Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

На рівні слова є також великі відмінності - структура формування українського слова різноманітніша, ніж англійського. В англійській мові в результаті змін, що відбулися в структурі слова під час його історичного роз­витку, утворилась велика кількість односкладових слів і виник новий спосіб утворення слів - конверсія, чого немає в українській мові. Кількість багатозначних і омонімічних слів в англійській мові значно більша, ніж в українській.

Синтагматичний рівень містить велику кількість невідповідних елементів.

Невідповідності спостерігаються у функціонуванні неособових форм дієслова, які в англійській мові в меж­ах простого речення утворюють конструкції, що є потенційними еквівалентами відповідних підрядних речень в українській мові. Чільне місце посідають відмінності в системі атрибутивних комплексів.

Великі труднощі в розумінні відтінків значення пов'язані з порядком слів у англійській та українській мовах. В англійській мові через морфологічну неоформленість слова порядок слів має граматичне значення і визначає таким чином синтаксичні зв'язки між елементами речення. В українській мові порядок слів таких функцій не виконує.

Суб'єктивні фактори меж перекладу обумовлені мовною і культурною компетенцією перекладача і редактора, а також їх талантом, рівнем професіоналізму, світоглядом і сприйняттям вихідного матеріалу. В тексті перекла­дач неминуче відображає своє власне розуміння образів героїв, подій, що відбуваються, яке не обов'язково спів­падає із задумом авторів фільму. Крім того, кожен перекладач по-своєму оцінює вимоги до перекладу і, виходячи з цього, обирає свою стратегію перекладу: скрупульозно відтворити стиль фільму, обмежуватися передачею за­гального змісту кожної фрази тощо. В художньому перекладі ці суб'єктивні фактори відіграють важливу, а іноді й першочергову роль. Перекладач стає посередником між мистецьким твором і чужою новою культурою. Йому необхідно відтворити індивідуальну своєрідність оригіналу, зберегти його естетичне сприйняття. Зрештою, від того наскільки талановито перекладач виконає свою роботу, залежить доля твору в новій культурі.

У теоретичних перекладознавчих розвідках, присвячених питанням відтворення кінотексту для цільової ау­диторії, наголошується, що все коло перекладацьких проблем пов'язане з необхідністю залучення до цього типу тексту не репродуктивних перекладацьких стратегій (термін - В.В. Демецької), а саме адаптивних стратегій. Так, в одній із статей Р. Матасов наголошує на необхідності опанування майбутніми перекладачами навичками аналізу цільової аудиторії з подальшим вибором релевантної перекладацької стратегії, вміння виявляти важливі з точки зору розвитку сюжету елементи відеоряду, а також особливості художнього стилю авторів кінофільму, оскільки кінотекст потребує врахування лінгвоетнічних комунікативних компетенцій носіїв мови перекладу [3]. Сам термін "кінотекст" він трактує як "технічно диференційовану динамічну знакову ситуацію, що є сукупністю структурних елементів кіномови у рамках кінематографічного твору, яка відправляє, відповідно до жанрової спе­цифіки, певне інформаційно-емоційне повідомлення реципієнтові (глядачеві). Це повідомлення має вигляд си­нергетичної комбінації семіотичних кодів (вербальної мови/мов, музики, кінесики, іконіки і т.ін.), що характери­зується змістовою довершеністю, інтертекстуальністю, поліавторською модальністю та наявністю різноманітних стилістичних фігур мови кіно (кінометафори, кіноепіфори, паралелізм, еліпс і т.ін.), записана на матеріальному носії і призначена для аудіовізуального сприйняття" [3].

Лінгвістична система кінотексту як предмет кіно/відеоперекладу включає в себе:

-   титри і надписи, що є складовою частиною світу речей фільму;

-   усну складову (вербальне мовлення акторів, закадровий тескт, пісня і т.ін.) [3].

Кіноперекладачеві важливо вміти швидко знаходити необхідну інформацію про фільм в інтернеті, тому він має знати якомога більше тематичних ресурсів, де викладені короткі відомості про фільми, основні та/або режи­серські сценарії, рецензії тощо.

