В В Морозов - Внесок дворянства лівобережної україни в розвиток освіти та шкільництва пореформеного періоду - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Ї ёда ffy Зпд Тд3і да Зпд Тд3адад3і

В.В. МОРОЗОВ УДК37.0 (477)

ВНЕСОК ДВОРЯНСТВА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В РОЗВИТОК ОСВІТИ ТА ШКІЛЬНИЦТВА ПОРЕФОРМЕНОГО ПЕРІОДУ

В статті розглядається внесок представників дворянських родів Лівобережної України в розвиток освіти та шкільництва пореформенного періоду. Окреслено основні їх здобутки та подана коротка характеристика педагогічних розвідок Данилевського О.С., Домонтовича Симашко Ф. І., Терещенка М. А., Галагана Г.П., Підвисоцького В. О., Щербачова Г.Д., Симонова (Номиса) М.Т., Ушинського К. Д., Мусіна-Пушкіна О.І., Ващенко-Захарченко М. Є.

Ключові слова: дворянський стан, освітянські процеси, авторський доробок, товариства, педагогічні погляди, статті, наукові праці.

В статье рассматривается вклад представителей дворянских родов Левобережной Украины в развитие образования пореформенного периода. Очерчены основные их достижения и подана краткая характеристика педагогических исследований Данилевского А. СДомонтовича И.И., Симашко Ф .И., Терещенко Н. А., Галагана Г.П., Подвысоцкого В. А., Щербачева Г. Д Симонова (Номиса) М.Т., Ушинского К. Д., Мусина-Пушкина А.И., Ващенко-Захарченко М. Е.

Ключевые слова: дворянское сословие, образовательные процессы, авторский актив, общества, педагогические взгляды, статьи, научные работы.

This article discusses the contributions of the noble families of Left-Bank Ukraine in the development of education post-reform period. Outlined their maj or achievements and filed a brief description of educational research Danilevskii A.S., Domontovich Simashko F.I., Tereshchenko M. A., Galagan G.P., ??Pidvysotskoho VA., Shcherbachev G.D., Simonova (Nomisa) M.T., Ushinsky K.D., Musin-Pushkin А.І., Vashchenko-Zakharchenko M.E.

Keywords: nobility, educational processes, the author's active, social, pedagogical views and scientific work.

Стаття присвячена характеристиці внеску представників дворянства Лівобережної України в розвиток освітніх процесів пореформеного періоду, а також аналізу творчого доробку відомих його представників. Тематика статті органічно пов' язана з багатьма комплексними проблемами, які досліджують розвиток та становлення культурно-освітніх процесів в 1861 -1917 рр.

За радянської доби науковий доробок українських педагогів достатньою мірою не вивчався, а імена багатьох учених-педагогів упродовж тривалого часу перебували в забутті, або ж недооцінювались. Реалізоване в цій статті вивчення й осмислення педагогічних ідей та освітянських здобутків прогресивних представників дворянства Лівобережної України другої половини XIX - почату ХХ століть є важливим й актуальним науковим завданням.

CD

О

ш us

о

см

о

СМ

см

104

Повернення до вивчення спадщини педагогів минулих століть є закономірним результатом таких основних тенденцій, а саме:

• прагнення вчених знайти у минулому витоки провідних наукових ідей сучасності;

• потреба переглянути і переоцінити у світлі даних сучасної науки ті концепції і теорії, що раніше не розглядалися або відкидалися як помилкові;

• вивчення і конструктивно-критичний аналіз розвитку дидактичних поглядів окремих педагогічних персоналій у певні історичні періоди дають змогу осмислити загальну картину історико-педагогічного процесу в Україні як цілісного багатогранного явища.

Окремі аспекти діяльності представників дворянства Лівобережної України в розвиток культурно-освітніх процесів другої половини XIX - початку XX ст. в своїх працях досліджували Бабіна О.І., Дмитренко С. М., Петрова Т.М., Дубровська Л.О., Панасенко Е.А., Перетятько О. ВОнипченко О. І. та інш.

Об'єктом дослідження слугувала освітянська та педагогічна діяльність представників дворянства Лівобережної України другої половини XIX - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - сутність, зміст і закономірності основних напрямів освітянського та педагогічного руху на Лівобережній Україні впродовж пореформеного періоду.

Мета дослідження - розкрити особливості освітянського та педагогічного руху, закономірності основних його напрямів і етапів розвитку.

Основні завдання данного дослідження полягають в:

• аналізі освітянської та педагогічної діяльності представників дворянства Лівобережної України другої половини XIX - початку ХХ ст.;

дослідженні динаміки розвитку громадсько-просвітницького руху пореформеного періоду;

визначенні внеску дворянства Лівобережної України у становлення української національної системи освіти пореформеного періоду.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що визначено етапи становлення й розвитку громадсько-просвітницької діяльності представників дворянства Лівобережної України пореформеного періоду; внаслідок проведеного дослідження сформульовано педагогічні положення проблеми, ті, зокрема, ідеї, висновки, які відтворюють наукову інновацію в історії становлення і розвитку педагогічної думки в Україні.

Виклад основного матеріалу. Стародавня територія Полтавської та Чернігівської губерній здавна славилася своїми відомими уроженцями, які внесли досить помітний вклад у розвиток культурно-освітніх процесів, що відбувалися на Україні та за її межами протягом різних часових відрізків. Свого часу з вуст прогресивних представників українського народу не сходило ім'я відомого мореплавця Ю. Ф. Лисянського (1773 - 1837) та уславленого генерала Вітчизняної війни 1812 р. графа М. А. Милорадовича, а прихильники військової історичної науки вивчали творчий здобуток генерал- лейтенанта Баіова О. К. (1771 - 1935).

Представники дворянських родів Лівобережної України внесли свій посильний внесок і в розвиток освіти та шкільництва пореформеного періоду. Так, представник полтавського губернського дворянства Данилевський Олександр Семенович (1809-1888) навчався в 1818 - 1822 р. в Полтавській гімназії, а з 1822 р. - у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, яку в червні 1828 р. закінчив разом з відомим письменником Гоголем М.В. (1809 - 1852), своїм близьким приятелем [1].

В 1851-1861 рр. він займав посаду директора народних училищ Полтавської губернії [1]. Вона була запроваджена у 1804 р. і до 1839 р. підпорядковувалась

<£>■

попечителеві Харківського, а в 1839-1919 рр.

- Київського учбового округу. Права і посадові обов' язки дозволяли Олександру Семеновичу здійснювати нагляд і контроль за викладанням тогочасних предметів і навчанням в усіх державних, земських і приватних навчальних закладах Полтавщини [2, с. 245].

Гласний Санкт-Петербургзької думи з 33

- річним стажем перебування на цій виборній посаді Домонтович Іван Іванович (1814 - 1895) також належав до полтавського губернського дворянства. До свого обрання на зазначену посаду він 30 років працював в одному з відомств Священого Синода. Після виходу у відставку активно займався розробкою питань народної освіти. Свого часу Іван Іванович був обраний почесним членом столичного університету за покращення побутових умов його студентів [3, вип. 1, с. 305].

Домонтович І. І. протягом свого свідомого життя зібрав чудову колекцію книг (302 книги в 511 томах.), яку протягом 1913­1914 рр. його син, Домонтович В.І. (1858 -1918) подарував бібліотеці Бестужевських жіночих курсів [4].

Представник полтавського губернського дворянства Симашко Франц Іванович (1818

- 1892) був відомий як математик, педагог і автор багатьох підручників («Перевод алгебры Майера и Шоке», «Перевод геометрии Спрода с дополнениями», «Уроки практической арифметики» та ін. В 1860 р. він був призначений інспектором класів Нижегородського кадетського корпусу, а в 1864 р. переведений на ту ж посаду в Павлівське військове училище, в якому йому довелося працювати над організацією навчального процесу в щойно відкритій установі. А протягом 20 років (1865-1885) Франц Іванович обіймав посаду директора Петровсько-Полтавської військової гімназії [5], яка у 1865 р., в ході реформи освіти, була заснована на базі Петровсько-Полтавського кадетського корпусу. У 1882 р. гімназії був повернений статус кадетського корпусу з колишнім найменуванням [6].

Францу Івановичу в Полтаві випала доля вводити новий лад, новий устрій життя. Кадетський корпус поступився місцем військовій гімназії, новими порядками. Треба було мати сильну руку, видатного за здібностями і невтомного педагога, щоб привести новий організм в повний порядок.

Симашко Ф. І. блискуче впорався з цим завданням. У короткий час суворий режим поступився місцем більш гуманного ставлення до дітей, а запис вчинку в «черговий журнал» був в очах вихованців досить сильним покаранням[7].

Іван Францович був і відомим педагогом. Його статті про викладання були надруковані у «Педагогическом сборнике» [8] за 1885 і 1889 рр.[9]. З 1885 р. він активно працював у Головному управлінні військово-навчальних закладів, де був головою комісії з розроблення програм для кадетських корпусів [10, с. 60-61].

Відомий меценат Терещенко Микола Артемович (1819 - 1903) належав до відомої дворянської родини Чернігівської губернії та мав чин таємного радника. Він був відомий як багатий сахарозаводчик, активний громадський діяч, меценат і благодійник. В 1870 р. його батько, Терещенко Артем Якович (1794 - 1873) [11] імператорським указом від 12 травня був включений з усім потомством по чоловічій лінії в спадкове дворянство Російської імперії.

Микола Артемович відкрив на свої кошти в м. Рильську (Рильськ - адміністративний центр Рильського району Курської області, розташований на обох берегах річки Сейм (басейн Дніпра), в 124 км від Курська) початкове сільське і міське училища, а його спадкоємці були власниками двокласного училища в селі Архангельському Старооскольського повіту Курської губернії. Також на кошти родини Терещенків в м. Глухові були побудовані ремісниче училище, жіноча і чоловіча гімназії, вчительський інститут [12].

Глухівський інститут був одним з перших учительських інститутів України. Його діяльність пов'язана з іменами таких

гчз

П7

ГП,

О

ГП:

1105

< CD

О

Ш

Г

CD <

О

СМ

О

см

см

106 I

видатних педагогів, як М. Демкова, М.Тростнікова, М.Григоревського та інш. Педагогічні ідеї, висунуті викладачами інституту та досвід їх роботи по формуванню основ професійної майстерності майбутніх учителів суттєво збагатили передову педагогічну теорію та практику пореформеного періоду [13].

Початковий етап існування інституту припадає на 1874 - 1907 рр., що характеризувався наявністю організаційних труднощів та незначною кількістю наукових праць викладачів[14]. Найбільш плідним періодом в історії інституту були 1907 - 1915 рр, які характеризувалися великою кількістю ідей педагогічної майстерності у наукових працях викладачів навчального закладу та наявністю пильної уваги директора інституту до цієї проблеми. Основну увагу викладачів інституту було зосереджено на озброєнні вихованців грунтовними загальноосвітніми та психолого-педагогічними знаннями, які розглядались як складові педагогічної майстерності [15].

В 1875 р. сімейство Терещенків переїхало на постійне місце проживання до Києва. Саме там Микола Артемович більш активно починає займатися благодійною діяльністю та інвестуванням в будівництво громадських будівель. Так, у 1881 р. було відкрито училище для сліпих, єдиний на той час заклад в Росії [16]. На кошти, що виділялися Миколою Артемиевичем, в Києві були побудовані 4-я і 5-я гімназії, притулок-училище для глухонімих, жіноча гімназія на Покровській вулиці, школа при Борисоглібській церкві [17]. Він також був одним з інвесторів будівництва в Києві Політехнічного інституту, перерахувавши на ці потреби близько 150 тис. крб.

Займаючись справами Товариства поширення комерційного освіти, головою якого він був з 30 червня 1896 р., Микола Артемович величезну увагу приділяв ролі освіти. Він задумав заснувати зразкове міське училище і виділив для цього 150 тис. крб. Однак цих коштів вистачило лише на будівельні роботи. Син Миколи Артемовича,

Олександр Миколайович виділив ще 220 тис. крб. (100 тис. яких були витрачені на купівлю земельної ділянки під будівництво, 120 тис. крб. - на її утримання). У будівлі розмістилося два училища - чоловіче і жіноче.

На Подолі за ініціативою і на кошти (близько 330 тис крб.) МАТерещенка була побудована чоловіча торгова школа. З 1899 р. там починає працювати і перша в Росії жіноча торгова школа імені Терещенко [18]. Вона мала три основних класи і один підготовчий. Учениці засвоювали знання, необхідні для роботи в торгівельно-промислових установах: Закон Божий, українська та німецька мови, каліграфію, арифметику, геометрію, алгебру, комерційну арифметику, основи комерції, бухгалтерську справу, економіку, гімнастику. Педагогічний персонал складався з 15 осіб (6 чоловіків, 9 жінок).

Як навчальний заклад Київська жіноча торгова школа імені П. Терещенко належала Міністерству торгівлі і промисловості. У1913 р. школа брала участь у Всеросійській промисловій виставці в Києві. Зі звітів, наданих для виставки, видно, що більшість учениць були дітьми селян (42%) і міщан (41%). За віросповіданням переважали православні (75%), католичок - 13%, іудейок - 8%. Крім учбових і прикладних робіт учениць, на виставці демонструвалися й друковані праці викладачів школи.

Галаган Григорий Павлович (1819 - 1888) був активним громадським діячем, українофілом, меценатом та представником відомого старшинсько-дворянського роду Ґалаґанів. Вищу освіту здобув у Петербургському університеті на юридичному факультеті, після чого працював у палаті державного майна на Чернігівщині. За його матеріальної підтримки та ініціативи було відкрито гімназію в Прилуках (1874), багато народних шкіл, а також колегію (названу іменем його передчасно померлого сина Павла) в Києві (1871).

На тлі суспільно - політичних подій другої половини ХІХ ст. яскраво проглядається громадсько-політичний та

<£>■

просвітницько-педагогічний рух. У цей час засновуються багато типів нових шкіл: «нові школи», «вільні школи», «недільні школи», школи при різноманітних культурно-просвітницьких товариствах, школи при сільських громадах, комерційні училища та приватні освітні заклади тощо [19]. Наприкінці ХІХ століття в Україні поширюються приватні середні навчальні заклади, ініціатива заснування яких належить громадським, благодійним, просвітнім організаціям та меценатам. Так, вершиною філантропічної діяльності Г.П. Галагана було заснування ним Колегії Павла Галагана з подальшим створенням потужної матеріальної бази, що разом із залученням талановитих педагогів-професіоналів забезпечило високоякісну підготовку вихованців. На утримання Колегії фундатор витратив понад один млн. крб. [20].

Після двохрічної підготовки, до якої були задіяні досвідчені педагоги і фахівці, у жовтні 1871 р. Колегія Павла Галагана розпочала свою майже півстолітню діяльність. Розроблений Г. П. Галаганом за активної участі П. Г Житецького статут Колегії надав засновнику та почесному попечителю широкі можливості для запровадження нових методів навчання. Згідно положень статуту, нова навчальна установа Києва перебувала під постійним патронатом Київського університету св. Володимира, який здійснював контроль за її діяльністю через своїх представників у вищому органі управління - Раді Колегії. До її повноважень відносилися нагляд за цілісністю майна і капіталу закладу, розгляд щорічних фінансових та навчальних звітів, визначення розміру плати за навчання своєкоштних вихованців, затвердження стипендіатів Павла Галагана.

Безпосереднє завідування усіма справами Колегії здійснювало правління на чолі з директором. До його складу входили усі викладачі та вихователі, що забезпечувало колегіальність прийняття рішень щодо внутрішнього устрою закладу

[21].

До Колегії, яка була розрахована на 70 вихованців, приймалися юнаки всіх без винятку станів, що досягли віку Павла Галагана. Стипендіати Павла Галагана зараховувалися до закладу на конкурсній основі, але перевага надавалася найбільш здібним юнакам з незаможних родин. Вони знаходилися на повному утриманні Колегії, а у перший рік свого навчання в університеті отримували від засновника та його дружини стипендію у розмірі 200 крб. Для своєкоштних вихованців існувала чітко визначена плата за навчання, але і вони частково утримувалися за рахунок Колегії.

Навчальна програма Колегії була значно ширшою від гімназійної і змінювалася відповідно вимог Міністерства народної освіти. Вона була розроблена з нахилом на гуманітарні науки і охоплювала широке коло навчальних дисциплін, що забезпечувало грунтовну і всебічну підготовку вихованців до університетського навчання. Велика увага приділялася естетичному, трудовому та фізичному вихованню юнаків, що істотно вирізняло Колегію серед середніх навчальних установ Києва [22].

Навчальна програма була дуже насичена: п' ять мов, алгебра, геометрія, малювання, музика, географія, фізика, тригонометрія, історія, креслення і Закон Божий. При колегіі діяли свій театр та бібліотека. Тут викладали найкращі педагоги Києва, в тому числі й з університету, куди по закінченню Колегії вступала більшість випускників [23].

Педагогічний колектив Колегії Павла Галагана своїм високим науковим та педагогічним рівнем розвитку створив у стінах навчального закладу атмосферу літературно-наукової діяльності, наукового пошуку, духовної та моральної культури. Вихованці Колегії мали можливість вступати до університетів на рівних умовах з випускниками гімназій Міністерства народної освіти та перебували під особливим патронатом ради Колегії на час навчання. Стипендіати Колегії Павла Галагана під час університеті одержували

гчз О

> Г

ГП, о

ГП:

навчання в

1107

АТапТё ааТдуїпдаа...

< CD

О

Ш

Г

CD <

О

СМ

О

см

см

108 I

матеріальну допомогу з коштів закладу. Матеріальна підтримка у подальшому навчанні своїх випускників та ґрунтовні знання, які вони здобували у закладі, сприяли тому, що майже всі вихованці Колегії продовжили своє навчання у вищих навчальних закладах [24, С.11].

В 1876 р. Галаган Г.П. розробив власний план початкової освіти в Прилукському повіті, який був затверджений місцевим земством. Завдяки цьому плану повіт по числу навчаючих в 1870-80 рр. займав перше місце в Чернігівській губернії [25]. У тому ж році він пожертвував садибу в с. Дехтярі для заснування пятикласного ремісничого училища (1878 - 1898).

Представник чернігівського губернського дворянства Підвисоцький Валеріан Йосипович (1822 - 1892) був професором Казанського університету та відомим фармакологом. Протягом 30 років він служив в різних урядових та громадських установах, після чого, в 1872 р. вступив на медичний факультет Дерптського (нині Юр'ївського) університету [26], де ще студентом звернув на себе увагу своїми дослідженнями з фармакології. У 1878 р. він отримав звання доктора медицини за дисертацію з гістології («Anatomische Untersuchungen ueber d. Zungendrusen d. Menschen und d. Saugethiere»), після чого був запрошений асистентом на кафедру фармакології того ж університету.

Валеріан Йосипович переробив і доповнив підручник професора Дибковского В.І. (1836 - 1870) «Лекции по фармакологии» [27]. На початку 80-х років йому було зроблено пропозицію зайняти кафедру фармакології в Краківському університеті, але справа не влаштувалася з-за релігійних причин (Підвисоцький був православного віросповідання). В 1885 р. його було призначено професором в Казань на кафедру фармакогнозії.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

В В Морозов - Внесок дворянства лівобережної україни в розвиток освіти та шкільництва пореформеного періоду

В В Морозов - Дворянство лівобережної україни і література другої половини ХІХ -початку ХХ ст