М І Гнатюк - Наукові записки - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

І ще багато дурниць говорив. (Слухаю Ліду. Жалко. Він тупа

людина)" [2, 40].

Динаміка різних точок зору самого Тичини, Ліди Папарчук, а через неї ще й Т.Осьмачки, представлена в нотатках українського поета, дозволяє, то спостерігати за подіями зовні, то проникати у внутрішній світ героїв, то бачити їх ніби збоку, то, навпаки, набли­жатися до героя, аналізуючи його реакцію до самих найменших дрібниць.

Нотатки тяжіють до лаконічності записів. За їх межами часто за­лишаються не лише докладні узагальнення чи підсумкові оцінки, а й різного характеру замовчування, що дозволяють читачеві домис­лити невисловлене з певних причин автором, активізувати його інтерес до записів. У Павла Тичини ці замовчування пов'язані з пропуском у тексті прізвищ та імен реальних особистостей, що їх стосується ті чи інші записи, вони позначаються квадратними дужками.

Аналіз нотаток автора свідчить, що це замовчування стосується тих діячів української культури, які пізніше або зазнали репресій, або були оголошені буржуазними націоналістами чи ворогами ра­дянської влади. Ось приклад такого замовчування: "Увечері був у[...]. Замкнулася в символи. На життя й дивитися не хоче. Довго розмовляли про мистецтво - буржуазне, пролетарське. по інерції ще йде. Яка ж велика інерція у буржуазного мистецтва! Мускулів треба, щоб зупинити, не інакше. А в інтелігенції мускулів немає" [2, 18]. Дане замовчування стосується імені якоїсь жінки, діячки національної літератури. Це, скоріше, може бути або Олена Пчіл-ка, або Марія Загірня, або Людмила Старицька-Черняхівська. У всякому разі кожне з цих імен могло в радянську добу становити певну небезпеку для автора нотаток, тому він перевів їх у фігуру замовчування.

На думку В.Халізєва, "в побудові твору чи не визначальну роль відіграє зіставлення предметно-речових одиниць" [3, 274]. Для П.Тичини такі зіставлення часто досить лаконічні: "Сніг замету­шивсь. На вулиці жінка для хворого на хліб попросила" [2, 16], або "Тумани зранку. Павутиння на деревах, на стерні.

Побачив Лялю в березі. В Межгір'я йшла. Оте струнке створіння дорожче мені за всі світи чудові? Не може буть, не знаю" [2, 16].

Поет у своїх нотатках зіставляє помічене ним у природі з вну­трішнім станом душі. Крайня бідність. Він не може навіть на хво­рого подати милостиню - "живемо на картоплі без жирів" [2, 16]. У другому випадку зіставлення з пізнім серпневим пейзажем ви­кликав у П.Тичини роздуми про любов, чи є для нього Ляля тією людиною, з якою б він міг поєднати своє життя. У ряді випадків у нотатках картини природи дисгармоніюють з настроєм героя: "Бу­ло прокинешся у Гаграх і чуєш: щось велике-велике ворушиться за берегом у темних просторах. То - море. І жалкими видаються вог­ники побіля пристави та далеких санаторіїв. Бо вони є придатком до отого великого. Тут же гора Ельбрус, що нас магнетизує аж над­то далеко від буднів наших і думок. Тому Кисловодськ не хоче бу­ти до неї придатком. А в той же час і на роль величезного чогось нема в нього сили. Отже, блимає вогнями, та й годі. Тиша-бо стоїть кругом, як мовчазний ідол! І тільки небо відіграє тут роль моря -вічно воно міняється, переходить з ясного в хмарне, вічно чоло йо­го в думках, у зморшках. (Печія була вночі в мене. Я прокинувся і випив "Єсентуків", а потім ніяк не міг заснути аж до ранку)" [2, 84]. Дисгармонія природи та настроя врешті-решт формує його стан душі у певний момент, який автор хоче передати до нащадків.Відсутність формальних обмежень щодо втілень змісту дає можливість автору нотаток застосовувати весь арсенал компози­ційних прийомів, починаючи з повторів і варіацій, закінчуючи за­мовчуваннями й зіставленнями. Досить часто композиційні прийо­ми, які Павло Тичина використовував у своїх нотатках, органічно вписувалися в їх естетичну систему, вироблену в його основній письменницькій діяльності.

 

Література

1. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Кова­лів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - 752 с.

2. Тичина П.Г. Зібрання творів: У 12 т. - Т.11. - Щоденникові і літературно-мистецькі записи. Підготовчі матеріали / Упоряд. та при-міт. Ю.І. Коваліва; Ред. тому Л.М. Новиченко. - К.: Наукова думка, 1988. - 552 с.

3. Хализев В.Е. Теория литературы. - М.: Высшая школа, 1999. -

398 с.УДК 82-1:82-94

Крикавська О.

 

ЖАНРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ БІОГРАФІЧНОГО ПИСЬМА

 

У статті проводиться аналіз жанрових особливостей біографічної літератури, досліджуються фактори, які мали вплив на її розвиток. Окреслюються спільні та відмінні риси літературної біографії й біографічного роману з точки зору специфіки їх наративної організації. Аналіз історичних ресур­сів біографічної традиції в англійській літературі виступає необхідним контекстом дослідження.

 

The article deals with genre peculiarities of the biographical literature. The factors that influenced its development are under consideration. Common and distinctive features of the literary biography and biographical novel are outlined from the viewpoint of their narrative organization. Analysis of historical resources of the English biographical tradition serves as a context of the research.

 

Упродовж усієї історії світової художньої літератури, почина­ючи від античності і до початку ХХІ ст., біографія і біографічний роман належали до найпопулярніших жанрів. Осмислення їхніх особливостей на сучасному етапі літературного розвитку потре­бує чіткого усвідомлення тих гострих жанрологічних проблем та суперечностей, які поставали у літературознавстві в ХХ ст. і які на сьогодні залишаються не менш актуальними. Насамперед, це жанрові визначення літературної біографії і біографічного роману та їх співвідношення, а також вплив новітніх поетологічних інно­вацій на біографічне письмо.

Вихідними положеннями у вивченні біографічної літератури будемо вважати розуміння перманентності розвитку літературних жанрів, а також наявність у будь-якому жанрі сталих і змінних складових. На ці властивості неодноразово вказували і російські, і українські вчені, зокрема, М. Бахтін, Г. Поспєлов, Ю. Лотман, Р.

© Крикавська О., 2008Гром'як, Н. Копистянська та інші. В сучасних жанрових теоріях західних учених також наголошується необхідність враховувати крім класичних принципів класифікації жанрів трансформаційні процеси у їхньому розвитку (Ж. Дерріда, Цв. Тодоров). Один з провідних сучасних літературознавців Аластер Фовлер, зокрема, вважає, що в жанрологічних уявленнях повинні вивчатись прин­ципи трансформативності і комбінаторики жанрів, ефекти плин­ності, хаосмосу, непередбачуваності [11].

В історії літературних жанрів біографічні жанри належать до найдавніших. їхньому становленню сприяв інтерес до психології індивідуума, увага до характеру людини та її дій, що з'являються в пізньоантичний період світової історії, найвидатнішими представ­никами якого були Плутарх і Гай Светоній Транквіл. Від того часу бере свої початки і проблема класифікації біографічних жанрів. Одне з перших визначень жанру біографії належить Плутарху. В першій частині книги про Олександра Македонського в "Порів­няльних життєписах" він, усвідомлюючи себе біографом, описує цей жанр наступним чином: "Ми пишемо не історію, а життєпи­си, і не завжди в найславетніших діяннях є очевидною доброчин­ність чи розпусність, але часто якийсь незначний вчинок, слово чи жарт краще виявляють характер людини, ніж битви, в яких гинуть десятки тисяч. хай нам буде дозволено заглибитись у вивчення ознак, що відображають душу людини, і на основі цього складати кожний життєпис..." [10: 361-362].

Російський літературознавець і культуролог С. Аверінцев, ана­лізуючи роль Плутарха, творча діяльність якого припадає на пері­од "породження відцентрових, антимонументалістських тенденцій культури" [1: 642] у становленні біографічного письма, зазначає, що "перед Плутархом постало завдання розробити біографію як моралістично-психологічний етюд" [1: 653]. Саме тому в життєпи­сах грецького мислителя простежується оціночний принцип у ви­борі персоналій, а також платонівська категорія "великої натури". Плутарх обирає тих видатних діячів, які, на його думку, по-перше, були непересічними особистостями, і по-друге, відповідали його настанові на моральні приклади та міркування. "В основу збірни­ка, - пише С. Аверінцев, - покладено не цікавість - а пієтет, не морально байдужу ідею "знаменитості" - а нормативну концепцію"видатної людини" [1: 653]. Відтак, саме грецький біограф Плу­тарх вперше окреслив один з найважливіших параметрів біографії - необхідність відтворювати багатство людської особистості, ве­ликої натури, яка утаємничує великі чесноти або великі пороки.

Отож, починаючи від античності, триває плідна історія біогра­фії, жанровою основою якої є опис життя конкретної людини з акцентом на психологічний аналіз її особистості. Неминуча попу­лярність біографій, як влучно показує Ю. Лотман, полягає у тому, що "особистість людини є складною психологічною та інтелекту­альною структурою, що виникає на перетині епохальних, класо­вих, групових та індивідуально-унікальних моделей свідомості і поведінки, і будь-які історичні і соціальні процеси реалізують себе через цей механізм, а не поза ним (через думки і поведінку люди­ни)" [9: 230-231].

Інтерес до життя видатних особистостей залишався питомим упродовж усієї історії людства. Питання "Чому людей цікавить особисте життя митця?", на нашу думку, належить сфері психоло­гії. Очевидно, в героях біографій читач шукає відповіді на власні екзистенційні питання, формулює принципи власного життя, тоб­то, за словами М. Бахтіна, бачить "того можливого іншого, яким ми найлегше буваємо захоплені в житті, який з нами, коли ми ди­вимось на себе у дзеркало, коли мріємо про славу, будуємо жит­тєві плани; який увійшов у нашу свідомість і часто керує нашими вчинками, оцінками і баченням себе" [2: 133]. Суголосну думку про потребу читачів побачити красиву і багату людську особис­тість висловлює Л. Гінзбург, а Ю. Лотман наголошує, що специ­фіка естетичних переживань читача пов'язана зі злиттям у біогра­фії художнього і документального елементів: "Перед читачем не актор, який падає зі смертельною раною, а потім піднімається і кланяється під аплодисменти публіки, - мова йде, за Пастернаком, "о полной гибели всерьез" [9: 229].

Психологічний аналіз особистості в біографії невід'ємний від її історичного ракурсу. Кожна видатна особистість персоніфікує історію, і остання практично не може обійтися без індивідуальних біографій. Безумовно, важливим аспектом біографічного та істо­ричного твору виступає зорієнтованість на відтворення історич­них, задокументованих фактів і подій, а також спроба письменни­ка наблизити минуле до сучасності, знайти такі історичні паралелі та аналогії, які б допомогли відповісти на питання, що постають перед сучасниками. Однак багатство історичного фону не повинно заступати ті індивідуальні риси персонажа біографії, які роблять його життя видатним. Як зазначає Ю. Лотман, особливості особис­тості відступають на другий план, якщо об'єкт біографії цікавий лише як син свого часу, представник своєї епохи, середовища, кла­су, в той же час перед автором біографії стоїть складне завдання поєднати у своєму персонажі такі особистісні риси, які одночасно дозволяють показати його і як людину свого часу і людину, яка обганяє історію [9: 230].

Взаємозалежність історії і біографії дозволяє також простежити, як своєрідність історико-культурної доби витворює власний тип біографічного письма, тобто іншими словами, реалізується в сю­жетному наративі певного типу. Зберігаючи сталою загальну опо­відну схему "народження - навчання, перший успіх/перша невдача - великий успіх - визнання/вигнання/крах - смерть", біографії різ­няться характером конфлікту зі світом, життєвих і творчих супере­чностей, вкорінених не лише в індивідуальних рисах митців, а й в самій добі, якій вони належать. Так, канонічними для романтизму можна назвати біографії Байрона і Шеллі (зокрема, "Спогади про останні дні Байрона і Шеллі" Едварда Трелані, "Байрон" А. Моруа), в яких зафіксований певний стиль життя романтиків. Зразком ві-кторіанської біографії слугують біографії "Життя Шарлоти Брон-те" (1857) Е. Гаскел та "Джордж Еліот" (1902) Л. Стівена (а також "Автобіографія" (1883) Ентоні Троллопа). Це означає, що у біогра­фічному письмі, по-перше, відчитується стиль життя тієї чи іншої доби, особливості ментальності, вірувань, чутливості, і, по-друге, відшукується те спільне у житті та творчості, яке дає дослідникам можливість стверджувати, що "стилістичні форми художньої літе­ратури містять стилістичні форми особистого життя" [6].

На сьогодні в науці про літературу добре усвідомлено, що у кожну культурну добу біографія відтворювала певну концепцію людини, певний ракурс життя видатної особистості. Натомість складність визначення жанрів біографічної літератури також пов'язана з тим, що біографія, автобіографія, мемуари, щоденники та інші жанрові різновиди містять у своїй основі два взаємозапере­чуючих чинники: вони, по-перше, спираються на фактичний мате­ріал, документальне начало, а по-друге, створюються за законами художньої творчості. Відтак, науковий елемент поєднується у них з художньою оповіддю. На цю особливість біографічного письма вказано практично в усіх визначеннях біографічних жанрів, зокре­ма, в роботах С. Аверінцева, Л. Гінзбург, Б. Дубіна, О. Кривцуна, Т. Потніцевої та інших учених.

Для літературознавчих досліджень важливо розрізняти поняття "біографія" як видове поняття, яке охоплює такі жанрові форми як літературна біографія, біографічний роман, автобіографія тощо, і як жанрове поняття, яке знаходиться на одному рівні з іншими жанрами (наприклад, з біографічним романом).

В історії літератури біографією називають жанр, в основі якого лежить опис життя конкретної людини. її основою виступають за­кони художньої словесної творчості, що відповідають історико-лі-тературній добі та естетичним уподобанням автора. Однак цей опис є невід'ємним від документальної основи. "Документ у біографії більше ніж доказ, його перша функція - керувати уявою", - слушно зауважує українська дослідниця Т. Потніцева. Вона також вказує на те, що літературна біографія має "самостійну поетологічну фор­му, яка не розчиняється ні в історіографії, ні в романній творчості" і що "цей жанр існує як своєрідний вид літературної діяльності, як повноправний учасник літературного процесу" [7: 299-300], а складність його вивчення зумовлена своєрідністю та парадоксаль­ністю поєднання факту і вигадки.

Виходячи із співвідношення факту і вигадки вчені розрізня­ють документальні біографії (біографії наукового типу, офіцій­ні) і літературні (художні або белетризовані) біографії. Біографії першого типу зосереджують увагу на документальних відомостях, виступають своєрідним документальним монтажем і важливим науковим джерелом знання про видатних особистостей. Відіграю­чи позитивну роль в історії культури, вони, все ж, не відтворюють живий і цілісний образ людини і тому не привертають інтерес ши­роких кіл читачів. Таке завдання виконують літературні біографії. Саме у них відновлюється безперервність життя людини, єдність її особистості. Літературна біографія в художній формі опрацьо­вує факти життя обраної особистості, її досягнення та ідеї. Фік­ціональний елемент такого твору не спотворює фактів дійсності, натомість допомагає структурувати його художній простір, надати завершеності його наративу.

За ідейно-тематичним навантаженням серед літературних біо­графій виділяють інтелектуальні, наукові, письменницькі, в яких, на наш погляд, акцентуються різні аспекти життя людини, наприклад, роль особистості в історії ідей, в історії країни або в історії літера­тури. Наприклад, наукову літературну біографію в англійській літе­ратурі можна проілюструвати автобіографічними творами Чарльза Дарвіна - "Подорож натураліста навколо світу на кораблі "Бігль", "Автобіографія", його дорожніми щоденниками. У передмові до "Походження видів" і в "Автобіографії" вчений зазначав, що подо­рож на "Біглі" відіграла величезну роль у формуванні його еволю­ційних поглядів і визначила подальшу наукову діяльність. Зразком реконструкції інтелектуального розвитку вченого, етапів його нау­кового і духовного становлення можна вважати "Інтелектуальну ав­тобіографію" сучасного французького філософа Поля Рікера, який зосереджується на етапах власної роботи і подає події приватного життя лише, якщо вони допомагають висвітлити цю тему.

Квінтесенцією жанру літературної біографії вважають письмен­ницьку біографію, оскільки в ній найяскравіше проявляються "ху­дожні та естетичні параметри, відбувається сплав літературності (фі­лологічності у сучасному розумінні та художності)" [7: 300]. Саме поняття "літературна біографія" містить певний парадокс, актуалі­зований Семюелем Кольріджем у його творі "Biographia Literaria" ("Літературна біографія"). Англійський романтик, долучаючись до формування понятійного апарату біографічного письма, наголо­шує невід'ємний від життєвої історії творчої особистості аспект, а саме історію творчого шляху, духовних і естетичних шукань. Та­ким чином, у С. Кольріджа літературна біографія набуває значення письменницької. Однак варто зазначити, що хоч життя і творчість невід'ємно пов'язані між собою, але повного збігу між ними також немає. Особисте життя митця виступає своєрідною сферою творчос­ті, коли неможливо роз'єднати самореалізацію видатної особистос­ті в житті і мистецтві. Прикладом може слугувати життя і творчість Дж. Байрона, чиї особистісні світоглядні уявлення знайшли вияв в обох сферах, що зафіксовано в поняттях "байронічний настрій","байронічний герой", "байронічна поема". З іншого боку, в історії культури існує багато прикладів, коли біографія митця залишалась загадкою, і це приводило до численних версій та інтерпретацій. На­приклад, дослідники по-різному трактують біографію В. Шекспіра, але це не заважає розуміти його твори. Самі намагання цілісно від­творити життя творчої особистості засвідчують невід'ємний зв'язок між власне літературною і життєвою біографією людини.

Отже, знання життя письменника не можна вважати єдиним джерелом розуміння його творчості та чіткішого усвідомлення того надособистісного, що містить у собі художня література. Однак, знання подій та обставин життя дозволяє глибше відчути митця як людину. Як казав один із творців жанру літературної біо­графії Шарль де Сент-Бев: "У видатній особистості мене цікавить навіть те, як він зав'язує краватку". Історія життя часто допомагає зрозуміти ритм творчості письменника, її еволюцію, проблемати­ку, образи.

Письменницька біографія набуває поширення в сучасній ан­глійській літературі, стає сферою найбільшого інтересу та експе­риментування. Цьому сприяє усвідомлення вкоріненої в літерату­ру інтертекстуальності та ідея сприйняття літератури як єдиного текстуального простору, адже літературна біографія - це не лише звичайна сукупність біографічних фактів, вона містить також їхні трактування, у яких відбиті соціокультурні та естетичні уявлення того часу, в якому живе інтерпретатор, а також і його індивіду­альні особистісні риси. На цей подвійний смисл біографії звертає увагу російський дослідник Б. Дубін. ".це схема впорядкування власного досвіду, авторегулятивна конструкція і в цьому сенсі компонент системи орієнтацій самого дійового індивіда, - пише він. - З іншого боку, це побічне, так чи інакше гіпотетичне від­творення (дублювання) схеми саморозуміння і самопредставлення індивіда тепер уже іншою діючою особою в процесі її смислової дії - в ситуації та акті біографування, біографічних реконструкцій, "зовнішнього" розуміння..." [5: 99-100]. Отже, в будь-якій біогра­фії відбувається зустріч двох особистостей та двох епох - тієї, в якій живе герой твору, і тієї, в якій написана біографія. Неможливо не враховувати і читача літературної біографії, який може належа­ти зовсім іншому часові.Не менш важливим аспектом побутування літературної біогра­фії виступає її вплив на розвиток інших жанрів, зокрема, біогра­фічного роману. С. Аверінцев, підсумовуючи значення життєписів Плутарха, говорить про їхні довготривалі історико-культурні на­слідки для Нового часу: "Концепція канону видатних людей була сприйнята народженою у XVII-ХІХ ст. історичною свідомістю європейських націй ... без моралістично-біографічного імпульсу неможливо таке центральне явище новоєвропейської культури, як роман: від "Принцеси Клевської", "Манон Леско", "Тома Джонса", через "Вертера", "Девіда Коперфілда", "Анну Кареніну", до "Жана Крістофа" і "Доктора Живаго". . В самих основах європейської класики закладено ставлення біографічного шляху індивіда до найцікавішого з сюжетів" [1: 653]. Російський вчений Є. Мелетин-ський також вважає, що література щоденниково-дослідницьких жанрів є одним з головних витоків роману взагалі [7: 301].

Оскільки поняття біографічного насамперед пов'язане з відпо­відністю реальним особам і подіям, відомим з інших документаль­них джерел, у зв'язку з біографічним романом постає питання про конфігурацію співвідношення істинного й уявного у ньому. Як на­голошує Ґадамер, у художньому тексті "немає нічого, що гаранту­вало б істинність, - немає тієї орієнтації на "дійсність", яку звикли називати "референцією". . Витвір мистецтва має власну автоно­мію." І тому "питання про істинне і неістинне видаються безна­дійно нероздільними і заплутаними" [4: 153-154]. Біографічний, а також автобіографічний роман, таким чином, є більше чи менше наближеним до правдивого відтворення життя, але його художні параметри все ж зорієнтовані не на документ, а на художню уяву автора. Дослідники цього жанру наголошують на тому, що у біо­графічному романі значна роль відводиться художньому вимислу, який "белетризує твір, нерідко заповнює прогалини у біографічних даних" [8: 607]. Те, що автор науково-популярного жанру отримує ціною аналізу, письменнику, автору біографічного роману дається художньою інтуїцією, зазначає Ю. Лотман [9: 230].

Вже для перших зразків біографічного роману, які, як і літе­ратурні біографії, слід шукати у пізній античності, характерна відсутність зазіхань на статус правдивої історії. Роман "Життя Аполлонія Тіанського" Флавія Філострата (ІІІ ст. н.е.) вважають першим справжнім зразком біографічного роману в європейськихлітературах. У цьому творі давньогрецький автор вперше окрес­лює і параметри жанру, наголошуючи, на тому, що його твір не претендує на правдиву оповідь: ".Про що тут йтиметься окрім наслідування? - Про уяву! Усе це - ще й робота уяви, адже вона набагато майстерніша від наслідування, бо наслідування відтво­рює лише те, що є очевидним, тоді як уява іде далі, до того, що залишається прихованим, витворюючи можливі, хоча й небувалі образи. Наслідуванню часто заважає подив, а ось уява, не знаючи перешкод, часто піднімається до висоти власного ідеалу" [5: 208].

У XVIII-XX століттях ґенеза біографічного роману була доволі складною. Його специфічні риси закладалися в процесі становлен­ня роману як жанру. Вчені і донині по-різному оцінюють цей жан­ровий різновид. М. Бахтін, який заклав теоретичні основи для його вивчення, вважає, що біографічного роману як романного різнови­ду не існує: "...чистої форми біографічного роману, по суті, ніколи не існувало. Снував принцип біографічного (автобіографічного) оформлення героя в романі, відповідного оформлення деяких ін­ших моментів роману" [2: 195]. Подібної думки дотримуються і українські літературознавці. Ю. Попов, наприклад, доводить спо­рідненість біографічного роману і роману виховання, наголошую­чи на часовому чиннику, а саме: домінуванні біографічного часу, його циклічності, прискореності або сповільненості залежно від етапів життєвого шляху в романі виховання [7: 493]. Проблема­тичність розрізнення біографічного роману з романом виховання, а також з іншими різновидами роману, пояснює, таким чином, від­сутність його як окремого поняття в більшості літературознавчих енциклопедій та словників.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16