О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови - страница 84

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 

2) "міжособистісні стосунки",

3) "внутрішній конфлікт",

4) "фінал".

Наступним є розгалуження вузлів на слоти, які представлені іменами героїв.

Висновки. Ім'я в художньому тексті реалізує закладений в ньому семантичний і прагматичний потенціал, інший, ніж у повсякденному спілкуванні. Саме в художньому творі ім'я або продумана автором ціла система імен бере участь у створенні змісту тексту. І якщо ім'я в нашому повсякденному житті практично десемантизоване, то у художньому дискурсі антропонім, як і всі інші елементи тексту, дають читачеві привід "підозрювати" його в невипадковому використанні. Отже, імена в художньому творі утворюють антропонімічне герменевтичне коло, без інтерпретації якого спроба проникнути в глибинний зміст тексту стає безглуздою.

Література:

1.Гнаповская Л. В. Фрейм как структура представления знаний в антропонимической системе (на материале английских личных имен) // Проблемы семантического описания единиц языка и речи: тезисы докладов Междунар. научной конференции.- Минск, 1998. - С. 201-204.

2.Жаботинская С. А. Ономасиологические модели и событийные схемы // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. -2009. - № 837. - С. 3-14.

3.Имена собственные на стыке языков и культур / Д. И. Ермолович. - М. : Р. Валент, 2001. - 200 с.

4.Йокояма О. Б. Когнитивная модель дискурса и руський порядок слов. - М. : Языки славянской культуры, 2005. - 424 с.

5.Карпенко О. Ю. Проблематика когнітивної ономастики. Монографія. - Одеса : Астропринт, 2006. - 377 с.

6.Минский М. Фреймы для представления знаний / М. Минский. - М. : Энергия, 1979. - 152 с.

7.Степанов Ю. С. В трехмерном простанстве языка - М. : Наука, 1985. - 335 с.

8.Суперанская А. В. Общая теория имени собственного - М. : Изд-во "Наука", 1973. - 366 с.

9.Фреге Г. Логика и логическая семантика : Сборник трудов / Пер. с нем. Б. В. Бирюкова под ред. 3. А. Кузичевой : Учебное пособие для студентов вузов. - М. : Аспект Пресс, 2000. - С. 230-247.

10.       Fillmore Ch. J. Frame semantics // The Linguistic Society of Korea (ed.). Linguistics in the Morning Calm. - Seoul: Hanshin
Publishing Co,
1982. - P. 111-137.Ящук А. К.,

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПТУ "ПРИРОДА" В ПОЕЗІЇ М. Т. РИЛЬСЬКОГО

На матеріалі збірок "Крізь бурю й сніг" та "Знак терезів" описано номінативне поле концепту "природа", продемонстровано "офіційний" та "неофіційний" варіанти цього концепту в книжці соцреалістичного періоду. Ключові слова: концепт, номінативне поле, лексема.

На материале сборников "Сквозь бурю и снег" и "Знак весов" описано номинативное поле концепта "при­рода", продемонстрированы "официальный" и "неофициальный" варианты этого концепта в книжке соцреалис-тического периода.

Ключевые слова: концепт, номинативное поле, лексема.

In the investigation the nominative field ofthe "nature" concept is described (based on poetryfrom the books "Through Storm and Snow" and "Sign ofthe Scales"), the "official" and "non-official" variants ofthe concept in the socrealist period are shown. Key words: concept, nominative field, lexical unit.

Концепт "природа" - один із найфундаментальніших у людському мисленні й культурі. У будь-якій національ­ній концептосфері він є одним із базових, визначає q відображає особливості етнічної картини світу. Особливе значення концепт "природа" має і для поезії Максима Рильського: в усій своїй творчості письменник приділяв особливу увагу зображенню, осмисленню і метафоризації природних явищ.

Свого часу Ю. Степанов визначав концепт як спосіб взаємодії кожної конкретної людини з культурою, в якій вона живе: "Концепт - це ніби згусток культури у свідомості людини, те, через що культура входить у ментальний світ людини. І, з другого боку, концепт - це те, через що людина (... ) сама входить у культуру, а часом і впливає на неї" [10, с. 40]. Розуміння концепту як проекції культурного знання на свідомість конкретної людини - над­звичайно плідне для розуміння творчості М. Рильського; не менш важливо у випадку саме цього письменника підкреслити особистісну складову поняття "концепт". Про неї писав, зокрема, Д. Ліхачов: "Концепт не безпосе­редньо виникає зі значення слова, а є результатом зіткнення словникового значення слова з особистим і народним досвідом людини. Розглядаючи, як сприймається слово, значення і концепт, ми не маємо права вилучати людину. Потенції концепту тим ширші й багатші, чим ширший і багатший культурний досвід людини"[3, с. 3]. Цей рух усередині концепту від культурного до особистісного і від особистісного до культурного матимемо на думці, коли досліджуватимемо концепт "природа" в поезії Рильського.

Матеріалом для дослідження стали поезії з двох збірок Максима Рильського: "Крізь бурю й сніг" (1925) та "Знак терезів" (1932) - ці книжки, на нашу думку, найбільш репрезентативні для неокласичного та соцреалістич-ного періодів творчості письменника. Обмежуючи матеріал для вивчення, маємо можливість глибше дослідити матеріал і визначити ядро, приядерну зону та периферію номінативного поля (термін З. Попової та Й. Стерніна [7, с. 66]) концепту "природа".

У тлумачному словнику української мови подано такі визначення поняття "природа": "Органічний і неорга­нічний світ у всій сукупності і зв'язках, що є об'єктом людської діяльності й пізнання, все те, що не створене ді­яльністю людини; буття, матерія. Сукупність особливостей рослинного і тваринного світу, кліматичних умов, ре­льєфу і т. ін. якої-небудь місцевості, країни; навколишнє географічне середовище. Рослинний світ навколишньої місцевості" [5, с. 721]. Це визначення беремо за основу для дослідження концепту "природа" у Рильського. До його ядра належать лексеми та лексичні сполучення, семантика яких дозволяє прямо співвіднести їх зі словнико­вим визначенням. Приядерну зону концепту формують одиниці, які зазнали метафоризації в авторському тексті, розширивши своє семантичне навантаження. Нарешті до периферії відносимо ті одиниці, які самі входять до метафор, що формують інші концепти (метафоричну природу концепту описали Дж. Лейкоф і М. Джонсон [4]). Відтак ці одиниці з периферії концепту "природа" належать і до номінативного поля цього концепту, і - більшою мірою - до номінативних полів інших концептів.

Лексичне вираження концепту "природа" у збірці "Крізь бурю й сніг"[8, с. 194-235] складає 140 лексем на 36 поезій та одну невеличку поему "Чумаки". Аналізуючи цей концепт, можемо розділити одиниці його номінатив­ного поля на такі основні лексико-тематичні групи: земля, небо та явища природи.

До найчисельнішої групи земля (115 одиниць, які разом ужито 165 разів) зараховуємо лексеми з таких семан­тичних підгруп: ландшафт (поле, степ, луг, земля, долина, пісок тощо), вода (вода, річка, море, піна тощо), рос­лини (дерево, трава, дуб, конюшина, листя тощо) та тварини (птиця, гуси, сом, лев, бджоли тощо). Приблизно третина слововживань цих одиниць входить до ядра номінативного поля концепту "природа". Контекст їхнього вживання - пейзажні фрагменти або цілі поезії, присвячені описові природи: Рибалка довго ходить у дібровах, // Де чорний дрізд у муравах шовкових // Шукає спілих, медових ягід, // Де ведмедиця полишає слід, // Одточуючи пазури об кору. Ще одну третину лексем ужито в приядерній зоні концепту "природа". У тексті це вже не просто описи зовнішньої дійсності, а метафоризовані образи: Здійма в блакить чоло своє левине //Високий дуб ... На­решті, трохи менше третини одиниць номінативного поля стали "будівельним матеріалом" для метафор інших концептів: Звичайно, про Довейка і Домейка // Тепер писать - то був би кепський тон. // Тепер на місце квітки й соловейка //Звитяжно стали криця і бетон (концепт "поезія").

Переважну більшість лексем, які творять номінативне поле концепту "природа", вжито в збірці один-два рази. Однак є винятки: це лексеми земля, поле, луг, вода, дерево, трава. Їх вважаємо ключовими для розуміння концеп­ту "природа" у збірці, а тому розглянемо докладніше.

© Ящук А. К., 2012У поезіях збірки "Крізь бурю й сніг" земля стає антропоморфною: ласкава земля; сита, медвяна земля; спрагла земля; кричав землі я. Так Рильський реалізував когнітивну метафору "земля - матір", а двічі у книжці письмен­ник прямо назвав землю матір'ю: земле, хліборобська мати; мати земле. Щодо решти часто вживаних лексем, то вони реалізують метафору "ландшафт - це дім": кипів у полі казанок; поглянь, людино, і спокійно йди //На вулиці, на площі, в гай, у поле; на затишному лузі; мурава шовкова; килим золотий (трава); ясна вода з пестливістю ко­лиски //Причалені гойдає кораблі; а наше все круг нас - і води, й дерева... Разом ці дві метафори формують фрейм "мати в домі".

Другу лексико-тематичну групу - небо - представлено значно меншою кількістю лексем: лише 8 (небо, Чу­мацький Віз, Чумацький Шлях, місяць, зорі, обрій, сонце, хмари), які вжито 25 разів. До ядра номінативного поля концепту "природа" (звичайний поетичний опис) входить приблизно третина цих слововживань (наприклад: У небі - золотий Чумацький Віз), близько половини - до приядерної' зони (Було, засяє місяця пожар). Відповідно, двадцять відсотків слововживань належить до периферії номінативного поля, творячи метафори для інших кон­цептів: А скільки там, серед блакитних зір, // Є дивних снів, які ми не збагнули! (концепт "далина").

Особлива роль у цій лексико-тематичній групі належить лексемі сонце - її вжито 11 разів: 4 рази в описових фрагментах (наприклад, вийде сонце з-за діброви), 1 раз - як метафоричну складову концепту "зміна" (Готові інше сонце засвітить) і 6 разів ця лексема зазнає метафоризації. З них лише раз письменник увів образ сонця в позитивний контекст (Ой ти, сонце, мудрий господарю), в решті фрагментів сонце стає чимось зловісним і не­гативним: сонце, як заведена машинка ... глузувало сонце пече; сонце обпалило; п'яніє сонце; співуче сонце, яке світить на мертву людину. Такий контекст вживання цієї лексеми суперечить традиції української літератури та фольклору. Рильський-неокласик уникав яскравих тонів і барв, а тому образ сонця в його поезії можна зустріти порівняно рідко, а також уведеним у негативний контекст.

Нарешті, третя лексико-семантична група одиниць номінативного поля концепту "природа" - явища - нара­ховує 25 одиниць (52 вживання). Цю групу можна поділити на три підгрупи: явища природи (дощ, вітер, туман, буря), пори року (осінь, зима, весна, літо) та пори дня (день, ніч, вечір). Приблизно двадцять відсотків вживань належить до ядра номінативного поля (колихались у яснім тумані), половина - до приядерної зони (Ходить вітер, сушить білі роси), тридцять відсотків - до периферії (Кому і що твоя скорбота //1 сніг твоєї самоти?). Такий розподіл свідчить про те, що явища природи були для Рильського передусім способом показати "характер" при­роди, її живу взаємодію з людиною.

Найчастотнішою за вживанням у цій групі є лексема вітер. Цей образ виразно антропоморфізований і загалом позитивний: теплий вітер ніжно затремтів; ходить вітер яром та горою; гей ти, вітре, парубче співочий; вітер грав у свій пустинний ріг. Цей образ позбавлений традиційної для української концептосфери включеності в ме­тафору волі, і в той же час не має негативних конотацій, а постає антропоморфною дружньою до людини силою.

Отже, проаналізувавши лексико-тематичні групи, які входять до номінативного поля концепту "природа", мо­жемо узагальнити, що більшість лексем (вісімдесят відсотків) належить до ядра та приядерної зони цього поля, а значить, Рильський здебільшого говорив про природу заради неї самої, а не використовував її як привід описати якісь інші речі. Загалом природа у збірці - це простір, у якому людині комфортно і приємно: земля й вода стають для неї домом, тварини й рослини - друзями, а атмосферні явища не наносять людині шкоди. Хоча людина не відчуває себе частиною природи, вона взаємодіє з нею (герої поезій Рильського - мисливці, рибалки, моряки, мандрівники), упорядковує її ("Косовиця") вступає в діалог і часом згадує про колишнє протистояння з нею ("Зві­рі", "Ловці"). Людина дивиться на природу з перспективи культури. Тут варто згадати доповідь В. Петрова про Рильського, де він стверджував, що "сільський", ідилічний струмінь у творах цього письменника розвинувся на тлі його захоплення урбанізмом [6, с. 340]; іншими словами, увага Рильського до природи випливала з його уваги до культури. Про взаємодоповнюваність і навіть спільне походження концептів "природа" й "культура" писав також Ю. Степанов [10, с. 14].

Зовсім іншу картину можемо спостерегти у збірці "Знак терезів" [9, с. 7-66]. Ця книжка знаменує перехід письменника до поетики й тематики соцреалізму, його перетворення на одного з речників і міфотворців [11, с. 172-198] епохи. Зміни, що відбулися в поезії Рильського, настільки разючі, що штучність, неприродність ново­го мовлення для митця не викликає сумніву. За визначенням М. Ґловінського, в межах тоталітарного дискурсу мовець не говорить сам - через нього говорить влада, яка єдина має право голосу [1, с. 158-182]. В. Хархун під­креслює, що у збірці "Знак терезів" "голос поета часто лише передає наперед "означену" інформацію" [11, с. 178].

В умовах такої майже повної деперсоналізації мовлення навряд чи випадає говорити про те, що у поезії Риль­ського відбувся розвиток чи модифікація концепту "природа", адже концепт неодмінно передбачає особистісну складову, а у більшості віршів "Знаку терезві" поет не промовляє власним голосом. Втім, у збірці можна знайти кілька фрагментів поезій, писаних щиро, - саме ці уривки можуть стати предметом аналізу концепту "природа" (який, втім, може бути неповним в умовах цензури й самоцензури). Та на нашу думку варто говорити про два ва­ріанти цього концепту у збірці. Нам видається, що тоталітарне мовлення густо насичене концептами (чи то квазі-концептами, з фіксованим наповненням, без "живої", особистісної складової), які часто підміняють, витісняють, звужують значення слів (наприклад, процес зрощення слів зі значущими ідеологічно й соціально атрибутами, що його описала О. Калиновська [2, с. 22-26], вважаємо процесом концептуалізації). Відтак у збірці Рильського відтворено "соцреалістичний" варіант концепту "природа", який ми також спробуємо описати, назвавши його "офіційним" на противагу "неофіційному".

Почнемо розгляд цих двох концептів зі статистики. Лексико-тематичні групи, що їх можна віднести до кон­цепту "природа", нараховують таку кількість одиниць: земля - 102 лексеми і 182 слововживання, небо - 6 лексем і 42 слововживання, явища - 28 лексем і 65 слововживань. Як бачимо, цифри приблизно такі самі, як у збірці "Крізь бурю й сніг". Але обсяг "Знаку терезів" майже удвічі більший, а тому пейзажних поезій або тих, у якихобрази природи посідають чільне місце, значно поменшало. А на нашу думку саме вони, лексеми, які становлять ядро номінативного поля, творять "неофіційний" концепт "природа", який у збірці "Знак терезів" практично по­збавлений приядерної зони та периферії.

Натомість "офіційний" концепт "природа" складається майже виключно з периферії номінативного поля: його лексеми творять метафори інших концептів (у "Знакові терезів" найчастіше це ідеологічні концепти "минуле", "майбутнє", "ворог", "перемога" тощо).

Відтак, охарактеризувати і "офіційний", і "неофіційний" концепти "природа" стає важко, для цього бракує матеріалу: попри те, що лексем у номінативному полі ніби-то багато, вони належать або до його ядра й ужиті (свідомо!) без промовистих епітетів, у нейтральному контексті, або до периферії, і промовляють не про природу, а про зовсім інші речі. Тому висновки доводиться робити на основі невеликого числа поезій.

Проаналізуємо найчастіше вживані лексеми. У першій лексико-тематичній групі це лексема земля. Згідно з "офіційною" версією, необхідно: землю оновить; усе на землі - для людини, //Бо людина сама - це земля; лиш гнів могутній, життєтворчий // Зачне з землею плід новий; земля простягне руки // До робочих теплих рук; обмиє землю бій останній; земля не застигне, ні! (...) Землю оживлять диханням штучним. Отже, земля в соціалістич­ному концепті "природа" постає безправним об'єктом людської діяльності, ба навіть насильства та ґвалтування. Натомість "неофіційний" концепт "природа" творять такі образи: І паротяг живий, і тепла кров землі; цвіте й гуде земля; вогкою весною // Пахне земля. Землю зображено як антропоморфну істоту, якою автор милується й захоплюється.

У лексико-семантичній групі небо найчастотніша лексема - сонце. Її вжито у збірці 20 разів, і майже всі слово­вживання належать до номінативного поля "офіційного" концепту "природа": П'ятикутною зорею // Сяє сонце на землі; До сонця, над сонце - вгору стяг!; засвітять нове //Непереможне // Сонце. Навіть якщо лексему сонце вжито без епітетів, вона здебільшого сигналізує про бадьорий настрій і бойовий дух поета: На сонці мертві та бліді // Твої ієрогліфи-тайни ... //Хвала вугіллю та руді! // Живіть і радуйтесь, комбайни!

У лексико-семантичній групі явища важливу роль відведено лексемі весна. В "Офіційному" концепті "при­рода" це потужна сила, символ революції: Всі, у кого серце вірне // Сонцю нашої весни, // Сійте зерно; О! Аби-но заграла весна - // Дід Славута іще їм покаже. Натомість у "неофіційному" це радісна, лагідна пора року: Голоси весни дзвінкої; І хвилі пізньої, глибокої весни //Край берегів труда земних дітей колишуть; вогка весна.

Цікаве співіснування двох концептів можемо побачити у фрагментах, де йдеться власне про природу. "Офі­ційний": Шумливі скелі розлетяться впрах, // Як вірні коні, запряжуться води, //1 ти, людино, в себе у ногах // Побачиш постать гордої природи. "Неофіційний": Поклади вудки й рушницю, //Хоч би й сам ти Растрапович; // Тут природи таємниці // Вистигають, наче овоч. Мабуть, ці фрагменти найкраще демонструють контраст між тим, як Рильський розумів природу, і тим, як її був змушений зображувати в соцреалістичному дискурсі.

Отже, концепт "природа" у поезії М. Рильського соцреалістичного періоду розпався на дві частини, часто про­тилежні за семантикою. Глибше дослідження цього феномену на ширшому матеріалі (поезії збірок 1930-1960-х років) видається нам цікавим і перспективним.

Література:

1.Ґловінський М. Новомова // 12 польських есеїв. - К. : Критика, 2001. - С. 158-182.

2.Калиновська О. Лексична сполучуваність у мові тоталітарного режиму // Наукові записка НаУКМА. - Т. 22. -Ч. І. - К. : ВД "Києво-Могилянська академія", 2003. - С. 22-26.

3.Лихачов Д. С. Концептосфера русского языка // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. -М. : Наука, 1993. - Т. 52. - № 1. - С. 3-7.

4.Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем. - М. : Едиториал УРСС, 2004. - 256 с.

5.Новий тлумачний словник української мови : у 4 томах. - К. : Аконіт, 2007. - Т. 3. - 927 с.

6.Петров В. Текст доповіді Віктора Петрова // Корогодський Р. І дороги, і правди, і життя. - К. : Гелікон, 2002. - 356 с. - С. 317-352.

7.Попова З. Д., Стернин И. А. Когнитивная лингвистика. - М. : АСТ, Восток-Запад, 2007. - 320 с.

8.Рильський М. Зібрання творів : у 20 томах. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. 1.

9.Рильський М. Зібрання творів : у 20 томах. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. 2.

 

10.Степанов Ю. Концепты. Словарь русской культуры. Опыт исследования - М. : Школа "Языки русской культуры". - 1997. - 824 с. - С. 40.

Хархун В. Соцреалістичний канон в українській літературі : генеза, розвиток, модифікації : монографія. -Ніжин : ТОВ "Гідромакс", 2009. - 508 с. - С. 172-198.зміст

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86 


Похожие статьи

О С Анан'єва - Вербалізація квантифікатора невизначеності few англійської мови