Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

3.Вайсберг І. Г. Поширене означення (зі стержневим словом-прикметником) в німецькій мові / І. Г. Вайсберг. -Одеса : ОДУ, 1995. - 48 с.

4.Кияк Т. Р Теорія і практика перекладу. Німецька мова / Т. Р. Кияк , А. М. Науменко, О. Д. Огуй - Вінниця : Нова книга, 2006. - 586 с.

5.Латышев Л. К. Технология перевода / Л. К. Латышев - Москва : НВИ- Тезаурус, 2001. - 274 с.

6.         Фридберг М. Х. Грамматика немецкого языка. Определение. Пособие для вечерников и заочников /
М. Х. Фридберг - Издательство Ленинградского университета, 1967. - 36 с.
УДК 81.253:001.4:61

Бицко Н. І.,

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ МЕДИЧНИХ ТЕРМІНІВ-ЕПОНІМІВ

Терміни-епоніми є одиницями мовного і професійного знання, що забезпечують ефективність міжкультурної комунікації. У даній роботі проведено дослідження лексико-стилістичних особливостей перекладу науково-ме­дичних текстів з огляду на значущість цієї проблеми.

Ключові слова: лексика, термін, епонім, терміноутворення, терміновживання.

Термины-эпонимы являются единицами языковых и профессиональных знаний, которые обеспечивают эффективность межкультурной коммуникации. В данной работе исследованы лексико-стилистические особен­ности перевода научно-медицинских текстов, учитывая значимость этой проблемы.

Ключевые слова: лексика, термин, эпоним, терминообразование, терминоупотребление.

Terms-eponims are units of linguistic and professional knowledge, that provide the efficiency of intercultural communication. In the given work the research of lexico-stylistic peculiarities of translation of scientific medical texts is carried out taking into account the significance of this problem.

Key words: lexic, term, eponym, term-formation, term-usage.

Не дивлячись на те, що власні назви існували в різних мовах завжди, однак ономастичними універсаліями, які під­лягають спеціальним ономастичним дослідженням, їх стали кваліфікувати віднедавна. З 50-60-х років ХХ ст. ономас-тичну лексику почали розглядати як складну самостійну систему. В процесі розвитку лексикології та лексикографії змінюється відношення як до об'єкта ономастичних досліджень, так і до методів аналізу цього прошарку лексики: виокремлюються нові проблемні зони ономастичного простору, виникають нові аспекти й методики дослідження.

Терміни-епоніми, які входять до ономастичного прошарку лексики, є смисловим ядром спеціальної мови і пе­редають основну змістовну інформацію. У сучасному світі в результаті активізації досліджень у медичній галузі з'явилось понад 90% нових слів, що складають спеціальні медичні терміни [5, с. 34]. Потреба в термінах набагато вища, ніж в загальновживаних словах.

Метою роботи є виокремлення основних нормативних вимог, які висуваються до епоніму-терміну у медичній галузі.

Актуальність подібних досліджень зумовлена зростанням кількості епонімів-термінів деяких наук, яке виперед­жає зростання кількості загальновживаних слів мови. В деяких науках кількість термінів перевищує кількість неспе­ціальних слів. Бурхливе утворення нових дисциплін спричиняє собою їх потребу у власній термінології, що призво­дить до стихійного виникнення термінологій. Термінологія, займаючи в спеціальних мовах центральне місце, володіє певною самостійністю формування і розвитку. Звідси неминуче витікає і деяка самостійність лінгвістичного критерію оцінки терміну, і зокрема, нормативної його оцінки. Процеси терміноутворення і терміновживання - "не стихійні, а свідомі процеси, підконтрольні лінгвістам і термінологам. Норма в термінології повинна не суперечити, а відповідати нормам загальнолітературної мови, в той же час існують і особливі вимоги, які пред'являються до терміну" [7, с. 43].

Це питання має давню традицію. Нормативні вимоги до терміну вперше були сформульовані основополож­ником російської термінологічної школи Д.С. Лотте. Це - "системність термінології, незалежність терміну від контексту, стислість терміну, його абсолютна і відносна однозначність, простота і зрозумілість, ступінь впро­вадження терміну" [9, с. 53]. Надалі ці вимоги лягли в основу методичної роботи над термінологією в Комітеті науково-технічної термінології Академії наук і були зведені у "Короткому методичному посібнику з розробки і впорядкування науково-технічної термінології", до якої і належать термінологічні медичні одиниці [9, с. 54].

Предметом дослідження є лексико-стилістичні особливості перекладу медичних термінів-епонімів.

Отже, об'єктом дослідження є вимоги, які висуваються до процессу перекладу епоніма-терміну, наприклад, у медичній галузі.

У вимові фіксованого змісту (одному знаку відповідає одне поняття) полягає положення про те, що термін повинен мати обмежений, чітко фіксований зміст в межах певної терміносистеми в конкретний період розвитку даної області знання (останнє уточнення представляється важливим, оскільки з поглибленням знання зміст по­няття може розвиватися і з часом той же термін може набути іншого значення). Звичайні слова уточнюють своє значення, набувають різних смислових відтінків в контексті фразеологізму, у поєднанні з іншими словами. Кон­текстна ж рухливість значення для терміну абсолютно неприпустима. Потрібно підкреслити, що тут "міститься логічна вимога до терміну - постійність його значення в рамках певної терміносистеми" [2, с. 81].

Звертає на себе увагу і критерій точності терміну. Під точністю зазвичай розуміється чіткість, обмеженість значення. Ця чіткість обумовлена тим, що "спеціальне поняття, як правило, має точні межі, що зазвичай вста­новлюються за допомогою визначення - дефініції терміну" [3, c. 200]. З погляду віддзеркалення змісту поняття точність терміну означає, що в його дефініції є необхідні і достатні ознаки поняття, що позначається. Термін повинен також (прямо або побічно) відображати ознаки, по яких можна відрізнити одне поняття від іншого. Як відомо, терміни володіють різним ступенем точності. Найбільш точними (або "правильно орієнтуючими") пред­ставляються "мотивовані терміни, в структурі яких особливо яскраво передані зміст поняття або його відмінні ознаки". Наприклад: "поперечнерозрізання і виправлення верхньої щелепи Лефора" [1, с. 1264]. Значення безлічі невмотивованих термінів не виводиться із значення тих, що входять в них терміноелементів. Тобто такі терміни, що мають ту позитивну якість, що не викликають ніяких асоціацій. Таких термінів найбільше фіксують серед термінів-епонімів. Але тут є і негативний аспект: в більшості випадків епоніми-терміни не викликають уявлень і не відображають зв'язку даного поняття з іншими ("симптом Лебермейстера" [1, с. 1337], "синдром Галлерма-на-Штрайфа" [1, с. 1019]), отже освоїти їх надзвичайно важко.

© Бицко Н. І., 2012Вимога однозначності епоніма-терміна також має велике значення. Особливо незручна в даному випадку кате­горіальна багатозначність, коли в межах однієї терміносистеми одна і та ж форма використовується для позначен­ня операції і її результату. Упорядкувавши термінологію, тобто фіксуючи значення кожного терміну даної системи понять, встановлюють однозначність терміну. Термін не повинен мати синонімів. Синоніми в термінології мають іншу природу і виконують інші функції, ніж в загальнолітературній мові. Під синонімією в термінології зазвичай розуміють "явище дублетності ("офтальмолог - окуліст", "бремсберг - спуск", "генитив - родовий відмінок" та ін.). Відносно епоніма-терміна випадку синонімії вкрай рідкісні, практично виключаються [5, c. 35].

Термін повинен бути систематичним. Систематичність термінології базується на "класифікації понять, виходячи з якої виділяються необхідні і достатні ознаки, що включаються в термін, після чого підбираються слова і їх частини (терміноелементи) для утворення терміну" [8, с. 56]. Це вимога повністю відповідає епонімам-термінам. З система­тичністю терміну тісно пов'язана його мотивованість, т. е, семантична прозорість, що дозволяє скласти уявлення про зване терміном поняття. Систематичність дає можливість віддзеркалення в структурі терміну його певного міс­ця в даній терміносистемі, зв'язку одного поняття з іншими, його віднесеності до певної логічної категорії понять. Отже, ознаки, які кладуться в основу побудови термінів, що відображають видові поняття, тобто поняття, що стоять на одному класифікаційному ступені, повинні бути однакові. Звичайно, ми бачимо, що епоніми-терміни мають свої індивідуальні особливості, але і частково вони співпадають із загальними вимогами термінів, які розглянуті вище [11, c. 29]. Звідси випливає наступна вимога - стислості терміну. Термін повинен бути коротким. Тут можна відзначити суперечність між прагненням до точності терміносистеми і - до стислості термінів. Для сучасної епохи особливо характерне "утворення протяжних термінів, в яких прагнуть передати більшу кількість ознак понять, що позначаються ними. Формується тенденція до ускладнення структури термінів-словосполучень, з'являються довгі, громіздкі назви, що наближаються до термінів-описів" [10, c. 102]. Ця вимога дуже актуальна відносно епоніма-тер-міну, оскільки потреба в ускладнених конструкціях пояснюється тим, що "засобами розгорненого словосполучення передається більша кількість ознак спеціального поняття і тим самим збільшується ступінь семантичної мотивова-ності епоніма-терміна, що для нього дуже істотно". Крім того, в розгорнених епонімах-термінах можливе поєднан­ня деталізованого поняття з таким позначенням деталей, що термінує, яке робило б це позначення зрозумілим поза контекстом, тобто було б однозначним. Але оборотною стороною подібної однозначності виявляється громіздкість тексту. Практика ж стикається з необхідністю шукати скорочений варіант довгого незручного найменування, що відповідає закону економії мовних засобів. І в цьому випадку принципове значення має питання про те, яке слово­сполучення можна вважати коротким варіантом терміну. "Короткий варіант - це скорочений, але функціонально рівноцінний, вторинний знак поняття, що термінує. Він завжди проводиться від семантичної і знакової структури основного терміну. Короткий варіант не може бути довільним, вільним, він повинен зберігати в собі необхідні сис­тематизуючі ознаки, які поміщені в повному епонімі-терміні" [4, c. 68].

