М І Гнатюк - Наукові записки - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Заутвореннями вседорога, всеживий, всенаучений, всенезустріч, всенепогасний, всенищівність, всеобрушати, всепам'ятний, всепе-кельний, всепереліт, всеспадний, всечекання, всечулий, всещедрий, ілюстрованими поезією В. Стуса, простежується характерна озна­ка поетового ідіостилю. Хоч подібні слова з першою частиною все трапляються і в інших авторів, проте саме в мовотворчості В. Стуса зафіксовано і кількісну перевагу, і структурну різноманітність цих новотворів, наприклад: ...доля - / Всепам'ятна, всечула, всевидю­ща - нічого не забуде, не простить; Сосна пливе із ночі і росте, / як полохке вітрило всечекання; Ламка і витка всеспадна вседорога.Подібно до складних слів із першим компонентом все- екс-пресеми з компонентом сто- інтенсифікують ознаку, виражену твірною основою. Цю властивість складних слів із компонентом сто активно використовують поети, проте найпоказовіші ново­твори в поезії І. Драча: стоболісний, стоголосіння, стозвукий. На утвореннях із компонентом сто- простежується українська поетична традиція - від 20-х років XX ст. через поезію 40-50-х років, до шістдесятників і пізніше. На жаль, не потрапив до вияв­леної словотвірної парадигми неологізм П. Тичини: "Стоїть сто-розтерзаний Київ і двісті-розіп'ятий я". Життя цього авторського неологізму продовжив Іван Гнатюк, пор. приклад, зафіксований у Словнику епітетів української мови: "Тривожно завмер стороз-терзаний Київ". Можна спостерігати поширення деяких форм у поезії авторів-представників одного покоління, наприклад, наявне в реєстрі новотворів дієслово ословитися - це не лише неологізм І. Драча, а й М. Вінграновського, пор.: Ословсь до мене словом.

Перегуки поетичних поколінь відзначаємо у функціонуванні слів, які мають однакову словотвірну модель, пор. бурхливоморе, осінньовечір. Я хтів би знати - що є життя? / Хто засвітив на небі зорі? / В натхненному бурхливоморі / Сумує людське почуття (М. Семенко); У сутінках століть присів на пень / Осінньовечір - праці вічний пращур.   (А. Таран).

Показові для мови поезії XX ст. новотвори з префіксом о- ви­ступають характерною ознакою індивідуальної мовотворчості М. Семенка: оалеєний, об'інтимівшись, обагнутий, обатмосферити, обганяльність, обілосніжений, оґазечено, оґазонений, огнилювати, оелектричений, оескізнений, оковдрити, олюстрений, осамотити, осамотитися, отеатрений, ошедеврений і под.

Оскільки в поетичній мові слово підпорядковується законам рит­міки звучання, спостерігаємо використання словотвірних варіантів, зумовлених відповідними асоціативними зв'язками слів у тексті. Наприклад, до форми дієприкметника осонцений, зафіксованої в кількох авторів, подано в словнику форму осончений, яку вживає Яр Славутич і яка мотивована відповідним контекстом: Де ж моя осончена Золота Херсонщина? Так само як звукові асоціації з наз­вою Херсонщина викликали появу дієприкметника осончена, автор­ський неологізм М. Вінграновського у гримині з'явився під впли­вом звукової кореляції в далині: знаю: соняшники карі / І карий грім у гримині, Та чемодан у автокарі, / І ти, як свічка, в далині". До речі, можна дискутувати з авторкою словника щодо вихідної форми іменника жіночого роду гримінь. По-перше, за парадигмою імен­ників жіночого роду на -інь мало б бути гримінь (пор. блискотінь), а не гриминь, по-друге, наявне в тексті слово далина підказує іншу модель - гримина, що має зайняти місце реєстрового слова.

А втім, встановлення вихідної форми авторського неологізму -це творчий процес, далеко не однозначний, мотивований багатьма чинниками. Авторські загадки - це загадки мови, її потенційних можливостей.

Укладання словника поетичних неологізмів потребувало різно­бічної підготовки автора - знання текстів, уміння інтерпретувати мініконтексти, з яких виводиться вихідна форма певної частини мови, тощо. Варто відзначити й важливість інформації (щоправда, така інформація подається зрідка) про співвідносність зафіксовано­го неологізму із загальнолітературною чи фольклорною формою.

Як видається, слово стороність у Драчевому слововживанні Двадцятеро лине в гості / Із рідної стороності є фольклорним утворенням. Словотвірний потенціал української мови активно використовуються в народній пісні, де маємо чимало характерних суфіксальних варіантів слів. Інтерпретовані як авторські новотво­ри, деякі слова все-таки належать до народнопісенних джерел.

Крім незаперечного теоретичного значення, праця Галини Во-кальчук "Авторський неологізм в українській поезії XX століття (лексикографічний аспект)" має і практичне значення. Вона дає змогу ідентифікувати індивідуальні новотвори, виявляти вне­сок поетів у розвиток поетичного словника. Крім того, її може використовувати вчитель з метою виховання чуття слова, розви­тку мови учнів. Можна передбачити вправи: утворити від певних основ можливі похідні слова або поповнити певну тематичну гру­пу слів новими номінаціями. Урізноманітнять роботу зі словом і такі можливі завдання:

1. Дати тлумачення слова-неологізму.

2.         Навести приклади словосполучень із словом-неологізмом.
Отже, словник прислужиться вчителеві в його практичній ро-
боті з розвитку мови учнів.
УДК 82.09 (049.32)

Сюта Г. М.

 

"НА КАТОРЗІ ЖОРСТОКИХ ВІРШІВ ТАК ТЯЖКО ДУШИТЬ СЛОВО-ЖОРНО..."

 

(рецензія на монографію Вокальчук Г.М. "Словотворчість укра­їнських поетів ХХ століття". - Острог: Національний університет "Острозька академія", 2008)

 

Останнім часом проблеми оказіональної лексичної номінації привертають особливо пильну увагу українських науковців. Дослі­дження інноваційних процесів, що відбуваються в мові, вивчення нових слів як результатів спочатку індивідуальної творчості мов­ців, а згодом (за сприятливих умов) - як узуальних мовних оди­ниць, лексикографічна інтерпретація новотворів - усе зумовлює потребу в наукових та науково-популярних виданнях, орієнтова­них на глибоке осмислення лінгвістичної природи новоствореного слова й ролі креативної мовної особистості у збагаченні індиві­дуального лексикону і загальномовного словника. Рецензована монографія доцента кафедри української філології Національного університету "Острозька академія" Г.М. Вокальчук присвячена саме цій проблематиці.

Головну увагу дослідниця звернула на виявлення основних тенденцій і закономірностей в індивідуально-авторській лексичній номінації в українській поезії ХХ століття. Це стало можливим, зокрема, завдяки залученню до лінгвістичного аналізу широкого фактичного матеріалу: опрацьовано понад 7000 одиниць із поетич­них лексиконів понад 380 авторів. Відтак висновки й узагальнен­ня, зроблені й перевірені автором за допомогою сучасних методів наукового дослідження, аргументовані й загалом переконливі.

Праця складається з чотирьох розділів, кожен із яких відзна­чається певною змістовою самостійністю. Так, у першому розділі - "Авторський лексичний новотвір як об'єкт мовознавчих дослі­джень" - Галина Миколаївна висвітлює актуальні теоретичні про­© Сюта Г.М., 2008блеми сучасної неології. Безперечний науковий інтерес становить, зокрема, здійснена дослідницею спроба періодизації лінгвістич­них студій авторської неологічної лексики в українському мовоз­навстві ХХ століття (п. 1.1). Г.М. Вокальчук умотивовано виділяє чотири етапи, впродовж яких індивідуально-авторський новотвір слугував об'єктом наукового зацікавлення: 1) 10-30-і роки; 2) 40-60-і роки; 3) 70-80-і роки; 4) 90-і роки - початок ХХІ століття. Спираючись на численні наукові праці не лише в галузі науки про мову, але й на літературознавчі дослідження, присвячені аналізо­ві поетики українських авторів, - Г.М. Вокальчук розглядає най­головніші здобутки української неології та неографії на кожному етапі їх зародження, становлення й розвитку. Варто відзначити, що особливо цінним є представлений у монографії матеріал, що стосується неологічних студій, здійснюваних упродовж 20 - 30-х років ХХ ст. Цим частково заповнюється інформаційна прогалина щодо особливостей зародження не лише української неології, але й лінгво- та ідіостилістики загалом.

Значну увагу Г.М. Вокальчук слушно звертає на висвітлення проблеми типології неузуальних одиниць, до яких зараховує, зо­крема, й авторські модифікації загальновживаних слів. Оперуючи вагомим і кількісно переконливим ілюстративним матеріалом, ав­тор аргументовано умотивовує доцільність зарахування компози­тів та юкстапозитів до індивідуально-авторських новотворів. На думку дослідниці, лише застосування не одного, а кількох критері­їв уможливлює ідентифікацію лексичної одиниці як індивідуально-авторського новотвору.

Г.М. Вокальчук доводить, що визначальним чинником у реалі­зації семантики новотвору є контекст. При цьому на конкретних прикладах розглядаються різновиди контексту - мікро-, макро-, вертикальний контекст та ін. наголошується на важливості наяв­ності в адресата так званих фонових знань, необхідних для адек­ватного авторському задумові сприйняття значення новотвору. Належну увагу дослідниця звернула на розв'язання проблеми вста­новлення авторства лексичного новотвору, зауваживши, що од­ні дослідники поділяють оказіональні новотвори на авторські та неавторські, інші ж (напр., І.Бодуен де Куртене) вважають такий поділ зайвим, а то й узагалі недоречним. Г.М.Вокальчук зазначає,що в поетичному лексиконі ХХ ст. засвідчено новотвори, викорис­товувані різними авторами (частіше - двома, рідше - кількома), причому достовірно встановити, кому саме належить, так би мови­ти, пальма першості у створенні певної номінації, практично не­можливо. Варто погодитися з висновком про те, що розв'язати цю проблему часто допомагає прийом хронологічного зіставлення дат написання творів, у яких зафіксовано інновацію. Втім, як слушно зауважує автор монографії, датування творів далеко не завжди є чітким критерієм, за яким можна було б достеменно визначити, за ким із розглядуваних письменників слід визнати першість як авто­ра новотвору, оскільки, по-перше, поети могли "винайти" номіна­цію незалежно один від одного; по-друге, необхідно враховувати випадки реалізації інтертекстуальних зв'язків, коли використання поетом інновації, створеної іншим автором, є, по суті, цитатним прийомом; по-третє, слово могло було почуте і запозичене автором із народного джерела - у таких випадках велику допомогу дослід­никові надають спеціальні лексикографічні джерела; по-четверте, трапляються випадки літературних містифікацій, унаслідок яких твір зустрічається у доробку двох різних авторів - вигаданого і реального. Лише поглиблений аналіз літературного процесу відпо­відного періоду, а також вивчення спеціальних літературознавчих праць дає змогу достовірно визначити реального автора певного новотвору. Цілковито переконливим є висновок дослідниці про те, що наявність інновації в поетичному лексиконі кількох авторів да­леко не завжди є беззасетережною підставою для виключення такої одиниці з реєстру лексичних новотворів того чи іншого автора.

Аналізуючи лінгвістичну природу оказіонального слова, шляхи і способи його творення, функціональну спрямованість, Г.М.Вокальчук не оминула увагою і проблему типології авторських інновацій. Спираючись на здобутки сучасної слов'янської неології, дослідниця виділяє такі типи авторських лексичних інновацій (за формою одиниці): 1) фонетичні оказіоналізми (позбавлені змісту звукові комплекси, що лише за формою нагадують слова); 2) гра­матичні (морфологічні) оказіоналізми (на зразок індивідуальних форм ступенів порівняння прикметників та прислівників, як-от: ... найжиттєстверднішеу світі/амплуа (Л.Мельник); оказіональних плюральних форми іменних частин мови: На роздоріжжя зусібічзійдусь, / Своїх себів [множина від займенника себе] на раду поскли­каю... (І.Лучук); демінутивних оказіональних форм узуальних за­йменників: Коло тебенько я дивись! (М.Вінграновський) та ін.);

3)  лексичні (словотвірні) оказіоналізми - індивідуально-авторські інновації, які створені за продуктивними, непродуктивними чи ока­зіональними моделями і які мають більш складну структуру зна­чення, як-от: екстазекспресія, лютобіль, злощастя, дніпрокручі, опрокльонений, червоноплямитися, очезпідбровено (М.Семенко);

4)  семантичні неологізми, або - неосемантизми, що утворюються без участі афіксальних морфем шляхом включення уже наявного в мові слова з певним значенням до нового лексичного розряду;

5)  графосемантизми - специфічні утворення, в яких використання графосемантичних засобів сприяє наданню номінативній одиниці як формальної, так і семантичної оригінальності, напр.: ГАИДА-мак(а) (О.Влизько), СВУс (від СВУ- Спілка Визволення України + вус) (О.Рохович); 6) квазіномінації - надскладні номінації, утворе­ні в результаті злиття компонентів синтаксичної конструкції в єди­ну суцільнооформлену (часто за допомогою дефісного написан­ня) одиницю, напр.: "січневеповстаннянарейках" (О.Влизько); 7) неозапозичення - свідомо модифіковані автором слова іншомов­ного походження, що вводяться у поетичний контекст з певною стилістичною метою, напр.: музикус (М.Бажан) - від лат. musicus, бібліофаг (М.Зеров). Така класифікація індивідуально-авторських лексичних одиниць, на наш погляд, уможливлює детальну систе­матизацію різнорідного фактичного матеріалу, виявленого в по­етичному лексиконі ХХ ст., за встановленими типами.

У другому розділі рецензованої праці вперше в українській неоло-гії здійснено спробу періодизації еволюції індивідуально-авторської номінації в поезії ХХ століття. Г.М.Вокальчук виділяє вісім періодів, упродовж яких словотворчість поетів (за результатами проведених авторкою статистичних обчислень, що наводяться в монографії) за­знавала певних підйомів або спадів - залежно від історичних змін, які відбувались у суспільстві. Особливості тематичного спрямування інновацій у той чи інший період їхнього створення Г.М.Вокальчук ілюструє відповідним матеріалом із лексиконів як окремих поетів, так і представників літературних угруповань загалом (характеризу­ються особливості словотворчої практики київських неокласиків,"молодомузівців", поетів-дисидентів 60-х років та ін.).

За допомогою методів математичної статистики дослідни­ця встановила частиномовний розподіл авторських новотворів, з'ясувала, хто з провідних українських поетів є найпродуктивні­шим у галузі словотворчості, виявила, хто з авторів надавав пере­вагу тим чи іншим способам оказіональної номінації, встановилаи залежність між показниками "спосіб творення" та "період тво­рення" у корпусах новотворів різних частиномовних класів та ін. Вважаємо, що такий матеріал дозволить по-новому поглянути на особливості словотворчої практики українських поетів - як кож­ного зокрема, так і поетичної словотворчості як психолінгвально-го явища загалом.

У третьому розділі монографії представлено результати дослі­дження словотворчої практики українських футуристів. Галина Миколаївна висвітлює специфіку ідейно-естетичних засад футу­ризму з лінгвістичного погляду, з'ясовує роль М.Семенка та його однодумців і послідовників у розбудові українського поетичного лексикону, розкриває причини, що спонукали поетів до активно­го пошуку оригінальних номінативних засобів, звертає увагу на семантико-структурні особливості новотворів футуристів. На кон­кретному фактичному матеріалі розкривається багатогранне лінг­вістичне обдарування М.Семенка, який збагатив поетичний лекси­кон 20-30-х років понад 800 оригінальними інноваціями, наочно продемонструвавши практично невичерпний словотвірний потен­ціал української мови. Г.М.Вокальчук переконливо доводить, що, незважаючи на формальну й змістову специфіку, авторські лек­сичні новотвори здатні відбивати особливості не лише індивіду­альної, але й національної мовно-поетичної картини світу.

Четвертий розділ рецензованої праці присвячений теоретич­ним і практичним аспектам лексикографії авторських лексичних новотворів. Заслуговує схвалення те, що Г.М.Вокальчук детально проаналізувала традиції та перспективи лексикографування автор­ських інновацій в українському словникарстві, здійснила спробу періодизації становлення й розвитку письменницької лексикогра­фії та індивідуально-авторської неографії упродовж ХХ - ХХІ ст., запропонувала типологію словників авторської неологічної лек­сики, а також опрацювала теоретичні засади створення зведеногословника авторських новотворів в українській поезії ХХ ст. та пер­сонального словника новотворів письменника. Детально описано склад і структуру таких словників, вимоги до фіксації реєстрового слова, добору ілюстративного матеріалу, представлення граматич­ного коментаря, хронологічної довідки та ін. Вважаємо цілком об­ґрунтованим те, що Г.М.Вокальчук пропонує в ролі ілюстративно­го матеріалу використовувати різні за ідейно-естетичним рівнем художні контексти, оскільки це, на думку дослідниці, дає змогу відтворити відповідний час, протягом якого творив певний поет, виявити чинники позамовного характеру, які впливали на появу конкретного новотвору.

Систематизація і лексикографічний опис нових номінатив­них одиниць, без сумніву, мають велике суспільно-історичне, культурно-пізнавальне та лінгвістичне значення. Дослідження складу, структури, семантики, функцій неологічної лексики спри­яє поглибленому вивченню конкретних питань лексикології, гра­матики, культури мови, стилістики.

Представлений у рецензованій праці і належним чином лінгвіс­тично інтерпретований фактичний матеріал своєрідним чином ві­дображає національну мовно-поетичну картину світу, ідеологію і філософію поетичного мовлення певної епохи, яскраво відтворює дух часу, допомагає глибше осягнути естетичну силу і неповтор­ність українського поетичного слова.

Рецензована праця зацікавить науковців, аспірантів і студентів філологічних факультетів, учителів української мови та літерату­ри в загальноосвітніх школах, а також усіх, хто цікавиться пробле­мами розвитку і функціонування української мови, збагаченням сучасного поетичного словника.зміст

 

роздьл 1. мовознавчі студії

Адах Н. А.

семантика індивідуально-авторських

кольороназв у поетичній мові василя барки              3

Архангельська А. М.

культурна значущість форми як стимул номінації-
вибору імені чоловіка у акті мовотворення
............. 11

Бобрикова Ю. В.

естетичні функції слова в контексті

поетичної культури                                                         23

Бибик С. П.

побутовизм як лінгвокультурема................................... 31

Вокальчук Г. М.

порівняльний аналіз перших українських

словників авторської неологічної лексики             36

Гаврилюк Н. В.

суфіксальні іменники-новотвори неокласиків

у контексті поетичного мовлення

20-30-х років хх ст........................................................... 50

Галаур С. П.

явище префіксально-прийменникової кореляції:
історія вивчення та перспективи
дослідження
.................................................................... 60

ГрицикН.

ключові образи у поезії віри вовк.................................... 70

Засєкіна С. А.

використання ілюстративного матеріалу

в навчальних словниках                                               77

Максимчук В. В.

семантичні та структурні особливості поетичних неологізмів (на матеріалі

творчості рівненських авторів)                                   85

Мандрик Н. В.

слов'янські апостоли св. кирило та мефодій

на перехресті історії та сьогодення      94Носенко І. Ю.

лексико-семантична диференціація

власне-відносних прикметників                               102

Поліщук О. Г.

індивідуально-авторські прикметники-композити

у поетичному лексиконі хх століття                        109

Ричагівська Ю. Є.

можливості складносурядних одиниць віршового
мовлення у стилістичній площині
........................... 116

Сербіна Т. Г.

диференціація приєднувальних та парцельованих
конструкцій в історичному екскурсі
....................... 124

Степанова О. І.

синоніміка прикметникових лексем та їх місце
в художніх текстах миколи хвильового
................ 134

Сюта Г. М.

лексико-семантичні параметри індивідуального

поетичного словника тадея карабовича 143

Тимочко О. Б.

метафора як визначальний елемент ідіолекту

письменника   150

Цапук І. В.

семантична специфіка оказіональних

номінацій у поезії ліни костенко                              158

Чеберяк А. М.

специфіка функціонування мовленнєвого

жанру "відкритий лист" в мережі інтернет               165

Чемеркін С. Г.

модифікація ознак сакрального стилю

в інтернеті                                                                        176

Шевчук Т. Б.

структурно-семантичні відношення

в словотвірних ланцюгах                                            185

Шульжук Н. В.

проблеми опису українського

діалогічного мовлення    191розділ 2. лінгводидактика

Слотницька І. В.

ситуативні завдання на уроках української мови як засіб активізації навчально-пізнавальної

діяльності учнів 201

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16