В Є Житник, В І Макеєв - Вогнева підготовка - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 

Звичайно міцність ствола розраховується так, щоб ствол зазнавав тільки пружних деформацій розширення, тобто під впливом тиску розширювався, а з припиненням дії тиску набирав початкових розмірів.

Якщо тиск у стволі перевищить величину, на яку розрахована міцність ствола, то ствол може зазнати залиш­кової деформації, яка спостерігається у вигляді роздуття ствола, а іноді і його розриву.

Роздуття ствола відбувається в тих випадках, коли в стволі зброї на шляху руху кулі знаходиться стороннє тіло (пакля, що залишилася після чищення, ганчірка, мастило, зібране в краплю, пісок, бруд і т. ін.). Стороннє тіло є пе­решкодою, натикаючись на яку, куля сповільнює свій рух. Гази, що виходять услід за кулею, відштовхуються від її дна і дають зворотну хвилю, але основна маса газів продо­вжує рухатися до дулової частини. Відбувається зіткнення двох хвиль газів, які рухаються в протилежних напрямах. Внаслідок цього позаду кулі виникає дуже сильний тиск газів радіального напряму, що перевищує міцність стінок ствола. Він і викликає роздуття або розрив ствола [9].

У переважній більшості випадків у появі роздуття винен той, хто стріляє. З метою попередження роздуття необхідно ретельно протирати і уважно оглядати канал ствола перед стрільбою, а також оберігати його і патрони від забруднення.

У процесі стрільб ствол зазнає зносу. Причини, що викликають знос ствола, можна розділити на три основні групи: хімічного, механічного і термічного характеру.

У результаті дій хімічного характеру в каналі ствола утворюється нагар.

Якщо після стрільби не вичистити весь пороховий нагар, то канал ствола протягом короткого часу в місцях сколювання хрому покриється іржею, після видалення якої залишаються сліди. У разі повторення таких випадків сту­пінь ушкодження ствола буде збільшуватись і може при­звести до виникнення раковин, тобто значних поглиблень у стінках каналу ствола. Негайне чищення і змащування каналу ствола після стрільби запобігають його ураженню іржею [3,4].

Ушкодження механічного характеру - удари і тер­тя кулі об нарізи, неправильне чищення - призводять до стирання полів нарізів чи округлення кутів полів нарізів, особливо їх лівої грані, викришування і сколювання хрому в місцях сітки розпалу.

Причини термічного характеру (висока температу­ра порохових газів, періодичне розширення каналу ствола іповернення його в початковий стан) призводять до утво­рення сітки розгару і оплавлення поверхні стінок ствола в місцях сколювання хрому.

Під дією всіх цих явищ канал ствола розширюється, змінюється його поверхня, внаслідок чого збільшується прорив порохових газів між кулею та стінками каналу ствола, зменшується початкова швидкість кулі і збільшу­ється розкидання куль.

Для збільшення строку придатності ствола до стріль­би необхідно виконувати встановлені правила чищення і огляду зброї і боєприпасів, вживати заходів щодо змен­шення нагрівання ствола під час стрільби.

Режимом вогню називається найбільша кількість пострілів, яка може бути виконана за визначений про­міжок часу без шкоди для матеріальної частини зброї, порушень заходів безпеки і без зниження результатів стрільби.

З метою виконання режиму вогню необхідно прово­дити зміну ствола або охолоджувати його через визначену кількість пострілів.

Нехтування нормами режиму вогню призводить до надмірного нагрівання ствола і, як наслідок, до передчас­ного його зносу, а також до різкого зниження результатів стрільб.

Живучістю ствола називається можливість ство­ла витримувати визначену кількість пострілів. Після цього він зношується і втрачає свої якості (значно збільшу­ється розкидання куль, зменшуються початкова швидкість і стійкість польоту кулі). Живучість хромованих стволів стрілецької зброї сягає 10-20 тисяч пострілів.

Підвищення живучості ствола досягається дотриман­ням режиму вогню, усуненням причин, що викликають роздуття ствола, своєчасним і правильним чищенням та змащуванням зброї [7].1.3 Утворення траєкторії. Траєкторія та її елементи. Вплив зовнішніх умов на політ кулі

 

Зовнішня балістика це наука, що вивчає рух кулі (гранати) після припинення дії на неї порохових газів.

Вона вирішує завдання - під яким кутом до горизон­ту і з якою початковою швидкістю треба кидати кулю пев­ної ваги і форми, щоб вона досягла цілі.

Вилетівши з каналу ствола під дією порохових газів, куля рухається за інерцією і під час польоту в повітрі під­дається дії двох сил: тяжіння і опору повітря. У результаті дії цих сил швидкість польоту кулі постійно зменшується, а її траєкторія нагадує за формою нерівномірно зігнуту криву лінію.

Опір повітря польоту кулі викликається тим, що по­вітря є пружним середовищем. Тому на рух у цьому сере­довищі витрачається частина енергії кулі. Сила опору по­вітря викликається трьома основними причинами: тертям повітря, утворенням завихрень та балістичної хвилі.

Для вивчення траєкторії кулі (гранати) прийняті такі позначення (рис. 1.2).

Пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола наведеної зброї, називається лінією пострілу (OA).

Пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола в момент вильоту кулі, називається лінією кидання (ОК).

Центр дулового зрізу ствола називається точкою ви­льоту. Точка вильоту є початком траєкторії.

Горизонтальна площина, яка проходить через точку вильоту, називається горизонтом зброї. Траєкторія двічі перетинає горизонт зброї: в точці вильоту і в точці падіння.

Вертикальна площина, яка проходить через лінію піднесення, називається площиною стрільби.

Кут, утворений лінією підвищення і горизонтом зброї, називається кутом підвищення (ф). Якщо цей кутвід'ємний, то він називається кутом схилення (знижен­ня).

Кут, утворений лінією кидання і горизонтом зброї, називається кутом кидання (во).

Точка перетину траєкторії з горизонтом зброї назива­ється точкою падіння.

Кут, утворений дотичною до траєкторії в точці па­діння і горизонтом зброї, називається кутом падіння (вс).

Відстань від точки вильоту до точки падіння назива­ється повною горизонтальною дальністю (X).

Швидкість кулі в точці падіння називається кінцевою швидкістю (Ус).

Час руху кулі від точки вильоту до точки падіння на­зивається повним часом польоту (Т).

Найвища точка траєкторії називається вершиною траєкторії (S).

Найкоротша відстань від вершини траєкторії до гори­зонту зброї називається висотою траєкторії (YS).

Частина траєкторії від точки вильоту до вершини на­зивається висхідною гілкою; частина траєкторії від верши­ни до точки падіння називається низхідною гілкою траєк-торі [4,7].

Точка на цілі чи поза нею, в яку наводиться зброя, називається точкою прицілювання (наведення).
Пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через се­редину прорізу прицілу (нарівні з його краями) і вершину мушки в точку прицілювання, називається лінією цілі (ОЦ).

Кут, утворений лінією підвищення і лінією цілі, на­зивається кутом прицілювання (а).

Кут, утворений лінією прицілювання і горизонтом зброї, називається кутом місця цілі (є). Кут місця цілі вва­жається додатним (+), коли ціль вище горизонту зброї, і від'ємним (-), коли ціль нижче горизонту зброї.

Відстань від точки вильоту до перетину траєкторії з лінією прицілювання називається прицільною дальністю (Дп).

Найкоротша відстань від будь-якої точки траєкторії до лінії прицілювання називається перевищенням траєк­торії над лінією прицілювання.

Точка перетину траєкторії з площиною цілі (землі, перешкоди) називається точкою зустрічі.

Форма траєкторії залежить від величини кута підви­щення. Зі збільшенням кута підвищення висота траєкторії та повна горизонтальна дальність польоту кулі збільшуєть­ся, але це відбувається до певної межі, за якою висота тра­єкторії продовжує збільшуватись, а повна горизонтальна дальність починає зменшуватись і, нарешті, при куті під­вищення 90° вона буде дорівнювати нулю [4].

Кут підвищення, при якому повна горизонтальна да-
льність польоту кулі стає найбільшою, називається
кутом
найбільшої дальності.
Величина цього кута залежить від
конструктивних особливостей кулі і зброї. Для різних куль
стрілецької зброї кут найбільшої горизонтальної дальності
коливається               в              межах               від
30°

до 35°.1.4 Явище віддачі зброї

 

Під час згорання порохового заряду гази, розширюю­чись, тиснуть з однаковою силою на всю поверхню об'єму, який заповнюється ними. Можна сказати, що під час пост­рілу сили порохових газів нібито відкидають зброю і кулю в різні боки.

Віддачею зброї називається рух зброї назад у мо­мент пострілу. Віддача відчувається як поштовх в плече, руку або ґрунт. Дія віддачі зброї характеризується величи­ною швидкості та енергією, яку вона має під час руху на­зад.

Швидкість віддачі зброї приблизно в стільки разів менша за початкову швидкість кулі, у скільки разів куля легша за зброю.

Під час стрільби з автоматичної зброї, будова якої ґрунтується на принципі використання енергії віддачі, час­тина її віддається для передачі руху рухомим частинам і на перезаряджання зброї. Тому енергія віддачі під час пострі­лу з такої зброї менша, ніж під час стрільби з неавтоматич­ної зброї або з автоматичної зброї, будова якої ґрунтується на принципі використання енергії порохових газів, що від­водяться через отвір у стінці ствола [7].

Сила тиску порохових газів (сила віддачі) і сила опо­ру віддачі (упору приклада, центр ваги зброї і т. ін.) розмі­щені не на одній прямій і спрямовані в протилежні боки. Вони утворюють пару сил, під дією яких дулова частина ствола зброї відхиляється вгору. Величина відхилення ду­лової частини ствола тим більша, чим більше плече цієї пари сил.

Крім цього, під час пострілу ствол зброї робить коли­вальний рух - вібрує. У результаті вібрації дулова частина ствола в момент вильоту кулі може також відхилитись від початкового положення в довільну сторону (вгору, донизу,ліворуч, праворуч). Розмір цього відхилення збільшується, коли неправильно використані упори для стрільби, забруд­нена зброя і т. ін.

З метою зменшення шкідливого впливу віддачі на ре­зультати стрільби в деяких зразках стрілецької зброї (на­приклад, автомат Калашникова) застосовують спеціальні пристрої - компенсатори [7].

 

 

1.5 Прямий постріл та його практичне значення

 

Постріл, після якого траєкторія не підіймається над лінією прицілювання вище за ціль на всій своїй дов­жині, називається прямим пострілом (рис. 1.4).

Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі та настильності траєкторії. Чим вища ціль і чим настиль-ніша траєкторія, тим більша дальність прямого пострілу і тим на більшій протяжності місцевості ціль може бути уражена з однією установкою прицілу [4,9].

У межах дальності прямого пострілу в напружені моменти бою стрільба може вестись без перестановки прицілу. А точка прицілювання за висотою, як правило, вибирається на нижньому краю цілі.


Округлені дальності прямого пострілу по мішенях,що наведені в Курсі стрільб, надані в додатку 3.Під час стрільби по цілях, які розташовані на відста­ні, більшій за дальність прямого пострілу, траєкторія по­близу її вершини підіймається вище за ціль, і ціль на якійсь ділянці не буде уражатися за тією самою установкою при­цілу. Але біля цілі буде такий простір (відстань), на якому траєкторія не підіймається вище за ціль, і ціль буде уража­тися.


Відстань на місцевості, вздовж якої низхідна гілка траєкторії не перевищує висоти цілі, називається уража-льним простором (глибиною уражального простору) (рис. 1.5).бути уражена за даною траєкторією, називається мер­твим (неуражальним) простором. Значення величини прикритого, мертвого простору дозволяє правильно вико­ристати укриття для захисту від вогню противника, а та­кож вжити заходів для зменшення мертвих просторів шля­хом правильного вибору вогневих позицій та обстрілу ці­лей зі зброї з найбільшою навісною траєкторією.

 

 

1.6 Призначення прицільних приладів та наведення

зброї в ціль

 

Прицільні прилади

Перед пострілом стрілецька зброя повинна займати у просторі певне положення, що забезпечує потрапляння ку­лі у ціль. Для цього стволу зброї необхідно надати відпові­дний кут прицілювання, що відповідає дальності до цілі, і боковий кут, що враховує деривацію кулі і рух цілі по фронту. Ця операція називається наведенням зброї. Приці­льне наведення зброї є необхідною умовою для досягнення влучної стрільби.

Існує два види наведення зброї: пряме та непряме. Під час прямого наведення точкою прицілювання є ціль. Непряме наведення виконується візуванням по деякій до­поміжній точці, положення якої відоме стосовно цілі.

Наведення виконується за допомогою наявних на зброї спеціальних приладів, що називаються прицільними засобами, або прицілами. Ручна вогнестрільна зброя наво­диться безпосереднім наведенням (візуванням) її на ціль, що має назву "прицілювання".

Прицільні засоби (приціли) призначені для контролю положення каналу ствола у просторі стосовно точки при­цілювання.

Прицільні засоби мають задовольняти такі вимоги:зручність та стабільність встановлення прицілу на різно­манітні дальності стрільби; забезпечення можливо більшої точності наведення; можливість прицілювання вночі і в умовах обмеженої видимості; простота конструкції та ви­готовлення; можливість легкої та швидкої розгортки; міц­ність і відсутність виступаючих частин.

За своїм призначенням і принципом будови прицільні засоби стрілецької зброї поділяють на такі види:

       приціли для стрільби по наземних цілях: механічні (відкриті), оптичні і прицілі нічного бачення. Механічні приціли завжди знаходяться на зброї, а оптичні - тільки у разі необхідності;

       приціли для стрільби по зенітних (повітряних) цілях: кільцеві, дистанційні, ракурсні, коліматорні і авто­матичні.

 

Механічні приціли

Найбільше поширення у сучасній вітчизняній стріле­цькій зброї отримали найпростіші механічні прицільні за­соби, які являють собою сукупність двох окремих прила­дів: мушки, закріпленої на дульній частині зброї, і прицілу, змонтованому на ствольній коробці або на стволі. Для зру­чності прицілювання цей приціл має цілик (гривку) із про­різзю або круглим отвором (діоптром).

За конструктивним оформленням механічні (їх також називають відкритими) приціли, у свою чергу, поділяться на відкидні, рамкові, стійкові, секторні, постійні, барабан­ні, діоптричні і приціли з ціликом, що обертається. Перева­гами відкритих прицілів є їх простота і добрі умови для прицілювання, що сприяють швидкому виявленню цілі на полі бою і можливості корегувати результати стрільби, що надзвичайно важливо під час ведення прицільного вогню по рухомих цілях. У той же час подібним прицілам власти­вий ряд недоліків, у тому числі: необхідність суміщеннястріляючим      під      час       прицілювання трьох

точок - мушки, гривки з проріззю і цілі, розташованих на різній відстані від очей стріляючого. Це швидко стомлює стріляючого, роблячи неможливим одноманітність наве­дення зброї, що, у свою чергу, веде до збільшення розсію­вання куль і зниження точності стрільби.

Рамкові приціли використовують в основному для станкових і кулеметів великого калібру. У наш час рамкові приціли отримали найбільше використання у ручних про­титанкових гранатометах.

Секторні приціли є найбільш досконалими і тому найбільш поширеним у сучасній автоматичній зброї типом механічних прицілів. Необхідною деталлю секторного прицілу є прямолінійна планка, шарнірно з'єднана з осно­вою прицілу. Прорізь прицілу знаходиться на планці. Конструктивно секторні приціли можуть бути оформлені по-різному. Як правило, по планці переміщається хомутик, який одночасно спирається на фігурні виступи, зроблені в основі прицілу. Секторні приціли не обмежують поле зору, сприяючи швидкому виявленню цілі, і дозволяють коригу­вати дальність стрільби.

Встановлення цього прицілу досягається взаємодією також трьох деталей (основи, прицільної планки і хомути­ка прицілу). Секторний приціл складається з: нерухомої основи (колодки прицілу); прицільної планки з діленнями; візира (цілика), що переміщається по висоті за допомогою підпружиненого хомутика, і пластинчатої пружини, що призначена для утримання прицільної планки у заданих положеннях. Цілик виконано разом із прицільною план­кою. У секторних прицілах відбувається невеличка зміна довжини прицільної лінії (пряма лінія, що з'єднує мушку і візир, називається прицільною лінією). Чим вона довша, тим точніше прицільний пристрій.

На прицільній планці нанесена шкала дальностей: для
автоматів АКМ/АК-74 і ручних кулеметів РПК/РПК-74 з поділками від 1 до 10. Для відкриття негайної стрільби у напружений період бою у зразках стрілецької зброї конс­трукції Калашникова на шкалі прицільних дальностей прицілу передбачена постійна установка „П" (що відпові­дає прицілу „3"), що забезпечує ураження цілі на усіх да­льностях прямого пострілу по грудній цілі: для автомата Калашникова АК/АКМ (висота 50 см) - 350 м; для ручних кулеметів Калашникова РПК - 365 м, а по фігурі, що бі­жить, - 525 м [10,11].

Діоптричні приціли забезпечують більшу точність наведення, ніж секторні і рамкові приціли. Це пояснюється властивістю ока, яке під час візування через діоптр інстин­ктивно ставить мушку в центр його отвору і фіксує тільки дві точки візування - мушку і ціль, що значно полегшує прицілювання, а розпливчатість контурів діоптра не зава­жає точності прицілювання.Оптичні приціли

Під час прицілювання за допомогою механічного прицілу стріляючий суміщає три точки, що знаходяться на різних відстанях від ока: прорізь прицілу (діоптр), мушку і точку прицілювання. Як відомо, око людини у змозі одно­часно добре бачити лише предмети, що знаходяться на од­ній відстані. Тоді більш близькі і більш віддалені предмети видно неясно, розпливчасто. Ця властивість ока не дозво­ляє бачити одночасно однаково виразно проріз прицілу, мушку і ціль. Тому під час візування неозброєним оком важко виконати точне наведення. Відхилення куль через неточність наведення можуть досягати значних величин.

Іншим недоліком механічних прицілів є те, що вони не можуть бути використані під час стрільби на великі да­льності. Таке обмеження пов'язано із властивістю людсь­кого ока, яке у змозі бачити предмети лише у тому випад­ку, якщо кут зору не менше деякої величини. Чим далі ціль, тим менший кут зору, під яким її видно. Малі цілі на великих відстанях неозброєним оком не видно. Орієнтовно вважають, що механічними прицілами можна користува­тись, якщо дальності до цілі не перевищують 2-3 км. У по­ганих умовах видимості і при малих розмірах цілі ця даль­ність зменшується у багато разів.

Під час візування оптичним прицілом стріляючий суміщає зображення перехрестя із зображенням точки прицілювання. Обидві точки однаково добре видимі одно­часно, що забезпечує велику точність наведення. Крім то­го, під час користування оптичним прицілом стріляючий бачить ціль під більшим кутом зору, ніж під час візування неозброєним оком. Зображення цілі займає велику площу на сітчатці ока, внаслідок чого сприймаються більш малі деталі цілі.

Під час користування оптичним прицілом у око стрі­ляючого потрапляє більша кількість променів світла, ніжпід час спостереження цілі неозброєним оком. Оптичні приціли дозволяють виконувати пряме наведення на великі дальності до цілі і забезпечують можливість стрільби за умови недостатнього освітлення. На основі дослідних да­них можна сказати, що оптичні приціли, які встановлюють на спеціальних кронштейнах, дозволяють підвищити точ­ність наведення у 9-12 разів у порівнянні з механічними прицільними засобами.

Основний недолік оптичних прицілів у обмеженні поля зору, що ускладнює стрільбу по рухомих цілях. Не­обхідно враховувати також велику вартість. У стрілецькій зброї оптичні приціли отримали використання головним чином для оснащення снайперських гвинтівок.

Залежно від будови обертаючої системи оптичні приціли стрілецької зброї поділяються на телескопічні і призматичні. Телескопічні приціли використовуються для гвинтівок, призматичні - для кулеметів.

Найпростіший оптичний телескопічний приціл скла­дається з металічного корпусу, чотирьох лінз, двох діаф­рагм, що обмежують світловий потік променів, механізму плоскопаралельної пластинки зі шкалами і штрихами для візування і механізму переміщення. Передня частина при­цілу, спрямована на ціль, називається об'єктивом; задня, спрямована до ока, - окуляром. Окуляр може мати діопт­ричне кільце для установлення чіткості зображення. Між окуляром і об'єктивом розташована обертаюча система, після проходження променів через яку отримують дійсне і пряме зображення цілі. Вертикальна лінія перехрестя пе­реміщається обертанням верхнього барабанчика з мікроме­тричним гвинтом, горизонтальні (вирівнювальні) лінії -обертанням бокового барабанчика. На барабанчиках нане­сені поділки прицілу.

У третьому розділі навчального посібника висвітлені питання використання нічних прицілів під час ведення во­
гню зі стрілецької зброї. Нижче наводяться тактико-технічні характеристики сучасних прицілів нічного бачен­ня, які застосовуються для стрільби із автоматів (кулеме­тів).

Технічні характеристики

Збільшення, крат                                            3,5

Поле зору                                                       12°

Діаметр вихідної зіниці, мм                           7

Віддалення вихідної зінниці, мм                  40
Діапазон діоптричності окуляра, дптр ±4

Роздільна здатність                                        74''

Межі вивірення, град.                                   ±1°

Габаритні розміри, мм                           215х86х180

Вага, кг                                                           1,2

Діапазон робочих температур, °С         -30 — +40

 

Приціл використовується на автоматичній стрілець­кій зброї типу АКМ, АК-74, ручних гранатометах РПГ-7, а також може бути адаптований для установки на різних ви­дах зброї.Забезпечує ефективне знаходження цілі і прицілю­вання на дальності пострілу стрілецької зброї з автоматич­ним регулюванням яскравості зображення.

Конструкція прицілу герметична, стійка до ударних навантажень під час стрільби.

 

Уніфікований стрілецький приціл 1П29


Призначений для ведення прицільної стрільби з ав­томата АК-74 і кулеметів РПК-74 у світлий час доби і вно­чі по цілях, які світяться або, підсвічуються. Приціл має далекомірну шкалу і оснащений механізмами введення ку­тів прицілювання і вивірення по висоті і напрямку. Для підсвічування прицільного знаку використовується джере­ло світла, яке не потребує елемента живлення.Технічні характеристики прицілу 1П29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 


Похожие статьи

В Є Житник, В І Макеєв - Вогнева підготовка