Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Велику зацікавленість викликає у студентів і обговорення інформації на теми: "Meeting Internationally", "Pre­senting a Gift" , "Dress Code", "Time - a Multi - Cultured Thing", "Multinational Management", де йдеться про сприйняття людьми різними національностями жартів, поведінку під час різних церемоній, зустрічей, дарування подарунків, квітів, надсилання привітань.

Неможливо зрозуміти процес становлення особистості у відриві від культурної спільності. Б.Ананьєву на-

 

© Малюська З. В., 2012лежить афоризм, з яким неможливо не погодитись: "особистість - це продукт культури" [1, с. 29]. Культура в найширшому її розумінні і виявленні виконує цілий ряд функцій: пристосування до середовища, пізнавальну, інформативну, комунікативну, регулятивну, соціалізації. Процес соціалізації містить в собі засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, отже, культури в її різних видах, які дозволяють йому діяти в якості повноправного члена суспільства.

Засвоєння національної культури відбувається і в тому випадку, коли вже сформована людина з тієї чи іншої причини пориває зв'язки з етнічною або національною спільнотою, в якій вона виросла. В цьому випадку соціо­логи використовують термін "акультурація", введений в методику викладання іноземних мов Е. Верещагіним і Д. Костомаровим. "Акультурація - процес засвоєння особистістю, яка виросла в культурі а елементів культури б" [3, с. 493]. Людина, яка володіє культурами а і б в соціології називається особистістю на рубежі культур. Формування цієї культури і повинно, бути метою навчання іноземній мові. Ось чому навчання іноземним мовам необхідно здійснювати в тісному, нерозривному зв'язку з навчанням культури країни, мова якої вивчається. Інак­ше кажучи, мова йде про необхідність формування інтеркультурної компетенції як першочергової мети навчання студентів іноземних мов. При цьому мається на увазі не тільки інтерес до контакту з іншою культурою, а й роз­ширення соціального та інтелектуального світогляду студентів. Знайомство студентів з історичним оточенням іншої країни для кращої орієнтації у власному та чужому суспільстві не може обмежуватися лише реальними умовами країни, а має привести студентів до сприйняття власних цінностей та суспільних взаємозв'язків.

На наш погляд, рідна культура засвоюється набагато краще завдяки схожим та різним способам сприйняття, а також при взаємодії між ними. Навчання іноземної мови дає можливість не лише поглянути збоку на звичні для нас культурні особливості, взаємозв'язки та оцінити їх, але й критично наблизитися до іншої культури і в той же час ставитися до неї з симпатією, терпимістю та розумінням.

Таким чином, проблема формування міжкультурної компетенції полягає у вільному наближенні до поведінки людей з іншою культурною орієнтацією. Навчання повинно починатися з цілеспрямованого пізнання власної культури та традицій. Саме пізнання культури, вміння її цінувати допоможе індивіду уважно ставитись та усві­домлювати чуже, розуміти його, сприймати та поважати.

Виходячи з соціально-психологічної точки зору, особистість того, кого ми навчаємо, повинна бути готова до повторної акультурації і до міжкультурного спілкування і взаєморозуміння. Ця готовність виявляється в таких якостях особистості, як:

-  усвідомлення особистої ідентичності і презентація її. Це здатність індивіда зрозуміти, що власне сприйняття світу обумовлено соціокультурними факторами і колективним менталітетом, які не так легко змінити. Але це означає і здатність індивіда змалювати свій світ представникам іншої культури на їх мові;

-  здатність індивіда абстрагуватися від власної позиції, поглянути на неї зі сторони, розуміючи при цьому, що є інші бачення світу, і що забобони і спостереження іншого світу по відношенню до нього такі ж природні, як і його власні;

-  здатність індивіда ввійти в ситуацію представника іншої соціокультурної спільноти і спромогтися зрозуміти його. У розвитку цієї якості велику роль відіграють афектні, а не пізнавальні процеси, так як поза мовним серед­овищем це відбувається опосередковано через тексти, фільми, картини;

-  здатність особистості не боятися зустрічі з "чужим", не уникати її, а вступати в контакт. Ось чому, саме на заняттях іноземної мови потрібно давати студентам таку можливість зустрічі з "чужим" і розвивати здатність аналізувати і обговорювати своє сприйняття, порівнювати різні культури.

Таким чином, очевидно, що успішний розвиток особистості, готової до діалогу культур, представляє собою процес, яким можна керувати, керуючи процесом засвоєння іншомовної культури.

Однак, однієї соціально-психологічної готовності особистості до міжкультурного спілкування недостатньо. Необхідно створити такі умови спілкування, які б виступали в ролі механізму соціальної взаємодії і сприяли за­своєнню норм і моделей мовної і немовної поведінки, обумовлених соціумом країни, мову якої вивчаємо.

Поняття "соціальний контекст" передбачає врахування минулого досвіду, накопиченого людством. В кому­нікації поняття "соціальний контекст" доповнюється поняттям "контекст культури", до якого відносять знання реалій із найрізноманітніших сфер життя, історії, культури народу.

Для студентів, які вивчають іноземну мову, необхідною умовою є спеціальне формування навиків і стерео­типів мовної і немовної поведінки як необхідної умови оволодіння культурою іншомовної комунікації. Якщо ж ці умови не виконуються, то стереотипи мовної і немовної поведінки, засвоєні на рідній мові, автоматично пере­носяться на іноземну мову.

Вивчення іноземної мови і оволодіння нею як засобом спілкування між представниками однієї культури приводить до того, що норми культури, зокрема, країни, мову якої вивчаємо, які потрібно знати, враховувати і використовувати у спілкуванні, сприймаються як чужі і незвичні. Незнання особливостей національного со-ціокультурного менталітету приводить до стану дискомфорту. Крім того, ті індивіди, які вивчають мову поза мовним середовищем, часто потрапляють в "комунікативні пастки" або переживають "культурний шок". Дуже ефективно провокувати такі "мовні пастки" і ситуації на заняттях, такі як емоційне переживання (сміх, здивуван­ня) забезпечує їх запам'ятовування.

Не викликає сумніву той факт, що неможливо створити на заняттях іноземної мови повної об'єктивної кар­тини іншомовного світу і його культури, так як їх просто не існує. Однак не слід нехтувати можливістю змоде-лювати світ іншомовної культури з тією чи іншою ступінню повноти і комплексності. Ситуації міжкультурного спілкування, які моделюються на заняттях, повинні базуватись на моделях обох культур - рідної і іншомовної. Інакше, з однієї сторони, це не будуть ситуації міжкультурного спілкування, а з іншої, без цього неможливо буде, наприклад, загострити увагу студентів по відношенню до чужої культури.

Створення моделі іншомовної культури, яка дозволяє відтворити соціально-культурний простір і елементисоціально-культурного оточення і сформувати на цій основі лінгвосоціокультурну компетенцію, можливе в учбо­вих закладах лише через максимальне наповнення учбових матеріалів автентичними аудіо-, відео- і друкованими матеріалами.

Таким чином, можна зробити висновок, що формування лінгвосоціокультурної компетенції в штучних умо­вах вивчення іноземної мови поза мовним середовищем цілком можливе, так як для цього є певні соціально-пси­хологічні передумови.

Література:

1.Ананьев В. Г. Человек как предмет познания. - Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1968. - 338 с.

2.Буданов С. І. Business English. Ділова англійська мова/ С. І. Буданов, А. О. Борисова - Донецьк : СПД ФО Сердюк В.І., 2005. - 112 с.

3.Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура : Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. - М. : Рус. яз., 1990.

4.Корнилов О. А. Языковые модели мира //Россия и Запад : диалог культур. - М., 1994.

Уорф В. Л. Language, Thought and Reality. - Cambridge, Mass : M.I.T.,1967.УДК 811.111-26

Мартишок А. П.,

Луцький національний технічний університет

КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

У статті піднімається проблема вибору оптимального підходу до вивчення англійської мови. Аналізуються основні методики та акцентується увага на їх особливостях. Доводиться, що кожний етап розвитку методики викладання англійської мови мав свої позитивні та негативні риси і свою об'єктивну цінність.

Ключові слова: методика викладання англійської мови, комунікативна спрямованість, класичний підхід, ін­тенсивна методика, тести, лінгвосоціокультурний метод.

В статье поднимается проблема оптимального подхода к изучению английского языка. Анализируются основные методики и акцентируется внимание на их особенностях. Доказывается, что каждый этап развития методики изучения английского языка имел свои позитивные и негативные качества и свою объективную ценность.

Ключевые слова: методика изучения английского языка, коммуникативная направленность, интенсивная ме­тодика, тесты, лингвосоциокультурный метод.

The article deals with the problem of the optimal approach to teaching English. Basic methodologies and their peculi­arities are analysed. It is proved that every stage of development of methodology of teaching English had his positive and negative features and objective value.

Key words: methodology of teaching English, communicative approach, classic approach, intensive methodology, tests, linguistic and sociological method.

Вища освіта нині ставить за мету формування особистості студента-громадянина, потребує активізації його творчих сил та здібностей, а це неможливо без глибоких змін у системі підготовки спеціалістів, без підвищення їх загальноосвітнього рівня, професійної майстерності та мобільності, без формування інтелектуальних якостей, без належної філологічної підготовки. Одним із провідних напрямів реформування системи національної освіти є використання інноваційних методів викладання в поєднанні з класичними, зрозумілими.

Проблема вибору методичного напряму та ефективного підходу при вивченні іноземних мов є актуальною і знайшла своє відображення як у працях вітчизняних, так і зарубіжних вчених [1; 3; 6]. Аналіз останніх досліджень і публікацій можна знайти в роботах С.В. Гапонової, Є.І. Пасова, П.О. Беха, Т.С. Антонової, А.Л. Харитонової, І.О. Сімонової та багатьох інших. Проте, не зважаючи на це, як показав проведений аналіз, постійна еволюція суспільного замовлення зумовлює необхідність подальшого дослідження теоретичних основ різноманітних під­ходів та специфіки їх реалізації у процесі навчання.

Останнім часом ринок освітніх технологій рясніє пропозиціями з найрізноманітніших прийомів вивчення англійської мови. Все актуальнішим стає питання методики викладання, що свідчить про підвищення культури споживання інтелектуальної продукції.

Спантеличений абітурієнт чи студент застигає перед книжковими полицями з лінгвістичною літературою і медіа-посібниками або задумливо переглядає довгий список рекламних оголошень. Найрізноманітніші пропо­зиції засвоєння іноземної мови примушують задуматись. "Англійська за два тижні", "Комунікативна методика викладання англійської мови", "Англійська з англійцями", "Ефективний експрес-метод", "Англійська на рівні підсвідомості", "Швидке вивчення англійської мови за методом Калана" - це ще не весь список сучасних пропо­зицій, які переконливо акцентують саме на своїй методиці, в якій багато нового і невідомого. Це, на нашу думку, породжує сумніви в результатах. Чи можна довіряти сучасним технологіям? Можливо доречніше віддати пере­вагу методикам, які добре зарекомендували себе.

Метою статті є розглянути та проаналізувати підходи до вивчення англійської мови на різних етапах роз­витку педагогічної науки, показати переваги та недоліки кожного з них.

Очевидним залишається той факт, що наприкінці XX ст. відбувся перелом в методиці викладання англій­ської мови. Раніше всі пріоритети без залишку віддавалися граматиці, майже механічному оволодінню вокабу-ляром, читанню і літературному перекладу. Це принципи "старої школи", де оволодіння мовою здійснювалося за допомогою довгої рутинної праці. Завдання пропонувалися досить одноманітні: читання тексту, переклад, запам'ятовування нових слів, переказ, вправи по тексту. Як бачимо, таке навчання реалізовувало лише одну функцію мови - інформативну, а мову добре знали одиниці. Проте за ступенем володіння граматикою вони могли сміливо змагатися з випускниками Кембриджа!

Зараз для досягнення такого, як і раніше високого соціального положення теж потрібно чимало старанності, за­взятості і щоденної праці. Але воістину "революційно" те, що мова стала в тій чи іншій формі доступною більшості. І пропозиція все більше орієнтована на споживача. Навіщо, наприклад, студентові технічної спеціальності вивчати фо­нетичні феномени типу палаталізація приголосних або типи редукції. Такі люди в майбутньому будуть, як правило, працювати в офісі й, відповідно, їх необхідно орієнтувати на розвиток цілком визначених знань і навичок. Відомий фахівець у галузі лінгвістики та методики викладання іноземної мови С.Г. Тер-Мінасова справедливо відзначає, що з не­давнього часу вивчення мови стало більше функціональним і "фахівці у різних галузях науки, культури, бізнесу, техніки і всіх інших областей людської діяльності зажадали негайного навчання іноземним мовам як знаряддю виробництва. Їх не цікавить ні теорія, ні історія мови, а іноземні мови, в першу чергу англійська, потрібні їм виключно функціонально, для використання в різних сферах життя суспільства як засіб реального спілкування з людьми з інших країн" [2, c. 61].

Сьогодні викладання мови придбало прикладний характер, у той час як раніше воно було порівняно абстрактним і теоретизировавшим. Ще Аристотель вивів знамениту тріаду викладацької етики, яка як не можна краще співвідноситься з сучасними вимогами: логос - якість викладу, пафос - контакт з аудиторією, етос - відношення до оточуючих. Це правило

© Мартинюк А. П., 2012справедливо і для оратора, і для актора, і для викладача іноземної мови, роль якого передбачає і дві перші іпостасі. Функ­ції педагога в освітньому процесі значно змінилися. Вчитель-диктатор не здатний надати учням свободу вибору і забезпе­чити необхідну в осягненні настільки тонкої матерії, як мова, "свободу навчання". Тому такий негативний педагогічний образ поступово стає надбанням історії. На зміну йому прийшов учитель-спостерігач, вчитель-посередник та керівник Хоча особистість викладача в даному випадку відходить на другий план, вплив же його на аудиторію, яка, у свою чергу, стає більш камерною, не зменшується, а, навпаки, зростає. Саме вчитель на більшості сучасних курсів є організатором групової взаємодії (ідеальним колективом для вивчення іноземної мови в даний час вважається група з 10-15 осіб, оскіль­ки саме така кількість людей може спілкуватися між собою з максимальним ефектом, інтересом та користю) [1].

Прогрес і принципові зміни методів вивчення мови, безсумнівно, пов'язані з новаціями в галузі психології особистості та групи людей. Психологічний чинник вивчення іноземних мов висувається на ключові позиції.

Зараз ми проаналізуємо різні підходи до викладання іноземної мови і визначимо їхні переваги та недоліки.

В основі класичного підходу лежить розуміння мови як реального та повноцінного засобу спілкування, а отже, всі мовні компоненти - усна та писемна мова, аудіювання та ін. - потрібно розвивати в студентів планомірно і гармонійно. Класична методика частково переводить мову на самоціль, але це не можна вважати недоліком. Такий комплексний підхід спрямований, в першу чергу, на те, щоб розвинути у студентів здатності розуміти і створювати мову. Методика передбачає заняття з викладачами, але такий порядок (хоча і не зовсім сучасний) не можна вважати мінусом. Викладач, який не є носієм мови, має можливість аналізувати і зіставляти дві мовні системи, порівнювати конструкції, краще доносити інформацію, пояснювати граматичні правила, попереджати можливі помилки. Загальна захопленість іноземними фахівцями - явище тимчасове, тому що західний світ по достоїнству оцінив пріоритет білінгвального володіння мовами. Найбільшу цінність в сучасному світі представ­ляють вчителі, здатні мислити в контексті двох культур і доносити до студентів відповідний комплекс знань [4].

Лінгвосоціокультурний метод - це один з найсерйозніших і всеосяжних методів вивчення іноземної мови. Його прихильники твердо впевнені, що мова втрачає життя, коли викладачі і студенти ставлять метою оволодіти лише "неживими" лексико-граматичними формами. Відомо, що особистість - це продукт культури. Мова - теж. І найпереконливіше це підтверджують наші мовні помилки. Наприклад, якщо для нашого співвітчизника, який поверхнево володіє мовою, різниця між виразами Don 't you want to go? і Would you like to go? не дуже-то велика, то для британця вона принципова, тому що перше він сприйме як не найкращий тон. Дуже часто у світі ділово­го спілкування звучить запитання "What problems are you interested in?", не враховуючи, що в англійській слово "problems" має стійко негативний відтінок. Правильно це питання буде звучати: "What issues are you interested in?"

Лінгвосоціокультурний метод приймає в розрахунок той простий факт, що 52% помилок здійснюються під впливом рідної мови, а 44% криються всередині мови, яка вивчається. Раніше стежили за правильністю мовлен­ня; тепер, крім цього, прагнуть підвищувати її змістовність. Важливий зміст інформації, що передається, тобто комунікативний рівень, тому що в будь-якому випадку кінцева мета спілкування - бути зрозумілим [3].

Лінгвосоціокультурний метод об'єднує мовні структури (граматику, лексику і т.д.) з позамовними фактора­ми. Тоді на стику світогляду в національному масштабі і мови, тобто свого роду способу мислення (не будемо забувати про те, що людина належить до тієї країни, мовою якої думає), народжується той багатий світ мови, про який писав лінгвіст В. фон Гумбольдт: "Через різноманіття мови для нас відкривається багатство світу і різ­номаніття того, що ми пізнаємо в ньому ... " Лінгвосоціокультурна методика базується на наступній аксіомі: "В основі мовних структур лежать структури соціокультурні". Ми пізнаємо світ за допомогою мислення в певному культурному полі і користуємося мовою для вираження своїх вражень, думок, емоцій, сприйняття [4].

Мета вивчення мови за допомогою даного методу - полегшення розуміння співрозмовника, формування сприйняття на інтуїтивному рівні. Тому кожен студент, який обрав такий органічний і цілісний підхід, повинен ставитися до мови, як до дзеркала, в якому відображаються географія, клімат, історія народу, умови його життя, традиції, побут, повсякденну поведінку, творчість.

Перший рядок у рейтингу популярності методик активно утримує комунікативний підхід, який, як випливає з його назви, спрямований на практику спілкування. Ця методика відмінно "працює" в Європі та США. Комуні­кативна методика, як слід вже з її назви, спрямована саме на можливість спілкування з чотирьох сторін, на яких тримається будь-який мовний тренінг (читання, письмо, говоріння та сприйняття мови на слух) підвищена увага приділяється саме двом останнім. Ви не почуєте на заняттях особливо складних синтаксичних конструкцій чи серйозної лексики. Усна мова будь-якої грамотної людини досить сильно відрізняється від письмової [5].

Однак помилкою було б думати, що комунікативний метод призначений тільки для легкої світської бесіди. Ті, хто хоче бути професіоналом в конкретній облаcті, регулярно читає публікації зі своєї тематики в іноземних виданнях. Володіючи великим словниковим запасом, вони легко орієнтуються у тексті, але підтримати бесіду з іноземним колегою на ту ж тему їм коштує колосальних зусиль. Комунікативний метод покликаний, у першу чергу, зняти страх перед спілкуванням.

Не варто випускати з уваги те, що ще одна чітка градація методик викладання англійської проходить по лінії "наша-закордонна". Зарубіжних не так уже й багато. Якщо відкинути американський англійська і тест TOEFL як якийсь індикатор підсумків вивчення мови, то залишаються два монополіста у сфері викладання британського англійської - Оксфорд і Кембридж.

Оксфордський і кембриджський підходи до мови об'єднує те, що в основу роботи більшості курсів покладена комунікативна методика, інтегрована з деякими традиційними елементами викладання. Вона передбачає макси­мальне занурення студента в мовний процес, що досягається за допомогою відомості апеляції учасника навчання до рідної мови до мінімуму. Основна мета цієї методики - навчити студента спочатку вільно говорити мовою, а потім думати нею. Важливо й те, що механічні виконання вправ теж відсутні: їхнє місце займають ігрові ситуації, робота з партнером, завдання на пошук помилок, порівняння і зіставлення, підключають не тільки пам'ять, але і логіку, вміння мислити аналітично і образно. Часто в підручниках наводяться витяги з англо-англійського слов­ника. Саме англо-англійської, а не англо-російського, французького, італійського і т.д. Весь комплекс прийомівдопомагає створити англомовне середовище, в якому повинні "функціонувати" студенти: читати, спілкуватися, брати участь у рольових іграх, викладати свої думки, робити висновки. Оксфордські і кембріджські курси орі­єнтовані на розвиток не тільки мовних знань, але також креативності та загального кругозору студента. Мова дуже тісно переплетена з культурними особливостями країни, отже, навчання неодмінно включає країнознавчий аспект. Британці вважають за потрібне дати людині можливість легко орієнтуватися в полікультурному світі, і це легко здійснюється за допомогою такого потужного об'єднавчого чинника, як англійська мова [6].

Отже, якщо підвести підсумки, або, висловлюючись по-англійськи, зробити summary, британські методики ма­ють ряд характерних рис. Більшість їх розроблено на основі інтеграції традиційних і сучасних методів викладання. Диференціація за віковими групами та багаторівневий підхід дають можливість розвитку окремої людської особис­тості, впливають на її світогляд, систему цінностей, самоідентифікацію, вміння мислити. Простіше кажучи, на перше місце ставиться популярний нині індивідуальний підхід. Всі без винятку британські методики націлені на розвиток чотирьох мовних навичок: читання, письма, говоріння та аудіювання. При цьому великий акцент робиться на вико­ристання аудіо-, відео-та інтерактивних ресурсів. Завдяки різноманітності методичних прийомів, в числі яких одне з провідних місць займають мовні технології, британські курси сприяють формуванню навичок, необхідних людині в сучасному діловому житті (вміння робити доповідь, проводити презентації, вести листування і т.д.). Незаперечні "плюси" британських розробників - складання курсу на базі автентичного матеріалу, велику увагу до стилістики, прагнення дати "ситуативний" та "живої" англійський через "життєві" приклади напівреальних персонажів. Деякі (але далеко не всі) методики відрізняються гарною систематизацією матеріалу. Мабуть, британські методики - кра­щий варіант для тих, хто хоче вивчати "real English" або переслідує мету звичайної лінгвістичної підготовки.

Особливу популярність набуває інтенсивна методика навчання англійській. ЇЇ гаслом можна обрати: "Час - гро­ші". Вивчати англійську інтенсивно дозволяє висока ступінь шаблонності - ця мова складається з кліше на 25%. Запам'ятовуючи і відпрацьовуючи певне коло "стійких виразів", ви в принципі зможете порозумітися і зрозуміти співрозмовника. Звичайно, той, хто обрав інтенсив, тому не вдасться отримати задоволення від читання Байрона в ори­гіналі, але ж і цілі цього курсу зовсім інші. Інтенсивний метод направлений на формування "виразної мовної поведін­ки", і тому часто має мовний характер. На добрих курсах вам, швидше за все, забезпечать можливості необмеженого спілкування і максимальної реалізації потенціалу, а "у фокус" курсу потраплять ваші потреби. Кожен студент зможе відчути себе особистістю. А навчальними прийомами, швидше за все, будуть діалогічне спілкування та тренінги [3].

Разом з основними підходами до вивчення іноземної мови, на нашу думку, варто звернути увагу на методику підготовки до тестів і кваліфікаційих іспитів.

Тести поділяються за рівнями, і методика підготовки залежить, перш за все, від бази знань студента. Слід взяти до уваги, що тест ніяких додаткових знань не дає, це лише перевірка і атестація вже наявного "багажу". Тому тесто­ві методики не служать для вивчення мови: Вони допомагають студенту краще представити себе на іспиті, спонука­ють його до повторення розділів граматики, лексики, орієнтують на конкретні форми роботи. Хоча на сьогоднішній день існує декілька варіантів шкал тестів, вони між собою принципово не різняться. Як правило, шкала включає 7 наступних рівнів: Beginner, elementary, pre-intermediate (or lower intermediate), intermediate, higher intermediate, ad­vanced (or near native). За таким же принципом рівневим побудовано і більшість зарубіжних курсів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства