М І Гнатюк - Наукові записки - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

 

ХУДОЖНІЙ ЧАС І ПРОСТІР У ТВОРАХ В. ПІДМОГИЛЬНОГО "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІТУН" ТА "ТРЕТЯ РЕВОЛЮЦІЯ"

У статті висвітлено проблеми часу і простору в творах "Військовий літун" та "Третя революція". Час постає як об'єкт, суб'єкт і засіб художнього пізнання автора. Просте­жується особлива концептуальна суть художнього хроно­топу, що в своєму основному вияві забезпечує інтелектуалізм художнього мислення письменника.

In the article the problems of time and space in the works "Pilot Military" and "The Third Revolution" by V.Pidmohylny are elucidated. Time arises as the object, the subject and the means of the author's cognition. The peculiar conceptual sense of the artistic chronotop, that in its main display ensures the intellectuality of the artistic mentality of the writer, is being retraced.

Час і простір у літературі можуть поставати в найрізноманітні­ших модифікаціях, що визначає особливості їх наукового вивчен­ня. Проте найперше це стосується саме художнього вияву, тобто функціонування названих компонентів на рівні поетики.

Час у художньому творі є об'єктом, суб'єктом і засобом освоєн­ня художньої реальності. Об'єктивація пов'язана із зображенням певних пір року, фіксацією часу доби тощо. Натомість суб'єктива-ція співвідноситься з психологізацією часу, тобто з констатацією особливостей його сприйняття. Відповідно й просторові параметри можуть здобувати найрізноманітніших вимірів: від широкомасш­табного, в окремих випадках навіть космічного, плану, до звужен-

© Бакай Н., 2008ня в межах одного населеного пункту, приміщення, кімнати тощо [7, 209].

Усі зазначені моменти не є суто формальними. Вони відігра­ють вагому роль у творенні концепції людини і світу, тобто про­ектуються в проблемно-змістову площину. За влучним спостере­женням Д.Лихачова, час і простір не належать лише до змісту або ж до форми, а ніби підносяться над цими обома аспектами, пере­бувають над ними, організовуючи їхню співдію. Названа риса, на думку вченого, визначає особливу складність у дослідженні часу й простору в літературознавчій науці [8, 51]. Це, на наш погляд, осо­бливо суттєво виявляється в прозі В.Підмогильного, що спричине­но її інтелектуальним наповненням, увагою до буттєвих проблем, а, отже, закономірно, до часу й простору.

Різноманітні аспекти художньої прози В. Підмогильного, в тому числі й поетики, досліджувалися багатьма вченими. Серед них най­головнішими є праці Г. Костюка [5], В. Мельника [9], Ю. Шереха [17], Л. Коломієць [4], Р. Мовчан [10], С. Павличко [11], М. Тарнав-ського [14], В. Шевчука [15; 16], Г. Кудрі [6], Л. Пізнюк [13], О.Ка-лініченко [2; 3] та ін. Метою нашої статті є з'ясування художньо-ес­тетичної специфіки часу та простору в творах "Військовий літун" і "Третя революція" в межах функціонально-рецептивної поетики.

Вибір матеріалу дослідження обумовлений тим, що час і про­стір мають вагоме значення для розуміння жанрової природи тво­ру. Обидва твори мають спільні риси в цьому плані. "Військовий літун" частіше відноситься дослідниками до жанру оповідання [9], хоча в ньому наявні риси, що суперечать такому визначен­ню (більша, порівняно з оповіданням, тривалість подійного часу, більша кількість персонажів з відповідно наміченими сюжетними лініями (звідси - більша кількість хронотопічних утворень різно­манітного типу); й, нарешті, більший обсяг тексту ). "Третя рево­люція" - до жанру повісті [9], хоча і в цьому випадку є протилежні думки. Для прикладу, сучасна дослідниця О.Калініченко вважає "Третю революцію", як і "Військовий літун", новелами, що також має певні підстави, особливо якщо зважити на несподіваність фі­налу обох творів [2]. Зауважимо, що названі розмаїття поглядів на жанрову природу сягають ще літературно-критичного сприйняття в добу написання твору. Безперечним є той факт, що мається до справи з явищем жанрово-родової дифузії, таким характерним длядоби модернізму з її романізацією літератури. Однак, на наше пе­реконання, можна стверджувати також існування окремого жанру, визначення якого ще не скристалізувалося в українському літера­турознавстві, але який має власне художні вияви, - жанр повістки, котрий може займати проміжне становище між оповіданням та но­велою - з одного боку, та повістю й романом - з іншого.