Висновок. У нашому дослідженні ми намагались простежити лексико-стилістичних особливості перекладу на­уково-медичних текстів з огляду на значущість цієї проблеми для міжкультурної комунікації'. Епоніми-терміни є оди­ницями мовного і професійного знання, що забезпечують ефективність міжкультурної комунікації. З цієї причини найбільшу практичну значущість при перекладі науково-технічних текстів має еквівалентний переклад термінології.

Перспектива. У роботах останніх років виділяють прагматичні вимоги, обумовлені специфікою функціону­вання терміну, серед яких можна назвати наступні: зануреність, сучасність, інтернаціональність і благозвучність терміну, у тому числі і епоніма-терміну, особливо в медицині. "Потреби міжнародного спілкування фахівців у зв'язку з тенденцією, що росте, до інтернаціоналізації наукових досліджень, збільшенням обміну наукової і тех­нічної інформації відбиваються в зростанні престижу інтернаціональності, або близькості форми і збіги за зміс­том, епонімів-термінів, що вживаються в декількох національних мовах. Ця тенденція відображає необхідність примирити вимогу наукової точності, з одного боку, і практичній стислості - з іншого" [6, с. 11].

Література:

1.Англо-український ілюстрований медичний словник Дорланда : у двох томах / [гол. ред. П. Джуль, Б. Зімен-ковський]. - Львів : Наутілус, 2002. - Т. 1. - 2688 с.

2.Андрианов С. Н. Некоторые вопросы построения словарей специальной терминологии / С. Н. Андрианов // Тетради переводчика. - 2004. - Вып. 2. - М. : Международные отношения. - С. 78-91.

3.Бархударов Л. С. Язык и перевод : Вопросы общей и частной теории перевода / Л. С. Бархударов. - М. : Международные отношения, 2002. - 240 с.

4.Борисова Л. И. Лексико-стилистические трансформации в англо-русских научно-технических переводах / Л. И. Борисова. - М. : ВЦП, 2001. - 168 с.

5.Воробьёва М. Б. Особенности реализации эпонимов-терминов в научном тексте / М. Б. Воробьёва // Научная литература / Язык, стиль, жанры. - М. : Наука, 2005. - С. 33-47.

6.Гудманян А. С. Практика перекладу з основної іноземної мови науково-технічної літератури. Хрестоматія / А. С. Гудманян. - К. : НАУ, 2005 - 24 с.

7.Даниленко В. П. Русская эпонимотерминология : Опыт лингвистического описания / В. П. Даниленко. - М. : Наука, 2007. - 246 с.

8.Канделаки Т. Л. Семантика и мотивированность эпонимов-терминов / Т. Л. Канделаки. - М. : Наука, 2007. - 168 с.

9.Лотте Д. С. Основы построения научно-технической терминологии / Д. С. Лоте. - М, 2001. - 158 с.

 

10.Новиков А. И Семантика текста и ее формализация / А. И. Новиков. - М. : Наука, 2003. - 215 с.

Новикова Л. Н. Выявление стилеобразующих возможностей творческих элементов научного текста / Л. Н. Новикова // Теория и практика английской научной речи : [под ред. М. М. Глушко]. - М. : Изд-во Моск. ун-та., 2007. - 27-36 с.УДК 378.147:811.111255

Василенко Т. П.,

Київський національний лінгвістичний університет

ПРОБЛЕМАТИЧНІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ СТРУКТУРИ АНГЛОМОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У ПИСЕМНОМУ ПЕРЕКЛАДІ

У статті досліджується проблема визначення компонентного складу перекладацької компетенції, дається визначення і детальна характеристика складових англомовної лексичної перекладацької компетенції у писемному перекладі та її компонентів.

Ключові слова: писемний переклад, перекладацька компетенція, складові англомовної лексичної перекладаць­кої компетенції у писемному перекладі.

В статье исследуется проблематика определения компонентного состава переводческой компетенции, да­ется определение и детальная характеристика составных англоязычной лексической переводческой компетенции в письменном переводе и ее компонентов.

Ключевые слова: письменный перевод, переводческая компетенция, составляющие англоязычной лексической переводческой компетенции в письменном переводе.

In the article the problem of the component structure of the translation competence is investigated, the definition and the detailed description of the English lexical competence in the written translation and its components are given.

Key words: the written translation, the translator's competence, the components of the English lexical competence in the written translation.

Визначення компонентного складу перекладацької компетенції (ПК) все ще залишається актуальним питан­ням в методиці навчання, незважаючи на той факт, що ним займалося багато дослідників: Н.М. Гавриленко [3], Л.К. Латишев [8], Т.В. Ганічева [4], Л.М. Черноватий [10], М.В. Вербицька, М.Ю. Соловов [1], тощо.

Більш того, ретельно вивчивши роботи науковців, можна сказати, що не існує єдиного визначення ПК, автори виділяють різні складові, називаючи їх по-своєму, в подібні терміни вкладають абсолютно різні значення, або навпаки один і той самий термін використовують для позначення різних понять, що викликає значні труднощі для розуміння та тлумачення ПК.

Так наприклад, Н.М. Гавриленко виділяє такі складові ПК: комунікативна компетенція (лінгвістична, прагма­тична, соціолінгвістична); спеціальна (базова, предметна, дискурсивна, соціокультурна, стратегічна, соціолінг­вістична); соціальна; особистісна [3].

В свою чергу, Л.К. Латишев виокремлює дві складові ПК: базова (концептуальна і прагматична); прагматична (специфічна і спеціальна). Причому автор наголошує на тому, що формування спеціальної і специфічної складо­вих можливе лише за умови сформованої базової,знання про переклад, складової перекладацької компетенції, до якої відносяться знання, навички й уміння, необхідні перекладачеві в усіх видах перекладу, незалежно від жанру тексту, що перекладається [8].

Дещо інший компонентний склад пропонує Л.М. Черноватий зазначаючи, що ПК включає в себе: мовлен­нєву компетенцію (володіння двома мовами, що залучені до процесу перекладу); техніку усного та письмового перекладу, що передбачає виконання дій, безпосередньо пов'язаних з перекладом; мовний матеріал, переважно лексико-термінологічний; фонові знання; навички роботи з довідковими джерелами [10].

Значно розширює і уточнює компонентний склад ПК Т.В. Ганічева, виділяючи шість компонентів: комуні­кативний (мовна або лінгвістична, мовленнєва та соціокультурна); професійно-технічний; текстоутворюючий; прагматичний; стратегічний; морально-етичний [4].

Деталізований та обгрунтований компонентний склад ПК пропонують М.В. Вербицька та М.Ю. Соловов: комунікативна субкомпетенція у двох мовах (Communicative sub-competence in two languages); предметно-спеці­альна субкомпетенція (Domain / Subject sub-competence); технічна/ інструментальна субкомпетенція (Technical / Instrumental sub-competence); дослідницька/пошукова субкомпетенція (Research sub-competence); психофізіоло­гічна субкомпетенція (Psycho-Physiological sub-competence); самовдосконалення (Self-updating) [1].

Таким чином, у сучасній методиці викладання іноземних мов (ІМ) спостерігається невизначеність та нео­днозначність у визначенні структурного складу ПК, що свідчить про проблематичність та актуальність цього питання. Визначення структурного складу ПК загалом та англомовної лексичної компетенції у писемному пере­кладі (АЛКПП) зокрема, та її формування є надзвичайно важливим, адже володіння лексичними навичками є провідними у професійній діяльності перекладача. Як відомо спочатку перекладач стикається саме з словом, а потім виконує дії з словом, передаючи смисл повідомлення. Слово може бути представлено різними лексичними одиницями (ЛО), але як свідчить практика найбільше труднощів при писемному перекладі виникає при передачі неологізмів, ідіом, прислів'їв, фразових дієслів, алюзій, цитат тощо. Проблема передачі смислу ЛО відповід­ним еквівалентом, а не просто буквальним, дослівним перекладом є головною практичною метою формування АЛКПП, для реалізації якої, необхідно визначити її компонентний склад.

Таким чином, метою цієї статті є визначення компонентного складу АЛКПП. У свою чергу, досягнення по­ставленої мети передбачає виконання таких завдань:

-   проаналізувати компонентний склад ПК представлений різними науковцями;

-   дати визначення АЛКПП;

-   детально проаналізувати компонентний склад АЛКПП.

Проаналізувавши компонентний склад перекладацької компетенції, ми виділи характерні закономірності:

 

-   © Василенко Т. П., 2012комунікативна компетенція представлена в усіх роботах вивчених авторів: Н.М. Гавриленко, Т.В. Ганічевої, М.В. Вербицкая, М.Ю. Соловов; Л.М.Черноватий називає її мовленнєвою;

-   теоретичні знання з перекладу (М.В. Вербицкая, М.Ю. Соловов) називають трансференційною субкомпе-тенцієцію; Т.В.Ганічева - професійно-технічний компонент; Л.М.Черноватий - техніку усного та письмового перекладу; за Л.К. Латишевим - базова компетенція; Н.М. Гавриленко - спеціально-базовий компонент);

-   предметні знання (сфери спілкування) (М.В. Вербицкая, М.Ю. Соловов включають в предметно-спеціальну субкомпетенцію; Н.М. Гавриленко - спеціально-предметний компонент);

-   перекладацькі професійні стратегічні знання (М.В. Вербицкая, М.Ю. Соловов - технічно / інстументальна разом з дослідницько/пошуковою субкомпетенцією та трансференційна субкомпетенція (алгоритм перекладаць­кої діяльності); Н.М. Гавриленко - спеціально-стратегічний компонент; Л.М. Черноватий - техніка усного та писемного перекладу; Т.В. Ганічева -стратегічний);

-   текстоутворюючі знання (М.В. Вербицька, М.Ю. Соловов - включені в комунікативну мовну субкомпетен­цію; Н.М. Гавриленко - спеціально-дискурсивний компонент; Т.В. Ганічева - текстоутворюючий компонент);

-   прагматичні знання (комунікативні акти) (М.В. Вербицька, М.Ю. Соловов включені в комунікативну мовну субкомпетенцію; Т.В. Ганічева - прагматичний компонент);

-   людські та професійні якості (М.В. Вербицька, М.Ю. Соловов - самовдосконалення та психофізіологічна субкомпетенції; Т.В. Ганічева - морально-етичний компонент; Н.М. Гавриленко - особистісний компонент).

Крім того, ми помітили, що Н.М. Гавриленко, Т.В. Ганічева, М.В. Вербицька, Л.К. Латишев, В.І. Провоторов та Л.М. Черноватий, М.В. Вербицька, М.Ю. Соловов визначають ПК як сукупність знань, умінь і навичок, що дозволяють перекладачеві успішно виконувати свої професійні задачі, а саме перекладати на фаховому рівні [8].

Таким чином, під англомовною лексичною компетенцією у письмовому перекладі ми розуміємо здатність інди­віда адекватно розпізнавати та розуміти в процесі читання англійські лексичні одиниці й знаходити їм українські еквіваленти на основі рецептивних лексичних навичок (читання) та репродуктивних лексичних навичок (письмо), знань (лінгвістичних знань, теоретичних знань з курсу перекладу, текстуальних знань, предметних знань, фонових знань інтертекстуального характеру [2], знань довідкової літератури) та лексичної усвідомленості (language awareness), враховуючи норми правопису в англійській та українській мовах, сфери спілкування, стилі, лінгвосо-ціокультурні особливості в обох мовах, еквівалентну дію на адресатів тексту перекладу порівняно з текстом оригіналу; крім того, забезпечувати підтримку функціонування зазначених навичок на необхідному рівні та бути готовим самовдосконалюватися як особистість та професіонал-письмовий перекладач [1], включаючи здійснення постійного самоконтролю (редагування) письмового оформлення перекладу з англійської на українську мову.

Узагальнивши положення вказані вище, можна виділити складові АЛКПП: комунікативна компетенція в двох мовах (англійська та українська мови); професійно-базова; мовна лексична; предметно-спеціальна; текстоут-ворююча; прагматична;перекладацька деонтологічна.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства