О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 

Концепція власних імен, що враховує два функціональних типи - загальні імена, власні та індивідуальні влас­ні імена, слідом за А. Гардінером, розроблялася П. В. Чесноковим [12, с. 154, 158], пізніше Л. Д. Чесноковою (в ас­пекті співвідношення власних назв і числівників) та їх послідовниками. Загальні імена, згідно з цією точкою зору, висловлюють недостатні за змістом поняття, що поєднуються з ідеєю необхідності їх конкретизації [13, с. 105].

Розмежовуючи загальні та індивідуальні імена власні, Л. Д. Чеснокова пропонує враховувати двоякий харак­тер їх функціонування: 1) функціонування окремих лексем у словнику (словникове функціонування) поза закрі­пленістю за конкретним референтом і 2) функціонування у складі зв'язного мовлення за умови їх закріпленості за окремим референтом. Відмінності двох типів імен, як справедливо зазначає дослідниця, пов'язані із семасі­ологічними і номінативними функціями: Словникові функціонування власних назв на кшталт Галина зберігає саме загальне їх значення 'Жінка на ім'я Галина' і семантично не диференціює імена Галина, Марія, Оксана та ін. Функціонування власних назв при їх закріпленості за певним референтом (у зв'язного мовленні) наповнює їх багатим змістом, і слова Галина, Марія, Оксана диференціюються семантично на підставі найрізноманітніших ознак (за віком, зовнішністю, характером, соціальним становищем та ін.). Водночас, відрізняючись за характером індивідуальної номінації, загальні власні імена володіють тільки віртуальною індивідуальною номінацією, тобто в них закладено здатність виконувати функцію індивідуальної номінації, але на словниковому рівні ця здатність не реалізується, вона проявляється лише у випадку закріплення їх за конкретними референтами, що фіксується у зв'язному мовленні. Отже, Л. Д. Чеснокова протиставляє загальні та індивідуальні назви як опозицію "мова -мовлення". В іншому джерелі опис загальних й індивідуальних назв певною мірою повертає цю концепцію до ідей Т. Гоббса про загальні та одиничні імена. Подібний підхід представила О. Я. Уляшева, яка розглянула власні імена з точки зору їх визначеності чи невизначеності в мові й мовленні, виділила загальні повторювані в різних найменуваннях власні імена, які мають у мові генералізуючу визначеність, індивідуальні власні імена (імена істо­ричних діячів, літературних персонажів тощо), які зберігають індивідуалізуючу визначеність у мові [11, с. 66-67].

До розмежування двох типів антропонімів звертаються дослідники, які займаються проблемами двомовної лексикографії та транскрипції іншомовних імен, виділяючи одиничні і загальні, поодинокі і множинні антропо-німи [4, с. 39]. За визначенням Д. І. Єрмоловича, множинні антропоніми - це такі імена, які в мовній свідомості колективу не пов'язані переважно з якоюсь однією людиною, а поодинокі - антропоніми, які також належать без­лічі людей, але насамперед пов'язані з кимось одним, тобто, широко популярні імена людей.

До оригінальних концепцій функціональної неоднорідності антропонімії можна віднести ідеї, які в різний час висловлювалися А. В. Суперанською [10] і Л. М. Щетиніним [14]. А. В. Суперанська торкалася питання реальнос­ті, потенційності, активності, пасивності назв у зв'язку з розглядом їх ставлення до мови. Запропонована типоло­гія власних назв А. В. Суперанської побудована на ідеях О. І. Смирницького [9] про реальні та потенційні слова, а також на роботах Л. В. Щерби, який описав лексику з точки зору активного та пасивного запасу. А. В. Супер-анська виділяє наступні групи власних назв: пасивні потенційні, активно реальні і потенційні активні. Чітко не окреслюючи коло груп онімів, дослідниця вказує на різну ступінь їхньої популярності носіями мови, належність до індивідуального лексикону або відтворюваність у суспільному масштабі: суб'єктивний фактор - популярність імені для індивіда впливає на об'єктивно-реальну належність імені до конкретної мови [10, с. 216-217].

Пасивні потенційні імена, згідно з визначенням А. В. Суперанської, - це не лише нові імена, придумані або запозичені будь-ким, але й застарілі імена, що вийшли із загального вжитку, але все ще зберігаються окремими людьми. На думку дослідниці, потенційні пасивні слова не можна вважати повноправними мовними одиницями, реально існуючими в певній мові. Імена з вузькою популярністю зараховують до пасивних потенційних онімів, вони протиставлені активним реальним іменам, визнаним більшістю членів мовного колективу. При цьому за­значено, що співвідношення активного і пасивного, реального і потенційного ономастичного запасу номінально і чисельно змінюється від однієї людини до іншої.

За словами Л. М. Щетиніна, актуалізація імені досягається засобами контексту, до яких відносяться широкий контекст, повтори, експліцитні дескрипції (безпосередній мовний контекст), жести, міміка (динамічний контекст),історичні, літературні, традиційні асоціації імені (енциклопедичний контекст), граматичні засоби актуалізації, по­рядок слів, детермінатори та ін. (граматичний контекст) [14, с. 22].

Серед думок, висловлених з приводу нашої проблеми, заслуговує на увагу позиція М. Е. Рут (2001), яка роз­мірковує про семантику антропонімів і говорить про необхідність розмежування антропонімів і власних імен. Антропоніми, існуючі поза конкретним денотатом, на думку дослідниці, не є іменами власними, оскільки від­сутня основна властивість власного імені, тобто здатність індивідуалізації [7, с. 62]. У числі найбільш істотних відмінностей антропонімів і власних імен наголошується, що антропонім сам по собі не має реального значення, його семантика визначається загальнонародними культурними конотаціями, а власне ім'я конкретної людини має відсоціумний денотат і відсоціумний конотат. Семантика власного імені визначається закріпленістю його за кон­кретним членом соціуму. На відміну від антропоніма, що є приналежністю мови, власне ім'я існує в соціолекті [7, с. 63-64]. Залишаючи осторонь міркування про низку термінів, використаних для позначення двох груп антро-понімів, відзначимо, що М. Е. Рут дуже точно охарактеризувала ознаки цих груп, розкрила сутність семантичної суперечливості антропонімічної лексики.

Отже, розмежовуючи два типи антропонімів, дослідники звертають увагу на такі їхні ознаки: мовний і мов­леннєвий характер, семантичну специфіку, наявність і відсутність або одиничність і множинність референції (екстенсіональна семантика), визначеність і невизначеність номінації, ставлення до загальнонародної мови, рі­вень популярності і суспільної відтворюваності, специфіка переносного вживання.

Дослідження антропонімії, які враховують всі ці ознаки, дозволяють висунути наступні положення, які ви­користовуватимуться у подальших розвідках.

Функціонально антропонімія неоднорідна: для одних одиниць властива реалізована номінативна функція (ак­туальні антропоніми), для інших вона залишається потенційною. Очевидно, що система актуальних антропоні-мів, конкретно референтних мовних знаків, у мові протиставлена системі потенційних антропонімів, тому вони повинні розглядатися з різних позицій, які враховують специфіку одиниць цих множин.

Поняття потенційного власного імені, що використовується у нашій роботі, дещо відрізняється від закріпле­ного лінгвістичною традицією уявлення про потенційну лексику.

До проблеми потенційності (реальності слова) зверталися багато дослідників. За існуючими визначеннями в словниках і довідниках, потенційні слова - це окказіональні слова, тобто слова, які вже створені, але ще не за­кріплені мовною традицією слововживання, або можуть бути створені за зразком існуючих у мові слів. Саме у цій праці розглядалася проблема реальності / потенційності назв А. В. Суперанської.

При визначенні потенційності власного імені необхідно враховувати не лише його узуальність / окказіональ-ність, активність / пасивність, хоча вони, без сумніву, важливі, а й ступінь реалізації функцій, які передбачені власним іменем. Концепція потенційності власного імені, яка розглядається у цьому дослідженні, близька до ідеї функціональної граматики. Розуміючи під функцією реалізоване призначення мовної одиниці, О. В. Бондарко пропонує розрізняти два типи функцій мовних одиниць: функції-потенції, які обумовлюють можливе / допусти­ме вживання мовного знака й характеризують його призначення; функції реалізації, пов'язані з тією реальною роллю, яку відіграє одиниця мови у висловлюванні. Ці функції співвідносяться між собою як відношення обу­мовлювати функціонування - бути його результатом; Фп перетворюється в Фр (Фп Фр) в процесі мисленнє-во-мовленнєвої діяльності мовця [3, с. 341]. Тому, варто зазначити, що розгляд функціонування мови в мовленні орієнтоване на зворотність зазначеного О. В. Бондарком відношення: спостереження над сукупністю вживань мовних одиниць, що реалізують у мовленні одну й ту ж функцію, дозволяє говорити про потенційні властивості тієї чи іншої одиниці мови. Аналіз мовних вживань антропонімів може свідчити про їх потенційні мовні влас­тивості, що знаходять регулярну реалізацію у висловлюванні. Саме в цьому напрямку повинно здійснюватися вивчення історії антропонімічних ресурсів мови.

Вимагає деяких зауважень і термін "актуальна антропонімія". Актуальна антропонімія пов'язана з актуалі­зацією антропоніма, яка у вітчизняних роботах з ономастики, слідом за В. І. Болотовим [2, с. 37], зазвичай ро­зуміється як особливе вживання власних назв у мові, що встановлює або розкриває його конкретно-референтну віднесеність.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Під актуальними антропонімами маються на увазі рефе­рентні власні імена, для яких зв'язок з іменованою особою залишається актуальною для носіїв мови (або їх окремої групи) незалежно від вживання імені в контексті. Не контекст формує референцію антропоніма, а ан-тропонім, маючи референцію, вибирає той чи інший контекст свого вживання. Потенційні імена також реально існують у мові, і ця ознака не буде визначальною для аналізованої опозиції. Разом з цим термін "актуальний" не тільки протилежний терміну "потенційний" за змістом [16, с. 357], а й правильно характеризує сутність певного явища. Отже, актуальна антропонімія - це система конкретно референтних власних найменувань, актуальних для носіїв мови і вживаних у мові для позначення індивідуальних суб'єктів, яка й становитиме перспективу наших подальших досліджень.

Література:

1.Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (ономастика) / А. А. Белецкий. - Киев, 1972.

2.Болотов В. И. Лингвистический статус имени собственного и его функционирование в тексте / В. И. Болотов // Материалы к серии "Народы и культуры". Вып. XXV Ономастика. Ч. 1. Имя и культура. М., 1993. - С. 37.

3.Бондарко А. В. Теория значения в системе функциональной граматики : На материале русского язика / А. В. Бондарко. - М., 2002.

4.Ермолович Д. И. Имена собственные на стыке языков и культур: Заимствование и передача имен собственных с точки зрения лингвистики и теории перевода / Д. И. Ермолович. - М., 2001.Кронгауз М. А. Воплощенное и невоплощенное имя собственное : некоторые аспекты референции / М. А. Кронгауз // Экспериментальные методы в психолингвистике. - М., 1987. - С. 118-135.

5.Перкас С. В. Имена собственные и нарицательные в словаре и в художественном тексте / С. В. Перкас // Материалы к серии "Народы и культуры". Вып. XXV Ономастика. Ч. 1. Имя и культура. М., 1993. - С. 141-151.

6.Рут М. Э. Антропонимы: размышление о семантике / М. Э. Рут // Известия УрГУ Выпуск 20. - Екатеринбург, 2001. - С. 59-64.

7.Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. - Полтава, 2010. - С. 34.

8.Смирницкий А. И. Объективность существования языка. Материалы к курсам языкознания / А. И. Смирниц-кий. - М., 1954.

 

10.Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанская. М., 1973.

11.Уляшева О. Я. Значения определенности и неопределенности у имен собственных в системе языка и в речи / О. Я. Уляшева // Функционально-семантический аспект единиц русского языка (Межвуз. сборник научных статей). Памяти докт. филол. н., проф. Лилии Дмитриевны Чесноковой посвящается. Таганрог, 2001. - С. 65-69.

12.  Чесноков П. В. Слово и соответствующая ему единица мышления / П. В. Чесноков. - М., 1967.
13.Чеснокова Л. Д. Имена числительные и имена собственные / Л. Д. Чеснокова // Филологические науки,

1996. - № 1. - С. 104-113.

14.Щетинин Л. М. Актуальные вопросы прикладной ономастики / Л. М. Щетинин. - Ростов-на-Дону, 1999.

15.Gardiner A. The Theory of Proper Names / A. Gardiner. - London, 1954.

ФЭС. Философский энциклопедический словарь. - М., 1999.УДК 81'373.7:811.112.2

Орел І. І.,

Рівненський державний гуманітарний університет

РАЦІОНАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

(лінгвокогнітивний аспект)

У статті описуються типи раціональної мотивації семіозису фразеологічних одиниць сучасної німецької мови. Ключові слова: фразеологічна одиниця, фразеологічний семіозис, національно-культурна інформація, онома-сіологічний підхід.

В статье рассматриваются типы рациональной мотивации семиозиса фразеологических единиц современно­го немецкого языка.

Ключевые слова: фразеологическая единица, фразеологический семиозис, национально-культурная информа­ция, ономасиологический подход.

The types of rational motivation of the semiosis ofphraseological units in modern German are described in the article. Key words: phraseological unit, semiosis of phraseological units, ethno-cultural information, the method of onoma-siological analysis.

Метою нашої розвідки є дослідження мотивації фразеологічного семіозису, який ми проводимо, застосовуючи ономасіологічний і семасіологічний підходи до вивчення процесів вторинної номінації - до утворення фразеоло­гічних одиниць (далі - ФО). Основою фразеологічного семіозису слугує метонімічне, метафоричне переосмис­лення компоненту / компонентів чи пресупозиції ФО. Процес переосмислення пов'язаний з образами, покладе­ними у внутрішню форму, на основі якої відбувається мисленнєвий процес [1, с. 219], яка пояснює, чому саме ця, а не інша зовнішня форма втілює певне значення [8, с. 15]. Виокремлення двох указаних напрямів дослідження семантики визначають різні аспекти аналізу мовних знаків. Ономасіологічний підхід зумовлений вивченням пси­хологічної, етнокультурної природи семантики одиниць мови [5, с. 13]; поясненням процесів переосмислення і типів мовного позначення елементів дійсності [9, с. 71]. Ономасіологія у контексті нашої розвідки вивчає способи номінації засобами ФО і досліджує процес творення нових назв.

Номінативна структура мовного знаку "існує як форма думки і тому нерозривно поєднана з нею" [6, с. 218]. Утворення ФО пов'язано із фрагментами національної картини світу (далі - НКС), які впливають на колективну свідомість етносу, об'єднану з логічними операціями, що проводяться на основі одних і тих самих реаліях зовніш­нього світу [3, с. 42-43]. У результаті дії механізмів переосмислення виникають нові значення (семасіологія), але відбуваються ці процеси на тлі НКС, що й зумовлює доцільність ономасіологічного аналізу значення ФО, тому що НКС відображається в номінативних структурах мовних знаків. Досліджуючи семантику одиниць мови з позиції ономасіології, виявляємо вплив людських чинників на процес найменування і спосіб описання фрагментів НКС, які вербалізовані мовними знаками й формують мовну картину світу [4, с. 32; 9, с. 139]. Саме такий аналіз семантики ФО становить актуальність розвідки, тому що запропоноване нами вивчення продуктів вторинної номінації дозво­лить ознайомитися з менталітетом мовців, з НКС етносу, відображеною у мові. Вивчаючи лише значення мовних знаків, "не можна виявити способи передачі думки" [6, с. 202], що заважає адекватному сприйняттю смислу ФО.

Вивчення мотиваційних процесів семіозису ФО, які ґрунтуються на раціональному пізнанні світу, проводять­ся нами у лінгвокогнітивному аспекті, що студіює взаємодію мови і культури. Лінгвокультурологічні дослідження відповідають загальній тенденції сучасної лінгвістики - переходу від "внутрішньої" (структурної) лінгвістики до "зовнішньої", яка розглядає явища мови у взаємозв'язку з людиною (способом її мисленням, практичною діяльністю). Національна мова відображає картину світу кожного етноса, визначає різну духовну й культурну своєрідність колективу мовців [10, с. 229]. Тому ми вважаємо, що саме ФО, які несуть національно-культурну інформацію (далі - НКІ), забезпечують цей процес найкраще.

Як відомо [1; 3; 10], наявність НКІ в семантиці фразем забезпечують національний і культурний компоненти [див. 1]. Проблемі передачі НКІ засобами ФО присвятили свої праці М. Ф. Алефіренко, В. Г. Гак, О. О. Селіва­нова, В. М. Телія та інші дослідники. Виявлення національно-культурної своєрідності семантики ФО пов'язано з вивченням процесів номінації, з мотиваційними операціями найменування фрагментів НКС.

Питанням сучасної лінгвістики є проблеми моделювання процесів породження номінативних одиниць. Мо­дель породження номінативних одиниць розглядають як абстрактну схему надання певному поняттю відповід­ного позначення, що стає надбанням колективної мовної свідомості [8, с. 145]. За допомогою моделей породжен­ня мовлення можна пояснити ономасіологічний механізм - вивчення номінативної структури мовних знаків у зв'язку зі значенням та структурою знань про позначене [7, с. 23]. Тому однією з проблем теорії номінації є про­блема мотивації.

О. О. Селіванова [8, с. 160] пропонує диференціювати мотивацію залежно від фрагменту структури знань про позначуване на такі типи: пропозиційну, асоціативну, модусну, змішану.

Пропозиція має відносно об'єктивний характер, оскільки виникає внаслідок сприйняття фрагменту світу мов­ців, які оцінюють його. Вказаний тип мотивації переважно метонімічний. Крім метонімії, пропозиційний тип мотивації рідше може мати також метафоричний характер, тобто метонімія і метафора суміщаються у процесі номінації [8, с. 32]. Пропозиційна мотивація присутня у пареміях і прикметах, пов'язаних із спостереженнями за природою та веденням господарства: schlafen wie ein Dachs - (розм.) спати як бабак; viel Hopfen, viel Roggen -(прикмета) багато хмелю, багато жита.

 

© Орел 1.1., 2012Асоціативно-термінальний тип раціональної мотивації володіє метафоричним характером (оперує не образно-асоціативною подібністю, а реальною суміжністю, зіставленням позначень чи їхньою парціальністю (частина ч.-н.) і тому поширений у фразеосистемі. Зазначений тип раціональної мотивації має кілька різновидів залежно від способу взаємодії "донорської та реципієнтної концептосфер у процесі позначення: структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтний, архетипний" [див. 8].

У процесі структурно-метафоричної мотивації позначуване отримує ім'я, яке має в структурі свого значення компонент значення пропозиції, на основі якої відбувається номінація. Тобто, використовуються "донорські до­мени" [8, с. 41]. Наприклад: історія (компоненти ФО - антропонім, топонім): Rangehen wie Blucher - діяти рішуче (фельдмаршал Блюхер у битві з армією Наполеона під Ватерлоо відзначився мужністю); ab nach Kassel! - (розм.) Зникни! (У м. Касель розташовувався табір рекрутів у XVIII ст.).

Дифузно-метафорична мотивація номінації позначуваного виникає внаслідок поєднання асоціацій, викли­каних джерелами номінації на основі аналогії. Переінтерпретація предметів щоденного вжитку має дифузний характер, тому що предмети побуту всебічно дослідженні народом і обов'язково присутні в різних народних виразах [8, с. 44]. Наприклад: den Brotkorb hdher hangen - (розм.) економити (кошики високо підвішували, обе­рігаючи харчі від мишей, злодіїв). Часто дифузно-метафоричний процес переінтерпретації відбувається шляхом використання знань про національну кухню: erste Sahne sein - бути найвищої якості (якщо в страву додавали сметану, то це означало, що готується щось особливе); einen Schmarren sein - (розм., пд.-нім., австр.) зовсім нічо­го/ ніщо. Мучна страва Schmarren була їжею простих людей. Результатом мисленнєвого уподібнення національної кухні з образом людини є ФО aus jdm. Hackfleisch machen - зробити з к.-н. котлету; nicht alle Tassen im Schrank haben - бути не сповна розуму.

Мисленнєва симіляція задіяна при створенні ФО на основі ритуалів, обрядів, звичаїв, традицій, забобонів, казок, шванків, які мають народний характер, наприклад: am Hungertuch /Palmtuch nagen - (розм.) затягнути па­сок, бути бідним /голодним (ФО виникла ~ 1000 року н.е., коли в країнах Європи під час посту на вівтар у церкві вішали хустки.); das Abendmahl auf etw. nehmen - побожитися в ч.-н. (ФО походить від традиції проводити суд божий); der Sandmann kommt - спати хочеться (Sandmann - продавець піску - казкова істота, яка, насипаючи в очі пісок, занурює в сон). Відображенням народного світогляду є народна культура, наприклад: wie Matz von Dresden

-   (розм.) як дрезденський телепень (кажуть про людину, яка сидить навпочіпки - в положенні, що нагадує кам'яну скульптуру біля старого мосту через р. Ельба в Дрездені), іграшки, ігри, розваги, наприклад: der Hampelmann sein

-   (розм.) бути безхарактерним (ФО виникла на основі образу національної іграшки Hampelmann, яка рухалась, коли її смикали за мотузки); bei jemandem einen Stein im Brett haben - (розм.) симпатизувати к.-н. (ФО виникла на основі гри Puffspiel/ Tricktrack).

Важливим аспектом народного життя були торгівельні традиції, грошові одиниці, наприклад: er hangt den Pferdekopf heraus - (розм.) він все продав; Keinen Deut wert sein - (розм.) не коштувати а ні гроша (ein Deut -срібна монета, яку чеканили у XIV-XVIII ст. Масова частка срібла в монеті поступово зменшувалась і з 1573 року монета була вже мідною.).

Гештальтна мотивація існує на основі подібності зорових, слухових, одоративних (запах), тактильних, смако­вих ознак, образно відображаючи реальні фрагменти НКС - життя народу. Наприклад: зорові ознаки подібності (колір) - vor Arger schwarz werden - позеленіти від злості; слухові - Brimborium machen - (розм.) порожня бала­канина (Brimborium - молитва, яку промовляли швидко і часто незрозумілою латиною.); смакові - Blumchenkaffee trinken - (розм.) пити ріденьку каву. В німецькій культурі так називали низькосортну каву, тому що на дні чашки із мейссенської порцеляни було видно традиційний малюнок квітки.; одоративні - stinken wie ein nasser Fuchs -(розм., фам.) мати неприємний запах; тактильні - Seine Hand fur jnd./ etw. ins Feuer legen - поручитися за к.-н. Компонентами ФО гештальтної мотивації на основі тактильних ознак, які відображають фізичний, моральний стан людини, безпеку / небезпеку, є соматизми: mit der eigenen Haut bezahlen mussen - заплатити життям за щ.-н. ФО з компонентами-соматизмами виконують символьну функцію: серце - почуття, нирки - емоції чи бажання, голова / шкіра / шия - символи життя. Fast einen Herzkasper kriegen - (розм., фам.) дуже злякатися; jdm. an die Nieren gehen - діяти к.-н. на нерви; es geht um den Hals /den Kopf - це питання життя.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 


Похожие статьи

О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови