М І Гнатюк - Наукові записки - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

9. Скляревская Г. Языковая метафора в толковом словаре. Пробле­мы семантики (на материале русского языка). - М.: АН СССР, Инсти­тут русского языка, 1988. - Ч. 1. - 53 с.

 

10.Тараненко А.А. Языковая семантика в ее динамических аспектах (основные семантические процессы). - К.: Наук. думка, 1989. - 256 с.

Тищенко О.М. Метафора у поезіях Євгена Маланюка (семан-тико-функціональний аспект): Автореф. дис. .канд. філол. наук: 10.02.01/ НПУ ім. М. П. Драгоманова. - К., 1997. - 17 с.УДК 8Г37+8Г373.43

Цапук І. В.

 

СЕМАНТИЧНА СПЕЦИФІКА ОКАЗІОНАЛЬНИХ НОМІНАЦІЙ У ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО

 

У статті зроблено семантичний аналіз лексичних ново­творів у поетичному словнику Ліни Костенко, з'ясовуються причини творення оказіональних номінацій.

The semantical peculiarities of lexical neologisms in the texts of Lina Kostenko, the motives of creation of occasional nominations are being analyzed in the article.

Характерною ознакою індивідуального стилю багатьох пись­менників є мовотворчість, зокрема - індивідуально-авторські нео­логізми, або оказіоналізми.

Дуже рідко такі одиниці потрапляють до активного лексичного складу літературної мови. Проте це аж ніяк не свідчить про невда-лість чи недоречність новоутворень. Навпаки, іноді оригінальність, несподіваність оказіоналізму і стає причиною того, що він не може перейти до складу загальновживаної лексики. Носій мови звикає до більш-менш стійких, характерних типів творення слів і, коли зустрічається з незвичайними словесними утвореннями, то це, зви­чайно, привертає його увагу, однак ненормативність неологізму не сприяє його активному вживанню. Проте досить часто оказіоналіз-ми творяться за допомогою поширених способів творення, що мо­же зумовлювати їх перехід до складу загальновживаної лексики. Таким чином відбувається поповнення словникового складу мови.

Упродовж останніх десятиліть індивідуально-авторська слово­творчість стала об'єктом досліджень багатьох мовознавців, таких як В. Русанівський, І. Білодід, В. Карпова, В. Маремпольський, Н. Сологуб, В. Герман, Г. Вокальчук, О. Стишов, Д. Мазурик, Ж. Ко-лоїз та ін.

На особливу увагу заслуговує дослідження ідіолекту яскравої особистості серед плеяди шістдесятників - Ліни Костенко. Заслуги

© Цапук І.В., 2008поетеси у поповненні українського лексикону новотворами не за­лишилися поза увагою науковців. Наприклад, Л. Ящук відзначає: "Своєрідним словесним археологом і одночасно зодчим є таланови­та українська поетеса Ліна Костенко. Поетеса, мобілізуючи всі плас­ти української лексики, продемонструвала потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність" [5, с. 92].

Актуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю Ліни Костенко у розвитку української літератури, збагаченням нею поетичного словника української поезії оригінальними і висо­кохудожніми лексичними номінаціями, в тому числі й оказіональ­ними новотворами.

Існують різні наукові погляди на поняття "оказіональне слово". Дехто вважає, що оказіоналізми творять за мовною малопродуктив­ною чи непродуктивною моделлю з метою звичайного повідомлен­ня або зі стилістичною метою [4, с. 245-250; 2, с. 9]. У мовознавстві останнім часом усталилась думка про те, що авторські лексичні новотвори - це мовленнєві утворення системного й асистемного характеру, що виникли в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми [1, с. 32] .

Наважившись на сміливі експерименти зі словом, Ліна Кос­тенко суттєво збагатила мову своїх поезій розмаїттям новотворів. Метою статті є семантичний аналіз новотворів Ліни Костенко у її поетичному словнику.

Серед оказіональних предметних номінацій у поетичному мов­ленні Ліни Костенко виділяємо дві основні тематичні групи: іменни­ки зі значенням конкретності та абстрактні номінації. Серед групи конкретних іменників можна виділити такі ЛСГ новотворів: назви осіб за фізичними ознаками (дужень, хлопець-хорошень), назви осіб за характерологічними ознаками (дурнолобець, лицар-недотепа), назви осіб за професійною діяльністю(велетень-художник, канці-люга), назви тварин (прапес, кінь-мислитель), назви птахів (пра-півень, мислитель-чорногуз), назви рослин (іноплемінник-дерево, яблуко-гібрид), назви космічних об'єктів (місяць-дармовис, зоря-полин), назви частин тіла істоти (хиль-голова, ву-ву-ву-вухо), на­зви просторових понять (антисвіт), назви елементів ландшафту (нетеч-калабаня, синета-ліс), назви поселень (прамісто), назви часових відрізків (сонцеповорот, вечір-мулат) та інші.У поетичному лексиконі Ліни Костенко ЛСГ назв осіб є найчис-леннішою - близько сорока одиниць. Більшість новотворів мають виразне стилістичне забарвлення (п'яндига, женило - розмовний стиль, хлопець-хорошень - художній ).

Не можна не відзначити оригінальність поетеси у створенні власних назв осіб: ...він мав ім'я нечуване у світі: /По-Лиию-Дощ, По-Лиию-Дош, /По-Лицю-Дощ!..; Які ж були вони вродливі, / три Лади-Либеді тоді!

Цікавим експериментом Л. Костенко є спроба використання іншо­мовних засобів творення слів для вираження суто українських реалій: От ми такі і є в очах Європи—/козакко, чернь, поспільство для ярма...

Зважаючи на семантичні, морфологічні та граматичні озна­ки, серед абстрактних оказіональних номінацій виділяються такі ЛСГ: назви психо-фізіологічних станів, почуттів, характерологіч­них ознак (покинутість, божемилля), назви зовнішніх ознак істот (карість, чорнобрив 'я), назви фізичного стану навколишнього се­редовища (пустовщина, дібровість), назви дій, процесів та їх ре­зультатів (ремигайлівка, мискоборство) та інші.

У поезії Ліни Костенко найпродуктивнішим суфіксом для тво­рення абстрактних іменників є суфікс -ість. Оскільки цей суфікс є продуктивним в сучасній українській мові, то можна припустити, що оказіоналізми на зразок покинутість, позосталість, карість, одноокість мають право на існування в розмовному середовищі. Не обов'язково бути поетом, щоб створити такі неологізми, пере­січний носій мови також може їх утворювати, більше того, вжи­вати в своєму лексиконі, навіть не підозрюючи факту власного словотворення. Подібні висновки стосуються й тих абстрактних номінацій, які утворені за допомогою високопродуктивних суфік­сів -енн(я), -анн(я), -ство: несприянння, усправедливлення, моцар-ство, мискоборство.

Інколи буває важко визначити належність оказіонального іменника до того чи іншого лексико-граматичного угрупування, деколи навіть контекст твору не допомагає в цьому, і семантика оказіоналізму залишається затемненою. Наприклад, дуже важко зрозуміти значення таких новотворів, як жабарі, боркулаб та інші. Закономірно постає питання про доцільність уведення таких номі­націй у художній текст.Серед авторських новотворів Ліни Костенко оказіональні при­кметники становлять важливий клас високохудожніх одиниць.

Проаналізувавши якісні оказіональні прикметники у поетичному словнику Ліни Костенко, можна виділити кілька тематичних груп, одиниці яких виражають: ознаки кольору (сутемна, тмастий), ознаки предметів за фізичними властивостями, які сприймаються органами слуху (шелесната, розголосний), психічні властивості, особливості характеру та інші ознаки людини (всещедрий, надду-ристий).

Не можна оминути увагою оказіоналізм шелеснатий, утворе­ний за допомогою суфікса -ат- за аналогією до слів бородатий, головатий, зубатий. Суфікс -ат- вносить у семантику слова зна­чення надмірного вияву ознаки. Оригінальним є поєднання цього новотвору з іменником тиша, що створює ефект "поєднання не-поєднуваного": І в тиші, од захоплень шелеснатій, /усі вставали, коли кінь іржав.

Такі відносні оказіональні прикметники, як льонна (сорочка), серебренька (чарка) називають ознаки предметів за матеріалом, із якого виготовлені. Швидше за все трансформація узуального при­кметника лляний на льонний спричинена потребою увиразнення се­мантики кореневої морфеми: Шугає вітер. Льонна і лукава, /до ме­не з пітьми простягла сорочка / гарячим шовком вишиті рукава.

На особливу увагу заслуговує новотвір шаблистий, який є своє­рідним антонімом до загальновживаного прикметника безшабель-ний. Утворений за допомогою суфікса -ист-, дериват в узуальному словотворі може виражати подібність до предмета (землистий) або надмірно виявлену ознаку (плечистий, норовистий). У контексті шаблистий означає "озброєний шаблею", а не "подібний до ша­блі", як може здатися на перший погляд: Гей, та було ж нас трис­та, та усі шаблисті. У розглянутому значенні шаблистий можна трактувати як антонім до безшабельний.

Неоднозначним, на перший погляд, є оказіональний прикмет­ник ойчистий, проте знову ж таки контекст допомагає остаточно з'ясувати значення новотвору: А в моєму краю ойчистому / б'ють гармати, свистить картеч. Можна припустити, що оказіоналізм мотивований полонізмом ойчизна (вітчизна), тому в поєднанні з іменником край має семантику рідний. Очевидно, поетеса пе­ренесла на український ґрунт польське слово ojczysty (рідний). Утім, оказіоналізм можна трактувати і як результат зрощення слів ой+чистий, оскільки вигук ой! - невід'ємний компонент числен­них українських пісень, під який стилізовано наведений контекст.

Знаходимо серед номінацій на позначення статичних ознак у поезії Ліни Костенко відносний прикметник, який перейшов до класу якісних, - татаріший. Це явище пояснюється тим, що "на відміну від якісних відносні прикметники позбавлені як власне морфологічних, так і словотвірних засобів вираження міри ознаки" [3, с. 333], тобто ступені порівняння характерні лише якісним при­кметникам, а в цьому випадку бачимо, що Ліна Костенко утвори­ла вищий ступінь порівняння відносного прикметника, тому його можна кваліфікувати як такий, що перейшов до розряду якісних.

Серед оказіональних прикметників було виявлено лише один присвійний (людинячий), але тим не менш оригінальний, ство­рений унаслідок свідомого порушення словотвірних норм укра­їнської мови. Ліна Костенко здійснила творчий експеримент: до назви людини додала суфікс, що зазвичай приєднується до назв тварин. У результаті утворився нестандартний оказіоналізм, який гармонійно вписується у поетичний контекст: ...на стійбища лю-динячі приперши / ведмедя із пралютих сукровищ.

Важливе місце серед композитів поетеси посідають номінації на позначення кольору. Образністю, метафоричністю, надзви­чайною доцільністю відзначається оказіоналізм левино-жовті (береги): Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги / лежать, на кігті похиливши / зелену гриву шелюги. Як бачимо з контексту, один препозитивний оказіоналізм служить для подаль­шого утворення розгорнутої метафори.

Вдалим індивідуально-авторським епітетом Ліна Костенко під­креслює неяскравість, тьмяність сонця, коли воно ледь проглядає крізь туманний серпанок: Був ранокяк хітон із тиші і туману / з обличчям сонця восково-блідим. За допомогою поєднання узуаль­них прикметників восковий і блідий створюється ефект "хворобли­вості" сонця.

