М І Гнатюк - Наукові записки - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

1. Загалом же протиставлення чоловік (людина) не-людина без­посередньо взаємодіє із просторовим кодом культури: номінат-чоловік виводиться зі свого, людського простору, й уміщується в чужий, предметний номінаційний простір, де ототожнення уяв­лення про чоловіка та потенційно придатної форми на позначення цього уявлення відбувається в гетерогенних поняттєвих сферах. Причому такий напрямок руху думки номінатора зумовлювався природною подібністю способів мислення, реакцій, особливос­тей фізичної та психічної структури людини взагалі незалежно від кількісного різноманіття людських суспільств, тобто універсаль­ністю антропного коду культури.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. - Київ, 2001. - 1440 с.

2. Комлев Н. Г. О культурном компоненте лексического значения слова // Вестник МГУ. - 1966. - №5. - С. 43-50. - (Серия 9).

3. Костомаров В. Г. Русский язык в современном диалоге культур // Русский язык за рубежом. - 1999. - №3. - С. 77-85.

4. Потебня А. А. Мысль и язык. - Одесса, 1922. - 188 с.

5. Степанов Ю. С. Имя в теории культуры: неслучайность имено­вания //Имя: слово, словосочетание, предложение, текст. - К., 1993.

 

-   С. 28-39.

6. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры. Опыт исследования. - М., 1997. - 824 с.

7. Slovnik spisovneho jazyka Ceskeho. V 8 d. - Praha: Academia, 1989.

D. 1-8.УДК 81'271.1

Бобрикова Ю. В.

 

ЕСТЕТИЧНІ ФУНКЦІЇ СЛОВА В КОНТЕКСТІ ПОЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Стилістична реалізація слова в контексті поетичної культури має інший характер: тут найважливішою умовою залишається багатство образних асоціацій: чим більше ви­кликає їх художній мікрообраз, тим більшим є його естетич­ний вплив. І не обов'язково при цьому повинна бути органічно емоційна лексика. Слово з предметним конкретним змістом може нести більшу образну насиченість.

Stylistic realization of word in the context of poetic culture has other character: here main conditions are variety of vivid associations: the more image causes them, the more effective its aesthetically beautiful influence. And it is not the maim condition that forward must be organically emotional vocabulary. A word with concrete maintenance can carry a greater vivid saturation.

Сучасна стилістична наука розкрила й докладно описала влас­тивий слову стилістичний потенціал на рівні мови і мовлення [1]. Особливо детально розроблене це питання у плані розкриття власти­востей слів семантико-формальної лексичної групи [2, 134-145].

Полісемічне слово, об'єднуючи прямі і переносні значення, вже саме проектує можливість стилістичного функціонування. Оці­нюючи цю властивість у плані мовлення, О. О. Потебня підкреслю­вав, що "елементарна поетичність мови, тобто образність окре­мих слів і стійких словосполучень, хоч би яка вона була помітна, мізерна порівняно із здатністю мов створювати образи із сполу­чень, однаково, образних чи безобразних" [3, 104]. Найповніше ця особливість виявляється в художньо-белетристичному стилі, комунікативне завдання якого здійснюється не прямо і не безпо­середньо, а через художній образ, що справляє естетичний вплив.

Відомо, що образні властивості слова виявляються і в мінімаль­ному, і в найширшому контексті, але своєрідно. Проте саме в

 

© Бобрикова Ю.В., 2008мінімальному контексті спостерігається ряд важливих і цікавих моментів найповнішої реалізації образного потенціалу слова, яка виникає у поєднанні слів певного семантичного наповнення. Сти­лістичний аналіз, здійснюваний над мікрообразом-словом, іде від простого, елементарного до цілісного, до мінімального контексту семи, а звідти - до контексту частини художнього твору. Явища ж дійсності осмислюються художником у складному комплексі взаємозв'язаних частин. Переведення цього художнього комплек­су в образ, деталізація його в мікрообразі-слові - такий завершаль­ний етап роботи письменника. Під час стилістичного ж розгляду аналіз ведеться у зворотному порядку.

У зміцненні і розширенні образних асоціативних "містків" допомагає і мінімальний, однаковий формою із мікрообразом, контекст: Виростає завзяття, і мудрість приносить готівку. Ви­ростає на мужа вчорашнє дитя (А. Малишко). Тут паралельно реалізується переносне і пряме значення лексеми, причому перше, спираючись на пряме, дістає матеріально відчутну, предметну під­основу з поглибленою асоціативністю. Отже, мінімальний лексич­но одноплановий контекст стає засобом образного поглиблення.

Узяте поза контекстом слово, з поетичним ореолом чи стиліс­тично марковане, здається більш придатним для втілення мікро-образу. Заміна його в цій ролі предметною назвою з конкретним матеріальним змістом дає в контексті більше образних асоціацій, ніж подеколи сполучення слів із чіткою експресивністю: Покіль-чились дерева і гаї, Помножила душа свої причали, І серце мно­жить корені свої, Важких шукань ховаючи начала (А. Малишко). Наочність, предметність і зорієнтованість образів причали, корені в контексті на відтворення внутрішнього світу людини досягається метафоричним осмисленням їх у сполуках із образами психічного світу людини - душа, серце, шукання; повторення морфологіч­них синонімів-дієслів - помножила, множить із предметними назвами причали, корені — зміцнює образну наочність, вносить елемент художнього перебільшення та увиразнення. Таке складне переплетіння образів з прямим і переносним значенням у контек­сті переключає предметні образи з їх багатою наочністю в ділян­ку образних абстракцій і справляє відповідний естетичний вплив. Оперте на пейзажну експозицію - "покільчились дерева і гаї", натлі якої розгортається психологічна колізія вірша, - це контекстне ціле дозволяє втілити поетичне узагальнення такого ж плану - Є свій масштаб у кожного крила, А правда ж як? - А їй немає міри (А. Малишко). Отже, мінімальний контекст містить тут особли­вості побудови цілого твору і, як характерний елемент, розкриває його природу.

Проте в художніх контекстах зустрічається і несуміжна тавто­логія, образна вагомість якої від цього не втрачається: ...Та й знову думать заходивсь про те ж таки, що й перше думав (Т. Шевчен­ко). Подібне спостерігається і в народнопоетичній тавтології вільна воля, що роз'єднується в ширшому контексті із зміною морфоло­гічної форми, так що втрачається єдність виразу і кожен складник із притаманними йому смисловими відтінками починає функціо­нувати окремо, проте емоційно-смислова й образна градації дося­гаються їх накладанням, особливо у прикінцевих позиціях рядка: Сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі (Леся Українка).

Художні твори дають приклади нетотожної формою смисло­вої тавтології, зокрема такої, що передає зорові образні вражен­ня: Той світоч, що нам Ленін засвітив у чорнім мороці царевої Росії, Нам осяває путь, Серця кріпить і гріє, Єднає в рать одну усіх трудівників (М. Рильський). Емоційний потенціал створю­ється накладанням цього зорового образу - чорний морок на його внутрішню образно-символічну основу, перенесену контекстом у коло суспільно-політичних понять (темрява, морок є символом негативних явищ).

Значне місце в системі стилістичного увиразнення посідає антонімія. Антонімічне зіставлення різних вимірів дає вичерпну узагальнюючу характеристику явища, пейзажу, часу: Пахла чорна земля на пагорбах між заплавами - пахла весняною жагою ро­дити і вимерлими травами, трухлим сухостоєм і молодим па­гіллям - пахла вічністю і скороминучою порою (Г. Тютюнник). Протиставлені тут і несиметричні форми контекстних антонімів, що охоплює не все значення (семему), а лише окремі найважливіші його ознаки. Деякі з них зовнішньою формою різнопланові як сло­восполучення і слова з нетотожним змістом - весняна жага роди­ти і вимерлі трави, вічність і скороминуча пора. Ці слова мають значення предметності, проте є складниками того ж самого явища,яке узагальнюється прикінцевою висновковою парою - вічність і скороминуча пора - і відносить увесь ряд протиставлюваних явищ до плану часових.

Прихована антонімія чи оксиморон певного типу не завжди є засобами вираження іронії. Голос його (командира) ясний в ту­мані і глибоко людяний (О. Довженко). Антонімічне зіставлення спільних у прямому номінативному плані найменувань ясний і туман, виражених формально несиметрично - різними частина­ми мови - нейтралізує спільну смислову основу в значеннях слів ясний і туман та окреслює переносне, багате образними асоціаці­ями: "виразний, чіткий; упевнений, оптимістичний". Це був той відшукуваний вираз - характеристика упевненого, переконливо­го слова командира, зверненого до воїнів перед боєм. Естетичний вплив образу зростає і від того, що слово не втрачає зорового ви­яву, який стає зовнішньою формою для втілення і розкриття зна­чення іншого - психологічного плану. Остаточно окреслюється й увиразнюється зміст першого компонента протиставлення яс­ний контекстним синонімом людяний, що становить нетотожну синонімічну пару (ясний, людяний), реалізуючи її в позитивному емоційно-смисловому плані.

Контекстна антонімія дозволяє глибше й наочніше подати об­раз, установити більше асоціативних зв'язків, коли семантична спільність прихована: Глибинами не втану, не змілію, Верхів'ями розкрилено росту (П. Тичина). Образний зміст формується на грунті зіставлення глибини (ріки, потоку) і верхів'я (дерева, рос­лини), а спільна основа їх - просторовий вимір - спочатку залиша­ється невиявленою. Проте в контексті метафора рости верхів'ями поєднує в собі і значення просторове - "витік, початок ріки". Ця асоціація, прихована в окремому образі, взятому ізольовано, ви­являється в мінімальному контексті і замикає коло просторового узагальнення - "від витоку, від початку ріки до глибин, вершин творчості". Такими бачить П. Тичина джерела й глибини свого по­етичного таланту, свій глибинний зв'язок з рідною землею, з на­родом, який, мов ріка, витікає з ледь помітного джерела, набира­ючи глибини й могутності. Особливість поетичної майстерності у поєднанні, здавалось би, дуже далеких асоціацій - могутнього дерева з розкриленою кроною - (асоціація - крила, крилате), якестрімко росте вгору, і неміліючих глибин величної могутньої ріки, яка не втає у землю, а виростає з неї, як і натхнення поета.

Побудований на антонімічному зіставленні, вираженому діє­слівною парою зміліти - рости, контекст дає метафоричні сполу­чення глибинами не зміліти - верхів'ями рости, які не протистав­ляють динамічні ознаки, а ототожнюють їх, і цим посилюють образний вплив поезії; а заперечна форма (як морфологічний за­сіб) частково переводить дієслово в ділянку нетотожних синоні­мічних відношень - не втанути, не зміліти, ототожнюючи їх із заключним висновком рости. Отже, різні лексичні й морфологічні засоби змінюють семантичні відношення і зміст образів, реалізу­ють глибокі образні асоціації, організовують їх як систему взаємно підпорядкованих елементів.

У контексті художнього твору поряд з антонімічним зіставлен­ням іноді трапляється паронімія як доповнюючий образний ком­понент. Контексти художньої прози у справжнього майстра слова не менш вибагливі, ніж поетична строфа. Так, у творі О. Гонча­ра "Перекоп" авторський контекст передає розмову Оленчука з Фрунзе: Може Оленчук ділився зі своїм співрозмовником думка­ми та згадками про своє життя, убоге радощами, багате горем, трудне й трудове життя простої людини (О. Гончар). Антоні­мічні словосполучення виражають узагальнення, деталізоване прихованим оксимороном - убоге радощами, багате горем, але заключним емоційно-смисловим акордом думки є тут паронімічна двійка трудне й трудове, що, наголошуючи спільну основу явища, поглиблює образно-смислову вагомість його. Цьому ж завданню підпорядкований і обрамлюючий повтор слова життя.

Явище парономазії в контексті твору відіграє роль такого ж під-креслення-нагадування: Карі очі й сині, Та ще очі сина, Серця три в єдине злиті назавжди (В. Сосюра). Потрапляючи до прикін­цевого наголошеного такту, ці елементи підкреслюються і ритмо-інтонаційними засобами.

У ряді досліджень з лексикології і стилістики йдеться про багатство стилістичних можливостей синонімії [6]. Унаслідок своєрідного співвідношення форми і змісту (словесного знака і значення) синоніми виявляють свої стилістичні властивості лише у процесі порівняння між собою в контексті. На явищі прирівню­вання смислового обсягу ґрунтується і стилістичний ефект [7]: І гріла руки на вогні, на самім полум'ї (Т. Шевченко). Вужчий за смисловим обсягом елемент іде після ширшого, тому він уточнює, конкретизує і деталізує загальне значення. Подібне маємо і в ти-чинівському Глибинами не втану, не змілію, де дієслова досить віддалені значенням втанути,— "увійти, всотатися в землю" (про воду), зміліти - "зменшитися глибиною".

Розміщення ширшого значенням синоніма після вужчого, конкретнішого веде до поетичного узагальнення: У нас кохати -полюбить сповна, І серце з милим вік не розлучати, І кожен подих ставити на чати, Щоб не міліла серця глибина (А. Малишко).

Суміжність членів синонімічної пари виявляє притаманні їм емоційні та смислові властивості, створює відповідну градацію експресивних ознак. Навіть однакові за смисловим обсягом си­ноніми дають своєрідну тавтологію у суміжному розміщенні, ак­центуючи спільне значення, другий складник при цьому відіграє роль контекстуальної основи: І йде той люд, мов хвилі в океані, без ліку, без числа на бойовисько (Леся Українка).

Зближуючись у контексті зі словом подібного значення, сино­нім виявляє більший образний вплив: Погано дуже, страх погано у цій пустині пропадать (Т. Шевченко). У такому контексті вияв­ляється зсув у значенні слова при однаковому стилістичному ефек­ті. Експресивно-смислові синоніми, розміщені поряд, посилюють емоційне нагнітання, поглиблюють образний вплив: Сторононь­ко рідна, коханий мій краю! Чого все замовкло в тобі, заніміло? (Леся Українка). Обидві перифрази мають емоційно забарвлені складники: у першому - це демінутивна форма із суфіксом -оньк сторононько, у другому - займенник мій з інтимізуючим забарв­ленням - мій краю.

Дієслівні синоніми з різним смисловим обсягом - замовкнути - "перестати говорити на певний час" і заніміти - "зовсім втра­тити здатність говорити" - найповніше виявляють узагальнену властивість тому, що другий - заніміти - об'єднує цілий комп­лекс асоціацій психічно-вольового характеру. Проте, на відміну від лексичних синонімів, які реалізують стилістичні властивості бо­дай у мінімальній сполуці-парі, перифраза здійснює це своєрідно: І в багряниці довгополій ходив по храмині, ходив, аж поки, лобомнеширокий, Саул, сердега, оду рів (Т. Шевченко). Здається, що пе­рифраза лобом неширокий виникла внаслідок прагнення до евфе­мізму. Проте дієслово одурів, що зумовило вживання перифрази, як і прямі назви немудрий, дурний, хоч і створюють тавтологію в кон­тексті, але чисто зовнішню, формальну, образно слабшу - дурний одурів. Зовнішня ж портретна деталь - лобом неширокий несе у фізичному вияві найпромовистішу рису психічної характеристики. Це випливає із самої природи перифрази, яка втілює найхарактер­нішу деталь портрета, не пориваючи змістового і образного зв'язку із своїм джерелом - мікрообразом. Це нагадує зовнішньо еліпсова-ний контекст, що зберігає внутрішню єдність і повноту асоціацій.

У художньому контексті поєднуються різні стилістичні явища, і різні їх вияви, перетинаючись, зосереджуються в певному компо­ненті. Так, порядок слів може підкреслювати стилістичну і смисло­ву вагомість окремого слова в реченні. У поетичному контексті - Для тебе, Вітчизно, лунає той молот, що щастя кує, І юності гімни співає закохане серце моє (В. Сосюра) - перша частина стро­фи підкреслює найголовніше зі смислового погляду поняття для тебе, винесене у препозицію та уточнене і розкрите прикладкою Вітчизно, яка й несе основний образний зміст. У другій частині стилістичного навантаження набуває і порядок слів: винесений у препозицію додаток юності відокремлюється від керуючого дієс­лова повнозначним словом і послаблює цю граматично-смислову залежність, бо опиняється в складі синтагми юності гімни, де словосполучення потенційно виражає і відношення атрибутивні. Отже, слово юності поєднує і переплітає в собі ці два асоціативні значення - адресата й ознаки. Від такої невизначеності художній образ тільки виграє.

1. Навіть стилістично відмічені лексичні засоби доповнюються в контексті новими асоціативними зв'язками, на них накладають­ся й синтаксичні та морфологічні моменти, що разом формують образний потенціал слова. Таким чином, для емоційно нейтраль­них словесних засобів контекст, вужчий чи ширший, стає єдиним джерелом експресивності.Горецький П. Й. Лексика і фразеологія. - Курс сучасної укра­їнської літературної мови. - Т. 1 / За ред. Л. А. Булаховського. - К., 1951.

2. Евгеньева А. П. Очерки по языку русской устной поэзии в за­писях XVII-XX вв. - М.; Л., 1963.

3. Звегинцев В. А. Семасилогия. - М., 1957.

4. Потебня А. А. Из записок по теории словесности. - СПб., 1905.

5. Словник української мови. - Т. 4. - К., 1973.

6. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. - К., 1973.

Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. - К., 1972.УДК 81'27

Бибик С. П.

 

ПОБУТОВИЗМ ЯК ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМА

 

Мова художньої прози є ґрунтом для генетичного лінг-вокультурологічного аналізу. Побутовизми репрезентують українознавчу, етнографічну культурну інформацію.

 

The language of prose fiction is a basic for the genetic, linguistic-and-culturological analysis. Household nominations are the representatives of Ukrainistic, ethnographic, cultural information.

 

Соціально-історичні, культурні чинники, якими різняться на­роди, є об'єктивною основою для визначення національної карти­ни світу, що є сукупністю концептів, котрі є базою національного мислення. Національна система концептів включає як одиниці, зафіксовані у мовних знаках, так і такі, що не виражені засобами національної мови, але існують у національній концептосфері та забезпечують національну мисленнєву діяльність [4, 30]. Пред­мет лінгвокультурології становлять слова та вирази, міфологі-зовані культурно-мовні одиниці, паремії, символи, стереотипи, еталони й ритуали, образи, мовна поведінка, стилістичний уклад мови, мовний етикет, взаємодія мови та релігії [пор. 2; 3]. Лінгво-культурема як відображення культурного концепту є носієм від­носно стійких уявлень, сформованих у певній культурі на основі відповідних ціннісних орієнтацій і соціально-історичного досвіду носіїв культури. Водночас відображення культурної інформації в лінгвокультуремі має статус конотації, тобто оцінного, емоційно­го, експресивного і функціонально-стилістичного відтінків зна­чення мовної одиниці, зумовлених культурними пріоритетами й установками.

Мова художнього твору, зокрема прози, в аспекті лінгвокуль-турології дає можливість перейти від внутрішньосистемного ана­лізу до одиниць знання, до глибинних смислів національної ко-

 

© Бибик С. П., 2008мунікації. І чим глибше ми сягнемо в історію культури народу, в історію його мови, тим більшою є вірогідність побудови пара­дигми лінгвокультурем - слів та виразів, символів, стереотипів, образів тощо, - які мають українознавчу цінність.

У цьому аспекті цікава мовна спадщина Г. Квітки-Основ'яненка, в якій через побутовизми як конотовані елементи мовної ткани­ни твору відображена національно-культурна реальність. Серед компонентів розмовно-побутової лексики слід розрізняти знакові мовно-естетичні елементи та слова-символи, оскільки одні побу­товизми створюють ситуативно нейтральне предметне тло подій, що розгортаються, інші - національно-культурне, ареальне, треті - мовно-часовий, історичний, соціально-побутовий зріз реальнос­ті, четверті ж акумулюють символічний зміст позначуваних ними реалій.

1. Лінгвокультурема - це носій глибинної історичної етно­культурної ужитково-побутової реальності, що концептуалізуєть-ся через ритуали, стереотипні словесно-ситуаційні репрезентації.

Так, знаковим мовно-естетичним елементом оповідей Г. Квітки є хата (409 уживань) [6], що вживається як символ батьківщини, рідної землі; тепла, затишку, святості, захисту і допомоги. Навко­ло цього мовного знака формується лексичний ряд на позначення частини українського житла першої третини XIX ст., а саме: велика хата, противна хата, світлиця, кімната, вікно, поріг, двері, сіни, призьба, долівка; її начиння - скриня, стіл, лавка, лава, мисник, піч, ліжко. Наприклад: "Сумний і невеселий сидів собі на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха". На архетиповість слова-символу хата вказує і його ключова позиція в однорідному ряді побутових реалій, об'єктів, дій: "Тепер же гляди, Домасю! Є й хата, є й господарство, діточками бог благословив".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16