М І Гнатюк - Наукові записки - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Інфернальна суть образу Луки неодноразово оприявнюється на поведінково-комунікативному рівні, синтезуючи праукраїнські первні замовлянь зі, звичаєвою традицією та козацько-лицарським культом характерників, як осіб, посвячених у головне Знання. Ок­сана Забужко вказує на те, що тему "свого", "національного" чорта, точніше - національного, інфернального (...) власного "злого духа" народу, покликаного викривити земну історію цього народу і зби­ти його з провіденційно приділеного йому шляху... (...), вперше з дантівською візіонерською ясністю розгледжено в нашій літерату­рі Шевченком" [3, с. 271-272]. Згодом повновартісний образ героя - Марка (Проклятого/Агасфера), за душу якого борються Темні іСвітлі Сили, був створений Василем Пачовським у "Сонці Руїни".

Локалізований простір (квартири, моргу, камери, вагона) опри-явнює панування порожнечі, неподільну владу Небуття, усвідом­лення, що приходить в ізоляції, зміщує посутнє сприйняття часу, як простору для реалізації власного життя. Адже можливість ви­бору між Буттям і Небуттям усе-таки існує.

"Маленька людина" та "людина-гвинтик" статична, загублена у великому світі речей, правил, законів Аноніма, котрий знає що робити і навіщо. Геополітична та соціокультурна кризи сьогоден­ня вповні демонструють абсурд як систему, і не лише художню, з повновартісною поетикою ейдоса, що дістала теоретичне обґрун­тування у працях А. Камю, Ж-П. Сартра та театральній практиці С. Беккета, Е. Йонеско, Ф. Аррабаля. С. Мрожека, а як спосіб три­вання в реальному часі.

 

Література

1. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В.Ховхун. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. - 230 с.

2. Бондарєва Олена. Міф і драма у новітньому літературному кон­тексті: поновлення структурного звязку через жанрове моделювання. Монографія. - К.: "Четверта хвиля", 2006. - 512 с.

3. Забужко Оксана. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. - К.: Факт, 2007. - 640 с; іл. - (Сер. "Висока полиця").

4. Зборовська Неллі. Код української літератури: Проект психоіс-торії навітньої української літератури. Монографія. - К.: Академви-дав, 2006. - 504 с.

5. Ірванець Олександр. Маленька п'єса про зраду для однієї актри­си // Ірванець Олександр Лускунчик -2004: П'єси, вірші. - К.: Факт, 2005. - С. 5-15.

6. Липовський Ігор (В.Страліт) "Ріка Граната". - Калуш, 2004. -17 с. // Архів автора.

7. Ел.ресурс: Гуманітарні проблеми. Нагорний В.І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України. Режим доступу: http:// www. niisp.gov.ua/vydanna/panoramа/issue.php?s=guprl&іssue=2006_1

8. Неждана Неда. Той, що відчиняє двері// Потойбіч паузи. Альма­нах молодих письменників столиці. - К.: Фенікс, 2005. - С. 254-271.

Шевельов Юрій. Дон-Кіхот проміж нас// Друга черга. - Сучас­ність. - 1978. - С. 72-81.УДК 8

Корнійчук Т.

 

ОСОБЛИВОСТІ КОМПОЗИЦІЇ НОТАТОК ПАВЛА ТИЧИНИ

 

У статті робиться спроба з'ясування особливостей ком­позиції нотаток Павла Тичини. Автор доводить, що у нотат­ках П.Тичини присутня певна система прийомів, серед яких слід виділити такі як повтори, варіації, мотиви, підтекст, пейзаж, діалоги, монологи, замовчування тощо.

The article is an attempt to investigate peculiarities of composition of Pavlo Tychyna's notes. the author proves that there is a certain system of methods in P. Tychynas's notes. Some of them should be pointed out: repititions, variations, motives, implicaions, landscapes, dialogues, monologues ets.

Композиція будь-якого літературного твору, в тому числі й нотаток становить своєрідний вінець його форми. Вміло застосо­вуючи різні композиційні прийоми, автор досягає необхідних для його задуму ситуацій; під певним кутом зору вибірково подаючи читачеві певну створену його уявою картину життя. Завдяки ком­позиції автору вдається досягти єдності та цілісності твору.

Велике значення в поетиці нотаток відіграють такі композицій­ні прийоми як повтори та варіації. Так, у нотатках П.Тичини вони зустрічаються досить часто, але рідко у формі власне повторів, тобто стилістичних фігур, характерних для народної пісні та пое­зії: "Сьогодні похвали Нарбута" [2, 9], "Степового ховать будемо" [2, 29]; частіше - це варіації, що доповнюють, уточнюють, нагаду­ють про сказане раніше: "Женя живий!" [1, 8]; "Які очі вимучені в Жені..." [2, 8]; "На розі Пушкінської й Шевченківського бульвару зустрів я Женю після довгої розлуки" [2, 8]; "Застав Женю. Бідний, шукав у мене піддержки" [2, 15]; "Одержав листа від Жені. Без чо­біт сидить" [2, 22]. Ці варіації нотаток поета уточнюють, доповню­ють, конкретизують радість з приводу того, що знайшовся брат.

Важливою складовою будь-якого твору, в тому числі й мему-

© Корнійчук Т., 2008арного є мотив. В.Халізєв вважає, що "мотив - це компонент тво­рів, яким притаманна підвищена значимість (семантична насиче­ність)" [3, 226]. Саме мотив є безпосередньо дотичним до теми та ідеї твору, хоча й не повністю їм відповідає. Українські науковці схильні звузити значення терміна до теми "ліричного твору" або "неподільної смислової одиниці, з якої складається фабула (сю­жет)" [1, 481].

Думається, що таке звуження є невиправданим, оскільки мотив як компонент будови виразно проглядається і в мемуарних жан­рах, зокрема нотатках, хоча може набувати найрізноманітніших форм. Зокрема у записах П.Тичини роль мотиву виконує фраза, яка відносить ту чи іншу розрізнену нотатку до майбутньої книги, яка так і не була реалізована: це - "До теми "Як я писав" [2, 295], в інших варіантах це словосполучення звучить так: "До брошури "Як я писав [2, 296]", "До теки як я писав" [2, 296], "До статті "Як я писав" [2, 296]. Найчастіше мотив реалізується у формулюван­ні "До книги "Як я писав" [2, 297; 299; 301; 302; 309; 313 тощо]. По суті, у даному прикладі мотивом є назва чергового фрагмен­та, який може бути включений до книги, що писалася П.Тичиною протягом життя. Проте зміст кожного такого фрагмента є зовсім різним. Наприклад, на с.297: "Балакірєв. писав повільно й об­мірковано". На 299 с.: "В Ізюмі я вже бачив шахту - на Крем'яній горі. Спитати у Козицького, в якому це було році". На с.301-302: "Не забути в ранніх творах [творах] виправити - в рос[ійському] виданні: замість "подруга спить" - треба "дивчина".

Я вже виправив.

("Ви знаєте, як липа [шелестить].")

"Гаї шумлять".

Дата.

Видруковано в 1914 р.

А написав я його ще влітку 1913 р. в Пісках. Виправити.

Перевірити дату: 1912 рік. "Розкажи [розкажи] мені поле.".

Поглянути на листи Мих[айла] Коцюбинського до мене. Кон-коретно: листівку його із Криворівні.

Там він пише про цей вірш. Яким же роком самий вірш напи­сано?Весняная сила в душі моїй грає. Я вийду сама проти бурі -І стану - поміряєм силу. Леся Укр[аїнка].

Вплив цього вірша на моє "Молодий я, молодий, повний сили та одваги".

Мотив один, все це стосується творчої лабораторії П.Тичини, а зміст різний. У першому випадку йдеться про творчу манеру ро­сійського композитора Милія Олексійовича Балакірєва, який пи­сав свої твори повільно й обдумано. Примітка в дужках уточнює, що цей факт П.Тичина запозичив у Чайковського: "(за словами Чайковського)" [2, 297].

У другому випадку поета чомусь зацікавила шахта, яку він ко­лись бачив в Ізюмі на Кремінній горі. Очевидно, що з ним тоді був композитор П.О.Козицький, у якого П.Тичина хотів уточнити рік перебування в місті, що лежить на березі Сіверського Дінця. Мож­ливо, що це якимось чином пов'язане з творчими планами Тичини, а може, й ні. Третій же фрагмент стосується творів П.Тичини. Він хоче виправити в російському виданні слово "подруга" на "дивчи­на" (вірш "Ви знаєте, як липа шелестить"), уточнити рік написан­ня раптового шедевру "Гаї шумлять", переварити дату створення вірша "Розкажи, розкажи мені, поле", уточнити це може листів­ка з Криворівні від Михайла Коцюбинського, йому згадався вірш Лесі Українки, який вплинув на твір "Молодий я, молодий, повний сили та отваги".

Мотив у мемуарному творі, зокрема такому жанрі як нотатки, є безпосередньо пов'язаним із темою та ідеєю твору. Досить часто це певне словосполучення, яке варіюючись повторюється в тексті, часом розчиняючись у підтексті, надаючи можливість рецепієн-ту краще зрозуміти внутрішній світ автора. Для П.Тичини доби громадянської війни на перших роках після неї, коли не відбула­ся українська держава, а він сам опинився на роздоріжжі: куди іти, якого прихилитись берега, "хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?" [2, 119], досить часто звучить мотив смерті та життя. І це не тільки згадки в його нотатках про смерть відомих діячів ві­тчизняної культури І.Нечуя-Левицького, Б.Нарбута, Я.Степового, втрати рідних і близьких йому людей, це і філософські роздумипро живих і мертвих: все-таки у живих існує щодо мертвих якась злорадність. Ага, мовляв, я ходжу скрізь, де хочу, а ти ле­жиш і ручкою не ворухнеш.

Коли б мені дожити до такої мудрості, щоб я міг зрозуміти: для чого то те, що звалось людиною, лежить, склавши руки, а по ньо­му лазять. І це сном називають" [2, 11]. Запис стосується 1920 року, коли ще тривала громадянська війна, а поета мучили виді­ння, пов'язані зі смертю брата Михайла.

"Кожен померлий, якого ще не поховали, - всевладний. Ніхто від нього не сміє очей відвести, а він собі іде - велично-спокійний. Над ним - небо, збоку гомін, а за ним люди історію плетуть, який він був" [2, 13]. Ці нотатки писалися під враженням від похорону Нарбута, а смерть композитора Михайла Леонтовича стала при­водом для такого філософського узагальнення мотиву життя та смерті: "Тихим будеш - тебе уб'ють. Сильним станеш - повинен убивать. От в чім логіка життя" [2, 21].

Іншого разу мотив життя і смерті виникає у П.Тичини, коли він згадує про померлу сестру Наталку: "Чому мертві не можуть крізь сон важко дихати й говорити? Наталка б сказала, що бездушний і кам'яна людина" [2, 36].

У голодний 1922 рік у записах П.Тичини постає риторичне пи­тання: "Чи я маю право в часи голоду залізного, в час смерті близь­ких, чи я маю право на себе, за свій талант дбати?" [2, 38].

На думку В.Халізєва, "Найважливіша риса мотиву - його здат­ність виявлятися напівреалізованим у тексті, явленим у ньому не­повно, загадково" [3, 266].

Хіба не про таку неповноту, загадковість йдеться у такому за­писі П.Тичини: "Як може людина не бути? Жахнувся крізь сон. Чи того, що іменно людина вмирає. Чи того, що людина нічого не варта, хоч би і не вмирала ніколи, нічого не варта в космосі, якому ніхто ім'я й досі не придумав. Це ж ми тільки в своїй атмосфері вмираємо і родимось, тліємо і цвітемо" [2, 40].

Роздуми поета про життя і смерть сягають філософських кос­мічних висот і все ж не розв'язують вічної загадки життя і смерті, тління та цвітіння.

Зрозуміло, що в нотатках жоден із мотивів не може бути про­відним, домінуючим. Тут шалений опір чинить жанрова природа,яка не дозволяє нотаткам мати єдиний сюжет, а отже і наскрізний мотив. Згаданий вище мотив життя та смерті також не є наскріз­ним, але таким, що час від часу виявляє себе протягом 55 років, саме стільки велися записи П.Тичиною. Він з'являється у нотатках 1934 року, навіяних смертю Заньковецької: "Невчасно вмерти - те ж саме, що й невчасно сказати. Тільки за невчасно сказаним сло­вом є можливість сказати до діла, а за невчасною смертю - цього

вже ні" [2, 54].

Мотив цей повторюється 1940 року в записах, зроблених під впливом звістки про смерть журналіста Л.Альмана, який колись брав інтерв'ю в Павла Тичини: "Що таке життя, як не вічне бажан­ня заглушити в собі наближення спокою вічного, у декого цей спо­кій після смерті ще продовжується існуванням відомої своєї фор­ми. (Ось зараз уранці допіру прочитав я в учорашніх "Известиях" про мумію фараона Птусеннеса, яка від приторку руки розпалася на порох. А лежала ж від 945 року, числячи до нашої ери). А в декого цей спокій зразу ж зливається з ущільненим тісним споко­єм до всього звиклої землі. Пише собі просто - опустили труну в землю - та й лежи, та й слухай" [2, 82].

"Художньо відтворена предметність може подаватися ґрунтов­но, деталізовано, в подробицях або, навпаки, позначатися узагаль­нено, підсумково. Тут правомірно скористатися термінами кінема­тографістів: життєві явища відтворюються або "крупним планом", або "загальним планом". Розподіл і співвіднесеність крупних і за­гальних планів становлять досить суттєвий ланцюг споруди літе­ратурних творів" [3, 269].

Оскільки специфікою письменницьких нотаток є те, що кожен запис - це досить часто новий план, а буває, що в межах одного запису є кілька планів, то зрозуміло, зростає естетична роль круп­ного плану, а також його серцевини - деталі.

Проілюструємо це такою нотаткою Павла Тичини:

"На майдані коло церкви."

"Як писав цього вірша - весь час переді мною було моє село (здається найглухіше, найтемніше в світів): той майдан, що коло церкви. Я бачив, я чув, як люди шуміли і обирали діда-чабана (те­пер уже він вмер) Ремеза. Я бачив, як козаки вирушили в путь: по­вернули на Хвилонівку, там вони й затихли - віддалилися тополі.Остання строфа - це срібна біла ніч, які хіба бувають у Норвегії. коли вона писалась - у голові стояв малюнок: розбрелись і матері. Тихо тільки вікно нашої хати на місяці сяє, тільки могили батька та матері крізь церковну ограду видніють" [2, 305].

Цей запис П.Тичини по суті був поясненням обставин появи відомого вірша "На майдані". Поет відтворює деталізовану кар­тину вечора у рідному селі, коли його мешканці обрали отаманом старого чабана, діда Ремеза, а після цього вирушили в дорогу. Фактично в нотатці змальовано соціально-політичні події на тлі сільського пейзажу, де центральним ключовим образом - деталлю є майдан коло церкви в центрі села. І у вірші, й у нотатці, що є за змістом автокоментарем твору, зробленим через багато років, по­дана деталь передає драматизм і динамізм подій і своїм змістом така деталь наближається до символу.

Часто зустрічається у нотатках українських письменників май­стерно написані картини природи. Не цурається пейзажів у своїх нотатках і Павло Тичина. Нерідко вони приходять до нього у снах і видіннях, як уламки згадок про минуле. Зокрема, смерть брата Михайла дала одне із таких видінь, де елементи сільського пей­зажу, досить скупого, перемежовуються зі споминами про брата і його дітей. Деталі цього пейзажу з їх надзвичайною поетичністю й метафоричністю нагадують, що це нотатки поета, окремі рядки ніби просяться у вірш ("Вітер прокидається за клунею") [1, 28]: "Левадою горби (старе кладовище), хрест, березки, кущики, пісок . Миша придержує рукою солом'яного бриля, другою рукою Ла-дику показує чи Олі:

-   Он бачиш .   та ні, он же, вліво.

-   То, певне, диліжанс?

-   Вітер перекидається поміж горбами, а горбів, а горбів далеко-далеко зір сягає. Не сни поперек поля, недосипання стоїть туту уже чотири роки, як війна почалась.

-   Ти знаєш, Навлуша, отут буде полустанок. Це ж у Києві як за один день туди й назад. Славно, що й казать.

Миша за руку зводить вниз Ладика, іде обрізувать малину, у клуню заглядає. Голуби над хатою.

Вітер прокидається за клунею" [1, 28].Нотатки Павла Тичини містять чимало портретних замальовок.

Портретні риси сестри Наталки розкидані по досить розлогому запису, датованому 27.VII.1921 р. "Воно, бідне, хрипить, співає, а мені жалко, що я нагримав на її. Вона ж така покірлива, усім зо-годить, усім зробить. Тільки сама в драному ходить" [1, 24]. "Хри­плять в Наталки груди. Вона без діла не може сидіти, перемиває посуд" [1, 24]. "Наталка довго на моє вікно у дворі озиралась. Ве­села яка, наче за долю одробляє. Аж мені схотілося в своє село нелюбе!" [1, 21].

Сестра Тичини померла наступного року від туберкульозу в два­дцятилітньому віці, і наведені приклади взяті з нотаток про кіль­каденне гостювання сестри в Тичини у Києві, де він записав від неї кілька пісень "Сваточки-сваточки", "Нам, свату, та полегшало", "Та все під оконце, та все під оконце", присвятив вірш "Весна".

У нотатках розкидано ще лапідарніші портретні замальовки різних людей: "Навколо голод, дівчатко рученята студить на мо­розі, поставивши цеберко на снігу" [2, 33]. У іншому місці: "Ліда заслабла. Воду з кладовища несла. Плаче. Без рукавичок, зашпори зайшли" [2, 36], "Плаття з розрізами, що при поворотах обнажає її ноги високо. Ця теж співала, танцювала чи, вірніше, бігала по сцені і теж трусила грудьми і животом" [2, 47].

Найчастіше основою такого портрета служить якась промовис­та деталь: "дівчатко рученята студить на морозі"; "без рукавичок, зашпори зайшли"; "трусила грудьми і животом".

Важливим моментом композиції нотаток як мемуарного жанру літератури XX століття є різка зміна носіїв мовлення, ракурсів зо­браження подій і самого автора. Цей аспект є не таким важливим у тому випадку, якщо мемуарист застосовує прийом одноголосся, передаючи авторську свідомість у одному плані, що було співз­вучним з традиційним епосом минулих віків. Такі записи досить часто зустрічаються у Павла Тичини, у нього звучить лише голос автора, який передає читачеві його бачення подій: "Знов за Пуш­кіна взявся. З якою силою я переживаю "Донжуана", "Полтаву" та дрібні драми, етюди і з якою неохотою розкриваю "Сказку о мерт­вой царевне" і навіть "Евгения Онегина". Так і досі їх не уявляю. Добре, що хоч обід є. Увечері трохи хліба позичим.

Прийшли гості до хазяйки. Я, щоб бути на самоті з своїми дум­ками, зачинив обидві половинки своїх дверей у столову.

Мені здалося: жрець отак закриває врата вівтаря. Закриває як власть маючий. Щось солодко заспівало в моїм серці, і я ще раз вернувся і розчинив, і зачинив двері" [2, 42]. Коли ж у нотатках з'являється зміна носіїв авторської свідомості, з'являються еле­менти різномовності та багатоголосся, то цей аспект композиції неодмінно актуалізується: "Прийшов пізно з лекції. Ліда каже:

- Був Осьмачка. Бігав по хаті, танцював од злості й казився. Що з ним таке? Куди не підеш, каже, чуєш: Тичина - геній, ге­ніальні вірші в Тичини. (Слухаю Ліду й головою хитаю). То в мене Валер'ян крав образи, а це вже і в Павла Григоровича "Бере­га вічності" з моїх образів. (Слухаю Ліду, головою хитаю). Чому П[авлу] Гр[игоровичу] не писать, коли йому життя назустріч іде. Син попа, мав змогу учитися...

Ліда його перебила: не син попа, а син дяка. А в того дяка 9-еро душ дітей. А П[авло] Гр[игорович] на першім курсі голодував, аж хворобу серця нажив, це що - син попа?

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16