М І Гнатюк - Наукові записки - страница 41

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

2. Мороз Л. З. Сто рівноцінних правд. Парадокси драматургії В. Винниченка. - К.: Наукова думка, 1994. - 256 с.

3. Винниченко В. Драматичні твори. - Х. - К.: Рух, 1926. - Т. 10. - 202 с.

4. Мамонтов Я. "Веселий Хам". Драма в 3-х актах. // Криловець А. О. Українська література перших десятиріч ХХ століття: філософ­ські проблеми. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - С. 209­254.

5. Мишанич Олекса. В безмежжі зим і чужини... (Повернення Спиридона Черкасенка) // Черкасенко С. Твори: В 2 т. - К.: Дніпро,

1991. - Т. 1. - С. 5-42.

6. Жулинський М. Г. Володимир Винниченко: поворот на Україну // Винниченко В. К. Вибрані п'єси. - К.: Мистецтво, 1991. - С. 3-14.

7. Біблія: United Bible Societies, 1992. - 50М - У053(К). - 296 с.

Кисельов Й. М. Майстри театральної літератури. Яків Мамон­тов. - К.: Мистецтво, 1976. - С. 44-90.УДК 82-1:929.6

Миненко Ю.

 

БАРОКОВА СИМВОЛІКА ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ПОЕЗІЇ

 

У статті розглядаються питання про барокові особли­вості явища української геральдичної поезії кінця ХУІ - ХУІІ ст. Значну увагу приділено використанню символів у ній та їх значенню, що стало головним художнім засобом для вира­ження цнот шляхтича чи його роду.

 

In the article there is considered the question about particularities of baroque's phenomenon of Ukrainian heraldic poetry in the end of ХУІ - ХУІІ centuries. Virtues ofnobleman or his family mainly were expressed by means of using the symbols and their meaning.

 

Загалом проблемам українських творів епохи бароко у вітчиз­няному літературознавстві присвячено чимало праць. Проте багат­ство барокової спадщини є воістину невичерпним, знову і знову привертаючи увагу дослідників. Нам би хотілося у цій статті тор­кнутися корпусу емблематичних текстів згаданої епохи, зокрема геральдичної поезії.

Загалом посилена увага до алегорій, емблематики і символіки є суто бароковою рисою. Як зазначає Д. Наливайко, "посилений інтерес літератури бароко до емблематики витікає із властивого їй прагнення до наочності, причому не тільки до наочності візуаль­ної, а й тієї, що призначалася для внутрішнього, "духовного зору" [4]. Суть емблематичної літератури полягала в предметній реалі­зації вторинних (переносних) значень, у прагненні представити абстрактні уявлення і поняття в зримій, предметно-наочній формі. Так виявляла себе характерна для бароко "алегоризуюча свідо­мість", яка всюди шукала приховані співвідношення і відповіднос­ті, особливо ж між сферою абстрактного та наочно-предметного.

На відміну від звичайної емблематичної поезії (гравюра й епі­грама до неї) геральдичні вірші за гравюру мали герби певного

 

 

© Миненко Ю, 2008роду, символічне тлумачення яких дозволяло автору показати всі чесноти і достоїнства власників гербів.

Попри досить широку увагу до цих текстів, дослідники по-різному визначають генезу і жанр геральдичної поезії. Так, Д. Чижевський, наголошуючи на здебільшого духовному характері нашої літератури як на особливій характеристиці українського ба­роко, виділяв "гербовну поезію як галузь світської емблематичної поезії"."Це - вірші до гербів тих осіб, міст та вельможних родів, якими так часто прикрашені українські стародруки [8]. Чижев-ський наголошує, що незважаючи на таку класифікацію, "гербо­ві вірші мають на Україні значно старшу традицію, аніж звичайні емблематичні. Герби яко емблеми зустріваємо вже на початку емб­лематики в часи Ренесансу, а найрізноманітніші спроби зв'язати витовмачення гербів з емблемами знайдемо на Заході з самих по-чатків геральдики" [8].

Ці висновки в польському літературознавстві були продовжені Я. Пельцом. Відомий польський науковець виводить генезу емб­леми як такої, якій властива метафоричність, бачення світу крізь призму прихованих речей, саме з середньовічної геральдики, що підтверджує давнє походження геральдичних текстів. Емблема за Янушем Пельцом постає на стику пластичного мистецтва і мис­тецтва слова, це власне втілення рівноваги семантики образу і се­мантики слова [9].

Цілком суголосні думкам Д. Чижевського паралелі знаходимо і в Л. Ушкалова. "Українська емблематична поезія розвивалася зде­більшого на грунті церковно-релігійному. Коли ж ідеться про світ­ське письменство, то за найповажніший її ґатунок слід уважати поезію геральдичну. Виникнувши ще в другій половині ХУІ сто­ліття, геральдична поезія набуває в Україні особливого розмаху якраз під добу бароко" [7] .

Дещо інакше визначав жанр геральдичної поезії В. Крекотень. При розгляді жанрових форм тодішньої поезії він враховує поза-літературне, прикладне, етикетне призначення віршових творів, і відповідно "форми їх реалізації, публікації, доведення до сприйма-ча, так би мовити, форми їх провадження". "Геральдичні епіграми загалом є звичайним для ХУІІ ст. елементом прикнижного рекві­зиту. Це - різновид емблематичних віршів. Як і кожна емблема,геральдична композиція має три частини: заголовок, малюнок і пояснювальну епіграму. У геральдичних емблемах та малюнках зображено герби аристократичних родів, конкретних представ­ників цих родів, міст, установ. Заголовки, як правило, вказують, кому герб належить. Епіграма коментує герб, даючи панегіричну характеристику його носію в подяку за допомогу при створенні книжки. Зміст епіграми зводиться до панегіричного оспівування чеснот гербоносія через перелік чи тлумачення атрибутів герба" [3]. Геральдичні епіграми були здебільшого анонімні, але в їх ав­торстві не важко запідозрити діячів, причетних до появи відповід­них видань. Крекотень же опублікував і найбільш повне в новий час зібрання геральдичних текстів.

З даної характеристики жанру геральдичної поезії можемо зро­бити висновок про її синтетичний характер: вона є емблематичною за формою і панегіричною за змістом. Так, в емблемі поєднуються графічний образ, ритмомелодійний малюнок, епіграф та прозовий текст. Це візуалізує, театралізує мистецтво бароко, створюється власний художній світ тексту. В одне естетичне ціле поєднуються текст і зовнішня зорова форма, тож твори такого жанрового різно­виду давньої української поезії можна кваліфікувати як "зриму ме­тафору", в якій слово і зображення вступають у складні взаємодії.

Геральдична поезія була широко розповсюдженою у тогочасній Україні, поява таких текстів була зумовлена насамперед прагма­тичними причинами, адже кінець ХУІІ ст. був часом, коли козаць­ка старшина дала собі нову "едицію" українського шляхетства. "Ознакою належності до шляхетського стану вважався герб, яким стверджувались клейноди, здобуті, як правило, подвигами на полі бою. Відомо, що військові геральдичні елементи зображувалися на європейській зброї з ХІІ ст., а лицарські герби з'явилися в ХІУ столітті. Культ клейноду старанно передавала хронікарська тради­ція, натомість його символіка слугувала за живильне джерело для синтетичного жанру геральдичної поезії" [5].

Як свідчать історики, в Україні, де рідко який стародрук ви­ходив без віршів на герб, панувала справжня "гербоманія". Про­те, на жаль, не маємо відомостей про надрукування українського гербовника в київській або чернігівській друкарні. Ймовірно, такі книги друкувалися для потреб шляхетських родів ГетьманськоїУкраїни, проте виходили вони мізерними накладами й у бурхливі часи не мали шансів зберегтися. Потреба у цих виданнях також задовольнялася подібними гербовниками, масово друкованими в Речі Посполитій, до яких вписувалися клейноди українського і бі­лоруського знатних родів [5].

Поклала початок української друкованої геральдичної поезії "Похвала на герб князів Острозьких" (1581) Герасима Смотриць-кого, вміщена в "Острозькій Біблії". Прикметно, що цей вірш вва­жається і найраннішим зразком українського книжного віршуван­ня, тобто першою поезією українською мовою.

За завдання українська геральдична поезія ставила насамперед витлумачення усього, що ми бачимо на гербі ("клейноді"), як емб­лему певних чеснот тієї особи, якій присвячено видання та вірш або ж усього роду цієї особи. На початку розвитку української гераль­дичної поезії зустрічаємо здебільшого досить загальні та постійні формули (приміром, постійна рима "клейноти-цноти"). З часом традиційного змісту стає замало. До того ж в українських гербах досить частими є доволі складні й мало зрозумілі геометричні фі­гури: відштовхуючись від них, фантазія автора віршів має змогу подати неочікуване, інколи сенсаційне тлумачення. Загалом така довільність у трактуванні автором емблеми вірша є прикметною особливістю геральдичної поезії.

На відміну від звичайних зразків емблематичної поезії, клейнод у геральдичній поезії обов'язково має хоч би згадуватись, власне, це є основа такого вірша. Часто зустрічаємо у геральдичних по­езіях "додатки" до самого тлумачення герба - побажання особі, місту або роду, яким присвячені вірші, всього найкращого в цьому та майбутньому житті.

Не всі вірші з академічного видання, упорядкованого В. Крекот-нем, мають зображення герба, описаного в тексті, не завжди до нас доходила графічна частина твору, проте те, що дійшло, подає нам дуже цікаві приклади. Як от, приміром вірш "На старожитный герб их милостей панов Проскуров-Сущанских":

Старожитный Проскуров-Сущанских дом в бою Отважным завше славный и славный в покою. Приличне ся клейнотом таким вьіхваляєт, Котрый и стрЪлу з земли, и крест з неба маєт.Бо мужство и побожность тут гнЪздо увили;

Бы ими Сущанскіи завше ся щитили (пишалися - Ю.М.)

Щитяться: юж и небо их цноту познало,

Тым же гербом своєго стрЪлца даровало.

О найщасливіший доме, з такого приміоту:

И зодіак ся тЪшит з Сущанских клейноту.

На гербі роду у пишному обрамленні зображена стріла, посе­редині перехрещена, що утворює таким чином хрест. З правого боку хреста донизу відходить витончений завиток, що символізує гніздо.

Хрест є чи не найпоширенішим символом в українській гераль­дичній поезії, адже цей знак за герб взяв сам Христос у кривавій потребі. Відповідно цей символ означав втілення найбільших чес­нот. Був він, звісно, і своєрідним оберегом, захисником, свідчен­ням того, що нічого цьому роду не загрожує.

Стріла ж здавна означала проникнення світла і любові, як люд­ської, так і божественної. Графічно стріла представляє енергію, ці­леспрямований порядок та подолання простору [2]. У даному вірші стріла, на відміну від хреста, який символізує підтримку небесних сил, означає ще й зв'язок із земним, рід Проскуров-Сущанских перебуває, отже, у повній гармонії ("Котрый и стрЪлу з земли, и крест з неба маєт").

Великого поширення серед авторів геральдичних текстів набув і символ гнізда, яке утворене тут з "мужності і побожності". Однак тут доцільніше, очевидно, говорити про образ, а не про символ. Загалом питання про співвідношення між двома цими термінами є доволі складним. У геральдичній поезії гніздо було швидше про­сто красивою метафорою, аніж символом з якимось більш-менш чітким значенням.

При такому методологічному підході до аналізу цих текстів слід пам'ятати, що особливістю геральдичних віршів було віднос­но вільне тлумачення символіки шляхетських "клейнодів": сонць, зірок, місяців, корон, хрестів, мечів, стріл, списів тощо. У гербах вони зазвичай засвідчували позитивні якості їх власників, що ціл­ком відповідає панегіричному змісту тексту. Серед усіх можливих найчастіше малося на увазі те значення символу, яке він набув у християнстві, що пояснюється загалом переважно духовним спря­муванням усього українського літературного бароко.

Частими в аналізованих поезіях є і образи античної міфоло­гії, імена яких нерідко зазнавали перекручень ("Антіох", "Юно", "Апольліо", "Харитес"). Така міфологічність, очевидно, мала свід­чити про давнє коріння і вагомість оспівуваної постаті та її героїч­них справ. Особливої популярності набув символ Марса, Марсової справи. У символіці Марс є вічним втіленням необхідності кро­вопролиття, що проявляється у всіх законах космосу. Саме цьо­му богу поклонялися римські землероби для отримання багатого врожаю. Атрибутом Марса завжди була зброя, найчастіше меч [6]. Саме бойову славу власника герба і підкреслювала в геральдичній поезії згадка про Марса, як от, приміром, у вірші на клейнот кня­жат Корибутов-Вишневецьких:

Тут єст Луна, ту Кресты, ту Марсова справа: О значна савроматов з Вышневецких слава!

Для підсилення героїчної величі Вишневецьких тут маємо згад­ку про популярний у добу бароко савроматський (сарматський) міф, згідно з яким Сарматія (сармати за часів античності мешкали у Північному Причорномор'ї) усталено розглядалася як попере­дниця Речі Посполитої. Таким чином сарматизм в Україні був сво­єрідним запереченням православною традицією церковної унії.

Ще одним популярним зображенням був символ вола (або ж буйвола). Загалом віл є однозначно позитивним символом. У Гре­ції і Римі віл був атрибутом землеробства і закладання основ. У християнстві віл втілював самопожертву Ісуса Христа, це також емблема святого Луки і духовенства загалом. Віл втілює дух тер­піння, покірності і самопожертви. Тож не дивно, що епіграма "На старожитный герб их милостей панов Могилов" використовує саме цей символ:

Дом Могилов назвати могу зодіаком,

Кгды ся звЪриним щитит ов БаволЪм знаком,

Назову и небом той дом, кгды ся звЪздою,

Приоздобляєт веспол (разом - Ю.М.) солнцем и луною,

Там на рогах БаволЪх сіяєт корона,

Бо там церкви єст слава, честь и оборона.Дім панів Могил автор оцінює так високо, що готовий назвати його небом - символом вищості, владних повноважень, духовного просвітлення і вознесіння.

Символи місяця, зірок і сонця теж часто зустрічаються в ге­ральдичних текстах. Навряд чи їх значення між собою дуже відріз­нялося, вони використовувалися як джерела світа, символи життє­вої сили, пристрасті, хоробрості, також підкреслювали знання та інтелект шляхтича. Сонце є джерелом вищих цінностей, а також емблемою величі та блиску.

У цьому ж контексті слід згадати і про символіку корони, знак якої широко використовувався як ознака підкреслення високого становища, обраності, знак влади. У християнстві ж корона симво­лізувала духовне просвітлення і вічне життя. Дотичною до цього значення була і метафора вінця:

ВЪнец кос и цнот вЪнец пастырскт вЗнчаєт Третій вЪчности вЪнец в небЪ пастыр маєт.

("На старожитный и славный герб их милостей панов Жели-борских")

Дослідники відзначають, що коли на початках гербового віршу­вання ми зустрічаємо найчастіше традиційні формули, то пізніше вже неможливо було просто переписувати чи переспівувати ті самі вірші по відношенню до іншої особи. У своєму прагненні до оригінальності автори вдавалися до дуже несподіваних стилістич­них засобів. Як от прийом риторичних запитань у вірші на клейнот Святополків-Четвертинських:

Кто інфулу княжачую дал той то Погони?

Она ли Четвертинским? Чили теж єй они?

Єсли небесный жолнЪр тот строй принесл з неба?

З небес даров Четвертенсци, годны, вЪдат треба,

Они в заснуг в отчизнЪ бы короновали;

Значніє снать заслуги, кгды, інфулу взяли.

Засобом увиразнення епітетів у геральдичній поезії стало й ак­тивне використання кольористики. Окрім вже традиційного золо­того кольору (а герби шляхетних родів та їх власники не могли характеризуватися інакше, як "луносвітлий", "ясне освенцоні","пресвітлі" тощо), ознакою шляхетності був також пурпуровий ко­лір. Поле битви героя з ворогами нерідко називалося червоним, він вказував не лише на криваву битву, а й був алюзією на розп'яття Ісуса Христа.

Врагов церкви отчизны косы подтынают, Вовчки волками ся враги называют. Для того косы тыи сут в червоном полю Обляно кровю врагов громячи сваволю.

("На старожитный клейнот их милостей панов Желиборских") Вовк, втілюючи жорстокість і лукавість, є символом злого нача­ла (у християнстві диявола і єресі), тож не дивно, що саме в обра­зі вовка автори геральдичних віршів зображували ворогів право­славної церкви, яких зацний лицар підтинає косою, перемагаючи їх сваволю.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16