М І Гнатюк - Наукові записки - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Таким чином, право називатися слов'янськими просвітителя­ми та апостолами слов'янства св. Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, створили першу слов'янську азбуку - гла­голицю; по-друге, витворили норми першої літературної мови слов'ян - старослов'янської; по-третє, зробили перші перекла­ди основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов'янською мовою; по-четверте, підготували цілу когорту учнів (близько 200), серед яких уславлені Климентій Охридський, Гаразд, Ангелар, Наум, Сава, Семижизнь, Каїх та ін., які стали достойними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у великій Моравії, а й Болгарському царстві; по-п'яте, завдяки не-перевершеному дипломатичному хисту св. Кирила та Мефодія слов'яни першими в Європі офіційно здобувають право говорити з богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності хрис­тиянської церкви і в минулому, і нині.

Св. Кирило та Мефодій показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов'ю, дає щедрі плоди, які здатні служити лю­дям тисячоліття. Саме тому свято рівноапостольних св. Кирила таМефодія, яке відзначається 24 травня, дає добру нагоду для осмис­лення духовного заповіту видатних слов'янських просвітителів, апостолів слов'янства, які, не забуваймо, прислужилися і до ста­новлення християнської культури українців в часи Русі-України і спадщина допоможе відповісти на виклики ХХІ століття.

 

Література

1. Див.: Книжник. - 1991. - № 3-6; 1992. - № 1-2.

2. Кримський А. Твори.: У 5 т. - К., 1973. - Т. 3. - С. 252-282.

3. Кримський А. Твори.: У 5 т. - Т. 3. - С. 267.

4. Кримський А. Твори.: У 5 т. - Т. 3. - С. 268.

5. Мовчан П. Мова - явище космічне // Літ. Україна. - 1989. -

№ 43-48.

6. Огієнко І. Слов'янське письмо перед Костянтином // Збірник Історико-філологічного відділу. - К., 1928. - № 76.

7. Плющ П. Історія української літературної мови. - К., 1971. - С.

148-149.

Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменницької староукраїнщини ХІ-ХУШ вв. - 1924. - С. 36.УДК 81'367.623.92

Носенко І. Ю.

 

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВЛАСНЕ-ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

 

У статті зроблено спробу семантичної диференціації гру­пи власне-відносних прикметників української мови на основі ланцюга "означуваний предмет - риса чи властивість, що формує поняття ознаки - означувальний предмет", до якої входять ад'єктиви, які виражають ознаку предмета щодо матеріалу та речовини, розміру, ваги, об'єму, локативних і темпоральних характеристик, функціональних особливостей тощо.

 

The article deals with the problem of semantic classification of the concrete relative adjectives of the Ukrainian language. This group consists of the units of different semantic specification, such as features of a subject connected with material or substance, size, volume, locative and temporal characteristics, functional peculiarities etc.

 

У мовній системі призначення прикметника полягає в тому, щоб називати ознаки, властивості предметів об'єктивної дійснос­ті. Генетично ж ад'єктив пов'язаний з іменником. "Основну масу праслов'янської лексики, - зазначав М. Г. Булахов, - складали іменники та дієслова, причому до розряду імен належали і при­кметники, бо первинно вони мали такі ж семантичні та граматичні особливості, що і звичайні іменники" [2, с. 7]. Ад'єктив не може вживатися окремо від субстантива, бо властивість завжди переда­ється тільки через конкретний предмет. Категорія ознаки прикмет­ника надзвичайно містка і строката в семантичному плані, тому всі одиниці, що входять до складу ад'єктивної системи, диференцію­ються на розряди залежно від семантико-граматичної спеціалізації. Традиційне мовознавство виокремлює три лексико-граматичні гру­пи прикметників: якісні, відносні та присвійні. Лексеми на зразок двадцять третій, сьомий, мій, твій, ваш, їхній відносять відповід-

© Носенко І,, 2008но до підгруп порядкових числівників та присвійних займенників, незважаючи на дискусійність їхнього статусу. Суперечливою вза­галі є концепція розподілу ад'єктивів за трьома основними роз­рядами. Так О. М. Пєшковський у своїй фундаментальній праці "Русский синтаксис в научном освещении" виділяє два розряди прикметників за характером вираження/не вираження якості пред­мета: якісні та відносні, причому до складу останніх зараховано та­кож порядкові числівники та присвійні ад'єктиви: "Як же, одначе, бути з такими прикметниками, як двадцятий, третій? Адже тут зовсім неможливо говорити про якість. Можна вирізнити ще одну підрубрику відносних прикметників, які ніколи і ні за яких умов не можуть означати якість: це прикметники присвійні на зразок бра­тів, сестрин, материн..." [7, с. 83]. На думку В. В. Виноградова, узагалі не можна говорити про окремі розряди якісних та віднос­них ад'єктивів, цей учений протиставляє утрадиційненій концепції власну інтерпретацію диференціації ад'єктивів, згідно з якою ви­окремлюються 1) присвійні, 2) займенникові, 3) якісно-відносні (якісні, відносні, дійові) прикметники [4, с. 207]. І. Р. Вихованець, характеризуючи ад'єктив як периферію частин мови, виокремлює два великі семантико-граматичні підкласи: прикметники первинні (передають якісний стан предмета й членуються тільки на корінь та флексію) і вторинні (стосуються ознаки, що має похідний ха­рактер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки), тобто ад'єктиви об'єднано в два розряди: якісні (непохідні) та відносні (похідні). До похідних від­несено й ті якісні прикметники, що виражають модифікацію вияву якості [8, с. 127]. О. К. Безпояско зазначає, що якісні прикметники покликані відтворювати природні властивості об'єктів дійсності, причому ці властивості можуть виявлятися меншою або більшою мірою, вони "становлять центр (ядро) категорії прикметника" [1, с. 97]. Відносні ж ад'єктиви відтворюють ознаку за відношенням означуваного предмета до інших предметів, "значення ізольовано­го відносного прикметника можна ідентифікувати лише як "той, що має якесь відношення до відповідної реалії" [6, с. 82]. Основу семантики відносного ад'єктива становить ланцюг "означуваний предмет - риса чи властивість, що формує поняття ознаки - озна-чувальний предмет". Об'єкт-детермінант характеризує результатвідношень детермінованого об'єкта дійсності до інших предметів, властивості, що постали внаслідок дії самого предмета, пов'язані з ним, його місцем у просторі й часі, приналежністю кому-небудь або чому-небудь, функціональними особливостями, кількісним виявом. Однак серед відносних трапляються ад'єктиви, які, спо­лучаючись із субстантивами різної семантичної природи, можуть виражати кілька ознак одночасно, наприклад: 1) .сама хазяйка безумна Дарка Сторона готує для мастильниць обід, готує надворі, тут у неї літня кухня (Є. Гуцало) - ознака щодо функціональної особливості (кухня для приготування їжі влітку); 2) Був грім - то прийшла літня пахуча громовиця (М. Хвильовий) - темпоральна ознака (громовиця, яка буває лише влітку).

У системі відносних прикметників української мови виокремлю­ються власне відносні, присвійні (".посесивне значення, - зазна­чає А. П. Грищенко, - є однією з реалізацій відносності в широ­кому розумінні" [5, с. 168]) та порядкові ад'єктивні одиниці. Проблему їхнього різноаспектного вивчення порушено в працях багатьох мовознавців, зокрема В. М. Васильченка, О. П. Штонь, Ф. К. Гужви, О. А. Земської, М. А. Жовтобрюха, В. О. Горпини-ча, І. К. Білодіда, Е. І. Коробової, В. І. Чернова, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, М. І. Степаненка, Л. П. Катлінської. За визначе­нням В. М. Васильченка, відносні прикметники української мови "є повнозначними словами атрибутивної семантики, прикмет­никової лексико-граматичної категорії належності. Це суцільно мотивовані за значенням і похідні за формою лексичні одиниці, функціональне навантаження яких полягає у називанні ознак, що формуються як результат відношень предметів до інших предме­тів, дій, ознак інших ознак" [3]. Розглянемо особливості семної специфікації відносних прикметників української мови.

Семантично найстрокатішою є група власне-відносних ад'єктивів, оскільки її конституенти виражають найрізноманітніші ознаки за відношенням:

-   до предмета: Зовсім низько над головую висять імлисті зірки, наче кетяги калинових ягід (Є. Гуцало);

-   до узагальненої особи чи істоти: Це вже була не просто мате­ринська турбота про сина - це ходіння по лезу бритви (В. Овсі-єнко);до абстрактного поняття: ...якщо цей рукопис комусь і потра­пляв на очі будь-коли, то, наймовірніше, його вважали не більш ніж плодом творчоїфантазії...(Г. Молчанов);

-   до дії: .ракетоносці.зникають в охотській атмосферній трясовині і потім виринають з неї, ковзаючи по слизькій зліт­ній доріжці (Ю. Щербак); На степу росте багато їстівного зела (Ю. Яновський);

-   до місця або часу: залишилась мати самотньою зозулею у своїй підвальній кімнаті (М. Хвильовий); Спекотної літньої пори ефірна олія починає випаровуватися (Із часопису);

-   до кількості: Він чомусь згадав триколісний велосипед, який бачив у 1906 році (Ю. Щербак).

М. Г. Булахов зазначає, що шар ад'єктивної лексики прасло­в'янської мови сформували орієнтовно 300-400 одиниць, з-поміж яких виокремлювалися групи відносних прикметників за такими ідентифікувальними характеристиками: 1) просторові ознаки пре­дмета (дольний, пердьнии); 2) часові ознаки (вечерьнъ, летьнъ, зимьнъ); 3) ознаки стосовно предмета, матеріалу, рослини, дерева, істоти (водьнъ, каменъ, еловъ, железьнъ) [2, с. 8]. На думку А. П. Грищенка, на формування групи відносних ад'єктивів вплинула взаємодія різних за категоріальною приналежністю мотивувальних основ і відповідних суфіксів - ад'єктиваторів та виразників конкретної семантики слів-новотворів, тому "класи­фікаційний поділ пов'язаний з аналізом власне морфологічного аспекту, який передбачає кваліфікацію твірних основ з погляду їх категоріальної приналежності" [5, с. 163]. Внутрішьокласифіка-ційний поділ ад'єктивних одиниць такого типу здійснено за допо­могою двох вихідних принципів: 1) категоріальної приналежності мотивувальної лексичної одиниці та 2) змістового плану ознаки, що виражається прикметником, з урахуванням типу відношень між означуваним та означальним [9, с. 70 ]. Другий принцип впли­ває на семантичну диференціацію власне-відносних ад'єктивів, які є репрезентантами тематичних груп залежно від реалій довкілля, що лежать в основі їхнього плану змісту:

1) ад'єктиви, які виражають ознаку предмета щодо матеріалу та речовини. Цю групу становлять прикметники, що вказують на а) матеріал, з якого виготовлено предмет: .підбитою птахою чор­нявий хлопчина у вовняній хустині висів на ваших плечах (Є. Гу­цало); б) речовину, що входить до складу предмета: Оглянулася я на високу огорожу - цементна стіна (В. Овсієнко); в) речовину, яка є матерією предмета: .. .мечеть під горою...піщані гори замість степу (Р. Іваничук);

2)  ад'єктиви, що виражають ознаку предмета щодо його лока­ції. Розглядувану групу утворюють прикметники, що вказують на

а) просторове розташування предмета: Ми йшли по північній доро-
зі
(М. Хвильовий); б) місцезнаходження: Після несподівано вдалої
втечі з епіцентру подій, що розгорнулися біля лісосмуги на
сіль-
ській дорозі,
Артурові довелося до смерку переховуватися в оче-
ретах
(Г. Молчанов); в) його топонімічну приналежність: Латин по
царському звичаю
/ Енею дари одрядив / Лубенського шмат ко-
роваю / Корито
опішнянських слив / Горіхів київських смажених /
Полтавських пундиків пряжених (І. Котляревський); г) походжен-
ня предмета: .багатші школярі давали вже за нього (жайворонка)
і
бублика городського (Ю. Яновський);

3)  ад'єктиви, які виражають ознаку предмета щодо темпораль-ної характеристики. До аналізованої групи входять прикметники, що вказують на а) власне-часове значення: Ночною се було добою / І самой тихою порою / Як спав хрещений весь народ (І. Котля­ревський); б) якісно-часове значення [1, с. 128]: А перший грім, цей весняний будило, після нього земля розмерзається до краю (Ю. Яновський); в) значення за тривалістю в часі: Завмер на мить світ - а догулював він. тридцятилітній кривавий танець (Р. Іва-ничук); Нарешті весна входила в свої права - спрагла нива вимага­ла цілоденної праці (В. Скуратівський);

4)  ад'єктиви, що виражають ознаку предмета за кількісною ха­рактеристикою щодо а) розміру: Пам'ятник першому робітничому полку був прикрашений трьохметровим піхотинцем (С. Жадан);

б) ваги: Трьохсотграмовий кусень м'яса слід добре відбити і ошпа-
рити кип'ятком
(О. Франко); в) об'єму: Для повного виділення
фарби з рослин їх кип'ятять ще п'ятнадцять-двадцять хвилин у
дволітровій ємності (Л. Жоголь); г) кількості: Але ж як він міг
не заправити
подвійної ціни, коли гроші наполовину втратили вар-
тість (Р. Іваничук);

5)         ад'єктиви, що виражають ознаку предмета за його функціо-нальними особливостями, призначенням: Цехи: різницький, ко­новальський, кушнірський, ткацький, шаповальський кипіли в пеклі всі в смолі (І. Котляревський); Ти під портретами стоїш, як поминальна чарка (І. Римарук); Він брав колись в обидві руки по дві німецькі протитанкові міни і виважував поперед себе (Г. Тю­тюнник);

6)  ад'єктиви, що виражають ознаку предмета за відношенням до дії: .він повів рукою туди, де за Богункою сині ранкові облоги лежали у багні та висипному тифі (Ю. Щербак);

7)  ад'єктиви, що виражають ознаку предмета за відношенням до іншого предмета:.попадали жовті персики величиною з ліщи­новий горіх (Р. Іваничук);

8)  ад'єктиви зі значенням загальної відносності: А безжурна Мальва зачарованими очима вдивлялась у міражну далечінь сте­пу (Р. Іваничук); .каторжанське життя, що недурно розпочалося, при народженні - клінічною смертю, мама пригадувала.; Наше вкраїнське "можу"! самотнє і тому безсиле (О. Забужко);

9)  ад'єктиви, що виражають ознаку предмета за відношенням його до а) узагальненої істоти чи особи: .ген дрохви і стрепети, ген скіфська могила й кам'яні баби (Є. Гуцало); Радісно й покірно серед ночі / вибігають голоси діточі / навперейми вовчому виттю (І. Римарук); б) кількох осіб: Буде над чим поплакати і потужити, і поховати на рибальському цвинтарі; .марширує олешківський партизанський загін у складі двох босих сотень (Ю. Яновський).

Отже, відносні прикметники, як і якісні, виражають ознаку, що сприймається безпосередньо органами чуття або пізнається за до­помогою чуттєвого сприйняття. Ця ознака проте є абсолютною й не допускає варіювання. Ідентифікувальними семами для розгля­дуваних ад'єктивів є такі: "властивий предметові", "той, який має відношення до предмета". З семантичного погляду відносні при­кметники є досить неоднорідними, що зумовлене інтралінгвальни-ми чинниками - різноманітністю відношень, які існують між пред­метами і явищами світу, що нас оточує. Важливо наголосити, що "окремі групи.називають ознаки, які відображають цілком окрес­лені типи відношень" [9, с. 71]. Сюди належать власне-відносні, присвійні, порядкові ад'єктиви. Перша група є найчисленнішою та семантично поліфункціональною. До неї входять ад'єктиви, яківиражають ознаку предмета щодо матеріалу та речовини, розміру, ваги, об'єму, локативних і темпоральних характеристик, функціо­нальних особливостей та призначення тощо. Звичайно, запропоно­вана класифікація недостатньою мірою розкриває спектр власне-відносних ад'єктивів, оскільки розмитою й неточною залишається підгрупа прикметників зі значенням загальної відносності, що об'єднує, в основному, ті одиниці, які утворені від субстантивів абстрактної семантики. Необхідне подальше з'ясування лексич­них особливостей аналізованих ад'єктивів з метою дослідження їхніх семантичних і синтаксичних сполучувальних властивостей.

 

Література

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Грамати­ка української мови. Морфологія: Підручник. - К., 1993. - 336 с.

2. Булахау М. Г. Гісторьія прьіметнікау беларускай мовы. - Ч.3. -Агульнаславянская лексіка. - Мінск, 1973. - 256 с.

3. Васильченко В. М. Мотивація і словотворче вираження віднос­них прикметників в історії української мови (відіменникові дерива­ти). Автореф. дис....к.ф.н. / Нац. пед. у-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2000. - 20 с.

4. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о сло­ве). - М., Л., 1947. - 784 с.

5. Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. - К., 1978. -

208 с.

6. Коробова Э. И. К вопросу о значении относительного прилага­тельного (на материале отсубстантивных прилагательных) // Русский язык в школе. -1970. - №1. - С. 78-83.

7. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. -М., 1956. - 511 с.

8. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. - К., 2004. - 400 с.

Украинская грамматика / В. М. Русановский, М. А. Жовтобрюх, Е. Г. Городенская, А. А. Грищенко. - К., 1986. - 360 с.УДК 81'373.43

Поліщук О. Г.

 

ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКІ ПРИКМЕТНИКИ-КОМПОЗИТИ У ПОЕТИЧНОМУ ЛЕКСИКОНІ ХХ СТОЛІТТЯ

 

Стаття присвячена питанням семантики та функціону­вання оказіональних прикметників-композитів у поетичній творчості XX ст. На основі лексико-семантичного аналі­зу авторських ад'єктивів виділено їх найважливіші групи, а також простежено шляхи реалізації семантичних відтінків прикметників-композитів.

This article is devoted to the problems of semantics and functioning of nonce compositive adjectives in the poetical creation of the XX th century. On the base of lexical and semantical analysis of author's adjectives their the most significant groups were distinguished and also the ways of realization of semantic nuances of compositive adjectives were retracted.

Серед масиву індивідуально-авторських лексичних новотворів, що дозволяють виявити головні тенденції розвитку специфічних мовновиражальних засобів української поезій ХХ ст., важливе міс­це займають інновації, які позначають статичні ознаки денотатів. За допомогою детального опису семантичної структури оказіо­нальних прикметників можемо виявити прирощення художніх значень, а отже, глибше усвідомити роль аналізованого слова й проникнути у художній зміст твору. Експресивність новотворів та­кого типу посилюється завдяки їхній метафоричності, а відтак се­мантична структура поетичної метафори дає об'ємний матеріал для вивчення специфіки і функціонування прикметникових інновацій у плані стилістичного збагачення мови художньої літератури.

Суттєву роль серед прикметників відіграють авторські ново-твори-композити, які, порівняно із простими за структурою номі­націями, є значно багатшими і складнішими у семантичному від­ношенні. Віршовий розмір, ритм поетичного твору зумовлюють

© Поліщук ОТ., 2008вибір таких варіантних засобів, коли замість двох самостійних оз­начень утворюється складне слово, експресивний зміст якого фор­мує індивідуально-авторський образ.

Складні прикметники щодо їх морфемного складу, словотвір­ної структури, семантики є об'єктом вивчення у працях М. Т. До­ленко ("Складні прикметники у сучасній українській літературній мові", 1953), З. П. Олійник ("Складні прикметники з початковим нумеративним компонентом у сучасній російській та українській мовах", 1976), О. О. Селіванової ("Складне слово: мовні моделі світу (основи зіставної композитології російської та української мов)", 1996). У цих працях знаходимо детальну характеристику складних слів, зокрема й складних прикметників, класифікацію їх структурно-семантичних типів, синтаксичних та стилістичних функцій. Окрім цього, різним аспектам дослідження семантики оказіональних прикметників у сучасній українській мові присвя­чені наукові розвідки В. Н. Вовк, Г. М. Вокальчук, Н. В. Гаврилюк, Н. О. Данилюк, Л. В. Пашко, Л. Г. Савченко та ін. У російському мовознавстві - це праці лінгвістів А. О. Стишова, Л. О. Пустовіта, Р. Ю. Наміткової, А. П. Капської та ін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16