О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

 

Протягом еволюції біосфери на життєві процеси постійно діють іонізуючі випромінювання. Гідробіонти також випробують їхній вплив. Основну частину опромінення вони одержують від природних джерел радіації, до яких відносяться космічне випромінювання й природні радіоактивні ізотопи, або радіонукліди, що містяться в земній корі, атмосфері, гідросфері й біоті. У Міжнародній системі одиниць (СІ) одиницею радіоактивності є Бекерель (Бк): 1Бк = 1 розпад-с-1. Для виміру радіоактивності іноді використовують позасистемну одиницю Кюрі (Кі). Кількість енергії, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини, називають поглиненою дозою. Одиницею поглиненої дози в СІ є Грей (Гр): 1Гр = 1 Дж-кг-1. Час, протягом якого радіоактивність елемента зменшується вдвічі, називається періодом напіврозпаду Т1/2. Період Т1/2 може тривати від мікросекунди до багатьох мільярдів років. Внаслідок природних процесів вивітрювання й ерозії гірських порід, а також діяльності людини, у біосфері відбувається безперервна міграція природних радіонуклідів. Видобуток і переробка десятків мільярдів тонн різних гірських порід призводить до викиду в біосферу практично всіх відомих природних радіонуклідів. Найбільш високий рівень радіоактивності в компонентах біосфери відзначається в районах розташування уранових підприємств і родовищ радіоактивних руд - так званих уранових і торієвих провінцій. Важливим джерелом надходження в біосферу природних радіонуклідів є природне органічне паливо, що використовується транспортом, енергетичними установками й ТЕС. Застосування в сільському господарстві мінеральних добрив супроводжується накопиченням природних радіонуклідів в орних ґрунтах, рослинах і водоймах. Природний радіаційний фон створюється природними радіонуклідами, які діляться на дві групи. Перша група -радіонукліди, що безупинно утворюються при взаємодії космічноговипромінювання з ядрами атомів атмосфери й земної кори. Друга -радіонукліди й продукти їхнього розпаду, що містяться в земній корі й гідросфері. Серед останніх основний внесок у дозове навантаження вносять радіонукліди калію (40К), рубідію (87Rb), урану (235U, 238U) і торію (232Th).

В атмосферному повітрі невелика кількість радіонуклідів перебуває

ООО 00/^

у вигляді аерозолів і газів. Це радон ( Rn), джерелом якого є радій ( Ra), що міститься в ґрунті й гірських породах. У приповерхньому шарі

222 -3

атмосфери середня питома активність радону ( Rn) становить 2,6 Бк-м- . Зі збільшенням висоти його активність знижується. Високим вмістом радону відрізняється вода артезіанських колодязів, питома радіоактивність

5 3

якої може досягати 10 Бк-дм . У значній мірі радон випаровується при кип'ятінні води. Отже, в організм людини радон надходить переважно з некип'яченою водою, але й у цьому випадку швидко виводиться з організму. Внаслідок високої міграційної здатності радію й радону навколо уранових родовищ утворюються ареали підвищеної радіоактивності, так звані радіоактивні аномалії, у яких вміст радіонуклідів у порівнянні з іншими територіями в сотні й тисячі разів більший. У мізерних кількостях радій міститься в природних водах повсюдно. Радіоактивні води, що відрізняються високим вмістом природних радіоактивних елементів радію й радону (радієві, радонові й т.п.), знайшли широке застосування в лікувальній практиці. У формування природного радіаційного фону значний внесок вносять тритій 3Н та ізотоп вуглецю 14С, які утворюються в атмосфері Землі внаслідок взаємодії космічних часток високих енергій зі стабільними елементами, а також у ядерних реакторах, при випробуванні ядерної й термоядерної зброї. Природна радіоактивність річкових, озерних і інших вод в основному визначається 40К. Концентрація радіонуклідів у річковій воді залежить від кліматичних умов, гідрохімічного складу води, типу гірських порід, крізь які протікають річки. Високі концентрації природних радіонуклідів характерні також для ґрунтових вод. Води гірських річок збагачуються мінеральними речовинами й радіонуклідами. Таким чином, природна радіоактивність вод перебуває в прямої залежності від мінералізації й радіоактивності порід, які вони омивають. Концентрація природних радіонуклідів урану, торію, радію, свинцю й полонію в морській біоті в багато разів більше, ніж у воді. Для деяких гідробіонтів коефіцієнти КН природних радіонуклідів перевищують 1000.

Протягом всього життя гідробіонти піддаються зовнішньому й внутрішньому природному опроміненню. Потужність дози зовнішнього опромінення в значній мірі залежить від особливостей біотопу, у якому живе гідробіонт. Так, доза опромінення нейстону, що тримається в поверхні води, формується переважно за рахунок космічного випромінювання. Представники бентосу опромінюються радіонуклідами, розчиненими у воді й містяться в донних відкладах. Нерівномірністьвнутрішнього опромінення організмів обумовлена особливостями накопичення радіонуклідів у різних тканинах і органах. Доза внутрішнього опромінення риб в основному визначається енергією розпаду 40К і 210Ро, що містяться в тканинах.

 

15.5.2 Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами

 

Починаючи з 40-х років XX сторіччя, внаслідок випробування й застосування у військових цілях ядерної зброї, розвитку атомної енергетики, широкого використання джерел іонізуючого випромінювання в медицині, техніці й інших сферах діяльності людини почало зростати забруднення навколишнього середовища, у тому числі гідросфери, штучними радіонуклідами. Особливу небезпеку для біосфери являють трансуранові елементи, що утворюються з ядерного палива, зокрема радіонукліди нептунію, плутонію й америцію. Трансуранові елементи відрізняються високою токсичністю й тривалим періодом напіврозпаду -до тисяч і десятків тисяч років. Надходження трансуранових елементів становить небезпеку тривалої дії. При цьому опромінення діє не тільки протягом життя одного покоління, але розтягується на десятки тисяч років і стає фактором впливу на численні наступні покоління. Багаторазово поступаючись по абсолютній масі всім до цього відомим ксенобіотикам, по потужності впливу на біосистеми, штучні радіонукліди увійшли до числа найнебезпечніших речовин. Особливу біологічну небезпеку являють штучні радіонукліди - аналоги хімічних елементів, незамінних у метаболізмі організмів, наприклад 90Sr і 140Ва (аналоги Са), 137Cs (аналог К). Отже, природні й штучні радіонукліди в певній концентрації є у всіх компонентах водних екосистем. Всі рослинні й тварини організми, що населяють водойми, накопичують їх. Спрямованість і інтенсивність розподілу й міграції природних і штучних радіонуклідів у водоймах визначаються, з одного боку, їхнім фізико-хімічним станом, а з іншого боку - фізико-хімічними властивостями води, донних відкладів і речовин, що містяться в них. У природних водах концентрація радіонуклідів досить низька, вони перебувають у різних станах: іонно-дисперсному, молекулярному, колоїдному й псевдоколоїдному (адсорбція на колоїдних домішках). Такі радіонукліди, як 40К, перебувають у вигляді позитивно заряджених іонів, радій (226Ra) - в іонному стані й у вигляді псевдоколоїдів, торій (232Th), уран (238U), свинець (210РЬ) і полоній (210Ро) -в іонній і молекулярній формах, а також утворюють різні продукти гідролізу у вигляді справжніх колоїдів і псевдоколоїдів. У морській воді уран рівномірно розподіляється в іонно-дисперсному стані. У ґрунтах і в організмі гідробіонтів зустрічаються мікроскопічні скупчення урану. У природних водах у розчиненому стані завжди присутні найрізноманітніші ОР біогенної й абіогенної природи, з якими радіонукліди утворюютьрозчинні комплекси. По ступеню рухливості в екосистемах сполуки радіонуклідів розділяють на водорозчинні, обмінні, кислоторозчинні й фіксовані. Найбільш рухливі в процесах розподілу й міграції водорозчинні й обмінні, менш рухливі - кислоторозчинні форми радіонуклідів. До групи фіксованих форм відносять ті сполуки радіонуклідів, які залишаються в нерозчинному стані після обробки 6Н розчином HCl. Різні фізико-хімічні форми радіонуклідів у водних екосистемах постійно перебувають у стані рухливої рівноваги, внаслідок чого іони з малорухомого стану здатні переходити в рухливий і навпаки. Малорозчинні гумінові кислоти, гумати й гідроксиди збільшують міцність зв'язку радіонуклідів зі зваженими формами й донними відкладами. Наявність фульвокислот, низькомолекулярних кислот і метаболітів гідробіонтів підвищує рухливість радіонуклідів і утворення розчинних комплексних сполук. У

210

кислому середовищі значно прискорюється міграція РЬ, а в нейтральних й слаболужних природних водах він переміщується, головним чином, зі зваженими й колоїдними частинками.

На трансформацію фізико-хімічних форм радіонуклідів і їхню міграцію у водних екосистемах значний вплив здійснюють гідробіонти. Так, риючі форми безхребетних, заковтуючи мул і виробляючи фекалії на розділі фаз донні відклади - водна товща, змінюють просторову мікроструктуру, хімічний і гранулометричний склад донних відкладів, сприяють більш інтенсивному й глибокому проникненню туди радіонуклідів. Біотичний транспорт відкладів із глибини 5-15 см на поверхню ґрунту, як і змулення, переводить частки донних відкладів у зважений стан, що сприяє виносу задепонованих в мулах радіонуклідів і перехід їх у розчинний стан у водній товщі. Пропускаючи частинки детриту через кишечник, безхребетні й риби переводять поганорозчинні й задепоновані сполуки радіонуклідів у розчинні й легкодоступні форми й підвищують їхній вміст у воді. Отже, фізико-хімічний стан радіонуклідів визначає їхні міграційні властивості й біологічну доступність.

У водойми радіонукліди надходять різними шляхами: повітряним, водним і біологічним. Потрапивши у водойми, радіонукліди відразу ж включаються в процеси розподілу й міграції по абіотичним (вода, донні відклади, суспензії) і біотичним (гідробіонти різних трофічних рівнів) компонентам. Під міграцією радіонуклідів розуміють їхнє переміщення під впливом гідрологічних, фізико-хімічних і біологічних процесів. Розподіл радіонуклідів по компонентам водних екосистем є наслідком цієї міграції. В природних умовах радіонукліди постійно перебувають у стані динамічної фізико-хімічної рівноваги. Шляхи, форми й границі міграції радіонуклідів у системі визначаються фізико-хімічними властивостями радіонуклідів і їхніх сполук, загальною масою, проточністю й властивостями води, донних відкладів і гідробіонтів, а також залежать від кліматичних  умов   і  пори  року.   Кількісна  і  просторова міграціярадіонуклідів визначається, в основному, їхньою здатністю розчинятися у воді, утворювати колоїди й псевдоколоїди, адсорбуватися на частинках теригенної і біогенної природи. Найбільша міграція й розсіювання в

238        40 226

природних водах спостерігається для U і К, у меншому ступені - Ra і ще менше - 232Th, 210Pb і 210Ро. Міграція 210Ро в природних водах обмежена винятково високою здатністю його сполук до адсорбції на зважених

210

частинках. Тому основне забруднення водойм Ро відбувається внаслідок переміщення мулу й твердих частинок. Радій у воді перебуває в іонній формі й у вигляді псевдоколоїдів.

Із загальної кількості радіонуклідів, що містяться в певної водній екосистемі, на гідробіонтів доводиться незначна частина. Однак гідробіонти виконують важливу роль у трансформації форм радіонуклідів, їхньої міграції по трофічних ланцюгах, що ведуть до людини. Деякі гідробіонти в процесі розвитку накопичують у твердих тканинах кальцій і його радіоактивні аналоги.  Так, переважне накопичення кальцію в

S0

раковинах молюсків супроводжується підвищенням концентрації Sr. Існує й зворотна залежність між вмістом у водному середовищі біологічно доступних хімічних елементів і накопиченням радіонуклідів-аналогів в організмах рослин і тварин. Перехід з нижчих трофічних рівнів на більш високі визначає біогенну міграцію радіонуклідів.

Розподіл радіонуклідів у водних екосистемах у значній мірі визначається особливостями їх абіотичних і біотичних компонентів. Навіть порівняно близько розташовані водойми можуть істотно відрізнятися по морфометрії, гідрологічним характеристикам, типу донних відкладів, інтенсивності водообміну й хімічному складу води. До того ж видовий і кількісний склад, а також фізіологічний стан гідробіонтів і їхніх угруповань змінюються протягом вегетаційного періоду й по роках. Для оцінки вмісту й розподілу радіонуклідів у водної екосистемі уведене поняття фактора радіоємності водойми: F = K-h-(H+K-h)'1, де F - частка радіонуклідів, акумульованих донними відкладами; К - коефіцієнт накопичення радіонуклідів ґрунтом; h - товщина сорбуючого шару ґрунту; Н - середня глибина водойми. Стосовно радіонуклідних і хімічних забруднювачів водного середовища Г.Г. Полікарпов і В.Н. Єгоров запропонували використовувати поняття радіоекологічної ємності як суми потоків самоочищення внаслідок біологічних процесів, що протікають в екосистемі на біоценотичному рівні. Встановлення величини запасів радіонуклідів у водної екосистемі в цілому або в її окремих компонентах не може дати прямої відповіді на питання, у якому ступені вичерпана її радіоекологічна ємність. Підставою для відповіді може бути лише реакція гідробіонтів на дозові навантаження, ступінь порушень у біосистемах на різних рівнях організації, які свідчать про втрату рівноваги у функціонуванні водних екосистем.

15.5.3 Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів

 

Накопичення й виведення радіонуклідів з організму гідробіонтів регулюються процесами їхньої життєдіяльності. Основний шлях залучення радіонуклідів у тваринні організми - трофічний. Велике значення в накопиченні радіонуклідів має також сорбція з водного середовища, найбільш характерна для покривних тканин. При зниженні вмісту радіонуклідів у воді й продуцентах зменшується рівень їхнього накопичення і у консументів. Відмирання старих особин з високим вмістом радіонуклідів і поява молодих особин у водному середовищі із більш низькими їхніми концентраціями обумовлюють зниження кількості радіонуклідів в організмах наступних поколінь. Вміст радіонуклідів в організмах гідробіонтів, особливо риб, є одним з найважливіших показників радіоекологічної ситуації у водної екосистемі. Гідробіонти здатні накопичувати практично всі розчинені у воді радіонукліди. Досить інтенсивно накопичують радіонукліди бентосні організми, зокрема молюски.

Накопичення й нерівномірність розподілу радіонуклідів в організмах має важливе радіобіологічне значення. Так, мікроскупчення урану провокує локальне й тривале іонізуюче опромінення й токсичну дію на гідробіонтів. Потужність дози опромінення в місцях локалізації мікроскупчень урану в тисячі - десятки тисяч разів перевищує потужність дози при його рівномірному розподілі. Риби є продуктом харчування людей і разом з водою становлять основні шляхи транспорту радіонуклідів від водної екосистеми до організму людини. Тому накопичення радіонуклідів в організмі риб має особливе значення й повинне знаходитись під постійним радіогігієнічним контролем. Протягом року вміст радіонуклідів в організмі риб змінюється. Максимальний рівень припадає на весняний період, що пов'язано зі змивом радіонуклідів весняними паводковими водами з водозбірної площі і з більш інтенсивним обміном речовин у риб у зв'язку з підвищенням температури води.

Наслідком дії іонізуючого випромінювання на гідробіонтів є радіаційна стимуляція, порушення різних фізіологічних і біохімічних процесів, найрізноманітніші аномалії росту й розвитку, морфологічні зміни окремих органів і організму в цілому, спадкоємні зміни, скорочення тривалості життя й, нарешті, загибель. Зміни в біосистемах під впливом іонізуючого випромінювання одержали назву радіобіологічних ефектів. Гідробіонти мають дуже обмежені можливості компенсаторних пристосувань до іонізуючого випромінювання. Відсутність рецепторів, які б сигналізували про дію іонізуючого випромінювання, не дає можливості навіть рухливим організмам мігрувати в більш безпечні біотопи. Реакція біологічних багаторівневих структур на дію опромінення настає з різним ступенем запізнювання. Якщо на атомно-молекулярному рівні час проявудії радіації становить іноді від 10-16 до 1 секунди, то на ценотичному рівні наслідки променевої поразки виявляться лише через роки, десятиліття, а можливо й через сторіччя. Час прояву й ступінь порушень у гідробіонтів залежать від дози опромінення й радіочутливості окремих тканин, органів і організму в цілому, а також від комплексу модифікуючих факторів, що завжди діють у природних умовах. Радіочутливість характеризує швидкість і ступінь реагування організму на дію іонізуючого випромінювання. Радіочутливість виражається в одиницях поглиненої енергії, здатної викликати прояв реакції в певної частини популяції досліджуваних гідробіонтів. Для визначення радіочутливості гідробіонтів використовуються такі реакції, як пригнічення синтезу ДНК, утворення хромосомних аберацій (зміна лінійної будови хромосом), пригнічення росту й розвитку, рефлекторна діяльність організму, порушення репродуктивних процесів, відмирання клітин і загибель організмів. При спільному впливі радіонуклідного й хімічного забруднення можливо як посилення, так і ослаблення ефектів ушкодження, обумовлене активністю й тривалістю дії факторів. Проблема радіочутливості гідробіонтів різних трофічних рівнів і еволюційного розвитку, а також різної радіочутливості тканин одного організму в онтогенезі є однією з найбільш актуальних проблем радіоекології природних вод. Радіочутливість організмів одного виду на різних етапах онтогенезу також сильно розрізняється. У гідробіонтів чутливість до іонізуючого випромінювання збільшується від нижчих форм до більш високоорганізованих і зменшується від ранніх стадій розвитку до більш пізніх. За радіочутливістю гідробіонтів можна розташувати в наступний ряд: риби ракоподібні молюскиводорості бактерії. Для радіочутливих організмів характерні активна життєдіяльність і високий рівень енергетичного обміну. Гідробіонти, яким властива часта зміна поколінь, більш лабільні й на підвищення дії іонізуючого випромінювання швидше відповідають мутаціями й зміною чисельності. Радіовитривалі особини відрізняються станом фізіологічного спокою, низьким рівнем метаболізму, наявністю стадій, пристосованих до несприятливих умов (спор, цист, діапауз).

Забруднення природних вод природними й штучними радіонуклідами супроводжується зростанням у гідробіонтів потужності поглиненої дози в досить широкому діапазоні. Дослідження свідчать про високу радіорезистентність бактеріального населення водних об'єктів. На прояв радіобіологічних ефектів можуть впливати такі абіотичні фактори, як фотоокиснення, температура, рН, солоність і Eh. Їхній вплив далеко не однозначний: можуть підсилюватися або пригнічуватися радіобіологічні ефекти, у значній мірі залежні, з одного боку, від дози опромінення, а з іншого боку - від біологічних особливостей організмів. Непередбачених модифікацій радіобіологічних ефектів варто очікувати при спільному радіаційному і хімічному забрудненні водного середовища. При цьомупідсилюється ймовірність порушень у біосистемах, скорочення життя організмів і їхньої загибелі.

У комплексі реакцій на радіаційне ураження виділяються не тільки первинні прояви, пов'язані з безпосередньою дією іонізуючого випромінювання на окремі організми, але й вторинні реакції, що виявляються в різних змінах гідробіоценозів через роки й навіть сторіччя. Таким чином, радіонуклідне забруднення водойм супроводжується як прямим ураженням біосистем внаслідок дії іонізуючого випромінювання, так і опосередковано - внаслідок порушення збалансованих структурно-метаболічних зв'язків у гідробіоценозах.

 

15.6 «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища

 

Вплив нагрітих вод на функціональний стан водних екосистем визначається рівнем підвищення температури. Крім позитивного впливу, реєструються й негативні наслідки перегріву води, які характеризуються як «теплове забруднення» водного середовища. Найбільш негативний вплив на водні екосистеми нагріті води ТЕС і АЕС роблять у південних регіонах, де влітку температура води в природних умовах може зростати до 30°С и вище. Внаслідок цього у водоймах підсилюється пряма температурна стратифікація, формуються потоки води з різною густиною. Узимку невеликі й неглибокі водойми-охолоджувачі не замерзають, а в великих - утворюються значні ополонки. Вода, розташована по їхній периферії, має більш високу густину, внаслідок чого виникає густинне й хімічне розшарування водних мас. Зони нагрівання характеризуються зниженим вмістом кисню й зсувом карбонатної рівноваги убік перенасичення води карбонатом кальцію (СаСО3). Вплив підігрітих вод на водні екосистеми залежить від їхньої температури й чутливості до неї різних гідробіонтів. Помірне підвищення температури води (24-26°С) сприяє зростанню видового різноманіття планктонних і бентосних організмів, інтенсифікації фотосинтезу водяних рослин (фітопланктону, макрофітів). Завдяки цьому збільшуються вміст розчиненого кисню в трофогенному шарі води й чисельність бактеріального населення в придонних шарах, що сприяє деструкції ОР і поліпшенню самоочисної здатності водних екосистем.

Температура води 28-32°С для більшості водних організмів є граничною. У таких умовах може спостерігатися пригнічування метаболічних процесів у представників деяких систематичних груп і зростати їхнє відмирання. У той же час чисельність сапрофітних і інших бактерій зберігається на досить високому рівні, що сприяє інтенсивній деструкції ОР. При цьому зменшується вміст розчиненого кисню не тільки в придонних, але й у поверхневих шарах води.

В умовах значного підвищення температури води (35-40°С) зникають цілі таксономічні групи гідробіонтів. При цій температурі відмирають і організми перифітону, що також призводить до додаткового органічного забруднення водних об'єктів. У кожного виду гідробіонтів є свій діапазон адаптивних можливостей стосовно змін температури водного середовища. Деякі організми можуть жити навіть у гарячих джерелах, де температура досягає 70°С. Реакція на підвищення температури неоднакова в різних видів. Так, форель може переносити зростання температури води до 26-28°С, але при цьому вона втрачає здатність до розмноження. Висока температура водного середовища часто є причиною зниження опірності організму риб до інфекційних та інвазійних захворювань. Різко підвищується чутливість риб і безхребетних до токсичних забруднень, зокрема, у дафній при температурі води 30-32°С чутливість до міді й цинку підвищується в 10-100 разів, а до кадмію - навіть на кілька порядків.

В екосистемах, що знаходяться під впливом теплового забруднення, виявляється значно менша кількість видів гідробіонтів, ніж у природних екосистемах, для яких характерні сезонні зміни температурного режиму. Природні сезонні коливання температури води дають можливість більшій кількості видів домінувати в окремі сезони року, а відповідно й конкурувати за простір і їжу на певній ділянці акваторії. До теплового забруднення, коли «зрізуються» сезонні коливання температури води, пристосовується лише обмежена кількість теплолюбних видів гідробіонтів, що й визначає спрощення біорізноманіття «перегрітих» водних екосистем.

 

Питання для самостійного вивчення

1.    Органічне забруднення водойм. Сапробність.

2.    Евтрофікація, її джерела, вплив на гідробіонтів та наслідки.

3.    «Цвітіння води» як гідробіологічний процес.

4.    Токсичне забруднення водойм, його вплив на гідробіонтів. Джерела та наслідки.

5.    Методи оцінки і контролю токсичності води.

6.    Біоіндикація та біомоніторинг.

7.    Буферність водних екосистем. Самозабруднення та самоочищення водойм.

8.    Радіонуклідне забруднення, його вплив на гідробіонтів. Джерела та наслідки.

9.    Термофікація водойм.

 

 

16 БІОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ГІДРОСФЕРИ

З величезної кількості гідробіонтів далеко не всі використовуються людиною як біологічна сировина. Цим значною мірою пояснюється той факт, що водяні рослини й тварини становлять приблизно 3% у їжі людей (по сирій масі), хоча первинна продукція гідросфери лише в 3 рази менше, ніж суши. З кожним роком все більше нових представників фауни й флори водойм зараховуються до промислових об'єктів, цей процес безперервно підсилюється відповідно до росту народонаселення й удосконалення технічних можливостей освоєння біологічної сировини (нові способи його видобування, зберігання й переробки). Наприклад, вже зараз успішно виловлюється криль (евфаузиїди й інші представники рачкового макропланктону), продукція якого у Світовому океані, можливо, не нижче, ніж всіх риб, разом узятих.

На відміну від корисних копалин біологічні ресурси відносяться до таких, що самовідтворюються. Отже, їхня маса в гідросфері визначається не кількістю наявних промислових організмів, а їхнім приростом, тобто продукцією. Мірою реалізації цієї продукції служить промисел. Обсяг стійкого промислу водних організмів визначається величиною їхнього природного відтворення, тому він не повинен перевищувати природний приріст популяцій. Охорона й підвищення ефективності природного відтворення являє собою важливий чинник зміцнення сировинної бази промислу, так само як і збагачення водойм новими промисловими об'єктами за рахунок акліматизації. Разом із тим, роботи в обох зазначених напрямках вже являють собою перехід від використання біоресурсів до виробництва біосировини, коли об'єкти, що виловлюються в природних водоймах в тій чи іншій мірі стають продуктами праці. Наприклад, промисел осетрових, незважаючи на різке скорочення обсягу природного відтворення, після зарегулювання стоків рік, в основному забезпечується за рахунок заводського вирощування молоді риб. У подібному плані варто розглядати збільшення обсягу сировинної бази морського й озерного промислу як наслідок проведення акліматизаційних робіт. Використання біоресурсів поступово все більше доповнюється виробництвом біологічної сировини, і часто важко сказати, з якою із двох форм людської діяльності ми маємо справу. Промисел історично переходить в аквакультуру, одночасно співіснуючи з нею. Промисел водних організмів не завжди легко відрізнити від «урожаю» при штучному розведенні, тому що існує безліч перехідних форм між цими двома видами одержання біологічної сировини з водойм. Враховуючи це, світова статистика умовно називає виловом всю кількість гідробіонтів, що одержуються з водойм, хоча якась, поки ще не дуже значна частина їх виходить з аква- і марикультури. Це варто мати на увазі при оцінці величини промислу окремих гідробіонтів, що приводяться за даними світової статистики.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія