М І Гнатюк - Наукові записки - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

У словнику новотворів П. Тичини, як зауважує укладач, „ви­бірково [виділено нами. - Г. В.] подаються також найбільш виразні прикладкові й тавтологічні сполуки типу: вітер-перегонець, весна-провесна, гора-висота, гарячий-гарячіший, блиском-громом тощо, оскільки їх можна розглядати, подібно до складних слів, як само­стійні цілісні лексеми" [3, с. 196]. Номінації такого самого типу засвідчені й у словнику новотворів М. Рильського: вогненосець-Прометей, гасло-голос, працелюб-деревоклюй.

Знаходимо у реєстрі словників, окрім АЛН, і фольклоризми, напр.: зелен-май, зелен-сад [2, с. 117], світ-весна [4, с. 253]. Такі номінації, звісно, не належать до власне неологічної лексики.

У реєстрі словника новотворів М.Рильського представлено ав­торські варіанти неолексем, як-от: зоревінчаний зореувінчаний, незцінний неоцінний, нерозмежений нерозмежний. Поява таких корелятивних пар інновацій пояснюється передусім причинами версифікаційного характеру.

Авторські варіанти узуальних слів наявні й у поетичному лексиконі П. Тичини, напр.: беззаконець - беззаконник, блакит-нявий блакитнястий, взеленений узеленений, вщебетати -ущебетати.

Деякі АЛН поети вживали неодноразово. Так, П. Тичина, тусаму інновацію кілька разів використовував у контексті одно­го твору (наприклад, свіжо-тьмяно-юний [2, с. 149]). Утім, час­то АЛН уживаються в різних текстах: вкрючитись, вперехитку, гнівобровий, дзвінкоблакитний, квітний та ін. Найчастотнішими щодо вживання виявилися інновації: юнка - вживалось автором 6 разів, червоно, цвіть, бризь по 5 разів, підгінчий4, гон, додолі, верховіти, зчеркнути - по 3 рази.

М. Рильський також прагнув перевірити „життєздатність" новоствореного слова. У зв'язку з цим спостерігається така час­тотність уживання новотворів: а) 20 АЛН уживається двічі: біло-одежний, буйнокрилий, громокрилий, другування, духотворений, злотолитий,, наокружний, нерозмежний, окучерявлений, однома-ніть, орожевлювати, прозороводий, п'ятипромінний, розкриле-ний, розкрилювати, розкрилюватися, розкриляти, срібносльозий, хижоокий, широколетий (підкреслені АЛН зафіксовані в СУМі [5]); б) тричі вживаються номінації погрозний, стобратній, ясно-водий. Наведені факти свідчать про порушення характерного для оказіональних слів принципу функціональної одноразовості, що, на наш погляд, є одним із чинників, які певною мірою стимулюють узуалізацію новотворів втрату ними ознак оказіональної одиниці й набуття статусу одиниці лексичного складу мови.

Отже, аналізовані словники характеризуються однаковими принципами лексикографічного опису АЛН. Утім, ці джерела мають і деякі відмінні ознаки. Передусім привертає увагу різний кількісний склад лексикографованого матеріалу. Пояснюється це тим, що до реєстру словника М .Рильського були внесені новотво­ри, зафіксовані в опублікованих поетичних творах, тоді як у про­цесі укладання словника новотворів П. Тичини бралися до уваги, окрім опублікованих поезій, ще й прозові тексти, в тім числі й ру­кописні.

Після виходу останнього академічного видання творів П. Ти­чини (К.: Наукова думка, 1983 - 1986 рр.) перед лексикографами відкривається перспектива створення словника, в якому з ура­хуванням теоретичних і практичних надбань світової авторської лексикографії в повному обсязі буде описано лексичне багатство творчості поета, зокрема, - на науковій основі буде представлено корпус його індивідуально-авторських інновацій.Показовим є те, що словникові статті аналізованих лексико­графічних праць ілюструють характерні для обох авторів факти ідіостилю:

1 У реєстрі словника новотворів відсутнє.


1) за даними словника новотворів П. Тичини можна зробити ви­сновок, що поет загалом вдало експериментував у галузі творення оригінальних складених номінацій шляхом редуплікації основ: щедро-щедротно, глибинно-глибоченний, гарячий-гарячіший, тум-туман, дим-димок, тіль-тіль, тьми-тем. Крім того, П. Тичина ство­рював оказіональні префіксальні дієслова за аналогією до узуаль­них (напр.: закружляти (узуальне) розкружляти1), заповнюючи таким чином наявну лексичну нішу в словниковому складі мови;

2) у словнику АЛН П. Тичини, окрім власне індивідуально-авторських інновацій, подаються авторські варіанти узуальних лексем, як-от: беззаконець - беззаконник, блакитнявий блакит-нястий [2, с. 96, 134];

3) окремі АЛН М. Рильського ілюструють явище інтертексту-альних зв'язків з поетичними творами інших авторів. Відомо, що поет у 20-30-і роки разом із М. Зеровим, Юрієм Кленом, П. Фили-повичем та М. Драй-Хмарою належав до літературного угрупован­ня київських неокласиків. Не випадковим, очевидно, є той факт, що зафіксований у словнику новотворів М. Рильського оказіональний іменник праосінь (засвідчений у перекладі поезії А. Міцкевича [4, с. 247]), зустрічається й у поетичних лексиконах інших неокласи­ків - М. Зерова та Юрія Клена, пор.: Я знаю в праосені пору / Таку коротку і ясну (ЮК: 397); Як ніжна праосінь ти йдеш моїми сна­ми... (МЗ 2: 80 #~1922) [1, с.360]. У таких випадках закономірно постає проблема встановлення авторства (точніше - „першоавтор-ства") новотвору, яка потребує спеціального дослідження із залу­ченням, зокрема, фактів з історії літератури.

як засвідчують матеріали аналізованого словника, особли­во активно М. Рильський експериментував із певними кореневи­ми морфемами й основами композитів та юкстапозитів у процесі створення оказіональних номінацій. Так, частотними виявилися такі твірні основи (див. таблицю 2, у якій твірні (основи) розмі­щено за спаданням індексу частотності, при цьому до таблиці вне­сено лише деякі новотвори з індексом частотності 3).
Найчастотнішими в поетичному лексиконі М. Рильського ви­явились представлені в АЛН кореневі морфеми (основи) крил- / розкрил-, ясн-, вод-, біл(о)-, ст(о)-, радісно- /радість, рожев(л)-, злот- / золот-, ок-, гром(о)-, хмар-, сніж- та ін. Такий розподіл частотності словотвірних формантів відповідної семантики (ко-льористичної, фонаційної, локальної, емотивної, антропоморфної тощо) не випадковий. Отримані в процесі статистичного аналізу результати в подальшому уможливлюють визначення кола тих фрагментів об'єктивної дійсності, які були особливо актуальними для поета, характеризували специфіку його світобачення і світо­відчуття, відігравали визначальну роль у створенні власної мовно-поетичної картини світу.


Матеріали словника новотворів П. Тичини також дають підстави для виявлення в процесі частотного аналізу найуживаніших авто­ром кореневих морфем (при цьому враховується й частотність ужи­вання поетом того самого АЛН). Результати аналізу представлені в таблиці 3 (новотвори розташовано за спаданням частотності).

Так, у поетичному лексиконі П. Тичини засвідчено найбільше АЛН з кореневими морфемами зелен-, золот-/злот-, сонц-/сон(ечк)-, квіт-/ цвіт-, крил(л)-, вогн- /огн-, дзвін(к)-/дзвон-, червон-, прозор-,повн-, чорн-, ясн-. Особлива увага поета до цих морфем частково пояснюється ідейно-естетичними засадами літературної творчості П. Тичини, зокрема, прагненням опоетизувати сучасний поетові спосіб суспільного життя („Щобмати волю вогневицьку вдивляй­ся поглядом своїм у Партію ти більшовицьку..." ); романтику рево­люції („Не гніти, проклятий! Правда встане вогневида!"; „Прапор мій це ж повнокрів'я червонорозцвівся"); непримиренне став­лення до визискувачів („Скільки тих було імперій, скільки царств і ненажерій, що гнітили простий люд!"); ненависть до поневолюва­чів рідного краю, трепетну любов до природи та ін.

Результати частотного аналізу, здійсненого за матеріалами словників новотворів П. Тичини й М. Рильського, уможливлюють проведення подальших поглиблених досліджень, спрямованих на з'ясуванння головних мотивів оказіональної номінації у творчості поетів, виявлення специфіки оказіональної номінації кожного ав­тора тощо.

Аналіз матеріалів зазначених словників дає також конкретні факти для виявлення й деяких недоліків цих лексикографічних джерел, а саме:

До загального реєстру словника новотворів М. Рильського не внесено таких інновацій (незважаючи на те, що вони представлені в ілюстраціях до інших новотворів): дивовижно-сміло (фіксуєть­ся в ілюстрації на с. 240), безсмертити (зафіксовано на с. 258), чорно-кривавий (на с. 257), злотолиций (на с. 254), многотрудний (на с. 248), свобода-дівчина (на с. 253).

До реєстру словника новотворів П. Тичини не внесені АЛН беззаконець (в ілюстрації до новотвору багряноводний на с. 96 за­значений АЛН фігурує в контексті); сонцесяйний (АЛН наявний в ілюстрації до новотворів взеленений, узеленений [2, с. 101]); крім того, окремими реєстровими словами не представлені АЛН бла-китнясте (струміння), безтрепетний (маяк), вщасливити, золо-чин, мріння, мрітне (вітрило), цвірчіння, розкружляти, розстре-лення та ін. (незважаючи на те, що ці АЛН включені в контексти ілюстрацій до інших новотворів).

В обох словниках деякі заголовні слова подаються не в тради­ційно виділюваній початковій формі, напр.: береги-панчохи, заго-їни, заокеанці, поточки-дзюркоточки, стріли-блиски [2, с. 97, 98,114, 115, 142, 153]; хмари-білотканки [4, с. 257]; введення таких словоформ вимагає відповідних лінгвістичних коментарів.

Невиправдано великим є контекстуальне оточення деяких АЛН, для з'ясування значення яких достатнім був би й мінімальний кон­текст: многоокий, мудровивчений та ін. [4]; вогнесилий, дзюрчати-сплакувати та ін. [2].

У багатьох працях довідкового характеру, як зауважують фа­хівці, типовим лексикографічним недоліком є неекономне вико­ристання словникового простору. У зв'язку з цим в аналізованих словниках недоцільним є дублювання ілюстративного матеріалу у випадках, коли в тому самому контексті наявні два новотвори (див., напр., статті мандрівно і радісно-рожевий [4, с. 239, 249]). Зазначений недолік наявний і в словнику новотворів П. Тичини: так, по 4 рази повторюються ті самі контексти (див., напр., ілю­стративний матеріал до інновацій почубчено, прозорити, музико-зливний;) по 2 рази повторюються контексти до інновацій лозно-очеретно, наметно та ін.

В окремих випадках паспортизація ілюстративного матеріалу здійснюється не за збіркою поезій (як це виконано щодо переваж­ної більшості АЛН), а за періодичним виданням (див.: взеленений, узеленений [2, с. 101]).

У деяких випадках наявні технічні недоліки, зокрема, відсут­ність графічного виділення новотвору (курсивом) в цитованому контексті - див. статті невинно-білий, яснострунний та ін. [4, с.

242, 259].

До реєстру новотворів доцільно було б включити множинні форми онімів на зразок герінги, геббельси, ужиті в ілюстративному матеріалі до інновації увоювати [2, с. 160].

1. Незважаючи на перераховані недоліки, лексикографічні дослі­дження Г. М. Колесника засвідчили, що на початку 70-х років ХХ ст. в українській письменницькій (авторській) лексикографії з'явився особливий різновид словників мови письменника - словник індивідуально-авторських новотворів. Аналізовані джерела проде­монстрували перспективність розвитку індивідуально-авторської неографії як окремого напрямку українського словникарства.Вокальчук Г. М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття // Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / За ред. А. П. Грищен­ка: Монографія. - Рівне, 2004. - С. 94 - 524.

2. „З'являються нові слова у мові" / Упор. Г. М. Колесник // Ти­чина П. Квітни, мово наша рідна! - К.,1971. - С.95 - 171 [Словник авторських неологізмів П. Тичини. - Г. В.]

3. Колесник Г. М. "З'являються нові слова у мові" // Тичина П. Квітни, мово наша рідна! - К.,1971. - С.196 - 200.

4. „Нове життя нового прагне слова" // Рильський М. Як парость виноградної лози / Упор. Г. М. Колесник Відп. ред. І. К. Білодід. - К.: Наук. думка, 1973. - С. 227 - 260 [Словник авторських неологізмів М. Рильського. - Г. В.].

Словник української мови: У 11 т. - К.: Наукова думка, 1973 -1982.УДК 8Г373.43

Гаврилюк Н. В.

 

СУФІКСАЛЬНІ ІМЕННИКИ-НОВОТВОРИ НЕОКЛАСИКІВ У КОНТЕКСТІ ПОЕТИЧНОГО МОВЛЕННЯ 20-30-Х РОКІВ ХХ СТ.

 

Аналізуються словотвірні особливості оказіональних іменників київських неокласиків (М. Рильського, М. Зерова, Ю. Клена, М. Драй-Хмари, П. Филиповича), утворених суфік­сальним способом, у зіставленні з новотворами інших україн­ських поетів 20—30-х років ХХ ст.

 

Word-formation features of occasional nouns of neoclassics (M.Rylsky, M.Zerov, Y.Klen, M.Draj-Hmara, P.Fillipovich), formed by suffixal way, in comparison to new growths of other Ukrainian poets 20—30-х years XX century are analysed.

 

В останні десятиріччя поглиблену увагу мовознавців викли­кають індивідуально-авторські новотвори, які аналізуються в багатьох аспектах: словотвірному, лексико-семантичному, праг­матичному, лексикографічному та ін. Усебічне вивчення індивіду­ально-авторського словотвору дозволить визначити продуктивні та специфічні способи творення нових слів, з'ясувати причини ви­никнення й закономірності їх функціонування у тексті, - з одного боку, та виявити особливості стилю поетів, - з іншого.

Не позбавлений авторських новотворів і поетичний словник київських неокласиків. Проте словотворча практика цих поетів довгий час залишалась поза увагою лінгвістів. І лише наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. активізувалась робота у цьому напрямку. Частково оказіональні слова неокласиків розглядались у працях Г. Вокальчук [1; 2], Л. Зіневич [4], А. Калєтнік [5] та ін.

Неокласики (М. Зеров (МЗ), М. Рильський (МР), Ю. Клен (ЮК), М. Драй-Хмара (ДХ), П. Филипович (ПФ)) були учасниками склад­ного літературного процесу, котрий відзначався розмаїттям світо­глядних систем та стильових течій і напрямків, представники яких

 

© Гаврилюк Н.В., 2008мали власні погляди на розвиток української поезії, її художньо-виражальних засобів, зокрема - на місце і роль у ній авторських лексичних новотворів. Виявлення спільних і відмінних ознак у творенні індивідуально-авторських слів неокласиками та іншими поетами 20-30-х років ХХ ст. є метою пропонованої статті.

Суфіксація - один із найпродуктивніших способів творення іме­нників у поетичному словнику неокласиків. Аналіз значного маси­ву суфіксальних новотворів-іменників (близько 120 одиниць) здій­снюється на основі спільності загального словотвірного значення: "носій ознаки"; "абстрагована ознака"; "опредметнена дія".

Більшість іменників із загальним словотвірним значенням "но­сій ознаки" є назвами осіб (НО) чоловічої і жіночої статі, а також персонімами зі значенням збірності. Найрепрезентативнішими є маскулінні назви, які утворювались від дієслівних, іменникових та прикметникових основ.

Віддієслівним дериватам властиве значення особи як виконавця дії, названої мотивуючим дієсловом, або ж особи як носія процесу­альної ознаки, яка характеризує поведінку, переконання людини.

У поетичному лексиконі неокласиків широко використовують­ся НО, утворені від дієслівних основ за допомогою суфікса -ник (та його варіанта -льник): спорудник (МЗ) спорудити, лікувальник (МЗ) лікувати, віщувальник (МЗ) віщувати, звістовник (жін. відповідник звістовниця) (МЗ) звістити, привітальник (МЗ)привітати, покривдник (МЗ) покривдити, постувальник (МЗ)постувати. Словотвірний тип "Д + -ник" є також одним із найпро­дуктивніших у поетичному мовленні 20-30-х років ХХ ст.: заслан-ник (В. Гадзінський), кличник (М. Доленґо) та ін. [2, 13].

Усі віддієслівні деривати з суфіксом -ник, засвідчені в поетич­ному лексиконі неокласиків, належать М. Зерову. Новотвори від­значаються книжним забарвленням, якого набувають у контексті, де зображаються античні часи чи княжа доба (щоправда, в осно­вному це - перекладні тексти). Авторські НО з таким відтінком порівняно рідко вживаються у поетичному мовленні пореволю-ційних десятиліть, пор. у М. Зерова: "... а ви, брати мої, / Литва і Русь, ви, що з'єднали стяги / На спільного покривдника свого, / На ворога мого і супостата..." та Наталі Забілої: "Уперто й похмуро до князівських брам / посунули помстники...".Частіше новотвори з суфіксом -ник зустрічаються у політич­но заанґажованих текстах, у яких вчуваються настанови партії більшовиків на пафосне оспівування комуністичного ладу та за­судження і несприйняття всього "чужого", "буржуазного": "Ми не варвари, не гуни; / ми - окличники комуни!" (О. Ведміцький), "У Англії завше блукають двотінники, / коли обанкрутився вождь там чи сват. / На зміну готові нові перемінники, / в прем'єри готовий новий "демократ"" (М.Михаєвич).

Решта віддієслівних НО представлені у словнику неокласиків одиничними дериватами, утвореними за допомогою таких афіксів: -ч: почитувач (МЗ) почитувати; -тель: згубитель (МР) згубити; -чик: перекладчик (МЗ) перекладати; -к-о: лайко (ЮК) лая­ти. Мало- й непродуктивними є ці словотвірні форманти й у сло­вотворчості інших поетів аналізованого періоду: рухач (В. Еллан-Блакитний), пручатель (В. Поліщук).

З-поміж відіменникових НО продуктивністю відзначаються лише деривати з суфіксом -ник. Вони утворюють різнорідну щодо семантики групу: НО за родом діяльності, названої твірною осно­вою: комедник (у значенні "актор, який грає у комедіях") (МР)комедія, "сазанятник" (у значенні "рибалка, який ловить сазанів") (МР) сазан; НО за соціальним становищем: курінник ("особа, яка належить до нижчих прошарків суспільства; небагата люди­на") (ПФ) курінь, берладник ("особа, наділена владою") (ЮК) — берло "символ влади" [СУМ, т. І, с. 162]; НО за характерологіч­ною ознакою, поведінкою: зграйник (ЮК) зграя "група людей, які займаються ганебною діяльністю" [СУМ, т. ІІІ, с. 523]. Під час творення слів "сазанятник", берладник відбувається процес наро­щування твірних основ: сазан + -ат- + -ник сазанятник; берл- + -ад- + -ник берладник.

Менш продуктивними у процесі творення інновацій є слово­твірні типи дериватів із суфіксами -ар: вістяр (ПФ) вість, весняр (ДХ) весна та -к-о: бородько (ЮК) борода.

Одиничні інновації утворено за допомогою суфіксів іншомов­ного походження: -ор: деструктор (МР) деструкція; -іт: яковіт (МЗ) Яків.

Інновація деструктор позначає особу за її поглядами, переконан­нями. Ідея деструкції традицій, вічних цінностей заради конструкціїнової, ні на що не схожої, культури була однією з провідних у твор­чості футуристів: "Ми структуєм стецтво, / стецтво! / Деструктуєм / ми / мистецтво!" (Е. Стріха). Іменник деструктор є іронічною наз­вою прихильників цієї ідеї. Водночас у лексиконі самих футуристів новотвір не виявлений. Інновація деструктор є своєрідним свідчен­ням про неправомірність "закидів вульгарної критики (Б. Ковален­ка, Д. Загула, Я. Савченка та ін.) у нібито відстороненості неокла­сиків від дійсності" [6, 502], які насправді прагнули не руйнувати, а розбудовувати національну культуру, розуміючи нетлінність ві­чних цінностей, що й знайшло своє вираження у поетичних рядках М. Рильського: "Вже й черемха розпускається - / Хоч банальна, а така, / Що безсило опускається / І в деструктора рука".

Новотвір яковіт, який позначає особу за її належністю до пев­ного політичного об'єднання, ймовірно, близький за семантикою до узуальної лексеми якобінець. Слова мотивуються іменами, які мають неоднакове фонетичне вираження у різних мовах: Яків і Якоб [1, 50].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16