В Г Клименко - Загальна гідрологія - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 

5.  Мерзлотний тип режиму підземних вод має місце в зоні багато-
річної мерзлоти. Н. І. Толстихін підземні води цієї зони поділяє на три
категорії: надмерзлотні, міжмерзлотні і підмерзлотні.

1.     Надмерзлотні підземні води - це підземні води, які залягають вище товщі порід багаторічної мерзлоти. Це ґрунтові води, які пов'язані переважно з четвертинними пухкими породами. Живлення їх відбуваєть­ся за рахунок атмосферних опадів та відтавання діяльного шару і тому коливання рівнів цих вод збігається з коливаннями температури повітря й атмосферних опадів. Узимку надмерзлотні підземні води можуть про­мерзати цілком, а влітку - поєднуються із шаром порід, які розтанули.

2.     Міжмерзлотні підземні води залягають у товщі порід багаторіч­ної мерзлоти і можуть перебувати у твердому й рідкому стані.

Талики - ділянки, де в шарах багаторічної мерзлоти вода перебуває в рідкому стані. Талики служать каналами, які з'єднують надмерзлотні та підмерзлотні води і по яких відбувається живлення підмерзлотних вод за рахунок атмосферних опадів.

3.     Підмерзлотні підземні води - це підземні води в рідкому стані і які залягають під шарами багаторічної мерзлоти; вони здебільшого ма­ють напір і за умовами залягання та циркуляції не відрізняються від на­пірних артезіанських вод за межами районів багаторічної мерзлоти.

6. Штучний тип режиму підземних вод - цей режим формується
під впливом штучних водойм та в районах проведення різних видів

водної меліорації (зрошення, обводнення, осушення тощо). В районах зрошення та обводнення часто підвищуються рівні ґрунтових вод, а в районах осушувальної меліорації - знижуються.

 

9.9.   Роль підземних вод у фізико-географічних процесах

Під дією підземних вод розвиваються фізико-географічні процеси, які ведуть до формування складних форм рельєфу. Найбільш відомими явищами є такі: карст, суфозія, зсуви, заболочування.

Карст - це природне явище, спричинене взаємодією води з вапняками, доломітами, гіпсами, солями, що призводить до поступового розчинення і руй­нування цих порід. Унаслідок розвитку карстового процесу виникають поверх­неві та підземні карстові форми рельєфу, карстові порожнини, карстові відкла­ди. В Україні карст відомий у Криму, на Волині, Поділлі, Донецькому Кряжі та в інших місцях.Суфозія - це просідання земної поверхні на певних ділянках у ре­зультаті вилуговування і винесення розчинних складових гірських порід підземними водами.

Зсуви - сповзання перенасичених вологою мас гірських порід під дією сили земного тяжіння. В Україні зсуви відомі у Карпатах, Криму, на узбережжі Чорного й Азовського морів, на берегах Дніпра та інших річках.

Заболочування - це місця, де рівні ґрунтових вод залягають близь­ко від поверхні Землі або підземні води виходять на денну поверхню у вигляді джерел і часто формуються болота та перезволожені землі.

Полої - це підняті ділянки, які утворюються в результаті сукупної дії процесів замерзання гірських порід і частин підземних вод, циркуля­ції води, утворення горбів, розтріскування їх, виливів води та наступно­го її замерзання. Поширені у районах багатовікової мерзлоти.

 

9.10. Розповсюдження підземних вод Розповсюдження підземних вод - це поширення підземних вод у товщі земної кори як по площі, так і у вертикальному розрізі. Зумовлене - це поширення геологічною будовою території та її кліматичними умо­вами. За ознаками геологічної будови територію поширення підземних вод можна віднести до артезіанського басейну або до складчастої облас­ті.

Складчаста область поширення підземних вод - це підвищена тектонічна структура, складена тріщинуватими кристалічними або мета­морфічними породами. На території України поширені такі складчасті області: Донецька, Українського кристалічного щита, Гірського Криму й Українських Карпат.

Артезіанський басейн - це тектонічна структура у вигляді проги­ну, виповнена різновіковими нашаруваннями гірських водоносних та во­дотривких осадових порід, що перемежовуються і створюють горизонти підземних артезіанських вод. На території України поширені такі артезі­анські басейни: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причор­номорський.

Певна закономірність поширення ґрунтових вод у земній корі, із характерними для них особливостями в кожному ландшафті, називається зональністю ґрунтових вод.

Ця зональність була виявлена ще в 1914 р. П. В. Отоцьким, який визначав, що в міру поширення ґрунтових вод на південь вони заглиб­люються і мінералізуються.

У вертикальному розрізі геологічних структур виявлені закономір­ності поширення підземних вод. М. К. Ігнатович виділив такі три зони:

Зона активного водообміну - це зона впливу дренування водонос­них порід річковою системою. Ця зона досягає глибини до 300 м і біль­ше. Підземний стік у цій зоні бере участь в активному водообміні з по­верхнею.Зона ускладненої циркуляції - це зона, яка охоплює глибокі частини артезіанських басейнів і тектонічних порушень у складчастих областях. Водообмін у цій зоні уповільнений, а підземний стік ускладнений. Гли­бина цієї зони в артезіанських басейнах 500 - 600 м, а в складчастих об­ластях - 1 000 -2 000 м (термальні води).

Зона застійного водного режиму - це зона глибокого залягання осадового комплексу артезіанських басейнів. Водообмін у цій зоні про­ходить у масштабах геологічного часу, а її глибина - 1 000 м і більше. Саме з цією зоною поєднують наявність похованих підземних вод.

 

Контрольні запитання:

1.    Які води називаються підземними?

2.    Теорії походження підземних вод.

3.    Види води у порах ґрунту.

4.    Які фізичні властивості порід?

5.    Які водні властивості порід?

6.    Які фільтраційні властивості порід?

7.    Що таке водопроникні та водотривкі гірські породи?

8.    Класифікація підземних вод за характером залягання.

9.    Які води належать до зони аерації та зони насичення?

 

10.      Які води називають ґрунтовими, чим вони відрізняються від напірних?

11.      Що таке артезіанський басейн?

12.      Рух підземних вод.

13.      Закон фільтрації Дарсі.

14.      Закон Шезі-Краснопольського.

15.      Що таке режим підземних вод?

16.      Які основні особливості хімічного складу підземних вод?

17.      Які основні закономірності розповсюдження підземних вод у товщі земної кори?

18.      Взаємодія поверхневих і підземних вод.

19.      Водний баланс підземних вод:

 

-    для поверхні;

-    для зони аерації;

-    для водоносного горизонту.

20.      Класифікація типів режиму підземних вод за факторами фор­мування режиму.

21.      Які основні закономірності розповсюдження підземних вод у товщі земної кори?

22. Роль ґрунтових вод у живленні річок.Гидрогеология / Под ред. В. М. Шестакова, М.С. Орлова. - М.: Высшая школа, 1984. - 317 с.

23. Загальна гідрологія. Підручник / Левківський С. С., Хільчевсь-кий В. К., Ободовський О. Г. та ін. - К.: Фітосоціоцентр, 2000. -264 с.

24. Михайлов Л. Е. Гидрогеология. - Л.: Гидрометеоиздат, 1985. -

263 с.

4.     Михайлов В. Н., Добровольский А. Д. Общая гидрология: Учеб. для геогр. спец. вузов. - М.: Высшая школа, 1991. - 368 с.

5.     Мороз Э. А., Яковенко П. И., Беседа И. Г. Рациональное исполь­зование и охрана подземных вод. - К.: Будівельник, 1981. - 135 с.

6.     Пиннекер Е. В. Подземная гидросфера. - Новосибирск, 1984. -

159 с.

7.     Плотников Н. И. Подземные воды - наше хозяйство. - М.: Не­дра, 1990. - 206 с.

 

МОДУЛЬ 3. ГІДРОЛОГІЯ ОКЕАНІВ І МОРІВ Блок 10. ГІДРОЛОГІЯ ОКЕАНІВ І МОРІВ Світовий океан та його частини

 

Світ овий океан - безперервна водна оболонка Землі, яка оточена мате­риками та островами і володіє спільністю сольового складу.

Океан - частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідроло­гічний режим.

За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08

2

млн км .

2

При цьому на Світовий океан припадає 361.26 млн км (або 71 % поверхні планети), а на сушу - 149.02 млн км (29 %). Інакше кажучи, на кожен квадрат­ний кілометр суші припадає 2.4 км2 води. У північній півкулі на океан припадає 60.7 % всієї поверхні Землі, в південній -80.9 %. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.

Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв'язання наукових практичних за­вдань.

У 1650 р. голландський географ Бернгард Вареніус у своїх працях упер­ше запропонував поділити Світовий океан на п'ять океанів: Тихий, Індійський, Атлантичний, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Бри­танське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ.

Наш видатний океанограф Ю. М. Шокальський у класичній праці"Океанографія", яка вийшла в 1917 р., пропонував виділити три океани: Тихий, Атлантичний, Індійський. Північний Льодовитий океан він відносив до Атлан­тичного як море.

В результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності ан­тарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п'ятий океан - Пів­денний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, вихо­дячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, ат­лантичного та індійського секторів.

Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океа­ну на окремі океани, то ще складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і про­ток, із них 44 належить до Атлантичного, 29 - до Північного Льодовитого, 50 -до Тихого і 17 - до Індійського океану.

Складовими частинами океанів є моря, затоки, протоки.

Море - це порівняно невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами; має пе­вні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від відповід­них рис океану.

За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні, окраїнні та міжострівні.

Внут рішні моря (внут рішньомат ерикові і між мат ерикові) - це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.

Між мат ерикові моря- це моря, що розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря).

Внут рішньомат ерикові моря- це моря, що знаходяться всередині одного материка (наприклад, Чорне, Біле, Балтійське, Азовське моря).



У 1967 р. Світовий океан стали поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий (табл. 10.1).Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять у ма­терик і мають відносно вільний зв'язок з океаном (наприклад, Чукотське, Баре-нцове моря).

Між ост рівні моря - це моря, що розміщені серед великих островів або архіпелагів (наприклад, моря Банду, Фіджі). Основні морфометричні характе­ристики деяких морів наведені в табл. 10.2.

Зат ока - частина океану чи моря, яка врізається в сушу і слабко відме­жована від моря чи океану (Аляска в Тихому океані тощо).

Бухта - невелика затока, яка чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (Севастопольська бухта в Чорному морі).

Лиман- затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з'єднує лиман із морем. Найчастіше лиман - це за­топлена частина найближчої до моря ділянки річкової долини (наприклад, Дніпровський, Дністровський).

Губа - затока, яка глибоко врізається в сушу (Обська в Карському морі).

Фіорд- вузька та глибока затока з високими крутими берегами (Согнефі-орд у Норвезькому морі).

Прот ока - водний простір, який розділяє дві ділянки суші та з'єднує окремі океани і моря чи їхні частини (Берингова).

 

10.1. Основні особливості будови земної кори під морями та океанами

 

Земна кора під морями та океанами складається з двох шарів: осадового і магматичного (базальтового). Загальна товща земної кори під океаном - близь­ко 6 км; товща в п'ять разів менша, ніж під материками. Середня потужність океанічних осадів - від 300 до 1000 м, але є місця, де їх дуже мало чи зовсім немає, як, наприклад, серединно-океанічні хребти. Потужність базальтового шару на континентах досягає 40 км, а за його межами - від 3 до 10 км.

Вирізняють також два перехідні типи: субокеанічний, який має більшу товщу осадової оболонки (15-20 км) і субконтинентальний, який окрім осадової оболонки, має гранітно-базальтову оболонку, потужністю 15-20 км. Перший тип, характерний для окраїнних і внутрішніх морів, другий - для великих океа­нічних островів та острівних дуг.
10.2.   Рельєф дна океанів

 

Основні елементи рельєфу дна океану (рис. 20):

1. підводна окраїна материка (22 % площі дна):

1.1. шельф або материкова відмілина (0-200 м);

1.2. материковий схил (200-2 000 м);

1.3. материкове підніжжя (2 000-2 500 м);

2. перехідна зона:

2.1. улоговини окраїнного глибоководного моря;
2.2.острівні дуги;

2.3.глибоководні жолоби;

3. ложе океану (2 500-6 000 м):

3.1.океанічні улоговини;

3.2. 
океанічні підняття;

3.3.       серединно-океанічні хребти. 4.океанічні жолоби (глибиною більше 6 000 м).

Підводна окраїна материків Шельф - мілководна частина підводної окраїни материків та великих ос­тровів (із глибинами в середньому до 200 м, інколи до 400 м), яка має відносно вирівняну поверхню і материковий тип будови земної кори. Найбільша ширина шельфу вздовж північних берегів Євразії, найменша - у Тихому океані вздовж західних берегів Північної та Південної Америки.

Шельфам притаманний переважно рівнинний рельєф дна, із поступовим зниженням до континентального схилу. Але шельфи є з виступами, терасами, пагорбами, западинами, давніми річковими долинами тощо.Мат ериковий схил - це частина підводної окраїни материка між шель­фом і материковим підніжжям, розповсюджується до глибини 3,5 км. Матери­ковий схил має великі похили (у середньому - 4-7є, інколи - 30є). У деяких мі­сцях океану материковий схил прорізаний глибокими підводними каньйонами.

Підводні каньйони починаються здебільшого на зовнішньому шельфі. Ба­гато з них є продовженням наземних річкових долин: Сенегалу, Оріноко, Пара­ни, Сан-Франциску (Південна Америка); Міссісіпі, Св. Лаврентія, Юкону, Ко­лумбії, Колорадо (Північна Америка).

Окремі каньйони сягають 3-5 км глибини і врізаються в континентальний схил на 1000 м, як перед гирлом Св. Лаврентія, Параною чи навіть до 1500 м -перед гирлом Конго.

Чимало каньйонів проходять дном океанів, не маючи початку на шельфі. За розмірами вони найрізноманітніші. Два велетні каньйони, виявлені в Північ­ній Атлантиці - Північно-Західний, який проходить від Девісової протоки до паралелі 40є пн. ш. і простягається на 3200 км; каньйон Морі - східна частина Північної Атлантики, звивається по дну на 2600 км до Азорських островів.

Мат ерикове підніжжя - це межа між материковим схилом та ложем океану з глибинами до 4000 м; акумулятивна слабо нахилена рівнина. У струк­турному відношенні - глибокий прогин на стику континентальної та океанічної кори, заповнений постійним шаром пухких осадів. Тут зустрічаються конуси виносу каньйонів.

 

Перехідна зона

Улоговини окраїнного моря - це значні за площею замкнуті зниження дна з порівняно пологими схилами та плоским дном. Улоговини мають вирів­няну поверхню з могутнім шаром осадів на дні (Берингове, Охотське моря), горбистий гірський рельєф (підняття Ямато), для них характерна сейсмічність.

Острівні дуги - лінійно орієнтовані гірські споруди, що відділяють уло­говини окраїнних морів від глибоководних жолобів. Основою острівних дуг є підводні хребти (завширшки 40-400 км, довжиною до 1000 км і більше), пере­важно вулканічні, із численними вершинами, які виступають над рівнем моря у вигляді пасма чи "гірлянди" островів (наприклад, Алеутські, Курильські, Япон­ські острови). Зазвичай, дуги орієнтовані паралельно глибоководним жолобам, дугоподібні. Для острівних дуг характерні різкі диференційовані гравітаційні та магнітні поля, підвищені значення теплового потоку, активний вулканізм і сей­смічність.

Глиббоководні ж олоби - довгі та вузькі поглиблення дна з дуже крутими схилами (5-60 у верхній частині схилів, 15-200 - у нижній). Довжина глибоково­дних жолобів досягає декількох тисяч кілометрів, ширина - десятки і сотні кі­лометрів, в їх межах знаходяться найбільші глибини Світового океану (Маріан-ська западина - 11 022 м). Глибоководні жолоби зазвичай розташовані із зовні­шнього боку острівних дуг (наприклад, Алеутський, Філіппінський, Курило-Камчатський жолоби) або простягаються вздовж гірського узбережжя (напри­клад, Перуанський, Чилійський жолоб). Тільки западина Романш знаходиться посередині океану. Області розвитку глибоководних жолобів відзначаються ви­сокою сейсмічністю, часто - виявленням вулканічної діяльності. Дно глибоко­водного жолоба часто плоске, є областю інтенсивного осадконакопичення (по­тужність пухкого осадового покриву може досягати 2-3 км), а в місцях розта­шування глибинних розломів схили інколи прямовисні.

 

Ложе океану

Лож е океану- один із головних елементів рельєфу дна Світового океану. Займає найнижчий рівень земної поверхні (крім глибоководних жолобів) - від 4 тис. до 6-7 тис. м глибини - розташоване між материковим підніжжям і сере­динно-океанічними хребтами. Складається земною корою океанічного типу, ві­дрізняється слабким виявленням сучасного вулканізму та сейсмічністю, неве­ликими швидкостями вертикальних рухів земної кори подібно платформам ма­териків. У рельєфі переважають плоскі акумулятивні і складнорозчленовані горбисті рівнини, які розділені підняттями різних типів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 


Похожие статьи

В Г Клименко - Загальна гідрологія

В Г Клименко - Формування v студентів знань і вмінь про хімічний склад та оцінку якості поверхневих вод