О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

Простіше за все заміна малоцінних риб високопродуктивними вирішується в заморних озерах (вселення потрібних риб після загибелі аборигенів внаслідок нестачі кисню). Однак це дає можливість вирощувати тільки товарних цьоголітків. Для вирощування двохлітків потрібно створення розплідників. Один із прийомів заселення озер цінними рибами - тотальний вилов наявних. У кожному разі для зариблення озер потрібний посадковий матеріал. Він може бути одержаний при перетворенні деяких озер у розплідники. Рибопродуктивність озер різко підвищується при спільному вирощуванні в них декількох видів риб. Наприклад, при вирощуванні пеляді продукція становить 30-40 кг-га-1; полікультура, що складається з пеляді, сига й судака, дає 100-150 кг-га-1. Можна використовувати й більш складні схеми полікультури, що передбачають спільний нагул багатьох не конкуруючих між собою видів риб, у тому числі й рослиноїдних. Удосконалювання озерного рибництва досягається також підгодівлею риб і внесенням мінеральних добрив, що стимулюють первинне продукування.

Для нейтралізації негативних впливів коливань рівня води широко використовуються штучні плавучі нерестовища. Перспективне створення нерестовищ із регульованим рівнем на відокремлених мілководдях. Великий ефект дає збагачення кормової бази цінними акліматизантами. Інший шлях - акліматизація цінних промислових риб. Особливо перспективним було вселення у водосховища півдня України рослиноїдних риб. Вкрай перспективно для розвитку рибного господарства на водосховищах використання мілководних заток для вирощування товарної риби. Продуктивність таких заток і мілководь може досягати 10 ц-га-1.

З різних форм лімнокультури риб найбільше значення має ставкове господарство, садкове й басейнове вирощування. Своєрідним сполученням аква- і агрокультури є розведення риби на рисових полях. У Японії й Індіїза 8 місяців вегетаційного сезону продукція риби на затоплених полях досягає 1,5-2 ц, а в окремих випадках - до 20 ц-га-1. Молодь риб (в основному коропа), що випускається на рисові поля, росте, не вимагаючи додаткового догляду, на природній кормовій базі, не тільки не погіршуючи, але часто навіть підвищуючи врожайність рису за рахунок біологічної меліорації чеків. Якщо врахувати, що для виробництва рису у світі використовується близько 150 млн. га, можна передбачити, які величезні можливості рибництва на рисових полях.

 

16.4.2 Ставкове рибництво

 

При цій історично більш ранній і тому детальніше розробленій формі аквакультури риборозведення інтенсифікується за рахунок спорудження штучних водойм і контролем за складом іхтіофауни. Ставки будуються спускними, що дозволяє повністю виловлювати вирощених риб і полегшує догляд за водоймами.

Для товарного вирощування в ставках використовуються численні породи коропа, форель, товстолоби, ікталуруси, тиляпії, буффало та ін. Вирощування ведуть у монокультурі, коли ставки зариблюють молоддю одного виду, або в полікультурі за рахунок спільного вирощування різних риб. У першому випадку технологія вирощування трохи простіше, оскільки орієнтується на забезпечення єдиних параметрів, а при полікультурі необхідно одночасно задовольняти більш-менш різні потреби. З іншого боку, використання полікультури дозволяє різко підвищити рибопродуктивність ставків, оскільки створюється можливість господарської утилізації значно більшого числа трофічних ланок наявної екосистеми. По типу організації розрізняють повносистемні й неповносистемні ставкові господарства. У перших риба вирощується від ікринки до товарної продукції, у других здійснюється тільки частина цього виробничого процесу: або вирощування посадкового матеріалу (риборозплідники), або товарної риби із привізного посадкового матеріалу. По складу вирощуваних риб ставкові господарства розділяються на тепловодні (короп, товстолоб, тиляпія та ін.) і холодноводні (райдужна форель та ін.). Залежно від типу ставкового господарства, складу вирощуваних риб і кліматичної зони час, необхідний для одержання товарної продукції, неоднаковий. Так, існують одно-, двох- і трирічні обороти.

