Автор неизвестен - Внутрішнє опромінення стохастичні ефекти опромінення - страница 1

Страницы:
1  2  3  4 

Тема 4. ВНУТРІШНЄ ОПРОМІНЕННЯ. СТОХАСТИЧНІ ЕФЕКТИ ОПРОМІНЕННЯ

4.1. Внутрішнє опромінення

Внутрішнє опромінення — це опромінення інкорпорованими радіоактивними речовинами. Зазвичай, внутрішнє опромінення комбінується з опроміненням також шкіри від її забруднення тими самими радіонуклідами.

Інкорпорація радіонуклідів може виникнути за різних обставин, зокрема:

• при аваріях на атомних реакторах (головним чином — радіонуклідами

цезію і йоду),

• порушеннях правил чи інструкцій щодо принципів роботи з порошкоподібними і рідкими радіоактивними матеріалами,

• аваріях з розгерметизацією радіонуклідних джерел (60Co, 137Cs, 192Ir,

226Ra),

помилках у дозуванні радіонуклідів у медичній практиці при проведенні ядерномедичних діагностичних чи лікувальних процедур,

аваріях у місцях виробництва і переробки ядерного палива, а також

при транспортуванні й утилізації радіоактивних відходів.

Шляхами надходження радіоактивних речовин до організму можуть бути легені, травний тракт, шкіра і рани.

Інгаляційний шлях є найпоширенішим. Радіоактивність повітря може бути спричинена вмістом у ньому радіоактивних речовин у вигляді газів, пари (туману), аерозолів (диму) і пилу. У верхніх дихальних шляхах і легенях затримка радіоактивного забруднювача залежатиме від його агрегатного стану, розміру аерозольних частинок радіоактивної речовини, хвилинного об'єму і частоти дихання.

Радіонукліди у вигляді газу легко проникають у альвеоли легенів, але і швидко виводяться. Тому поглинуті легенями дози в таких ситуаціях формуються тільки в період перебування людини у «хмарі». При тривалому вдиханні, наприклад, радону-222, у легенях накопичуються поглинуті дози, достатні, щоб спричинити розвиток бронхіту, пневмосклерозу, а у віддаленому часі — раку легені.

Глибина проникнення в дихальні шляхи і осадження в них аерозолів залежить від ступеня їх дисперсності. При вдиханні ультрадисперсних аерозолів з діаметром частинок близько 0,01 мкм в альвеолах може осідати їх до 70-100%. За більших розмірів частинки в альвеоли потрапляють у меншій кількості або й повністю осаджуються на епітелії носоглотки, трахеї і бронхів.

Газоподібні радіонукліди видаляються з легенів видиханням та дифузією через альвеолярний епітелій і ендотелій у кровоносні і лімфатичні судини і далі з током крові розносяться по організму, відкладаючись у тканинах, до яких мають тропність, або виводячись природними шляхами

(травний тракт, печінка, нирки, легені, шкіра). До таких радіонуклідів належать 3H, 32P, 137Cs, радіоізотопи йоду і деякі хімічні сполуки 90Sr.

Важкорозчинні сполуки в частинках, що надійшли до альвеол, на деякий час залишаються там, доки макрофаги не перемістять їх у інтерстицій легені вздовж бронхів і лімфатичних судин, де вони розміщуються своєрідними скупченнями або мігрують далі до лімфатичних вузлів, залишаючись у них на місяці і роки. Наприклад, так звані «гарячі частинки» із вмістом плутонію, які утворювалися в розпеченому зруйнованому 4-у блоці ЧАЕС, були виявлені через роки в лімфатичних вузлах грудної порожнини ліквідаторів аварії, що захворіли на лейкоз.

Скупчення частинок аерозолю частково утворюються і під вісцеральною плеврою.

Частинки, що осіли в дихальних шляхах вище рівня альвеол, видаляються миготливим епітелієм в глотку і далі, якщо ковтаються з секретом, надходять до травного тракту.

У травний тракт радіонукліди надходять з їжею і водою, а також реадсорбовані з легенів. Частка радіонуклідів, що залишається в просвіті травного тракту, залежить від його транспортабельності. Цим терміном за рекомендації МКРЗ позначають ймовірність будь - яких сполук з радіонуклідами у своєму складі бути всотаними із просвіту травного тракту до внутрішнього середовища організму.