Аналізуючи теоретичні та практичні статті у друкованих та інтернет виданнях підсумуємо, що перекладоз-навці та перекладачі опікуються такими проблемами кіноперекладу: неспівпадіння систем національних мов, що призводить до втрати еквівалентності, труднощі перекладу назв кінофільмів; кінодіалог як одиниця перекладу; специфіка перекладу фільмів із субтитрами; фільм як форма сучасного художнього тексту; проблеми прагматич­ної адаптації тексту художнього фільму; психолінгвістичні особливості перекладу кіно- та відеоматеріалів; кри­терії оцінювання кіноперекладу - чи відрізняються вони від критеріїв, за якими оцінюють переклад художнього тексту; впровадження курсу кіноперекладу у фахових ВНЗ та ін.

Таким чином, перекладаючи кінотекст, важливо не лише зробити фільм зрозумілим глядачеві, але й зберегти задум оригіналу, розкрити образи персонажів у заданому режисером стилістичному напрямку, передати засоба­ми мови перекладу цілісний твір, не допустити порушення його впливової сили.Проблематика дослідження має суттєві перспективи, актуальне теоретичне та практичне значення для пере-кладознавства, з огляду на можливість вивчення фільму як форми сучасного художнього тексту; проблеми праг­матичної адаптації тексту художнього фільму; критеріїв оцінювання кіноперекладу.

Детальне дослідження перекладу кінофільмів як видів художнього тексту також важливе для досягнення ви­щого рівня кіноперекладів в Україні, що сприятиме розвитку кіномистецтва зокрема та української культури загалом.

Література:

1. Гарбовский Н. К. Теория перевода. - М., 2004. - 544 с.

2. Ефремова М. А. Концепт кинотекста : структура и лингвокультурная специфика : На материале кинотекстов советской культуры. Дисс ... канд. филолог, наук. - Волгоград, 2004. - 185 с.

3. Матасов Р. А. Методические аспекты преподавания кино/видоеперевода // Известия Российского государ­ственного педагогического университета им. А. И. Герцена. - РГПУ им. А. И. Герцена, 2009. - С. 155-166.

4. Оболенская Ю. Л. Художественный перевод и межкультурная коммуникация. - М., 2006. - 336 с.

5. Райс К. Классификация текстов и методы перевода // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. -М., 1978. - С. 202-228.

6. Снеткова М. С. Лингвостилистические аспекты перевода испанских кинотекстов : На материале русских пере­водов художественных фильмов Л. Бунюэля "Виридиана" и П. Альмодовара "Женщины на грани нервного срыва". Дисс ... канд. филолог, наук. - Москва, 2009. - 232 с.

www.telekritika.kiev.ua.УДК 82.03:82.08

Іваницька М. Л.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

МІСЦЕ ОСОБИСТОСТІ ПЕРЕКЛАДАЧА В УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИНАХ

У статті розглядаються основні періоди в історії українського-німецького перекладу у поєднанні з висвіт­ленням ролі особистості перекладача: 1) кінець 19-го - поч. 20-го ст. - перше ознайомлення / вплив західно-українскього мультикультурного середовища; 2) радянська доба / ідеологічна мотивація; 3)популяризаторська діяльність А.-Г.Горбач; 4) сучасна Україна у відтворенні молодих перекладачів.

Ключові слова: художній переклад, літературні взаємини, особистість перекладача.

В статье рассматриваются основные периоды в истории украинско-немецкого перевода и роль в этом про­цессе личности переводчика: 1) конец 19-го - нач. 20-го века - первое ознакомление / влияние западноукраинской поликультурной среды; 2)советская эпоха /идеологическая мотивация; 3) популяризаторская деятельность А.-Г. Горбач; 4)современная Украина в отображении молодых переводчиков

Ключевые слова: художественный перевод, литературные контакты, личность переводчика.

The article studies the roles of translators within the main periods of the history of Ukrainian-German translation: 1) late 19th to early 20th century - introduction / influence of the West-Ukrainian multicultural milieu; 2) Soviet era / ideological motivation; 3) popularizing effect of translations by A.-H. Horbach's; 4) contemporary Ukraine in the representations of young translators.

Key words: literary translation, literary contacts, translator's personality.

