М І Гнатюк - Наукові записки - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

Відприкметникові деривати позначають переважно осіб за ха­рактерною внутрішньою ознакою, в тім числі й психофізіологіч­ною. Інновації утворено за допомогою суфіксів -ик: шляхетник (ЮК) шляхетний, делікатик (МР)— делікатний; -ник-: нероз-судник (ПФ) нерозсудливий; -ець: сонливець (МЗ) сонливий, побратанець (ЮК) побратаний. При творенні авторського при­кметника делікатик відбувається усічення суфікса твірної основи слова делікатний, внаслідок чого в інновації з'являється додаткове значення суб'єктивної оцінки, властиве відіменниковим дерива­там із суфіксом -ик.

Частина авторських назв осіб є жіночими відповідниками до загальновживаних іменників чоловічого роду. НО утворювалися за допомогою афіксів:

-   - иц-я: чорноризиця (МЗ) чорноризець, стратениця (ДХ)стратенець, юниця (ДХ) юнак (пор. із тичинівським новотво­ром юнка, котрий утворено пізніше від інновації М. Драй-Хмари, у 1942 році, проте саме він увійшов до складу сучасної української літературної мови [СУМ, т. І, с. 614], очевидно через більшу про­дуктивність суфікса -к-а), звістовниця (МЗ) звістовник (мотиву­ючий іменник чол. роду є інновацією того ж автора);к-а: піїтка (МЗ) — піїт (пор. з новотвором С. Голованівського поетиха, який відзначається розмовно-просторічним забарвленням, на відміну від інновації М. Зерова, яка має книжне забарвлення).

Окремі авторські назви осіб жіночої статі не мають співвіднос­них іменників чоловічого роду. Вони утворені за такими типами: "І + -анк-а": бережанка (ЮК) берег; "Д + -ільниц-я": роділь-ниця (МЗ) родити; "Д + -ар- + -к-а": блукарка (ЮК) блука­ти. Остання інновація утворена з пропуском дериваційної ланки: блук-а-ти /блук-ар/ блукар-а. Новотвір блукарка позначає особу за конкретною фізичною дією, на яку вказує твірна осно­ва, а інновація бережанка - за місцем проживання чи перебування особи. Оказіональне слово родільниця є персоніфікованою назвою землі "та, яка дає життя усьому живому". Загалом продукуван­ня фемінітивів безвідносно до маскулінних назв має у словнику неокласиків нерегулярний характер, як і в поетичному мовленні 20-30-х років у цілому.

Залежно від потреб номінативного характеру з'являються у словнику неокласиків інновації на позначення збірних назв осіб. Вони утворюються за продуктивним у сучасній українській мові типом "І + -ств-о": титанство (МЗ) титан, татарство (ЮК) та­тарин та непродуктивними - + -j-а": нащаддя (МЗ) нащадок, "І + -изн-а": трупизна (ЮК) труп. Останній новотвір містить у своїй семантиці виразну негативну конотацію, зумовлену значен­ням мотивуючого іменника: "Людей, мов крам, жандармам про­давав / торгаш жидівський, зрадник Азеф, / що черв'яком у душі влазив / і на гнилій трупизні жирував".

Як бачимо, неокласики активно використовували суфіксальний спосіб для творення оказіональних назв осіб.

Загальне словотвірне значення "носій ознаки" реалізується й у інших конкретних значеннях, жодне з яких не представлене зна­чною кількістю дериватів:

результат дії - + -овиц-я": плясовиця (ЮК) плясати. Но­вотвір є нестандартним та незвичним для української мови, оскіль­ки мотивується основою російського дієслова плясать "двигаться скачками, подпрыгивая, кругообразно, как бы танцуя; беспорядоч­но колебаться, быстро двигаться" [СРЯ, т. с. 148]. Значення російської лексеми трансформується в утворений іменник, якийвживається для позначення узагальненого образу сукупності іс­тот, що виконують названі дії: швидко і безперестанно рухаються, безладно коливаються, врізнобіч стрибають. У контексті ново­твір відтворює авторські уявлення про шабаш нечистої сили: "Яка страшна, потворна плясовиця! / В тім вихорі, що все утяг у вир, / не відрізниш, де чорт, а де чортиця, / чи то сукуб, інкуб чи звір". Вжи­вання загальномовного слова танець було неможливим, оскільки воно має інший семантичний відтінок - "сукупність пластичних і ритмічних рухів певного темпу і характеру" [СУМ, т. Х, с. 32]. Тобто виникнення інновації зумовлене творчим задумом автора і пошуком необхідного лексичного відповідника для точного від­творення власного бачення зображуваного;

-   результат дії зі значенням збірності - + -ин-и": обрушини (ДХ) обрушувати(ся), розсипини (МЗ) розсипати(ся);

-   місце, призначене для виконання дії - "Д + -ищ-е/-бищ-е": зсипище (МЗ) зсипати, сівбище (ЮК) сіяти.

-   місце, яке є наслідком дії, названої мотивуючою основою -"Д + -лин-а": погорілина (МЗ) погоріти.

-   назви частин цілого за характерною ознакою - "П + -ин-а" кінцевина (МЗ) кінцевий, круглина (МЗ) круглий.

-   назви конкретних предметів та різних виробів - + -алн-о": кружално (МЗ) кружитися (інновація є синонімом загальновжи­ваної лексеми дзиґа); "П + -к-а": слонівка (МЗ) слоновий (семан­тично новотвір мотивується словосполученням слонова кістка і по­значає виріб із цього матеріалу); "І + -ощ-і": смакощі (МР) смак.

У художніх текстах неокласиків широко вживаються іменники із загальним значенням абстрагованої ознаки, які характеризують­ся здатністю лаконічно відтворювати місткий узагальнений образ, поширюючи ознаку з частини на ціле, або виділяти важливу, на думку автора, ознаку.

Серед афіксальних словотворчих засобів, якими послуговувалися неокласики, одним із найпродуктивніших був суфікс -ість. Ужи­вання іменників на -ість є загальною тенденцією індивідуально-ав­торського словотвору в поетичному мовленні 20-30-х років (пор: сніжність, зрадність, невпійманість (Б.-І. Антонич), майбутність, невстрашимість, непройденість (В. Бобинський), випраглість, рече-вість (О. Ольжич), невичерпальність, несмертельність (Є. Мала­нюк), встидливість, чулість (В. Поліщук) та ін.) Значною кількістю інновацій репрезентовано словотвірний тип "П + -ість" у поетично­му лексиконі М. Семенка (напр.: беззразковість, зойкність, крейдя-ність, примушеність, огневість) де ~ 5 % становлять деривати з -ість від загальної кількості новотворів [3, 96]. Авторські іменники нео­класиків з суфіксом -ість складають ~ 1,5 % у їхньому словнику.

Висока продуктивність суфікса -ість пояснюється його здатніс­тю сполучатися з необмеженим колом прикметникових та дієприк­метникових твірних основ. У літературній мові узуальні деривати мотивуються якісними та відносними прикметниками: простими, суфіксальними, префіксальними, префіксально-суфіксальними, складними та практично усіма різновидами дієприкметників, у тому числі ад'єктивованих [8, 113]. У художньому мовленні су­фікс -ість розширює потенції сполучуваності і може приєднувати­ся до оказіональних твірних основ, тобто до тих прикметників чи дієприкметників, які у мові відсутні.

У доробку неокласиків авторські іменники цього словотвірного типу мотивуються різноструктурними прикметниками (ненатлість (МЗ) ненатлий, рідність (МР) рідний, дотикальність (МЗ)до­тикальний, невідкличність (ЮК) невідкличний, боговитість (МЗ)

боговитий) та дієприкметниками (затаєність (МР) затаєний, пошматованість (ЮК) пошматований). Новотвір боговитість по­ходить від оказіонального прикметника, зафіксованого у творчості того ж автора. Частина інновацій утворена з пропуском деривацій­ної ланки, тобто у літературній мові відсутні мотивуючі прикметни­ки: ясминність (ЮК) /ясминний/ ясмин "жасмин" [СУМ, т. ХІ, с. 654]; недіткненність (МЗ) /недіткненний/ не діткнутися; не-уйнятність (МЗ) /неуйнятний/ не уйняти; чи дієприкметники: докінченість (ЮК) /докінчений/ докінчити; незміримість (МР)

/незміримий/ не змірити - (пор. з уз. незмірність); розлеглість (МЗ) — /розлеглий/ — розлягти(ся) - (процес деривації супрово­джується морфонологічним чергуванням /а/ : /е/).

Інновації, утворені від прикметників, мають переважно значен­ня якості, властивості, а від дієприкметників - стану.

Загалом словам із суфіксом -ість (старослов'янським за по­ходженням) притаманне книжне забарвлення, яким вирізняється більшість новотворів неокласиків: "Так от камінню властивий тя­гар, ... дотикальність - тілам, недіткненність - порожні" (М. Зе-ров); "Знов невідкличність і руїна..." (Ю. Клен); "Я пошматованос-ті навісній / різьблену єдність протиставлю... (Ю. Клен)".

Залежно від семантики мотивуючих лексем забарвлення книж­ності може стиратися. Дериват тоді набуває семантичних відтінків інтимності, ліричності, поетичності: "І у п'янку запашність маті­ол, / в ясминність спогадів далеких..." (Ю. Клен).

Як зазначають фахівці, тип творення відприкметникових імен­ників з суфіксом -ість є найбільш продуктивним не тільки в україн­ській, але й в інших слов'янських мовах [8, 113]. Тому експресив­ний потенціал таких слів загалом невисокий. З метою посилення виражальних можливостей загальновживаних лексем, неокласики оновлюють морфологічну структуру узуальних слів, замінюючи закріплений узусом суфікс іншим, незвичним, напр.:

-иц-я: вічниця (ЮК) вічний, (уз. вічність);

-ств-о/-цтв-о: підступство (МЗ) підступний, (уз. підступ­ність); задавацтво (МЗ) задавака, (уз. задавакуватість).

Інновації з суфіксом -ств-о/-цтв-о вживаються для позначення якостей людини. Характерно, що у художньому мовленні цей су­фікс поєднується в основному з твірними основами слів, які мають негативнооцінну конотацію в семантиці, пор. з новотворами інших авторів: скнарство (В. Ковалевський), катство (Л. Д'яченко), а та­кож складний іменник М. Зерова грошохватство.

Особливістю поетичного словника неокласиків є наявність авторських множинних назв абстрагованої ознаки із власне укра­їнським суфіксом -ощ-і: вольнощі (МР) вільний, гіркощі (МР)

гіркий, невиннощі (МР) невинний, терпкощі (МР, ЮК)терпкий. Порівняно зі співвідносними іменниками в формі однини (гіркість, невинність, терпкість) у множинних номінаціях ознака інтенсифікується, "згущується", у зв'язку з чим значною мірою посилюється емоційне звучання контексту: "Цей біль, ці гіркощі

-  моєї кров отчизни" (М. Рильський). Серед проаналізованих інно­вацій інших учасників літературного процесу 20-30-х років поді­бних утворень не виявлено.

З-поміж авторських іменників неокласиків виділяється незна­чна група дериватів із загальним словотвірним значенням опред-метненої дії. Творення таких номінацій можна пояснити прагнен­ням до стислості вислову, що сприяє вираженню узагальнення в мові: замість описових конструкцій, що відтворюють процес, да­ється назва його в цілому, нерозчленовано, опредмечено [7, 134]. Більшість інновацій утворена без порушень дериваційних норм сучасної української мови. У словотвірній структурі інновацій ви­діляються такі суфікси:

-   нн-я та його варіанти: зав'ядання (ЮК) зав'ядати, зблукан-ня (МЗ) зблукати, пов'ядання (ПФ) пов'ядати, причаруван-ня (ПФ) причарувати, рожевіння (МР) рожевіти, рокування (МЗ) рокувати, спалахання (ЮК) спалахувати (суфікс -анн-я приєднується до усіченої основи мотивуючого дієслова);

-   ництв-о: зводництво (МЗ) зводити "знищувати, губити, за­напащати кого-, що-небудь" [СУМ, т. ІІІ, с. 351], здобичництво (МЗ) — здобич. Останній дериват формально мотивується іменни­ком, але семантично співвідносний з дієсловом грабувати. Ново­твори вказують на заняття осіб;

-   j-а: пожертя (МЗ) пожерти. В інновації зберігається непо-довжений інфінітивний -т- мотивуючого дієслова;

-   ізацу-а: балканізація (ЮК) Балкани.

Серед аналізованих інновацій переважають деривати з книжним забарвленням у семантиці, якого вони набувають у контексті. В окремих новотворах книжний відтінок суфікса -нн-я посилюється поєднанням його із застарілими чи рідковживаними словами, напр.: рокування, зблукання, зводництво та ін. Для поетичного мовлення 20-30-х років новотвори з таким відтінком нехарактерні. В цілому інновації зі значенням опредметненої дії у доробку поетів аналізова­ного періоду також є рідковживаними. Незначною продуктивністю відзначаються лише деривати з суфіксом -нн-я: випроміння, звіріння (П. Тичина), похмелення (В. Бобинський), зорення (Є. Маланюк).

Отже, за допомогою суфіксального способу неокласики утвори­ли значну кількість іменникових інновацій. Серед них переважа­ють оригінальні експресивні одиниці, які відображають авторське сприйняття навколишнього світу. Серед новотворів наявні й сло­вотвірні варіанти загальновживаних слів. Поява таких інновацій зумовлювалася здебільшого версифікаційними потребами. Най­продуктивнішими в оказіональному словотворі неокласиків є типи "Д + -ник", "І + -ник", "П + -ість", "Д + -нн-я", які активно вико­ристовуються для продукування нових слів багатьма поетами 20­30-х років ХХ ст. (М. Семенком, В. Бобинським, Б.-І. Антоничем та ін.). Проте стилістична та семантична реалізація цих типів у твор­чості поетів "п'ятірнього ґрона" має свої особливості. Більшість новотворів неокласиків вирізняється книжним забарвленням.

Особливістю художнього словника поетів неокласиків є наяв­ність авторських множинних назв абстрагованої ознаки із власне українським суфіксом -ощ-і. Решта словотвірних типів у доробку "п'ятірнього ґрона" , як і їхніх сучасників, репрезентовано здебіль­шого одиничними дериватами.

Подальше дослідження індивідуально-авторських новотворів неокласиків у зіставленні з фактами авторського словотвору ін­ших поетів 20-30-х років ХХ ст. є перспективним, оскільки дозво­лить виявити спільні й відмінні особливості у продукуванні нових одиниць авторами цього хронологічного періоду, простежити вза­ємовпливи у творчості представників різних літературних угрупо­вань і напрямків.

 

Література

1. Вокальчук Г. М. Індивідуально-авторські назви осіб у поезії нео­класиків // Актуальні проблеми сучасної філології. - Рівне: Інформ.-вид. відділ Рівн. держ. педінституту, 1998. - С. 49-55.

2. Вокальчук Г. М. Оказіональна номінація осіб в українській по­езії 20-30-х років ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. -К.,1991. - 23 с.

3. Вокальчук Г. М. "Я - беззразковості поет" (Словотворчість Ми-хайля Семенка): Монографія. - Рівне: Перспектива, 2006. - 201 с.

4. Зіневич Л. В. Мовна майстерність Миколи Зерова: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - К., 2002. - 19 с.

5. Калєтнік А. А. Лінгвістичний статус неологізмів у неокласично­му тексті: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - К., 2008. - 16 с.

6. Літературознавчий словник-довідник. - К.: Академія, 1997. -752 с.

7. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Ли-бідь, 1993. - 248 с.

Родніна Л. О. Суфіксальний словотвір іменників // Словотвір су­часної української літературної мови / Відп. ред. М. А. Жовтобрюх. - К.: Наук. думка, 1979. - С. 57-118.УДК 81'366

Галаур С. П.

 

ЯВИЩЕ ПРЕФІКСАЛЬНО-ПРИЙМЕННИКОВОЇ КОРЕЛЯЦІЇ: ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДжЕННЯ

 

У статті розглянено історію вивчення питання префік­сально-прийменникової кореляції, окреслено основні підхо­ди щодо трактування явища семантичного узгодження на префіксально-прийменниковому зрізі, схарактеризовано тра­диційні та новаторські погляди на наявність чи відсутність смислового співвідношення між дієслівними префіксами і при­йменниками відмінкових форм у реченні, з'ясовано перспекти­ви дослідження так званого феномену "префікс/прийменник" на сучасному етапі розвитку семантичного синтаксису.

 

The article deals with the history of studying of the prefix and pronominal correlation and outlines the main approaches to the definining the phenomenon of the semantic concordance at the prefix and pronominal level, the traditional and innovative views on availability or absence of correlation of meaning of verbal prefixes and pronouns in the case forms in the sentence. It also clears up the prospects of investigation of so-called "prefix/ pronoun" phenomenon at the current stage of development of the semantic syntax.

 

У синтаксичних дослідженнях останніх років, присвячених ана­лізові семантичної та формально-граматичної структури речення, лексико-семантичної наповнюваності його конститутивних пози­цій, динаміки прийменникової системи української мови, приділе­но значну увагу явищу смислового узгодження на префіксально-прийменниковому зрізі (див.: [5; 10; 18; 19]). В українській лінгвістиці утрадиційнився термін "префіксально-прийменникова кореляція". Залежно від семантичної відповідності/невідповіднос­ті префікса та прийменника, дослідники розрізняють безпосеред­ній/опосередкований тип кореляції. У сучасних мовознавчих сту-

 

© Галаур СЛ., 2008діях, метою яких є опис валентності предикатів руху, переміщення, з'ясування синтаксичної сполучуваності префіксальних дієслів із прийменниково-відмінковими формами директивного та транзи­тивного значення (Л. В. Ємельянова, О. В. Невмивака, М. І. Сте-паненко, Л. Ферм та ін.), питання префіксально-прийменникової кореляції (далі ППК) вирішується неоднозначно, спостерігають­ся розбіжності в поглядах на функціональну роль префіксів, при­йменників та субстантивів у валентній рамці P[prefVf]+[prep+Nx]. Попри значну кількість монографій, дисертаційних робіт, статей, у яких різноаспектно інтерпретується механізм ППК, майже не дослідженою залишається семантико-синтаксична природа узго­дження на рівні pref^prep. Щоб проаналізувати її, необхідно роз­глянути традиційні погляди, новаторські ідеї, різні підходи до трактування так званого феномену "префікс/прийменник", що і є метою нашої розвідки.

Перші спроби схарактеризувати префіксально-прийменникову кореляцію О. С. Скоблікова пов'язує з академічною "Российской грамматикой" 1802 року, де обґрунтовано положення про вплив префікса на сполучуваність дієслова з прийменниково-відмінковою формою та відповідність прийменника префіксові [16, 9]. Прави­ло, сформульоване в граматиці, знайшло своє відображення і в подальших працях відомих російських мовознавців ХІХ століття. Л. Ферм зазначає, що О. Х. Востоков ("Русская грамматика", 1831 рік) поділяє всі прийменники на дві групи: вільні та допоміжні. До другої групи він включає і ті прийменники, які дублюють дієслівні префікси, хоч обов'язковим таке дублювання не називає. М. Греч ("Практическая русская грамматика", 1934 рік), І. Давидов ("Опыт общесравнительной грамматики русского языка", 1852 рік) теж не констатують, що відповідність між префіксом та прийменником є постійною [19, 9-13]. Слід наголосити, що префікси у вказаних пра­цях названо прийменниками, які вживаються разом з дієсловами, на відміну від прийменників, здатних функціонувати самостійно.

У загальних синтаксичних дослідженнях ХХ століття, при­свячених питанням керування, проблема сполучуваності префік­сальних дієслів руху з прийменниково-відмінковими формами зі значенням "старт" або "фініш" належить до найактуальніших. Майже в усіх із них превалює ідея дублювання префікса приймен­ником. Так, В. В. Виноградов, покликаючись на праці О. Вос-токова, М. Греча та І. Давидова, формулює "закон подвоєння префікса-прийменника". "Вираження прийменникової залежності від префіксальних дієслів, - згідно з його концепцією, - підкоря­ється ... своєрідному законові подвоєння префікса-прийменника. ...Дієслівний префікс ніби вимагає вживання прийменника-омоніма чи синоніма для позначення об'єктних відношень... "

[4, 643].

Пізніше універсальне правило В. В. Виноградова, яке регулює відношення між компонентами словосполучення з опорним пре­фіксальним дієсловом руху, уточнювали, доповнювали інші вче­ні. Наприклад, Є. М. Галкіна-Федорук характеризує керування в словосполученнях з обставинними відношеннями, де дієслово має префікс просторової семантики, сильним [7, 29]. М. М. Прокопо-вич наголошує на впливі словотвірної структури детермінувально-го слова на форму залежного компонента [15, 9].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16