Серед оказіоналізмів поетеси є такі, що відрізняються надзви­чайною високохудожністю: рука-митар, слово-філігрань, миско-борство та ін. Номінації такого зразка є спробою збагатити тво­ри витонченими мікрообразами, які вражають глибиною змісту й оригінальністю форми, таким чином привертаючи увагу читача. Серед оказіональних одиниць є й такі, що характеризуються мен­шою формальною оригінальністю ознак, вони виконують не менш важливі стилістичні функції у тексті: антивік, комарівна, прапес, карість, розголосний. Наведені номінації утворені за допомогою традиційних засобів словотвору, тому й сприймаються читачем як цілком зрозумілі, з мінімальним ступенем новизни.

Проаналізувавши особливості вживання індивідуально-автор­ських неологізмів Ліни Костенко, можна визначити головні при­чини їх створення: потреба назвати новий предмет, явище, понят­тя (фарфолиз); виявлення ставлення автора до позначуваної особи (дурнолобець); потреба замінити узуальну назву точнішою, кон­кретнішою (поет-автомат, церква-кам'яниця); необхідність при­вернути увагу читача до важливих, на думку автора, ознак особи (одинчичок); бажання образно назвати предмет, явище, поняття (горобець-хвилина, кінь-мислитель); пошук оригінальної рими (Піднявши келихи за вірність, / вони кричали ще й: "Віват!" / Мойого болю безнемірність І їм закортіло блазнювать); спроби досягти певного стилістичного ефекту, найчастіше іронічного, ко­мічного тощо.

Будучи у тексті складною структурно-семантичною одиницею, оказіональні слова, на відміну від узуальних, завжди поліфункці-ональні. Тому, вдало створені, авторські номінації Ліни Костенко розкривають нові виражальні можливості мови, передають нові се­мантичні, стилістичні, емоційно-експресивні відтінки, по-новому називають явище, предмет чи особу, чого нерідко позбавлені за­гальновживані слова, і все це сприяє розкриттю художнього за­думу твору.

Оказіональні утворення - характерна риса сучасного поетич­ного мовлення, без всебічного вивчення лексичних новотворів не можна легко осмислити новаторство в поезії як таке. Оказіоналізми Ліни Костенко є важливою складовою творчості поетеси, "родзин­кою" її ідіостилю. З якою б метою не вводила поетеса їх у контекст твору, вони завжди є доречними, влучними, високохудожніми та образомісткими. Ліна Костенко зуміла збагатити український по­етичний лексикон справжніми словесними шедеврами. За допомо­гою нових оригінальних інновацій український читач вловлює у творах Ліни Костенко дух різних епох і подих нового часу.

 

Література

1. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / За ред. А. П. Грищенка: Моно­графія. - Рівне: Науково-видавничий центр "Перспектива", 2004. -

524 с.

2. Колоїз Ж. В. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів. -Кривий Ріг: ТОВ "ЯВВА", 2003. - 168 с.

3. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Гри­щенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка. - 3-тє вид., допов. - К.: Вища шк., 2002. - 439 с.

4. Ханпира Э. Окказиональные элементы в современной речи // Стилистические исследования: На материале русского языка. - М., 1972. - С. 245-317.

5. Ящук Л. М. Авторська словотворчість - збагачення мови чи її засмічення? // Наукові праці Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Філолог. науки. Вип. 11. Т. 2. - Кам'янець-Подільський, 2005. - С.

91- 96.Чеберяк А. М.

 

СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВЛЕННЄВОГО ЖАНРУ "ВІДКРИТИЙ ЛИСТ" У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

 

У статті розглядаються характерні ознаки гіпертексто-вої організації мовленнєвого жанру "відкритий лист" у межах Інтернет-комунікації. Визначаються відмінні риси електрон­ного варіанта відкритого листа у порівнянні з традиційним друкованим.

 

The article focuses on the analysis of the peculiar features of hypertext organization ofspeech genre "an open letter" within the Internet-communication. The distinctive features of the electronic variant of the open letter in comparison with its traditional paper variant are defined.

 

Характерною ознакою епохи глобалізації та інформатизації є особливий інтерес у лінгвістиці до комунікації загалом і масової комунікації зокрема. З виникненням інтернету була започаткова­на нова форма комунікації, яка існує на стику усного і писемного мовлення, поєднує інформацію різних знакових систем і матері­алізується у вигляді гіпертексту. У зв'язку з глобалізацією спіл­кування стає все більше віртуальним, дистантним, опосередкова­ним, і поступово електронний тип комунікації витісняє або значно звужує інші форми спілкування. Інтерактивність, атрактивність та глобальність інтернету зумовлюють його активне використання засобами масової комунікації (ЗМК) для поширення інформації, здійснення впливу та забезпечення ефективної реалізації новітніх комунікативних технологій [9: 1].

Стрімкий розвиток мережі Інтернет позначився на активі­зації дослідницького інтересу до інтернет-дискурсу, інтернет-комунікації, мовленнєвих жанрів, що функціонують в мережі Ін-тернет [5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13].

 

© Чеберяк А.М., 2008Метою дослідження є опис особливостей електронних текстів мовленнєвого жанру "відкритий лист" як альтернативи традицій­ним друкованим варіантам текстів цього мовленнєвого жанру, що зумовлено виникненням нового електронного інформаційно-комунікативного середовища.

Оскільки досліджуваний у статті мовленнєвий жанр "відкритий лист" функціонує виключно в ЗМК, вважаємо необхідним розкри­ти і конкретизувати особливості медіадискурсу в рамках націо­нального дискурсу.

Для позначення дискурсу засобів масової інформації викорис­товуються різні терміни, такі як: масово-інформаційний дискурс, медійний дискурс, дискурс ЗМІ залежно від того, на які дискур­сивні орієнтири спирається дослідник. У дослідженні ці терміни нами не розрізняються і використовуються як синонімічні.

Масова комунікація - це процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм) за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кінематограф) на чис­ленні аудиторії [10: 10].

Дослідники відзначають ознаки характеристик масової комуні­кації, які вирізняють її серед інших типів комунікації. Ю. В. Рож-дественський виділяє такі риси масової комунікації:

-   переважно текстуальна основа, яку складають тексти загально-значимі, сучасні, пов'язані з потребами суспільного управління;

-   технічна зумовленість комунікації, що визначає залежність її протікання від матеріально-технічних можливостей комунікантів. Так максимально значущу роль відіграє фактор технічної опосе-редкованості передачі повідомлень;

-   тексти масової комунікації у більшості є вторинними, оскільки є результатом використання, систематизації, перетворення, уза­гальнення інших видів тексту, які можна позначити як первинні;

-   з філологічної точки зору масова комунікація умовно розпада­ється на два потоки - масову інформацію і інформатику, які є про­тиставленими за характером тексту і ступенем "масовості" ко­мунікації. Спільні або масові інтереси забезпечуються засобами масової інформації, спеціалізовані, індивідуальні інтереси - ін­форматикою;

-           авторство в масовій комунікації може не бути категорією за­фіксованою і чітко визначеною, багато дослідників відзначають колективно-індивідуальне авторство як концептуальну рису ма­сової комунікації, оскільки у створенні будь-якого тексту беруть участь, як правило, декілька агенсів - від первинних комунікато-рів, робота яких у створенні тексту також може не носити інди­відуального характеру, до вторинних комунікаторів, журналістів, редакторів, дизайнерів і т. і.;

-   творець і отримувач текстів масової інформації, знаходячись в одному часі, територіально розрізнені. Створення тексту і сам акт комунікації є різними за часовою і просторовою визначенніс-тю процесами;

-   масова інформація, як правило, не передбачає діалогу з отри­мувачем у тому ж виді словесності. Це не означає відсутності діа­логічності як такої, оскільки будь-які засоби масової комунікації передбачають наявність певної реакції, у тому числі і продовження комунікації в діалогічному режимі, але діалог цей може здійснюва­тися згідно зі специфікою просторово-часової віднесеності кому-нікантів, тобто умовно, та інших дискурсах - в інший час та через інші канали або у вигляді розповсюдження певних дій кому-нікатора-читача на інші об'єкти або інших комунікантів [12: 64].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16