У багатьох випадках розвиток інтенсивних форм ставкового рибництва значною мірою стримується дефіцитом кормів, оскільки у своїй більшості вони є тими ж, які використовуються у тваринництві, і до того ж, з більш високим економічним ефектом. Тому перспективніше ставкове рибництво будувати на інших принципах, широко використовуючи вдобрювання водойм і максимальну утилізацію трофічного потенціалуводойми за рахунок ведення полікультури, що включає в себе рослиноїдних риб. Найбільш розроблена полікультура, що включає коропа (еврифаг) і білого товстолоба (фітопланкто-детритофаг). Іноді до них додають плямистого товстолоба (зоопланктофаг) і білого амура (макрофітофаг). Рослиноїдні риби ще більш теплолюбні, ніж короп, тому полікультура дає гарні результати у відповідних кліматичних зонах. Полікультура найбільше широко ведеться в Індії, Китаї, Японії, у країнах Близького Сходу й Африки. Присутність у ставках рослиноїдних риб не тільки не знижує, але навіть підвищує вихід продукції коропа, тому що їхні фекалії, що містять велику кількість недовикористаної органіки, поліпшують кормову базу ставків. Одним із засобів підвищення ефективності полікультури є використання нових об'єктів, зокрема різних видів буффало, що мають дуже високі потенції росту.

Рибопродуктивність ставків визначається тим, наскільки близькі до оптимальних абіотичні й біотичні параметри створюваних екосистем. З абіотичних чинників найбільш істотні температурний і кисневий, які у відомих межах контролюються конструкцією ставків і організацією їхнього водопостачання. З біотичних факторів найбільше значення має трофічний, включаючи хижаків, паразитів і харчових конкурентів. Поліпшення трофічних умов найбільш ефективно досягається удобрюванням ставків. Внесення біогенів стимулює первинне продукування, що робить екосистему здатною зв'язувати більшу кількість сонячної енергії й тим самим підвищувати її трофічний потенціал. Внесення органічних добрив являє собою уведення в екосистему вже зв'язаної енергії й у широкому екологічному плані менш перспективно, хоча в багатьох конкретних випадках дає високий господарський ефект.

 

16.4.3 Садкове й басейнове вирощування прісноводних риб

 

Сутність садкового вирощування риб у тім, що вони утримуються в невеликих обсягах води при вкрай високій щільності посадки (200-300

3 3

екз.-м- , у ставках 0,2-0,3 екз.-м-), що стає можливою завдяки внесенню концентрованих кормів, високої швидкості бігу води, що приносить кисень і виносить всі продукти життєдіяльності. Найбільш часто застосовуються сітчасті плавучі коші, що встановлюються у водоймах, наприклад водосховищах або скидних каналах водойм-охолоджувачів. Вирощують звичайно коропів. Годують їх багато разів на добу, в певний час, що поліпшує використання їжі. Звичайно застосовують висококалорійні, збалансовані по багатьом компонентам гранульовані корми, до яких іноді додаються природні. Вирощування ефективно при температурі води 20­32°С. На водосховищах рекомендується використовувати сітчасті коші (нерестові, малькові, вирощувальні, нагульні), у які корм задається

-3

автоматично. Цьоголітки коропа при щільності посадки 100-300 екз.-м"досягають до осені 25-30 г, двохлітки - 300 г. Особливо ефективно садкове вирощування на базі теплих вод.

Найбільш керованою формою промислового рибництва є басейновий метод. У лотках або інших ємностях (із залізобетону, скла, пластику та ін.) створюється режим, оптимальний для рибоводного процесу по всіх основних показниках. У результаті потенційні можливості росту риб реалізуються найбільш повно. Садкове й басейнове вирощування риб -вища форма товарного рибництва, аналогічна у тваринництві стійловому утриманню. Не затрачаючи енергію на пошук їжі, риби краще використовують її на ріст, а багаторазовість і суворий режим внесення корму забезпечують високу повноту його поїдання. Вирощування вигідно з погляду економії води, особливо при замкнутому обороті, і дозволяє широко утилізувати тепло водойм-охолоджувачів. Найбільш вузьке місце садкового вирощування - потреба у великій кількості коштовних кормів. Останнім часом успішно розробляються й впроваджуються в практику установки для басейнового вирощування риб із замкненим обертом води. Він дозволяє заощаджувати воду і, що іноді більш важливо, виключає скидання стоків, що забруднюють водойми. Останнє враховують при вирощуванні риб у водоймах-охолоджувачах, небезпека евтрофікації яких дуже велика.

Особлива форма басейнового вирощування склалася в процесі штучного відтворення цінних промислових риб. Наприклад, в наш час відтворення осетрових у Каспійське басейні, що дає близько 90% світового лову цих риб, на 80-90% забезпечується роботою спеціальних заводів. Заводське вирощування молоді коштовних риб для випуску її в ріки зводиться до вилову плідників, одержанню від них статевих продуктів, заплідненню ікри та її інкубації. Молодь випускають у водойму відразу ж або після попереднього вирощування до потрібного розміру. Наприклад, при штучному розведенні осетрів і лососевих доцільно випускати в природні водойми підрослу молодь, бо життєстійкість личинок дуже низка. Молодь вирощують або в спеціальних ставках, що вдобрюються з метою підвищення їх природної кормової бази, або в басейнах, у яких періодично вносять потрібну кількість відповідного корму. Другий спосіб дає можливість більшого контролю над якістю води й годівлею молоді, і тому має кращі показники вирощування. Однак він вимагає організації годівлі молоді, що пов'язане з додатковими витратами. При басейновому вирощуванні молоді деяких риб, наприклад лососевих, можна використовувати штучні корми. Для молоді осетрових потрібні живі кормові організми із числа тих, якими молодь харчується в природних умовах, або іншим, задовольняючим відповідним вимогам. У зв'язку із цим розроблена методика заводського розведення планктонних ракоподібних, личинок хірономід, ґрунтових хробаків еритреусів і деяких інших тварин. Годівля різними кормами забезпечує вирощування морфологічно йфізіологічно повноцінної, життєстійкої молоді. Планктонних ракоподібних можна розводити методом роздільного й спільного утримання з водоростями. При першому методі, у спеціальних басейнах глибиною близько 1 м створюють потрібний режим і вирощують водорості сценедесмус або хлорелу. В інших басейнах вирощують ракоподібних (звичайно дафній), яким періодично вносять водоростевий корм. При другому методі, басейни або невеликі земляні ставки вдобрюють мінеральними або органічними речовинами й у них вносять культуру дафній з розрахунку 5-10 г на 1 м води. Через 8-10 днів додають нову порцію органічного добрива, на 18-21 день роблять тотальний вилов рачків, що розмножилися.

Останнім часом розроблений метод розведення дафній і інших планктонних ракоподібних у сітчастих кошах, що установлюють у водоймі. Завдяки безперервному видаленню з культури продуктів обміну й надходженню природного корму з водойми вдається довгостроково

-3

підтримувати біомасу дафній на рівні до 5-6 кг-м- і одержувати добову середню продукцію близько 200- 300 г-м-3. Подібна продукція (200-250

-3

г-м-) виходить при культивуванні коловерток. Личинки хірономід (мотиль) вирощуються у двох цехах. У першому з них утримується матковий рій комарів; 5-10% яйцекладок, що даються ними, іде на поповнення маткового рою, а 95-95% надходить у вирощувальний цех, де личинки, що проклюнулися, вигодовуються до потрібного розміру. В установках для вирощування в 30-40 ярусів розташовуються плоскі кювети із шаром мулу близько 1 см товщини, покритим дуже тонким шаром (до 1 мм) води. Вирощування триває 15-18 днів, після чого мул промивають у спеціальному апараті й відмитих личинок згодовують рибам. Личинок вигодовують дріжджами, які у вигляді порошку розсіюють кожні два - три дні по поверхні мулу.

 

16.4.4 Марикультура риб

 

Вирощування морських риб ведеться головним чином для одержання товарної продукції, рідше для посилення природного відтворення цінних видів. Для ведення марикультури використовуються природні й штучні водойми, а також сітчасті коші, розташовані в прибережних водах. Найбільш часто риб розводять у різних прибережних водоймах, що заповнюються під час припливу і обладнаних дамбами для утримання води під час відливу. Іноді такі водойми розташовуються так низько, що не обсихають під час відливу й тому необхідність спорудження дамб відпадає. В інших випадках нестача води забезпечується роботою насосів. Дуже часто марикультура ведеться в затоках і бухтах, відгороджених сітками. Як правило, вирощувальні площі (ємності) зариблюються молоддю, яку виловлюють у морі, рідше - ту, що вирощують врозплідниках. Харчування риб забезпечується за рахунок природної кормової бази й (або) штучної підгодівлі. Садкова марикультура ґрунтується в основному на внесенні природних або штучних кормів ззовні. Рухливість води (припливи й відливи) забезпечує винос із кошів продуктів обміну й надходження кисню. З морських заток і інших ділянок для марикультури часто використовуються ті, які підігріваються термальними водами силових станцій, що споруджуються на узбережжях. Особливо широко поширена й ефективна марикультура в країнах Південно-Східної Азії. Основні об'єкти марикультури тут є жовтохвіст, ханос, кефалі. В Україні гарні результати отримані при садковому вирощуванні білуги й бестера в Азовському морі.

Вкрай перспективна марикультура риб на природній кормовій базі там, де морська вода досить тепла й багата на біогени, що обумовлюють високий рівень первинного й вторинного продукування. Такі умови найбільш характерні для напівзамкнутих прибережних водойм, підданих дії припливів і відливів з більш-менш опрісненою водою. Хоча фізико-хімічні фактори існування тут іноді близькі до стресових (коливання солоності, температури) і тому населення одноманітно, трофічні умови для риб виявляються вкрай сприятливими. У ділянках моря, бідних на біогени, передбачається можливість марикультури за рахунок збагачення поверхневих вод живильними солями шляхом штучного апвелінгу. Велике економічне достоїнство марикультури на природній кормовій базі -можливість створення великих рибогосподарських угідь без істотних капіталовкладень, які необхідні при широкій організації прісноводного ставкового господарства. В наших морях площа мілководь, придатних для створення господарств марикультури, оцінюється в 38-40 тис. км .

 

16.4.5 Аквакультура безхребетних

 

В основному вона зводиться до розведення морських молюсків і ракоподібних, причому для цього використовуються прибережні ставки, окремі ділянки моря, різні коші й басейни. З молюсків найбільш часто розводять устриць, мідій, морських гребінців і головоногих. Світова продукція устриць (на 95% тихоокеанська устриця) перевищує 800 тис. т. При найбільш інтенсивних формах вирощування молюсків-плідників утримають у басейнах або проточних лотках і в потрібний час, підвищуючи температуру, викликають розмноження тварин. Личинки, що з'являються, вигодовуються мікроводоростями, які спеціально вирощуються для цього. Після осідання на субстрат молодь (спат) переносять у серію лотків, що послідовно збільшуються або відразу у вирощувальні коші. Через рік підрослі устриці розосереджуються й вирощуються далі. Через три роки вони досягають товарного розміру. Звичайно процес спрощують: відродженій у морі молоді дають осісти на тіабо інші субстрати (порожні черепашки, черепицю, пластмасу і т.п.), які потім підвішуються до плотів, встановлених у відповідних ділянках моря. Останні звичайно захищаються різними способами для захисту молоді від поїдання морськими зірками й крабами. Перед продажем устриць поміщують в очисні басейни, де вони, не харчуючись, через кілька днів звільняються від вмісту кишечників. Продукція досягає 90 т-га-1. Особливо висока продукція устриць у зонах випуску підігрітих міських стоків. Наприклад, в Іспанії в таких зонах вона досягає 130 т-га-1, оскільки добриво стимулює розвиток фітопланктону - їжі устриць. У нашій країні розроблена система вирощування устриць у Чорному морі в господарствах басейно-морського типу й морських придонних культур. Збір устричної молоді (спату) здійснюється влітку на такі колектори, як порожні раковини (мідій, устриць) і т.п. У вересні колектори переносяться в коші, що встановлюють на зимівлю в спеціальні басейни. Відкріплення молоди здійснюють в друге літо, і вона переміщується для подальшого росту в коші, де до кінця третього літа досягає 60-80 мм.

Мідії (на 85% європейська мідія) вирощуються трьома методами: на палях, на дні й на плаваючих канатах. Молодь в основному збирається в морі, товарний розмір (4-5 см) досягається через 4-5 місяців. По мірі росту особини розосереджуються. Мідії використовують фітопланктон більш економно ніж устриці і дають більшу продукцію - у Таїланді, наприклад, до 180 т-га-1 (три врожаї на рік). У нас мідієве господарство успішно розвивається в Керченській протоці й на ПБК.

З ракоподібних розводять, головним чином, солонуватоводних креветок пенеїд і прісноводних гігантських креветок. При заводському розведенні пенеїд яйця, а потім і личинки креветок звичайно одержують від самок, що дозріли й спарилися в морі. Рідше посадковий матеріал одержують від нересту плідників, яких вирощують у басейнах. При культивуванні личинок для забезпечення їхнього харчування домагаються цвітіння водоростей у тенках, додаючи у воду біогени (японський метод), або розводять водорості окремо й вносять їх креветкам відповідно до режиму контрольованої годівлі (американський метод). Через 10 днів з моменту викльову пелагічна молодь переходить до донного способу життя, і до цього часу її пересаджують у басейни більшого розміру. Приблизно через місяць її знову розосереджують і вирощують до промислового розміру, широко застосовуючи штучні корми. Розведення прісноводної креветки у більшості ферм ведеться в ставках. Марикультура ракоподібних найбільш розвинена в країнах Південно-Східної Азії. У деяких місцях Східної Азії креветок вирощують як додатковий об'єкт при культивуванні молочної риби. Крім креветок у невеликій кількості розводяться омари, культивування яких ускладнюється тривалістю циклу розвитку (з моменту спарювання до вилуплення молоді проходить біля двох років) і канібалізмом. Освоюється культивування лангустів і крабів.

16.4.6 Культивування водоростей

 

Найбільше значення як вирощувані об'єкти мають морські водорості-макрофіти. При розведенні порфіри її зооспори поміщають на порожніх черепашках у басейні з водою, де вони й розвиваються. Восени з'являються пагони «розсади» і їх прикріплюють до сіток, які встановлюють на колах у морських бухтах. Через 70 днів після пророщення порфіри вона використовується промислом. У деяких місцях порфіру розводять на штучних бетонних рифах, що мають форму пірамід. Ламінарій вирощують на бетонних рифах, а також на рослинних канатах, прикріплених якорями до ґрунту. До цих канатів прикріплюються зооспори, які, проростаючи, утворять розсаду. Остання в умовах Японії росте з кінця листопада до жовтня наступного року, коли відбувається її збір. Канат з розсадою поміщають в 1 м від ґрунту й в 5-10 м від поверхні води. Щорічний збір порфіри досягає в Японії більше половини продукції всієї марикультури. У США розроблений проект ферми для вирощування бурих водоростей. Щільність їх досягає 1 тис. екз.-га-1, урожайність 300­500 т-га-1 сирої біомаси в рік. Значна увага приділяється в різних країнах культивуванню прісноводних мікроводоростей (хлорели та ін.) Їх розводять у наземних установках відкритого або закритого типу, де утримується чиста культура водоростей. Вони забезпечуються мінеральним харчуванням і розріджуються періодичними обловами, що являють собою одночасно й форму зняття продукції. Відкриті установки являють собою басейни або ставки, які заповнюють водою на глибину 20­30 см і періодично удобрюють мінеральними речовинами. Закриті установки мають вигляд пласких прозорих труб або жолобів, вистелених пластмасою   й   закритих   зверху   прозорим   матеріалом. Продукція

-2

водоростей у цих установках становить близько 10 г-м-2 на добу, або 30 т-га-1 на рік. При вирощуванні полікультури діатомових у ставках, що заливаються морською водою з додаванням очищених побутових стоків

-2

(США), щодобове знімання водоростей досягало в сухій вазі 24 г-м-2 на добу, тобто не поступалося врожаю найбільш продуктивних сільськогосподарських культур.

Неодмінна умова здійснення тривалих польотів людини в космосі -створення систем регенерації повітря, зокрема заснованих на використанні фотосинтезу. У зв'язку із цим розведення одноклітинних водоростей, у першу чергу хлорели, розробляється стосовно до умов космічних кораблів. Водорості культивують у різного роду біологічних реакторах, робота яких може відбуватися по заданій програмі або за принципом самонастроювальної системи. Використання в реакторах дуже щільних суспензій водоростей (до 17 млрд. клітин в 1 мл) забезпечує вихід кисню до 246 л і поглинання СО2 до 184 л на добу на літр культури; обсягсуспензії, достатньої для забезпечення дихання однієї людини, може бути доведений до 3 л.

Крім хлорели запропоновано для створення системи життєзабезпечення космонавтів культивування вищих рослин, зокрема ряски й багатокорінника. Оскільки вони плавають на поверхні й обмінюються киснем і вуглекислим газом безпосередньо з атмосферним повітрям, це спрощує роботу реакторів. Складніше справа з використанням продукції рослин як їжі. З одного боку, вона, мабуть, недостатня в якості єдиної, з іншого боку - через деяку розбіжність дихального й асиміляційного коефіцієнтів у системі «космонавт - рослини» існування останньої не може бути стійким. До того ж монокультура практично навряд чи можлива (накопичення метаболітів, поява хижаків і паразитів), занадто нестійка й тому малопридатна для життєзабезпечення космонавтів. Для цього необхідна багатокомпонентна й відповідно більш стійка екосистема.

 

Питання для самостійного вивчення

1.    Загальна характеристика біоресурсів гідросфери.

2.    Промисел риби, водоростей та безхребетних.

3.    Охорона промислових гідробіонтів та підвищення ефективності їх природного відтворення.

4.    Акліматизація гідробіонтів.

5.    Аквакультура.

 

17 МОРЯ І КОНТИНЕНТАЛЬНІ ВОДОЙМИ УКРАЇНИ

 

Моря й внутрішні (континентальні) водні об'єкти є складними в природному відношенні системами, які істотно впливають на клімат, екологічний стан територій і їхні водні ресурси. До природних водних об'єктів відносяться океани, моря, ріки лимани, озера й болота. До штучно створених - водосховища річкового типу, ставки рибогосподарчого й іншого призначення, водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій, канали територіального перерозподілу водного стоку. Кожний тип водних об'єктів характеризується геоморфологічними, гідрологічними, гідрохімічними й біологічними особливостями. У них по-різному протікають процеси формування якості води й біологічної продуктивності.

 

17.1 Екосистема Чорного моря

 

Ще в Юрський період мезозойської ери (близько 65 млн. років тому) Атлантичний і Тихий океани були з'єднані між собою величезним морем

Тетис. Його відокремлення від океанів відбулося в середині третинного періоду внаслідок зсувів земної кори. В міоцені (близько 7 - 5 млн. років тому), коли формувався сучасний гірський ланцюг, що охоплює нині Альпи, Балкани, Карпати, Кримські гори і Кавказ, Тетис значно скоротився по розмірах і перетворився на декілька солонуватих (15-20%о) басейнів, один з яких, Сарматське море, займав площу від центру сучасної західної Європи на заході до гірської системи Тянь-Шань на сході. Саме з цього моря сформувалися сучасні Чорне, Азовське, Каспійське і Аральське море. З часом, ізольоване від океану Сарматське море розпріснювалося річками, внаслідок чого частина морської фауни відмерла, хоча ще тривалий час в ньому мешкали типово океанічні тварини, зокрема кити, сирени і тюлені, які відмерли лише наприкінці міоцену. На цей період, а також на початок пліоцену (близько 3-2 млн. років тому) Сарматське море знову зменшується в розмірах і набуває зв'язок із Атлантичним океаном. Солоність знов зростає до океанічної, з'являються морські види тварин і рослин. Цей басейн отримав назву Меотичного моря. В пліоцені (приблизно 2 - 1,5 млн. років тому) зв'язок з океаном знову зникає, а внаслідок значного опріснення до 10-15на місці Меотичного моря утворюється солонувате Понтичне озеро-море. Воно охоплювало сучасні Чорне й Азовське і Каспійське море, які з'єднувалися в тому місці, де зараз знаходяться території Півдня Росії. Морські мешканці поступово зникали, поступаючись солонуватоводній флорі і фауні, представники якої зустрічаються і в наш час в Азовському, Каспійському і опріснених ділянках Чорного моря, а також у деяких лиманах. Це так звані «понтичні релікти», або «каспійські релікти». Наприкінці понтичного періоду, внаслідок підняття земної кори в районі Північного Кавказу, басейн Каспію відокремився від Чорного і Азовського морів. З тих пір ці екосистеми формувалися незалежно, хоча короткочасні водні зв'язки між ними іноді виникали. Збудований у 1952 році судноплавний Волго-Донський канал поновив транспортний зв'язок між цими морями. У четвертинному (льодяниковому) періоді межі майбутнього Чорного моря, солоність і видовий склад мешканців змінювалися. Наприкінці пліоцену, менше мільйона років тому, Понтичне озеро-море зменшилося у розмірах і отримало назву Чаудинського озера-моря. Воно також було сильно опріснене (10-15%о), ізольоване від океану і населено фауною понтичного типу. Азовського моря тоді ще не існувало. По завершенні Миндельського обледеніння (близько 500-400 років тому) Чаудинське озеро-море внаслідок заповнення талими водами набуває меж, близьких до сучасного Чорного і Азовського морів і отримує назву Древньоевксинського басейну (10-15%о), в якому також фауна носила риси понтичної. Приблизно 150­100 тис. років тому, внаслідок утворення Дарданелл знову виникає зв'язок майбутнього Чорного моря із Середземним морем. Утворюється Карангатське море, солоність у якому могла досягати 25-30%о. Через

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія