the objectives and situations of teaching. The integrative approach ensures students' competence formation, meets the requirements ofpersonality-oriented education, realizes the potential of inter-subjects links.

Key words: methods offoreign language teaching, choice of methods, integration approach, developing student's competencies.

Важливою умовою та запорукою постійного навчання протягом життя, що є одним із положень загальноєв­ропейських освітніх рекомендацій, необхідним компонентом повноцінної професійної діяльності спеціаліста, є іншомовна компетенція. Відтак, предмет іноземної мови стає одним із провідних у вищий школі, оскільки саме він дає ключі до отримання інформації про новітні технології у галузі майбутньої професії студента, уможливлює партнерське спілкування фахівців, допомагає ширше презентувати та поширювати результати своїх наукових по­шуків, вирішувати професійні проблеми спільно із колегами з інших країн.

В умовах європейської інтеграції, розвитку науково-економічних зв'язків України в системі іншомовної осві­ти країни відбуваються значні зміни. Особливо актуальними можна вважати посилення загальної тенденції ін­терактивного вивчення іноземної мови, акцент на розвитку соціально-культурної та професійної компетенції. Забезпечення необхідного рівня сформованості професійно-комунікативного компонента володіння іноземною мовою, диверсифікація та індивідуалізація освіти, акцент на практичній та професійно-детермінованій спрямова­ності навчання - основні концептуальні засади вищої освіти сьогодні.

Такі зміни освітніх парадигм потребують відповідних змін і у всій системі викладання іноземної мови у ви­щому навчальному закладі. Кожний компонент цієї системи - зміст, форми, методи та засоби навчання - повинні бути адаптовані до того, щоб уможливити розвиток у студентів ряду необхідних компетенцій (мовної, комуніка­тивної, соціально-професійної, міжкультурної, стратегічної).

Важливою проблемою, яка завжди стояла перед викладачем іноземної мови як на етапі планування, побудови структури заняття, так і при реалізації кожного його фрагмента і яка є особливо важливою зараз при великому розмаїтті методико-педагогічних рішень, є проблема вибору. В наш час, коли свобода вчителя при застосуванні різних методичних принципів є загальноприйнятою і підтверджена документами освітянських установ різних рівнів, успішними, влучними можна вважати ті рішення щодо стратегії навчання, які базуються на інтуїції, влас­ному досвіді викладача, з одного боку, і на науково обгрунтованих, загальновизнаних доробках і рекомендаціях, з іншого.

Однією із тез, яка подана у матеріалах Ради Європи стосовно розвитку вищої освіти - 'An Introduction to the Current European Context in Language Teaching' (2004), є постійне збагачення методичних знань, розвиток про­фесійної майстерності викладача. Одним із шляхів досягнення цього є глибоке вивчення теоретичної літератури з питань історії, характеристики та особливостей застосування окремих методів, чітке уявлення про відповідність їх ситуаціям навчання і, нарешті, трансформації теоретичних знань у професійні дії при проведенні заняття з іно­земної мови.

Досвідчений викладач має, як правило, багаті знання про здобутки та стан методичної науки як в діахроніч­ному плані, так і сьогодення.

Бувають випадки, коли серед безлічі методів, що класифікуються за видами мовленнєвої діяльності ( e.g. reading method, creative writing method), лінгвістичними аспектами (e.g. oral speech method, grammar-translation method), логічними категоріями (synthetical, analytical methods), або які об'єднуються в певні "парасольки" - під­ходи до вивчення іноземної мови (e.g. situational approach, communicative approach, natural approach), викладач застосовує один - два методи. Така одноманітність методичної стратегії може мати негативні наслідки - гіпер-трофовані знання, вміння та навички з одного аспекту і нехтування, брак компетенції - з іншого.

Як показує вивчення вітчизняної та зарубіжної практики викладання іноземної мови, останнім часом спосте­рігається стійка тенденція застосовувати елементи різних методів на різних етапах заняття в залежності від мети, матеріалу вивчення, рівня лінгвістичної підготовки групи. Так, H. G. Widdowsvn, ще в розквіт і час повального захоплення комунікативним підходом, коли формування лексико-граматичних навичок відійшло на задній план, стверджував, що діяльність викладача має носити еклектичний характер.

© Богданович T. Г., 2012Доцільно тут згадати і теорію Natural Approach С.Д. Крашена (Stephen D. Krashen) з його опозицією acquisi­tion : learning, або хрестоматійну теорію про стадії вивчення іноземної мови Гарольда Палмера (H.E. Palmer), які пропонували застосовувати різні методи в умовах навіть одного заняття в залежності від мети, стадії та умов навчання .

Дж. Гармер (J. Harmer) пропонує свою теорію вивчення іноземної мови - Balanced Activities Approach, згідно якої акцент ставиться не на одному - двох оперативних методах чи аспектах діяльності, а на правильному виборі та послідовності застосування різних методів. Суттю підходу збалансованої діяльності є те, що в певній ситуації навчання застосовується комплекс методів, кожний з котрих є ефективним саме для цієї ситуації. Цей підхід, що базується на інтеграції певних методів, надає більше можливостей альтернативи, спрощує шлях до набуття мов­но-комунікативної компетенції завдяки логічній моделі послідовності видів діяльності (I Input (a. roughly tuned; b. finely tuned). II Practice. III Output), використовує екстралінгвістичні ресурси. Так, на етапі пояснення і первинно­го засвоєння матеріалу традиційні методи з їх увагою до мовних вправ, розвитку мовної компетенції ( accuracy) є цілком придатними. З метою дальшого розвитку практичних навичок мови (directed, semidirected practice) можна застосовувати більшість відомих методів (e.g, direct, audio-lingual, community, situational, total physical approaches etc). Для розвитку комунікативної компетенції студентів (fluency) неоцінимим є досвід комунікативного та ситу­ативного підходів. Комунікативно орієнтоване навчання і сьогодні є одним із пріоритетів викладання іноземної мови у вищий школі, але вже ні у кого не викликає сумнівів те, що комунікативної компетенції можна досягти при умові добре сформованих мовних навичок, розвиток яких досягається різними методами. Дж. Гармер вважає, що саме підхід збалансованої діяльності, як ніякі інші, забезпечує системність, циклічність, варіативність навчан­ня, робить його особистісно орієнтованим, розкриває потенціал внутрішньої мотивації .

Актуальність проблеми методичної стратегії викладача іноземної мови набуває особливого значення в умовах підготовки спеціалістів, здатних використовувати іноземну мову як інструмент для отримання нової інформації, як засіб свого фахового росту в ситуаціях професійного спілкування. Найпотужнішим знаряддя цього є впрова­дження у процес навчання іноземних мов інформаційно-комп'ютерних та телекомунікативних технологій. Саме вони надають можливість швидко, ефективно, персоніфіковано створити та застосувати певний методичний ін­теграл для проведення заняття, циклу занять, курсу, метою яких є не просто вивчення іноземної мови, а профе­сійне зростання через оволодіння цією мовою. Можливість акцентуації професійного контексту навчання робить новітні технології унікальним засобом, який спрощує, прискорює професійне зростання майбутнього фахівця, готує його до спроможності розуміти, шукати, відбирати інформацію за фахом, адекватно реагувати та діяти в умовах професійної та соціальної комунікації, застосовувати іноземну мову як спосіб організації самонавчання та постійного фахового вдосконалення.

Новітні технології уможливлюють безліч варіантів презентації мовного матеріалу, лексико-граматичної практики, контролю та тестуванню знань, вмінь та навичок студентів. Саме вони спрощують створення різних ситуацій навчання (індивідуальної, групової, самостійної та автономної роботи) та спілкування з врахуванням індивідуальних можливостей та інтересів студентів, забезпечують інтерактивне аудіовізуальне середовище, в повній мірі реалізуючи принцип інтерактивності навчання. Доступ до найширшого кола нових джерел інфор­мації по фаху, участь в форумах та роботі груп за професійними інтересами, можливості моделювання науково-виробничих ситуацій сприяють науково-практичному та інтелектуальному розвитку студента як майбутнього спеціаліста. Стимулювання когнітивних навичок студентів при здобуванні знань засобами іноземної мови сприяє інтеграції знань, отриманих і з інших навчальних предметів, що реалізує принцип міжпредметних зв'язків.

Таким чином, при роботі з використанням новітніх технологій застосовуються компоненти різних методів з метою формування мовно-комунікативних, соціо-професійних та стратегічних компетенцій студента.

На наш погляд, немає підстав протиставляти методи як старі, традиційні та сучасні, новітні. Зміст, мета, осо­бливості застосування кожного метода залишаються ті самі. Змінюються умови та форми реалізації методів, спостерігається тенденція до більшої інтегрованості різних методів. Важливо те, щоб теоретична обізнаність викладача, його практична майстерність були достатніми для того, щоб прийняти правильне рішення як щодо вибору та застосуванню певного методу на певній стадії навчання, так і щодо правильної збалансованості, спів­відносності, інтегралу різних методів та їх послідовності, адекватних меті та ситуації навчання.

В наш час змін освітянських парадигм, коли навчання іноземної мови розглядається не просто як опанування певного набору навичок і вмінь, а як процесс формування компетенцій діяльнісного характеру, як спосіб реалі­зації особистісних потреб студента, саме такий підхід інтеграції компонентів різних методів видається найбільш ефективним, універсальним і логічним.

Література:

1.Величко Г. Г. Комп'ютерні технології навчання: Зб. наук. пр. - Київ-Вінниця, 2002.

2.Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. - К. : Ленвіт, 2003.

3.Науменко Л. П. Основи теорії мовної комунікації. - К.: Інститут філології Київського національного універ­ситету ім. Тараса Шевченка, 2005.

Harmer, Jeremy. The Practice of Foreign Language Teaching. - Longman, 2001.УДК 378.147:811

Вєтрова І. М.,

Рівненський державний гуманітарний університет

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

У статті розглядаються особливості компетентнісного підходу у викладанні іноземної мови, аналізуються підходи до визначення поняття "компетентність", висвітлено значення лінгвопедагогічної компетенції, між-предметних звязків.

Ключові слова: компетентнісний підхід, лінгвопедагогічна компетенція, міжпредметні звязки.

В статье рассматриваются особенности компетентностного подхода в преподавании иностранных языков, анализируются подходы к определению понятия "компетентность", определено значение лингвопедагогической компетенции, межпредметные связи.

Ключевые слова: компетентностный подход, лингвопедагогическая компетенция, межпредметные связи.

The article discusses peculiarities of competence approach in teaching foreign languages, analyzes approaches to the notion of "competence". Such notions as "linguopedagogical competence", " intersubject connections" are given atten­tion to in this article

Key words: competence approach, linguopedagogical competence, intersubject connections

Аналіз публікацій Сучасному періоду розвитку вищої освіти в Україні властиве оновлення всіх її аспектів згідно з новою парадигмою розвитку людства в умовах постіндустріального суспільства, де на першому плані є не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського потенціалу у формі знань, інтелектуальних здібнос­тей і практичних навичок.

Цій вимозі відповідає компетентнісний підхід до освіти як концептуальна основа освітньої політики, адже, на думку сучасних науковців (В. Байденко, В. Болотов, Ф. Вайнерт, М. Вачевський, Е. Зеєр, І. Зимня, П. Йегер,

A.Маркова, Н. Ничкало, О. Пометун, А. Хуторський, В. Шадриков), лише освіта, базована на компетентнісному підході, може забезпечити конкурентоспроможність і професійну мобільність фахівця.

Вивчення стану дослідженості проблеми компетентнісного підходу як вектора розвитку освіти у вітчизня­них наукових джерелах свідчить, що цей аспект представлено у працях О. Овчарук, О. Пометун, О. Локшиної (розроблення та впровадження компетентнісного підходу в зарубіжних країнах); С. Гончаренка, І. Гушлевської, І. Чемерис (визначення поняття компетентності); Н. Авшенюк (професійна підготовка фахівців на основі стан­дарту компетентності); Н. Бібік, І. Єрмакова, О. Савченко, С. Трубачева, Л. Паращенко (компетентнісний підхід в освітньому процесі); Н. Креденець (історико-педагогічний аналіз професійної компетентності); В. Циби (життєва компетентність); П. Горностай (рольова компетентність); Н. Баловсяк (інформаційна компетентність фахівця);

B.Баркасі, Л. Васильченко, І. Гришиної, Т. Григорчука, Л. Дибкової, Г. Копил, Н. Лісової, В. Саюк, С. Степанен-ко, С. Сисоєвої, А. Тупчій, О. Чумакової, Т. Шаргун (формування професійної компетентності фахівців).

На сучасному етапі суспільного розвитку до пріоритетних цінностей належать гуманізація та демократиза­ція. Гуманізація педагогічного світогляду пов'язана передусім із готовністю вчителя відмовитися від застарілих функціонально-рольових стереотипів як у сприйнятті дитини, так і в сприйнятті себе як професіонала. Водночас слід зауважити, що можливості й питома вага участі викладачів у процесі гуманізації досить різні, визначаються як світоглядом і професійним рівнем, так і змістом навчальних програм, підручників. Між вищою освітою та де­мократичним суспільством установлюються особливі стосунки. Вища освіта відіграє важливу роль у суспільстві і несе відповідальність за формування свідомого громадянина, що відбувається завдяки належно організованому змісту та формі. Перед вищою педагогічною школою ставиться завдання не просто підготовки компетентного вчителя, відповідального громадянина, але й людини, здатної самостійно оцінювати все те, що відбувається в суспільстві, і будувати свою діяльність відповідно до інтересів людей, які її оточують.

У той же час модернізації потребує й лінгвістична освіта, оскільки необхідно ліквідувати протиріччя, що існують між вимогами суспільства до рівня компетентності вчителя іноземної мови (ІМ) та сталою вузько про­фільною моделлю підготовки спеціаліста у виші; між все більшим інтересом педагогічної науки до проблем фор­мування професійно значущих і особистісних характеристик майбутнього вчителя та відсутністю розроблених адекватних технологій реалізації такого процесу в системі вищої освіти.

Згідно з вищевикладеним стає очевидною актуальність проблеми формування ключових компетенцій майбут­нього педагога - фахівця іноземної мови.

Мета: розглянути можливості реалізації компетентнісного підходу у процесі викладання іноземної мови у вищому навчальному закладі.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що дослідники застосовують різні категорії: "компетен­ція" і "компетентність", часто їх визначення неоднозначне, проте обидва мають безпосереднє відношення до про­фесійної підготовки філологів. Зазначимо, що в зарубіжній педагогіці поняття "компетентність" і "компетенція" ототожнюються. Їх диференціюють відомі російські вчені А. Хуторський та В. Краєвський та інші дослідники (Г. Топольницька М. Єрмоленко, В. Міжеріков). Іншими науковцями ці поняття ототожнюються. (В. Афанасьєв, М. Нагач, А. Маркова, А. Михайліченко й В. Аніщенко О. Бодальов). У сучасній психолого-педагогічній літера­турі компетенція розглядається як категорія оцінна, що характеризує людину як суб'єкта певного виду діяльності та забезпечує досягнення нею успіхів у цій же сфері. Оцінну категорію складають такі компоненти, як структура знань і вмінь, ціннісні орієнтації, ставлення до діяльності, її результативність і здатність до самовдосконалення.

 

© Вєтрова І. М., 2012Отже, компетенція - це стійка готовність і здатність людини до активної професійної діяльності, успіх якої за­лежить від таких основних елементів: глибоке розуміння суті завдань і проблем, які розв'язуються; наявність досвіду у даній сфері; вміння обирати засоби і способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця і часу; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і привносити корективи у про­цес досягнення мети.

Ми погоджуємося з Котенко О.В. щодо визначення професійної компетентності вчителя іноземної мови як інтегрованого утворення його особистості, яке синтезує в собі необхідні компетентності (практично-методична, психолого-педагогічна, особистісно-мотиваційна) та відповідні компетенції (мовна, мовленнєва, лінгвокраїноз­навча, дискурсивна, соціокультурна, комунікативна, здатність до самоосвіти, самопізнання, полікультурність, діалогічність та ін.), взаємовплив яких сприяє ефективній педагогічній взаємодії у процесі професійної діяльнос­ті [6].

Професійне становлення майбутнього вчителя іноземної мови, розвиток його професійної компетентності стає можливим через формування відповідних компетенцій, структурними елементами яких є конкретні про­фесійні та особистісні якості, узгоджені із соціальним запитом суспільства на вивчення іноземних мов, а також глобалізацією та інтеграцією світової спільноти. Такі якості дозволять найбільш повно реалізувати себе в педа­гогічній діяльності, застосувати не тільки професійні уміння та знання, а ціннісні якості людини, зв'язані з його культурою, мораллю, здатністю до творчості.

Найбільш важливою для професійної компетенції викладача іноземної мови вчені вважають комунікативну компетенцію, під якою розуміють здатність спілкуватися усно і письмово з носієм конкретної мови в реальній життєвій ситуації. Поняття комунікативної компетенції багатоаспектна та включає декілька субкомпетенцій [8, с. 11] таких як лінгвістична, соціолінгвістична, соціокультурна та про граматична, яка в свою чергу, включають дискурсивну та функціональну (стратегічну) компетенції. Професійна компетентність учителя англійської мови передбачає насамперед лінгвістичну компетенцію, тобто здатність здійснювати вибір мовних засобів, засто­совувати їх відповідно до контексту з урахуванням семантичних особливостей слів і словосполучень, згідно із стилем та характером спілкування, передбачаючи ефект на співрозмовника. Лінгвістична компетенція при вивченні ІМ - використання ІМ в реальних життєвих або наближених до життєвих ситуацій. Безумовно, фор­мування лінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують успішну комунікацію, важливе для педагога. В основу дидактичної компетенції викладача іноземних мов входить набутий синтез знань (психолого-педагогіч-них, соціальних, загальноосвітніх); умінь (професійно-педагогічних, спеціальних, самоосвітніх); навичок творчої педагогічної діяльності. В основі ціннісно-мотиваційного компонента педагогічної компетентності вчителів іно­земної мови є загальнолюдські та педагогічні цінності.

Отже, всі перераховані компоненти і види компетенцій інтегруються в одне найбільш синтезоване утворення - педагогічну компетенцію, що є інтеграційною властивістю особистості фахівця, виявляється в соціолінгвіс­тичній, дидактичній, комунікативній, ціннісній орієнтації вчителя, його здатності до рефлексії у професійно-пе­дагогічній діяльності. З цих позицій педагогічну компетенцію слід розглядати як загальний критерій педагогічної компетентності викладача іноземної мови.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства