О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

 

16.1 Світовий промисел гідробіонтів

16.1.1 Промисел риби

 

На його частку в середньому доводиться близько 90% всього видобутку гідробіонтів, причому приблизно 90% риби виловлюється в морях і близько 10% - у прісних водах. Розподіл промислу у Світовому океані вкрай неоднаковий, що, з одного боку, визначається станом сировинної бази, а з іншого боку - ступенем промислового освоєння акваторій.

Найбільша кількість риб виловлюється в пелагічно-неритичних районах, менше - у придонних шельфових районах, придонних районах материкового схилу й у відкритих районах пелагіалі. У першому районі переважне значення в сучасному промислі мають анчоуси, оселедці, сардини, скумбрієві й ставридові, минтаї, мойва. Серед донних риб на шельфі в основному ловлять тріску, мерлуз, камбал. У придонних районах схилу й підняттів океанського дна найбільше промислове значення мають морські окуні, у районах відкритої пелагіалі - тунці й макрелещуки (зокрема сайра).

Для розвитку промислу у Світовому океані характерний його зсув з Північної півкулі в Південну, із прибережних районів у відкриті, з поверхневих вод у глибинні. Більша частина риб, що виловлюються, є планктофагами (53%), друге місце займають хижаки (22%) і третє -бентофаги (5,5%). Серед морських риб найбільше добувається оселедцевих, тріскових, скумбрієвих, тунцових, ставридових і камбалових. Із прохідних риб переважають у промислі лососеві.

Середня рибопродуктивність Світового океану - близько 1,7 кг-га-1 на рік. В регіонах підйому глибинних вод, що займають не більше 0,1% площі Світового океану, видобувається біля половини всього улову. Низька рибопродуктивність основної акваторії пояснюється недостатністю біогенів у трофогенному шарі, що, у свою чергу, пов'язане з низьким рівнем перемішування вод. У тропіках і субтропіках йому перешкоджає стабільне термічне розшарування. У бореальній зоні рибопродуктивність вище завдяки конвекційному перемішуванню води. Головною причиною підйому глибинних вод у жаркій зоні є пасати, що викликають зниження рівня води поблизу західних берегів континентів. Високою рибопродуктивністю відрізняються континентальні шельфи, які займають 9,9% акваторії Світового океану і на яких виловлюється біля половини всієї риби або в перерахуванні на 1 га близько 8,5 кг. Рибопродуктивність континентальних водойм вище, ніж в океані.

 

16.1.2 Промисел нерибних об'єктів

Дотепер вилов водних безхребетних і рослин залишається дуже невеликим і лише в незначній мірі відбиває потенційні можливості промислу. Зазвичай, це пояснюється впливом різних звичаїв, коли цінні в харчовому відношенні водні організми не використовуються населенням тих або інших країн, хоча часом охоче вживаються в їжу іншими народами. Тільки водні ссавці, зокрема кити, виловлюються в кількості, що допускається сировинною базою. Серед них найбільше значення в промислі мають кашалоти й фінвали. Понад 70% їх добувається у водах Антарктики, близько 20% - в інших районах Південної півкулі й тільки близько 5% - у водах Північної півкулі. Крім китоподібних добуваються різні ластоногі - вухасті тюлені (наприклад, морський котик), безвухі тюлені, моржі.

Серед молюсків найбільше значення мають головоногі, устриці, морське вушко, мідії й гребінці. З головоногих в найбільшій кількості видобуваються кальмари (3 види) каракатиці (3 види) восьминіг (1 вид). Двостулкові представлені в уловах переважно устрицями, мідіями, гребінцями. Серед черевоногих найбільше значення в промислі мають галіотіси, пателли і літоріни. Крім їстівних молюсків значне місце в промислі займають деякі двостулкові, з яких добуваються перли й виготовляється перламутр. Світовий видобуток молюсків може значно зрости, зокрема, за рахунок вилову кальмарів.

Серед ракоподібних переважно добуваються креветки, краби, омари й лангусти. Все ширше розгортається промисел антарктичного крилю, біомаса якого в Південному океані оцінюється в 0,1-5 млрд. т, а можливий річний вилов - в 100 млн. т і більше. Із крабів найбільше значення має камчатський. Із креветок в уловах переважають крангони (піщані креветки), пенеїди, пандалюси, з омарів - омар звичайний і американський. Найбільше значення серед голкошкірих мають їстівні їжаки.

З рослин у великій кількості добуваються як харчові об'єкти й технічна сировина багато водоростей. Для харчових цілей використовуються червоні водорості лауренсія порфіра і родіменія з бурих - ламінарія, фукуси, алярія і хондрія, із зелених - ульва (морський салат). Вживаються водорості в їжу у свіжому, сушеному й вареному виді. Із червоних водоростей добувають агар, з бурих - поташ, йод і інші хімічні речовини, а також різні вітаміни. Вуглеводи водоростей людина переварює погано, але в народів, що харчуються цією їжею регулярно і з дитинства, наприклад, в Японії, у кишечнику створюється специфічна бактеріальна флора, що сприяє засвоєнню водоростей. В Україні найбільше промислове значення з рослин мають філофора й анфельція. Ведуться розробки технологій переробки і використанню інших видів, зокрема цераміуму. З вищих рослин добуваються для виготовлення паперу, тканин, технічних матеріалів і добрив зостера, морський льон, очерет, рогоз і інші макрофіти.

16.2 Охорона й підвищення ефективності природного відтворення промислових гідробіонтів

 

В наш час рівень використання біоресурсів гідросфери відносно більшості традиційних об'єктів промислу досяг величин, близьких до граничних. В багатьох випадках спостерігається перелов гідробіонтів, коли відтворна здатність їхніх популяцій уже не може компенсувати збиток наслідків промислу. В 1770 р. був вбитий останній екземпляр чудового рослиноїдного ссавця - стелерової (морської) корови. Майже зник в наш час гренландський кит, взятий під охорону занадто пізно, під загрозою зникнення перебуває синій кит. Серед риб спостерігається перелов багатьох видів камбал, оселедців. У надзвичайно напруженому стані перебувають в деяких районах запаси крабів. Тому з надзвичайною гостротою встає питання про охорону й підвищення ефективності природного відтворення біоресурсів.

Одна з найважливіших мір охорони природного відтворення біоресурсів водойм - захист останніх від забруднення. Забруднення водойм може викликати отруєння промислових організмів, а також зниження їхньої чисельності внаслідок загибелі кормових для них об'єктів. Крім цього, забруднення погіршує газовий режим водойм, зокрема веде до зниження концентрації кисню, що також погіршує умови існування гідробіонтів. Тому боротьба із забрудненням водойм - одна з найважливіших мір охорони природного відтворення промислових організмів. Особливо велику шкоду відтворенню гідробіонтів здійснює забруднення водойм нафтою і її продуктами, пестицидами, солями важких металів, радіонуклідами, детергентами. Особливо актуальним останнім часом є біологічне забруднення (вселення чужорідних видів).

Серйозна шкода відтворенню промислових гідробіонтів може наносити гідротехнічне будівництво, зокрема спорудження гребель, що перерізують природні міграційні шляхи прохідних риб. Величезна кількість молоді риб гине, потрапляючи в зрошувальні системи або турбіни електростанцій. Очевидно, будь-яке гідробудівництво повинно вестися з урахуванням інтересів промислу водних організмів. Зокрема, спорудження гребель повинне супроводжуватися створенням рибопідйомників, рибоходів або інших пристроїв, що дають можливість прохідним рибам потрапляти з нижніх б'єфів гребель у верхні. Часто доводиться вживати заходи щодо збереження природних нерестовищ, що зникають внаслідок підняття рівня води, або вишукувати шляхи їхньої біологічної заміни. Для попередження запливання молоді в канали зрошувальної системи й турбіни електростанцій створюються різні загороджувачі, зокрема електричні. Оскільки в темряві в молоді реореакції немає, вона на 80-90% потрапляє в зрошувальну мережу вночі; регулюючичас забору води або організовуючи «світловий захист» (виклик реореакції) можна різко знизити загибель молоді.

Підрив природного відтворення промислових організмів часто викликає погана організація їхнього вилову. У зв'язку із цим необхідне науково обґрунтоване регулювання промислу: воно повинно зводитися не тільки до визначення припустимого обсягу вилову, але також і встановленню строків і місць промислу, регламентуванню способів, знарядь лову й промислової міри риб з таким розрахунком, щоб збиток природному відтворенню не виходив за рамки саморегуляційних властивостей видів. Істотною мірою охорони природного відтворення риб є порятунок її молоди, яка часто в великих кількостях гине у дрібних ізольованих водоймах, що утворюються в заплаві рік після проходження паводку. Відрізану від ріки молодь можна врятувати виловом з пересихаючих водойм (з наступним випуском у ріку) або з'єднанням останніх із руслом.

Проблема охорони й підвищення ефективності природного відтворення біоресурсів ускладнюється тим, що її доводиться вирішувати в умовах комплексного використання водойм, з огляду на інтереси досить різних галузей господарства, пов'язаних з використанням водойм. Інтереси енергетики, зрошуваного землеробства, навігації, питного водопостачання, рибного господарства, рекреації й ряд інших необхідно по можливості гармонійно сполучити один з одним, знаходячи оптимальне сполучення масштабів різних впливів. Завдання збереження біоресурсів стає одним з елементів проблеми комплексного використання водойм як природних тіл в інтересах усього народного господарства.

Велике значення для посилення природного відтворення промислових організмів має боротьба з їхніми харчовими конкурентами, ворогами й паразитами. Ворогами промислових організмів можуть бути безхребетні й хребетних тварин. Величезну шкоду створюють промисловим організмам паразити. Величезна кількість риби гине від вірусних і бактеріальних захворювань. Основний елемент у комплексі мер боротьби з паразитами ставкових риб -профілактика захворювань, зокрема суворий контроль за перевезеннями риб. Крім санітарно-профілактичних заходів проводяться лікувальні: спеціальні антипаразитарні обробки риби, використання антибіотиків, антигельмінтиків, хіміко-терапевтичних препаратів.

Боротьба з харчовими конкурентами, ворогами й паразитами промислових організмів може значно підвищити їхню продукцію. У ставковому господарстві гарні результати може давати організація приманних ставків, які після заселення їх шкідливими тваринами осушуються, і останні гинуть. Іноді застосовуються пастки для шкідливих комах, що приманюються ультрафіолетовим світлом. Для боротьби з хижаками й конкурентами устриць, а також мідій застосовують механічніметоди, але особливо ефективні хімічні: розчинення у воді пестицидів, розкидання по ґрунті контактно діючих нерозчинних у воді отрут, створення навколо устричних банок бар'єрів з таких речовин, змішаних з піском, обробка раковин устриць речовинами, що запобігають осідання перифітонтів, розкидання отруєних привад для хижих ракоподібних, і т.п.

 

16.3 Акліматизація гідробіонтів

 

Термін «акліматизація» використовується для позначення діяльності людини по збагаченню вихідної флори й фауни новими компонентами. В іншому, біологічному, змісті під акліматизацією розуміється пристосування організмів до існування за межами свого ареалу, що виникає внаслідок здійсненої людиною інтродукції й характеризується не тільки виживанням і розмноженням особин, але й нормальним розвитком наступних поколінь, тобто створенням нової аклімопопуляції, або натуралізацією акліматизанта. Від інтродукції до натуралізації мають місце фази інкубаційна, адаптаційна й флюктуаційна. Інтродукція - це переселення організмів людиною в нові водойми (біотопи) з розрахунком на акліматизацію, безвідносно до кінцевих результатів. Якщо акліматизанти не вступають у гострі конкурентні відносини з аборигенами, утилізуючи невикористані ресурси, говорять про акліматизацію впровадження, у противному випадку - про акліматизацію заміщення, при якій чисельність аборигенів скорочується або вони зовсім витісняються більш конкурентоспроможними вселенцями. Приклад першого - вселення мулоїдної поліхети нереїс у Каспійське море, в якому органічна речовина ґрунтів раніше недовикористовувалася. Другий випадок - майже повне знищення устричних банок у Чорному морі молюском рапаном.

Акліматизація в інтересах одержання великої кількості цінної біологічної сировини з водних угідь ведеться шляхом вселення нових промислових об'єктів і кормових для них організмів. У якості останніх найчастіше використовуються хробаки, молюски й ракоподібні. В Україні акліматизація кормових безхребетних проводиться як у прісних, так і в морських водоймах. Вселення прісноводних організмів особливо широко розгорнулося в 40-і роки ХХ століття у зв'язку зі збагаченням кормової бази водосховищ. Інтродукція безхребетних з тих пір була здійснена більш ніж у 80 водоймах, з яких переважну частину становили водосховища Дніпра. У якості інтродуцентів було використано 50 видів: поліхет - 4, амфіпод - 19, мізид - 9, кумових - 7, молюсків - 10, декапод - 1. Прижилося в нових водоймах близько 30 видів, багато з яких стали масовими.

Інтродукції кормових організмів у моря проводилися рідше, ніж у водосховища й озера, проте носили більш масовий характер. Найвеличезна - вселення в Каспійське море з Азовського поліхети Hedisto (Nereis)

diversicolor. Внаслідок цієї роботи, проведеної в 1939-1940 рр. під керівництвом Л. А. Зенкевича, уже в 1948 р. біомаса нереїсу в Каспійськім морі досягала 2 млн. ц, площа їхнього розселення склала 30 тис. км , і вони міцно увійшли в раціон багатьох каспійських риб, зокрема осетрових, вобли й ляща. Одночасно з нереїсом у Каспій з Азовського моря був пересаджений молюск сіндесмія, який добре акліматизувався в новій для нього водоймі. Акліматизація промислових організмів здійснюється відносно риб, ракоподібних, молюсків і водних ссавців. Історично, раніше всього почалися пересадження прісноводних риб. Наприклад коропів, батьківщина яких Японія й Китай, очевидно, ще римляни завезли в Грецію й Італію, а в XV-XVI ст. коропи вже розводилися по всій Середній Європі. Великий успіх досягнутий при вирощуванні амурських рослиноїдних риб у водоймах України. З окремих риб-акліматизантів найбільше значення в промислі мають білий товстолоб, білий амур, пелядь, лящ, сазан, срібний карась і судак.

Серед морських риб натуралізувались у нових місцях американський прохідний оселедець шед, пересаджений у води тихоокеанського узбережжя Америки з атлантичного узбережжя; у цей час вона стала однієї із самих численних промислових риб Каліфорнії. Тихоокеанські лососі натуралізувались на узбережжях Чилі та Нової Зеландії. Успішно переселені із Чорного моря в Каспійське кефалі (1930-1934 рр.), що стали важливим промисловим об'єктом у новому місці.

Інтродукція ракоподібних почала проводитися з кінця минулого століття, коли раки Cambarus affinis у кількості 100 шт. були пересаджені з водойм Пенсільванії (США) у ріки Німеччини, прижилися тут і стали нащадками всіх особин цього виду, що живуть нині у ФРН, Польщі й Франції. Разом з кефаллю із Чорного моря в Каспійське випадково потрапили кам'яна та трав'яна креветки, що добре прижилися на новому місці.

Інтродукція молюсків відома із середини XVIII ст., коли в 1769 р. перловицю, що використовувалася для виготовлення перламутру, перевезли з Баварії в Штейнах (ФРН). В 1949 р. устрицю Ostrea edulis перевезли з Голландії в район Мілфорда (США), де вона добре прижилася. В 1955 р. цей же вид устриць успішно пересаджений з Англії в Канаду. Особливо вдалий приклад акліматизації молюсків - переселення японської устриці Crassostrea gigas на тихоокеанське узбережжя Північної Америки і в інші райони; фаза «демографічного вибуху» цієї устриці відзначена поблизу атлантичного узбережжя Франції. В 1968 р. відбулася стихійна акліматизація португальської устриці при викиді її (як вантаж, що зіпсувався) біля узбережжя Франції.

При проведенні акліматизаційних робіт важливо знати потенційний ареал видів, що звичайно значно ширше фактичного, і мати на увазі 4 критерії: 1) географічний, що показує можливість акліматизації, виходячиіз зіставлення по кліматичних характеристиках сучасних і можливого (потенційного) ареалів; 2) екологічний, що показує таку можливість, виходячи з вимог організму до довкілля, насамперед у найбільш лабільні моменти його життя (розмноження, розвиток); 3) біотичний, зумовлений відсутністю у фауні збагачуваної водойми біологічно подібного виду, що забезпечує наявність для виду, що вселяється, вільного біологічного місця; 4) господарський, що характеризує вселенця у відношенні «корисності», виходячи з його промислово-товарних якостей. Одночасно доводиться враховувати «біологічні якості» об'єктів, що вселяються, зокрема ефективність використання ними їжі, утворення іхтіомаси й швидкість цього процесу. Наприклад, на приріст одиниці маси фітопланктофагам потрібно 20-30 одиниць маси живого корму, зоопланктофагам - 10-14, зообентофагам - 12-15, хижакам - 5-10. Абсолютний приріст дрібних риб дуже малий, але за високої чисельності вони дають високу продукцію й досягають товарної маси за короткий термін. Нарешті, доводиться мати на увазі цінність корму, споживаного акліматизантами, можливості його використання різними споживачами.

 

16.4 Аквакультура

 

З розвитком цивілізації й ростом технічних можливостей людей йде безперервний процес інтенсифікації освоєння гідросфери як джерела біологічної сировини. Цей процес розвивається в різних планах. Насамперед, до освоєння малих водойм додається експлуатація усе більших, аж до відкритої частини Світового океану. Другий план -посилення експлуатації наявних біоресурсів, «дарунків природи», за рахунок удосконалювання техніки лову й розширення асортиментів об'єктів, що видобуваються. Третій шлях - охорона природного відтворення біоресурсів і здійснення ряду заходів, що підвищують його ефективність. Нарешті, четвертим і вищим етапом є перетворення водойм у культурно оброблювані водогосподарчі вгіддя з поширенням на них тих самих принципів господарювання, які знаменували собою становлення й розвиток сільськогосподарського виробництва. Всі чотири плани інтенсифікації реалізуються, як це було й при освоєнні суши, паралельно один одному. В історичному аспекті акцент зміщується з удосконалювання промислу на забезпечення його сировинної бази, на розвиток аквакультури.

Найпростішою формою аквакультури є меліорація природних водойм, що дозволяє повніше використовувати можливості природних екосистем. Подальший розвиток аквакультури зводиться до перетворень екосистем, їхнього конструювання в інтересах оптимізації виробництва біосировини у водоймах. Ресурсами починають ставати не вирощувані корисні організми, а властивості екосистем забезпечувати відтворенняостанніх, посилені відповідною формою ведення господарства. Провести чітку межу між аквакультурою і багатьма іншими формами освоєння гідросфери важко, як важко встановити той ступінь використання земельних угідь, що знаменували початок агрокультури. Зародки агро- і аквакультури виявляються вже на самих ранніх етапах цивілізації, але перша, як технічно більш проста, сильно випередила другу. Зараз аквакультура, спираючись на технічний прогрес, починає посилено розвиватися, тому що людство, гостро маючи потребу в сировині, не може ігнорувати можливості різкого розширення його виробництва в гідросфері, коли для цього створилися соціальні, технічні й економічні передумови.

Надто важливо відзначити існування двох принципів ведення аквакультури, які в практиці часто виступають у єдності, складно переплітаючись один з одним. Перший принцип - максимальне використання водойм як господарських угідь, що відтворюють первинну їжу й тому здатних внаслідок екосистемної трансформації останньої служити джерелом біологічної сировини. У цьому випадку аквакультура вдосконалюється за рахунок стимуляції первинного продукування й керування екосистемними процесами в інтересах отримання максимальної продукції з одиниці площі з урахуванням якості одержуваної біологічної сировини. Зокрема, розробляються методи підвищення первинної продукції внесенням мінеральних добрив і способи ведення полікультури риб, компоненти якої можуть утилізувати продукцію різних трофічних рівнів, у першу чергу першого (риби-фітофаги) і потім наступних (детритофаги, зоопланктофаги, зообентофаги). Інший шлях розвитку аквакультури - використання води як середовища при вирощуванні цінних об'єктів за рахунок згодовування їм малоцінних продуктів. У першому випадку відбувається новотвір біологічної сировини, у другому -трансформація одного виду в іншій із програшем у кількості й виграшем у якості.

Природно, що генеральний шлях розвитку аквакультури в інтересах забезпечення їжею зростаючого народонаселення лежить у напрямку максимального використання водойм як виробників, а не трансформаторів біологічної сировини. Другий шлях виправданий і перспективний остільки, оскільки в сфері виробництва біологічної сировини виявляються в надлишку його категорії, які не можна використовувати більш раціонально. Як було зазначено вище, обидва розглянутих принципи розвитку аквакультури реалізуються в єдності. Так, при ставковому вирощуванні коропів його продукція забезпечується як природними кормами (природна кормова база водойми), так і за рахунок підгодівлі риб продуктами, що одержуються з інших екосистем. При високій щільності посадки коропа і його інтенсивній годівлі буде переважати трансформація біологічної сировини, у зворотному випадку - новотвір. Прикладом перетворюючої аквакультури може служити басейнове вирощуваннятоварної риби, коли вона повністю харчується кормом, внесеним ззовні. У випадку басейнового вирощування молоді, яка використовується для посилення природного відтворення цінних об'єктів, маємо справу з особливою формою аквакультури. Випущена в природні водойми молодь, використовуючи їхню кормову базу, із украй високою ефективністю перетворюється в біологічну сировину - біологічні ресурси. Так, заводська молодь осетрових, перетворюється в сотні тисяч центнерів найціннішої продукції. Подібно цьому одержують продукцію лососевих за рахунок нагулу заводської молоді в морях, куди вона скачується після випуску в ріки.

В наш час перспективи розвитку аквакультури надзвичайно розширюються у зв'язку зі стрімким зростанням теплової енергетики. Величезна кількість вод, що підігріваються на 8-10°С при охолодженні конденсаторів атомних і теплових електростанцій, через скидні канали надходить у водойми-охолоджувачі. Потік підігрітих вод створює виняткові можливості для інтенсифікації садкового й басейнового ведення аквакультури; водойми-охолоджувачі украй перспективні для вирощування теплолюбних риб з високим темпом росту, зокрема рослиноїдних, за рахунок використання природної кормової бази. Водойми-охолоджувачі дають можливість одержувати посадковий матеріал для вирощування риб, які у водоймах даної кліматичної зони через низьку температуру не розмножуються. Стосовно до риб, що розмножується в даній зоні, підігріті води дозволяють одержувати посадковий матеріал у більш ранній термін і відповідно подовжувати час використання в рибгоспах нагульних площ. Створюються передумови впровадження в аквакультуру нових об'єктів із числа теплолюбних форм, що мають цінні товарні властивості (наприклад, осетрова риба веслонос) і високі потенції росту (буффало, тиляпія та ін.). У водоймах, що підігріваються, можуть перезимовувати й плідники теплолюбних риб, що не виносять температури, близькі до 0°С.

У вузькому змісті аквакультура розуміється як промислове вирощування гідробіонтів по певній технологічній схемі з контролем над усіма основними ланками процесу. Якщо мова йде про вирощування морських організмів, говорять про марикультуру. За аналогією, розведення прісноводних гідробіонтів варто називати лімнокультурою. У широкому змісті слова під аквакультурою розуміють господарювання на водоймах з метою підвищення їхньої продуктивності, аналогічне діяльності на суші, пов'язаної з організацією сільськогосподарського виробництва. До приватних форм аквакультури в її широкому розумінні ставляться рибництво в озерах і водосховищах, ставкове рибництво, садкове й басейнове (лоткове) вирощування риб, устричні й мідійні господарства, культивування ракоподібних, водоростей і інших гідробіонтів.

16.4.1 Рибництво в озерах і водосховищах

 

Озера й водосховища, особливо невеликі, легко піддаються окультуренню як господарські вгіддя зі значним підвищенням рибопродукційного ефекту. Перший етап розвитку озерної аквакультури -заміна малоцінних і тугорослих риб високопродуктивними вселенцями. Наприклад, кормові коефіцієнти в плітки - основного компонента прісноводної іхтіофауни становлять 8,7-28, а маса її двохлітків 5-6 г; у тих же умовах товарно більш цінна пелядь має кормовий коефіцієнт в 1,5-2 рази нижче, її двохлітки досягають 340 г. При цьому плітка й інший масовий компонент природної іхтіофауни невеликих озер - окунь - лише частково харчуються зоопланктоном, що є основним кормом для пеляді, яка харчується і росте як улітку, так і взимку. Отже, повна або часткова заміна тугорослих риб пеляддю дає великий рибогосподарський ефект.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія