М І Гнатюк - Наукові записки - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

З часом, очевидно, геральдична поезія стала настільки поши­рено, що перетворилася на певну моду. Тож автор цієї анонімної епіграми не знайшов нічого оригінальнішого, як, використавши прийом протиставлення, антитези, висловитися цілком просто:

Обыкоша издавна люде именити Различныя печати вродЪх своїх мЪти. Кто звЪром, кто птенцем дом свой печатлЪєт, Кто мечем, кто стрЪлою, кто солнцем свЪтлЪєт, А Лазар Баранович сим славится словом: "Не хвалюся", точію (тільки) о крестЪХристовом.

Написані геральдичні поезії були, як правило, 13-складовим розміром.

1. Отже, геральдичною прийнято називати один з родів емблема­тичної поезії, яка водночас мала панегіричний зміст і була присвя­чена гербовим знакам знатних родів Одним з головних поетичних засобів вираження чеснот героя була багата символіка, що цілком відповідало духу епохи бароко. Однак вже з першої половини ХУІІІ століття цей оригінальний поетичний жанр починає зане­падати, що, очевидно, пов'язано з поступовою втратою Україною державності і відповідно занепадом шляхетської традиції.Геральдичні вірші // Українська поезія. Середина XVII ст. - К., 1992. - С. 49-61.

2. Керлот Хуан Эдуардо Словар символов. - М., 1994. - 608 с.

3. Крекотень В.І. Українська книжна поезія середини XVII ст. // Українська поезія. Середина XVII ст. - К., 1992. - С. 5-23.

4. Наливайко Д. Українське літературне бароко в європейському контексті // Українське літературне бароко. - К., 1987. - С. 66.

5. Радишевський Р.П., Свербигуз В.Б. Шляхетські цноти геть­мана Мазери // Радишевський Р.П., Свербигуз В.Б. Ьван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. - К.: Вид. центр "Просвіта", 2006. - С. 175.

6. Тресиддер Дж. Словар символов / Пер. С англ. С. Палько. - М.,

1999. - 448 с.

7. Ушкалов Л. В. та форми української барокової поезії // Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. - К., 2006. - С. 20-66.

8. Чижевський Д. Українське літературне бароко. - К., 2003. - С.

189-243.

Janusz Pelc, Obraz-slowo-znak. - Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1973. - 280 S.Пастух Х.

 

НАРАТИВНА СТРАТЕГІЯ ЯК СИСТЕМА У РОМАНІ ЕМІЛІЇ БРОНТЕ "БУРЕВЕРХИ"

 

У статті проаналізовано складну наративну систему, у якій множинність нараторів зумовлює множинність точок зору - поглядів та контроверсійних оцінок, що сприяє стерео-метричності зображення й утворює відкриту форму роману, яка дає можливість залучення читача до інтерпретації нео­дномірних подій і характерів, а також складних взаємовід­носин між персонажами. В аналізованому романі застосова­но різні форми психологічного аналізу (самохарактеристики героїв, спостереження над зовнішнім виявом емоцій, дискурс сповіді, елементи потоку підсвідомості тощо). У композиції тексту важливу роль відіграє прийом хронологічної та асоці­ативної ретроспекції.

 

The Article analyzes a difficult narrative system in which plurality of the narrators causes plurality of the points of view - opinions and controversive estimations that helps to create stereometrysm of depiction and the open form of the novel. It gives opportunity for the reader to join the interpretation of versatile events and characters and also difficult relations among heroes. Various forms of psychological analysis are used in the analyzed novel (self-characteristics of the personages, observation of the outer display of emotions, discourse of confession, elements of stream of consciousness etc.). The device of chronological and associative retrospection plays an important part in the composition of the text.

 

Рід, жанр, напрям, нарація - спосіб існування літературного твору. Та якщо перші три категорії є своєрідними теоретичними надбудовами над текстом, то третя - "видимий" текст, своєрідна стенограма вербального дискурсу, який включає в себе спосіб орга­нізації твору як цілісної структури. Наратор дає теж оцінку зобра­женим явищам, а також самохарактеризується як образ і "будує"

 

© Пастух Х., 2008образи інших персонажів. "Автор і наратор, - пише М.Легкий, - ви­конують роль головних креативних сил у формуванні художнього світу твору" [4, с. 13]. До цього назагал правильного твердження слід зробити уточнення: не можна автора і наратора ставити на один рівень, - головною креативною силою безумовно є автор, який (конкретизований чи ілюзорно прихований) діє через меді­ум, що ним є наратор. Усвідомлення поліфункціональності нарації зумовило виділення наратології як окремої дисципліни - теорії ху­дожнього викладу [2, с. 68-72]. Наратологія теж виконує методо­логічну функцію (наративний підхід при інтерпретації тексту).

Скомплікованість структури твору, що постав як синтез різних напрямів і поетик, поліфонічність його проблематики зумовлює систему взаємодії різних наративних прийомів.

"Буреверхи" Емілії Бронте і є таким твором. Останнім часом цей єдиний роман англійської письменниці читачі поставили на перше місце серед романтичних творів світової літератури (по суті, він настільки романтичний, як і готичний, а також значною мірою ре­алістичний). Про "Буреверхи" є немало англомовних монографій і збірників статей, переважно есеїстичного характеру, без всебічно­го аналізу твору. Про наративну систему відчувається відсутність спеціальної роботи. Стимулятором для наших спостережень над наративною стратегією в аналізованому тексті серед інших праць була, зокрема, новаторська стаття професора Нонни Хомівни Ко-пистянської про хронологічну й асоціативну ретроспекцію [3].

Реалізм "Буреверхів" спрямований на створення враження ав­тентичності та скорочення відстані між читачем, оповідачем і зо­браженою дійсністю, на безпосередність почуття у сприйманні по­дій, персонажів і тла акції. Усі наративні форми - умовність, з них найбільш умовною є виклад від всезнаючого наратора. Нарація у формі Ich-Erzahlung, що її застосовує Шарлотта Бронте у романі "Джейн Ейр", більшою мірою щира, "утеплена" почуттями осо­би оповідачки, але вона однобічна: тут є тільки одна точка зору (point of view). Множинність цих points of view означає контровер-сійність поглядів, сприяє стереоскопічності зображення й неодно-вимірності оцінок. "Буреверхи" - роман універсального бачення й осмислення, і застосування прийому "відкритого верстату", чи лабораторії творення, виявилось художньо ефективним засобомсвоєрідної співпраці автора з читачем, який втягнений у сюжет ін­тригуючого детективу, у процес своєрідного "полювання" за все новими й новими "кадрами фільму".

У "Буреверхах" два основні наратори, котрі описують здобуті історії аргументами автопсії, de visu, а також користуються інфор­мацією інших, другорядних нараторів та деякими письмовими до­кументами тощо. На підставі автохарактеристик створюється об­раз наратора.

Наратор №1 (хронологічно, але не за важливістю) є містер Лок-вуд. Це приїжджий з великого міста молодий джентльмен, скептик і романтик водночас. Він нагадує втомленого банальною юрбою романтичного героя з його втечею від суспільства. Локвуд орен­дує у Долині Дроздів - у відлюдному закутку в дикому просторі - дім, аби лікувати свої нерви. Двічі підряд відвідує він свого орен­датора, що мешкає у домі на Буреверхах, за чотири милі від осе­лі у Долині Дроздів. Понура старовинна оселя, подібна до замку, збудована у 1500 році (події відбуваються наприкінці XVIII сто­ліття), її інтер'єр і виняткова непривітність мешканців, а згодом нічна "поява" привида - усе це надзвичайно заінтриговує містера Локвуда, і він просить економку чи покоївку Елен Дін, котра 18 років служила в домі на Буреверхах, розповісти історію дому та його мешканців. До того ж Локвуд хворий, і Дін виконує роль мед­сестри. Містер Локвуд з оповідача, певною мірою заангажованого у дійство, перетворюється на пасивного слухача, адресата розпо­віді - нарататора, який нагадує імпліцитного читача. Теперішній, "імпресіоністичний" час нарації замінюється ретроспективним хронотопом спогадів (у перфектному часі). Оскільки Локвуд по­являється у двох маєтках Хіткліфа в зеніті романного часу, коли основні події в історії головного героя твору - Хіткліфа - уже від­булися, то розповідь Елен Дін про них є суцільною ретроспекцією. Заангажована в цю історію оповідачка, даючи їй оцінку, отримує статус аукторіального наратора.

Властиво, роман становить щоденник містера Локвуда, але його нелегко зарахувати до так званої літератури факту: це текст подиктований. Локвуд відредагував "стенографію" розповіді Елен Дін - наратора №2, - а подекуди скоротив її. Не тільки два рази Локвуд відвідав свого орендатора на Буреверхах на початку ро­манного часу, а й два рази наприкінці його, то ці візити послужили обрамуванням у викладовій формі (Rahmenerzahlung). Текст Елен Дін становить хронологічну ретроспекцію з домішкою ретроспек­ції асоціативної. Епічна монологічна форма її наративу раз у раз переривається, доповнюючись багатоголоссям другорядних опові­дачів: усі головні персонажі, а нерідко й другорядні, беруть участь у творенні романної історії "Буреверхів", виявляючи себе у різних видах нарації: Хіндлі - у п'яних теревенях; Джозеф - у лайливих репліках, монологах-скаргах і доносах, а то й у зв'язних інформа­тивних абзацах; Кетрін - у щоденнику з дитячих літ, у діалогах, сповідях, у підсвідомому хворобливому маячінні; Хіткліф - у ци­нічних і жорстоких тирадах, а також у сповідях; Ьабелла - у листі і т. д. Служниці, особливо Зіла, інформують Елен Дін про те, що діялось і що відбувається на Буреверхах під час її відсутності. Лі­кар Кеннет теж розносить по домах останні новини. Таким чином, неначе літописець, скрупульозна Дін у своє повістування увібра­ла повноту інформацій. I ще щось більше - різноманітність точок зору й оцінок, адже неординарні події й складні характери та їхні дивні взаємостосунки вимагають неодновимірності тлумачень. А це - ознака так званої відкритої літератури.

Ыкрустацп "чужого слова" (М.Бахтін) в основний ретроспектив­ний текст - це своєрідний прийом retro in retro - ретроспекції в ретроспекції. Суцільною ретроспекцією є, по суті, жанр літопису, а також мемуарів. У статті "Виды и функции ретроспекции в рома­не XX века" Н. Копистянська у названому аспекті аналізує твори Дж. Лондона, А.Зегерс, К.Вольф, Г.Розендорфера, А.Камю. Слід згадати, що на численних ретроспекціях побудовані "Знедолені" В. Гюго, а ретроспективний хронотопний відступ у романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні" обіймає 150 років (істо­рія села Піски).

Набагато рідше у "Буреверхах" застосовано прийом асоціативної ретроспекції, і її функція часткова. Так, містер Локвуд, вражений красою Кетрін й несміливо залицяючись до неї, підбадьорює себе згадкою про дівчину, яка закохалася у нього під час відпочинку над морем. Елен Дін, задоволена передсвятковими порядками у "домі" (вітальні), згадала, як хвалив її за чистоту "старий" хазяїн - Ерншо - й нагороджував різдвяним шиллінгом. Дальший ланцюг асоціа­цій - це спомин про вболівання цього ж Ерншо за долю Хіткліфа. Згадавши занедбаного "знайду", Елен Дін вирішує причепурити хлопця, тим більше, що будуть різдвяні гості. ктотнпше значення для характеристики Хіндлі має асоціативна ретроспекція, викли­кана у пам'яті оповідачки кам'яною брилою на роздоріжжі. Саме простір біля цього могутнього пісковика був улюбленим місцем дитячих забав Елен і Хіндлі. Ще залишилися у ямці релікти дитя­чого "скарбу" - черепашка. В уяві Дін постає образ Хіндлі як ще не зіпсованої дитини. Теперішній Хіндлі - жорстокий "чорний ха­рактер". Асоціативна ретроспекція "утеплила" образ, який став не таким уже й одновимірним.

Глибшому проникненню у сутність таких персонажів, як Кетрін та Едгар Лінтон, сприяє аналіз їхніх малярських портретів, що до­повнюється аурою асоціативних ретроспекцій. Асоціативні згад­ки, викликані у Хіткліфа подібністю очей Гертона й Кеті, надто бентежні, болючі й нестерпні. їх можна було б передати влучним образом А.Міцкевича - "hydra pamiatek". Це спомини, що жалять, як дотики отруйних щупальців гідри. Адже Кеті - дочка коханої Хіткліфа, але від чоловіка-суперника. Гертон - племінник Кетрін, однак син ворога. Тому Хіткліф, навіть позбувшись перед своєю смертю жорстокості, проганяє цю пару, щоб її не бачити, намагаю­чись уникнути нестерпних асоціативних ретроспекцій. Асоціатив­на ретроспекція - засіб глибинного психологічного зображення.

Надзвичайно важливу функцію у структурі "Буреверхів" віді­грає вмонтований у ретроспективний текст Елен Дін дискурс спо­віді. Сповідь може мати елементи і хронологічної ретроспекції, й асоціативної, але в цілому є формою проникнення у внутрішній простір людини - в онтологію її душі. Приходять "до сповіді" герої роману, як це буває у житті, у важкі, кризові ситуації. Якщо вжити термін готичної поетики, то це кульмінаційні, межові моменти пси­хологічної напруги - suspense. Так званий всезнаючий наратор має більші можливості у психологічному зображенні внутрішнього буття героїв, хоч ця його можливість штучна. Наратор, заангажо-ваний у романне дійство, послуговується екстравертним прийо­мом - фіксацією спостережених зовнішніх виявом емоцій (мова, міміка обличчя, рух, поведінка тощо). У "Буреверхах" ізольована від Елен Дін Ьабелла, ув'язнена у пастці свого чоловіка-нелюда,висловлює свій розпач, розчарування й каяття у письмовій формі

-   у довгій детальній епістулі. Друга її сповідь - усна - виражає по­чуття бранки, якій вдалося втекти з полону. Кетрін приходить до Елен Дін за розрадою тоді, коли вирішила вийти заміж за Едгара Лінтона, кохаючи Хіткліфа. Вона висловлює свою філософію ко­хання: "Він (Хіткліф - Х.П.) ніколи не дізнається, як я його люблю

-   не за те, що він гарний, Неллі, а тому, що він більше Я, ніж я сама. З чого б не були створені душі, - його душа та моя - одне..." [1, с. 87]. I далі: "Неллі, я - то є Хіткліф..." [1, с. 88]. Елен Дін не лише спостерігає конвульсії істерики Кетрін, а й "стенографує" своєю пам'яттю алогічний монолог хворої з затьмареною психікою. Так своєрідно застосовує оповідачка прийом потоку свідомості (точні­ше - підсвідомості). Не кажучи вже про Кеті, вихованку улюбле­ної няні, навіть завжди замкнутий у собі Хіткліф відчув потребу розкрити свою чорну душу перед чесною, розумною людиною, перед все тією ж Елен Дін. Перший раз - аби похизуватись владою над двома маєтками, а вдруге - у передсмертний час, щоб підвес­ти гіркий підсумок над історією зла-помсти й осмислити містичну філософію любові до Кетрін у вимірах вічності. У цьому контексті розкриває він і таємницю "страшної роботи" на кладовищі - дво­разові спроби розкопування могили коханої - і безнастанних пере­слідувань її духом (готичні мотиви).

У "Буреверхах" всебічно розкрито образ оповідача, який у сим­фонічному оркестрі наративу виконує роль першої скрипки. Це образ Елен Дін, своєрідної характерниці зі своїми незалежними поглядами, не простого реєстратора подій, а наратора-персонажа. За походженням селянка, Елен багато читала, і своїм інтелектуаль­ним рівнем дорівнює заможним фермерам, їхнім дружинам і до­чкам, а то й перевершує їх. А головне, ця людина з народу відзна­чається тверезим критичним розумом, хистом до спостереження й аналізу та до влучних оцінок вчинків і характерів свого найближ­чого оточення. Елен бездоганно виконує свої обов'язки старшої довіреної служниці, і її цінують та поважають не тільки за це, а й за чутливе серце, чим здобуває любов своїх вихованок. Позбавлена власного інтимного життя, ця вже немолода жінка живе мрією про особисте щастя тих, хто його заслуговує, наприклад, Гертон і Кеті. Елен - авторитетна особа і, незважаючи на соціальний статус слу­ги, викликає довіру майже усіх у домі. Симпатії Елен Дін на боці представників справедливості й гуманності. Щоправда, втягнена у хитросплетіння стосунків між хазяїнами двох домів, вона змуше­на інколи балансувати між добром і злом. Особиста прихильність Елен визначається ступенем порядності героїв її розповіді. Так, вона співчуває скривдженому юному Хіткліфові й рішуче засуджує його пізніше лиходійство. Елен організовує зі слуг збройну відсіч ув'язненій Хіткліфом Кеті (дочці Кетрін) й наказує не зупинятись навіть перед вбивством деспота. Але пізніше виявляє зворушливу турботу про голодуючого перед смертю цього ж трагічного героя. Намагалася вона законно відстоювати і права обманутого Едгара Лінтона, незмінної її симпатії як справедливого хазяїна.

Разом з тим письменниця не ідеалізує образу цього з теплотою зображеного позитивного персонажа, примушуючи його каятися у деяких помилках. Елен Дін проявляє надмірну цікавість детекти­ва, шпигуючи, підслуховуючи, читаючи й спалюючи чужі листи. Так, вона підібрала ключ до шухляди-схованки інтимної корес­понденції юних Кеті й Лінтона, шантажує нею дівчину, кидає лис­ти у вогонь, незважаючи на благання й ридання адресатки. Це вже непошанування інтимних почуттів, нехай і наївних, але безмежно щирих, і прав людської особистості. Вчинок Елен у даному випад­ку можна пояснити не лише догодою хазяїнові, котрий категорич­но заборонив будь-який зв'язок між своїм домом у Долині Дроздів та оселею на Буреверхах, а й заздрістю на рівні підсвідомості тієї жінки, яка сама ніколи не зазнала радощів і мук кохання.

Несправедливо, на наш погляд, охарактеризувала Елен Дін служницю на Буреверхах Зілу як людину недобру й нерозумну. I тут цей погляд коригує point of view Локвуда. Адже Зіла була єди­ною людиною у домі, яка поспівчувала зацькованому псами гос­теві й влаштувала йому нічліг самовільно у засекреченій кімнаті, всупереч непривітному хазяїнові Хіткліфу.

Наратив роману інспірує ще один жанровий тембр "Буревер-хів", спільний з "Джейн Ейр" Шарлотти Бронте - роман вихован­ня. Проте "Буреверхи" як Bildungsroman теж мають свою оригі­нальну специфіку. Вихованці у романі Емілії Бронте підпадають під прес свідомо супротивних виховавчих сил (зокрема Гертон). Надмірна опіка Елен над Кеті затягується, і вихователька не розу­міє, що шістнадцятирічна дівчина "стає на порі", що її пробуджені інстинкти лібідо спричиняють непослух улюбленій няні.

Роман "Буреверхи" - це своєрідний літопис (чи хроніка) очевид­ців. Наратори неначе виконують роль свідків та обвинувачів на ве­ликому затяжному судовому процесі над злотворцем Хіткліфом. Змальовані істотні події з біографії лиходія на просторому соціаль­но-психологічному тлі. Малюнок засвідчує розмах реалістичного пера авторки. Однак чи тільки реалістичним пером описана ця надзвичайна історія? Звернімо увагу на таку деталь: герої читають чи декламують старовинні балади, естетично смакуючи ними. Лю­бовна історія Хіткліфа і Кетрін за своїм потенціалом, по-суті, ба­ладна. Баладне забарвлення твору Емілії Бронте відзначає Нортроп Фрай (Northrop Frye). Це, на його думку, не типовий роман (novel, бо є ще й romance - химерний роман), а й споріднений з tale і ballad: "The conventions of Wuthering Heights are linked rather with the tale and the ballad" [5, s. 304]. Балада як жанр демонструє екзистенційну колізію, за якої вихід - у безвихідь. Пружина цього фольклорного за походженням жанру, перенесена в літературу, зокрема у роман, зберігаючи енергію архетипу, може розгорнутися і на реалістич­ному тлі, адже незвичайні події та обставини не лише романтичні. Концепція синтезу різноманітних наративних форм у структурі системи, реалізована у "Буреверхах", була новаторською.

 

Література

1.Бронте Е. Грозовий Перевал: Роман / Пер з англ. Д.О.Радієнко; передмова і примітки О.Т.Бандровської. - Харків: Фоліо, 2006. -319 с.

2.Ильин И.П. Наратология // Современное зарубежное литера­туроведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник. Москва: Интрада - ИНИ-

ОН, 1999. - С. 68-72.

3.Копистянська Н. Виды и функции ретроспекции в романе XX века // Literaria Humanitas - 1996. IV: Roman Jakobson. - S. 441-450.

4.Легкий М. Форми художнього викладу в малій прозі Гвана Фран­ка. - Львів: Львівське відділення институту літератури ім. Т.Г.Шевченка

НАН України, 1999. - 160 с.

Frye N. Anatomy of Criticism (Four essays). - New Jersey: University Press, 1990. - 383 p.Поліщук Я. О.

 

РЕВІЗІЇ МИНУЛОГО В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

У статті розглядаються моделі та функціїреінтерпрета-ції совєтської історії в сучасній українській літературі. Аналі­зуються актуальні твори Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Тараса Прохаська, Василя Кожелянка, Марії Матіос та ін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16