М І Гнатюк - Наукові записки - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Синтез традиції і модерну у поезії Т. Карабовича особливо виразно простежується у тому сегменті індивідуального поетич­ного словника, який покриває потреби мовного вираження об­разу людини. Саме тут простежуємо найбільше точок перетину мовостилю цього автора з творчістю хронологічно найближчих йому вісімдесятників І. Малковича та В. Герасим'юка й ранніх дев'яностиків І. Ципердюка, С. Процюка - передусім у розроблен­ні домінантних мотивів психологічного портретування людини. Так, під час зіставлення мовностилістичних систем цих авторів помічаємо одностайне акцентування емоційно-психологічного стану духовної розгубленості людини, яка в сучасному світі по­чувається самотньою, беззахисною і морально скаліченою. Саме ці ознаки стають семантичною основою вибудовування метафо­ричних характеристик людини в поезії Т. Карабовича, пор.: ска­лічений поплавою самоти / стоїш без захисту як тополя абомальва (3, 25); скалічений життям / неначе жебрак змиваєш своє обличчя перед свідками (3, 25); від того чекання можливо / вже завтра крикнеш / аж почує цей крик самотність (3, 25); в мені ця прірва / самотності / неначе яструб (3, 7); огортає мої спомини / самотність (3, 9); здійсню думки втечі у самотність / єдину мрію дитинства (3, 31). Ці образи концептуально неспів-мірні ні з лірико-епічною традицією, коли мотив самотності най­частіше пов'язується з мотивами нерозділеного кохання, ліричної туги (як-от у М. Вінграновського Не руш мене, / я сам самую), ні з поезією шістдесятників-дисидентів, де образ самотність має виразне аксіологічне звучання через послідовну актуалізацію у контексті лексико-семантичного поля "неволя, тюрма". Найближ­чі до трактування Т. Карабовича паралелі знаходимо у мовости-лях дев'яностиків, для яких самотність стає своєрідною емотемою психологічного портретування людини: Під екватором смерті стоїш до розпуки один /1 ридаєш охрипле, ледь-ледь узаконене соло (С. Процюк); маленьку самоту / на зернину зламаного від­чаю / подаруй усім кого засвідчую / крижму тиші у твоїм саду (І. Андрусяк) і под.

До принципово важливих мотивів мовотворчості Т. Карабо-вича, які накладають виразний відбиток на формування й розви­ток його поетичного словника, належить також універсальна для української літератури тема поезії. І ця стрижнева лексема, і цілий ряд її контекстуальних вербалізаторів (напр., гіпонім вірші, уні-версалізовані до рівня мовних знаків етнокультури власні назви Кобзар, Шевченко та ін.) - активні одиниці авторської мови, які за­свідчують тенденцію до кардинального смислово-експресивного розшарування. Так, позитивний вектор осмислення теми словесної творчості, її ролі в житті людини демонструють контексти такого змісту: Мене Холмщино кохана / не забудь /.. і мої поезії пригадай (2, 10); розквітає поезія / спрагою / повернення (3, 32); Я пригадую перші мої вірші / овіяні наснагою / одкровення (3, 46); Мої вірші калинова заграва / журавлиний обрій / наснага / мальви (3, 49); Я читав Кобзар Шевченків / а запах яблук в саду / п'янив мої очі та серце / будив мою душу малу (2, 13). Загальний високий стиль наведених контекстів і відповідну оцінність образу поезія підтвер­джують наявні у структурі поетичних висловів художні деталі ­епітети калиновий, коханий, журавлиний, дієслівні характеристики розквітати, пам'ятати, п'янити, будити, апеляція до позитивно-оцінного змісту образу малої батьківщини Холмщина, флороно-мена мальви, поетизмів душа, серце, очі, абстракта наснага тощо. Водночас модерний спосіб мовомислення Т. Карабовича дозволяє йому моделювати образ поезії і в негативно-оцінній, подекуди й зневажливій тональності. Зокрема, цей тип образотворення зумов­люється асоціаціями поетичний дар тягар та поезіямуки твор­чості, біль. На текстовому рівні вони знаходять вияв в оригіналь­них індивідуально-авторських генітивних метафорах залізо поезії, кров віршів, пор: Колись в мить зневіри наляже на мене / залізо / поезії / відійду з-посеред вас (3, 51); коли покличе мене Господь / стану перед ним наго / буде мене судити з моєї поезії/ адже лип­ка кров моїх віршів / завжди керувалася до нього (2, 44).

Розгляд лексико-семантичних параметрів індивідуального по­етичного словника Тадея Карабовича підтверджує різногранність мовної особистості цього автора. Творячи українську поезію в умовах ізольованості від рідномовного середовища, він забезпе­чує єдність мовно-образного простору національної словесності в Україні та в діаспорі. Гармонійно поєднуючи ознаки закоріненості в національну словесну традицію (активне послуговування мовни­ми знаками етнокультури) із рисами модерного способу образо- й текстотворення, Т. Карабович витворює самодостатню поетичну ідіосистему, яка заслуговує на популяризацію серед українських читачів та окрему увагу дослідників.

 

Література

1.   Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. - К., 2006.

2. Карабович Т. Біля вогню: Поезія. - Варшава, 1990.

3. Карабович Т. Кличу тебе як ластівку. - Варшава, 1991.

4. Потапенко О., Дмитренко М. та ін. Словник символів. - К.,

1997.УДК 81'373.612.2

Тимочко О. Б.

 

МЕТАФОРА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ ІДІОЛЕКТУ ПИСЬМЕННИКА

(на матеріалі творчості Грицька Чубая)

 

У статті з'ясовується суть стрижневих понять ідіос-тилістики метафора, ідіостиль, ідіолект; досліджуються особливості реалізації семантичних типів метафор (зокрема антропоморфних) у поетичному мовленні Грицька Чубая.

The article is an attempt to define the basic notions of the problem under investigation metaphor and individual style; to analyze peculiarities of realization of main semantic types of metaphors in the poetic speech of Hryhoriy Chubay.

Однією з найважливіших проблем лінгвостилістики є дослідже­ння мовної особистості письменників, творчість яких є одним із стилістичних джерел розвитку української поетичної мови. Осно­вною властивістю художньої мови є художньо-образна конкрети­зація дійсності, сприйнятої через індивідуальне світобачення пись­менника (В. В. Виноградов, І. Гарін, О. О. Потебня). Визначальною рисою художнього тексту є його динамічність, тобто властивість постійно змінюватися, відтворюватися заново, варіативно сприй­матися різними людьми та однією особою за різних обставин.

Детальне вивчення взаємозв'язку мови та світоглядної орі­єнтації поета можливе через дослідження мовних виражальних засобів, якими він послуговується. Традицію опису ідіостилів письменників започаткували І. Білодід, В. Ващенко, В. Виногра­дов, В. Григор'єв. На сьогодні мова і стиль окремого автора стали об'єктом наукового дослідження у працях багатьох українських мовознавців (К. Голобородько, Л. Дударенко, І. Зінченко, Н. Кня-зєв, Т. Коляда, Є. Концевич, Л. Краснова, Л. Пустовіт, О. Семе-нюк, Л. Савицька, Н. Сологуб, Л. Савченко, О. Таран та ін.).

Мова творів Грицька Чубая, зокрема художнє слововживання,

 

© Тимочко О, 2008спрямоване на реалізацію в поезіях ідеї трагізму людської екзис­тенції українського втраченого покоління, представляє як і есте­тичний, так і науковий інтерес. У наш час поезія Грицька Чубая привертає увагу таких літературознавців: Д. Струка, І. Дзюби, М. Рябчука, Я. Поліщука, С. Жадана, К. Москальця, М. Пшеничного, Д. Кравця та ін. Поетична мова Г. Чубая вимагає також спеціаль­ного лінгвістичного дослідження з урахуванням новітніх здобутків лінгвостилістики. Отже, завданням пропонованого дослідження є: з'ясувати суть стрижневих понять - метафора, ідіостиль та ідіо­лект, мовна поетична модель світу; визначити місце і роль метафор у мовно-поетичному світі Г. Чубая; виділити основні семантичні групи метафор у творах поета; дослідити особливості реалізації антропоморфних метафор у художніх текстах автора.

Для вираження індивідуальних особливостей мови письменни­ка у лінгвістиці вживаються терміни: ідіостиль, ідіолект, індивіду­альний стиль, причому спостерігається певна суперечливість у ви­користанні цих термінів. Так, М. О. Марченко, зробивши спробу аналізу використання зазначених термінів у сучасній філологічній науці (до уваги бралися дефініції Ф. І. Буслаєва, Г. О. Винокура, О. С. Кубрякової, В. П. Григор'єва, І. К. Білодіда та ін.), робить ви­сновок, що терміни "індивідуальний стиль" та "ідіостиль" не є суто лінгвістичними. Вони відбивають як літературознавчі, так і лінг­вістичні аспекти індивідуального мовлення письменника [7:258­261]. Отже, вважаємо за доцільне, услід за М. О. Марченко, ви­користовувати термін "ідіолект" (від грецьких слів "idios" - свій, особливий та "lekt" - мова) у значенні "своєрідна, особлива форма мовлення індивіда (характерна мовна манера)" (М. Юсслер).

У художньому творі лексичне значення слова естетично актуа­лізується, модифікується, тобто виявляє свій ідіофункціональний характер (О. О. Потебня). Механізм оновлення лексичної семанти­ки слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора, як результат відношення між двома значеннями слів, одне з яких є початковим, а друге - як похідним, є яскравим при­кладом динаміки у сфері лексичної семантики [8:11]. Метафори, як і інші виражальні засоби, є індикаторами ідіолекту письменни­ка, відбивають його сприйняття світу та життєве кредо, тому по­мітно вирізняються індивідуальністю.Вчення про метафору має довгу історію, однак науковий інте­рес до неї не втрачається і сьогодні.

Лінгвісти приділяють велику увагу вивченню метафори як ви­разника ідіостилю письменника (Т. Єщенко, Т. Кіс, Н. Лисенко, Т. Матвєєва, О. Тищенко) [2,3,4,6,11].

Метафора, як засіб формування та розширення лексичного зна­чення слів, а також як основний спосіб пізнавально-мисленнєвої діяльності людини, має здатність бути своєрідною моделлю ре­презентації людських знань у свідомості індивідуума та водночас надавати їм (знанням) мовного вираження. Отже, метафора є ре­зультатом пізнавально-мовленнєвої діяльності людини, якому притаманна властивість відображати і зберігати національно-куль­турну інформацію. Художня метафора, будучи витвором конкрет­ного мовця, все ж таки залишається здобутком національної мови, оскільки автор, попри індивідуальне сприйняття ситуації, так чи інакше залежний від тих мовних засобів, які він обирає [3: 2-6].

Характерною ознакою поетичної метафори є її унікальність та непередбачуваність. Метафора в поезії - це не просто художній прийом чи особливість стилю, це особлива парадигма мислення і відмінне від звичайного бачення світу. Поетична метафора завжди неповторна, вона - не зовнішня прикраса, а внутрішня необхід­ність поетичної творчості, бо в поезії ми часто звертаємо увагу на­віть не стільки на те, що сказано, а як сказано. Метафора більшою мірою, ніж порівняння, створює багатство значень та їх відтінків, саме вона часто є ключовим словом у контексті.

О. О. Тараненко визначає метафору як "семантичний процес, за якого форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на інший на основі тієї чи іншої схожості останніх при відображенні у свідомості мовця" [10:108].

В. В. Дятчук та Л. Пустовіт вважають, що "метафора, становлячи єдність, нерозривність загального і конкретного в лексичному зна­ченні слів, охоплених процесом перенесення ознак, є результатом активної пізнавальної діяльності людини. З одного боку в метафорі узагальнюються певні ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, з іншого - метафора - приховане внутрішнє порівняння, яке відрізняється конкретно чуттєвим змістом" [1:136].

У сучасній лінгвістиці не розрізняються два типи метафор - ху­дожня та мовна. Щодо метафори як категорії поетики в лінгвістиці застосовуються такі терміни: метафора художня, поетична, тропе­їчна, індивідуальна, індивідуально-авторська, творча, мовленнєва, оказіональна, метафора стилю [5: 14].

Г. Скляревська виділяє такі диференційні ознаки художньої (ХМ) та мовної (ММ) метафор: 1) ХМ є об'єктом дослідження по­етики, і становить її основну естетичну категорію; ММ є об'єктом дослідження лінгвістики як комплексна проблема, що стосується різних розділів мовознавства й лінгвістичних дисциплін; 2) ХМ виконує естетичну функцію; ММ - комунікативну; 3) ХМ безсис­темна; ММ має системний характер, утворюється і функціонує за законами мовної системи; 4) конотації ХМ відтворюють не колек­тивне, а індивідуальне (авторське) бачення світу, ХМ існує тільки в межах конкретного контексту; в ММ об'єктивні конотації, які відповідають предметно-логічним зв'язкам, відтворюють мовний досвід носіїв етнокультури і закріплені узусом за значеннєвими потенціями певного слова; 5) ХМ одинична і потребує певного ав­торського пояснення; ММ загальновживана та загальнозрозуміла; 6) ХМ не відтворювана, унікальна; ММ характеризується певною стійкістю й відтворюваністю в мові; 7) ХМ авторська, суб'єктивна; ММ "анонімна", об'єктивна; 8) ХМ характеризується максималь­ною синтагматичною зумовленістю; ММ - мінімальною синтагма­тичною зумовленістю [9: 28-36].

Детальний аналіз метафоричних утворень (понад 350) засвід­чив, що характерним для ідіостилю поета є такі семантичні типи метафор: метафора-оживлення (антропо-, зоо-, ботаноморфні ме­тафори), метафора-опредмечування, метафора-синестезія.

Розглянемо особливості антропоморфних метафор у поетичних текстах Грицька Чубая, оскільки вони становлять найбільшу групу (понад 190 одиниць) і є показником мовного стилю поета.

Антропоморфізацію кваліфікуємо як оживлення предметів, по­нять і явищ, семема яких збагачується семою "людинототожність". В основі таких метафоричних переносів лежить дохристиянський аієрархічний світогляд народу, якому властиве нерозрізнення "ви­щого" (людського) й "нижчого" (тваринного, рослинного і речово­го [5:45]. Антропоморфічні контексти містять ключові слова, які постають як назви активних дій індивіда (аплодувати, блукати,бігти, боятись, бродити, вдягати, вити, волокти, втікати, вчи­тись, дивитись, дихати, запізнюватись, заховатися, йти, кида­тись врозтіч, колисати, кружляти, лопотіти, митарствувати, мовчати, обіймати, озиратись, осмислювати, пам'ятати, плака­ти, пірнати, пробачати, промовляти, ридати, різати, роздягати, розкривати, сидіти, сновигати, стояти навколішки, сміятись, су­мувати, спочивати, ступати, хвилюватись, царствувати, шепо­тіти, тощо): ... крізь прочинену браму з подвір'я / ступить світло босоніж на стежину; [скрипка]увостаннє щось мовила хрипко... ; І ожереди стали край дороги... ; Легеньку хмарку вітер колисав; Стояв осінній день на видноколі; Щось шепотять зелені явори;... слова усе той вогонь обіймає...; Але час подихує вітриськами...; Там трави кинулися врозтіч...; І громи [...] все кленуть нескорене, земне...; Блискавиці ріжуть ночі сиву каламуть...; Аплодує дощ в дахи-долоні; Чому ви [вікна] так плачете часто? та інші. Слід зауважити, що ця семантична група містить велику кількість сем-синонімів на позначення руху: йти, приходити, блукати, бродити, сновигати тощо. Нами було зафіксовано близько 20 метафоричних утворень такого типу. Наприклад, у Грицька Чубая страх прихо­дить, страх іде геть, приходить сон, вогонь приходить, приходить попіл, смерть приходить, приходить прокльон; блукають риби, мовчання блукає, є і заблукана бджола; вітер бродить, погляди бродять; сходяться тіні, день відходить, дерева сновигають; йде тисяча квіток, йде тисяча зір, осінь йде, осінь ходить, ідуть дощі садами сновигати, ходять горя тіні, пам'ять іде та ін. Через такі утворення з метафоризованими компонентами "йти, приходити, блукати, сновигати" автор наділяє неживі предмети, явища приро­ди та абстрактні поняття людськими рисами, що дозволяє глибше зрозуміти настрій та ставлення поета до навколишнього світу. Тут слова на позначення руху не є динамічними, автор підкреслює без­цільність та абсурдність деяких проявів людського життя.

Ключовими словами антропометафор поезії Грицька Чубая по­стають назви-конкретизатори: а) індивідуальних властивостей лю­дини (беззахисний, мовчазний, безпорадний, заплаканий, тверезий, босий): ...тіла тверезих вулиць...; ...лише безпорадна уява оточи­ла себе безліччю натяків...;...щоби місяця беззахисного боляче зра­нити...; бачу пам'ять її безпритульну що іде по ріллі...; ...але сномзневажена гребля... та інші; б) психофізіологічних процесів/станів людини (бездиханний, божевільний, заснулий, зачудований, зму­чений, наляканий, німий, озлоблений, пам'ять, померлий, вмирати, сумний, сумувати): ...бачу сон бездиханний...; ...бачу траву що по­мерла...; ...це ж померлого дерева вранішня поза...; ... божевільна церква що збожеволіла од самоти...; ... озлоблені вірші ...;...їй по­треба вернутись з німого полону...; ...і стояння навшпиньки німої води...; ...прийшов його ж таки померлий прокльон...; ...над тихим криллям втомленого дому; ...так мертве сонце дивиться у зелену воду...; Й сумують стерні сумом пожовтілим... та інші. Як бачимо з поданих прикладів, майже всі ключові слова мають семантичне забарвлення, яке відображає страждання, сум, гнів, божевілля та смерть. Саме таким чином автор передає трагізм людської екзис­тенції, що і відображенням його світобачення; в) назви частин тіла людини (волосся, пальці, долоні, очі, руки, вуста, ноги, тіло): ... обличчя вечірньої дороги проціловував підошвами...; ...і посадило [дерево] собі на плечі цілу зграю гайвориння...; ... тіла тверезих ву­лиць...; ...і заступає [ніч] вустами палюче сонце...; ... ніч заступає руками всохле дерево...; ...а тільки чую як десь далеко-далеко/ поза її [ночі] очима/ поза її руками/ поза її вустами...; Дощу предовгі пальці на шибках...і крапали на підлогу сльози хвилин; ...тоді об­личчя годинників були смертельно бліді...; Довгими пальцями ніч руката/ Втирає на обрії розмальовані стіни; Аплодує дощ в дахи-долоні... та інші. Тут нежива природа повністю набуває форм люд­ського тіла, так у ночі є руки, вуста, очі, пальці; обличчя у годин­ників смертельно бліді; пальці у дощу надзвичайно довгі. Одразу ж виникають асоціації з чимось невідворотним, неминучим та три­вожним - прихід ночі, завмирання всього живого. Хоча яскравим та радісним є оказіональне метафоричне утворення аплодує дощ в дахи-долоні, де автор одночасно робить два порівняння: шум дощу з аплодисменти, а дахи мають форми людських долонь.

Природа у віршах Грицька Чубая живе багатогранним та дина­мічним життям. Вона постійно в розвитку, у змінах. Подібно до людини вона народжує та помирає, співає та шепоче, сумує і ра­діє. Тут природа та явища природи - живі істоти: шепотять зелені явори, біжать дощові титри, спішать громи на віче, помаранчі сміються, на простягнутих долонях річка тримає небо, смієтьсярічки сяюча блакить, обіймаються дві хмаринки, береги біжать, втікаюча вода, небо дихає спрагло, блискавиці ріжуть ночі сиву каламуть, трави кидаються врозтіч, вогонь обіймає та ін.

Узявши до уваги такі фактори, як повторюваність, необхідність, концептуальність та образна значущість, ми побачили, що в спек­трі антропоморфних метафоричних структур опорними й клю­човими є слова: лице (обличчя), тінь, тиша (стишитись), смерть (мертвий, помирати), страх (боятись), ніч, сльози (плакати), світ, сонце, місяць, вітер та очі. Вживаючись в різних контекстах, вони відіграють визначну роль в організації структурно-семантичної єд­ності творів поета, безпосередньо пов'язані з ідейно-тематичним спрямуванням поезій, розкривають образ автора та його ідейно-естетичні засади.

Отже, поезія - основне середовище існування метафор - є осо­бливою формою творчого пізнання світу. Метафора несе в собі конкретно-пізнавальні можливості і функціонує як засіб лінгваль-ного осмислення та репрезентації нової інформації. Саме метафо­ра, як виражальний засіб, є яскравою ознакою самобутності ідіос­тилю поета.

 

Література

1.Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціону­вання лексики української літературної мови. - К.: Наукова думка, 1983. - 156 с.

2.Єщенко Т.А. Метафора в українській поезії 90-х років ХХ сто­ліття: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Донецький націо­нальний університет. - Донецьк, 2001. - 19 с.

3. Кіс Т.Є. Еволюція художньої метафори: лінгвокультурний ас-
пект: Автореф. дис.
... канд. філол. наук: 10.02.01/ Інститут мовознав-
ства ім. О.О. Потебні НАН України.
- К., 2001. - 19 с.

4.  Лисенко Н. Метафора і символ у поетичному ідіостилі Тодо-ся Осьмачки (Семантика. Стилістика): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Харківський національний університет ім. В. Н. Кара-зіна. - Харків, 2003. - 17 с.

5.  Лісничий Д.В. Метафора з дендронімним компонентом у по­етичних творах першої половини ХХ століття: Монографія. - К.: ТОВ

6. "ВБ "Аванпост-Прим", 2008. - 440 с.Матвєєва Т. Метафора як виразник стилю М. Коцюбинського: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ ОДУ ім. І. Мечнікова. -Одеса, 1996. - 17 с.

7. Марченко М. Термінологічні аспекти індивідуальних особли­востей мовлення // Новітня філологія. - 2005. - № 1. - С. 258 - 265.

8. Метафора в языке и тексте / Отв. ред. В. Н. Телия. - М.: Наука. - 1988. - 176 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16