М І Гнатюк - Наукові записки - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

На думку А. Євгеньєвої, у літературі неодноразово робилися спроби розділити синоніми на стилістичні та ідеографічні. Однак матеріал показує, що неможливо провести межу між ними, зараху­вати одні до стилістичних, а інші до ідеографічних. Основна, пере­важна частина синонімів служить і стилістичним, і семантичним (відтінковим, уточнюючим) цілям, часто виконуючи одну і ту же функцію одночасно [3, 11].

Сучасній українській мові характерні саме такі синонімічні ряди, у складі яких усі синоніми або принаймні частина з них одно­часно диференціюються і емоційним забарвленням, і значеннєви­ми відтінками, і семантичним обсягом. Ілюстрацією цього можуть бути синоніми, що групуються навколо прикметника гарний, як-от: гарненький хороший красивий прекрасний чудовий ча­рівний - привабливий симпатичниймилий добрий непоганий божественний - пишний. Усі вони об'єднані одним основним значенням: "цілком позитивний за своїми якостями і властивостя­ми". Таке значення без суттєвих додаткових відтінків і емоційного забарвлення передається прикметником гарний.

Наведемо приклади вживання синонімів такого синонімічного ряду в творах Миколи Хвильового: Але на радість, я цим не хочу вірити: я гадаю, що я все-таки напишу гарний твір [12, 255].

Синонім гарненький письменник залучає на позначення зо­внішньої краси людини: Голубе ти мій рідненький! Синочку ти мій гарненький [12, 198].

Говорячи про позитивні моральні якості людини, письменник використовує прикметник хороший: Йосип Гордієнко - хороший хлопець [12, 125] - Степанида Львівна - ніжна й хороша хазяйка [12, 202].

Лексема красивий означає "приємний зовнішнім виглядом; який відзначається гармонією барв, ліній та ін.": Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно [12, 248].

Синонімічний до вищенаведених прикметник прекрасний пере­дає високу міру позитивної ознаки й емоційної забарвленості: Тоді надходить задума, і переді мною виростає наш посьолок, батько-мисливець і той прекрасний вечір, коли я в перший раз поїхав з ним на полювання [12, 134].

Синонім чудовий означає, що хтось чи щось надзвичайно гар­ний, такий, що викликає захоплення й здивування: Над озером зу­пинився такий чудовий вечір, що я вже ніяк не міг гніватись ні на себе, ні на рушницю, ні на качок [12, 140].

Глибоким емоційним забарвленням і водночас великою мірою позитивної ознаки характеризується слово чарівний: Ночі були ча­рівні, завжди пахло небо, і зорі, і весь світ [12: 392].

Лексема привабливий за своїм змістом: "такий, який захоплює, манить до себе своїми якостями, властивостями". Ось такий при­клад вживання цього слова знаходимо в творах Миколи Хвильово­го: Озера, скажімо, ще місяць тому мали дуже привабливий вигляд, тепер зі своїми поріділими комишами так сиротливо виступали на непривітному фоні загального осіннього ландшафту, що мимоволі на голову насідали сумні думки [12, 154].

"Викликає симпатію, прихильне ставлення до себе" - таке зна­чення має прикметник симпатичний. Саме в такому значенні ви­користовує цю лексему в контексті своїх творів письменник: Це буває тоді, коли в кімнату влетить такий симпатичний, але зовсім не підпорядкований монументально-реалістичній теорії весняний вітерець і почне валяти дурня в її декольте [12, 412]. - Вулицю, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім'ям Томаса Мора [12, 411].

Обмежений за сферою вживання синонім милий означає: "дуже приємний, лагідний у стосунках з людьми, привітний, доброзич­ливий". Наприклад, у тексті: Нас випроводжає, як і завжди наша мила бабуся [12, 139].

Якщо хтось чи щось має позитивні якості або властивості, що відповідають поставленим вимогам, задовольняють їх, то таке значення передається словом добрий: Чоловік остаточно увійшов в роль доброго приятеля, але Спиридонова навіть не підвела на нього очей: ще раз широко і енергійно позіхнувши, вона мовчки одійшла вбік [12, 464].

Продовжує синонімічний ряд прикметний непоганий, який озна­чає у Хвильового те саме, що і ад'єктив гарний: А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман? [12, 380].

Синонім божественний вказує на щось надзвичайно красиве, привабливе, принадне, що зачаровує своєю якістю, станом. Напри­клад, як використовує цей прикметник автор: Божественний вечір не остаточно заворожив мене своїми фарбами й звуками: принай­мні, підсвідомо я досі не розлучався з надією ще разочок вистріли­ти по якійсь качці [12, 142].

Зрідка майстер використовує народнопоетичне слово пишний у значенні: "такий, який приваблює своєю чарівністю, незвичайніс­тю; дуже гарний". Так, наприклад, зустрічаємо у Хвильового: Гос­поди! Як може від таких маленьких родителів вирости така пишна женщина! [12, 248].

Отже, проаналізований синонімічний ряд, що об'єднується на­вколо лексеми гарний, має спільне основне значення, оскільки всі лексеми позначають позитивні якості і властивості, але одночасно розрізняються між собою і емоційним забарвленням, і значеннє­вими відтінками.

Таким чином, тонкий знавець рідного слова, Микола Хвильовий,силою свого таланту значно розширив художні можливості укра­їнської мови, збагатив її семантико-стилістичні, образно-виразові ресурси завдяки використання синонімічних лексем.

Необхідною умовою сучасних лінгвістичних досліджень є сис­темний підхід до аналізу синонімічних лексем у художніх творах, особливостей їхнього функціонування, що дозволить зрозуміти іді­остиль письменника, глибше проникнути в авторський контекст.

 

Література

1. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. - К: Рад. школа, 1959. - 248 с.

2. Виноградов В. В. О теории художественной речи. - М.: Наука, 1972. - 510 с.

3. Евгеньева А. П. Основне вопросы лексической синонимии // По­черки по синонимики современного руського літературного языка. -М. - Л.: Наука, 1966. - С. 9-56.

4. Евгеньева А. П. Синонимические и парадигматические отноше­ния в русской лексике // Синонимы русского языка и их особенности.

 

-   Л., 1972. - С. 110-156.

5. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови (Се­мантична структура слова. - Харків: Вища школа, 1977. - 114 с.

6. Потебня О. О. Естетика і поетика слова. - К.: Наука, 1985. - 457 с.

7. Русанівський В.М. Семантична глибина слова // Мовознавство.

-   1991. - № 2. - С. 3-6.

8. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семанти­ки. - К.: Наук. думка, 1988. - 236 с.

9. Тараненко О. О. Деякі аспекти теорії синонімії в плані створення синонімічного словника // Мовознавство. - 1980. - № 3. - С. 48-54.

10.  Хвильовий Микола. Твори / Під ред. М. Г. Жулинського. - К.:
Наук. думка, 1995. - 449 с.
Сюта Г. М.

 

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПОЕТИЧНОГО СЛОВНИКА ТАДЕЯ КАРАБОВИЧА

 

У статті здійснено розгляд найбільш показових аспектів мовотворчості Т. Карабовича як представника україномов­ного літературного процесу в діаспорі. Продемонстровано, що активне послуговування мовними знаками етнокультури у мовостилі цього автора поєднується з рисами модерного спо­собу образотворення це визначає особливості його ідіопое-тичної системи загалом та поетичного словника зокрема.

This article deals with the analysis of main aspects of individual poetic system of T. Karabovych as a representative of Ukrainian literature process in Diaspora. In his poetry the using of language ethnocultural signs combinates with some features of modern fiction and this fact determined the peculiarities of his idiopoetic system and his individual poetic vocabulary.

Із когорти носіїв і популяризаторів української культури поза межами етносередовища Тадей Карабович - один із найменш відо­мих читачам та дослідникам в Україні. Однак і мовна особистість, і творчий доробок цього українськомовного поета з Холмщини за­слуговує на увагу вже тому, що на сьогодні він - один із найпо­слідовніших представників літературного процесу близького зару­біжжя (Польщі), які свідомо й активно прилучаються до творення єдиного мовно-образного простору української ментальності.

Особливості ідіопоетики Т. Карабовича визначають кілька чинників. З одного боку, це творення української поезії поза меж­ами України, що апріорі націлює авторів на максимальне збере­ження особистісної й літературної національної ідентичності; З іншого боку - і за віковими параметрами, і за принципами об­разо- й текстотворення, і за естетичними уподобаннями цей поет найближчий до покоління українських вісімдесятників та ранніх

 

© Сюта Г.М., 2008"дев'яностиків". Отже, спробуймо визначити, в яких концептуаль­них позиціях індивідуально-авторського словника реалізуються ці грані мовної особистості Т. Карабовича, наскільки гармонійно по­єднуються у мові його творів ментальна закоріненість в національ­ну словесну традицію і тяжіння до модерного способу вербалізації власного світовідчуття.

Орієнтованість Т. Карабовича на вираження, підкреслення за­собами поезії своєї українськості - важливий мовно-естетичний аспект його ідіопоетики, що переконливо демонструє співзвуч­ність із системою традиційних засобів української словесності. Ця співзвучність виявляється передусім у системному й систематич­ному освоєнні народнопоетичного, народнопісенного словника, зокрема лексики з усталеною, закріпленою багатовіковою практи­кою поетичного слововживання етноконотацією (традиційні фіто-номени, орнітономени, топоніми, гідроніми тощо). Так, помітний сегмент індивідуального словника Т. Карабовича формують фіто-номени (мальви, любисток, чебрик і т. ін.). Апелюючи до імплі-цитно властивого їм міфопоетичного й символічно-оцінного зміс­ту, Т. Карабович не тільки використовує їх у традиційному ракурсі (Мене Холмщино кохана .. пригадай / коли чебриком зросту (2, 10); мамине серце велике /при мальвах пригадаю про тебе (2, 11); будеш молитися до Твоїх зірок / будеш молитися до Твоїх калин / любистків і чебрику (3, 58), але й продуктивно вживлює у модерні за формою і змістом контексти (Монотонія молитов Господніх / причастя мальв /колись збагну тебе Господи / але буде вже пізно / замало молюся Тобі (3, 20).

Значно інтенсивніше функціонально-семантичне навантаження у поетичній системі Т. Карабовича мають показові для національної словесності орнітономени ластівка, журавлі, лелека, жайворонок, чайка. Кожен із них у континуумі авторової поезії формує широке асоціативно-семантичне поле, окреслює набір найбільш актуаль­них асоціативних зв'язків, у рамках яких поетична семантика реа­лізується і в її традиційному ракурсі, і в оновленій, індивідуальній інтерпретації. Так, наприклад, істотний розвиток засвідчує образ лелека. Узагальнюючи й модифікуючи зафіксовану спеціалізова­ними виданнями етносемантику як Божої птиці, символу добро­буту, щастя, затишку [1, 331], Т. Карабович універсалізує його усемантичному ракурсі 'пам'ять, спогад', часто пов'язуючи з нос­тальгійними згадками про малу батьківщину, дитинство тощо: коли промину / лелеки креслитимуть / обширні круги над Бубно­вом (2, 45); жодні вірші не врятують тебе [від забуття - Г. С.] / ані лелеки (2, 41); кружляє наді мною лелека дитинства (3, 38); ті веснянки, що їх наспівували лелеки / де вони зараз (3, 11).

Активним вербалізатором поетичного мотиву 'пам'ять, спо­гад' у поезії Т. Карабовича є і такий показовий для української словесності орнітообраз, як журавель (журавлі), пор.:МенеХолм-щино кохана/ не забудь/.. і погано про мене/ не говори/ до журав­лів (2, 10). Порівняно з образом лелека він виявляє інтенсивнішу експресивність, пов'язану, ймовірно, з контекстним акцентуван­ням внутрішньої форми назви цього птаха, який "символізує сто­рожкість, відлюдність" [1, 331]. Це визначає виразно індивіду­альний параметр освоєння орнітосимволу журавель (журавлі) у мовостилі Т. Карабовича - його сакралізацію через систематичне асоціативно-семантичне розгортання в рамках мотиву молитви, прощі, сповіді тощо: Вигулькне рання імла з вирію / вагань / так молитимуться журавлі перед прощею (2, 15); Молитимуться журавлі / прозорі /у фіолеті / сповіді (3, 18); Тут зграї журавлів моляться / ще сьогодні в осінні негоди (2, 8).

Носіями протилежного експресивного значення є орнітообрази ластівка та жайворонок, які в поезії Т. Карабовича часто стають асоціатами кохання (пор.: "ластівка - символ весни.., щастя.., ко­ханої дівчини" [4, 78]): Загублений щем кохання кличеш як ластів­ку (2, 9); Виглядаю тебе як ластівку (3, 21). Водночас ні "Слов­ник символів" [4, 50], ні словник-довідник "Знаки української етнокультури" [1, 216] не фіксують символозначення "кохання" за образом жайворонок, отже його контекстуальне освоєння саме в цьому семантичному аспекті можемо визнати індивідуальною знахідкою Т. Карабовича: Коли я думав про наше кохання / на­гадались мені весняні поля з / жайвірками / їх безмежна височінь / і щастя / і я посмів прирівняти нас до / жайворонків (3, 36). На користь встановленого асоціативного зв'язку свідчать наявні в структурі поетичного вислову епітет весняний (весна - пора кохан­ня), абстракт щастя тощо.

Стилістично підтримується і водночас продуктивно розвива­ється в напрямку розширення смислової структури слова також традиційна семантика орнітообразу чайка: самітна чайка / наче небокрай крилата / в болотяних долях мого / дитинства (3, 47). Наведена ілюстрація засвідчує, з одного боку, його стилістичну актуальність як експлікатора народнопісенної експресії суму, са­мотності, а з другого - переконливо демонструє перенесення у не­типову для нього семантичну площину "дитинство".

Згадана вище сакралізація орнітосимволу журавель - лише один із контрапунктів поетичного словника Т. Карабовича, в яко­му сакральна лексика формує потужний лексико-тематичний сег­мент. Розгляньмо, наприклад, мовно-стилістичну репрезентацію образу молитва. Його функціонально-семантичне втілення забез­печують різнотипні метафоричні моделі:

-    генітивна метафора (Молитва дня / молитва вечора і ночі / .. молитва віри в Тебе (3, 47); прославляю силуети віків / бо у їх криницях /зберігається глибінь молитви (2, 30); Свідомість мо­литви /настоюється /мовчанням (2, 45); Як поясните зміст слів / що їх написав тоді Месія / над озером / мовчання / тростиною молитви / на галактиці піску (3, 7);

-   об'єктна метафора (В ожинах достиглих пошукаю молитви

(2, 7);

-    предикативна метафора (В очах твоїх відчуваю тривогу / адже проминає наша молитва (3, 21); Від того чекання вільгіт-ніє/молитва (3, 28) і т. ін.

Семантико-експресивна динамізація відповідного образу від­бувається при його вираженні дієсловом молитися, якому грама­тично підпорядковується сакральний номен Бог або ж його тексто­ві кореференти: Зараз молюся Богові вдень і вночі (3, 31); колись збагну тебе Господи/ але буде вже пізно/ замало молюся Тобі (3, 20). Водночас скерування дії молитися на об'єкти навколишньої дійсності зумовлює послаблення власне сакральної семантики й посилення переносного значення цього дієслова: будеш молити­ся до Твоїх зірок (3, 58).

Окрім іменника молитва та спільнокореневого з ним дієсло­ва молитися індивідуальний словник Т. Карабовича продуктивно поповнюють також сакральні номени сповідь, причастя, ковчег, Богослужба тощо. Здебільшого вони функціонують як складникиширших метафоричних комплексів, виразно зберігаючи при цьо­му пряме значення, носіями якого вони є у конфесійному стилі: Вся сповідь Богові тремтить як жертва (3, 34); Коли огорта­тиме мої спомини / самотність / пригадаю ковчег дому /з якого / покликав мене Господь (3, 9); Дні єрусалимські / Богослужби досвітні / трудні молитви перед причастям (3, 49).

Цілковито в руслі конфесійної традиції репрезентований у по­езії Т. Карабовича і кореферентний ряд назв Бога - Господь, Гос­подь Бог, Учитель: коли в самоті ростеш як камінь / душа легшає і визнає Бога (3, 39); Шукатимеш Господа як шукаєш /оправдання пророцтва / або перельоту журавлів над октавою / неба (3, 22); жага причастя неймовірна / як лік життєдайний Господа Бога (3, 49); прийми мої вірші.. як зустріч Самаритянки з Учителем / біля колодязя Євангелії (3, 56).

Характерно, що автор не тільки використовує прямі номінатив­ні значення сакральних номенів, а й активізує їх внутрішньоформ-ний потенціал відповідно до контекстних потреб конкретного вірша, як-от: В ожинах достиглих пошукаю молитви (3, 7); пер­ший слуга Божий / жайворонок / причащатиметься жадобою березня (2, 44); прийми оці вірші як ікону про тебе /.. прийми мої вірші як причастя (3, 56); Виглядає мене моя мама / Божа мати Холмської землі (2, 12).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16