О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 

Вплив географії на ономастикон є фактором, що відрізняє місцевість та характерні риси проживання одного етносу від іншого. Географічні назви підпорядковуються загальним закономірностям мови, проте й володіють відмінностями в залежності від типу об'єкту, який вони називають [9].

© Макеєва К.С., 2012Історична обумовленість географічних назв полягає в тому, що вони вже мають своє "передісторію" в лексиці та соціально-економічних умовах життя народу, тому поява на певному етапі історичного розвитку суспільства їх не випадкова. Так як топонім характеризується стійкістю, він може сміло пройти через віки історії, навіть в тому випадку, якщо й втратить асоціативний зв'язок зі своїм апелятивом (тобто словом від якого утворилась власна на­зва географічного об'єкту). Кожен топонім - це своєрідний документ, семантика якого може чітко вказати на час та історію виникнення його. Адже в ньому криються прикмети тієї епохи, в якій вони зародились. Таким чином, за словами Жучкевича В.А., "каждая историческая эпоха характеризуется своим "топонимическим словарем"" [11, с. 53]. Це ті найбільш суттєві елементи оточуючої дійсності, що відображали особливості матеріального та духовного життя народу, які були актуальними на той час. Ті аспекти людського буття, що раніше не привертали уваги, зі змінами соціально-економічних умов існування народу, ставали більш значущими, що і відобразилося в топонімічній лексиці. Історичний аналіз дає неабиякий внесок у етимологію географічної назви, що дозволяє нам, лінгвістам, зосереджувати свою увагу на мотивації. В той же час для історика важливий не лінгвістичний бік назви, а топонім - як джерело історії заселення того чи іншого краю, послідовність зміни топонімів та причини їх виникнення [21, с. 50].

У зв'язку з великим різноманіттям ономастичного простору, існує декілька параметрів за якими може прово­дитись класифікація онімів. Проте поки що широко вивчені та проаналізовані були переважно назви географічних об'єктів, і як наслідок, маємо декілька класифікацій топонімів [4; 26, с. 203; 23, с. 148; 20, с. 14; 27, с. 55-65; 15,

с. 95-98].

Починаючи з кінця 19 ст., топоніми піддавались спробам різноманітних класифікацій багатьма вченими, про яких в своїй статті пише О. М. Черняховська [27], та на яку посилаються Музя Е.М. [15] і Сізова О.А. [22]. Всі існуючі класифікації вона поділяє у відповідності до того, на якому з трьох принципів вони базуються: морфоло­гічна будова, лексико-семантичний аспект чи їх поєднання [27, с. 55-65].

Можна погодитись з Глінських Г.В. в тому, що морфологічна будова - "это и есть самое начало, которое делает топонимию системой" [6, с. 41]. В цьому плані топоніми вивчали Суперанська О.В., Кунаккужина Л.М., Хіса-метдинова Р.Ф. Так, Суперанська О.В. поділяє корпус досліджуваних лексем на одно- та багатослівні. В першій групі вона виділяє прості (похідні та непохідні) і складні назви. Багатослівні топоніми створені за допомогою сурядного, підрядного та предикативного зв'язків [25, с. 41-108].

Досліджуючи структуру англійських топонімів, Бєлєнькая В.Д. поділяє їх на: прості (одноосновні), складні (основа + топонімічний суфікс або основа + основа) та складені. A.H. Smith пропонує розрізняти ті самі одиниці на: прості, складні та ті, що утворені шляхом афіксації [2, с. 7]. Тут ми можемо спостерігати схожість класифіка­цій, що свідчить про уніфікованість морфологічного принципу розмежування власних назв географічних.

За лексико-семантичним критерієм топоніми поділяються на основі того, в якому відношенні вони перебува­ють зі своїми апелятивами. Отже, тут маємо наступний розподіл:

1. Назви, в яких семантика вихідних апелятитів відображає сучасність.

2. Топоніми, апелятиви яких відносяться до минулого.

3. Топоніми з такою семантикою апелятиву, яка взагалі не усвідомлюється на сучасному етапі [6, с. 37]

На тематичному принципі розмежування типів апелятивів базується класифікація англійських топонімів ві­домого вченого E. Ekwall. Він виділяє: 1) назви, що пішли від назв тварин, рослин, дерев; 2) назви, що пішли від особливих рис місцевості; 3) від роду занять [30, xi-xix]. Топонімічний пласт англійської мови семантично розподіляється Бєлєнькою В.Д. на 2 великі класи у відповідності до об'єкту, що позначається: а) назви, надані за ознакою об'єкту; б) назви, пов'язані з діяльністю людини [3, с. 59].

Англійські вчені K. Cameron та A.D. Mills розподіляють топоніми на 3 основні типи:

1. Назви - похідні від ознаки місцевості (topographical): Greenhill від 'green hill', Blackburn 'dark stream'.

2. Назви - похідні від ознаки поселення (habitative): Higham від 'high homestead', Norton від 'north farmstead', Wandsworth від 'Wsndel's enclosure'.

3. Назви - похідні від назви роду чи сімейства, яке ним володіло (tribal/folk-names): Hastings від 'Hssta's de­pendents, people', Meering 'dwellers by the pool or at Msre' [29, р. 25-27]

Як бачимо, всі вище зазначені класифікації є тематичними, але різняться тематикою класів, в той же час є спільні риси поділу.

Важливість семантичної класифікації топонімів відзначає вітчизняний ономаст Ю.А. Карпенко, адже саме в такому ключі, на його думку, топоніми найбільш тонко підкреслюють історію народу. В своїй роботі автор подає класифікацію топонімів Буковини, в основі якої лежить знову ж таки джерело їх походження:

1. Топоніми, які походять від загальних географічних назв або їх ознак.

2. Топоніми, похідні від антропонімів, назв етнічних груп та інших назв людей.

3. Топоніми, що походять від назв предметів та явищ культури.

4. Топоніми з неясним джерелом походження [12].

За принципом співвіднесеності з об'єктами, яким надається назва, вітчизняні дослідники топонімії пропону­ють наступну, доволі розгалужену класифікацію [20, с. 14; 19, с. 50; 15, с. 97 - 98]. Топонім може бути представле­ний: оронімом (назвою елементу рельєфу), хоронімом (назвою області), урбанонімом (назвою міського об'єкту), дрімонімом (назвою лісу чи гаю), ойконімом (назвою населеного пункту), гідронімом (назвою водного об'єкту), агронімом (назвою земельного угіддя або поля) і дромонімом (назвою шляху сполучення).

Крім того, топоніми поділяються за ступенем номінації [24, с. 74-80]. Виділяються первинні, або ж ті, що по­ходять від загальних назв, та не первинні, апелятивом яких є інші елементи ономастикону.

В той же час, відмічається, що створення універсальної класифікації є завданням на даний час дискусійним, адже кожен дослідник ставить перед собою різні завдання та шляхи дослідження [15, с. 98].Як бачимо, усі вчені намагаються запропонувати свій принцип класифікації, беручи до уваги лінгвістичні та екстралінгвістичні ознаки. О. В. Суперанська, підсумовуючи усі можливі класифікації, пропонує наступний висновок: а) класифікації назв, у зв'язку з об'єктом, що називається; б) на основі розподілу природно та штуч­но-створених назв; в) класифікація на основі мікро - макро; г) структурна класифікація назв; д) хронологічна класифікація назв; е) класифікація на основі мотивації та етимологічна класифікація; є) на основі об'єму понят­тя, що закріплене в назві; ж) класифікація в зв'язку з дихотомією мова - мовлення; з) стилістична та естетична класифікація. Всі ці аспекти властиві будь-якій власній назві і можуть стати її характеристиками [26, с. 158-160].

Важливо звернути увагу, керуючись класифікацією Суперанської О.В., на питання розмежування термінів "топонім" та "ойконім". Вітчизняна наука широко застосовує термін "ойконіми", який вживається в славістиці, для позначення лише назв населених пунктів. Надаючи перевагу західній думці, навіть й вітчизняні автори дотри­муються терміну "топоніми" саме для позначення назв населених пунктів, тобто ойконімів (наприклад, Беленькая В. Д. [1, с. 22]). В зарубіжній літературі з даного питання ойконіми розглядаються в межах топоніміки і не мають окремого терміну для свого позначення. Проте, на наш погляд, в семантиці назви населених пунктів можна ви­ділити ряд сем, які не притаманні семантичній структурі інших класів топонімів. Це такі семи, як "організоване мешкання", "спільна життєдіяльність" та "соціальна діяльність". З нашої точки зору, це є достатнім підґрунтям для того, щоб назви населених пунктів були позначені окремим терміном - ойконім, враховуючи лінгвістичну традицію використовувати грецькі терміни. Крім того, на відміну від інших географічних назв саме назви населе­них пунктів найбільш тісно пов'язані з історією та мовною культурою народу, адже саме тут позамовна природа даного типу топоніму проявляється більш очевидно.

Загальним недоліком усіх поданих вище класифікацій є, за словами Мурзаєва Е.М., "невозможность уложить в прокрустово ложе той или иной классификации все разнообразие миллионов географических названий. она неповторима и обнаруживает черты сходства, так как основные отправные положения номинации и географиче­ских объектов оказываются одними и теми же или очень близкими во всем мире" [16, с. 115]

Дослідження топонімічної лексики може відбуватися як діахронічно, так і синхронічно. Діахронічними до­слідженнями займалися E. Еkwall, А. H. Smith, K. Cameron, P. Reaney. В словниках географічних назв ми можемо спостерігати детальну інформацію щодо складових частин топонімічних елементів, показано розвиток морфем з самого початку їх виникнення [34].

Етимологічний підхід до вивчення топонімів характерний для робіт багатьох вчених, особливої значущості він набуває в працях англійських дослідників [1, с. 10]. І це не дивно, адже саме власні назви географічних об'єктів несли в собі цінний матеріал як для історії англійської мови, так і для історії країни в цілому. В них відображені стан мовних одиниць, фонетичні та морфологічні явища, які можуть вже не спостерігатись на сучасному етапі розвитку мови. Етимологічний підхід характеризується 3 важливими аспектами: 1) атрибуцією (співвіднесеність до певної мови); 2) локалізацією (зв'язок з певною територією); 3) періодизацією (або ж датуванням) [4, с. 12]

Синхронічний підхід до вивчення топонімів допомагає встановити взаємини між елементами на сучасному ета­пі розвитку мови [17, с. 50]. Крім того, він допомагає уточнити поняття "вмотивованості-невмотивованості" назв, визначити основні загальні риси географічних назв та функції, що можуть слугувати основою для створення єди­ної топонімічної класифікації. Як діахронічний, так і синхронічний аспекти, як правило, не застосовуються окремо і взаємодоповнюють одне одного для проведення якісного та ґрунтовного дослідження [1, с. 11-12; 3, с. 5-6].

В Англії топонімікою займалися такі вчені, як A. Mawer, який в 1923 р. ввів в Лондонському університеті курс топоніміки, написав книгу "Problems of place-name study" та фактично заснував Англійське топонімічне товариство (English Place-Name Society), E. Ekwall, A. H. Smith, P. Н. Reaney, K. Cameron, V. Watts, R. Coates. Це товариство видає праці, що містять інформацію щодо результатів своїх досліджень, наприклад 'The place-names of Buckinghamshire'(A. Mawer, Stenton Sir F., 1925), 'The place-names of Oxfordshire' (Gelling M., 1953-1954), 'The place-names of Leicestershire (Cox B. H., 2011). Топоніми розглядаються відповідно до їх адміністративного поділу, вказується їх давні форми, дати, джерела та можливі варіанти етимологічних розшифрувань.

P. Reaney в своїй книзі "The origin of English place-names" доводить свою основну тезу про те, що для аналізу топонімів необхідне глибоке знання мови та її законів, приділяє увагу вивченню давньоанглійських діалектів, роз­глядає питання щодо складу англійських топонімів [33, p.17].

Топоніми завжди формуються на базі лексичних елементів, що існують в мові, тому що для їх створення вико­ристовуються слова, які поєднуються відповідно до існуючих словотворчих моделей конкретної мови [21, с. 36]. Як тільки слово чи словосполучення перетворилось в назву населеного пункту, вона відразу стає власною назвою і ніби ізолюється від мовного матеріалу. Незважаючи на те, що топонімічна система є територіально-залежною, під час створення власної назви відбувається включення в цей процес топонімічних схем й інших мов, якими розмовляло населення даної місцевості в певні періоди свого історичного розвитку. На цей процес також мають вплив локальні географічні умови та особливості світосприйняття населення, і сам процес утворення топоніму є тривалим.

Не можна не погодитись з Серебренниковим Б.А., Жучкевичем В.А. та Беленькою В. Д. в тому, що топонім ха­рактеризується стійкістю (стабільністю) та формальністю, і ці риси роблять можливим проведення топонімічного дослідження [21, c. 37; 9, с. 51-55; 1, с. 16-17 ].

Вітчизняні вчені вважають, що причина виникнення назви - завжди історична, а мотивацією надання назви об'єкту є події та факти, що супроводжують появу даної назви [2, c. 9; 26, c. 20]. Бєлєнькая В.Д. пише: "На каждой новой ступени развития общество отбирало тот признак, который в данный момент оказывался в силу историче­ских причин наиболее важным и существенным" [2, c. 9].

Окрім поділу на синхронічне та діахронічне дослідження топонімів, виділяються 3 напрямки дослідження ономастичної, а отже і топонімічної лексики: когнітивний, типологічний та лексикографічний [14, с. 144-146]На даному етапі розвитку лінгвістичної науки найактуальнішим напрямом вивчення власних назв (в тому числі топонімів) є когнітивний підхід, тому що він, на відміну від інших підходів, розкриває сам процес найме­нування.

Когнітивна лінгвістика, як лінгвістичний напрямок, розглядає мову як систему знаків та когнітивний інстру­мент, що сприяє кодуванню та трансформуванню інформації [31, р. 3]. Когнітивний підхід до трактування онімів можемо спостерігати у роботах Дмітрієвой Л.М. (2002), Карпенко О.Ю.(2006), Фєдотової Н.М. (2008), Фролова Н.К. (2000), Голева Н.Д. В даному аспекті топоніми є одним з найбільш ранніх форм відображення оточуючої дійсності в свідомості людини, а його перебування там у вигляді організованого фрагменту потребує вивчення когнітивних структур їх організації [7; 8, с. 41; 10, с. 10].

Типологічний підхід до вивчення онімів полягає у переході від суто описового дослідження власних назв одні­єї мови до їх зіставного аналізу в різних мовах. Тут варто зазначити роботи таких вчених, як Ріпецька О.Ф. (1988), Скляренко О.М. (2008), Кунаккужиної Л.М. (2003), Хісаметдинової Р.Ф. (2000), Сизова О.А. (2004), в яких були проведені комплексні порівняльні аналізи географічних назв (топонімів, урбанонімів, ойконімів) у англійській, німецькій, французькій, українській, російській, башкирській мовах, виявлено їх спільні та відмінні риси.

Лексикографічним вивченням географічних назв присвятили свою роботу особливо зарубіжні вчені, а саме англійські топономасти Е. Ekwall, V. Watts, A. D. Mills, A.H. Smith, M. Gelling, J.M. Dodgson, P. Watkins, H.W. Owen, K. Muhr, O. Arngart, K. Cameron, P.R. Kitson, A. Mawer, A.L.F. Rivet. Тут знову слід згадати фундамен­тальну роботу та постійну активність English Place-Name Society, під егідою якого з 1923 р. працюють більшість вищеназваних вчених. Основним завданням дослідників є збір різних варіантів топонімів зі стародавніх докумен­тів, їх упорядкування, визначення походження та опублікування результатів дослідження в працях.

Аналіз теоретичних першоджерел з проблем ономастики вказує на те, що ономастичні дослідження відносять­ся до числа актуальних, і це підтверджується існуванням міжнародних організацій, які координують роботу до­слідників та характеризуються проведенням великої кількості конференцій. Топоніми розглядаються в сучасній лінгвістиці за трьома напрямками: когнітивним, типологічним та лексикографічним. Очевидним є той факт, що ментальний аспект існування топонімів та їх видів є найактуальнішим в дослідженнях сьогодення. Окрім того дослідження даного пласту лексики може відбуватися синхронічно та діахронічно, а також, використовуючи дані обох.

В контексті усього вищезазначеного слід відмітити, що топоніми, як важливий елемент ономастичного про­стору, можна класифікувати за декількома принципи, сума яких зводиться до 9 (класифікації назв, у зв'язку з об'єктом, що називається; на основі розподілу природно та штучно-створених назв; на основі мікро - макро; структурна, хронологічна, етимологічна класифікації назв; класифікація на основі мотивації; на основі об'єму поняття, що закріплене в назві; класифікація в зв'язку з дихотомією мова - мовлення; стилістична та естетична класифікації) і залежить від мети, яку переслідує дослідник.

Література:

1.Беленькая В. Д. Очерки англоязычной топонимики. - М. : Высшая школа, 1977. - 226 с.

2.Беленькая В. Д. Топонимическая литература Англии // Иностранная литература по топонимике. Библиографичес­кий обзор. - М., 1965. - С. 5-13.

3.Беленькая В. Д. Топонимы в составе лексической системы языка. - М. : Наука, 1969. - 168 с.

4.Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика). Изд-во Киевского университета, 1972. -208 с.

5.Бондалетов В. Д. Русская ономастика: Учеб. пособие. - М. : Просвещение, 1983. - 224 с.

6.Глинских Г. В. Топонимическая система и структурно-семантические признаки исходных аппелятивов // Вопросы ономастики, вып. 18, 1987, - С. 29-44.

7.Голев Н. Д. Единство онтологического и ментального бытия топонимической системы (к проблеме когнитив­ной топонимики) [Электронный ресурс] / Голев Н. Д., Дмитриева Л. М. - Режим доступа : http://lingvo.asu.ru/golev/ articles/z06.html

8.Дмитриева Л. М. Онтологическое и ментальное бытие топонимической системы: На материале русской топо­нимии Алтая. - Барнаул : Изд-во Алтайского гос. ун-та, 2002. - 253 с.

9.Жучкевич В. А. Общая топонимика. - Минск : Высшая школа, 1980. - 288 с.

 

10.Карпенко О. Ю. Проблематика когнітивної ономастики : монографія / О. Ю. Карпенко. - Одеса : Астропринт, 2006. - 325 с.

11.Карпенко Ю. О. Теоретичні засади розмежування власних і загальних назв // Мовознавство. - 1975. - № 4. -С. 46-50.

12.Карпенко Ю. А. Топонимия Буковины : автореф. дисс. на соискание науч. степеня докт. филол. наук / Ю. А. Карпенко - Киев, 1967. - 41 с.

13.Краткий словарь когнитивных терминов / Под общей редакцией. Е. С. Кубряковой. - М. : Филол. ф-т МГУ им. М.В. Ломоносова, 1997. - 245 с.

14.Лучик В. В. Про нові напрями української ономастики // Філологічні дослідження : зб. наук. пр. з нагоди 80-річчя члена-кореспондента НАН України, д-ра філолог. наук, проф. Ю. О. Карпенка / МОН України, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - [Одеса] : Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, 2009. - С. 144-146.

15.Музя Е. М. Принципы классифицирования топонимов // Вісник Запорізького державного університету. Збір­ник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя : ЗДУ, 2002. - № 1. - С. 95-98.

16.Мурзаев Э. М. География в названиях. - М. : Наука, 1982. - 177 с.

17.Мурзаев Э. М. Очерки топонимики / Э. М. Мурзаев. - М. : Мысль, 1974. - 382 с.

18.Ономастика : Республіканський міжвідомчий збірник. - К., 1966. - 164 с.Подольская Н. В. О развитии отечественной топонимической терминологии // Развитие методов топоними­ческих исследований. М., 1970. С. 46-55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 


Похожие статьи

О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови