О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 

г)    блідий (у значенні позбавлений рум'янцю, безкровний) виконує в палітрі образу не лише описову функцію,
але слугує засобом розкриття психофізичного стану героїв:
Ояр був смертельно блідий і весь і весь час ніби спо-
лоханий - раз у раз тулився до мене і навіть тремтів
[4, (3, с. 6)].

Бліде обличчя героїв є передусім ознакою фізичної недуги: Було сьогодні кілька відвідувачів. Один пенсіонер -графоман. Другий - інженер-конструктор. Блідий, хворий, з трагічними очима .   .   [2, (1, с. 400)];

ґ) складових частин ботанічних назв: Гречки біліють [4, (3, с. 24)]; Наді мною по дроту висять грона білого, налитого сонцем винограду ... [2, (1, с. 394)].

Як правило, для ЩД є характерним створення пейзажу, адресант представляє виразну картину, насичену фар­бами, не обмежується вживанням одного кольору, а поєднує декілька кольорів, в експресії - життя природи, чу­десної, спокійної і бездумної. Білий колір асоціюється перед усім з чистотою, легкістю, свіжістю, надаючи пей­зажній замальовці радісний відтінок: Ідемо на Каховку, ніч світла, поля білі, дерева понад шляхом стоять, мов кришталеві, - вони в суцільній обледенілості [4, (3, с. 9)]. Назви білого кольору входять до складу колірних анти­тез білий - чорний, які посилюють експресивність створених образів. Ця риса колірної картини світу притаман­на для УЩД: У білій імлі тоне на узліссі Маркіяні хутірець. На озерах ледь мріють крізь віхолу темні постаті рибалок [4, (3, с. 126)]. В українському щоденниковому дискурсі через кольорове уявлення репрезентується зміна пір року, дня, передається зміну емоційного настрою, обстановки: Знову ніч світла, блакитна, де-не-де вогник проблисне далеко просторах, місяць над степом високий ... [4, (3, с. 10)].

Використовуючи назви білого кольору для позначення забарвлення волосся або тіла людини актуалізуються позитивні конотативні семи "гарний, вродливий", оскільки у давній стандарт краси людини неодмінно входило біле обличчя, біле чоло, білі руки, біле тіло. Ці сполуки у ЩД набули статусу фольклорних і трансформуються в авторському мовленні: Молодий чиновник з виду якийсь молочний, білявий, обличчя біле, розповніле рано і очі якісь молочні, безбарвні . [2, (1, с. 359)]; І яку щедру та світлу душу треба було мати, щоб усі терни життя перейти і не озлобитись, не ожорсточитись . [4, (3, с. 64)]. Зауважимо, що тут автор ЩД використовує білий колір у значенні "чистий". Варто відзначити, що білий колір традиційно є означенням початку життя, початку світу: Світлий, сонячний день, музика, привітні людські обличчя [4, (3, с. 19)].

Отже, більшість слів, на позначення білого кольору, вживаються у прямому значенні, проте можна з впевненіс­тю говорити про ситуативність, про вплив контексту на семантику кольороназв. Кольорове визначення у цілому ряді випадків набуває переносного, символічного значення, виражаючи, залежно від контексту, страх, тугу і без­вихідність смерті; іноді радість і світло молодості, ніжної краси; а ще невинність.

Домінуючим способом відтворення семантики сенсоризмів в українському щоденниковому дискурсі є добір часткових (асиметричних) еквівалентів. Уявлення про світ і колір формується у людини на основі багаторічного життєвого досвіду. Як відомо, у природі немає кольору як такого, є лише світлові хвилі, які впливають на зорові рецептори людини і, після переробки їх відповідними механізмами мозку, викликають у нас відчуття кольору та відкладаються у ментальній системі через певну систему кольорових образів. Людина - істота, яка думає, постій­но намагається розгадати смисл кольору, його значення, зміст скритої в ньому інформації, його мову. Для укра­їнців білий колір є кольором чистоти, невинності, урочистості. Меншає словесних образів пов'язані з культурно закріпленими емоційними станами і ситуаціями, тісно пов'язані з етнічним кольоровим менталітетом. Врахову­ючи авторську специфіку усвідомлення кольорової ознаки як такої, істотно змінюється традиційний механізм сприйняття кольору: він перестає бути заданим, очевидною властивістю об'єкту, а ніби постійно "відкривається заново", демонструючи особливу гнучкість, активність, схильність до метаморфозів і непередбачуваність.

Таким чином, організована аксіологічна модель "чорний-білий" становить особливу форму пізнавальної ді­яльності людини, виконує функції репрезентації у культурній парадигмі й аксіосфері українського етносу. Кон­цепт чорного, на відміну від білого кольору, містить тривожну та навіть негативну конотацію. Висока частотність уживання чорно-білих кольорових сенсоризмів у структурі ЩД слугує тим семантичним знаменником, до якого можна звести мовну картину світу, що уособлює автор. Аксіологічна модель "чорний-білий" віддзеркалює осно­вні світоглядницькі принципи автора, окреслює національну картину світу. Ця модель як на рівні складу, так і на рівні структури, так і на рівні синтагматичних зв'язків компонентів виявляє виразну естетичну і аксіологічну заданість. У ЩД вона становить аксіологічну опозицію мовних картин світу, оскільки саме на основі чуттєвої ін­формації про світ відбувається концептуалізація дійсності на площині української мови. Сенсорні мовні одиниці є ізоморфними, вербалізація яких, звичайно, здійснюється згідно з етномовними парадигматичними принципами.

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови /уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. : Ірпінь : ВТФ " Перун ", 2004. - 1440 с.

2. Гончар Олесь Щоденники : у 3-х / О. Т. Гончар; [Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар]. -К. : Веселка, 2002-2004. - Т. 1 (1943-1967) - 455 с.

3. Гончар О. Т. Щоденники : У 3-х т. : Т. 2 (1968-1983) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар. -К. : Веселка, 2003. - 607 с.

4. Гончар О. Т. Щоденники : У 3-х т. : Т. 3 (1984-1995) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар. -К. : Веселка, 2004. - 606 с.

5. Красных В. В. "Свой" среди "чужих" : миф или реальность? - М. : ИТДГК "Гнозис", 2003. - 375 с.

6. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. // Селіванова Олена Олександрівна. - Полтава : Довкілля. - К., 2010. - 844 с.

7. Сорока Петро. Душа при свічці (Діяріюш Федора Жученка). - Тернопіль : Джура, 2002. -160 с.

8. Сорока Петро. Рік подвійних райдуг. Денники 2002 року. - Тернопіль : Джура, 2003. -132 с.

Фромм Э. Психоанализ и этика : Пер. с англ. /Эрих Фромм. - М. : Республика, 1993. - 415 с.УДК 811.112.2'373.42

Кантемір С. О.,

Чернівецький національний університет

ПОЛІСЕМІЯ VS. ОМОНІМІЯ: ТРУДНОЩІ РОЗМЕЖУВАННЯ

Статтю присвячено вивченню сучасного стану співвідношення між полісемією та омонімією. Визначено можливість здійснення ефективної диференціації суміжних явищ лексичної неоднозначності в мові та мовленні. Ключові слова: лексична семантика, полісемія, омонімія, неоднозначність.

Статья посвящена изучению нынешнего состояния взаимосвязи между полисемией и омонимией. Устанавли­вается возможность осуществления эффективной дифференциации смежных явлений лексической неоднознач­ности в языке и речи.

Ключевые слова: лексическая семантика, полисемия, омонимия, неоднозначность.

The article focuses on the study of the present state of correlation between polysemy and homonymy. The possibility of making effective differentiation of related phenomena of lexical ambiguity in language and speech was established. Key words: lexical semantics, polysemy, homonymy, ambiguity.

Про співвідношення та розмежування полісемії й омонімії написано вже багато [1-3; 4, с. 14-40; 5; 7; 8; 9, с. 186-188; 10 та ін.]. Започаткована ще в 50-х роках минулого століття гостра дискусія щодо факту існування чи за­перечення цих лексико-семантичних парадигм триває й дотепер, через те говорити про остаточне розв'язання цього питання ще не на часі. Адже, незважаючи на постійну увагу до явища неоднозначності в мові та різноманітність досліджень, процедура розмежування полісемії й омонімії почасти відбувається довільно, ґрунтуючись на супер­ечливих класифікаціях, а використані прийоми аналізу видаються надто однобічними й необ'єктивними [див. 11].

Тож основним завданням нашої статті є узагальнене висвітлення та уточнення сучасних методик диференціа­ції полісемії й омонімії з метою їхнього подальшого застосування в лексикографії, перекладацькій та мовленнєвій практиці.

Полісемія та омонімія (як основні типи неоднозначності (нім. Ambiguitat) у мові), з одного боку, різняться між собою за багатьма параметрами: статусом семем (тобто чи маємо різні слова, чи різні значення в межах одного слова), набором сем, типом семантичних зв'язків, дистрибуцією тощо. З іншого боку, їх об'єднує спільна ознака - розбіжність у значеннях при ідентичності форми [8, с. 130-131]. Така суперечливість явища неоднозначності та множинність семантики пов'язана власне з неточною визначеністю категорії лексичного значення (зокрема, через дію закону асиметричного дуалізму, відкритого ще С. Карцевським [6], який описував знак як діалектично протилежну єдність форми й змісту в умовах "нестійкої рівноваги" його двох боків і припускав можливість одно­го слова бути пов'язаним з багатьма значеннями).

Головними причинами семантичної неточності лексем виступають контекст, дифузність (тобто функціону­вання слів з розмитими семантичними межами, які, залежно від контексту, допускають альтернативну інтерпрета­цію, наприклад: нім. oft 'часто', gleich 'зараз, відразу') та багатозначність, особливо у формі полісемії й омонімії [18, с. 138-139].

Коротко проблему співвідношення полісемії й омонімії можна окреслити як проблему "співвідношення між семемами" [13, с. 6]. На думку З. Гойзінгера, яку ми поділяємо, обидві лексико-семантичні парадигми відбивають два головні аспекти багатозначності:

1. Багатозначність у межах семантичного потенціалу о д н і є ї лексеми (полісемія: ідентичні форманти; семо-логічна пов'язаність семем).

2. Багатозначність формально ідентичних лексем (омонімія: ідентичні форманти; відсутність семологічної пов'язаності семем) [14, с. 239].

Гадаємо, розмежування таких суміжних явищ, як полісемія та омонімія, потребує серйозного методологічного переосмислення та створення відповідної наукової концепції, яка б сприяла розв'язанню одного із найскладніших питань вивчення взаємозв'язку між полісемією й омонімією - об'єктивного визначення й оцінки статусу реалізо­ваного значення слова.

У цьому зв'язку спробуймо поглянути на окреслену проблематику в трьох напрямах, які ми умовно позначили як "фундаментальний (або теоретичний) аспект", "прикладний аспект" та площина "живого мовлення". Такий розподіл зумовлений, як нам видається, неспівмірними результатами спостережень за полісемією й омонімією у виокремлених площинах.

У теоретичному плані ми можемо констатувати найбільший внесок науковців у вивчення цього питання, зо­крема, визначено природу полісемії й омонімії, окреслено їхні дефініції, а також типи характерних для більшості мов семантичних зв'язків. Як слушно зауважує Р. Кузьміна, "типовість, повторюваність, ординарність зв'язку між двома значеннями свідчить про полісемію, і навпаки, окремішність, винятковість, унікальність зв'язку вказує на омонімію" [8, с. 131].

Хоча омонімія, на відміну від полісемії, вивчена меншою мірою, проте в мовознавчій науці останніх років фіксуємо значне пожвавлення дослідження структурно-семантичних та структурно-квантитативних характерис­тик омонімічних одиниць, їхньої класифікації, фонетико-лексикографічної репрезентації омонімії, а також вста­новлення причин виникнення омонімів [див. 3]. Наприклад, на матеріалі англійської мови було спостережено, що дві третини всіх омонімів з'явилися в мові внаслідок запозичень і морфологічних трансформацій (збігу форм іменника і дієслова, а також конверсії).

 

© Кантемір С. О., 2012Фонетичні процеси, зафіксовані в різні періоди історії англійської мови, стали причиною утворення майже 20% омонімічних одиниць. Цікаво, що частка англійських омонімів, які виникли внаслідок розпаду полісемії, супроводжуваного змінами семантичного характеру, становить тільки 2,8% [там само, с. 14-16].

У цьому зв'язку варто зауважити, що саме "завершеність" чи "незавершеність" процесу розпаду полісемії на омоніми належить до найбільш нерозв'язаних і спірних питань у галузі розмежування полісемії й омонімії.

Незважаючи на різні підходи до диференціації згаданих явищ, серед більшості дослідників існує одностай­ність стосовно того, що:

1) полісемія й омонімія - мовні універсалії, притаманні практично всім людським мовам; спільним при дослі­дженні таких універсалій є семасіологічний підхід (тобто в напрямку від мовної одиниці - до значення) [17, с. 30];

2) розмитість меж між полісемією й омонімією пов'язана зі складними відношеннями між лексемами ба­гатозначного слова та механізмами ґенерування (формування) похідних значень, наприклад: розширенням чи звуженням, специфікацією первісного значення, радіальною чи ланцюговою моделлю співвідношення значень, метафоричними чи метонімічними переносами, типами регулярної багатозначності (різного ступеня регулярнос­ті і продуктивності);

3) полісемія й омонімія являють собою дві крайні точки певної неперервної семантичної шкали, між якими перебуває чимало недосліджених лексем із нечітким, "дифузним" статусом, зафіксованих у словниках то як по­лісемія, то як омонімія (або ж як квазіомонімія, внутрішня омонімія, мезонімія тощо);

 

1) обидва явища - полісемія й омонімія - мають польову структуру, тобто " . центр, де специфічні ознаки цього явища виражені найяскравіше, і периферію, де вони проявляються менш окреслено" [8, с. 131] та характе­ризуються співвідношеннями градуйованого характеру;

2) визначення типу неоднозначності вимагає об'єктивних критеріїв розмежування (див. [7; 9, с. 188-189; 10; 11; 12, с. 28-31; 16, с. 58; 19]).

Вивчення співвідношення полісемії та омонімії в "прикладному аспекті" пов'язане, на нашу думку, з лекси­кографічною діяльністю та конкретними підходами до спостереження й розмежування полісемантичних і омо­німічних одиниць. Хоча успішне розв'язання цієї проблеми має величезне значення не тільки для лексикографії, статистики, машинного перекладу, психолінгвістичних студій, але й передовсім для систематизації та оптимізації опису багатозначних структур словникового складу [13, с. 1], проте фактичний стан вирішення лексичної нео­днозначності в лексикографії, очевидно, можна охарактеризувати влучним висловом Е. Ісламової - "застигла" полісемія та (чи?) "застигла" омонімія в процесі лексикографічного "самоутвердження" [4, с. 28].

Як часто показує лексикографічна практика, межі між окремими семантичними елементами, які входять до скла­ду слова, у різних словниках не завжди збігаються. Скажімо, словник Duden Universalworterbuch розглядає іменники 1Backe зі значеннями 1) "Teil des Gesichts; Wange" 'щока'; 2) "beweglicher Seitenteil eines Gegenstandes aus Metall, Holz zum Festklammern" 'колодка, кулак' та 2Backe - (ugs.) "Gesafihalfte" 'сідниця' як омоніми, водночас відомий німецько-російський словник під редакцією О. Москальської подає ці значення як лексико-семантичні варіанти од­ного слова з досить продуктивним метафоричним перенесенням у технічній сфері: Backe - 1) щока; 2) заст. щелепа; 3) тех. щока, колодка; 4) тех. кулачок; 5) тех. плашка; 6) тех. сухарець; 7) буд. одвірок; 8) сідниця, крижі (коня).

З іншого боку, іменники 1Schimmel зі значенням "weifilicher Uberzug aus Schimmelpilzen" 'цвіль' та 2Schimmel "weifies/grau-weifi meliertes Pferd" 'білий [сивий] кінь' також зафіксовано в одній словниковій статті як варіанти багатозначного слова, очевидно, ґрунтуючись на їхній етимологічній спорідненості - спільній семі [farblicher Glanz], хоча, з огляду на семантичну відстань між їхніми значеннями та надто різні позначувані денотатні сфери, ці іменники варто сприймати радше як омонімічну пару, ніж полісемант.

У сучасній лінгвістичній літературі все ж давно побутує думка, що виявлення спільних (перехресних) сем у смисловій структурі можливе не тільки при багатозначності, але й при омонімії [2, с. 76]. Та чи може цей факт бути перешкодою застосування компонентного аналізу при розмежуванні цих явищ? Зрештою, постає інше за­питання: чи може якась спільна сема, спільний зміст або "лексичний прототип" на кшталт *[щось тонке й довге] бути підставою до зарахування омонімів 1коса 'волосся', 2коса 'знаряддя', 3коса 'вузька смуга суходолу' чи 4коса 'селезінка' до однієї лексико-семантичної структури і, відповідно, однієї словникової статті?

Як бачимо, включення тої чи тої дефініції слова залежить від рівня лінгвістичної ерудиції, лексикографічної компетенції, а також від мовної інтуїції чи то пак "натренованої інтроспекції" укладачів. Та чи має й надалі поши­рена умовність розмежування омонімії й полісемії традиційно ґрунтуватися тільки на судженні лексикографа про ймовірність припустимого "розширення" значення, чи, можливо, належить враховувати й певні історичні події, які підтверджують факт конкретного "розширення"? [4, с. 20].

Проблему розмежування суміжних явищ полісемії та омонімії ми не можемо розв'язувати тільки у форматі "або-або", адже, з одного боку, вона детермінована конкретно-історичними умовами розвитку лексики, з іншого -наявними синхронними відношеннями між словами; дослідник змушений зважати на можливе протиборство між синхронним та діахронним сприйняттям кількох значень одного й того самого слова.

Саме тому, не зважаючи на вияви суб'єктивізму в оцінці семантичної конфігурації слів у царині лексикографії, а також відсутність чітких методологічних і теоретичних засад диференціації полісемії й омонімії, на лексикографів чекає копіткий пошук та опрацювання подібних словникових статей із використанням різних критеріїв розмежуван­ня (етимологічний, словотворчий, критерій синонімічного гнізда, дистрибутивний критерій, семантичний крите­рій та ін.). У цьому зв'язку варто все ж застерегти, що застосування тільки одного чи деяких з них без тісного зв'язку з іншими критеріями та комплексного підходу не розв'язує проблеми відмежування омонімії від полісемії [3, с. 9].

Загалом усі методи розмежування лексичної неоднозначності поділяють на дві основні групи: перша група орієнтована на семантичні, друга - на формальні властивості слова [див. детальніше 9, с. 186-188]. До них обох слід віднести також компонентний аналіз із певним "проміжним" статусом, який останнім часом активно ви­користовують в когнітивній лінгвістиці для визначення лексичного прототипу слів та встановлення смислових зв'язків між окремими значеннями слова.

Цікавий погляд на природу співвідношення полісемії та омонімії знаходимо в Е. Ісламової. Дослідниця пропо­нує вивчати це питання в рамках фундаментальної сосюрівської теорії "мова" й "мовлення" з позиції виявлення потенційних можливостей елемента як елемента складної цілісної системи. Саме тому проблему розмежування одного елемента лексичної підсистеми мови від іншого елемента цієї самої підсистеми належить розглядати на рівні синтагматичних і парадигматичних відношень на основі дистрибутивно-валентнісного та трансформа­ційного методів аналізу. На переконання вченої, трансформування полісемії в омонімію проходить в умовах вза-ємозумовленої єдності статики й динаміки, тобто між процесом розвитку (послідовного розширення) смислового значення слова та результатом його видозміни і відповідним включенням у комунікативний процес "відбувається невидиме зіткнення, яке <.. .> розбиває смислову структуру одного слова на смислові структури двох і більше слів (двох номінацій) на тлі одного й того ж звучання" [4, с. 23-24].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 


Похожие статьи

О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови