М І Гнатюк - Наукові записки - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

10     Франко І. А. М. Пипін. История русской литературы // Франко І.
Зібр. творів: У
50 т. - Т. 31. - С. 337.

11     Франко І. А. М. Пипін. История русской литературы // Франко І.
Зібр. творів: У
50 т. - Т. 31. - С. 339.


Початки літературної критики І.Франка пов'язані з його орієн­тацією на "реальну критику" М.Добролюбова, суть якої поляга­ла у трактуванні художнього твору як дзеркального відображен­ня суспільного життя. У 90-х роках ХІХ ст. І.Франко відходить від добролюбівського трактування завдань критики. Найґрун-товніше ці проблеми знайшли свій вияв у його трактаті "Із сере-тів поетичної творчості"(1898). Якщо раніше І.Франко, ідучи за М.Добролюбовим, вважав, що літературний твір є проявом дій­сного життя, то тепер вчений заперечує цю думку, вважаючи, що в такому разі підхід до літературного твору, як і до газетярської новинки, має бути однаковим, що не відповідало тодішньому Франковому розумінню завдань літератури. Йдеться про те, що"реальна критика" не приділяє належної уваги художнім засобам естетичного впливу на читача. У трактаті І.Франко ставить питан­ня, чи твір, що правдиво відображає пересічну дійсність, буде ес­тетично довершеним? Чи може автор малювати явища виняткові, людей вигаданих і за більш або менш вигаданих обставин? На ці питання вчений відповідає так: "На се всереальна критика не дає ніякої відповіді. На ділі ж, оскільки вона розвивалась була в Росії в 50-х -60-х роках, се була переважно пропаганда певних суспільних та політичних ідей під маскою літературної критики. Як пропаган­да вона мала своє велике значення; як літературна критика вона показалася далеко не на висоті своєї задачі"12.

Полемізуючи з М.Добролюбовим, вчений стверджує, що пере­січний літературний твір, який правдиво відображає дійсність, не можна вважати важливим фактором літературного життя. Таким чином, у кінці ХІХ ст. І.Франко, не заперечуючи важливого сус­пільного значення літератури, вважав її вже не пропагандою сус­пільних ідеалів, а проявом естетичного і духового життя народу. При цьому естетичне значення літературного твору визначальним при його оцінці. Політичні, соціальні, релігійні ідеї, які не є осно­вою літературно-критичного мислення, можуть бути об'єктом до­слідження. Літературний критик, однак, може обійтисябез диску­сії над цими питаннями.

Відносини мистецтва до дійсності, причини естетичного задо­волення від твору мистецтва, наявність таланту у письменника і сила цього таланту - це і є, на думку І.Франка, основний предмет літературно-критичних студій кінця ХІХ- початку ХХ ст.

12 Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - Т. 31. - С. 52.


Отже, у трактуванні завдань літературної критики того часу основний аспект, на якому наполягав І.Франко, є науковий підхід до трактування літературного твору, який пов'язаний із звернен­ням літературної критики до суміжних наук, як-от естетика та пси­хологія. "Літературна критика мусить бути, по нашій думці, п о п е р е д у с ь о г о е с т е т и ч н а, значить, в х о д и т ь в о б с я г п с и х о л о г і ї і м у с и т ь п о с л у г у в а т и с я т и м и м е т о д а м и н а у к о в о г о д о с л і д у, я к и м и п о с л у г у є т ь с я с у ч а с на п с и х о л о г і я"13. І. Дорошенко вважав, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. у І. Франка склалася струнка система поглядів на літератур­ну критику, вона постійно розвивалася і вдосконалювалася. Поза тим, вчений слушно визнавав, що же на 90-ті роки Франко далеко відійшов від "реальної" критики, адже у цей час "висунув на пер­ший план естетичний аналіз і пропагував його так наполегливо, що він заступав собою іноді інші складники"14.

Зв'язок літературної критики з естетикою, на чому наголо­шував український вчений, виявляється досить своєрідно, адже літературно-художня критика - це естетика в дії, яка втілюється в художніх оцінках конкретних літературних творів. Уже тоді І.Франко розумів, що літературна критика будується на основі певної естетичної системи, вона поєднує в собі теорію та художню практику. Літературна критика того часу, як і сьогодні, розробляла одну чи декілька галузей мистецтва, здебільшого не охоплювала всіх його видів, як це робить естетика. На думку І.Франка, чим ширшим було охоплення критикою різних видів мистецтва, чим глибшим був критичний аналіз, тим тіснішелітературна критика змикалася з естетикою.

Літературна критика у кінці ХІХ ст. ставила передусім питання дослідження змісту літературного твору, його соціальної суті, яка у художньому полотні втілена у специфічний спосіб. Вона була за­собом пізнання твору за допомогою життя. Тому літературна кри­тика була і залишається важливим чинником у взаєморегулюючій системі красного письменства та суспільства.

13     Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. творів:
У
50 т. - Т. 31. - С. 53.

14     Дорошенко І. Іван Франко - літературний критик. - Львів: ЛДУ,
1966. - С. 71.


Ще однією з важливих проблем, яку ставила теорія, були сто­сунки літературної критики з певною системою поглядів на сус­пільство. На думку дослідника, літературний критик є не ментором, а людиною, яка ділиться своїм досвідом бачення та прочитання твору. Таким чином, І.Франко дотримувався первісного розуміння слова "критик", яке на сьогоднішній день фактично втратило своє значення. Що стосується зв'язку літературної критики та певної суспільної ідеології, то він очевидний. Ідеологія є системою уяв­лень про світ, як певний припис моральних істин. Зрозуміло, що без впливу ідеологічних приписів літературна критика не може іс­нувати. Ці істини стали основою для практичної реалізації зв'язку ідеології і критики у літературно-критичних статтях І.Франка кін­ця ХІХ - початку ХХ ст. Саме з постаттю І. Франка в Україні уста­лилися основні жанри, які до нього у літературній критиці були ледь накреслені. В часи І. Франка в літературній критиці устали­лися певні жанри, які беруть початки ще у класичній спадщині: рецензії-есе, широка проблемна рецензія, проблемна та полемічна стаття, літературний огляд, серія літературних портретів, розгалу­жені монографічні праці і т.і. Свою літературно-критичну діяль­ність І. Франко почав від жанру рецензії, яку трактував як жанр первісного реагування на літературний твір. Проте висновки від прочитаного, на його думку, не могли перебувати в рабській за­лежності від прочитаного.

Як справедливо вказує І. Дорошенко, "рецензія була тим жан­ром, що започаткував діяльність І. Франка-критика. "Літературні письма", "Слівце критики", "Новь І. С. Тургенєва", "Сербські на­родні думи й пісні", - ці рецензії вперше виявили критичний хист автора на сторінках "Друга", причому вже тоді стали очевидними його вміння та здатність висловлювати цікаві й цінні думки, без­відносно до того, чи були цікавими й серйозними твори, що по­служили предметом обговорення"15.

15     Дорошенко І. Іван Франко - літературний критик. - Львів: ЛДУ,
1966. - С. 130.

16     Там само. - С. 170.


Характерно, що І. Франко від початку і до кінця свого творчого шляху відповідально ставився до написання рецензії. "Рецензія -оперативний жанр, що має свою специфіку, але найкраще, коли ця специфіка не тяжіє над автором у вигляді обов'язкових параграфів, яких він будь-що повинен дотримуватись. За формою рецензії І. Франка надзвичайно різноманітні, не визнають ніякого стандарту, багаті різновидами, завжди конкретно цілеспрямовані і залежно від цього емоційно забарвлені та насичені образним словом"16. Поруч з рецензією у літературній критиці літературно-критична стаття є найтиповішим жанром літературної критики, зокрема журнальної. Для І. Франка стаття-огляд ("Українська література", "Українськалітература в 1888 році", "Українська література за 1868 р.", "Укра­їнська література за 1899 рік", "З останніх десятиліть ХІХ ст.") стали візитними картками української літератури в іномовному світі. За ними нашу літературу пізнавали у польськомовному, ні-мецькомовному, чеськомовному світі. Це були не просто описово-інформативними річними оглядами, а й проблемно-тематичними, іноді полемічними, яким передували рецензії-огляди з інших пози­цій. Найбільшого значення у літературно-критичному дискурсі І. Франка належить проблемним статтям І. Франка про творчість Т. Шевченка, яких у творчому доробку письменника і вченого біль­ше тридцяти.

І. Франкові в українському літературознавстві належить паль­ма першості в утвердженні та теоретичному обґрунтуванні літе­ратурного портрета. Переважна більшість літературно-критичних портретів вченого, друкованих на сторінках періодичних видань: "Літературно-науковий вістник", "ЗНТШ" у популярній формі висвітлювали життєвий і творчий шлях письменника, художні особливості його творчої манери, поетики, стилю. На основі до­кументальних матеріалів (епістолярій письменника, мемуарів, щоденникових записів) І. Франка у надзвичайно жвавій формі розкривав основні етапи становлення і зростання письменника, простежував еволюцію його стилю, всієї системи митця. Такі риси притаманні таким літературним портретам дослідника 90-их рр. ХІХ ст.: "Леся Українка", "Анатоль Свидницький", "Юрій Бран-дес", "Лев Толстой" та ін. Навіть якщо у деяких літературних пор­третах вкралися певні помилки фактичного характеру ("Іван Ви-шенський, його час і письменницька діяльність") такі праці мають своє значення, фактичні помилки, які побачив А. Кримський у цій праці І. Франка, не зіпсули загального ґрунтовного дослідження творчості середньовічного письменника.

Про те, що саме такі теоретичні засади літературної критики І. Франко культивував у кінці ХІХ ст. свідчать його літературно-критичні статті того часу, як от "Слово критики"(1896), літератур­ний портрет"Леся Українка"(1898???) та оглядова стаття "З остан­ніх десятиліть ХІХ віку"(1901).Годунок З. В.

 

СИМВОЛІЧНА ФУНКЦІЯ КОЛЬОРУ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ М. ХВИЛЬОВОГО

Стаття акцентує увагу на проблемі колористики у прозі письменника доби "розстріляного відродження" М. Хвильо­вого. Кольори у художніх творах цього автора тлумачать­ся у зв'язку з іншими елементами прози (напр., хронотопом, ставленням героїв до світу і до себе в ньому тощо) і як такі, що мають певне символічне навантаження, а не як щось про­сто притаманне певним об'єктам.

The article focuses upon the system of colours of the prose by the writer of the era of the Shot Renaissance M. Chvylovy. The colours of the belletristic works by the writer are showed in their correlation with other different elements of the prose (chronotophos, attitude of a hero to the world and himself in this world etc.) and have symbolic senses and not as something that is characteristic in description of some objects.

Художня проза М. Хвильового цікавила своєю неординарністю науковців ще із часу своєї появи. Інтерес до неї не втрачається й дотепер.

В основному дослідники визначають твори письменника як такі, що написані в імпресіоністичній манері. Серед них В. Агєєва [1, 2], Я. Поліщук [6], О. Вісич [3], Н. Кравченко [5] та ін. Проте у прозі М. Хвильового можемо помітити яскраво виражені риси такого авангар­дистського напряму, як експресіонізм. Більше того, можна говорити про взаємозв'язок імпресіоністичної та експресіоністичної поетик у творчості письменника, при якому імпресіонізм постає до певної міри службовим елементом для творення поетики експресіонізму.

Таким чином, метою нашої статті є встановлення цих взаємозв язків, що здійснюється на основі системи кольорів, вжи­ваних у текстах творів письменника.

Вочевидь, саме через те, що імпресіонізм як напрям мистецтва сформувався, в першу чергу, в живописі, естетична функція кольо-

© Годунок З. В., 2008рів значно поглиблюється і стає чи не домінуючим засобом подачі вражень героїв М. Хвильового.

Кольори, які повинні б показати настрій і переживання люди­ни, набирають іншого, часто глибоко філософського значення, пе­ретворюючись у кольори буття, тобто вони стають, по суті, симво­лами, якими кодуються ті чи інші явища життя людини як такої і життя людини в рамках комуністичного суспільства.

Найпопулярнішим є, звичайно голубий (блакитний чи синій) колір, який фігурує і в назві збірки письменника "Сині етюди" (1923) і який стає символом тієї "загірної комуни", тієї "невідомої далі", до якої так прагне М. Хвильовий .

Голубий колір стає уособленням вимріяної країни рівності та справедливості, тобто того, за що боролися у громадянській війні, утверджуючи ідею комунізму, і разом з тим це та омріяна Україна, що стане провідником і могутнім чинником азіатського ренесансу: "І дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кінчається життя, а степи України теж голубі - асоціація з небом. Думав: - Чого так вабить туди - там же смерть? Може, тому, що голуба?" [7; 48].

Цікаво, що автор розуміє приреченість, нездійсненність своїх мрій, але свідомо йде до мети, незважаючи на те, що його чекає смерть; навіть більше - складається враження, що редактора Карка і вабить саме смерть як своєрідна втеча від сірих (див. далі) буднів і від тієї системи комуністичного режиму, що міцними лещатами стискує економіку і культурне життя України і - чи не найбільше - свідомість та свободу людини.

Важливо в цьому контексті зазначити, що смерть, з одного боку, є ще й кроком до воскресіння, не фізичного воскресіння ге­роя, якщо говорити, наприклад, про Анарха із "Повісті про санато-рійну зону", а швидше піднесення ідеї "загірної комуни" на якісно новий рівень, віри у її реальне здійснення.

Не можна оминути й того факту, що саме голубий (чи синій) колір є виразником життя як такого: "... Тоді в голові мудро, тоді в серці мудро, тоді я цар життя, і моя голова підпирає темно-синю височінь" [7; 58] чи "Окупація - слово не наше, і прийшло воно з темних країв, щоб захмарити наше блакитне небо . Не голубіють дні" [7; 162].

Зважаючи на часовий план творів М. Хвильового, саме голубий колір є символом майбутнього, до якого прагнуть герої і яке, якуже зазначалось, можна досягти в умовах антинаціонального, ан­тигуманістичного комунізму лише через смерть, чи то через втечу від сірої нудної дійсності. Таким чином мусимо охарактеризувати ще один із кольорів гами прози письменника, а саме сірий.

Якщо звернутися до "Повісті про санаторійну зону", помітимо, що саме тут сірий колір знаходить найяскравіше своє відображення як символ теперішнього часу, що став пасткою для героя, який про­вів усе своє життя у боротьбі за ідеал "загірної комуни"; не маючи змоги зреалізувати його, герой опиняється у санаторійній зоні, ви­ходу з якої нема і бути не може: "Темою її оповідання були наші сірі санаторійні "будні", що з їх кола вона шукала виходу" [7; 508], " ... де починається вільний геній царя природи й кінчається крамар, світовий чортик - цієї проблеми ще ніхто не розв'язав. Сестра Катря гадає, що навіть уплутавши сюди Шпенглера, Бергсона, ре­волюцію, кохання й мільйон інших дрібниць, можна здобути тільки одну мовчазну стіну, перед якою й буде стояти мисль" [7; 508]. Дуже яскраво ситуацію буднів вималювано також в оповіданні "Ре­дактор Карк": "... в кімнаті тихо, домовинно ... є "сьогодні" і нема "вчора" - далекого, несподіваного, великого..." [7; 49].

Цікаво, ці самі герої, які в минулому були незамінними, могут­ньою силою боротьби за голубі мрії (що зматеріалізувались у сіру нудну дійсність), тепер стали непотрібними режимові, автоматич­но перетворились на зайвих та шкідливих людей: " . я і зайвий, і шкідливий чоловік. Раніше, в інші століття, були зайві люди, а тепер ці зайві не тільки зайві, але й шкідливі" [7; 512].

Треба сказати, що найчастіше сірий колір, як уже було помі­чено вище, вживається у творах М. Хвильового зі словами "нуд­ний" , а також "будні", які ще більше увиразнюють картину життя колишнього борця, а сьогоднішнього, наприклад, старого газетя­ра, якого "за два дні . забули" [7; 212]. Власне, подібні мотиви зустрічаються і в інших творах письменника: "Синій листопад" ("Стіни дивились сіро й похмуро" [7; 121]), "Чумаківська комуна" ( "... навкруги комуни сіро ..." [7; 130]), "Елегія" ( " ... небо стояло в сірій сорочці будня" [7; 207]) тощо.

Дуже яскрава асоціація із сірим кольором, саме в цьому плані, виникає при використанні М.Хвильовим образів "тоски" і "грус-ті", які теж є важливими характеристиками часу теперішнього, вякому не так живуть, як опиняються герої: "Будні приймаю і сер­цем, і розумом. Але все-таки - тоска" [7; 110], "... А зараз дощ і болить серце. "Север". "Грусть". P.S. Через годину повішусь" [7; 204] (знову звернемо увагу на образ смерті, що являє собою спосіб втечі від буднів і - сірого кольору, відповідно).

Вище вже неодноразово згадувалась боротьба, але боротьба як своєрідний атрибут чи характерна особливість минулого. Деякою мірою можемо говорити про ідеалізацію цього ж таки минулого, в якому запальна, надмір емоційна (чи нервова) особистість здатна самореалізуватися, оскільки, з одного боку, забезпечує собі вихід збурених емоцій, а з іншого - бореться за високу ідею, в яку на­справді вірить.

Власне, червоний колір стає уособленням боротьби як такої у творах М. Хвильового:

" . наші прадіди теж у цей час бігали тічкою, а наша кров -прадідівська, червона і теж горить" [7; 36],

"А все-таки вклоняюсь тобі, мій героїчний народе! Твоєю кров'ю ми окропили три чверті пройденої нами путі до соціалізму" [7; 60],

"Тоді йшла весна. Зачалась дико, божевільно, надзвичайно -пожарами. З далеких курганів республіки на лоні сизої безвісті па­лахтіли заграви." [7; 98] ( у цьому контексті образ весни можна якраз ототожнити з революцією) тощо.

Як вказує у своїй праці "Червоне" і "Синє": драма пріоритетів постреволюційного ренесансу" О. Вісич, "письменник не цурався червоного кольору, що для нього був "символом прогресу і бороть­би". Однак він рішуче не приймав "червоної халтури" та "червоної юшки" в красному письменстві" [3; 1]. Таким чином можна ска­зати, що не завжди червоний колір у творах М.Хвильового є "по­зитивним". У цьому ключі варто згадати повість "Сентиментальна історія", де героїня Б'янка, яка так прагне неба, все ж опиняється у "сірій буденщині" і червоною плямою своєї крові на простирадлі немовби кричить на увесь світ, що не дійде до голубої мрії, бо її уже знищено: "Наді мною, очевидно, стояло м'яко - голубе ранко­ве небо, але я його не бачила" [7; 326].

"Символічна кровава пляма на простині засвідчує остаточну перемогу червоного над синім, що, на відміну від численних своїх сучасників, М.Хвильовий сприймає не як благо, а як поразку по­ривів до свободи перед жорстокою реальністю доби" [3; 1]. Тобто мова йде про своєрідну капітуляцію героїні перед часом, що при­душує голубе: "Я йому мовчки показала на кров (мені на мить блиснула розрубана голова товаришки Уляни) і сказала, усміхаю­чись: - Це рештки моєї невинності... Забери, коли хочеш. - Я кру­то повернулась і пішла в свою установу" [7; 326].

Надзвичайно яскраво ці три основні кольори гами М.Хвильового як характеристики часу життя героя і, власне, життя самого пись­менника відображені в окремих фрагментах твору "Редактор Карк": "... моя голова підпирає темно-синю височінь" [7; 58] - голубий, синій; "... сунула непереможна жахна стихія: степова пожежа... А потім буде дим. Крізь дим вирисовується дірка на чолі" [7; 58] червоний, сірий (знову помічаємо образ смерті, що "притаманний" сірій дійсності). Про часовий план у прозі М. Хвильового говорить і науковець Я. Поліщук: "... і він сам (М. Хвильовий), і його герої позбавлені почуття реальності, сьогодення, їх ідеальний простір самореалізації пов'язується з минулим або з майбутнім " [6; 156] .

Важливими кольорами із гами творчості М. Хвильового є чорний та білий як виразники явищ життя більшою мірою негативного ха­рактеру. Власне, найчастіше вони символізують дороги, чи то шляхи, які обирає кожен у своєму житті, причому в обох випадках шляхи ці є однаково складними, у першу чергу, з психологічної точки зору.

Чорний колір найчастіше є символом смерті, але смерті да­леко не рятівного характеру, не тієї, що передбачає воскресіння ідеї-мрії. Найяскравіше чорна смерть спостерігається у новелі "Я (Романтика)": "Це новий синедріон, це чорний трибунал комуни" [7; 269], "... біля чорного трибуналу комуни стоїть гнітюча мов­чазність. Так: будуть сотні розстрілів, і я остаточно збиваюся з ніг!" [7; 273], "Він хоче подалі від цього чорного брудного діла? Він хоче витерти руки і бути невинним, як голуб" [7; 274], - але й зустрічається в інших новелах та оповіданнях письменника: "Жит­тя" ("Ліси були нудні й жорстокі, чорні, як смерть, вишкірялись навіть") [7; 39], "Синій листопад" ("Вадим заплющив очі й важко дихав. Блідне лице зовсім йому почорніло" [7; 118]) тощо.

Білий колір, будучи антиподом чорного, за законами логіки, у прозі М. Хвильового також є символом далеко не легкого життє­вого шляху героїв: вкритого снігами, мерзлотою, заметами хурто­вини і вітрами: "...за дубом причаїлась тиша. І промерзла чужа земля. І все було чуже - і земля, і межі, і квартали, і кучугури, і дальні степові огні" [7; 211].

У цьому контексті не можливо не вказати на трагічність світовід­чуття письменника, який бачив, що людина у ситуації, в якій опи­нились мільйони з часів громадянської війни, не може знайти щастя в житті, оскільки революції принесла в жертву найцінніше - долю.

Образ смерті є поширеним у творчості М. Хвильового. Одним із проявів його в колористиці прози письменника є жовтий колір, що найчастіше пов'язаний з такими образами, як дорога, порожнеча, пустеля, де все і скрізь - мертве: "Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо. Мабуть, скоро зажовтіє листя...", "А в цій книзі лист із берези, пожовклий (Може, берези вже й нема...)" [7; 213], "Далі відходила в зелено - лимонну безвість мертва дорога" [7; 282].

"Найпозитивнішими" з кольорів гами творчості М.Хвильового є золотий та срібний, що символізують все найблагородніше, найгу-манніше, найбільш людське, що є у кожному з людей, у кожному з героїв творів. Надто яскраво це проявляється саме в новелі "Я (Ро­мантика)", де саме срібна сльоза є чимось на зразок атрибута матері Марії, що уособлює все добре і чисте на противагу чорному три­буналові: "Мати каже: "Надходить гроза!" І я бачу: в її очах сто­ять двіхрустальніросинки" [7; 268], - проте знаходимо ці кольори і в інших творах письменника: "Колонії, вілли..." ("Легенький зо­лотий сум... Чебреці, чебреці..." [7; 45], "... Ставок думав золоту пісню..." [7; 46]), "Кіт у чоботях" ("А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом" [7; 62]) та ін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16