В Г Клименко - Загальна гідрологія - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 

Біологічні ресурси океану розподілені нерівномірно його акваторі­єю. Зараз промисел біологічної продукції моря ведеться не лише у вузь­кій прибережній смузі, а й у відкритому океані. Але все ж таки у прибе­режній смузі добувається 95-97 % морської риби та безхребетних тва­рин.

Основними об'єктами морського рибальства є анчоусові, оселедце­ві, тріскові, скумбрієві, тунцеві, ставридові та камбалові. Вилов кожної з цих родин перевищує 1 млн т, а загалом він складає 2/3 світового вилову риби.

Важливе місце в загальному світовому вилові займають інші мо­репродукти, серед яких понад 60 % становлять молюски (устриці, гребі­нці, мідії).

Світовий океан багатий на корисні копалини, які ще слабо розвідані і які лише починають розробляти. Вони містяться в донних відкладах, підстилаючих породах, берегових розсипах.

У розсипах добувають цирконій, титан, золото, платину, срібло, цинк, алмази, фосфорити. Шахтним способом (із берега) добувають кам'яне вугілля, залізні, нікелеві, мідні, ртутні руди. Особливо цінні за-лізомаргенцеві руди.

Широке розповсюдження на дні моря мають нафтогазоносні родо­вища, із яких уже експлуатується 350, переважно на шельфі. Давно ві­домі великі запаси нафти в Перській затоці. Потенційні запаси тут ста­новлять понад 30 млрд т. Щороку з-під її дна викачують 200 млн т наф­ти.

Друге місце за видобутком нафти посідає Венесуела, яка щорічно отримує приблизно 120 млн т із Венесуельської затоки і прилеглих аква­торій. Запаси нафти в цьому районі становлять 1.5 млрд т нафти.

Третє місце за видобутком нафтопродуктів належить США, які що­річно з різних районів узбережжя (Аляски, Каліфорнії, Луїзіани) видо­бувають близько 75 млн т. Лише в Мексиканській затоці пробурені 16 тис. свердловин і встановлено велику кількість платформ, щорічно ви­добувають 50 млн т нафти і 115 млрд м газу.

У СНД, окрім Каспійського моря, найбільш перспективними вва­жаються акваторії Азовського, Балтійського та Аральського морів, а та­кож шельфові зони Чорного, Охотського та Берингового морів, де вже відкрито багато родовищ.

Енергетичні ресурси - ресурси океану, що здатні виробляти елект-
роенергію обертанням турбін генераторів безпосередньо в морі. Тобто,
мова йде про використання енергії течій, припливів, хвиль, вітру,
пере-
паду
температур води на глибині та інше - про все, що може обертати
лопаті турбіни. На практиці реально існують лише припливні електрос-
танції. Першу ПЕС збудовано в Англії біля Ліверпуля в                                                 1913 р.
Електростанція потужністю 240000 кВт була збудована в 1967 р. у
Франції у гирлі р. Ранс, яка впадає в протоку Ла-Манш. У Росії працює
дослідна ПЕС у губі Кислій на Кольському півострові, у Китаї діє понад
100 малопотужних ПЕС.

Термальну енергію моря вже почали добувати в тропічних широтах океанів і морів. Джерелом електроенергії є різниця температур води на поверхні та в її товщі. Причому ця різниця повинна бути не меншою 20єС, та й ще на інтервалі глибин до 100 м. Тому найбільш придатними є акваторії між 20° пн. ш. і 20° пд. ш.

І, нарешті, - важка вода. Це ізотопний різновид води, у якій зви­чайний водень заміщений важким воднем (дейтерієм). Важкою її назвали тому, що вона, справді, важча від звичайної води. А важкого водню,

13

який є джерелом термоядерного синтезу, вчені налічують 2.5 10 т. Лише 1 г дейтерію, при перетворенні його в реакторі на гелій, вивільняє

100 000 кВт енергії.

Отже, світовий океан має величезні мінеральні, біологічні та енер­гетичні ресурси. Деякі їх різновиди практично невичерпні або поновлю­вані. Але воднораз Світовий океан - така складна і широка сфера діяль­ності людини, що вона потребує правого регулювання як в інтересах усього світового загалу, так і окремих країн. Упродовж багатьох років дипломати, юристи, економісти, океанографи, іхтіологи, геологи, моряки та інші фахівці розробляли єдину конвенцію морського права. Згідно з конвенцією держави, береги яких омивають моря, мають ширину тери­торіальних вод до 12 миль. Далі, до 24 миль від берега , - прилегла зона, над якою держава здійснює митний та інший контроль. За нею, до 200миль, поширена економічна зона, де встановлено особливий правовий режим. У цій зоні прибережна держава має суверенні права на розвідку, розроблення і збереження біологічних і мінеральних ресурсів, а також на інші види економічного використання водних просторів морів та їхньо­го дна.

 

10.17. Проблеми охорони вод Світового океану

 

Води Світового океану забруднюються шкідливими для життя ре­човинами, що потрапляють у нього з атмосферними опадами, із промис­ловими й побутовими відходами річкового стоку, внаслідок видобування й перевезення нафти, стікання мінеральних добрив і отрутохімікатів із сільськогосподарських полів. Серед них найбезпечніші - фосфати, ніт­рати, що використовуються в сільському господарстві як мінеральні до­брива, та отрутохімікати, що застосовуються для боротьби зі шкідника­ми і збудниками хвороб. Деякі отрутохімікати надзвичайно стійкі, а то­му розносяться течіями по всьому Світовому океану. У тварин різних районів Атлантики і навіть в Антарктиці (особливо в жиру пінгвінів) ви­явлено пестициди.

Щорічно у Світовий океан виноситься до 900 км вод, забруднених ртуттю, свинцем, фосфором та іншими речовинами. Як правило, вони токсичні і, нагромаджуючись у клітинах, передаються харчовим ланцю­гом від нижчих до вищих організмів і аж до людини. Так, отруєння на­селення біля бухти Мінамата (Японія) вивільненими сполуками ртуті з ацетальдегідного виробництва вказує на загрозу важких металів. Відхо­ди викидаються кораблями через люки. Небезпечним є передусім вики­дання рідкої кислоти з титанопігментного виробництва (до 25 % сірчаної кислоти, різні солі важких металів, насамперед FeSO4). Вони пов'язуються зі збільшенням захворювань шкіри у риб.

Іншою проблемою є спалювання хімічних відходів, щонайбільше галогенових вуглеводнів, у відкритому морі. Ступінь згорання 99.9 % не виключає вивільнення ультраотруйних речовини (діоксану).

Щорічно у Світовий океан скидається до 10 млн. т нафти і нафтоп­родуктів. Ученими підраховано, що 2 л нафти забруднюють 200 тис. т чистої води. Нафта і нафтопродукти потрапляють у Світовий океан під час промивання танкерів, аварій нафтових свердловин і нафтоналивних суден. Установлено, що тонка плівка з 1 тонни нафти може покрити 12 км2 поверхні води. Вона перешкоджає випаровуванню, порушуючи кру­гообіг води і газів, знижує вміст кисню, перешкоджає розвиткові планк­тону.

Сильно забруднені води нафтопродуктами Ірландське, Північне, Середземне, Аравійське, Південно-Китайське, Жовте моря, а також Мек­сиканська, Венесуельська та Біскайська затоки. Катастрофічне положен­ня склалось у Перській затоці. Нафтопродуктами вражені відкриті прос­тори Тихого океану від Гавайських островів до Аляски та північна час­тина Атлантики.

Води морів і Світового океану забруднюються й побутовими вики­дами. Із суходолу, барж, суден надходять у води фекалії, різноманітний брухт тощо, що нерідко призводить до виникнення інфекційних захво­рювань людей (дизентерії, холери та ін.), порушує кисневий режим. За підрахунками англійських учених, щодня у Світовий океан із суден ви­кидається 6.8 млн металевих, 0.64 млн паперових, 0.46 млн пластмасо­вих предметів. Значної небезпеки завдає забруднення вод пластмасови­ми виробами, які, припливаючи до берегів, забруднюють їх. Американ­ські спеціалісти підрахували, що тільки в районі Гавайських островів в океані плаває 35 млн шт. пустих пластмасових і 70 млн шт. скляних пляшок.

Значну екологічну проблему становить безконтрольне поховання радіоактивних та інших високотоксичних відходів на дні Світового оке­ану. Так, у 1977 р. Англія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія скинули на дно океану 5.6 млн т радіоактивних відходів. Від радіоактивного забру­днення постраждали рослини й тварини. Радіоактивність деяких планк­тонних організмів у 1000 разів більша за радіоактивність води, а риби, що поїдали цей планктон - у 50 тис. разів. Запливаючи далеко від місця зараження, риба стає носієм радіоактивного забруднення. На жаль, ще існують інші джерела цього забруднення: відходи атомних підводних човнів та інших суден, заводи для очищення уранової руди, атомні елек­тростанції, реактори.

Боротьба за чистоту Світового океану набуває глобального масш­табу. Проводиться міжнародний контроль за станом океану, діє система штрафів за забруднення акваторій. Більшість торговельних і риболове­цьких суден оснащено ємностями для утилізації сміття і нафтовідходів. У портах вони здаються на перероблення. Тут діють спеціальні станції хімічного очищення, судна для збирання нафтової плівки тощо. Застосо­вуються механічні, хімічні та біологічні методи очищення. Механічні базуються на відсіюванні забруднень через фільтри. Хімічні ґрунтують­ся на застосуванні хімічних реагентів, що сприяють випаданню в осад колоїдних і частково розчинених речовин. Біологічні методи полягають у бактеріальному очищенні води, завдяки якому через 92 год. у воді за­лишається 0.5 % хворобливих бактерій.

Уникнути глобальної загрози, яка нависла над океанами і морями в результаті антропогенного впливу, можна, лише уклавши міжнародні угоди про контроль за скиданням забруднювальних речовин, про ство­рення служби охорони берегової зони, контроль за виловом риб і тварин, створення морських заповідників, заказників, національних парків, ви­значення допустимих концентрацій забруднення, відновлення природних ресурсів, екологічну освіту населення.Контрольні запитання:

1. Світовий океан. Океан. Визначення. 2.Складові частини океану.

4.   Назвіть докази розширення дна океанів.

5.   Чим відрізняються за походженням океанічні хребти від гірських спо­руд суходолу?

6.   Охарактеризуйте методи вивчення геологічної будови і рельєфу дна.

7.   Які основні елементи рельєфу дна океану?

8.   Донні відклади в океанах і морях.

9.   Хімічний склад морської води.

 

10.    Які фактори визначають стратифікацію солоності й температури мор­ської води?

11.    Солоність води. Методи її визначення.

12.    Сольовий склад вод океанів.

13.    Розподіл солоності на поверхні Світового океану

14.    Чому Тихий океан найтепліший, а Атлантичний - найхолодніший се­ред океанів?

15.    Як формується тепловий і водний баланс морів і океанів?

16.    Розподіл температури води на поверхні океанів.

17.    Густина морської води. Як змінюється густина морської води з глиби­ною?

18.    Морський лід, його класифікація та закономірності руху.

19.    Які фізичні властивості морського льоду?

20.    Оптичні та акустичні властивості морської води.

21.    Вітрове хвилювання в океанах і морях.

22.    Характеристики хвиль.

23.    Цунамі.

24.    Сейші.

25.    Бурун.

26.    Припливи в океанах та морях.

27.    Морські течії та їх класифікація.

28.    Загальна схема поверхневих течій в океані.

29.    Вітрові течії в океанах і морях.

30.    Густині течії у Світовому океані.

31.    Водні маси океану.

32.    Яке значення Світового океану у формуванні кліматів Землі?

33.    Взаємодія океану і атмосфери, в чому і як проявляється?

34.    Як змінюється рівень морів та океанів?

35.    Ресурси Світового океану, їх використання.

36.    На які групи поділяються живі організми Світового океану?

37.    Що розуміють під продуктивністю океанів і морів?

38.    В чому полягає негативний вплив людини на океани і моря?

39.Що має включати концепція охорони вод Світового океану?Богданов Д. В. География Мирового океана- М.: Наука, 1978.

40.Волошин І. І., Чирка В. Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. - К.: Перун, 1996. - 224 с.

41.География Мирового океана / Под ред. К. К. Маркова. - Л.: Наука, 1979 - 1985. Физическая география, 1980; Тихий океан, 1981; Индийский океан, 1982; Атлантический океан, 1984; Северный Ледовитый океан, 1985.

42.Жуков Л. А. Общая океанология. - Л.: Гидрометеоиздат, 1976. - 376 с.

43.Леонтьев О. К. Физическая география Мирового океана. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 200 с.

44.Леонтьев О. К. Морская геология. - М., 1982. - 344 с.

45.Степанов В. Н. Природа Мирового океана. - М.: Просвещение, 1982. -

192 с.

8.   Суховей В. Д. Моря Мирового океана. - Л.: Гидрометеоиздат, 1986. -

288 с.

 

 

 

 

 

 

Література

1.     Водные ресурсы: рациональное использование / Под ред. Уша­кова Е. П. - М.: Экономика, 1987. - 126 с.

2.     Водне господарство України / За ред. А. Я. Яцика, В. М. Хорєва. -К.: Генеза, 2000. - 456 с.

3.     Фашевский Б.В. Основы экологической гидрологии. - Минск:

Экоинвест, 1996. - 240 с.

4.     Экологический прогноз / Под ред. В. Н. Максимова. - М.: Изд-во

МГУ, 1986. - 200 с.

Яцык А. В. Экологические основы рационального водопользова­ния. - К.: Генеза, 1997. - 640 с.Навчальне видання

 

 

Клименко Валентина Григорівна

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ГІДРОЛОГІЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Редактор І.Ю. Агаркова Коректор Ю.С. Нестеренко Комп'ютерна верстка А.О. Баскакова Макет обкладинки Ю.П.Грицак

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписано до друку 24.04.08. Формат 60 х 84/16 Папір офісний . гарнітура Таймс. Друк ізографічний. Арк. 410.5 .Умов.- друк.арк. 9.76    Тираж   100 прим.

 

 

Науково-видавнича фірма "Екограф"61018, м. Харків, вул. Дерев'янка, 7, к. 86

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В. Г. Клименко

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ГІДРОЛОГІЯ

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 


Похожие статьи

В Г Клименко - Загальна гідрологія

В Г Клименко - Формування v студентів знань і вмінь про хімічний склад та оцінку якості поверхневих вод