У повісті "Третя революція" простежується оригінальне вико­ристання загальної позиції епічного розповідача, при якій, як відо­мо, йдеться про обізнаність з усіма подіями, а не лише з тими, які відбуваються синхронно з моментом викладу: "Цей день записано на скрижалях міста, що знало чотирнадцять влад перед тим і бага­то по тому" [12, 229]. Як бачимо, специфіка її в тому, що у власне часовому аспекті вона не зовсім конкретизована, що виявляється в співвіднесенні з майбутнім.

Письменник вдається до надзвичайно своєрідної з поетичного погляду констатації часу як об'єкта зображення, що виявляється в особливому співвіднесенні пори року та часу доби, по суті, їхньо­го взаємопроникнення та діалогічного взаємодоповнення: "Вогкий низенький ранок сповнив землю, хоч був уже пізній день. Осіння дрібненька мряка не хитаючись доносила відгомони далеких гар­мат і лягала на обличчя холодним мереживом" [12, 216].

Найголовнішою рисою, яка визначає структуру художнього часу твору "Третя революція", є його співвіднесення з історичним часом, або ж, іншими словами, міра відкритості в історичний час. Це забез­печує особливо масштабне проникнення в сутність історичних про­цесів, справді повістевий виклад матеріалу в усій його панхронічній масштабності. Плин історичного часу проймає все людське існуван­ня, обумовлює навіть специфіку сприйняття персонажами - міськи­ми жителями - реального протікання часу. Його інтенсифікація є настільки високою, змінність постає до такої міри разючою, що лю­дина цілком психологічно вмотивовано прагне хоча б якоїсь віднос­ної, тимчасової перерви, асоційованої зі спокоєм. Вказаний ефект вдало передано через міркування Марти Данилівни: "А я підрахува­ла - оце вже п'ятнадцятий раз беруть місто... Це п'ятнадцята влада! Хіба хто думав? Коли приходить влада, я молюся - знаєш за що? Щоб влада продержалась довго-довго... Хоч місяців зо два!" [12, 211]. Як переконуємося, суб'єктивація історичного часу засвідчуєоригінальне використання своєрідного політичного календаря, хоча й поданого в моменті реального перебігу подій у дещо узагальнено­му плані: відлік часового потоку провадиться в тісній пов'язаності з констатацією калейдоскопічного характеру політичних змін.

Зазначена особливість може поєднуватись із традиційною кон­статацією, яка, втім, надзвичайно довершено співіснує з неповтор­ною стилістикою письменника, з його прагненням мистецьких відкриттів у сфері об'єктивації та суб'єктивації зображення часу доби: "Вогкий низенький ранок сповнив землю, хоч був уже пізній день. (...) Був перший день перемоги нової влади" [12, 216].

Історизм художнього мислення пов'язується з відтворенням реального проживання вагомих відтинків становлення людської цивілізації та осмисленням відповідно до артикуляції історичної науки, тобто з великою мірою необхідного в таких випадках уза­гальнення. Характерно, що перевага надається саме безпосереднос­ті сприйняття: "Юнацтво краще розумітиме історію, ніж то кажуть підручники. Що таке був донедавна хоч би той печерний вік, як не абстракція? А от усі ми цілий тиждень жили оце в льохові, розкла­дали там огнище, варили страву й їли її п'ятьма. Де й коли можна було так відчути, дотикнутися, що життя є боротьба?" [12, 216].

Побутовий відлік часу, який поєднується з біологічним, та­кож зазнає суттєвих змін. При цьому використовується засіб кон­трастно-конфліктного зіставлення двох часових площин - минуло­го, пов'язаного з мирним існуванням, та сучасного, представленого військовими екстремами. Андрій Петрович зазначає: "У мене, на­приклад, за два роки чисто змінився погляд на дерева. Бачу дерево й думаю - добре було б таке зрубати! Колись любив дерева зелені, живі, а тепер укохав присохлі, бо краще горять..." [12, 217].

Дія у творі відбувається пізньої осені, на що відповідним чином вказується в тексті. Використання цієї пори року засвідчує виправ­дане узгодження часу власне художнього та часу історичного. Час як категорія поетики проектується на рівень його осмислення як філо­софської проблеми, що відбувається з почуттям належної міри й ху­дожнього такту, в ключі інтелектуальної поетики В.Підмогильного: "А нарубати дров так близько, коли сунеться зима на беззахисні оселі, коли надії стали подібні до холодних тіней мерців, і непев­ні, як вони, коли тепло й їжа піднеслися на височінь найбільших ізжаданих сподівань..." [12, 218]. Екзистенціальні моменти перебу­вають у невіддільному переплетенні з часовим проникненням, яке постає в трьох своїх найголовніших вимірах: "Краса дерев, крапок природи серед її кам'яного заперечення й майбутнього листу на них мусила впасти перед насолодою мати паливо, що воно візьметься великим, з сивої давнини повсталим вогнем" [12, 218].

Історизм мислення письменника конкретизується в політико-агі-таційних сентенціях Воліна - ідеолога анархізму, який також звер­тається до часового оформлення сутності соціальних параметрів іс­нування людини, пов'язуючи з цим силу впливу власних друкованих у періодиці матеріалів на їхніх потенційних реципієнтів: "Ще вчора ти, мов нікчемний раб, підлягав диким законам; страх перед контр­розвідками й чеками, розстріли і в'язниця збавляли тобі людської гідності. А ти прокинувся сьогодні - і минуле відлетіло разом з твоїм сном. Відчуй цю велику хвилину - ти вільний!" [12, 220].

Вагоме значення в загальній структурі художнього часу має зображення біографічних часових рядів окремих персонажів, що в повісті "Третя революція" найперше пов'язано з образом Кса-ни. Спостерігається вплив нервового часу на внутрішній світ осо­бистості, на риси її душевної організації, що виявляються назовні: "Вона мов утратила почуття часу, дні та ночі стояли перед нею не­рухомі й тривожні. Вона спала і вдень, і вночі, прокидалася раптом і зненацька засинала. її очі заглибились, повіки здовжились, бліде обличчя під пасмами виткого волосся набуло дивної гострої кра­си" [12, 222]. Моменти життя людини співвідносяться з вагомістю історичних та природних реалій: "Все життя її, що було, схилило­ся перед заповідним, що має бути. Серед білого дня, в схолоднілих проміннях осені розцвітала її остання любов" [12, 228].

Аналогічний вияв часового осмислення життєвої долі персона­жа, але вже з більшою мірою фрагментарності, простежується на прикладі образу Григорія Опанасовича. При цьому також ідеться про аспект перспективи, або ж точніше - її відсутність, безрадіс­ність, що спричинено революційними катаклізмами. Після махнов­ських безчинств у власному домі "Григорій Опанасович з новою силою зрозумів, що все кінчилося, що ніколи не повернути йому плодів своєї праці, і мрії його потрощено назавсігди, і немає вже життя, тільки непотрібні обдерті дні" [12, 230].У творі "Військовий літун" спостерігається посилена увага до часових параметрів. Вона співвідноситься з окремими біографіч­ними часовими рядами. Сергій Данченко протягом п'ятирічного періоду формує специфічний образ рідного міста, в якому був від­сутній: "П'ять років безупинної мандрівки з фронту на фронт, го­лод, безсонні ночі взимку коло вогнища, (.) тисячі таких ночей і одноманітних день викохали йому теплий малюнок рідного міста" [12, 158]. Часове проникнення є настільки сильним, що в окремих випадках люди можуть ідентифікуватися з певними часовими пластами: тітка зі своїми переконаннями асоціюється з минулим, що передається через просторовий об'єкт ("була така сама руїна, як і місто"), а Галочка - з майбутнім ("в її постаті й обличчі вчу­валась весна"). Сергій Данченко, висловлюючи власні міркуван­ня про ставлення до нього військового побратима Василя, згадує в розмові з останнім "давнину", тобто минулий час, коли обидва майбутні товариші вперше познайомилися на фронті.

Образ часу забезпечує панорамність зображення дійсності, сво­єрідне панхронічне піднесення над нею, котре, втім, має вагоме ціннісне навантаження та пов'язується з часовою об'єктивацією: "Прекрасні були ранки, коли обрій п'янів з червоного вина, роз­кішні дні, налляті сонцем, чарівні вечори, напоєні пахощами, і ночі, завинені мороком" [12, 172].

Письменник вдало використовує часовий бар'єр, особливо сут­тєвий для творів, масштабно співвіднесених з історичним часом. У разі застосування цього засобу, як відомо, зіставляються різні часові площини: та, про яку говориться, яка була в минулому, хоча й не зовсім віддаленому, що маємо у випадку з художнім зобра­женням "сучасної" історії; й та, із середовища якої здійснюється виклад подій. Це засвідчує розповідь тітки Сергія про свої поневі­ряння під час революційних катаклізмів: "Немає слів, щоб вимови­ти жах того часу" [12, 159].

У прозі В.Підмогильного, як і загалом у художній літературі, визначальним у плані співвідношення часу і простору постає часо­ве начало. Простір є вагомим компонентом, він уміщує розгортан­ня дії, тобто є середовищем для протікання часу. Спостерігаються навіть випадки взаємонакладання, взаємопереходу часових та про­сторових прикмет. Як відомо, особливо сутнісний зв'язок часу тапростору, ціннісно освоєний у мистецтві слова, М.Бахтін назвав художнім хронотопом [1, 234].

У повісті "Третя революція" простежується оригінальне ви­користання хронотопу дороги, який у тексті безпосередньо спів­відноситься з кількісно незначним, хоча концептуально вагомим хронотопом порожнечі: "Каміння довгих вулиць було туманне й пустельне. На розі витягся припушений краплинками труп верш­ника в обіймах коня - і нікого цікавих" [12, 216]. Вказана проекція на співдію з хронотопом зустрічі, поданим із заперечним знаком, забезпечує втілення поглядів автора на сприйняття революційних катаклізмів, що вияляється в негації їхньої руїнницької сутності.

Хронотоп дороги відзначається особливою масштабністю, що засвідчує його проекцію на жанрову природу твору. Цей хронотоп уміщує показ-зображення подій, що конкретизується в наслідках руїнницьких вчинків махновців у захопленому ними місті. Саме завдяки побаченому Ксаною під час переміщення в просторі по­нівечених вулиць простежується найвище смислове піднесення у відтворенні згубних наслідків братовбивчих катаклізмів. Зазначе­ний хронотоп із його градаційним розвитком виразно проектується як на життєву долю героїні, так і загалом тієї частини нації, котра вбачала ореол романтичної досконалості в махновщині. Це досяга­ється завдяки метафоризації хронотопу, піднесенням його до рівня історичного шляху, принаймні хоча б одного з його аспектів.

Висока міра художньо-емоційної інтенсивності хронотопічної організації простежується в творі "Військовий літун". Викорис­тання окремих хронотопів, які завдяки оригінальній діалогічній взаємодії утворюють хронотопічну систему, органічно узгоджу­ється із концептуальним навантаженням, що спостерігається на різних рівнях, навіть в аспекті мікропоетики.

Хронотоп порога функціонує як у прямій, так і в імпліцитній формі, котра, втім, органічно вписується в загальний смисловий контекст. Це, з-поміж іншого, засвідчує момент виходу літунів із приміщення військового клубу: "Вони вийшли. Все місто вже спа­ло, і грюкіт, що вилітав з танцювальної зали, умирав на її порозі" [12, 167]. Оригінальним у цьому разі є оксюморонне наближення змінної природи вказаного хронотопу до максимальної статичнос­ті. В іншому випадку тітка Сергія змінює своє ставлення до нього на діаметрально протилежне відповідно до канонів просторово­часової організації, що особливо підсилюється зі змістового погля­ду та художньо увиразнюється в фазі безпосередньо-матеріального вияву хронотопу: "Вона рівним кроком пішла геть, але спинилась на порозі й промовила..." [12, 170]. Змістом такого промовляння є прагнення майбутнього фізичного покарання непокірного племін­ника, внаслідок чого останній ". лишився, як був, на широкому ліжкові. Він їхав сюди з неясним бажанням радості. Він мріяв про рідне місто, батьківщину й притулок. А його зустріли руїни, зне­вага й Галочка" [12, 170]. Остання констатація пов'язана з худож­ньою фіксацією доленосно-почуттєвих змін у житті персонажа, з появою досі не оприсутненої сфери особистого життя.

Особливе значення для хронотопічної системи аналізованих творів, як і загалом художньої прози В.Підмогильного, відіграє хронотоп кімнати-салону, або, як його влучно означував М.Бахтін, бальзаківський хронотоп. Його функційність визначається співді-єю з хронотопом зустрічі, котра є настільки тісною, що два озна­чені хронотопи, по суті, накладаються один на одного. Саме в такому хронотопі відбуваються діалоги між персонажами, які ві­діграють вагому роль у створенні концепції людини і світу тво­ру. Це і приміщення тітки Сергія Данченка, де відбуваються його діалоги ідеологічного характеру із власною родичкою та дещо ін­шого спрямування - з Галочкою, й зала офіцерського клубу, яка вміщує бесіди головного героя з товаришами про природу власне людського начала в людині у "Військовому літуні"; кімнати із по­мешкання Григорія Опанасовича, де протікають розмови, зокрема - Аркадія Петровича та його племінника, в ході яких художньо вирішується проблематика твору, - в "Третій революції"; кімната Юрія Славенка, де відбувається його розмова із Льовою Роттером; і салон професора Маркевича, що вміщує бесіди членів сім'ї хазяї­на та молодого біохіміка; і кімната Марти Висоцької, де проблема­тика не тільки ословлюється, але й дійово екзистується - в романі "Невеличка драма" тощо. У названу діалогічну співдію хронотопів постає включеним, безумовно, й хронотоп порога.

Отже, художній час і простір відіграють вагоме значення для тво­рення концепції людини і світу творів "Третя революція" та "Вій­ськовий літун". Обидва твори характеризуються співвіднесеністю власне художнього часу з часом історичним - риса, що була харак­терною загалом для художньої прози В.Підмогильного, для йогоінтелектуалізму. Проте більш масштабним таке співвіднесення міститься, на наш погляд, у першому творі. Це визначається як особливим повістевим континуумом, так і використанням тради­цій літописного часу, яке пов'язується з органічним співіснуван­ням двох планів зображення: широкомасштабного, узагальненого та конкретизованого до рівня змалювання життєвих доль окремих персонажів. Динаміка сюжетного часу обох творів відзначається високою мірою інтенсивності, що обумовлюється співвіднесенням з протіканням реального часу. На таку рису художніх творів сво­го часу вказував Р.Інгарден. Проте не можна повністю погодити­ся з твердженням О.Калініченко про те, що малі прозові жанри В.Підмогильного є динамічніші, ніж аналогічні в українській прозі початку ХХ століття [2]. Визнаючи той факт, що загалом тенденції побутування прози характеризуються побільшенням динамічності, мусимо сказати, що вони простежуються тоді, коли до уваги беруть­ся більш віддалені часові періоди. Якщо ж говорити про специфіку названого вияву, то можна стверджувати, насмперед, протилеж­не: в прозі зламу віків містяться динамічніші художні структури: проза І.Франка, В.Стефаника та ін. У прозі В.Підмогильного, що аргументується, зокрема, вивченням структури художнього часу творів "Військовий літун" та "Третя революція", спостерігається зрівноваження швидкості динаміки сюжетного часу, яке досяга­ється шляхом поєднання двох вказаних планів: місткі історичні узагальнення дещо сповільнюють стрімке розгортання власне по-дійного аспекту. Цьому ж сприяє інтелектуалізм, пов'язаний з пев­ною розважливістю в процесі відтворення мислительних операцій, із зосередженням уваги на вирішенні буттєвих проблем.

Таким чином, художній час і простір є важливими компонентами поетики аналізованих творів. Встановлення їхньої сутності має ва­гоме значення для розуміння художньо-стильової специфіки прози В.Підмогильного, визначає перспективи її подальшого наукового вивчення в аспекті з'ясування особливостей розгортання названих категорій у площині індивідуальної поетики письменника, її місця в історико-поетичному контексті української літератури.

 

Література

1. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.Вопросы литературы и эстетики. - М., 1975. - С. 234-407.

2.Калініченко О.В. Новели В. Підмогильного: жанрово-стильова своєрідність // Автореферат дисертації... канд.. філол. наук: Харківсь­кий національний університет ім. В.Н.Каразіна. - Харків, 2001. - 17 с.

3.Калініченко О. Психологізм як елемент поетики новели В. Підмо­гильного "Добрий Бог" // Вісник Харківського національного універси­тету: Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня на­родження М.Ф. Наконечного. - Вип. 491. - Харків, 2000. - С. 558-561.

4.Коломієць Л. "Місто" В.Підмогильного: Проблематика та струк­турна організація // Слово і час. - 1991. - № 5. - С. 64-70.

5.Костюк Г. Валер'ян Підмогильний // Українське слово: Хресто­матія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн.

 

-   К., 1994. - Т. 2. - С. 310-315.

6.Кудря Г. Людина - найбільша цінність // Підмогильний В. Місто / Упоряд. текстів та передм. Г.М. Кудрі. - Харків, 2005. - С. 3-8.

7.Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. - М., 1979. - 360 с.

8.Лихачев Д. Принцип историзма в изучении единства содержа­ния и формы литературного произведения // Лихачев Д. О филологии.

-   М., 1989. - С. 40-62.

9.         Мельник В. Суворий аналітик доби. В.Підмогильний в ідейно

-   естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16