Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

СДКП.

Спілкування як обмін інформацією, спрямоване на забезпечення адекватного розуміння тієї інформації, що передається і є предметом обміну. Як спосіб спілкування, призначений для передавання інформації, виступає повідомлення. У цьому контексті комунікативні стратегії, які використовують мовці, мають спрямовуватися на забезпечення інформативності повідомлення, тобто реалізовуватися відповідно до таких принципів: простота повідомлення і його сконцентрованість на головній ідеї; використання різних форм і можливостей передачі цієї ідеї (зборів, газет, плакатів, неформальних бесід тощо); постійне повторення ідеї; прикладом ставлення до ін­формації, що передається, має виступати керівництво; відкрите обговорення недоліків і невирішених проблем; вислуховування інших і вимога від інших вислуховувати себе [13, с. 25- 26].

Спілкування як сприймання та розуміння один одного визначається як процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними один одного. Сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків [22, с. 27]. У цьому контексті спілкування безпосередньо пов'язане зі стереотипами, установками і упередженнями, комунікативними намірами, усвідомленням і толерантним ставленням до "інакшості", особливо під час міжкультурної комунікації.

Саме позитивні чи негативні комунікативні наміри визначають поведінкові характеристики особистості, які, на думку І.І. Морозової є сукупністю вербальних індексів, що визначають певну мовну особистість як тип. У соціолінгвістичному аспекті розглядається набір таких вербальних індексів як мовлення освіченої людини, що говорить рідною мовою, втілене у доступному їй наборі комунікативних ситуацій, а у прагмалінгвістичному аспекті - її стереотипні дискурсивні ходи у вигляді стратегій позитивної і негативної ввічливості, які харак­теризують мовленнєву поведінку особистості [8]. Позитивна ввічливість (за Т.В. Ларіною) інтерпретується як "ввічливість зближення" (або ввічливість контакту), а негативна ввічливість - як "ввічливість віддалення" (або ввічливість дистанції) [5, с. 19].

Як зазначає О.В. Милосердова, у будь-якій мові складовою частиною, найбільш чутливою до проблем як між-особистісного, так і міжкультурного спілкування, є його прагматичний рівень, що повною мірою виявляє відно­сини між знаком (висловом), мовцем і контекстом/ситуацією, до якої належить слухач. Дослідниця підкреслює, що саме цей (прагматичний) рівень найлегше виробляє ті самі стереотипи поведінки, ритуальні форми спілкуван­ня, які, якщо вони виконуються, залишаються непоміченими і різко кидаються в очі при їх порушенні [7, с. 83].

Говорячи про витоки культурно обумовлених стереотипів, У. Ліпман (W. Lippman) зазначав, що коли ми виді­ляємо, вихоплюємо те, що наша культура вже визначила для нас, ми виявляємо тенденцію сприймати те, що об­рали, в формі, стереотипізованій для нас рідною культурою [20, с. 97]. Іншими словами, стереотипи підказують, яку інформацію важливо сприймати або, навпаки, можливо ігнорувати. В цьому процесі виявляється тенденція підтверджувати всі існуючі стереотипи, звертаючи увагу на інформацію, що їм відповідає, й ігноруючи інформа­цію, що не узгоджується з ними [9, с. 19]. Як свідчать дослідження, зміст стереотипів в основному визначається культурою, в якій ми живемо.Трактування поняття стереотипу у сучасній науці, як вражає І.І. Морозова, можливо умовно розділити на два блоки: перший бере за основу когнітивний характер формування стереотипу і розглядає його як перебільшене переконання (думку), що асоціюється з категорією, до його функцій входить виправдання (пояснення) нашої по­ведінки у зв'язку з цією категорією[14]; як особливу форму збереження знань і оцінок, тобто концепт орієнтую­чої поведінки [6]. Другий блок визначень стереотипу розкриває його соціальний характер: стереотип - це стійкі форми поведінки, які часто повторюються [1]; це соціокультурно маркована форма поведінки представника пев­ної етнокультури, яка реалізується у мовленнєвій комунікації у вигляді нормативного уявлення про доступну для нього ситуацію спілкування [11]. Саме таке визначення стереотипу є важливим для процесу навчання студентів немовних ВНЗ стандартів ділової комунікативної поведінки у контексті формування їх міжкультурної ділової компетенції на заняттях з іноземної мови.

Стандарти повсякденної комунікативної поведінки визначаються як підсвідомий прояв культурної при­належності в ситуаціях реального спілкування, що актуалізується у процесі комунікації з представниками іншої культури [2]. На основі сказаного вище стандарти ділової комунікативної поведінки можна визначити як сві­домий вибір стратегії поведінки у стереотипізованій ситуації ділової комунікації для досягнення мети комуні­кативної події. Ці стандарти, які можуть бути вербальними і невербальними, є проявом набутих підсвідомих поведінкових характеристик особистості, спрямованим на реалізацію її комунікативних намірів.

Спілкування як взаємодія спрямоване на здійснення безпосереднього або опосередкованого впливу суб'єктів одне на одного, і породжує причинну обумовленість їх дій і взаємозв'язок. Цей процес потребує актив­ності і взаємної спрямованості дій тих людей, які беруть у ньому участь [13, с. 26]. Саме такий вид комунікації безпосередньо пов'язаний з дотриманням принципів увічливості і використанням відповідних позитивних чи негативних вербальних і невербальних стратегій комунікації (у разі вибору кооперації, конкуренції чи маніпуля­ції як відповідних рівнів спілкування). Комунікативна стратегія визначається Т.В. Ларіною як співвіднесення мовленнєвих дій з метою комунікації і конвенціональними мовленнєвими засобами, за допомогою яких вона реа­лізується [5, c. 53]. Комунікативну стратегію визначає макроінтенція учасника діалогу, обумовлена соціальними і психологічними ситуаціями [4, c. 73].

Комунікативна поведінка, спрямована на конструктивний обмін інформацією, досягнення консенсусу, на від­міну від конфліктного дискурсу, регулюється такими загальноприйнятими принципами як принцип кооперації [17, с. 41-58] та принцип ввічливості [21, с. 292-305; 22], які зумовлюють вибір співрозмовниками певних стра­тегій спілкування. Згідно цих теорій, розроблених Р. Лакофф, Дж. Лічем, П. Браун і С. Левінсоном, ввічливість розуміється як спрямоване на досягнення соціальної гармонії зменшення непорозумінь у міжособистісних сто­сунках [18, с. 64], використання стратегій уникнення конфліктів [19, с. 19], пом'якшення актів комунікації, які можуть зруйнувати "лице" співрозмовника [15]. У разі зумисного порушення встановлених суспільством правил ввічливості виникає дефект комунікації, який характеризується неввічливістю і може зумовити дисгармонію у стосунках людей [16]. Формуючись в когнітивній картині світу, що є спільною для вербального і невербального модусів комунікації, принцип ввічливості присутній в мовній картині світу і реалізується у вигляді позитивних і негативних стратегій [8, с. 48]. І.І. Морозова визначає вербалізовану ввічливість як систему комунікативних стратегій і конвенціональних мовленнєвих засобів, що їх обслуговують [8, c. 62].

Принцип ввічливості, за Дж. Лічем, полягає у підтримці соціальної рівноваги і доброчинних відносин парт­нерів по комунікації для досягнення взаєморозуміння. Кожна з максим Дж. Ліча (максими такту, максими схва­лення і скромності, максими згоди і симпатії) [19, c. 67] визначається залежно від соціальної дистанції між мов­цем і слухачем, авторитета партнерів по комунікації, опосередкованості у передачі інформації, ступеня свободи вибору у адресата і перевагою мовця/слухача. Наприклад, при реалізації максими такту збільшення соціальної дистанції вимагає надання мовцю більшої свободи вибору, що обумовлює вибір опосередкованих способів ви­раження [8, c. 62].

У контексті комунікативного аспекту добору змісту навчання СДКП на особливу увагу заслуговують стра­тегії позитивної і негативної ввічливості, їх вербальна і невербальна реалізація під час ділової комунікації. Саме вербалізація вказаних стратегій під час ділової комунікації може визначити лінгвістичний аспект відбору змісту навчання СДКП.

Стратегії позитивної ввічливості слугують зближенню комунікантів через мінімізацію загрози позитивно­му "іміджу" співбесідника і полягають у вираженні солідарності зі слухачем. П. Браун і С. Левінсон визначають 15 стратегій позитивної ввічливості: 1) ставлення з розумінням до інтересів, потреб і позитивних рис слухача; 2) перевищення зацікавленості, схвалення, симпатії до слухача; 3) збільшення ступеню зацікавленості у слухачі; 4) використання маркерів приналежності до групи; 5) пошук згоди; 6) уникнення незгоди; 7) припущення, ство­рення, ствердження спільності інтересів; 8) жартування; 9) ствердження, припущення, що мовцю відомі турботи і бажання слухача; 10) пропозиції, обіцянки; 11) оптимістичність; 12) залучення до діяльності як мовця, так і слухача; 13) інформування або запитування про причини; 14) припущення і ствердження взаємності; 15) демон­страція розуміння і симпатії до слухача [15, с. 102].

Стратегії негативної ввічливості полягають у надані свободи дій слухачу. П. Браун і С. Левінсон визна­чають 10 стратегій "дистанціювання": 1) опосередкованість висловлювання; 2) постановка запитань, ухилення від відповідей; 3) песимістичність; 4) мінімізація ступеню втручання; 5) вираження поваги до поглядів і бажань співбесідника; 6) вибачення; 7) імперсоналізація мовця і слухача; 8) представляй акту "порушення іміджу співбе­сідника" як загального правила; 9) номіналізація ствердження; 10) формулювання висловлювання таким чином, наче тобі роблять послугу, а не ти зобов'язуєш співбесідника [15, с. 131].

Отже, СДКП базуються на стереотипізованому ставленні до оточуючих людей чи явищ об'єктної дійсності, виборі вербальних і невербальних комунікативних стратегій позитивної чи негативної ввічливості під час діло­вої комунікації. Таким чином, відповідно опису сутності поняття СДКП і завдань навчання студентів немовнихспеціальностей СДКП у контексті міжкультурної комунікації, наведених у цій статті, можливо здійснити добір змісту навчання, процедура якого потребує окремого детального опису.

Література:

1. Байбурин А. К. Некоторые вопросы этнографического изучения поведения / Байбурин А. К. // Этнические стереотипы поведения. - Л. : Наука, 1985. - С. 7-21.

2. Демиденко О. П. Навчання студентів вищих навчальних закладів економічного профілю стандартів комуніка­тивної поведінки в США / О. П. Демиденко // Іноземні мови, № 4. - К., 2008. - С. 48-53.

3. Красковська О. Л. Навчання старшокласників загальноосвітніх шкіл моделей комунікативної поведінки бри­танців. Дис. ... кандидата пед. наук : 13.00.02 / Красковська Ольга Леонідівна - К., 2006. - 335 с.

4. Лазуткина Е. М. Коммуникативные цели, речевые стратегии, тактики и приемы / Е. М. Лазуткина // Культура русской речи. - М. : Едиториал УРСС, 1998. - С. 72-82.

5. Ларина Т. В. Вежливость как национально-специфическая коммуникативная категория / Т. В. Ларина // Ком­муникативное поведение. Вежливость как коммуникативная категория. - Воронеж : Истоки, 2003. - Вып. 17. -

С. 48-57.

6. Матурана У Биология познания : Пер. с англ. / У Матурана // Язык и интеллект. - М. : Прогресс : Универс. -1995. - С. 95-142.

7. Милосердова Е. В., Национально-культурные стереотипы и проблемы межкультурной коммуникации / Е. В. Милосердова // ИЯШ. - 2004 - № 3. - С. 81-84.

8. Морозова И. И. Коммуникативные стратегии вежливости в стереотипном речевом поведении викторианской женщины : дис. ... кандидата фил. наук :10.02.04. / Морозова Ирина Игоревна. - Харьков, 2004. - 181 с.

9. Нельсон Т. Психология предубеждений. Секреты шаблонов мышления, восприятия и поведения / Т. Нельсон. -Санкт-Петербург : "Прайм-Еврознак", 2003. - 384 с.

 

10.Писанко М. Л. Формування англомовної соціокультурної компетенції у студентів мовних спеціальностей на базі німецької мови як іноземної : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 "Теорія і методика навчання: германські мови" / М. Л. Писанко - Київ : КНЛУ, 2008. - 25 с.

11.Прохоров Ю. Е. Национальные социокультурные стереотипы речевого общения и их роль в межкультурной коммуникации / Ю. Е. Прохоров // Функциональные исследования. - М. : Московский лицей. - 1997. - Вып. 4. - С. 5-21.

12.Тарнопольський О. Б., Скляренко Н. К. Стандарти комунікативної поведінки у США / О. Б. Тарнопольський, Н. К. Скляренко. - К. : Видавничий центр КДЛУ, 2003. - 208 с.

13.Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера : навч.посіб. / Чайка Г. Л.- К. : Знання, 2005. - 442 с.

14.Allport G. The Nature of Prejudice. / G. Allport - Reading, MA : Addison-Wesley, 1954. - 350 p.

15.Brown P., Levinson S. Politeness : Some Universals in Language Use. / P. Brown, S. Levinson. - L., NY, etc.: CUP, 1987. - 345 p.

16.Culpeper J. Towards an anatomy of impoliteness / J. Culpeper // Journal of Pragmatics. - 1996. - Vol. 25, No 3. - P.

349-367.

17.James A. R. Compromisers in English: a cross-disciplinary approach to their interpersonal significance / A. R. James // Journal of Pragmatics. - 1983. - Vol. 7, No 1. - P. 191-206.

18.Lakoff R. The logic of politeness or minding your p's and q's / R. Lakoff // Papers from the 9th Regional Meeting of the Chicago Linguistic Society. - Chicago : Chicago Linguistic Society. - 1973. - P. 292-305.

19.Leech G. N. Explorations in Semantics and Pragmatics / G. N. Leech. - Amsterdam, Philadelphia : Benjamins, 1980. - 133 p.

20.Lippmann W. Public Opinion / W. Lippman. - NY : Macmillan, 1922. - 427 p.

21.Malz D. N., Borker R. A. A cultural approach to male - female miscommunication / D. N. Malz, R. A. Borker // Language and Social Identity. - L., NY. : Routledge, 1982. - P. 198-225. (247)

Martynyuk A. P. Male and female stereotypic qualities through the English adjective / A. P. Martynyuk // Вісник ХНУ - 2001. - № 537. - С. 128-134. (249)УДК 811.161.2'243'36'373

Дерба С. М.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ

ЯК МОДЕЛЬ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті розглянуто методичні аспекти створення навчального посібника з української мови для іноземних студентів. Йдеться про доцільність використання країнознавчих текстів при вивченні української мови з метою вироблення комунікативної компетенції іноземних студентів. Проаналізовано соціальні характеристики студен­тів, які необхідно врахувати при підборі навчального матеріалу.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, навчальний посібник, комунікативна компетенція, мотивація.

В статье рассмотрено методические аспекты создания учебного пособия по украинскому языку для иностранных студентов. Речь идет про обоснованность использования страноведческих текстов при обучении украинского языка с целью выработки коммуникативной компетенции иностранных студентов. Проанализиро­вано социальные характеристики студентов, которые необходимо учитывать при подборе учебного материала.

Ключевые слова: межкультурная коммуникация, учебное пособие, коммуникативная компетенция, мотивация.

The article covers methodological sides of creating the Ukrainian language for foreign students textbook. In order to work out the foreign students' communicative competence the article deals with advisability of using country studies texts while studying Ukrainian. Social characteristics of students that are to be taken into account while choosing materials for studying have been analyzed as well.

Key words: cross-culture communication, textbook, communicative competence, motivation.

Міжкультурна комунікація є основою змін у сучасному суспільстві. Багато чинників зумовлюють зміну і розвиток новітніх комунікативних процесів, а саме: бажання пізнати духовний світ різних народів, потреба у культурному порозумінні, стрімкий розвиток соціальних умов нашого суспільства. Якщо ми говоримо про між-культурну комунікацію, то одразу постає питання глобалізації, яка характеризується розширенням контактів між державними інститутами, соціальними групами й індивідами різних країн та культур, запозиченням культурних цінностей та зміною культурного середовища внаслідок міграції [2].

Так, ідея виникнення праці "Знайомство з Україною (навчальний посібник з української мови для іноземних студентів)" з'явилась після роботи автора в Інституті міжнародних відносин Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка. Це було пов'язане з пошуком ефективної моделі навчання, яка б формувала між-культурну комунікацію іноземних студентів. Варто зазначити, що групи студентів представлені громадянами різних країн (Азербайджану, Туркменістану, Росії, Білорусії, Грузії, Конго, Перу, Німеччини та ін.).

Актуальність даного дослідження полягає в сучасних умовах навчання іноземних громадян в Україні. Вони приїхали до незнайомої їм країни, а навчатися їм доводиться у дуже різноманітних групах за своїм національним складом. Мета даної роботи - створити національно-орієнтовану модель вивчення української мови як іноземної. Предметом є науково-популярні та наукові тексти про Україну. Дана праця спрямована на ознайомлення іноземних студентів з країною, в якій вони вирішили здобути вищу освіту, а також на оволодіння навичками української мови.

Практика створення національно-орієнтованих підручників з української мови як іноземної порушує перед сучасною методикою навчання питання щодо вдосконалення форм і способів урахування рідної мови і культури адресата підручника. Теоретичною базою для такого вдосконалення є країнознавча інформація, спрямована на виявлення специфіки української мови (культури) порівняно з іншими мовами світу. Коли людина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий "культурний шок" через недостатнє знання національних цінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов. Щоб уникнути таких непорозумінь, необхідно добре знати, ту чи іншу культуру [1]. Тому при укладанні даного навчального посібника враховува­лась особливість цих груп. Але основне спрямування цієї роботи - це вироблення комунікативної компетенції іноземних студентів.

У навчальному посібнику матеріал поділений на 12 тем, які містять і тексти, і справжні мовленнєві зразки, що відображають реальне україномовне мовлення сучасності. Під час підбору навчальних текстів і завдань до них враховувалось безліч факторів. Насамперед те, що іноземні студенти приїхали здобувати вищу освіту в Києві з різних країн (навіть материків). Вони мають різні психологічні і соціальні погляди на життя. Теми навчального посібника визначались з урахуванням того, що студенти з різних країн приїхали в Україну вперше і не можуть швидко зорієнтуватися в звичаях і традиціях українців, навіть просто географічно в Києві чи Україні. Надзви­чайно важливі в аудиторії є соціальні характеристики учасників (вік, стать, спеціальність, служба в армії тощо), тому що вони відображаються у мовленні студента-іноземця. Національна приналежність студента теж знайде своє відображення в його усному мовленні (особливо у фонетиці). Наприклад, звук [р] буде по-різному звучати у студента з Азербайджану, Конго (тут важливо, що це колишня французька колонія) та Перу. Мають певне зна­чення й умови навчання, а саме кількість студентів у групі (двоє чи двадцять), це відображатиметься на бажанні іноземних студентів спілкуватися між собою українською мовою.

Крім того, мотивація іноземних студентів буде надзвичайно важливою. Вони під час вивчення української мови намагаються отримати безліч знань про Україну (територію, кордони, столицю, промисловість (важку і легку), міжнародні зв'язки, участь у міжнародних організаціях, імена і дані з життя відомих українців, звичаї і побут українців та ін.). Таким чином, в міжкультурній комунікації мова спілкування виконує усі функції мови, а особливо такі: встановлення контакту, отримання інформації. Мотиваційна сфера людини має складну структу­ру. Стосовно вивчення іноземних мов виділяють два види мотивації: зовнішню і внутрішню. Зовнішня, або со-

© Дерба С. М., 2012ціально обумовлена, мотивація спрямована на досягнення далекосяжної "стратегічної" мети: оволодіння мовою як культурним кодом іншого народу - "перепусткою" до його духовних скарбниць. Володіння іноземною мовою усвідомлюється як досягнення якісно нового рівня особистості, котрий дає їй більше шансів для здійснення свого життєвого призначення. Внутрішня мотивація виникає, власне, у процесі вивчення іноземної мови. Серед осно­вних різновидів мотивації внутрішнього типу слід назвати комунікативний (усвідомлення потреби спілкуватися іноземною мовою, мати змогу читати літературу тощо) і лінгвопізнавальний [3, с. 95].

Лінгвопізнавальна мотивація полягає в позитивному ставленні іноземних студентів до осмислення явищ мови у систематизованому вигляді. При формуванні цієї мотивації у студентів-іноземців стимулювалась пошукова діяльність на мовному матеріалі запропонованого посібника. Він забезпечує практичне оволодіння українською мовою: 1) містить велику кількість завдань, що моделюють реальні ситуації спілкування, які сприяють актив­ному формуванню різноманітних мовленнєвих навичок; 2) забезпечує підконтрольне з боку викладача свідоме засвоєння студентів-іноземців української мови.

Навчальний посібник є комплексом науково-популярних текстів і завдань до них. Він дає змогу створюва­ти іноземним студентам зразки зв'язних висловів відповідно до мети, умов спілкування. За допомогою текстів ми розширюємо країнознавчі знання студентів про Україну, їх словниковий запас, але й граматичну структуру мовлення. Оскільки у процесі формулювання зв'язних висловлювань під час відтворення отриманої інформації іноземний студент удосконалює свої знання граматики. Така комунікативна спрямованість завдань до текстів допомагає іноземним студентам формувати свої навички складання характеристики предмета, явища, доведення своїх переконань, ознайомлення інших студентів з особливостями культури своєї нації.

Література:

1.Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич. - 2-ге вид., доп. - К. : ВЦ "Ака­демія", 2009. - 376 с. (Серія "Альма-матер")

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства