М І Гнатюк - Наукові записки - страница 39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Враховуючи зазначені точки зору, а також поширеність вжи­вання поняття "біографічний роман", спробуємо окреслити ті його вагомі характеристики, які є важливими для літературознавчих досліджень. По-перше, роман - це фікціональний жанр за своєю суттю. I хоча автор біографічного роману своїм героєм обирає ре­ально існуючу людину - видатного громадського діяча, вченого, митця, і відповідно, реальні історичні події, він свідомо і вільно може вводити у художній простір твору фіктивні події (а також фіктивних персонажів), чим порушує тотожність між реальною особою і літературним героєм.

По-друге, модель відтворення життя видатної людини залежитьвід доби, коли створюється такий роман, вона засновується на ес­тетичних уявленнях письменника, який власним твором презентує свій час. Таким чином, у біографічному романі відбувається пере­хрещення двох епох, двох історичних площин. Воно стає особливо помітним, коли героєм роману виступає людина мистецтва. Твор­чість митця є обов'язково репрезентованою у творі, і біографічний роман отримує додатковий вимір. У ньому відбувається творчий діалог двох митців, сюжет набуває полілогічності, а оповідь інтер-текстуальності. Відтак, біографічний роман є сферою постійного ідейного та художнього оновлення.

По-третє, у випадку біографічного роману необхідно також пам'ятати, що будь-який роман - це особливий спосіб ведення оповіді. "В той час, коли вірогідна розповідь завжди спирається на джерело ззовні, роман сам по собі, своїми засобами, - зазна­чає французький новороманіст Мішель Бютор, - повинен переко­нувати в тому, про що він розповідає. Ось чому роман є сферою, переважно, феноменологічною, де найзручніше вивчати, яким чи­ном виявляє себе чи може репрезентувати себе реальний світ, ось чому роман є лабораторією наратування" [3: 195]. З цієї точки зору будь-який художній твір, в тому числі і біографічний роман, є пев­ною наративною структурою, яка особливим чином реконфігурує реальність у вигаданий художній світ.

Отже, на відміну від жанру літературної біографії, біографіч­ний роман не зв'язаний обов'язком документальної відповідності реальним обставинам та подіям, що пояснює введення фіктивних персонажів і подій у художній простір твору, а також порушення його часової тяглості. Відтак, дистанція між предметом зображен­ня і самим зображенням зростає, що уможливлює акцентацію не стільки суб'єкта біографування (видатної особистості), скільки його інтерпретацію письменником-біографом і, своєю чергою, ак­центує діалог творчих особистостей та епох. Окрім цього, фікціо-налізація біографії обраного персонажа приводить до питання про наративну побудову і наративні стратегії, обрані автором твору, а на більш загальному рівні - про художність в літературі.

1. Підсумовуючи, слід зазначити, що проблема жанрової іденти­фікації літературної біографії і біографічного роману є відкритою і засвідчує межовий характер обраних форм біографічного письма.Аверинцев С.С. Добрый Плутарх рассказывает о героях, или счастливый брак биографического жанра и моральной философии // Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. - М.: "Мысль", 1994. - Т. I. - C. 637-653.

2. Бахтин М.М. Автор и герой. К философским основам гума­нитарных наук. - СПб.: Азбука, 2000. - 332 с.

3. Бютор М. Роман как поиск // Судьбы романа. - М.: Прогресс, 1975. - С. 193-199.

4. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменев­тики. - М.: Прогресс, 1988. - 700 с.

5. Дубин Б.В. Биография, репутация, анкета (о формах интеграции опыта в письменной культуре) // Дубин Б.В. Слово - письмо - лите­ратура: очерки по социологии культуры. - М.: Новое литературное обозрение, 2001. - С. 98-118.

6. Кривцун О. Жизнь художника: культурно-исторические осно­вания биографии // Человек. - 1997. - № 4. - http://www.deol.ru/users/ krivtsun/article4.htm.

7. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. -Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 636 с.

8. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, K).I. Кова­лів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - 752 с.

9. Лотман Ю.М. Биография - живое лицо // Новый мир. - 1985. -

№ 2. - С. 228-236.

10. Плутарх. Избранные жизнеописания / Плутарх. Том 2. - М.: Правда, 1987. - 608 с.

Fowler A. Kinds of Literature: An Introduction to the Theory of Genres and Modes. - Oxford: Oxford University Press, 1982. - 368 p.Матчук А.

 

СЛОВО ЯК ФЕНОМЕН БУТТЯ

 

У статті йдеться про роль і значення слова у людсько­му житті. Як феномен буття слово є не тільки органічною частиною останнього, але і засобом впливу та формування основних засад існування особистості та суспільства. Саме ракурси прояву такої здатності слова і охарактеризовані у даному дослідженні.

 

The article is devoted to the role and place of the word in people S life. Word, as a phenomenon of being, is not only its organic part but also an instrument of influence and formation of main principles of personality and society existence. Just the foreshortenings of displaying such word possibility are characterized in the research.

 

Сучасна людська спільнота вважає однією із найбільш важли­вих характеристик мови її комунікативні можливості. Мова трак­тується як певне знаряддя, що використовується індивідуумом для власних потреб.

Однак у сиву давнину люди були більш обережними у своєму ставленні до мови, слова. Вони бачили в них велику магічну силу. Недарма оракули, ворожки, знахарі і шамани через слово прові­щали майбутнє та лікували людей.

Про символічну віру в магічні можливості слова свідчать замов­ляння, закляття, що побутують у фольклорі різних народів світу, зокрема і в українському. Це підтверджують і народні приказки та прислів'я ("Слово не горобець - вилетить - не піймаєш"; "Шабля ранить голову, а слово - душу"; "Рана загоїться, зле слово - ніко­ли"; "Удар забувається, а слово пам'ятається"; "Від теплого слова і лід розмерзає"; "Вола в'яжуть мотуззям, а людину - словом").

Шанобливе ставлення до слова із усної народної творчості перейшло в літературу. "Душа тисячоліть шукає себе в слові", - так визначає унікальні особливості слова як комунікативно­© Матчук А., 2008виражального засобу Л.Костенко. "Слово, - на думку А.Ріваля, -це висловлена думка, думка - це не висказані слова". Цей афоризм та вірш О.Олеся також підкреслюють можливості мови відтворю­вати будь-який зміст:

Є слова, що білі-білі, Як конвалії квітки, Лагідні, як усміх ранку, Ніжносяйні, як зірки..

Є слова, як жар пекучі, І отруйні, наче чад В чарівне якесь намисто Ти нанизуєш їх вряд.

Про таку здатність слова йдеться і в наймудрішій книзі - Бі­блії: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог" (Євангеліє від шанна, 1; 1).

Поняття "Бог" в універсальному словнику-енциклопедії трак­тується як "найдосконаліша духовна істота, що є Творцем, найви­щим Суддею і Паном кожного створіння" [9; 165].

Таким чином, людство давно отримало інформацію про свя­щенне походження мови (слова), а значить і про її божественні можливості.

Як бачимо, біблійні та фольклорні традиції розглядають слово як феномен, що має владу над людиною та її існуванням. Це під­тверджується і в наукових дослідженнях, і в літературній творчос­ті. У чому ж полягає ця влада?

1. Через слово людство осягнуло предметний світ, зокрема і буття в цілому. Про це свідчить Біблія (Буття, 11; 19). Усіх тварин і птахів Бог привів до Адама, "щоб побачити, як він їх кликати­ме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі - воно ймення йому". Подібну думку висловлює і Мартін Гайдеґґер (видатний ні­мецький філософ XX ст.), стверджуючи, що головною категорією, яка описує людське буття є "Dasein" ("тут-буття", "щось-буття"). "Тут-буття" перед усім характерне своєю сказанністю, оскільки воно нескінченно саморозкривається в мові" [1; 227].

За допомогою слова людина усвідомлює і виражає себе. Спо­собом індивідуальної самосвідомості, що має коріння в "екзис­тенційному виявленні тут-буття" називає мову Мартін Гайдеґґер. ГКант вважає, що мислити - це значить розмовляти з самим со­бою, слухати себе. О.Потебня стверджує, що думка не могла б іс­нувати без слова, адже слово може "однаково виражати і чуттєвий образ, і поняття" [8; 35-36].

3. !снує активний словесний вплив на людський організм, який проявляється на фізичному рівні. "Слово... здатне викликати вра­жаючі за своїми масштабами процеси, в тому числі і в організмі", -такий висновок робить вчений Вальтер Вебер [2; 14]. Спираючись на цю думку, К.Бессер-Зігмунд створив цілу систему "перекоду­вання" мозку, який не тільки запам'ятовує значення і написання деяких слів, але і фіксує тілесний та душевний досвід, пов'язаний з ними, вибудовуючи так звані модульні програми. Наприклад, при усвідомленні слів "школа" і "математика" у деяких школярів на­віть опускаються плечі, прискорюється пульс і т.ін.

К.Бессер-Зігмунд переконливо доводить, що кожне слово про­грамується всередині нас з допомогою фізичної енергії, що "сло­ва насправді мають владу: вони щось "роблять" з тілом... " [2; 18] Крім цього, за допомогою мови можна викликати різноманітні емоції. ("Гостре словечко коле сердечко", - так твердить народна мудрість.)

Названий ефект від слова досягається через те, що існує пряма залежність між його звучанням та значенням. її прослідковував А.П.Журавльов у книзі "Звук і смисл". Він стверджує: а) звучання слова міцно підтримує значення ознаки і підсилює його; б) рівень виразності слова прямо пропорційний особливостям його звучання і смисловому значенню. А.П.Журавльов розробив методологію оцін­ки фонетичної значимості звукобукв за різними параметрами (хоро­ша - погана, велика - мала, ніжна - груба і т.д.) та вивів формулу, за якою визначається рівень звучання слова і у зв'язку з цим сила про­яву в ньому значення. Наприклад, російські слова "страх", "ужас", "жуть" мають ознаку "страхітливий". Ступінь її прояву (по Журав-льову) у слові "страх" - 3,6, "ужас" - 3,7, "жуть" - 4,1. Як бачимо, він зростає відповідно до звучання слова. В такій же залежності по­силюється і емоційна ознака слова. Отже, звуки допомагають ви­ражати і значення слова і його емоційний заряд. Це залежить від багатьох факторів. Адже один і той самий звук може сприйматисьбільш менш однаково різними народами (наприклад, [а], [в], [і] -достатньо позитивно оцінюють росіяни, в'єтнамці, литовці, поляки, німці та ін.) і по-різному (наприклад, [ж] росіяни ставлять на 39-е місце, а поляки на 23-є) [6; 35]. Крім того, звуки (в залежності від ландшафту, де живе народність, і ритму мови) можуть мати різні значення. Наприклад, [с] - може означати і відокремлення, і руй­нування, і перешкоду, і єднання, [і] - заперечення, відштовхування та множинність, жіночність і т.ін. [3; 170-180]. Як бачимо, мудрість структури мови полягає в тому, щоб використати всі можливості для точного і яскравого прояву значення. А це змушує зробити ви­сновок про те, що загальний смисл думки формується спочатку на рівні звуку і слова, а лише потім - на синтаксичному.

4.  Завдяки слову (мові) у нації формується картина світу (по­няття простору, часу, цінностей...). З цього приводу О.Потебня пише: "Як у слові впершее людина усвідомлює свою думку, так у ньому... вона бачить ту законність, яку потім переносить на світ". [8; 35] На практиці це підтверджується у статті Валентина Жарон-кіна ("Язык думает нами"), який засвідчує, що у 30-ті pp. XX ст. американські вчені Едуард Сепір та Бенджамін Уорф висунули наступну гіпотезу: спосіб мислення людини визначається мовою. Через неї і формується розуміння буття. Наприклад, на Гаїті немає слова "працювати", але є 8 синонімів у слова "любити". В мові ін­діанців хопі немає майбутнього часу, вони не розуміють, що таке "завтра" і тому впродовж 1,5 тисячі років навіть не намагались зрошувати землі. Таким чином, бачимо, що мова дає людині якісь готові правила існування. "Мова не є знаряддям, яким людина по­слуговується, а чимось, що окреслює найвищі можливості самої людської природи" [4; 253].

5.  Мова - це інтелектуальна та духовна база розвитку людства. Ще Платон вважав: людині наперед дається слово (символ, "по­рожнє" поняття), яке вона, навчаючись, наповнює смислом.

У зв'язку з цим, Ю.Канигін ("Шлях аріїв") стверджує, що є мо­ви, "які інтелектуально переросли свій народ, свого споживача". До таких мов він зараховує старогрецьку та латинську мови, які відзначаються "довершеністю форм, структури", "змістовою на­повненістю": "...майже всі наукові та інженерні терміни... старо­грецького чи латинського походження... У пошуках назв нових фе­номенів, що... відкривається сучасною наукою, ми звертаємося... до слів 2-3 тисячної давності! Електрон, протон, нейтрон, ген, мік­роскоп, бактерія, вірус - ці та багато інших слів... виникли на тися­чі років раніше, ніж стали відомими самі денотати", - так свідчить Ю.Канигін у названій вище роботі. З цього випливає, що сама мова вела греків та римлян "шляхом нарощування інтелекту" [7; 160].

Дослідник переконливо доводить, що є мови, які виконують функції носіїв трансцендентних ідей і божественної духовності. До них належать санскрит і староруська мова, на яких молили­ся, пророкували. Такої ж думки притримується і О. Потебня, який вважає, що досконалість первісної мови могла виявлятися не тіль­ки у милозвучності, а й у шляхетності змісту. Божественна мова повинна була у всьому відповідати первісному блаженному стану людства [7; 159].

6. Ь сказаного випливає: слово - мова - подарунок "згори". Це підтверджують і сучасні вчені-дослідники. Зокрема М.Зубрицька, аналізуючи роботи М. Гайдеґґера, прийшла до висновку, що для нього мова - це "трансцендентна сутність, яку не можна пізнати, про неї не можна нічого сказати, допоки вона сама про себе не ска­же". [1; 227] Це спрямовує нас до біблійних тверджень про рівно­значність слова і Бога. Недарма Платон казав, що треба шанувати, як Бога, того, хто уміє чітко визначати і повідомляти.

В етимологічному словнику (за ред. Шанського Н.М.) "сло­во" характеризується як таке, що має корінь той же, що і "слава", "сльїть" ("бьіть"). Отже, "слово" - "славить буття", тобто Бога.

Оскільки слова складаються із звуків, то вже на фонетичному рівні слово має засвідчувати своє божественне походження.

Як вже відзначалось, в багатьох мовах [а] оцінюється як "хоро­ший" звук. Він має свої назви у староруській абетці -Азь, грецькій - Аль-фа, єврейській - Ал-еф, які сягають корінням у старогер-манське АС-БОГ; індійське - АТМАН-Я; БОГ; єврейське - АШ-Я; шумерське - АШ-Я; БОГ; біблійне - АДАМ - АТМАН, Я, БОГ. Як бачимо, в основі звукобукви А, яка мала в старовинних алфа­вітах назви АЗЬ, АЛЬФА, АЛЕФ лежить найголовніше, чим живе всесвіт - поняття БОГ й ОСОБА. [7; 174-175] Згідно з теорією Жу-равльова звук [а] вносить у слово позитив. Чому? Тому що тісно пов'язаний із поняттям "БОГ".Це може свідчити про те, що витоки усного і письмового слова мають божественні корені. Тому недивно, що воно може вплива­ти на свідомість і думки людини. Наприклад, у статті Валентина Жаронкіна ("Язык думает нами") йде мова про те, як китайські ко­муністи змогли змінити ідеологічні принципи американських сол­датів шляхом причитування і записування тверджень типу "США можуть помилятися". Це стишило агресію полонених щодо про­комуністичних висловлювань. Американці почали вірити в те, що писали й промовляли, і пішли на співпрацю з ворогом.

Американський вчений Роберт Джей Ліфтон висловив наступну тезу: людина відчуває потребу у відповідності слова і діла. Тому повторення будь-якого висловлювання може формувати будь-які твердження і установки. Висловлення несподівано набуває владу над думками людини.

Подібним чином впливали у 1974 році на дочку американсько­го магната Патрицію Херст, яка стала заручницею симбіоністської Армії Звільнення (терористичної організації, що діяла в США). Через 57 днів після викрадення вона перетворилась із милої дівчи­ни у фанатичну революціонерку. З Патрицією Херст відбулось те саме, що і з американськими солдатами.

Логічною є думка про те, що не людина повною мірою управ­ляє мовою для висловлення своїх думок, а навпаки, скоріше мова формує хід думок, які в свою чергу впливають на вчинки.

Автор названої статті порівнює мову з комп'ютерною програ­мою, яка потрібна мізкам, як комп'ютеру мова програмування. Мова підвищує КПД мозку в десятки і сотні разів, чим вище рі­вень, тим краще працює мозок. А це значить, що людина потре­бує слова для думання, а людина думає завжди. Це означає, що ми ведемо постійну мовленнєву діяльність (приховану, яка ніби передує інстинктивній реакції людини), яка є повільнішою від ре­акції тварини на 1 сек. Це наслідок того, що мова "робить паузу" над тим, щоб подумати там, де у тварин спрацьовує інстинкт. Та­ким чином, мовленнєва обробка інформації у людини іде попереду інстинктивної реакції або разом з нею. Це значить, що мова стала органічною частиною мозку фізично здорової людини.

У зв'язку з цим, цікавим видається висновок Хосе Ортега-і Гассета стосовно ним же придуманого терміну "середня людина".Філософ вважає, що організм останньої не пристосований до мис­лення, що "середня людина" навіть не підозрює, в якій частині тіла побутує думка, але хоче її висловити [5; 65].

В. Жаронкін стверджує, що за людину "думає мова", що не обов'язково мати свої думки, бо "всі ідеї в готовому вигляді мож­на почерпнути з мови".

Підсумовуючи, слід сказати, що такий ракурс характеристики ролі мови у людському суспільстві - царина для філологів. Адже правильна мова забезпечує чіткість мислення, досить реально сприяє позитивному смисловому наповненню думок, зумовлює позитивний тип поведінки людини навпаки).

Усе сказане вище і засвідчує можливість керованості людиною через мову: її фонетику, лексику, синтаксис. Це і достатньо об­ґрунтовано підтверджує панівну роль мови у людському суспіль­стві, яку і визначено ще в Біблії.

 

Література

1. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. доповнене. - Львів: Літопис, 2001.

2. Бестер-Зигмунд К. Магические слова. - Санкт-Петербург: Пи­тер, 1996.

3. Гаврилов Д., Наповицьш А. Боги славян. Язичество. Традиция.

- М.: Реал-бук, 2002.

4. Гайдеґґер Мартін. Гальдерін і сутність поезії // Антологія світо­вої літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. доповнене. - Львів: Літопис, 2006.

5. Жаронкин В. Язык думает нами // ПИК. - 2004. - № 8.

6. Журавлев А.П. Звук и смысл. - М.: Просвещение, 1991.

7. Канигін Ю. Шлях аріїв. - К.: Україна, 2002.

8. Потебня О. Думка і мова // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. доповне­не. - Львів: Літопис, 2006.

9. Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. ради чл.-кор. НАМУМ Попович. - Київ: Ірина, 1999.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16