Розвиток будь-якої національної літератури неможливий без контактів із іншими літературами, які відбува­ються в першу чергу завдяки перекладам. За останні кілька десятиліть завдяки Інтернету читачі мають змогу швидше знайомитися із надбаннями інших літератур, але й з перекладами різної якості. Перекладознавці та літе­ратурознавці дещо відстають від темпу міжлітературних контактів, напр., сучасні українсько-німецькі літератур­ні взаємини комплексно ще не вивчалися.

Наукова проблема полягає у тому, що прийшов час розглянути як центральний важіль міжлітературних вза­ємин особистість перекладача. Метою роботи є осмислення місця художнього перекладу 20-го - початку 21-го століття в українсько-німецьких культурних взаєминах, що видається нам актуальним для створення загальної картини літературного процесу обох країн та визначення ролі перекладача у цьому процесі. Предмет досліджен­ня - художні переклади з української німецькою, об'єктом дослідження виступає особистість перекладача як міжкультурного посередника.

Історію перекладу української літератури німецькою мовою досліджували небагато літературознавців і ще менше - перекладознавців. У контексті нашої розвідки варто назвати роботи Я. Лопушанського, О. Матвіїшин, А.-Г. Горбач, Я. Погребенника, котрі все ж займалися лише перекладами кінця 19-го - першої половини 20-го століття [2; 4; 5; 7; 8]. Про сучасний стан українсько-німецьких літературних взаємин можна скласти враження лише на основі небагатьох статей у періодиці та Інтернеті. Тому наше дослідження є новим.

Не ставлячи собі за мету вивчити питання у деталях, розглянемо основні періоди зацікавлення українською літературою у німецькомовному світі, українських авторів, що найбільше перекладалися німецькою, та рушійну силу міжлітературних контактів - перекладачів.

Найбільше німецькою мовою перекладено творів Т. Шевченка. Перші німецькі переклади віршів Шевченка зробив у 1870 р. тірольський поет Георг Обріст, що працював учителем у Чернівцях. Він з великою симпатією сприймав народні ліричні мотиви поезії Т. Шевченка, але буквалістична тенденція його перекладів, огріхи в ні­мецькій стилістиці і велика кількість залишених без перекладу українських реалій роблять ці переклади практич­но недоступними для німецького читача [1, с. 46]. За цими першими перекладами послідували роботи, виконані різними перекладачами, серед яких систематично займалася творчістю поета німецька письменниця і літерату­рознавець Юлія Віргінія. Вона видала його вибрані поезії, публікувала переклади у щорічних літературних збір­ках "Xenien-Almanach". На рубежі століть Т.Шевченка перекладали продовжувач його традицій Іван Франко та буковинець С.Шпойнаровський. У зв'язку з 50-річчям з дня смерті Т. Шевченка в 1911 і 1912 роках в німецькій пресі з'явилась велика кількість статей про життя і творчість Кобзаря, котрі дали поштовх до нових, хоча спо­радичних перекладів. Усі названі перекладачі займалися творчістю українського поета за покликом серця, тобто, аксіологічні орієнтири особистості перекладачів знаходилися у полі поцінування його лірики.

Серед українських класиків рубежу століть німецькомовному читачеві відомі також імена Лесі Українки та Михайла Коцюбинського, їхні твори з'явилися в періодиці в перекладах Ольги Кобилянської. А перші значні критичні розгляди творчості Лесі Українки в німецькій пресі належали перу того ж Іван Франка. Особистості І.Франка та О.Кобилянської ми розглядаємо як мультикультурні, котрі найповнішою мірою зуміли відтворити одну культуру для реципієнтів іншої. В 1921 p. в Берліні була опублікована книга "З країни колосків. Українська лірика" що вміщувала переклади німецької поетеси А.Ш. Вуцькі. В 1947 р. у НДР вийшла окремим виданням у перекладі Е. Берманна драматична поема "Лісова пісня". Твори М. Коцюбинського часто і багато переклада­ли німецькою мовою, переклади були включені у збірки "Українські оповідання" та "Українські оповідачі", а у Відні в перекладі В. Горошовського вийшла окремим виданням збірка новел М. Коцюбинського під назвою "Для загального добра". Всі ці перші публікації викликали широкий відгук в німецькій пресі. З'явилося багато рецензій в німецьких та австрійських газетах і журналах (напр., "Neues Wiener Tageblatt", "Wiener Abendpost"), в яких вказувалося на блискучу літературну майстерність українського письменника та витонченість і глибину

© Іваницька М. Л., 2012психологічних характеристик, щирий ліризм описів і пейзажів, виняткову, своєрідну архітектоніку і яскравість викладу [7, с. 276].

Варто звернути увагу на постать перекладача, вихідця з Галичини, австрійського журналіста і перекладача Вільгельма Горошовського, котрий став, по суті, одним із перших серйозних популяризаторів української літера­тури на теренах німецькомовних країн. Крім спадщини М. Коцюбинського він перекладав також твори І. Франка, І. Н.-Левицького, Ю. Федьковича, В. Стефанника, Б. Грінченка, А. Кримського та ін. Брався В. Горошковський і за твори Т. Шевченка, але опублікував лише "Заповіт", в одному з листів звертався до М. Коцюбинського "Чи не знайшовся б серед українців меценат, який би взявся видати Шевченка в моєму перекладі?" [6, с. 116], що свідчить про безкорисливість та відданість справі перекладу.

В радянську добу Т. Шевченко, як і Лесі Українка, перекладався завдяки його славі революціонера і соціаль­ного борця, завдання перекладу виконували найвідоміші, але довірені поети, напр., один із визнаних поетів НДР Еріх Вайнерт. Можна припустити, що мотиви перекладу були скоріше ідеологічного ґатунку. Так, у 1951 р. в Берліні вийшла збірка "Die Gaidamaken und andere Dichtungen". Тоді ж у Москві (!) був уперше повністю виданий німецькою мовою "Кобзар" з ґрунтовною передмовою і докладними примітками за редакцією відомого німець­кого письменника та літературознавця А. Курелли. Завдання німецьких поетів-перекладачів "Кобзаря", - пише А. Курелла в передмові, - полягає в тому, щоб передати німецькому читачеві революційний і, в той самий час, глибоко ліричний лад думок і образів великого українського поета. Це нелегко було зробити, тому що "німецька поезія ніколи не створювала нічого схожого ... В німецькій мові не вистачало поетичних засобів для відтворення шевченківської мови. Німецька поезія 30-60-х років далеко стоїть від Шевченка", твердить автор [цит. за 1, с. 51]. Звичайно, схоже і за революційністю, і за ліричністю у німецькій літературі було (той же Г. Гейне), але цю фразу А. Курели можна оцінити з одного боку як жест визнання величі поета великого народу дуже великої та сильної дружньої країни СРСР, а з іншого боку - як непряме визнання суттєвих міжкультурних відмінностей між українською літературою з-під пера Т. Шевченка та німецькою літературною традицією часу соціалістичного реалізму. Еріх Вайнерт перекладав також поезії Івана Франка (лірична збірка "Ich sehe ohne Grenzen Felder liegen" та поема "Sturm im Tuchla-Tal"), його переклади вважаються кращими німецькомовними перекладами класичної української літератури, вони виконані в основному з оригіналу, іноді за допомогою німецького чи російського підрядника.

Підсумовуючи період початку - середини 20-го століття, можна стверджувати, що перше зацікавлення про­явили до української літератури письменники і поети, котрі так чи інакше стикнулися з нею географічно, тобто ті митці, котрі проживали на Буковини чи в Галичині, на етнічних українських територіях, котрі належали ні-мецькомовній Австро-Угорщині. Таким чином, мультикультуралізм цього краю дозволив розвинутися тут толе­рантності до чужого та здатності захоплюватися ним, на відміну від царської Росії, де українська книга на той час була заборонена. Цей період українсько-німецьких літературних взаємин можна вважати першим - ознайом-лювальним - періодом, котрий відбувся завдяки приналежності Західної України до європейського культурного простору Другий - радянський - період, вважатимемо швидше періодом ідеолого-соціального замовлення.

Разом із тим у Західній Німеччині з'являється постать, котра самотужки серйозно підняла рівень культурного трансферу з України до Німеччини. Це Анна-Галя Горбач - перекладач, перекладознавець і літературознавець, що належить до найвідоміших і найактивніших особистостей у німецькому культурному світі. Протягом деся­тиліть проживаючи в Німеччині, А.-Г. Горбач своєю подвижницькою діяльністю популяризатора української літератури вносила неоціненний вклад у формування уявлень німецькомовних читачів про Україну. За висловом її колеги по перу перекладача А. Кратохвіля, А.-Г. Горбач була "надзвичайним і повноважним перекладачем", "найкомпетентнішою амбасадоркою української культури на Заході" [3]. У творчому доробку А.-Г. Горбач понад 50 окремих видань перекладів, у тому числі антології: "Wilde Steppe. Abenteuer. Kosakengeschichten" ("Дике поле. Пригоди. Козацькі історії", 1974); "Stimmen aus Tschernobyl" ("Голоси з Чорнобиля", 1996), "Ein Rosenbrunnen: Junge Erzahler aus der Ukraine" (антологія молодих письменників "Трояндовий колодязь" із текстами Б. Жолдака, Ю Андруховича, О. Ульяненка, 1998), "Die Kurbisfurstin" (феміністична проза "Гарбузова княгиня", 1999), "Die Stimme des Grasses" (антологія української фантастики "Голос трави", 2000). Об'єктом її перекладацьких зацікав­лень були твори як класичної української літератури ("Тіні забутих предків", "Фата моргана" М. Коцюбинського, "Кам'яна душа" Г. Хоткевича, "Маруся" Марка Вовчка, "Чорна рада" П. Куліша) так і сучасних авторів (поезія Ю. Андруховича І. Римарука, Л. Костенко, В. Кордуна, В. Герасим'юка, проза В. Шевчука), твори різних жанрів і стилів, усе те, що репрезентує розмаїття української культури, є вагомим внеском в європейську літературу, і водночас по-справжньому може зацікавити сучасного німецького читача. Молодий читач мав змогу ознайоми­тися з "Лісовими казками" О. Іваненко, повістями А. Чайковського, закарпатськими народними казками. Осо­бливою популярністю серед німецької молоді користувалась антологія козацьких оповідань "Дике поле", до якої увійшли фрагменти з "Чорної ради" П. Куліша, "Марусі" М. Вовчка, оповідання О. Бердника, Вас. Шевчука та ін.

У своїй діяльності перекладачки та видавчині української літератури вона завжди прагнула автентичності і намагалася встановити безпосередній контакт із сучасними авторами, літературними критиками та переклада­чами. А.-Г. Горбач написала цілу низку статей про твори українських письменників для багатотомного видання про світову літературу "Kindlers Neues Literaturlexikon". Таким чином, саме вона почала системно знайомити німецькомовного читача із сучасною українською літературою і дала поштовх для того, щоби у час після розпаду Радянського Союзу німецька читацька аудиторія змогла виокремити самобутню українську літературу зі списку "колишніх радянських". Патріотка заснувала невеличке видавництво "Brodina-Verlag", назвавши його так в честь свого рідного села в Карпатах. Особливо важливими публікаціями цього видавництва були німецько-українська читанка "Die ukrainische Literatur entdecken" (2001), з творами українських письменників, що стали віхами історії нашої культури, та книга "Die Ukraine im Spiegel ihrer Literatur" ("Україна у дзеркалі її літератури", 2002), котра висвітлює цікаві аспекти українсько-німецьких літературних зв'язків. Оскільки А.-Г. Горбач - доктор філології,то її літературознавчі розвідки мають особливу вагу. Так, напр., розділ "Гете у житті і творчості Василя Стуса" свідчить про старанну аналітичну роботу авторки та збирання по крихтах тих надбань, котрі пов'язували дві рідних для неї країни. Цікавий матеріал авторка подає також і про українські теми у творчості німецькомовних авторів (Л. ф. Захер-Мазоха, К.Е. Францоза). Отже, крім перекладацької діяльності учена займалася науковими пошуками, знайомлячи європейських науковців з Україною.

Саме переклади А.-Г. Горбач 90-их років проторували шлях для успішної рецепції у Німеччині молодих укра­їнських письменників, якими поступово зацікавилися солідні німецькі видавництва. А.-Г. Горбач була, мабуть, однією із останніх активних діячів того покоління українців, котре емігрувало з України між першою та другою світовими війнами і прагнуло популяризувати українську культуру у світі. Разом із нею відійшла у вічність епоха цих патріотів. На зміну цьому поколінню прийшло молоде, але вже не українців, а німців чи австрійців, доля котрих так чи інакше пересіклася з Україною у перші роки її незалежності.

Малу українську прозу та поезію успішно перекладає А. Вольдан, котрий видав німецькою кілька антоло­гій регіональної літератури, залучаючи до них і твори українських митців, (напр., збірка "Galizien" про муль-тикультурну літературу Галичини). У 2003 р. поважне німецьке видавництво "Suhrkamp" опублікувало у пере­кладі А. Вольдана збірку есеїв "Остання територія", яка, по-суті, відкрила Андруховича-прозаїка та есеїста для дуже широкого загалу німецькомовних читачів, порівняно із невеликими накладами видавництва А.-Г. Горбач. У 2004 р. А. Вольдан уклав антологію української літератури сьогодення під назвою "Zweiter Anlauf" ("Друга спро­ба"), котра представила 8 авторів, серед яких поряд з уже відомими для німецькомовної публіки Ю. Андруховичем та О. Забужко, були представлені поети Г. Петросаняк, Н. Білоцерківець, С. Жадан, Т. Гаврилів, письменники і публіцисти М. Рябчук і Т. Прохасько. Його стараннями у 2008 р. в Австрії видано також томик "Львів", де під­бірка авторів відображає всю багатокультурну історію цього міста. Українську культурну складову представляють М. Шашкевич, Ю. Андрухович, В. Неборак, І. Франко, Ю. Винничук, Б.І. Антонич, В. Симоненко, Л.І. Крушель-ницька, І. Крип'якевич, П. Карманський, М. Рябчук, Т. Гаврилів, М. Савка, Ю. Прохасько, Т. Возняк. Як бачимо, А. Вольдан вивчив палітру української літератури, він став за останнє десятиліття знавцем як української культу­ри, так і суспільно-політичного життя. Як науковець він опублікував цілу низку статей, пов'язаних із ландшаф­том галицької літературної сцени у діахронії, проблемами міжкультурних відносин, регіональної ідентичності, культурних стандартів в Україні та перекладу, рецепції української літератури у німецькомовному просторі [10].

Серед молодших перекладачів варта уваги Сабіне Штьор, котра у 2000 - 2003 р. працювала керівником відді­лу преси та роботи з громадськістю посольства ФРН у Києві. Вона вивчала у Майнці славістику та східно-євро­пейську історію, у 1990 р. провчилася один семестр у Сімферополі, куди пізніше почала зорганізовувати екскур­сії, досить швидко опанувала українську мову та зацікавилася нашою культурою. Проходячи мовну практику у Львові, познайомилася із молодою літературною сценою і взялася перекладати твори Ю. Андруховича, а пізніше С. Жадана та Л. Дереша. Її стараннями у видавництві "Surkamp" вийшли друком такі досить важкі для перекла­ду романи, як "Московіада", "Перверзія", "Рекреації", "Дванадцять обручів", "Депеш Мод", "Гімн демократич­ної молоді", "Культ". Критики, перекладознавці та публіка задоволені високим рівнем перекладів, "Frankfurter Allgemeine Zeitung" дала їм найвищу оцінку - блискуче [9].

Подібний творчий шлях пройшла Клаудія Дате, котра вивчала перекладознавство (у німецько-російському та польському напрямках) у Ляйпцігу, кілька років поспіль працювала лектором Німецької академічної служби обмінів у вишах Києва і теж пройнялася повагою до української мови, вивчила її та почала працювати над пере­кладацькими проектами. За останні роки видала переклади С. Жадана, О. Ірванця, Т. Малярчук, С. Андрухович.

Підсумовуючи короткий огляд німецько-українських літературних взаємин, можна зробити висновок, що в іншій культурі країну репрезентують не стільки спорадичні переклади, скільки цілеспрямована праця перекла­дачів, котрі забезпечують якість перекладу та його рецепцію чужомовним реципієнтом завдяки поступовому пізнанню літературного процесу вихідної культури.

Література:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Т Р Ананко - Актуальні проблеми сучасного перекладознавства