Із проковтнутим радіоактивним матеріалом у травному тракті відбуваються ті самі перетворення, що і з нерадіоактивними елементами. Розчинні сполуки рідкоземельних елементів, зокрема трансуранових, у лужному середовищі кишечника переходять у нерозчинні гідроокиси, які майже не всотуються і «транзитом» виводяться з травного тракту. І, навпаки, можуть бути випадки переходу нерозчинних сполук у розчинні з наступним всмоктуванням епітелієм кишечника у кров. Йод і цезій всотуються швидко, плутоній, радій і стронцій — повільно. Зазвичай, у будь-якій ситуації до внутрішнього середовища організму надходить з кишечника тільки частина радіонуклідів, а решта виводиться транзитом.

Під час ліквідації наслідків радіаційної аварії на ЧАЕС при обстеженні ліквідаторів зустрічалися випадки «нативних» пульмосцинтиграфій і колоносцинтиграфій, тобто сцинтиграфічного зображання легенів чи товстої кишки гамма-випроміненням від радіоактивних речовин, які надійшли із забрудненого ними зовнішнього середовища шляхом інгаляції з аерозолями чи їжею.

Досить часто проникнення радіонуклідів до організму відбувається через рани, подряпини чи садна. Будь-яка рана має вважатися забрудненою до тих пір, поки не буде доведено зворотне. Тому, якщо рана виникла під час аварії, вона має бути очищена і перебувати під радіометричним контролем на забруднення.

Швидкість всотування радіоактивної речовини з рани визначається її розчинністю, розміром частинок та рН і реактивністю тканин рани. Дрібні нерозчинні частинки переносяться фагоцитами до лімфотоку. Кислі

ечовини-забруднювачі коагулюють білки тканин, що зменшує їх транспортабельність. Таке явище спостерігалося в учасників війни в Перській затоці, які отримували поранення шрапнеллю зі збідненого урану. Обстеження показало, що уран із ран повільно надходив до кровотоку, а з нього — до печінки і нирок.

Радіонукліди з рідин чи газів за певних обставин можуть всотуватися досить швидко безпосередньо через шкіру в кількостях, достатніх, щоб стати значущими як радіопатоген. Пара окису тритію (важкої води) та радіоактивний йод у газоподібному вигляді через шкіру проникають з тією ж легкістю, що й через дихальні шляхи. Розчинений радон з води легко потрапляє через шкіру до організм у значній кількості. Забруднення шкіри сполуками плутонію також супроводжується надходженням його в організм у такій самій відносній кількості, як і при надходженні до травного тракту з їжею чи водою. Всотування через шкіру відбувається головним чином пасивною дифузією. Епідерміс відіграє роль фізичного бар'єра для проникнення частинок забруднювача. Швидкість проникнення крізь шкіру будь-якої речовини визначається її розчинністю в жирі і воді. Розчинні радіонукліди дифундують через епідерміс до базального шару. В ньому вони можуть тривало залишатися, зумовлюючи значну дозу опромінення. У процесі гідролізу їх транспортабельність збільшується, що спричиняє перехід таких радіонуклідів далі у кров і лімфу та рознесення з ними по тканинах.

Проникність шкіри може збільшитися при її подразненні під час надто старанної дезактивації механічним тертям та під впливом хімічних речовин, наприклад, диметилсульфоксиду. Хімічні опіки і механічні подряпини теж стають ворітьми в епідермісі для потрапляння забруднювача безпосередньо в підшкірну клітковину.

Ступінь небезпеки від інкорпорації радіонукліда визначається:

його кількістю,

типом і енергією його випромінення,

тривалістю перебування в організмі і

наявністю критичних органів.

Критичними органами при внутрішньому опромінюванні є:

ті, що отримують найбільшу кількість радіонуклідів,

відіграють істотну роль у забезпеченні функціонування організму і

визначаються високою радіочутливістю.

Критичним може бути не весь орган, а певна його частина чи певні клітинні популяції, наприклад, епітелій кишечника чи бронхів, активні остеобласти кістяка.

При вдиханні нетранспортабельних речовин із вмістом коротковічних радіонуклідів, особливо альфа-випромінювачів, критичним органом стають легені. За значної дози їх опромінення при масивному надходженні радіонукліда може розвинутися променевий пульмоніт, який спостерігався в ліквідаторів аварії на ЧАЕС і який необхідно було диференціювати від інфекційної пневмонії, позаяк це важливо для вибору адекватного лікування таких хворих.

Травний тракт є критичним органом для нерозчинних радіонуклідів. Найбільший ступінь опромінення припадає на товсту кишку через низьку швидкість пасажу її вмісту. Час виведення радіонуклідів із травного тракту, що проходять транзитом через нього, становить приблизно 24 години у осіб з нормальною функцією травлення. Швидкість залежить від вмісту в їжі рослинної клітковини. Але в деяких випадках затримка пасажу може сягати 5 діб, що потребує для декорпорації відповідних медичних процедур.

Критичним органом при потраплянні радіонуклідів на шкіру насамперед стає сама шкіра, а потім ті органи, в які радіонукліди доставляються кровотоком. Патогенетичну роль у визначенні ступеня радіаційного ураження шкіри і його віддалених наслідків мають поглинуті дози опромінення в базальному шарі епідермісу, де зосереджені стовбурові і проліферативні клітини, та в зоні гемо- та лімфомікроциркуляції дерми.

Радіонуклід в організмі включається в метаболізм так само як його стабільний варіант, тобто відповідно до хімічних властивостей елемента. І виведення із організму також підлягає тим самим закономірностям — або в незміненому вигляді, або ж у складі метаболітів. У впливі на ступінь радіаційного ефекту радіонукліда головну роль відіграє час його перебування в організмі, визначаючи накопичену дозу опромінення тканин.

Переважна більшість радіонуклідів виводиться нирками. Радіонукліди важких металів при пероральному надходженні виводяться незміненими через травний тракт. До шляхів виведення належать також печінка і легені. Меншою мірою елімінують радіонукліди потові, слинні і грудні (з молоком при лактації) залози.

Зазвичай, нирки виводять водо-, а печінка — жиророзчинні радіонукліди і радіоактивні сполуки. Процеси елімінації характеризуються варіабельністю, спричиненою багатьма факторами, зокрема особливостями обміну речовин, функціональним станом систем організму, харчуванням тощо.

Найбільшу загрозу при зовнішньому забрудненні становлять випромінювачі низькоенергетичних бета-частинок, які можуть спричинити тяжкі радіаційні опіки шкіри. Для індикації такого випромінення необхідно застосовувати спеціальні радіометри, тому обстеження забруднених радіонуклідами людей має проводити досвідчений радіаційний фізик.

Індикація інкорпорованого радіонукліда, визначення його типу і кількості є вельми відповідальною складовою допомоги постраждалому, позаяк цим встановлюється як сам факт інкорпорації, так і визначається вибір адекватних засобів допомоги і подальшого ведення постраждалого. При надходженні радіонуклідів всередину організму найтяжчі наслідки бувають від альфа-випромінювачів, оскільки їх довжина пробігу в тканинах не перевищує 40 мкм, що зіставно з розміром клітини, і тому вся енергія частинки поглинається практично однією клітиною з фатальним її ураженням. Виявлення альфа-випромінення радіонуклідів, що потрапили до організму людини, становить складну задачу, але помилка в такому випадку може мати для хворого фатальні наслідки. Для цього беруть мазки з обох

іздрів, відкритих ділянок шкіри і слизової рота. Через деякий час (1-2 доби) радіометрії піддають сечу і фекалії. Радіометрію виконують на спеціальних приладах.

Раннє виявлення факту інкорпорації дає можливість вивести значну частину забруднювачів із організму і тим істотно зменшити ризики для постраждалого.

Кількісна оцінка можливих радіобіологічних ефектів від надходження в організм радіонуклідів є складною проблемою. Для її розв'язання необхідно брати до уваги такі фактори:

• тип і можлива кількість радіонукліда,

• час перебування радіонукліда в організмі,

розподіл його в органах і тканинах (можлива специфічна тропність радіонукліда як хімічного елемента чи сполуки до певних органів чи клітин) і

клітинна кінетика тканини, що отримує переважне опромінення і має вирішальне фізіологічне і патофізіологічне значення в організмі (критична тканина).

Радіаційне ураження внутрішніх органів не залежить від шляхів надходження радіонуклідів до організму, а визначається виключно їх просторовим розподілом та поглинутою дозою в тканинах.

Радіонукліди хімічних елементів надходять до організму в різних фізико-хімічних станах, у вигляді простих неорганічних сполук чи у складі органічних молекул або частинок різного ступеня дисперсності. Вочевидь, усі ці особливості матеріалу, що вміщує радіонуклід, впливають на час його перебування в середовищах організму, і ця обставина разом з кількістю радіонукліда, що надійшов, формує дози опромінення критичних органів.

Час опромінювання радіонуклідом тканин організму зумовлюється не тільки його кінетикою у внутрішньому середовищі, а також і суто фізичним фактором — швидкістю розпаду атомів. Від коротковічних радіонуклідів доза опромінення тканини зростатиме швидше, ніж від довговічних.

За характером розподілу в організмі розрізнюють радіонукліди тропні:

до кісток,

ретикулоендотеліальної системи,

нирок,

печінки,

щитоподібної залози і

з дифузним розподілом у паренхіматозних органах і м' язах.

До остеотропних хімічних елементів відносять кальцій (Ca), стронцій (Sr), барій (Ba), радій (Ra), деякі сполуки плутонію (Pu) і торію (Th).

Ретикулоендотеліальне накопичення властиве нуклідам празеодиму (Pr), цинку (Zn), америцію (Am), а також колоїдним формам нуклідів (наприклад, колоїдному радіоактивному золоту).

Лужні елементи — калій (K), натрій (Na), церій (Ce), рубідій (Rb), а також водень (H), вуглець (C) і азот (N) майже рівномірно розподіляються в усіх середовищах організму.

Вочевидь, радіонукліди, що характеризуються високою тропністю до певного органа чи типу тканин, становлять найзначнішу загрозу високого ступеня опромінення з тяжкими наслідками.

Тропність радіонукліда значною мірою може залежати від характеру сполуки, у складі якої він перебуває. Як приклад можна навести ортофосфат натрію, що переважно розподіляється в клітинах з високою потенцією проліферації, таких як клітини кісткового мозку, пухлинні клітини тощо.

Ступінь і характер радіаційного ураження від інкорпорованих радіонуклідів залежить не тільки від середньої дози опромінення внутрішнього середовища, а також від його нерівномірності, коли під дію найвищої дози підпадають клітини високої радіочутливості. Нерівномірність внутрішнього опромінювання може бути пов' язана з характером мікророзподілу випромінювача в тканині, особливо альфа-випромінювачів.

Вище зазначалося, що при внутрішньому опромінюванні альфа-випромінювачі становлять найбільшу загрозу, оскільки їх випромінення має високу лінійну передачу енергії середовищу і тому створює таку щільність іонізації у структурах клітин і, відповідно, таку руйнацію їх, що репараторні процеси унеможливлюються. Радіотоксичність альфа-випромінювачів до 100 разів вища, ніж бета- і гамма-випромінювачів, що розподіляються в тканинах аналогічно першим.

Токсичність радіонуклідів, які надходять до організму, має певні особливості:

1. На відміну від хімічних речовин токсичність радіонуклідів виявляється при надто малій їх ваговій кількості. Наприклад, біологічно значущі кількості радіонуклідів мають масу в межах 10-14-10-11 г, що у мільйони разів менше природних надходжень до організму стабільних ізотопів відповідних елементів.

2. Токсичність радіонуклідів зумовлена переважно не їх хімічними, а фізичними властивостями - здатністю опромінювати клітини при радіоактивному розпаді.

3. Патофізіологічні механізми радіотоксичності радіонуклідів суттєво відрізняються від таких будь-яких хімічних токсикантів, що зумовлене особливістю дії іонізивого випромінення, і ця відмінність означається терміном радіотоксичність.

Найбільш застосовуваними у промисловості, медицині й наукових дослідженнях є такі радіонукліди: 3Н (тритій), 32Р (фосфор-32), 60Со (кобальт-60), 90Sr (стронцій-90), 131І (йод-131), 137Cs (цезій-137), 192Іг (іридій-192), 198Au (золото-198), 210Po (полоній-2 1 0), 226Ra (радій-22б), 238U (уран-238), 235U (уран-23 5), 239Pu (плутоній-239).

Лікар може зіткнутися з будь-яким радіонуклідом, що викликав забруднення. На практиці зустрічалися такі з них: 3H, 60Co, 90Sr, 137Cs, 131I, 226Ra, 235U, 238U, 238Pu, 239Pu і 241Am. Лікування радіаційного ураження від внутрішнього опромінення вимагає знання потенційної загрози цих радіонуклідів.

Елементи 1-ї групи періодичної системи елементів в основному важкорозчинні і розподіляються в організмі досить рівномірно. Для елементів 2-ї групи характерний кістяковий розподіл. Елементи 3-ї групи схильні до гідролізу і комплексоутворення. Гідролізні форми накопичуються переважно в печінці (в системі мононуклеарних фагоцитів). Деякі радіонукліди концентруються в кірковому шарі нирок (106Ru, 210Pb, 207Bi, 203Hg) і червоному кістковому мозку (32P, 90Sr, 241Am). Розподіл радіонуклідів у тканинах може бути дифузно-рівномірним або плямистим. Останній спостерігається в легеневих тканинах, печінці, нирках, щитоподібній залозі і скелеті, де радіонукліди скупчуються у вигляді «гарячих плям», в яких концентрація радіонукліда може бути в 5-20 разів вищою, ніж у середньому по тканині. Відповідно, і дози опромінення в таких осередках концентрації нукліда будуть також підвищеними.

Швидкість виведення нукліда із тканини чи організму в цілому визначають величиною ефективного часу напіввиведення Теф (див. табл.. 4.1), який є часом зменшення кількості нукліда удвічі, зумовленого його радіоактивним розпадом і біологічним виведенням із організму.

Таблиця 4.1

Ефективний період напіввиведення Теф деяких радіонуклідів із органів

депонування

Нуклід

Орган, середовище

Теф, діб

3Н

водна фаза

12

32Р

кістяк

14,1

45Ca

кістяк

164

90Sr

кістяк

6400

131І

щитоподібна залоза

7,6

137Cs

м' язи

138

210Po

нирки

46

228Th

Кістяк

16000

Цілком зрозуміло, що інкорпорація радіонукліда на тривалий час несе ризики розвитку злоякісних пухлин. Вважається, що для цього необхідна бути створена радіонуклідом доза в 0,5-1 Зв для бета-випромінювачів та 0,025 Зв — альфа-випромінювачів.

Лікування уражень, викликаних інкорпорованими радіонуклідами, спрямовується, перш за все, на заходи з виведення радіонукліда з організму і видалення зі шкіри. Для цього використовують, залежно від виду радіонукліда, шляху його надходження до організму і типу розподілу, різні підходи і засоби.

Тритій — важкий водень. Випромінює бета-частинки з енергією 18 кеВ, які використовують для зняття електростатичних зарядів, наприклад, у текстильній промисловості. Поширено застосовується як мітка органічних сполук і води в біологічних дослідженнях обміну речовин. Тритій може надходити до організму, як і вода, через шкіру, легені і травний тракт у вигляді важкої води чи газу (пари) й далі рівномірно розподілятися в рідинах організму. Лише незначна його частка фіксується в органічних сполуках. Напіввиведення тритію з організму відбувається в середньому за 12 діб. Зважаючи на низьку проникність бета-частинок тритію, вся енергія яких поглинається на короткому шляху у тканинах, і рівномірність розподілу його при інкорпорації, доволі швидко настає рівномірне напівгостре опромінення тканин, за біологічним ефектом сумірне рівномірному тотальному зовнішньому гамма-опроміненню у відповідній дозі.

Загрозливою дозою тритію для стандартної людини може бути 1 кюрі. Надходження такої кількості тритію викликає підгостру чи навіть гостру реакцію організму з усіма ознаками синдрому гострої променевої хвороби. Наявність інкорпорації тритію можна встановити радіометрією сечі з використанням стандартних методик з рідинним сцинтилятором.

Елімінація тритію з організму залежить від стану водного обміну: охолодження, зниження вживання рідин викликають його затримку. Відповідно, першими заходами для зниження радіаційного ураження від інкорпорованого тритію є зігрівання постраждалого, прийом великої кількості рідини до 3-4 літрів на день (вода, соки, компоти, чай, молоко) і застосування помірних доз діуретиків. Ці заходи можуть прискорити елімінацію радіонукліда в 2-3 рази і відповідно на стільки ж знизити поглинуту дозу в тканинах.

Встановлено, що вміст тритію в сечі в кількості 10 мккюрі/л не є ознакою загрози. Тільки за концентрації його в сечі у 20 мккюрі/л і вище необхідно відсторонити працівника від контакту з тритієм на термін, необхідний для її зниження до рівня нижче 10 мккюрі/л.

Дифузний розподіл радіонукліда у тканинах і легкість визначення його концентрації в сечі, яка відповідає такій в рідинах організму, дозволяє досить коректно визначити дозу, поглинуту тканинами тіла постраждалого, від потрапляння цього радіонукліда в організм.

Лікування проявів радіаційного ураження при інкорпорації тритію таке саме, як лікування гострої променевої хвороби від зовнішнього загального гамма-опромінення.

Фосфор-32 — бета-випромінювач. Енергія бета-частинок становить 680 кеВ, що забезпечує їх шлях у м'яких тканинах тіла людини в кілька міліметрів.

Радіонуклід використовують у медичній практиці для лікування еритремії, бета-терапії ерозивних кератитів і поверхневих дерматитів різної етіології (аплікаційна бета-терапія) та діагностики меланом і субопераційного визначення метастатичних уражень лімфатичних вузлів при злоякіснихпухлинах. Останнього часу застосовується також як паліатив для вгамування кісткового болю при дисемінованих метастазах у кістяк.

Надійшовши до організму будь-яким шляхом радіонуклід переважно накопичується в кістковому мозку. Період напіввиведення із організму — 14 діб, що збігається з періодом його фізичного напіврозпаду (14,3 діб). Це свідчить про біологічну фіксацію атомів фосфору в клітинах тіла, і зниження його кількості надалі пов'язане майже виключно з радіоактивним розпадом. Формування дози опромінення відбувається досить швидко. Головним клінічним проявом радіаційного ураження від інкорпорованого 32Р є порушення кровотворення, переважно еритробластного ростка кісткового мозку. При попаданні радіонукліда на шкіру в істотних кількостях на ділянках безпосереднього контакту з ним з'являються ознаки променевого дерматиту, ступінь яких залежить від аплікованої активності. Позаяк радіофосфор-32 всотується крізь шкіру, у таких випадках також відбувається пригнічення кістково-мозкового кровотворення, але при такому шляху інкорпорації нукліда раніше розвивається радіодерматит.

Можливе надходження радіонукліда через слизові рота чи носа, що супроводжується характерними ознаками радіоепітеліїту (стоматит, риніт, глосит).

Надходження фосфору-32 до організму в дозах до 5 мкюрі не викликає загальних реакцій. Лише при надходженні нукліда в кількості 10 мкюрі виникає минуща гіпоплазія кісткового мозку, але загальної реакції зазвичай теж не спостерігається. І тільки за вищих рівнів інкорпорації розвиваються стійкі зміни в кістково-мозковому кровотворенні на тлі загальних реакцій організму, вираженість яких зростає пропорційно рівню дози надходження радіонукліда.

Медична допомога постраждалим має бути направлена на ліквідацію пригнічення кровотворення та загальних реакцій організму як при гострій променевій хворобі.

Кобальт-60 — випромінювач гамма-квантів з енергією 1,17 і 1,33 МеВ, період напіврозпаду — 5,27 року. Хімічні сполуки кобальту всотуються із легенів і кишечника надто повільно, які саме тому в ранні строки інкорпорації становляться критичними органами. Від всотаної кількості нукліда 30% скупчується в печінці і селезінці, решта більш-менш рівномірно розподіляється в тканинах і середовищах організму.

Ефективний період напіввиведення 60Со становить 9,5 доби. Переважна кількість виділяється з калом (до 85%), решта — через нирки. Медична допомога може стати необхідною при надходженні нукліда з активністю 10 мкюрі чи більше.

Декорпорацію проводять за допомогою препарату Со-ЕДТА (кобальт етилендіамінтетраацетат). Схема введення: внутрівенно 0,6 г Со-ЕДТА (2 ампули по 300 мг/20 мл), повільно вводять 40 мл препарату і потім невідкладно — 50 мл гіпертонічного розчину глюкози. Контролюють кров' яний тиск.

Замінником може бути Со-глюконат у кількості 0,9 мг (2 ампули по 0,45 мг/2 мл). Інший замінник Са-ДТПА, який вводять у дозі 1 г найбільш прийнятним шляхом: внутрівенні вливання концентрованого розчину протягом 3-4 хвилин або розведеного в 100-250 мл 5% глюкози чи інгаляційно у вигляді аерозолю (30-хвилинна інгаляція аерозолю із 4 мл 25% розчину). При введенні препарату належить також контролювати кров'яний тиск. Протипоказанням є ниркова недостатність. За відсутності Са-ДТПА застосовують Zn-ДТПА, ефективність якого у 10 разів нижча.

Страницы:
1  2  3  4 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа