М І Гнатюк - Наукові записки - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

З колосочка жита мисочка, А із снопочка жита бочка [10].

Побажальна формула є своєрідною реалізацією вербальної ма­гії, заснованій на зв'язку слів і речей [11]. Антропоморфізована ж Божа присутність на господарському полі стверджує реалістичний вимір ідеальних бажань:Chodzi Pan Jezus po waszym gumieniu, stawia wam, Stawia wam pszeniczke czterema rzqdami, stawia wam [12].

Топографія продукуючої діяльності просторується і на інші ло-куси - подвір'я, сад, тобто на родинну землю. Родинна земля стає рідною, набуває сакрального значення, ототожнюється з матір'ю-годувальницею. Архетипний потяг до родинної землі породжує почуття власності, потребу у її збереженні і передачі нащадкам роду. У межах спільноти і нації усвідомлення власної землі роз­ширюється до національної території, а потреба її збереження і захисту ідентифікується із категорією патріотизму. Англійський соціолог Е. Сміт до найголовніших складових самоідентичності кожної особистості відносить у першу чергу категорії роду і про­стору, тобто території [див. 13], яка гарантує свободу власного буття кожного члена відповідної структури суспільства.

Ідея патріотизму присутня у колядках різної типології і в укра­їнців, і в поляків: від космогонічних аж до актуалізованих текстів. Особливо прозоро звучить мотив свободи і визволення рідної зем­лі у текстах, що утворились під час визвольних рухів. У релігійно-християнських текстах прагматичного спрямування патріотизм пов'язується із медіальною місією Ісуса Христа і Богородиці

Ой, зглянься, Ісусе, з високого неба: Віддай нашу Україну бо нам її треба [14].

Геополітичні та внутрішньоісторичні обставини поглиблю­ють демократичні прагнення народів. Загострені рефлексії волі, рівності, втрати Вітчизни наповнили тексти колядок "Ново рада стала", "Сумна вечеря 46-гороку", "Koleda robotnicza", "Koleda Lubelska", варіанти тексту "Wsrodnocnej ciszy glos siq rozchodzi".

... NiebieskiPanie,

niech nam Polska z martwych wstanie, dajze to, Jezu! [15].

З ідеєю патріотизму поєднується історично обумовлене праг­нення волі - способу повноцінного буття народу. Ошляхетнене по­няття волі як гаранту повноцінного життя присутнє у фольклорних трансформаціях і новотекстах, складених січовими стрільцями, воїнами-партизанами, членами УПА, репресованими, і відповіднопольськими спільнотами - партизанами, інтернованими, членами солідарності. Ідеї їхньої боротьби перетворились у духовний по­тенціал, смислом якого є ще визначений К.Г. Юнгом архетип Ве­ликої Матері - Рідної Землі.

Зміст благородності охоплює і моральні якості: любовні почут­тя, повагу, чесноти, пошанування. Любов є життєвою фазою, у якій кожен індивід реалізує свою приховану прокреакційну енергію. Мексиканський літературознавець О. Пас вважає любов, еротику, сексуальність проявами життя. Любов він відносить до стану душі, еротику - до етичної сфери [див. 16]. Втілена у колядкових тек­стах любов має еротично-ритуальне спрямування, потенційне ві­талістичною континуальністю. Найчастіше еротичні парубочі по-бажання-прагнення пари передані формулами: "ой батеньку мій, ожени мене", або діалогом: "куди ідеш, мій синоньку? // За гороньку по дівоньку". Відповідні дівочі - реалізовані текстами з мотивом "яблука", "вина", а також польськими "дунаюваннями". У рамках традиційної народної моралі передані ситуації взаємин парубка і дівчини регіональними текстами: "не беріть мене з чистого поля, / а беріть мене в батька за столом". Вагомо, що українські тексти у шлюбній справі переважно містять батьківські звертання-поради. Шанувальне ставлення до своєї родини, дотримування моральних приписів, погоджених із шлюбними традиціями, підносять героїню до ідеалу нареченої. Мотив загадування загадок, що є певною став­кою дівочої долі, зустрічаються лише в українських текстах: "Ой ти, Галю ж моя, Галю,/Щось я тобі сказать маю./Шість загадок загадаю!/ Одгадаєшмоя будеш, / не вгадаєш чужа будеш." Від­гадування загадки тут є своєрідним способом випробування діво­чого розуму і мудрості у вирішенні шлюбного питання.

Втілені у текстах дошлюбна цнотливість, шанування батьків, дівочий розум і мудрість, еротичний потяг: "Ганнусю, душко, чи дашяблушко?//А я, миленький, тобі вже даю/бо для тебе весь час тримаю", — представляють колядковий образ взірцевої "дівчини на виданні", яка відрізняється від аналогічного образу, репрезен­тованого польськими реґіональними текстами. Колядкові мотиви "вина", "яблука", а також "дунаювання" реалізують любовно-еротичний ритуал, смислом якого є ідеалізація протилежної статі: "Kasiu kochana, z tysiuncas wybrana". В поширеній композиційнійформі градації об'єкт любові у співвідношенні з іншими - най­частіше членами родини - набуває особливого значення і ваги. Латентна віталістична еротика, спрямована на обраницю/обранця вважається більшою силою від родинних почуттів і прагнень:

Jasieneczko duszko, wez se jabluszko czyrwone, Nikomu nie dam, tylko dla ciebie mam na Gody... [17].

У подібних текстах любов приймає форму словесної гри, у цен­трі якої завжди двоє, - хлопець і дівчина. Інші члени родини є лише фоном для підсилення почуттів. То ж у польських текстах маємо ідеал почуттів, а не ідеал особи, тобто нареченої. Як стверджує О. Пас: "Любов для Заходу завжди є вибуховою силою" і займає чи не головне місце в житті у сфері почуттів [див.18].

Втілені у колядкових текстах чоловічі почуття об'єктивують об­раз обраниці у найвищих якостях, суголосних лицарському куль­ту Прекрасної Дами, естетичний ідеал якої найперше приваблює вишуканістю одягу і поведінки. Вбрання у польських колядках окреслює лицарське сприйняття самодостатності дівочого образу. Одяг у колядках переважно представлений в "одяганковий" спо­сіб - перелічуванням кожної деталі, що складає певну "колекцію" (Е. Бартміньскі) дівочого гардеробу [див.19]. На думку Я. Тазбіра, найшвидше серед простолюду поширювався шляхетський стиль вбрання. Сама поява таких текстів апріорно могла бути наслід­ком поширення. Представлення дівчини через вишукану колекцію одягу сприяє ідеалізації її особи, спонукає до належної оцінки з боку протилежної статі та лицарського ставлення до неї, навертає до думки про особисту самодостатність.

Через естетизацію дівочого одягу передані парубочі бажан­ня ідеальної пари і в українських текстах. Проте в них відсутня деталізація вбрання, а подана сукупність із значенням загальної цінності, що окреслюється золотисто-оксамитовою барвою: "тая дівка — багатирка / в будень ходить в сріблі-злоті / в свято хо­дить в оксамиті". Співмірна із часом свята золотисто-оксамитова метафорика одягу естетизує майбутній ідеал, витонченість пару­бочих смаків, оскільки його прагнення ідентифікуються з красою. Тотожність із багатством є своєрідним компромісом із старшим поколінням - батьком чи матір'ю, - до чиєї думки належало до­слухатись. (Хоч і традиційні погляди на шлюб не визначаються однорідністю.) Висловлені у такий спосіб прагнення вишуканої краси підносить розумову та естетичну досконалість представни­ків протилежної статі.

На відміну від українських текстів, в яких підноситься образ нареченої, в польських - ідеалізуються любовно-еротичні ритуа­ли і вишуканість обраниці. Прокреаційна ж віталістична енергія спрямована на продовження роду у шлюбі як суспільно впорядко­ваній формі його здійснення.

Порівняльна інтерпретація колядкових текстів українців Рів­ненщини і поляків Люблінщини не ідентифікує етнічну духовність народів даних реґіонів, а доводить її рівновартісне співіснування в одному культурному явищі, чим констатує її діалогічність. Коляд­кове поле обох реґіонів - Рівненського і Люблінського - вміщує духовний потенціал, співмірний із благородністю/шляхетністю, що проявляється:

-   в містифікації словесного добробуту, що ґрунтується на зем­леробстві;

-   в ідеалізації працелюбності;

-   у взаємному міжособистісному та міжспільнотному толеру­ванні;

-   у вивищенні патріотичних почуттів;

-   в обов'язку оборони власної території;

-   в ідеалізації любові та потребі її узаконення шлюбом.

Типологічні аналогії ніколи не бувають випадковими, вони ви­значаються самим життям, зумовлені історичними, геополітични-ми, етнопсихологічними факторами, спонукають до усвідомлення самовартості кожного етносу у міжнаціональному вимірі загаль­нолюдського.

 

Література

1. Згадана програма аргуменована авторкою у власному дослі­дженні // Див. Хмель В. Космологічна семантика колядкового тексту (на матеріалах різдвяного фольклору Рівненщини і Люблінщини). На правах рукопису. - Київ: 2000. - 189 с.

2. Див. Tazbir J - Kultura shlachecka w Polsce. - Warszawa: Wiedza powszechna, 1983.Словник української мови. В 11 т. - К.: Наукова думка, 1970. -Т. 1. - С. 193.

3. Див.І-Iessen D. Stypula R. Wielki slownik polsko-rosyjski: W 2t. -T. 1. - Warszawa: Wiedza powszechna, 1996. - S. 415.

4. Записано від Котяш Уляни Гнатівни в с. Залужжя Дубровицько-го району на Рівненщині.

5. Koledy Polskie. - Warszawa, 1991. - S. 29.

6. Див. Федоров Н. Сочинения. - М.: Мысль, 1982. - С. 189.

7. Андрієвський В. Звичаї й обряди українського народу.- Краків: Українське видавництво, 1941. - С. 46.

8. Липа Ю. Призначення України. - Нью-Йорк: Говерля, 1953. -

С. 182.

10.Записано від Бікус Галини Василівни в с. Вельбівно Острозь­кого району на Рівненщині.

11.На думку М. Новикової, роль слова у вербальній магії спрямо­вана на активізацію ословленого бажання, тобто "слова-діла" / Нови­кова М. Прасвіт українських замовлянь / Українські замовляння. - К. Дніпро, 1993. - С. 13.

12.Koledowanie na Lubelszczyznie. Pod red. J. Bartminskiego i Cz. Herrnasa. - Wroclaw, 1986. - S. 93. - № 112.

13.Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: Основи, 1994. - С. 13.

14.Колядки та щедрівки Рівненщини. - Рівне, 1993. - С. 7.

15.Koledowanie na Lubelszczyznie. Pod red. J. Bartminskiego i Cz. Hernasa. - Wroclaw, 1986. - S. 294. - № 299.

16.Пас О. Солнечная система // Иностранная литература. - 1997.

 

-   № 7. - С. 225.

17.Koledowanie na Lubelszczyznie. Pod red. J. Bartminskiego i Cz. Herrnasa. - Wroclaw, 1986. - S. 102. - № 118-В.

18.Пас О. Солнечная система // Иностранная литература. - 1997.

-   № 7. - С. 232.

Bartminski J. Kolekcja w structurze tematycznej tekstu ustnego / Tekst w kontekscie. Zbior studiow. Pod. red. T. Dobrzynskiej. - Wroclaw-Warszawa-Krakow: Wydawnictwo PAN, 1990. - S. 160.
Єрмоленко C. Я.

 

"ДО СЛОВЕЧКА, ДО СЛІВ'ЯТКА ПРИТУЛИСЯ, МОЖЕ, ТАК ХОЧ МОВИ РІДНОЇ НАВЧИШСЯ"

 

(Рецензія на монографію: Вокальчук Г.М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / За ред. А.П. Грищенка: Монографія. - Рівне: Перспектива, 2004. - 524 с.)

 

Коли знайомишся зі словником Галини Вокальчук "Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний ас­пект)", ще раз переконуєшся в справедливості твердження, що піз­нання рідної мови - процес безмежний. У словнику зібрано понад шість тисяч індивідуальних новотворів. Розташовані в алфавітно­му порядку, супроводжувані граматичною інформацією і поетич­ним контекстом, ці слова засвідчують, що нові лексичні номінації в поетичній мовотворчості народжуються постійно. Читач упізнає їх, бо вони споріднені із загальновідомими, узуальними словами, а проте відкривають несподіване в поетичному словотворенні, не­звичне в звичному, звичайному.

За науковим терміном "авторський неологізм" постає непросте осмислення понять узуальне слово оказіональне слово потенцій­не слово. Якщо узуальне слово - це загальновживане, зафіксоване в сучасних словниках слово, утворене за законами мовної системи, то оказіональне створюється тільки для певної конкретної ситуації спілкування, а потенційне, - наводить думку дослідників Г. Во-кальчук, - це "лише місце в системі, позиція. Реалізоване не може бути одночасно потенційним" (стор. 19).

© Єрмоленко С.Я., 2008Розрізнення узуальних, оказіональних і потенційних слів ґрун­тується на колективному досвіді, залежить від рівня освіти, чуття мови, сприймання її як живого організму.

Як слушно зауважує Г.М. Вокальчук у вступі до "Короткого словника авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття", "дослідження складу, структури, семантики, функцій неологічної лексики висвітлює складні проблеми загальної теорії слова і сприяє вивченню конкретних питань лексикології, граматики, стилістики".

Лексикографічні джерела в сучасному інформаційному просто­рі посідають чільне місце. Появу такої праці, в якій зібрано автор­ські поетичні новотвори ХХ ст., треба всіляко вітати.

Словник авторських неологізмів репрезентує можливості сло­вотвірної системи української мови, її практичне втілення в інди­відуальному мовомисленні. При цьому варто враховувати специ­фіку поетичного слововживання, в якому відбивається поетична мовна картина світу. Індивідуально-авторські неологізми в мові поезії не можуть претендувати на входження їх у загальномовний словник. Залишаючись оказіональними словами, вони засвідчують свою незвичність, "неологічність" саме на тлі узуальних, загаль­новживаних слів. Серед авторських неологізмів можна помітити утворення з різним ступенем оказіональності, оригінальності, не­звичності. Встановлюючи їєрархію оказіональності неологізмів, очевидно, не варто шукати причин, чому не всі інновації стають загальновживаними: їхня функція, призначення полягає не в тому, щоб стати "надбанням мовного колективу", а в тому, щоб виявити механізми оновлення словотвірних типів, привернути увагу до не­звичного слова, актуалізувати його внутрішню форму й зробити естетично маркованою.

Коли йдеться про ознаки узуальних (власне системних) нео­логізмів та оказіональних слів, авторка наголошує, що останні функціонують "поза лексичною системою мови" (с. 17). Чи не надто категоричне твердження? Адже практично критерієм ви­ступає відсутність слова у сучасних словниках, а повнота будь-якого словника, як відомо, річ умовна. Чимало потенційних слів, що й не сприймаються як неологізми, не потрапляють у словники. Віднесення їх до авторських новотворів потребує додаткових ар­гументів: чому, скажімо, вважати неологізмом правічність, колиє прикметник правічний або зараховувати до неологізмів слово правітчизна, коли до реєстру узуальної лексики належить слово прабатьківщина?

Жива мова - це неперервний процес словотворення, особливо активний у розмовній сфері, сфері невимушеного спілкування. Якщо зважати на те, що розмовний стиль - це основа, на якій вибу­довується вся система функціональних стилів, то в зафіксованих авторських неологізмах, справді, часто простежується розмовне джерело, так само як фольклорне, уснопоетичне.

Поезія активно використовує складні та складені номінації, що заступають поширені описові конструкції. У загальномовних словниках вони, як правило, не фіксуються, а як авторські неоло­гізми становлять актуальну мовознавчу проблему.

Авторка приймає таку гіпотезу: оказіональним словам власти­ва утворюваність (прозора мотивація!!), ненормативність (часткове підтвердження цього - відсутність у словниках), функціональна од-норазовість, номінативна факультативність, індивідуальна належ­ність, словотворча похідність. Складені номінації (юкстапозити) - характерний продуктивний спосіб творення іменників і прикмет­ників, рідше - прислівників, ще рідше - дієслів. Ця системно-мовна ознака характерна й для індивідуально-авторського словотворення.

Особливу увагу дослідниці привертають неосемантизми. Вона слушно посилається на думку В.С. Ващенка про контекстуальну реалізацію певних семантичних варіантів слова, що з'являються як індивідуально-авторські, а потім переходять у факти загально-мовного словника.

Семантичних неологізмів у художній мові значно більше, ніж словотвірних оказіоналізмів, які становлять "закритий" список перелічених слів. Семантичні неологізми - відкритий ряд ново­творів. Але семантичні неологізми потребують і відповідного про­читання, сприймання. А в словнику - відповідного тлумачення. На жаль, про семантичні неологізми небагато можемо дізнатися із словника.

До реєстру Словника внесено графіосемантичні оказіоналізми, а також квазіномінації, коли ціла синтаксична конструкція злива­ється в цілісно оформлене слово.

Створення словника авторських неологізмів української по­езії XX ст. сприяє розвиткові теоретичних досліджень поетичної мови, а також практичним проблемам лінгвостилістичного аналізу художніх текстів. За умов, коли нехудожні стилі української лі­тературної мови XX ст. розвивалися фактично як стилі "переклад­ні", певною мірою вторинні, художній стиль репрезентував мож­ливості творення нових номінацій на ґрунті національно-мовних джерел. Свідченням цього є тексти поезії XX ст., мовна практика митців слова. Навіть тоді, коли поети сповідують відхід від мовно-літературних традицій і проголошують принцип заперечення творчого досвіду попередників, вони послуговуються способами словотворення національної мови. Особливості частиномовного оформлення лексичних неологізмів підтверджують, що неологіза-ція поетичного словника відбувається за законами словотворення української літературної мови.

Словник індивідуальних поетичних неологізмів фактично не вичерпний, так само як не вичерпні семантичні трансформації лексичних одиниць у практиці спілкування, у конкретних слово­вживаннях. А втім, копітка робота Галини Вокальчук мала на меті обмежити певними хронологічними і кількісними рамками масив поетичних неологізмів XX ст. Зібрані нею понад шість тисяч ав­торських новотворів дають змогу простежити загальні тенденції поетичного словотворення в українській літературній мові XX ст. Зокрема, чітко вимальовується словник традиційної поетичної лексики, яка потрапляє в словотвірні поля неологізмів. Це ново­твори, пов'язані з назвами таких природних стихій, як вітер, сон­це, дощ, блискавка, грім, наприклад: вітер-блакить, вітер-брат, вітер-весновій, вітер-віртуоза, вітер-вітровина, вітер-вітрюга, вітер-волокита, вітер-гетьман, вітер-густовій, вітер-дитина, вітер-дудар, вітер-кінь, вітер-лист, вітер-могута, вітер-опанча, вітер-перегонець, вітер-пліткар, вітер-покутник, вітер-похожай, вітер-пустун, вітер-сатана, вітер-сум, вітер-тать, вітрилити, вітровіння, вітроголосий, вітролетний та ін.; дощ-хлющ, до-щенятко, дощизна, дощина, дощина-блискітка, дощисько, дощ-крапотіння, дощ-мочар, дощ-павутиння, дощово, дощовитий, дощик-росичка, дощоросно, дощосіч.

З основами слів сонце, сонячний зафіксовано до 90 поетичних новотворів. На відміну від новотворів із компонентами вітер, дощ,які утворюють із доданими іменниками складну назву, номінації з частиною сонце структурно різноманітніші, пор. сонцевісний, сон-цегін, сонцезвукий, сонцекрилий, сонцепілля і под.

Словотвірна потужність основ таких лексем, як білий, буйний, зелений, золотий, виявляється в складних назвах на зразок біло-квітий, білоодежно, буйнодужий, буйномрійний, буйнохмарно, зе-ленокрилий, зеленошумний, так само зумовлена функціонуванням традиційних, зокрема й фольклорних, поетизмів, частотних у мові української поезії. У створених складних словах автори актуалізу­ють першу або другу основу. Часто обидві основи спричиняються до народження слова, яке потенційно належить до словника по-етизмів. Більший чи менший ступінь незвичності, оригінальнос­ті, а водночас поетичності слова залежить не лише від його вхо­дження в типову словотвірну парадигму традиційних поетизмів, а й від сприймання, оцінки читача. Хоча чинник суб'єктивного сприймання досить суттєвий, проте за наявності кількісного по­казника, а також формування розгалужених словотвірних пара­дигм об'єктивність виокремлення авторських новотворів зростає.

В укладеному словнику простежуємо функціональне наван­таження перших частин складних слів много-, перво-, сто-, все-, а також префіксів роз-, о-. Крім того, що зафіксовані неологізми показові для поетичного жанру, вони несуть на собі відбиток ха­рактерних ідіостилів. Наприклад, стилеві І.Драча властиві імен­ники середнього роду з виразною семантикою збірності на зразок громов'я, хмаров'я: І я спитаю - чом ви мовчите / Коли я вам під­няв таке громов'я / І горе люду, чорне і тверде, / Боров, як борють власне безголов'я?!

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16