О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 

У сучасній науці парадокс неоднозначно трактується з позицій філософії, логіки, математики та лінгвістики.

Парадокси використовують як доведення неспроможності людського розуму осягнути істину, розглядають як інтелектуальні тупіки, з яких неможливо знайти вихід. Протиріччя в розумовій діяльності "допускаються як пев­на межа, кордон, за який мислення не в змозі перейти та який свідчить про його слабкість та безсилля" [5, с. 228].

У лінгвістиці парадокс розглядається як аномальне явище в мовній системі (В.В. Одинцов, 1988), як стилістичний прийом (Г.Я. Семен, 1985) або як результат псевдореференції (Б. Годар, Д. Вандервекен, О.Д. Шмельов). Зокрема Г. Семен розглядає взаємозв'зок понять "літературний парадокс" та "парадокс як фігура мови", наголошуючи на їх­ній нетотожності [10]. Також на сучасному етапі природу лінгвістичного парадоксу дослідники пояснюють шляхом проектування мовних парадоксів на певні когнітивні моделі (Тармаєва В.Д. 1997, Темянникова Е.Б. 1998, Яшина О.А. 2007), семіотичністю природи мови як системи довільних символів (Селіванова 2000). Символічність мовних знаків, неможливість їхнього онтологічного ототожнення із позначеною сутністю (ейдосом, схемою, топосом - за термінологією О.Ф. Лосєва) зумовлюють як безглузде, невідповідне природі речей використання одиниць мови, так і гру з ними, зокрема створення абсурду - суперечливого висловлення, заперечення і твердження одночасно [9, с. 184].

Мовні парадокси ґрунтуються на функціональних особливостях природної мови та не пов'язані з науковою картиною світу, а лише з досвідом мовців. Цю думку підтверджує В.Н. Костюк: "Мовні парадокси виникають у вербальному мовленні, їх проблематика й основи знаходяться не в будь-якій науці, а в самому емпіричному до­© Карпова І. Д., 2012свіді, ретрансльованому у вербальне мовлення у вигляді парадокса. У зв'язку з цим при інтерпретації парадоксів виникає проблема залежності метамови від емпіричного досвіду" [4, с. 344-357].

Порушення семіотичного зв'язку мови з її концептуальним (психокогнітивним) підґрунтям створює мовний парадокс. Парадоксальність у мові служить креативним чинником, що уможливлює позначення нової інформації без збільшення знакових засобів [9, с. 186].

Автори Енциклопедії української мови під парадоксом розуміють фігуру мови, твердження, що містить у собі, на перший погляд, внутрішню суперечність, логічну несполучність, тобто одна частина речення ніби заперечує іншу, і взагалі судження, що навмисно різко розходиться із загальноприйнятими уявленнями [13, с. 423].

Беручи за основу семантичну класифікацію парадоксів Н. Ю. Шпекторової [14, с. 218-225], О. А. Пігаркіна пропонує такі групи мовних парадоксів:

1. Парадокси, утворені антонімічними словами або словосполученнями, які стають синонімічними на основі спільної ознаки, що приписується їм та виражається за допомогою дієслова;

2. Парадокси, які виникають у результаті порушення основного закону семантичної сполучуваності слів;

3. Парадокси, що виникають на основі протиріччя між семантикою оцінного прикметника (або іменника) і змістом оцінного висловлювання;

4. Парадокси, що ґрунтуються на невідповідності семантичного обсягу сполучуваних слів;

5. Парадокси, у яких два лексико-семантичних варіанти полісемантичного слова, будучи в певній близькості один з одним, реалізують свої значення [6, с. 184-189].

Однєїю з найпоширеніших сфер парадоксу є пареміологічна (фразеологічна) підсистема мови, що фіксує куль­турний простір етносвідомості, його стереотипи. Пареміологічні парадокси виникають на підставі преференцій­ної неістинності висловлювання, логічного абсурду та семантичної абракадабри (логічної категорії безглуздого).

Українські фразеологи зауважують щодо виникнення пареміологічних і фразеологічних парадоксів на тлі синтагматики, епідигматики, парадигматики, аксіоматики та прагматики мови, тому виокремлюють на основі паремій і фразеологічних одиниць сучасної української мови п'ять різновидів парадоксу: синтагматичний, пара­дигматичний, епідигматичний, аксіологічний та прагматичний [9, с. 188].

Також мовознавці кваліфікують парадоксальність сполук фразеосистеми як каламбур [12, с. 124]. В. Розен-таль і М. Теленкова трактують каламбур як фігуру мовлення, яка визначається "в гумористичному використанні багатозначності слова чи звукової подібності різних слів" [7, с. 85]. В. Санников дає таке визначення каламбуру: "Каламбур - жарт, заснований на смисловому об'єднанні в одному контексті або 1) різних значень одного сло­ва, або 2) різних слів (словосполучень) тотожних за звучанням (синонімів), або 3) різних слів (словосполучень) подібних за звучанням (паронімів), або 4) псевдосинонімів, або 5) псевдоантонімів" [8, с. 59]. В Енциклопедії української мови читаємо: "Каламбур (франц. calembour - гра слів, - різновид гри слів, що полягає в обіграванні близькозвучних або однозвучних мовних одиниць з різним значенням" [13, с. 226].

Парадокс, зумовлений референційною незв'язністю, суперечливістю досвідних знань людини їх мисленнєвому аналізові у судженні та вербальній фіксації, співвідноситься з логічним явищем апорії (гр. aporia - непрохідність, безвихідь - суперечність у міркуванні, яка здається непереборною. Апорія виникає на підставі того, що в самому предметі чи понятті про нього закладено протиріччя). Ідіоматичні апорії в українській мові ґрунтуються на народ­ному гуморі й уживаються на позначення нісенітниці, дурниці чи чогось нездійсненного, нереального: (бажати) печеної криги - "чого-небудь неможливого, нездійсненного". Природу апорії має також логічний абсурд, що є супер­ечливим висловлюванням, у якому щось стверджується й водночас заперечується всупереч логічному закону несу-перечливості [9, с. 188-189]. Виділяють два різновиди ідіоматичної апорії: апорії абсурду та апорії безглуздя. Абсурд полягає у зіткненні формального твердження та змістовного заперечення, а безглуздя зумовлене беззмістовністю порівняння. На відміну від абсурду, що є певним чином осмисленим з огляду на референційну природу негації, але неістинним у самому порівнянні, безглузде представлене висловлюваннями, які не відповідають вимогам семантич­ної або граматичної синтагматики і не є ані істинними, ані неістинними [9, с. 190].

В українській фразеосистемі парадокс може позначати повне заперечення змісту зазначеного слова без фор­мальних ознак заперечення, тобто імпліцитно. Зміст таких фразеологізмів можна експлікувати за допомогою кон­струкції "зовсім не + заперечуване слово": плаває як сокира - "зовсім не плаває, не вміє плавати", (схожий) як батіг на мотовило - "зовсім не схожий".

Аналіз фразеологічного матеріалу дає підстави виділити в українській мові такі групи фразеологічних оди­ниць на позначення імпліцитно вираженого категоричного або повного заперечення:

1. Категоричне заперечення різноманітних дій:

іде (личить, пристало, пасує) як корові сідло (як свині наритники (хомут, ярмулка) "зовсім не іде, не личить, не пасує" [11, с. 650]; боїться (боятися) як торішнього снігу (як собака мух) "зовсім не боїться (не боятися)" [14, с. 61]; (заробити) як (мов, ніби) Марко (Хома) отой на вовні "зовсім не заробити" [11, с. 368]; (любити) як (мов, ніби) сіль в оці "зовсім не любити" [11, с. 651]; (вирвати) як у Сірка із зубів "зовсім, ніяк не вирвати" [11, с. 651]; (нагулятися) як Сірко на прив'язі "зовсім не нагулятися" [11, с. 651]; (поживитися) як Сірко паскою "зовсім не поживитися" [11, с. 652]; (гуляти) як собака на прив'язі [11, с. 674] тощо.

2. Категоричне заперечення схожості (зовсім не схожий):

схожий як батіг на мотовило [11, с. 23]; як макогін на ночви [11, с. 365]; схожий як [попове] теля на Марин-чину плахту / на жіночу плахту [14, с. 106]: схожий як свиня на бика (коня), тільки шерсть не така [11, с. 631]; схожий (подібний) як сова на яструба [14, с. 106]; схожий як макогін на ночви [14, с. 106]; як колесо на оцет [14, с. 106]; як цуценя на пиріг [14, с. 106]; як хвіст на панахиду [14, с. 106]; як олія на дзвіницю [14, с. 106]; як свиня на великий піст [14, с. 106] тощо.

Найбільшу виразність мають порівняльні конструкції, у яких для порівняння пропонують щось нереальне, не­можливе, абсурдне, неочікуване. У порівняльних фразеологічних одиницях безглузде виявляється в їх довільному виборі відносно семантики супровідника. Некоректність таких зворотів межує з нонсенсом, нісенітницею.

3. Категоричне заперечення різноманітної оцінки:

(добре, гарно) як теляті в мішку "зовсім не добре"; (щастить) як утопленому "зовсім не щастить"; [швидкий] як черепаха; швидкий як ведмідь за мухами / за горобцями / за перепелицями [14, с. 121]; набожний, як жид подо­рожній [14, с. 81]; набожний / побожний, як святого Юрія кінь [14, с. 81]; білий, як циганська литка (як арап, як чумацька сорочка) [14, с. 86, 87]; (добре) як голому в терну "зовсім не добре" [11, с. 159]; як мазниця (мазничка) [чепурненький / чистий] (зовсім не чепурненький / чистий) [11, с. 364]; білий як арап (як циганська литка) "зовсім не білий, чорний, брудний" тощо.

Негативна образна семантика другої частини (об'єкта порівняння) протиставляється позитивній семантиці пер­шої частини (підставі для порівняння), що надає всьому фразеологізму негативного значення. У результаті алогічно­го зміщення семантичних ознак компонентів компаративні фразеологічні одиниці набувають іронічної конотації для характеристики людини. Алогізм семантичних ознак, внутрішня форма й образність двох слів у складі одної мовної одиниці (фразеологічної одиниці) формують негативне сприйняття, негативний образ, негатину уяву.

Категоричне заперечення наявності чогось (зовсім немає):

як (мов, ніби) у карася цапа вовни [11, с. 119]; як у решеті води [11, с. 121]; як у лисого волосся [11, с. 124]; як у голомозого чуприни; як у жаби пір'я; як у козла молока; як у комара сала тощо.

4. Категоричне заперечення потрібності (зовсім не потрібен):

(потрібен) як зайцеві бубон [11, с. 46]; як лисому гребінь [11, с. 168]; як п'яте колесо до воза; як діра (дірка, дзюра) в (на) мості [11, с. 206]; як корові сідло; як собаці п'ята нога (другий хвіст) [11, с. 674]; як чортові (чор­ту) лапті (лапоть); як матросу спідниця; як болячки на лобі (на лоб) [11, с. 36]; як/мов/ніби глухому музика [11, с. 410]; як/мов/ніби рибі парасолька [11, с. 598]; як сліпому дзеркало [14, с. 101] тощо.

5. Категоричне заперечення часу (зовсім ніколи):

як на долоні волосся виросте [11, с. 124]; доки/коли/поки/як рак свисне [11, с. 592]; як п'явка крикне; як вирос­те трава на помості [11, с. 719]; як на вербі груші виростуть, як виросте гарбуз на вербі/груші [11, с. 147]; на маленького/ кінського Юрія; до грецьких календ; на турецький/ кінський Великдень; на рахманний (рахманський) Великдень [11, с. 56]; до китайської паски [11, с. 486]; [і] до потопу [11, с. 550]; як свині з череди йтимуть [11, с. 630]; на скоромного Спаса [14, с. 255]; як баба буде дівкою, як у курки зуби виростуть, як у Спасівку соловейко заспіває [11, с. 676]; до другого/нового пришестя [11, с. 569]; як жениться сич на сові (буде); тоді то буде, як догори вода повернеться; як вода вгору берегами потече; як на камені пісок зійде; як дві неділі разом зійдуться; як моя бабуня з того світу вернеться тощо.

Висновки. В усіх цих випадках неявне, формально не виражене заперечення ніби "приховане" у квазіпозитив-ному висловлюванні, яке, по суті, є запереченням через абсурдність свого змісту і повну алогічність зв'язку між двома частинами висловлювання. Саме ця алогічність наближає фразеологізми такого типу до парадокса, ство­рюючи ефект несподіваності, "обманутого очікування", привертаючи увагу читача або слухача значно більшою мірою, ніж просте заперечення.

Ми дотримуємося думки, що парадокс - це словесна композиція, якій притаманні такі риси: наявність алогізму чи суперечності; одночасна реалізація відношень контрасту й тотожності; узагальненість; несподіваність у визна­ченні відомого і звичайного. Прийом парадоксу - це алогічний зв'язок двох частин одного чи кількох висловлювань, за допомогою якого об'єднуються суперечливі поняття, спростовуються загальноприйняті погляди та уявлення.

Література:

1.Баранова Л. А., Карпова І. Д., Попович Н. Г. Імпліцитне заперечення в російській та українській мовах : се­мантичний та стилістичний аспекти // Мова і культура. Наукове видання. Вип. 5. Том 3. Частина перша. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - Київ : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2002. - с. 24-28.

2.Горнфельд А. Г. Фигуры в поэтике и риторике // Вопросы теории и психологии творчества. - Харьков, 1911. - С. 339.

3.Заметки о парадоксе : [Электронный ресурс] / Парадоксы русской литературы : Сб. статей под ред. В. Марковича, В. Шмида. - СПб., ИНАПРЕСС, 2001. - С. 9-16. - Режим доступа : http://ec-dejavu.ru/p/Paradox.html

4.Костюк В. Н. Парадокс : Логико-системный анализ // Системные исследования. - М. : Культура, 1980. - С. 344-357.

5.Оруджев З. М. Диалектика как система. - М., 1973. - С. 228.

6.Пигаркина Е. А. Парадокс и антиномия : параллельные пересекаются?! // Вестник ТвГУ Вып. Филология и межкультурная коммуникация. - Тверь, 2008. - № 13. - С. 184-189.

7.Розенталь Д. Э., Теленкова М. А. Словарь-справочник лингвистических терминов. - М., 2001. - С. 85.

8.Санников В. З. Каламбур как семантический феномен // Вопросы языкознания. - 1995. - № 3. - С. 59.

9.Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти ). - К. - Чер­каси, 2004. - 276 с.

 

10. Семен Г. Я. Парадокс как стилистический приём // Филологические науки. - 1987. - № 5.

11.Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В. М. Білоноженко та ін. - К. : Наукова думка, 2008. - 1104 с.

12.Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія. - Харків, 1990. - С. 124.

 

13.Українська мова : Енциклопедія / редкол. : Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Укр.енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 423.

14.Українські прислів'я, приказки та порівняння з літературних пам'яток / Упоряд. М. М. Пазяк. - К. : Наукова думка, 2001. - 392 с.

Шпекторова Н. Ю. К вопросу о литературно-художественном парадоксе (на материале произведений О. Уайльда) // Вопросы лексикологии, лексикографии и стилистики романо-германских языков. - Самарканд: изд-во СамГУ, 1975. - С. 218-225.УДК 811.162.3'373.7

Качала О. А.,

НУ "Львівськаполітехніка"

ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У СКЛАДІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ЧЕСЬКОЇ МОВИ

У статті розглянуто функціональну і мовну специфіку власних назв на фразеологічному рівні мови. На прикла­ді чеської мови автор ілюструє особливі ономастичні і загальномовні функції власних назв у складі фразеологічних одиниць, як-от культурно-інформативну, соціально-інформативну, вказівну, експресивну.

Ключові слова: фразеологічні одиниці, власні назви, чеська мова, ономастичні і загальномовні функції, екстра­лінгвістична інформація, експресивна функція.

В статье рассмотрена функциональная и языковая специфика собственных имён на фразеологическом уровне языка. На примере чешского языка автор иллюстрирует особые ономастических и общеязыковые функции имён собственных в составе фразеологических единиц (культурно-информативную, социально-информативную, ука­зательную, экспрессивную).

Ключевые слова: фразеологические единицы, имена собственные, чешский язык, ономастические и общеязы­ковые функции, экстралингвистическая информация, экспрессивная функция.

The article examines the functional and linguistic specification of the proper names on the phraseological level of language. On the example of Czech author illustrates the specific onomastic and general language functions of proper names as part of phraseological units, such as cultural and informative, social and informative, demonstrative, expressive.

Key words: phraseological units, proper names, Czech language, onomastic and general language functions, extralin-guistic information, expressive function.

Проблеми вивчення фразеології як системи є одним з важливих аспектів сучасної лінґвістичної науки. По­стійно зростає інтерес до дослідження системних відношень у фразеології шляхом вивчення фразеологічного матеріалу згідно з визначеними семантичними групами. Група фразеологічних одиниць із компонентом-власною назвою виступає як мікросистема стосовно до фразеологічної системи мови в цілому.

Актуальність наукової систематизації фразеологічних одиниць української чи будь-якої іншої, в даному разі чеської мови, об'єднаних спільністю значення в окремі фразеосемантичні групи, з метою їхнього зіставного опи­су, не викликає сумнівів, оскільки подібні дослідження є невід'ємною частиною в загальному завданні вивчення системних зв'язків і відношень у мові.

Питання про значення власної назви цікавить вчених з античності - від моменту виділення стоїками власних назв у самостійний клас слів. У сучасній лінґвістиці питання статусу власних назв викликає чимало дискусійних питань, чому сприяють, зокрема, їх своєрідність, специфіка їхньої семантики.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 


Похожие статьи

О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови