М І Гнатюк - Наукові записки - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

У цьому прикладі наявна парцеляція членів речення, що зна­ходяться між собою у приєднувальних відношеннях.

Концепція В. А. Бєлошапкової знайшла підтримку у сучасних дослідженнях парцеляції на матеріалі різних мов [Див. праці За-гнітка А. П., Звєрєвої О. С., Конюхової Л. І., Кромер Є. В., Старо-войт Ю. А. та ін.] Критерієм розмежування цих явищ називається можливість об'єднання парцелята з основним реченням, чого не можна зробити з приєднувальними конструкціями.

Не можна обійти увагою ще один погляд на приєднання як на тип синтаксичного зв'язку "елементів периферії речення з його ядром, що передають відношення додавання і що реалізуються у декількох видах: аппозитивний зв'язок, адресний і вставлений" [21, 6]. М. А. Ханутін відносить до периферії речення вигукові елементи, вставні конструкції, звертання, прикладки; відзначає, що позиція приєднувальних компонентів не закріплена, і тому їхній зв'язок відрізняється від сурядності - через гетерогенність пов'язуваних елементів і від підрядності - внаслідок того, що при­єднувальні компоненти не є членами структурної моделі речення. За формальними ознаками це позиційний зв'язок, прилягання.

Недоліком багатьох попередніх теорій приєднання було ще йте, що в них не враховувалась пунктуація: приєднання виділяли незалежно від того, чи приєднувальна частина висловлювання відокремлена від основної "внутрішніми знаками" (тире, кома), чи знаками кінця речення (крапкою, окличним знаком, знаком пи­тання). Ігнорування ступеня інтонаційної ізольованості приєдну­вальної частини призвели багатьох учених до невірного, з нашого погляду, розуміння парцеляції як окремого випадку приєднання.

У сучасних дослідженнях [7, 99; 20, 6] явища парцеляції і приєднання вважаються взаємовиключними, оскільки саме по­няття розчленування повної синтаксичної структури на окремі інтонаційно-відокремлені відрізки при парцеляції є протилежним поняттю приєднання, тобто складанню в процесі мовлення окре­мих речень на основі асоціативних зв'язків.

З синтаксичної точки зору приєднувальний компонент є пере­важно самостійним реченням, він автосемантичний, не залежить від основної частини висловлення, виникає несподівано, "знахо­диться на іншому смисловому рівні і не має безпосереднього від­ношення до першого речення" [19; 5], тобто до основного вислов­лення. Відокремлений у результаті парцеляції відрізок (парцелят) є синсемантичним, без опори на попереднє речення він незрозумі­лий, граматично і семантично залежить від нього, функціонувати як самостійна комунікативна одиниця не може. За умови трансфор­мації синтаксичної конструкції парцеляція легко усувається шля­хом зняття крапки або заміни її відповідними розділовими знаками і поверненням парцелята у базову частину. У будь-якому випадку відокремлений компонент продовжує залишатися членом просто­го або предикативною частиною складного речення, яка піддала­ся розчленуванню. Пор.: Ситуация в стране складывается ахо­вая. Настолько, что это дошло уже и до премьера. Неделю назад бодро вещавшего, что экономика растет... / Ситуация в стране складывается аховая настолько, что это дошло уже и до премье­ра, неделю назад бодро вещавшего, что экономика растет...

Приєднання не пов'язане з навмисним комунікативним за­вданням, а з'являється, як вже наголошувалося, в процесі мовлення-думки і пов'язане з прагненням доповнити вже зробле­не повідомлення. У самому визначенні приєднання як додаткового повідомлення, що знаходиться в іншій логічній площині, уже міс­титься висновок про те, що приєднання - це семантико-синтаксичні відношення між більшою або меншою мірою самостійними речен­нями. Парцеляція - це навмисне розчленування єдиної статичної структури речення на частини з метою актуалізації, тобто вона зу­мовлена комунікативним завданням мовця.

Парцеляцію ми розуміємо як експресивний синтаксичний при­йом, який допускає максимальну інтонаційну ізольованість, роз­членування простого або частин складного речення з єднальними, протиставними, зіставними, розділовими, причиновими, часови­ми, допустовими відношеннями так само, як і з приєднувальними, оформленими за законами мови сурядним або підрядним зв'язком. У тому випадку, коли парцелюються члени речення або предикатив­ні одиниці складного речення, що знаходяться між собою в відно­шеннях приєднання, парцеляція може накладатися на приєднання, тобто між парцелятом і базовою частиною існують приєднувальні синтаксико-семантичні відношення, які актуалізувалися внаслідок розчленування. Причому парцеляція не змінює ні зв'язків, ні син­таксичних відношень між частинами інваріантної конструкції.

Отже, парцеляція і приєднання за деякої схожості формальних показників є явищами за своєю сутністю протилежними: при пар­целяції конструкція, є д и н а в мові, р о з ч л е н о в а н а в мовленні; при приєднанні конструкція, р о з ч л е н о в а н а в мові, у мовленні представлена як певна є д н і с т ь. Таким чином, парцеляція - це ціле, навмисно розчленоване на частини, приєднання - ціле, скла­дене з частин, спонтанно приєднаних одна до одної.

 

Література

1. Абашина В. Н., Сербина Т. Г. Парцелляция в коммуникативном аспекте // Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР. - 1989. - № 9. - С. 78 - 79.

2. Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. - М., 1990.

3. Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном рус­ском языке. - М., 1967.

4. Блох М. Я. К проблеме присоединительных связей предложения // Вопросы грамматики английского языка. - М., 1969. - № 367. - С.

5. 38 - 55.Валгина Н. С. Активные процессы в современном русском языке. - М., 2001.

6. Ванников Ю. В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. - М., 1979.

7. Виноградов А. А. К вопросу о дифференциации явлений пар­целляции и динамического присоединения // Вопросы языкознания.

 

-   1981. - № 3. - С. 98 - 110.

8. Виноградов В. В. Стиль "Пиковой Дамы" // Временник Пушкин­ской комиссии. - М., 1936. - С. 74 - 147.

9. Вомперский В. П. Присоединительные конструкции в произве­дениях А.С. Пушкина // Русский язык в школе. - 1962. - № 1. - С.

46 - 48.

10.Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (просте речення, еквіваленти речення). - К.,

1975.

11.Загнітко А. П. Структурно-граматичні і функціонально-семан­тичні різновиди українських синтаксичних інновацій // Українська мова і література. Книгодрукарство. - www.vesna.org.ua, 2004. - С.

1-11.

12.Звєрєва О. С. Функціонування парцельованих конструкцій в сучасному російському поетичному мовленні: Автореф. дис-- канд. філолог. наук - К., 1998.

13.Иванчикова Е. А. Парцелляция, ее коммуникативно-экспрес­сивные и синтаксические функции // Морфология и синтаксис совре­менного русского литературного языка. - М., 1968. - С. 277 - 301.

14.Конюхова Л. І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масо­вої комунікації: Автореф. дис... канд. філолог. наук - Львів, 1999.

15.Кромер Э. В. Проблема присоединительных и парцелли­рованных структур в разговорной речи и художественном тексте // Синтаксис в школьном и вузовском преподавании. - Иванова, 1991.

-   С. 168 - 177.

16.Крючков С. Е. О присоединительных связях в современном русском языке // Вопросы синтаксиса русского языка. - М., 1950. - С. 397 - 411.

17.Ринберг В. Л. Конструкции связного текста в современном русском языке. - Львов, 1987. - 168 с.

18.Рыбакова Г. Н. Парцелляция сложноподчиненного предложе­ния в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филолог. наук. - Ростов н/Д., 1969.Сербина Т. Г. Парцелляция как особое синтаксическое явление в языке современных газет: Автореф. дисс.   канд. филолог. наук. -

Воронеж, 1988.

20.Старовойт Ю. Я. Абзацна парцеляція речень у системі екс­пресивного синтаксису російської мови: Автореф. дис.   канд. філол.

наук. - К., 1993.

21.Ханутин Н. А. Языковая природа и особенности функциони­рования парцелляции как стилистического приема: Автореф. дисс. канд. филолог. наук. - М., 1983.

22.       Щерба Л. В. Избранные работы по русскому языку. - М.,

1957.УДК 8Г373.421

Степанова О. І.

 

СИНОНІМІКА ПРИКМЕТНИКОВИХ ЛЕКСЕМ ТА ЇХ МІСЦЕ В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

 

У статті аналізуються місце і роль синонімічних лексем у контексті художнього твору, розглядаються особливості їхнього функціонування в ідіостилі Миколи Хвильового.

The article deals with the analysis of the role and place of synonymic lexeme in the context of fiction. Pachliarities of Mykola Khvyliovyi ave taken info consideration.

 

Між словами в мові спостерігаються різноманітні зв'язки, які існують не ізольовано один від одного, а зумовлено. Для вивчення всієї системи, як правило, береться той чи інший вид зв'язків між лексемами і розглядається в можливій ізоляції. Мета статті - про­аналізувати синонімічні зв'язки і слова, відношення між якими зу­мовлені такими зв'язками в контексті художнього твору.

Теоретичні питання синонімії розроблялися в працях В. Ва-щенка, Л. Паламарчука, А. Лагутіної, О. Тараненка, Л. Лисиченко, М. Кочергана та ін.

У відповідності з багатокомпонентною структурою значення слова для позначення одного й того ж явища в мові можуть вини­кати кілька лексичних одиниць. У слові, як відомо, фіксуються на­слідки пізнавальної діяльності людства, відкриваючи нове явище і виявляючи в ньому риси, що зближують два або більше явищ (по­нять). На причину виникнення синонімів указували ще в першій половині ХІХ століття [6, 62].

Загальновідомо, що синоніми виникають, по-перше, з необхід­ності фіксувати в слові нові відтінки явища, уявлення чи поняття. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього.

 

© Степанова О.І., 2008Нарешті, третій клас синонімів виникає внаслідок диференціації значень або їх синонімічного зближення, що розвиваються в мов­ній системі.

Однією з основних ознак синонімів є здатність їх означати те саме поняття, а звідси - вони обов'язково є словами, спільними чи тотожними за своїм основним значенням. Іншою, не менш важливою ознакою синонімів, яка дозволяє відігравати їм значну стилістичну роль в мовленні, є те, що вони обов'язково чимось різняться між собою, мають додаткові значеннєві відтінки, різний змістовий обсяг, вирізняються мірою і якістю емоційного забарв­лення, стилістичною приналежністю до певного жанру мови, тоб­то віднесеністю до загальновживаної лексики чи лексики книжної, розмовної, фамільярної тощо; виявляють різну активність у мові, характеризуються неоднаковою сферою поширення та здатністю сполучатися з іншими словами у реченні. Про відтінки значення синонімів говорять звичайно, порівнюючи два слова, у яких спіль­не предметно-понятійне ядро, але є відмінності в інших компонен­тах (або в компоненті) лексичного значення.

Усі ці особливості синонімів простежуються в словесному чи текстовому оточенні. Ми спробуємо проаналізувати такі випадки в творчий спадщині Миколи Хвильового.

Так, слова одного синонімічного ряду сильний всесильний міцний - могутній великий залізний мають основне спільне значення, а саме: " такий, що відрізняється великою фізичною чи моральною силою". Без виразних додаткових відтінків це значен­ня властиве тільки лексемі сильний. Наприклад, знаходимо у пись­менника: Він - той, кого вона недавно вважала за сильну вольову людину [12, 426].

Кожний інший синонім цього ряду вносить якийсь додатковий відтінок до загального значення, якусь своєрідну особливість, що знаходить підтвердження в контексті. Наприклад, синонім все­сильний означає "всеосяжну силу когось або чогось":

І справді, можливо, він знову підведеться із свого одра, мож­ливо, він знову зійде на наш азіатський корабель і візьме румпель, але ніколи вже він не прорветься з холодного всесильного льоду й не виведе корабель у стихію [12, 367].Прикметник міцний додатково означає "витривалість, стійкість, незламність". Вживається він найчастіше для характеристики лю­дини, рідше - різних предметів: Проте дєдушка - міцний дід: і тепер як візьме косу, то чорта з два вженешся за ним [12, 105]. - Павло... поспішає - міцний, бадьорий і злий [12, 37]. - Я знову думаю: десь там, на сіверкій дикій півночі, лежить геніальний м'ятежник, заку­тий у міцні ланцюги, і в нього одна мисль: "Скучно" [12, 368].

Лексична одиниця могутній означає "дуже сильний і відповід­но великий за розміром": ...Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків перехиляється на ділянку молодняку [12, 326]. - Перші помиляються, бо не зна­ють Лівобережжя: воно ніколи спокійно не сиділо під могутньою рукою шовінізму: другі помиляються, бо дивляться на Азію, як на кубло тьми й забобонів [12, 247 - 248].

Велика міра сили визначається словом, ужитим у переносному значенні, залізний. До аналізованого синонімічного ряду воно на сторінках творів Хвильового входить у сполученні з іменником обійми: Далі, візьму тебе в свої залізні обійми [12, 125].

Таким чином, усі розглянуті синоніми: сильний — всесильний — міцний - могутній — великий — залізний виражають спільне основне значення: "такий, що відрізняється великою фізичною чи мораль­ною силою", а розходження спостерігається в додаткових значен­нєвих відтінках, зокрема ступеня виявлення ознаки та наявності в окремих синонімах дещо ширшої або вужчої семантики, здатності не тільки означати велику силу, а й додатково надавати ще зна­чення витривалості, стійкості, незламності. Незначна відмінність існує і щодо визначення сфери вживання, оскільки одні з назва­них синонімів частіше використовуються на означення фізичної або моральної сили людини чи взагалі істоти, а інші - предмета, явища. Деякі синоніми аналізованого ряду мають і певну стиліс­тичну забарвленість. Так, лексема могутній вживається у більш піднесеному стилі, деякі слова поширені в нейтральному лекси­коні (наприклад, сильний, міцний). Водночас вважаємо за потрібне підкреслити, що основна розбіжність між даними синонімами по­лягає в їхніх значеннєвих відтінках.

У ряді праць за ознаку синонімічності приймається взаємоза­мінність лексем у певних контекстах. Л. А. Булаховський цю озна­ку поклав навіть в основу визначення синонімів. Так, мовознавець підкреслював: "Слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом, заміняти одне одного без відчуття помітної одмінності у змісті, мають назву синонімів" [1, 37]. Інколи вза­ємозамінність розглядають як прийом або критерій виділення си­нонімів [5, 98].

На нашу думку, висуваючи взаємозамінність на чільне місце у визначенні, неправомірно розширюють поняття синонімів. Це нео­дноразово заперечувалось у літературі: "У мовленні нерідко одні слова вживаються замість інших, означаючи в семантичному плані суміжні поняття або поняття, що перебувають у родо-видових від­ношеннях, приналежністю до однієї тематичної групи тощо" [5, 49].

Проте ці слова не можна віднести до розряду синонімів. Під­ставою для того, щоб вважати слова синонімами, може бути лише замінність, яка є єдністю двох боків тих чи інших слів - семантич­ного та слововживання, - що взаємопов'язані й випливають одна з одної. Однак наявність тільки однієї з названих ознак - або смис­лової, або слововживання в двох або кількох слів - ще не дає під­стави вважати ці слова синонімами" [8, 114 - 115].

Проти зближення понять родових і видових, проти змішуван­ня логічних і лінгвістичних категорій застерігав Л.Булаховський, який хоч і визначав синоніми через взаємозамінність, бачив небез­пеку надто широкого розуміння їх: "Одна з поширених помилок - зближення відношення слів-показників, як широких за обсягом, з іншими словами того самого синонімічного ряду, звичайно кон­кретнішими, - з відношеннями родових понять до видових. Треба зразу ж виразно визначити, що таке зближення неприйнятне і не дається провести практично, оскільки підміняє логічні відношен­ня... тими... , які існують в природі мови" [1, 39].

Справді, слова синонімічними будуть лише тоді, коли їм власти­ва потенціальна можливість заміни одне одним, але при цьому виз­начальну роль відіграє конкретний контекст, у якому реалізується змістова і стилістична сутність синонімічних лексичних одиниць, оскільки для точної передачі якоїсь думки існує тільки певний до­бір слів: "Справжній майстер мови, - як справедливо підкреслював Л. А. Булаховський, - відчуває, яке саме слово з наявних у мовній свідомості маси або того кола, до якого він звертається, здатне най­точніше переказати його думку і почуття... Шукається для передачі думки єдине точне слово, саме те, яке є необхідним" [1, 75].

З цих міркувань при визначенні синонімів один лише критерій взаємозамінності слів виявляється недостатнім [9, 50].

Дуже важливою і дискусійною лексикологічною проблемою є визначення основних принципів тлумачення синонімів. В останні роки досить аргументовано обґрунтовується думка про те, що сино­німи треба виділяти на предметно-понятійній основі. Л. Лисичен-ко з цього приводу зазначає: "Основною лексичного значення є предметно-понятійне ядро слова, навколо якого ґрунтуються інші семантичні компоненти - уточнення змісту поняття, міра визна­чення ознаки чи дії, стилістична, експресивна характеристика сло­ва тощо" [5, 70].

Сполучуваність має, безумовно, надзвичайно важливе значення у з'ясуванні семантики синонімічного слова та для характеристики синонімічних відношень між словами. Але вона, як і "взаємозамін­ність", - як слушно зауважує А. П. Євгеньєва, - становить собою лише "додатковий критерій, за допомогою якого перевіряються синонімічні відношення, або одним із методів чи "процедур виді­лення синонімів", тим більше, що тотожність сполучуваності може характеризувати тільки "ідеографічні" синоніми. Для стилістичних синонімів цей критерій зовсім не може бути застосований [4, 138].

"Синонімія - одна з ознак варіативності мови", - підкреслює В. Русанівський [8, 77]. Під варіантністю, властивою всім рівням мови, слід розуміти можливість висловити ту саму думку різними способами, а головне, з різним ступенем емоційної оцінки. В. Ру-санівський розглядає лише лексичну синоніміку як постійну вели­чину в процесі лексико-семантичного розвитку мови.

У кожний конкретний момент те чи інше слово на позначення соціально важливого денотата може мати багато принагідних си­туативних синонімів.

Таким чином, синонімія ґрунтується на здатності позначати один і той самий елемент дійсності кількома словами.

"Синоніми - це лексичні одиниці, що є носіями однієї або кіль­кох тотожних сем; решта значень у кожному із синонімів здебіль­шого позначають інші денотати і сигніфікати, але в певних по­зиціях вони нейтралізуються, внаслідок чого синонімічні слова можуть взаємо замінюватися" [7, 78] .

Існують певні труднощі класифікації синонімів, пов'язаних не тільки з наявністю у них різних ознак, але і з зміною цих ознак. Очевидно, через це багто вчених вважають, що кваліфікаційні сис­теми лексичних синонімів важливі переважно для теоретичних до­сліджень, а не для мовної практики.

Визнання синонімами слів не тільки тотожних, але і близьких за значенням висуває проблему семантичних розрізнень між ними. Більшість прихильників семантичного підходу до проблеми сино­німії визнає поряд із стилістичною також й ідеографічну синоні­мію, тим самим визнаючи синонімами слова, які мають не тільки стилістичні, але і семантичні розбіжності. Синонімами бувають слова, відмінні один від одного ступенем і особливістю емоцій­ної оцінки, що й визначає їх стилістичне використання в мовлен­ні. Проте синоніми лише зрідка "становлять собою еквіваленти, що різняться тільки стилістичним забарвленням... Вони звичайно ускладнені додатковими відтінками в самому значенні, відрізня­ються обсягом значення" [3, 9]. Причому всі ці додаткові елементи часто бувають настільки значимими, що важко провести межу між синонімами стилістичними і синонімами семантичними.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16