М І Гнатюк - Наукові записки - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Ці процеси розглядаються в тісному зв'язку з семантичними властивостями засобів вираження значень - словотвірних фор­© Шевчук Т., 2008мантів, насамперед з їх семантичною інваріантністю або неінва-ріантністю [3, 85]. Ця особливість формантів, на нашу думку, є найбільш важливою для характеристики семантичної організації цієї або іншої підсистеми. Термін " інваріант " у лінгвістичній лі­тературі застосовується для позначення одиниць мовної системи на відміну від конкретних реалізацій цієї одиниці [3,86]. Стосов­но семантики інваріант - це загальне значення одиниці в системі мови, виведене з її конкретних реалізацій у тексті [3,88].

Викликає інтерес вивчення відношень між різними видами сло­вотвірних пар ланцюгів (наприклад, відношення між парами імен­ник прикметник і прикметник іменник, іменник іменник, прикметник прикметник та інші). Ці відношення мають різні прояви, які ми опишемо нижче.

Нам не відомі роботи, у яких були б визначені всі сфери поши­рення вказаних значень у словотвірних підсистемах різних частин мови, а також дослідження, де були б показані значення, що пере­даються різними видами словотвірних пар ланцюга, хоча окремі прояви цієї проблеми висвітлювались або порушувались у працях М. М. Покровського, Л. В. Щерби, В. О. Богородицького, В. В. Ви­ноградова, Г. О. Винокура, Ю. С. Маслова, О. А. Земської та інших.

Розглянемо словотвірні значення в найбільш продуктивних мо­делях кільцевих ланцюгів :

гнів - гнівливий - гнівливість;

совість - совісливий - совісливість;

тривога - тривожний - тривожність;

відрада - відрадний - відрадність.

Словотвірні відношення між першою і другою ланками (імен­ник прикметник) - зворотна транспозиція, оскільки слова з тран­спозиційним значенням тотожні у всіх компонентах свого значен­ня зі значенням мотивуючого слова, за винятком значення частини мови. Прикметники утворюються від іменників зі значенням по­чуття тільки за допомогою суфіксів -н-, -лив-. Що стосується се­мантичних відношень, то зв'язані суб'єктом ознаки, які виражає прикметник, показані засобами мови як вторинні, виведені із не­залежних ознак, не зв'язаних з суб'єктом і виражених іменником. Прикметники в цьому випадку тлумачаться через іменник, напри­клад, гнівливий - схильний до гніву [5, Т. 2, 94]; тривожний - 1.Сповнений тривоги; 2. Який відчуває тривогу [5, Т. 10, 255].

Для словотворення характерний подвійний зв'язок похідно­го з твірним: структурна (похідна) основа є і твірною, тільки ускладнена певним формантом і семантичною (значення похід­ного слова мотивоване значенням твірного) [1, 67]. Наприклад, у словотвірному ланцюгу відрада - відрадний -відрадність похідне слово відрадний пов'язане з твірним відрада і структурно (вклю­чає його основу до свого складу, ускладнюючи формантом -н-), і семантично (значення слова відрадний - який несе відраду, вті­ху, задоволення, радість - мотивується значенням похідного від­рада - почуття задоволення, радості, втіхи).

Базою для розвитку значення прикметника може служити тільки основний лексико-семантичний варіант (далі ЛСВ) чи відтінок осно­вного значення твірного. Тобто в семантичній структурі прикмет­ника отримують оформлення у вигляді окремих ЛСВ ті можливості, які лише намічені в структурі значення базового субстантива.

Досада - досадний Який викликає досаду ( 5, Т. 2, 382 )

 

Базовий субстантив досада має два ЛСВ; значення першого визначає значення похідних прикметників словотвірних пар: до­сада - досадний; досада - досадливий. Значення прикметникадосадливий ширше від значення досадний; досадливий повніс­тю включає семантику прикметника досадний. Значення другого ЛСВ не отримало свого подальшого розвитку на атрибутивному словотворчому ступені.

Дуже часто на основі значень твірного іменника розвиваються нові значення у похідному прикметнику. Порівняємо, наприклад:печаль


печальний1. Почуття суму і скорботи

... іноді така печаль оступить душу, аж заплачу (Т. Шевчен­ко).

(5, Т. V1, 346)

1. Який відчуває почуття печалі. Вона залишалася печальною до самого вечора (О. Копиленко).

2. Який викликає почуття печалі.

Повітря наповнилося печальним шумом осені. (5, Т. V1, 346)І в базового іменника жах, і в утвореного від нього прикметни­ка жахливий по три ЛСВ. Але, якщо семантика перших двох ЛСВ похідного слова визначається семантикою відповідних їм твірних ЛСВ, то значення останніх із відзначених ЛСВ не пов'язані між собою відношеннями семантичної похідності.



У вказаній словотвірній парі, на відміну від попередньої, зна­чення похідного прикметника визначено відтінком основного зна­чення базового іменника, саме ж основне значення не отримало подальшого розвитку. Іноді семантична структура твірної і по­хідної лексеми, на перший погляд, (у кількісному відношенні) по­вторюють одна одну, але твірними виявляються лише деякі ЛСВ іменника. Порівняємо, наприклад, значення слів:Словотворчі відношення між другою ланкою (совісливий, гнів­ливий, тривожний) і третьою (совісливість, гнівливість, три­вожність) - пряма транспозиція. У цих парах іменники набувають значення категоріально властивого прикметнику. Наприклад, сові-сливість - властивість за значенням совісливий (5, Т. ІХ, 435).

У результаті аналізу семантичних структур твірних прикмет­ників і відповідних їм похідних іменників виявлено, що проана­лізовані іменники з словотвірним значенням абстрактної ознаки реалізують усі ЛСВ мотивуючих прикметників. Повне семантичне співвідношення семантичних структур у парах прикметник - імен­ник спостерігається, коли

а) однозначні іменники мотивуються однозначними прикмет-

 

никами. Наприклад:

совісний

совісність

Який соромиться діяти не-

Властивість за значенням прик-

справедливо, непорядно.

метника совісний.

(4, Т. 111, 435)

(4, Т. 111, 435)

б) коли багатозначний іменник передає всі значення багато­значного прикметника. Наприклад: винуватий


винуватістьпристрасний пристрасність

1. Властивість за значенням прикме­тника пристрасний (у 1 знач.)

( 4, Т. 111,736 )___


1. Дуже сильний, бурхливий, нестримний у своєму виявленні (про почуття).


В окремих іменниках відповідність існує тільки з частиною ЛСВ, мотивуючих прикметників. Це однозначні іменники, які частково відтворюють семантичну структуру твірних багатознач­них прикметників. Наприклад:
Аналіз формально-семантичної структури кільцевих СЛ свід­чить про те, що слова всіх ланок СЛ зберігають різноманітні і ви­разні лексичні зв'язки з базовим словом і наступними ланками. Значення похідних слів формується на базі лексичних значень вихідного слова ланцюга, реалізуючи на першому ступені слово­творення всі лексичні значення вихідного слова. Але з ускладнен­ням структури СЛ не всі значення вихідного слова передаються наступним похідним.

 

Література

1. Земская Е. А. Заметки по современному русскому словообразо­ванию // Вопросы языкознания. - № 3. - 1965. - С. 102-105.

2. Улуханов И. С. Словообразовательные отношения между частя­ми речи // Вопросы языкознания. - № 4. - 1979. - С. 101-110.

3. Улуханов И. С. Словообразовательная семантика в русском языке и принципы их описания. - М.: Наука, 1977. - С. 85-96.

4. Новий тлумачний словник української мови : В 4 т. / Упоряд. В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998.

Словник української мови: В 11 т. - К., 1970-1980.УДК 81'42

Шульжук Н. В.

 

ПРОБЛЕМИ ОПИСУ УКРАЇНСЬКОГО

ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

(лінгвістичний аспект)

 

У статті здійснено дослідження специфіки діалогічного мовлення як синкретичного явища. Проаналізовано історію різноаспектного вивчення діалогу у вітчизняному й зарубіж­ному мовознавстві та типологію діалогічних єдностей. Ви­значено основні тенденції у вивченні особливостей синтак­сичної організації діалогічної репліки.

In the article there has been carried out a research on the specific features of dialogue speech as syncretic phenomenon. There has been analyzed both the history of multi aspect study of a dialog in national and foreign linguistics and the typology of dialogic units. There have been defined the main tendencies in studying peculiarities of the syntactic of organization of a dialogic phrase.

 

Найважливіша функція мови - комунікативна, яка реалізує одну з найперших суспільних потреб і використовується для розв'язання життєво важливих проблем особистості у всіх сферах комуніка­ції. Комунікативній функції підпорядковані усі інші. Діалогічне мовлення, що є основною формою розмовного функціонально-стилістичного різновиду загальнонародної мови, - яскравий вияв комунікативної функції мови, тому його вивчення дає наукову основу для глибоких висновків про структуру національної мови, про її динаміку і багатогранні функції в комунікації.

У працях вітчизняних та зарубіжних мовознавців представлені різні аспекти вивчення діалогічного мовлення [12; 15; 17; 22; 23; 28]. Актуальність статті полягає в тому, що дослідження синтак­сичних особливостей українського діалогічного мовлення залиша­ється одним із важливих завдань сучасного мовознавства. Метою статті є з'ясувати специфіку діалогічного мовлення як синкретич­ного явища, проаналізувати історію різноаспектного вивчення

© Шульжук Н.В., 2008діалогу у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві та визначити основні тенденції у вивченні особливостей синтаксичної організа­ції діалогічної репліки.

Що ж таке діалог? Л. П. Якубинський розглядає монолог та діалог як "форми мовного висловлення", "форми мовних взаємо­дій" [28].

"Особливою формою мовного спілкування" вважає діалог Т. Г.Винокур [9].

Заслуговує на увагу думка Г. М. Чумакова, який визначив діа­лог як "форму реалізації висловлення" [25].

Н. Ю. Шведова визначає діалог не як форму мовлення, а як його різновид, як "обмін висловленнями" [26].

Вище згадане різноголосся у визначенні діалогу пов'язане пе­редусім з тим, що подібні визначення, звичайно, даються з роз­рахунком на "крайній випадок" [28, с. 118]. Звичайно, подібні тлумачення діалогу не враховують, що фактично у мовленні такі "крайні випадки" не є типовими, вони не враховують і того, що в межах діалогу можуть розвиватися монологічні елементи так само, як і в межах монологу - діалогічні. Діалогічне мовлення є частиною загальної комунікативної системи, якою є мова. Мова як засіб спілкування між людьми може використовуватись для пере­дачі інформації "різної якості і різної кількості" [24, с. 6] залежно від цільової настанови мовця, від спрямованості інформації і від умов її передачі. Мовне спілкування людей забезпечує реалізацію взаємодії людей у суспільстві.

Передача інформації в діалозі йде відразу кількома каналами: словесним, інтонаційним, міміко-жестикуляційним, ситуативно-предметним, тому діалогічне мовлення - явище синкретичне.

Екстралінгвістична зумовленість мовленнєвого акту складаєть­ся з багатьох чинників: об'єктивних (візуального, темпорального, ступеня офіційності, типовості ситуації, національної специфіки, впливу обраної для розмови теми та ін.) та суб'єктивних (вік, осві­та, ерудиція, професійна та соціальна кваліфікація, зацікавленість та обсяг знань про предмет розмови, особливості психічного по­рядку, індивідуальні особливості мовлення та ін.). Досить деталь­но аналіз цих чинників подається в спеціальній лінгвістичній літе­ратурі [10, с. 6-10].Як бачимо, великий дослідницький матеріал, присвячений діа­логу, свідчить про складність та багатоаспектність цього явища, бо діалог є формою мовного спілкування, сферою виявлення мов­ної діяльності людини і - ширше - формою існування мови. Ас­пекти уваги до діалогу тісно пов'язані між собою, про що свідчить й консолідація наук нелінгвістичного циклу в питаннях специфіки діалогічного мовлення.

Основи теорії діалогу у мовознавстві радянського періоду були закладені в працях Л. В. Щерби, Л. П. Якубинського, В. В. Вино­градова, де були накреслені шляхи подальших досліджень у цьому напрямку.

Великий інтерес до діалогу виявляється з кінця 40 - початку 50-х років [7; 9; 16; 26]. З того часу питання діалогу інтенсивно роз­робляються на матеріалі різних мов : російської [1; 20]; німецької [10]; англійської [24] та ін.

Активне вивчення синтаксичних явищ діалогічного мовлення спостерігаємо в 50-60-ті роки [18; 27]. Звичайно, цей список праць можна було б розширити й тими дослідженнями, які спеціально питань діалогу не розглядали, але давали побіжні зауваження щодо специфіки синтаксичної будови діалогічних реплік.

Діалогічне мовлення у 60-70-ті роки стало об'єктом кількох дисертаційних досліджень [4; 6].

Чималий досвід у вивченні діалогу має й українське мовознав­ство [2; 12; 15; 21]. Специфіка діалогічної комунікації, різноаспек-тне її вивчення залишаються актуальними й сьогодні [3; 14].

Оскільки в діалозі інформація йде відразу кількома каналами, то його уніфікована типологія відсутня : у науковій літературі назива­ються різні критерії, що покладені в основу класифікації типів діа­логу (композиційний, семантичний, композиційно-семантичний, комунікативний, жанровий, функціональний і т. ін.).

Під впливом ідеї актуального членування висловлення поділяє діалоги на модальні та предметні Н. Д. Арутюнова [1].

Не будемо випускати з поля зору й той факт, що існують діа­логи, в яких власне відповіді на питання або іншу репліку-стимул може не бути, хоча такий обмін репліками не порушує адекватного сприйняття інформації. Роль репліки може виконувати й, напри­клад, жест або міміка. А є й такі діалоги, де його учасники розмов­ляють, не розуміючи і не слухаючи один одного. Нарешті, треба враховувати й такі складні різновиди сучасного діалогу, які фор­муються в рамках свого антиподу - монологу (вони були об'єктом вивчення Н. Ю. Шведової [27]. Безперечно, тип діалогу впливає на структуру його реплік.

За одиницю діалогу більшість лінгвістів визначила діалогіч­ну єдність (Шведова Н. Ю), або "діалогічний комплекс" (Лаптє-ва О. А), або "питально-відповідну єдність" (Михліна М. Л.), або "діалогічну композицію закритого типу" (Гельгардт Р. Р.).

Найтиповішим видом діалогічної єдності визнається питально-відповідний комплекс, тому саме він досить детально описаний у лінгвістичній літературі [6; 7].

За кількістю включених реплік та особливістю їх структурної організації діалогічні єдності різноманітні, вони представлені в розмовному мовленні і двокомпонентними діалогами в їх різних модифікаціях, і багатокомпонентними. Найбільш дослідженими у мовознавстві є двочленні діалогічні єдності. Багатокомпонентні ді­алогічні єдності стали об'єктом дослідження небагатьох учених.

Найелементарнішою ланкою діалогу є взаємодія двох реплік -стимулюючої та реагуючої.

На підставі змісту інформації В. О. Єжов, наприклад, розрізняє кілька видів реплік-відповідей: репліки, в яких інформація відсут­ня; репліки, в яких інформація недостатня; репліки, в яких, крім достатньої інформації, представлена додаткова, що уточнює рему відповідної репліки; репліки, елементи яких містять надлишкову інформацію [13, с. 117].

"Увагу дослідників привертає переважно проблема типологічно­го розкласифікування реплік за характером функціонально-сюжет­них ознак", - так вважають Д. Х. Баранник та Г. М. Гай, виділяючи до дванадцяти функціонально різних типів реплікувань [2, с. 52].

В. Д. Дєвкін стверджує, що "якими б різними не були конкрет­ні реагуючі репліки, їх основний зміст зводиться до трьох типів: стверджувальні; заперечні; або відповіді меншого ступеня визна­ченості вираження згоди/незгоди, або прості ухилення від відпо­віді" [10, с. 76].

Структура діалогічних реплік звичайно зумовлена будовою по­передньої репліки. Проаналізований нами матеріал та роботи дея­ких лінгвістів [7; 20] вказують на наявність таких форм цієї зумов­леності: граматичної, лексичної, семантичної та функціональної.

Оскільки класичним видом діалогу є питально-відповідна єд­ність, то існує досить розгалужена класифікація стимулюючих ре­плік, що являють собою питальне речення. Так, наприклад, М. Л. Михліна розрізняє чотири типи питальних реплік: займенникові; незайменникові; альтернативні; питання-спонукання до продовже­ння мовлення [16].

Безліч запитань діалогу Н. Г. Несіна пропонує звести до двох видів: запитання, що потребує розкриття будь-якого члена речен­ня; запитання, що вимагає підтвердження або заперечення вислов­леної думки [17, с. 347].

Особливою специфічною формою думки І. В. Борисюк вважає уточнюючі запитання, функцією яких є "знаходження ознак пре­диката, оскільки він уже відомий з попереднього висловлення спів­розмовника" [5, с. 47]. Аналізуючи займенникові уточнюючі питання в українському діалогічному мовленні з погляду їх комунікативного спрямування, І. В. Борисюк пропонує виділити такі їх функціональні різновиди: непередбачувані та передбачувані [5, с. 48].

Узагальнену класифікацію питальних конструкцій подає П. С. Ду-дик: власне-питальні, непрямо-питальні, питально-риторичні [12].

Детальну комунікативно-семантичну класифікацію "питальних ко­мунікативних одиниць" знаходимо в монографії Л. П. Чахояна [24].

Відомою є класифікація швейцарського лінгвіста Ш. Баллі, який поділив питальні речення на диктальні та модальні.

Логіко-граматичну природу питання та її реалізацію в питально-відповідних структурах англійського діалогічного мовлення ви­світлює в своїй дисертаційній роботі Г. В. Беркаш [4].

Чимало праць присвячено вивченню риторичних запитань. Се­ред них відзначимо дослідження Т. О. Сергєєвої, у якому вона ви­світлює комунікативні особливості риторичних запитань [11], та П. С. Дудика, який дає характеристику таких конструкцій з функ­ціонального боку [12].

Питальні конструкції обслуговують не лише стимулюючі ре­пліки. Нерідко вони використовуються і в репліках-реакціях.

Як бачимо, загальноприйнятої класифікації питальних речень немає, в той же час розходження синтаксистів у виділенні різно­видів цих конструкцій, у їх характеристиках незначні, подекуди лише термінологічні.

Дослідження діалогічного мовлення є вивченням функціону­вання мови в найприроднішій для неї формі існування і стосується багатьох параметрів (фонетичного, лексичного, фразеологічно­го, граматичного, стилістичного і т. ін.). Для більшості лінгвістів предметом дослідження в цій галузі було і залишається висловлен­ня як реалізація в потоці мовлення певної заданої абстрактної сис­теми одиниць мови, тому предметом багатьох досліджень стала синтаксична організація діалогічної репліки.

Спеціальна література з питань синтаксичної організації діало­гічної єдності порівняно невелика [8; 9; 26; 27].

Дисертаційним дослідженням Т. Г. Винокур [51] було започат­коване вивчення загальних синтаксичних особливостей діалогу, до цього переважно вивчалися індивідуальні особливості стилю письменника.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16